Аналіз історіографії питання. Її ми можемо поділити на дві групи: автори радянські і пострадянського простору, дослідження польських істориків.
Для першої групи досліджень характерний загальний характер, комплексний порівняльний аналіз — порівнюється або володіння кількох магнатів, або тенденції розвитку землеволодінь в Речі Посполитій і Московській державі (чи навіть в Західній Європі). Автори на основі опублікованих даних стараються розвинути власні теорії (наприклад, ілюстрування економічного становища населення через поширення чиншової).
Однією з базових праць, яку використовує як базову у всіх статтях свого доробку Юрій Овсінський, є «Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины XVIII века» Валентини Маркіної. Монографія написана на основі документів, що вперше вводяться до наукового вжитку: це інвентарі, люстрації, магнатські розпорядження, повідомлення фільваркової адміністрації, скарги селян і орендарів. Опублікований масив матеріалів був знайдений серед приватних архівів магнатських родин Чорторийських, Сангушків, Жевуських (їх архів знаходиться у Львові).
Підсумовуючи зібраний джерельний матеріал, В. Маркіна спробувала виділити загальні закономірності господарсько–економічної організації основних типів магнатських маєтків на Правобережжі в другій пол. XVIII ст. З тексту монографії варто виділити кілька основних тез, які складають базову канву в працях науковців–наступників:
- автор відзначає низький рівень розвитку селянських господарств Правобережжя, пов’язуючи з цим розповсюдження чиншової ренти;
- В. Маркіна торкнулася питання ролі найманої праці, вважаючи її чинником, що призвів до занепаду натуральних феодальних маєтків. Опрацьовуючи числові дані з архівів, дослідниця вираховує кількісне співвідношення наймитів з іншими працівниками.
- детально в роботі описано і напрямки економічного розвитоку фільварку, які потім були розвинені в статтях Ю. Овсінського: нововведення в землеробстві, тваринництво, ринкові взаємозв’язки.
- на основі аналізу витратної частини бюджету Жевуських, автор описує початок процесу вкладання у виробництво власників фільварків (закупівля с/г техніки, тяглової худоби, тощо).
Основні недоліки праці на мою думку:
- оскільки праця видавалася в радянські часи (1961 р.), містить типові покликання на доробок В. Леніна. Наприклад, коли мова йшла про «кабальні відробітки» за хліб і худобу, що прирівнювалось до проявів капіталізму у магнатському господарстві.
Вклад досліджень В. Маркіної в дослідження соціально–економічної історії Правобережжя є фундаментальним. Її нові теорії і концепції поширені серед українських і закордонних науковців. Також під егідою дослідниці в Київському університеті працювала ціла плеяда молодих науковців.
Вивченням соціально–економічної історії Речі Посполитої займався і Олексій Баранович. В своїй докторській дисертації «Магнатское хазяйство на юге Волыни в XVIII в.» на основі напрацювань М. Грушевського (як вважають сучасні дослідники) дослідник на основі джерельного матеріалу, проводить статистичний порівняльний аналіз специфіки сільськогосподарського розвитку Волині з Московською державою, країнами Західної Європи (Англією, Францією). Це насамперед стосується тогочасних прогресивних змін в методах господарювання. Стосовно доробку автора хочеться виділити такі основні моменти:
- напрацювання і аналіз джерельної бази дослідник розпочав ще під керівництвом М. Грушевського, про що замовчував пізніше. В цей час йому вдалося загалом визначити базові поняття в дослідженні фільварків — окреслення самого терміну і тенденцій розвитку;
- дослідження магнатської колонізації Волині О. Баранович також розширював із вузької теми: вивчення історії м. Костянтинова;
- негативним аспектом монографії «Магнатское хозяйство…» я також вважаю ідеогічну прив’язку до термінології праць Леніна і Маркса.
В контексті суміжного дослідження маєтностей іншої гілки Жевуських, вже з Руського воєводства, варто згадати монографію Тетяни Балабушевич «Аграрна історія Галичини у XVIII ст.». Серед інформації, наведеної в тексті варто виділити кілька основних тез:
- аналізуючи розвиток поміщицьких господарств, автором було окреслено структуру маєтностей Жевуських в Галичині (збільшення з дев’яти фільварків — Деменка, Черніїв, та ін., до 12 у 40 рр.) на прикладі цього також гарно окреслено тенденції до повернення сіл з оренди, додержання королівщин, шлюбні союзи з родом Цетнерів;
- процес об’єднання дідичних та королівських сіл в ключі в 30 рр., а ключів — в економії на поч. 50 рр.(як приклад наведено потужну Роздільську економію з 11 сіл);
- структуру і функції фільваркової адміністрації: чітко описано обов’язки економа, гуманного, побережників;
- детально в таблицях показано і зміни в посівній структурі економій за певні роки (схоже дослідження є і в доробку Ю. Овсінського).
