Як вестготи передумали завойовувати Іспанію

Автор – Володимир Лагодич

Не так давно ми “залишили” на вестготському престолі короля Теудіса. Своє правління він завершував не в дуже хорошому настрої, оскільки ще в 542 р. до Іспанії дісталась (і добре тріснула по голові місцевим) т.зв. Юстиніанова чума. Ще через 6 літ монарх, що намагався знайти компроміс між римською та вестготською аристократією, загинув, убитий своїм наближеним. Його наступник, представник військової аристократії Теудігізел (548-549) спробував продовжити політику примирення готів та римлян. Чим це завершилось – помітно по тривалості правління чоловіка. Після смерті Теудігізела престол Вестготського королівства зайняв Агіла (549-554).

Засмучений Агіла І авторства Діоскоро Пуебло (1853). Чому зажурений – мова йде нижче

Чим даний правитель примітний у контексті варваро-римської взаємодії на Піренеях? Якщо Теудіс і Теудігізел вважали за краще співпрацювати з іберо-римлянами за допомогою пряника і навіть майже без батога, то Агіла мав свою візію на проблему. У чому це виражалось? У 550 р. він рушив углиб провінції Бетика, мріючи про остаточне захоплення всіх анклавів римлян, які досі не підкорились вестготам повністю.

Край, у який рушили вестготи у 550 р., виділений бордовим

Місцем для демонстрації сили стала Кордова. Це місто (як і немало населених пунктів на півдні) дуже… ліниво визнавало владу будь-якого сюзерена, був би це Константинополь чи то пак Гіспаліс-Севілья, де тоді найчастіше розміщувався вестготський двір. Початково, ідея Агіли принесла результати: місто готи захопили.

Попри складну історію, Кордова багата на пам’ятки Римської епохи ген Принципату. На фото – руїни храму, споруджені за часу правління імператора Клавдія (41-54 рр.)

Проте Агіла, схоже, трохи переборщив у своїх прагненнях продемонструвати мешканцям Кордови, хто тут перший хлопець на селі. Йому спала на думку геніальна ідея осквернити пам’ятник деякого Ацисклія. Цей чоловік не був звичним римським аристократом, чи то пак фундатором міста. Він, разом із сестрою Вікторією, був мучеником, прийнявши наглу смерть ген у 304 р. завдяки старанням Діоклетіана. Результат виявився приголомшливим, хоч і передбачуваним: римляни Кордови зібрались разом і погнали Агілу разом з військом. У бійні, що кипіла на вулицях Кордови, загинув син короля, а також була втрачена скарбниця. Агіла відступив на північний захід, до Емерити Августи. За усталеною варварською традицією король там дізнався, що в нього за спиною виник суперник на ім’я Атанагільд, який, заручившись підтримкою частини вестготського війська, підняв заколот у 551 р. На західних готів чекала громадянська війна.

Бюст Св. Ацисклія. Тулуза, Базиліка Сен-Сертен

Атанагільда визнали королем жителі Гіспаліса (суч. Севілья, Іспанія). З того часу міжусобиця поміж Гіспалісом та Емерітою Августою (вона ж – Мерида; саме туди відправився Агіла після того, як вибрався з Кордови) набирала обертів. Війні тій судилось тривати кілька років. І хоча схоже, що Атанагільда підтримувало чимало своїх родичів (латинський поет і за сумісництвом єпископ Пуатьє Венанцій Фортунат приписував повсталому навіть походження зі згаслого королівського роду Балтів), йому очевидно бракувало допомоги. І такий помічник незабаром знайшовся, в Константинополі.

Як на вестготську міжусобицю відреагували у римській столиці? Найімовірніше, з неабияким інтересом, адже гріх відмовлятись від перспективи повернення ще однієї порції старих римських територій. Той факт, що Імперія на той період була зайнята на декількох фронтах (кульмінація у війні з остготами, традиційні бродіння на Балканах і не менш традиційний поєдинок з персами, не дозволяв розраховувати на якесь великомасштабне вторгнення на Піренейський півострів.

Тим не менш, Юстиніанові воєначальники та адміністратори ще з 30-х років VI ст. підбирались до Іспанії. Падіння Вандальського королівства у 534 р. Придушення виступу маврів у Африці зусиллями полководця Іоана Трогліти у 548 р. Водночас із захопленням основних вандальських територій, римляни відбили західні середземноморські острови, включно з Балеарами.

Як бачимо, плацдарми для походу на півострів у Імперії існували в достатку. Слід відзначити, що вестготи хоч і проігнорували свого часу прохання вандалів про допомогу, зовсім не горіли бажанням бачити Імперію по інший бік Гібралтару. Саме з огляду на це, давніший король Теудіс ініціював експедицію в фортецю Септем (суч. Сеута) на півдні. Але тепер невелика римська експедиція мала висадитись на іспанський берег, формально надаючи допомогу одному з вестготських вождів.

Жодна подібна експедиція не могла обійтися без лідера. І кандидатура, виставлена Юстиніаном, виявилась дуже цікавою. Причому настільки, що сучасний біограф цього лідера щиро сумнівався в тому, що його герой взагалі був насправді в Іспанії.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s