Розглядаючи важливе питання в контексті взаємодії слов’янських народів — назви гречаної крупи, необхідно внести кілька зауваг на тлі загального історичного контексту. Так, в латині були слова «pagus» — село та «paganus» — сільський. Після християнізації Західної Римської імперії «paganus» отримало ще одне трактування — «язичницький» або «язичник». Ймовірно, це було пов’язано з тим, що нова релігія швидше зміцнилася в містах, а сільська місцевість найдовше зберігала неавраамічні вірування.
До речі, «paganus» збереглося в італійській як прикметник «pagano», який, що цікаво, використовується в якості імені та прізвища Paganini та Paganel. У старофранцузькій це ім’я стало звучати як Paien та разом з норманським завоюванням потрапило в Англію, де стало прізвищем, яке зараз пишеться як Payne або Paine.
Латинське «paganus» порівняно рано було запозичене слов’янами: і словенське pogan, і чеське pohan і польське poganin означають «язичник». Таке ж значення воно мало і в давньоруській. Так, згідно з «Повістю временних літ», княгиня Ольга сказала імператору Костянтину:
«Азъ погана есмь, да аще мя хощеши крестити, то крѣсти мя самъ, аще ли — то не кресщюся. Я язычница; если хочешь крестить меня, то крести меня сам — иначе не крещусь.»
Згодом, зважаючи на християнізацію більшості слов’янських племен протягом VIII-X ст., це слово набуло негативної конотації. Так, по-болгарськи «поганець» — це «язичник» та «мерзотник», як і на сербохорватський «поганин«. У випадку з давньоруською, це слово спочатку набуло значення «злочинний», потім «непристойний», «брудний», «поганий», «огидний»…
Але повернемося до гречки. В Європу вона прийшла зі Сходу, що знайшло відображення в її назвах у ряді європейських мов. Так, на італійській крупа називається grano saraceno — «сарацинське зерно«, іспанській trigo sarraceno — «сарацинська пшениця», португальській trigo-mourisco — «мавританська пшениця».
У літературній німецькій гречку називають Buchweizen, «букова пшениця» але є і варіант Heidekorn — «язичницьке зерно». Під язичниками, звичайно, маються на увазі араби або татари. Чехи пішли за німецьким прикладом та охрестили гречку словом pohanka. У діалектах зустрічається також назва tatarka. А ось гриб бліда поганка, він же мухомор зелений, був так названий через ще одне значення слова «поганий» — «неїстівний».
Перейдемо до болгарської єлди, яка в літературній болгарській звучить як э́лда. Пошукаємо аналогічні назви в сусідніх або споріднених мовах. Такі є, це македонська хелда й сербохорватська хељда. Згідно з версією, викладеною в «Болгарському етимологічному словнику», це слово запозичене від турецького helda — гречка, — яку турки перебрали з перської halda, яке має таке ж значення. Щоправда, в сучасній літературній турецькій чи то пак фарсі гречку називають «чорною пшеницею» (karabuğday і گندم سیاه відповідно).
До нас же, поляків (gryka), литовців (grikis) та латвійців (griķi) гречка потрапила з Греції, завдяки чому й отримала назву, яка використовується й до сьогодні.
Львівський історичний клуб 