Загалом, праця Тетяни Балабушевич в поєднанні з комплексом статей Ю. Овсінського є дуже цінною, оскільки дає змогу порівняти тенденції розвитку фільваркового господарства одного ж і того магнатського роду, в одному часовому проміжку, але в різних воєводствах. Такий порівняльний аналіз на основі опублікованих джерел і підрахованої статистики може бути значно розширений і опрацьований як окрема наукова робота.
Серед відносно сучасних досліджень фільваркових господарств варто згадати монографію В. Балуха «Фільварки пізньосередньовічної Польщі»(1999 р.). В ній автором аналізується процеси, що спричинилися до формування фільварково–панщинної системи, процесу ведення фільваркового господарства (види панщини, структура робочої сили, реманент), виробничий процес (зернове господарство, тваринництво, додаткові промисли), частково аспект прибутку і початків формування бюджету фільваркових господарств. В. Балухом також опрацьовано значну кількість архівних даних та історіографії. Детальніше дану працю в контексті впливу на доробок Ю. Овсінського згадувати не варто, оскільки вона окреслює інший часовий проміжок і за змістом дещо пересікається з доробком опрацьованих вище авторів.
Безпосередній вплив на становлення наукових зацікавлень Ю. Овсінського зробив його науковий керівник — професор Микола Крикун.
Великим внеском Ю. Овсінського в дослідження фільваркового господарства Речі Посполитої є його аналіз польської історіографії до вивчення питання в окремій статті. Праці польських істориків ми також умовно можемо поділити на дві групи:
- Загальні праці, що вивчали фільварок як складову аграрного сектору Речі Посполитої: до них автор відносить дослідження С. Павліка, А. Яблоновського, С. Кутшеби, та інших.[1]
- Вузькі дослідження моделі фільварку: тут насамперед варто згадати дослідника Я. Рутковського.[2] Він вже на початку ХХ ст. створив модель дослідження, за якою працював і Ю. Овсінський — на прикладі одного господарського комплексу (у випадку Я. Р. — костельної власності Бжозовського ключа Перемишлянського єпископства, у випадку Ю. О. — Жевуських). Як продовження роботи за цією моделлю можна вважати дослідження Я. Лєскєвічової (на прикладі Осєцького замку), І. Рихлікової (маєтності князів Водзіцьких).
Користуючись поданим описом польської історіографії, ми можемо виділити і кілька основних шкіл дослідження соціально–економічної історії:
- перша з них, сформувалась під егідою першого професора соціально–економічної історії Ф. Буяка. Для нас вона є дуже цікавою і тим, що професор і його учні в першій пол. ХХ ст. тривалий час працювали у Львові.[3]
- Друга — сформувалась в Ягеллонському університеті. Результатом їх архівної діяльності стало продукування збірника «Студії з історії малопольського села в другій половині XVIII ст.[4]
Отже, підсумовуючи аналіз Ю. Овсінським доробку польських істориків з вивчення фільваркового господарства варто зазначити: для написання автор опрацював великий масив історіографії, є дуже начитаним в темі, кожна із праць була коротко охарактеризована — в даному випадку варто відзначити і хороший критичний підхід (було вказано на позитивні сторони і недоліки). В кількох моментах статті, на мою думку, дещо не вистачало структурної послідовності — наприклад, спершу було подано аналіз доробку Я. Рутковського, а значно пізніше по тексту знову згадано його в контексті його школи були згадані його учні. Замість хронологічного порядку можна було б згрупувати всі дослідження за їх характером, або науковими школами.
Стосовно польської історіографії (не маючи змоги ознайомитись з текстами, а лише з критикою) я можу відзначити насамперед те, що багато дослідників вже з поч. ХХ ст. створювали гарну модель — висвітлення загального процесу на основі вузького дослідження (наприклад, економічний розвиток фільварків на прикладі Осєцького замку). І загалом помітна тенденція, що саме польські історики, цікавлячись своїм минулим, проводять багато подібних досліджень.
