Над Іспанією безхмарне небо!

Автор – Володимир Голубець

Червоні берети ракетес, радянські Т-26, гул двигунів Юнкерсів, рев “Ішаків”, стукіт Максимів, марші анархістів, дикі бербери-легіонери, сумні італійські фашисти, розгул, анархія та казармена дисципліна. Сьогодні чергова річниця від початку Громадянської війни в Іспанії. Конфлікту, який вважають одним із провісників Другої світової війни. Прим. ред.: Звісно, не таким, який демонстрував би апетити до територіальних надбань (радше матеріальних, чи не так, Йосипе Вісаріоновичу?) з боку майбутніх протиборчих сторін. Мова радше йде про бажання застосувати свої технологічні новинки на клаптику землі, про яку Бог забув, виславши туди Бурбонів.

Після поразки від США в 1898 р. Іспанська корона втратила останні колонії у Західній півкулі. Для держави, що марила своїм великим минулим, це був страшний удар по національній гордості. Неефективна бюрократія, слабка армія, розгромлений флот,діаметральне збільшення анархістських та соціалістичних настроїв, сепаратистські тенденції. Неспокій у Марокко переріс у повномасштабне повстання Абд-аль-Каріма у 1921 р. Здавалось, країна померла. На світовій арені залишився тільки труп минулої іспанської величі. “Покоління 1898 р.”, яке було свідком даного розгрому, шукало відповіді на одне єдине питання: “Що нам із цим робити?”

Малюнок на обкладинці іспанського вісника “Nuevo Mundo” від 20 квітня 1898 р. Через місяць з гаком, на жаль, іспанський флот зображатиметься переважно на малюнках, завдяки подіям у бухті Маніли.

Коллапс традиційної, королівської Іспанії стався в 1931 р. Король Альфонсо XIII відрікся від престолу. Відбулось проголошення Другої Іспанської Республіки. Що далі? Відповідь на дане питання давали різні політичні сили. Ультрамонархісти карлісти бажали, аби монархія була відновлена, та престол зайняла бокова гілка іспанських католиків (так, вони ще бажали перестріляти всіх лібералів). Альфонсисти, (прихильники короля, що відрікся від престолу) бажали його повернення на престол. Нечисленні фалангісти бажали створення новомодної, як на той час, концепції тотальної держави. Помірковані католики з Іспанської конфедерації автономних правих (СЕDA) були ще готові миритись з існуванням Республіки за умови того, що привілеї католицької церкви не порушувались, та аби розподіл землі не відбувався більшовицькими методами. Комуністи хотіли радянської республіки (Астурське Жовтневе повстання 1934 р. передає вітання). Соціалісти бажали зменшити вплив католицької церкви. Анархісти бажали визволити усіх, опісля підірвати усіх і зрештою втекти у ліси. Як легко здогадатись, публіка терпіти не могла один одного. Іспанські кортеси нагадували поле бою, де всі бились з усіма. Вояки та офіцери армії Іспанії в Марокко флегматично спостерігали за цим (там перебували найбоєздатніші частини іспанської армії). Парламентаризм був неможливий — будь-який наступ в бік католицької церкви вважався більшовизмом. Будь-яка поступка робітникам/селянам вважалась фашизмом. Політичні вбивста та викрадення ставали нормою. Вбивство Кальво Сотело 13 липня 1936 р., чільного політика від СЕDA, стало іскрою, яка спричинила вибух у цій пороховій бочці.

Хосе Кальво Сотело виступає перед у Сан-Себастьяні за рік до своєї смерті

І ось, бойові дії розпочались. Сухопутна армія підтримала путч “націоналістів”. Флот та Авіація залишились вірними Республіці. Республіканці перейшли на міліційне формування збройних сил. Кожен бажаючий міг отримати гвинтівку. Республіканську зону захлиснув терор, жертвами котрого були священники, монахині, представники середнього класу. Націоналісти, завдяки збереженню твердої вертикалі влади, змогли налагодити власну машину терору більш ефективно. Ефективність та порядок, як відомо, вирішують більшість проблем. Формула діда Мао “Гвинтівка породжує владу” приваблива тільки на папері. Після авіатрощі, в котрій загинув генерал Санхурко, Франциско Франко став чільною постаттю путчу. Замість маршу на Мадрид Франко повернув на Толедо, де в місцевому Алькасаррі тримали оборону випускники місцевого військового училища. Франко встиг якраз вчасно. Він здобув шалену популярність у військах. Любов та повага солдат, чіткі принципи дисципліни, підтримка Італії та Німеччини допомогли Франко отримати перемогу у Громадянській війні. Табір республіканців, не зважаючи на допомогу від СРСР та Франції, нагадув гніздо шершнів. Комуністи протистояли анархістам та соціалістам. Під прапорами демократії та антифашизму, комуністи намагались повністю захопити владу на теренах республіканської зони.

Зразки лівої пропаганди періоду Громадянської війни. У обидвох випадках, звісна річ, плакати мали б символізувати єднання комуністів, синдикалістів та анархістів, проте на практиці, на лівому плакаті, один меч (та й те, викуваний у СРСР) мав рубатись з двома іншими. Що ж до плакату справа, самі обирайте, чи нагадує вам фригійський ковпак голову півня.

Джордж Орвелл в книзі “Данина Каталонії” описує бойові дії травня 1937 р. в Барселоні. Бої були спровоковані тим, що місцеві комуністи намагались заборонити POUM (Робітничу Партію Марксистської Єдності). В час боїв Орвелл, котрий був членом ополчення даної партії мало не загинув. ПОУМівцям закидували троцькізм. Їх лідер був вбитий, більшість членів було репресовано. Комуністи посили власну владу в Каталонії. Однак, втратили союзника у боротьбі з Франко. Каудильйо пощастило з цим — він був фігурою, котра задовільняла монархістів, консерваторів та фашистів.

Порівнювати з плакатами франкістів плоди опонентів не будемо – бачите самі, в кого пропаганда зокрема виявилась краще

Отже, висновки:

— громадянська війна річ кривава. Сторона котра в ній виграє завжди вбиває більше людей. Не думаю, що республіканці, якби вони перемогли, були би більш ліберальними до власних ворогів-націоналістів. Іспанію тоді б чекала доля якоїсь умовної Румунії після Другої світової війни. Вона б стала типовим комуністичним сателлітом СРСР.
— кривава війна в Марокко дала Іспанії військову еліту, котра змогла навести порядок в країну. Звісно, вони наводили порядок методами минулого століття. Тут нема чому дивуватись.
— що б нам не говорили 1,5 недоумки із закритих телеграм-каналів, пролетаріат не страшний. Так само не страшні їх діти-гречкосії з гендерних спільнот. Страшними бувають тільки їхні захисники. Більшовики, як захисники пролетаріату, вбили більше робітників та селян ніж всі інші режими “фашистів” Сучасні захисники гендерних меншин просто замінили у власній ідеології слово “пролетаріат” на “ЛГБТКПУ”. Інші методи їхньої пропаганди та дій — незмінні. Браття та сестри, біймося гендерної диктатури.
— адмінам (Прим. ред.: автор має на увазі персонально себе; загалом, наш ресурс залишається найтолерантнішим на світі, бо ми критикуємо всіх порівну) подобається гасло Una. Grande. Libra (Одна. Велика. Вільна).

Поза сумнівом, Україна майбутнього такою і буде.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s