Василь Босак. Облогова драбина

Василь Босак

Облогова драбина

70928072_968943343439468_8044916934493339648_n.jpg


Через простоту конструкції і швидкість побудови штурмова драбина була наймасовішим облоговим знаряддям епохи Хрестових походів. Хоча її переваги оцінили ще задовго до цього – в історіографії ми знаходимо інформацію про зображення облогових драбин в Давньому царстві Єгипту (XXVIII-XXII ст.).

Перед початком технічної характеристики драбин, ми класифікували їх за кількома ознаками:

  • за матеріалом виготовлення – канатно-сіткові (інколи – шкіряні) і дерев’яні;[1]
  • за способом транспортування – ручні і колісні.

Детальну класифікацію сіткових драбин знаходимо у Візантійського Аноніма.[2] Канатні драбини використовуються у тому випадку, коли стіни фортеці є невисокими і важкодоступними. За основу беруться кілька міцних канатів, які за допомогою поперечного сплетіння “солдатським вузлом” (таку назву нам подає автор, сучасний аналог серед морських вузлів встановити буде важко) утворюють сітку. Важливим елементом є і спосіб їх зачеплення — автор згадує про кілька міцних залізних гаків.

Цікавим для нас є і опис Анонімом іншого типу драбин – шкіряних. Під час аналізу тексту стає зрозуміло, що йдеться не про заміну канатів переплетеними смугами вичиненої шкіри (що, безумовно, також мало місце). Автор розповідає нам про надувні драбини, які зшивалися схожим способом з бурдюками і міхами. Для додаткової герметизації шви змащувались тваринним жиром. Під тиском повітря драбина надувалась і приставлялась до стіни, як і її звичний дерев’яний аналог. Проте, технічний аналіз цього способу дозволяє нам сумніватись в можливості реалізації. Перед нами виникло кілька питань:

  • Наскільки було можливим на той час герметизувати шви цієї конструкції?
  • Яким чином такий великий за об’ємом засіб наповнити повітрям?
  • Чи витримає шкіряна драбина тиск одразу кількох озброєних воїнів?

Схожу критику цього підтипу драбини ми зустрічаємо і в історіографії. Такі дискусійні питання можна вирішити лише експериментальним методом.

70639605_945270132486258_9157536622068105216_n.jpg

Хоч дерев’яна драбина на перший погляд виглядає примітивною конструкцією, проте її ефективне застосування також вимагало кількох важливих технічних рішень. Насамперед, мова йде про правильний розрахунок її довжини. На цьому аспекті акцентує увагу цілий ряд античних інженерів-поліоркетів.

Наприклад, Вегецій вважає за необхідне прив’язати до стріли лляну нитку і поціливши у верхню частину муру відміряти необхідну довжину напрямних жердин драбини.[3] Така процедура була необхідною  для того, аби під час штурму верхня частина драбини надійно опиралася на верхню частину муру, або пролам стіни. Тоді воїни зможуть швидко піднятися і  перебратись через стіну.

Візантійський Анонім подає нам детальний опис колісної драбини.[4] Конструкційно вона складається із двох з’єднаних між собою частин на рухомій основі. Перша частина – безпосередньо драбина, повинна бути виготовлена із міцних жердин і збоку додатково захищена шкіряною чи дерев’яною обшивкою. Ширина і міцність сходинок повинна забезпечувати одночасне сходження 3–5 озброєних воїнів.

73475121_533726400538876_2747152810138140672_n.jpg

Друга складова – перекидний місток є похилим настилом із дощок, який забезпечує потрапляння нападників на фортечний мур у випадку наявності перед ним додаткових перешкод. Насамперед, йдеться про захисний рів – не завжди вдається засипати його під інтенсивним обстрілом захисників. Автор звертає особливу увагу на висоту основної драбини, яка повинна бути приблизно на 3 фути (1 м) більшою ніж стіна. В цьому випадку під час штурму конструкція буде більш стійкою від ворожих атак. А нахилений під кутом місток полегшить потрапляння на мур.

71185519_509499536535430_5992703134361714688_n.jpg

Для транспортування машини застосовувалась нерухомо закріплена пара коліс. Аби підсилити стійкість конструкції використовували метод натягу закріплених канатів і забивання під основу кілків. Таким чином ми бачимо, що описана Анонімом колісна драбина вирішує ряд важливих недоліків своєї спрощеної версії:

  • транспортування за допомогою канатів і коліс є ефективнішим з точки зору логістики;
  • система кріпильних канатів підвищує стійкість конструкції, невластиву її простішим аналогам.
  • додатковий захист зменшує ризики нападників бути вбитими під час підйому на стіни;
  • наявність перекидного містка дозволяє драбині бути ефективним штурмовим знаряддям навіть при наявності додаткових перешкод.