Підсумовуючи варто зазначити, що стаття «Фільваркове господарство Речі Посполитої в оцінці польської історіографії» є найкращим і найдетальнішим аналізом подібних досліджень з кількох причин: написана порівняно недавно (враховуючи те, що праці О. Барановича, Т. Маркіної були написані в 50–60 рр. ХХ ст.), автор вже в демократичні часи зміг без радянського ідеологічного кліше опрацювати весь масив інформації, залучити різні точки зору.
Поділ доробку за проблематикою. Всі знайдені і опрацьовані мною статті з наукового доробку Юрія Овсінського за проблематикою поділено мною на три групи:
- Статті, що в загальному аналізують структуру фільварку в конкретний часовий проміжок.
- Дослідження складових виробничого процесу магнатських господарств.
- Статті, що розглядають характер відносин панського двору і підданих.
До першої групи статей ми відносимо «Подільський фільварок у 20–80х рр. XVIII ст.: основні типи та структура». В ній автор чітко окреслює маєтковий комплекс, про який ми говоримо в даному есеї: 5 містечок 28 сіл, що в сукупності формували 10 фільварків. Адміністративно ці фільварки були згруповані в 4 ключі — Михалпільський, Новокостянтинівський, Лучинецький, Міньковецький.[5] Ключові моменти, які варто виокремити зі статті:
- аналіз комплексу господарських будівель, поділ дворів за способом планування на моно– та полісекційні;
- поділ за функціональним призначенням фільварків на вузько– і широко профільні. Автор охарактеризував подільські фільварки Жевуських як вузькопрофільні, спеціалізовані на вирощуванні для продажу зернових культур;
Для обґрунтування і прикладу пояснення подібної структури фільварків Ю. Овсінський на основі фільваркових описів Михалпільського фільварку зробив опис за схожою схемою. Він описав його як п’ятисекційний, перелічив розміщення основних господарських будівель і земельних володінь.[6]
Дослідження «Фільваркова адміністрація подільсько–волинських маєтків Міхала Жевуського в 40–70 рр. XVIII ст.» виділяє дві основні функції управителя фільварку[7]:
- говорячи про першу, автор має на увазі повноваження адміністратора фільварку щодо проведення польових робіт, відгодівлі живності, контроль виконання повинностей;
- друга функція визначена як регуляція вирішення низки соціальних питань: конфліктів в середовищі мешканців села, регулювання демографії і особистого життя населення.
За основу дослідження Ю. Овсінський взяв 4 книги–меморіали адміністрації маєтностей Міхала Жевуського за сукупний період 1739–1777 рр.[8] На основі цього матеріалу автор показує взаємозв’язок між якістю виконання обов’язків і терміном перебування на посаді, суми виплати орендаріїв, напружені відносини з євреями–орендарями. Цікавим моментом є і їх вплив на шлюбну політику села — для зменшення кількості відходу на заробітки парубків, їх змушували «підбирати дівчат».[9] Позитивним моментом є наголошення на опіці дітьми–сиротами, яких разом з певною частиною майна розприділяли в сім’ю односельчан.[10]
До другої групи статей насамперед ми відносимо спеціалізоване дослідження «Тваринництво у фільварках Подільського воєводства у XVIII ст. (на матеріалах маєтків Міхала Жевуського)». В цьому дослідженні Ю. Овсінський є новатором, оскільки до нього радянські дослідження лише принагідно згадували кількома абзацами цю галузь. Це можна пов’язати з тим, що в історіографії фільварків науковці завжди вбачали її як допоміжну.
Основний масив джерельної інформації з даного питання містять балансові книги за 1741–1789 рр., інвентарні описи п’яти подільських ключів, книги розпоряджень адміністрації (поділені на два стовпці, в першому вказівки подає магнат, другий стовпець у формі звіту містить відповідь адміністратора).[11]
Основні тези:
- у статті проаналізовано ряд спеціальних діловодних посад: «стадні» писарі, доглядачі стаєнь, тощо;[12]
- найбільші подільські ринки закупівлі худоби;[13]
- особливості утримання і використання волів на польових і будівельних роботах;[14]
- використання і утримання коней, корів, овець, свиней (все підкріплено статистичними обрахунками в таблицях);[15]
- в тексті є цікаві моменти про використання сліпої худоби в господарстві, коней–знайд, хвороби тварин і особливості тогочасної ветеринарії.