74427816_1301905703333688_6477429363817054208_n.jpg

Серед джерел, що ведуть оповідь про Хрестові походи перша згадка про облогову драбину стосується облоги Антіохії (21 жовтня 1097 – 2 червня 1098 рр.).[5] Місто називали “перлиною Сирії”, оскільки воно відігравало стратегічне значення оборонного форпосту на перетині давніх приморських торгівельних шляхів. Для християн місто було особливим ще й тим, що в ньому проповідували апостоли Петро і Павло. А послідовники Ісуса Христа вперше відкрито почали називати себе “християни” саме в Антіохії. Відвоювання фортеці було помстою за початкове її захоплення турками в 1078 р.[6]

Система оборонних споруд міста була надзвичайно складною і розгалуженою, оскільки активно розбудовувалась ще в VI ст. Система башт, яких налічувалося близько 400, прикривала всі напрямки можливого нападу. Найміцніша північно-західна ділянка мала такі масивні стіни, що по верху них могла проїхати колісниця запряжена четвіркою коней. А південно-східний напрямок захищався природними перешкодами – горами і річкою. 

З такого опису ми можемо зробити висновок про неефективність застосування нападниками стінобійної техніки метального і таранного типів через неможливість їх транспортування під стіни. Товщина міських мурів унеможливлювала і підкопно-мінувальні засоби. Тож залишався лише один варіант потрапити в місто – штурм за допомогою драбин.

250px-Capture_of_Antioch.jpg

Анна Комніна детально описує спосіб штурму Антіохії – нічна вилазка.[7] Війська Готфріда Булонського під покровом темряви впритул підійшли до мурів. Головною перешкодою на їх шляху був нічний патруль, що смолоскипами освітлював темряву довкола міста. Пропустивши черговий патруль, хрестоносці приставили до стіни драбину і успішно потрапили всередину міста. Хроніка зафіксувала імена перших сміливців – франк Фульхерій і граф Роберт Фландрський. Завдяки злагодженим маневрам, нападники відчинили один із ходів і впустили решту хрестоносців всередину. Місто було захоплене швидко.

Анонімний автор італо-нормандської хроніки “Діяння франків та інших єрусалимців” також докладно описує ці події.[8] Крім самого факту згадки і схожого опису подій, нам варто виокремити кілька важливих моментів. Насамперед, автор наголошує на важливій міцності  додаткового кріплення драбини. Крім цього, вказується кількість хрестоносців під час вилазки — 60 чоловік. Перед нами виникає кілька запитань:

  • Наскільки міцною була драбина, що витримала таку кількість воїнів в обладунку і з озброєнням? Чи можливо це взагалі?
  • Якщо можливо, то скільки піхотинців і в якому порядку могли вилазити на стіну одночасно?

Нажаль, не гіпотетично дати відповіді на них неможливо. В даному випадку доцільним є використання методу реконструювання.

75266138_734788287039687_599790980295557120_n.jpg

Облогова драбина активно використовувалася і під час штурму Єрусалиму (7 червня – 15 липня 1099 р.), особливості якого згадувались нами вище. Масштабність використання драбини можна оцінити за поширеною в історіографії теорією про співвідношення кількості драбин і живої сили хрестоносців: 1 драбина = 2 лицарі.

Про облогу Єрусалиму згадує анонімний автор італо-нормандської хроніки.[9] Серед причин невдач початкових штурмів він вважає насамперед відсутність достатньої кількості драбин. Завдавши значних ушкоджень малої зовнішньої стіни, хрестоносці змогли потрапити на головний мур міських укріплень. Проте, саме через нестачу драбин всі сміливці, які опинились наверху швидко були вбиті. Під час фінального штурму 15 липня, скориставшись облоговою драбиною, група лицарів на чолі з невідомим Летольдом зуміли швидко залізти на мур і посіяти паніку серед гарнізону. Цього не змогли зробити ні постійні обстріли метальної техніки, ні гелеополь Готфріда Булонського описаний нами у першому підрозділі.

Кульмінацією Четвертого хрестового походу стала облога і штурм Константинополя (24 травня 1203 р.).[10] Фортифікаційна система міста була багатоступеневою. Окрім кількох кіл фортечних мурів, акрополя і великої кількості башт місто було захищене природніми перешкодами з боку моря і системою окремих башт і фортець. Найвідомішою з них була башта в передмісті Галата, що за допомогою підвісного ланцюга захищала бухту Золотий Ріг.[11]

У своїх мемуарах “Завоювання Константинополя”, Жофруа Віллардуен щоденно описує хронологію штурму міста.[12] Після захоплення вищезгаданої вежі Галата, флот  хрестоносців контролював Константинопольську гавань. Серед очільників війська виникла дискусія щодо способу і основних напрямків атаки укріплень. Крім звичайного сухопутного методу штурму, на той час був відомий і морський.[13] Венеціанські дожі впевнено почували себе в морі, тож запропонували підготували до атаки свої кораблі і встановити на них кілька штурмових драбин для атаки з боку бухти. Франки ж вирішили підтримати атаку із суші в східному напрямку, застосувавши каменемети.