До цієї категорії слід віднести і статтю » Ставкове господарство у подільсько–волинських маєтках Міхала Жевуського (1739–1776)». В ній автор прослідковує процеси занепаду і поступового відновлення ставкового господарства на Поділлі. Аспект дослідження був мало опрацьований в історіографії попередників. Це насамперед спричинено довготривалим занепадом цього промислу в кінці XVII ст.. через зруйнування війнами основого споживача цієї продукції — міст і їх мешканців. З 40 рр. XVIII ст. в книгах–інструкціях спостерігається 226 пунктів присвячених цьому виду господарювання (3,5 % від загальної кількості, значить можемо зробити висновок, що ця галузь господарства була допоміжною). Автор підсумовує ставки і розділяє їх на 38 значних («глибоких») і безліч саджавок.[16] Ю. Овсінський зачіпає і повинності селян щодо ставків — сплата податку–ставчини і сезонні роботи.
До третьої групи ми відносимо дослідження «»Слобідська» політика магнатів Жевуських у їх маєтках у Подільському воєводстві Речі Посполитої (10–80 рр. XVIII ст.)».[17] В ній автор акцентує увагу на соціально–економічних відносинах панського двору і маєтків Міхала Жевуського. А також викрадену статтю, конфлікт щодо якої буде проаналізований мною нижче.
Всі подані вище статті поєднуються у вершині наукового доробку Юрія Володимировича — дисертації «Фільваркове господарство в Подільському воєводстві Речі Посполитої у XVIII ст.». Під час її написання автор використав весь масив архівної інформації, що був зібраний і опрацьований ним протягом кількох років у Центральному державному історичному архіві у м. Львові.
На основі прочитання автореферату роботи[18] і особистого спілкування з автором тезисно варто відзначити кілька моментів:
- Ю. Овсінський був одним з перших демократичних дослідників соціально–економічної історії пострадянського простору: в своїй роботі він позиціонує магната Міхала Жевуського як досить лояльну людину, що з розумінням ставилася до матеріальних проблем населення (роздавав зерно на посівну компанію, приблудлих тварин), прощав борги і не жорстоко карав за втечі населення. Селяни в свою чергу теж показані об’єктивно (наприклад, навіть якщо брати їх спроби розкрадання майна, «мандрування» між панами в пошуках слобідських дотацій). Вчений зламав застарілі стереотипи образів — «феодал–експлуататор», «бідний селянин, становище якого постійно погіршувалося».
- Великою перевагою дисертації є і те, що автор не обмежився лише Подільським комплексом володінь Жевуських, а в рамках дослідження торгівлі зерном на внутрішньому та зовнішньому ринку, а розглядає і їх родові волинські (Кременець), белзькі (Сокаль), руські (Ходорів, тут дослідження пересікаються з проаналізованим доробком Т. Балабушевич) фільварки.
Питання викраденої статті. Стосовно наукового доробку дослідника виникали і дискусійні питання. Це стосується викраденої у Юрія Володимировича статті «Повинності залежного селянства Подільського воєводства у XVIII ст.». Як розповідає сам дослідник, стаття була надіслана до «Вісника» Кам’янець–Подільського національного університету, довгий час не публікувалась і згодом вийшла друком під іншим прізвищем — Л. В. Макарова. [19]Знайти детальнішу інформацію про наукові зацікавлення та інші публікації цієї особи не вдалося.
На мою думку, це питання повинна об’єктивно розсудити наукова спільнота. Тож, надалі питання дискусії щодо авторства мною розглядатись не буде. Статтю мною не буде включено до аналізу доробку через вищевказані причини.
Підсумок моєї оцінки доробку. Як бачимо, після здобуття Україною незалежності значно зменшилася кількість молодих науковців, які би займалися дослідженнями соціально–економічної історії Речі Посполитої. Значно поширенішими стали (і залишаються зараз) теми з дослідження козацтва, українського війська, національно–визвольного руху. Напрямок соціально–економічних досліджень мав великий поштовх в радянський період, коли подібні дослідження проводились з точки зору вивчення генези феодалізму, формування капіталістичних відносин. Проте, дослідник–медієвіст Ю. Овсінський був одним з тих науковців, які по–новому підійшли до вивчення питання магнатського землеволодіння. На основі їх доробку майбутніми істориками відбувається переосмислення модерного періоду історії. Тобто, магнати не сприймаються суто як негативні суб’єкти суспільної історії, а селяни в свою чергу не вбачаються лише в ролі жертв. Вже не має значного «перекручення» архівного фактажу як в радянський період щоб «підігнати» свої твердження під модель Маркса–Леніна.