 В даному випадку нас цікавить саме флот венеціанців — укріпивши свої кораблі, вони підготували до атаки облогову метальну техніку і драбини. При опрацюванні джерела виникло питання — яким чином обслуга кораблів підготувала їх до встановлення знарядь?

Відповідь на нього знаходимо в записках “Завоювання Константинополя” Робера де Кларі.[14] Між собою міцно зв’язувалися перекладини від корабельних мачт, а зверху них встановлювалися перекидні містки. Перекладини були завдовжки 30 ліктів (13 м), висота конструкції — не менше 40 ліктів (17,5 м), а ширина містків була розрахована під одночасне вільне проходження ними 3 лицарів.

Таким чином, на основі опису Робера де Кларі, можна зробити наступні висновки:

  • конструкція драбин, яку використовували візантійці була запозичена у Візантійського Аноніма і пристосована до встановлення на кораблях;
  • параметри знаряддя були підібрані відповідно до висоти фортечних мурів;
  • викликає сумніви можливість кораблів втримати рівновагу при застосуванні драбини таких параметрів (за законами корабель мав втратити рівновагу і перекинутися).

73226349_2311436089168373_6645661046663020544_n.jpg

Драбину безсумнівно можна вважати наймасовішим облоговим знаряддям Хрестових походів. Серед усіх згаданих нами типів використовувався лише найпростіший — звичайна драбина без захисту. Широкому поширенню цього облогового знаряддя сприяв цілий ряд чинників: простота конструкції, швидкість спорудження, мінімальна кількість необхідних для побудови матеріалів, та ін. Попри суттєві недоліки, а саме — проблеми із стійкістю, ламкість перекладин під вагою лицаря в обладунку, вразливість живої сили від ворожого вогню при підйомі облогова драбина виконала поставлені перед нею завдання.


Джерела:

А) Праці античних авторів:

  1. Византийский Аноним, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymusbyzantinus
  2. Флавий Вегеций Ренат, “Краткое изложение военного дела”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/vegetius

Б) Мемуари і хроніки Хрестових походів:

  1. Анна Комнина, “Алексиада”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 272
  2. Итало–нормандский Аноним, “Деяния франков и прочих иерусалимцев”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 272
  3. Жофруа Виллардуэн, “Завоевание Константинополя”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 272
  4. Робер де Клари, “Завоевание Константинополя”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 272

Історіографія

А) Західноєвропейські дослідження:

  1. Alan V Murray et al., The Crusades, an encyclopedia vol. I (Santa Barbara CA: ABC–Clio, 2006): 1553

Б) Східноєвропейські дослідження і переклади:

  1. Мэттью Беннет и др., Войны и сражения Средневековья 500–1500 (Москва: Эксмо, 2006): 264
  2. Александр Грановский, Крестовые походы. 1 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 472
  3. Александр Грановский, Крестовые походы. 2 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 884

Покликання:

[1] Мэттью Беннет и др., Войны и сражения Средневековья 500–1500 (Москва: Эксмо, 2006): 204 –05

[2] Византийский Аноним, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymusbyzantinus

[3] Флавий Вегеций Ренат, “Краткое изложение военного дела”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/vegetius

[4] Византийский Аноним, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymusbyzantinus

[5] Александр Грановский, Крестовые походы. 1 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 74–76

[6] Alan V Murray et al., The Crusades, an encyclopedia vol. I (Santa Barbara CA: ABC–Clio, 2006): 72–77

[7] Анна Комнина, “Алексиада”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 91

[8] Итало–нормандский Аноним, “Деяния франков и прочих иерусалимцев”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 94–97

[9] Итало–нормандский Аноним, “Деяния франков и прочих иерусалимцев”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 131

[10] Александр Грановский, Крестовые походы. 1 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 472

[11] Александр Грановский, Крестовые походы. 2 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 75–77

[12] Жофруа Виллардуэн, “Завоевание Константинополя”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977):

[13] Мэттью Беннет и др., Войны и сражения Средневековья 500–1500 (Москва: Эксмо, 2006): 208

[14] Робер де Клари, “Завоевание Константинополя”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977).


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s