Я вважаю, що молоді науковці повинні брати приклад наукового підходу Ю. Овсінського. Досліджувати глобальні історичні процеси і явища потрібно на основі конкретних практичних прикладів, праці мають бути вузькоспеціалізованими. Так можна отримати зразу потрійну перевагу: наукова новизна дослідження буде безсумнівною; легше буде орієнтуватися в матеріалі, наводити влучні приклади; на основі подібних досліджень можна буде сформувати і розвивати потужну наукову школу.
Роздумуючи над проблемами і недоліками дослідження даної тематики, я також безсумнівно погоджуюсь з автором. Видати монографію на дану тематику в Україні зараз є надзвичайно важко. Видавці розуміють, що серед широкого загалу, який читає науково–популярні новинки, дана праця не буде користуватися значним попитом. З цього і випливає небажання молодих істориків досліджувати цю тему — кожен із нас прагне отримати винагороду за свою дослідницьку працю. Але, можливо найближчим часом ця тенденція і зміниться в кращу сторону.
Список використаної літератури:
[1] Овсінський Ю. В. Фільваркове господарство Речі Посполитої XVIII ст. в оцінці польської історіографії / Ю. Овсінський // Проблеми слов’янознавства. – Вип. 55. – Львів, 2005. — с. 31.
[2] Там само, с. 31.
[3] Овсінський Ю. В. Фільваркове господарство Речі Посполитої XVIII ст. в оцінці польської історіографії / Ю. Овсінський // Проблеми слов’янознавства. – Вип. 55. – Львів, 2005. — с. 32.
[4] Там само, с. 31–32.
[5] Овсінський Ю. В. Подільський фільварок у 20–80 рр. XVIII ст.: основні типи та структура (на прикладі маєтків Жевуських) / Ю. Овсінський // Український селянин: зб. наук. Праць — Черкаси, 2009. — Вип. 11. – с. 205.
[6] Там само, с. 206.
[7] Овсінський Ю. В. Фільваркова адміністрація подільсько–волинських маєтків Міхала Жевуського в 40–70 рр. XVIII ст. / Ю. Овсінський // Вісник Львів. ун–ту. Серія історична. – Львів, 2001. – Вип. 37. — Ч. 1.— с. 198.
[8] Там само, с. 199.
[9] Там само, с. 206–208.
[10] Там само, с. 208.
[11] Овсінський Ю. В. Тваринництво у фільварках Подільського воєводства у XVIII ст. (на матеріалах маєтків Міхала Жевуського) / Ю. Овсінський // Вісник Львів. ун–ту. Серія історична. – Львів, 2003. – Вип. 38. — с. 83.
[12] Там само, с. 83–84.
[13] Там само, с. 85–86.
[14] Там само, с. 87–88.
[15] Там само, с. 88–97.
[16] Овсінський Ю. В. Ставкове господарство у подільсько–волинських маєтках Міхала Жевуського (1739–1776) / Ю. Овсінський // Вісник Львів. ун–ту. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35–36. — с. 540.
[17] Овсінський Ю. В. «Слобідська» політика магнатів Жевуських у їх маєтках у Подільському воєводстві Речі Посполитої (10–80 рр. XVIII ст.) / Ю. Овсінський // Гуржіївські історичні читання: зб. наук. праць. — Черкаси, 2009. — Вип.. 3. – с. 46–53
[18] Овсінський Ю. В. Фільваркове господарство в Подільському воєводстві Речі Посполитої у XVIII ст. / Ю. Овсінський // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидати історичних наук. – Львів, 2005. Режим доступу: http://referatu.net.ua/referats/7569/161247.
[19] Макарова Л. В. Повинності залежного селянства Подільського воєводства у XVIII ст. / Л. В. Макарова // Вісник К.–П. ун–ту. Історичні науки. — Вип. 4. – с. 485.
Львівський історичний клуб 