Крістіан Скрипкару. Воєнні походи болгарського царя Самуїла на терени західних Балкан у 997-1014 рр.

Крістіан Скрипкару

Воєнні походи болгарського царя Самуїла

на терени західних Балкан у 997-1014 рр.

Tzar_Samuil_of_Bulgaria_coat_of_arms.jpg


УДК 94:355.48(497.2)„997-1014”

ВОЄННІ ПОХОДИ БОЛГАРСЬКОГО ЦАРЯ САМУЇЛА НА ТЕРЕНИ ЗАХІДНИХ БАЛКАН У 9971014 рр.

 Крістіан СКРИПКАРУ

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

У статті досліджено перебіг військових дій під час походів болгарського царя Самуїла на терени Західних Балкан у період 997–1014 рр., в контексті болгарсько-візантійських воєн. Проаналізовано, що під час цих походів болгарське військо познайомилося з військовою культурою різних народів. Висвітлено, що внаслідок невдалих походів Перше Болгарське царство втратило свій військово-політичний авторитет і через короткий термін перестало існувати як незалежна держава.

Ключові слова: Перше Болгарське царство, Західні Балкани, Візантійська імперія, візантійці, військовий похід.


First_Bulgarian_Empire_(976-1018).png

Період існування Першого Болгарського царства після правління Симеона І Великого (893–927), яке в історію увійшло як період найвищої могутності Болгарської держави, характеризувався спадом військово-політичного авторитету, здобутого попередніми правителями у боротьбі з Візантійською імперією, яка була одвічним ворогом Болгарської держави, із Сербським та Хорватським королівством тощо. Правління царя Самуїла (980–1014) було останнім оплотом у протистоянні з Візантійською імперією. Він здійснював військові походи на терени Західних Балкан, де знаходилась середньовічна Сербська держава, яка досить часто укладала таємні договори з Візантійською імперією. Після його правління остаточний занепад Першого Болгарського царства був лише питанням часу.

Тема цієї статті актуальна тому, що є майже недослідженою у вітчизняній історіографії. Важливість теми полягає у вивченні військової історії Першого Болгарського царства у 997–1014 рр., що дає змогу дослідити еволюцію її військової справи, а це сприяє глибокому осмисленню геополітичної стратегії держави болгар, розумінню суспільно-політичних процесів на сусідніх територіях, а також визначенню характеру взаємин суміжних державних утворень на підставі порівняння тогочасної військової культури.

Історіографія досліджуваної проблематики представлена переважно працями зарубіжних істориків. Необхідно виокремити працю болгарського історика Василя Златарського [4], дослідження Сіми Чирковича [10;11] Михайла Дінича [3], котрі стосуються історії Сербії. Також треба відзначити праці Генадія Літавріна [6], Івана Божилова [2], Александра Погодіна [7] присвячені історії Болгарії, Пламена Павлова [8] про правління царя Самуїла. Джерельна база даного дослідження представлена переважно працями візантійських авторів. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення писемних джерел проаналізувати військові походи царя Самуїла на терени Західних Балкан.

З початку 90-х років (X ст.) розгорнулася напружена боротьба між Першим Болгарським царством та Візантійською імперією, що тривала з перервами аж до 1018 р. У перших же боях візантійців з болгарами в полон до імператора Василія II (960-1025) потрапив болгарський цар Роман. (977-997). У 997 р. в Болгарії дізналися про смерть Романа у в’язниці в Константинополі. Наслідком цього стало офіційне проголошення Самуїла царем Болгарії. Було здійснено офіційний обряд коронації [4, с. 97–98].

У 997–999 рр. цар Самуїл здійснив військовий похід вздовж Адріатичного узбережжя і приєднав до своїх володінь Сербію, а саме області Рашка, Дукля та Босна. Вдалося йому встановити суверенітет і над Діррахією з округом, який він віддав в управління своєму зятю Ашоту – полоненому візантійцю, який одружився з дочкою Самуїла. Полонений сербський князь Іоанн Володимир (1000-1016) отримав руку іншої дочки царя (Феодори) і керував як намісник тестя своїми колишніми володіннями з центром в Зеті [7, с. 217–218]. Завдяки династичному шлюбу Самуїл також врегулював взаємовідносини з угорцями.

Наприкінці X ст. намітився злам в болгарсько-візантійському протиборстві на користь імперії. Незадоволений розширенням і посиленням Болгарії, Василій II почав з 1000 р. серію походів, остаточно вирішивши ліквідувати Болгарську державу. Болгарські війська почали зазнавати поразок. Самуїл змушений був захищати райони від північно-східної Болгарії до м. Драч. Візантійці вторгалися в Болгарію майже щорічно, навіть взимку, піддаючи її спустошенню. Позначалися загальна перевага сил на користь імперії, наявність у неї суттєво більших матеріальних і людських ресурсів. Сили Болгарії поступово виснажувалися.

Розгорнувши широкий наступ, в 1000–1001 рр. Василь II зайняв Забалканську Болгарію. Втрата Забалканської Болгарії і такої фортеці, як Відін [9, с. 100-103], що витримала до цього 8-місячну облогу, і під час штурму якої візантійці використовували знаменитий «грецький вогонь», була жорстоким ударом для Самуїла [3, c. 49–53]. Станом на 1004 р. напруженість болгарсько-візантійських відносин почала знижуватися. Причиною цього слугувало ведення війн Василя II на інших фронтах, зокрема в Малій Азії та у Сирії. У 1106–1107 рр. військові дії відновилися. Писемні згадки про якісь важливі бойові зіткнення в цей період відсутні.

Система управління країною, налагоджена Самуїлом, почала давати небезпечні тріщини. Головні військові сили царя складали військовозобов’язані вільні селяни і пастухи, а незараховані до війська прості селяни вели партизанську боротьбу з візантійцями. Селяни боролися з такою самовідданістю, що імператор виявляв до рядових полонених, болгарських воїнів, нечувану жорстокість. Так, Василь II наказав всіх селян, захоплених в долині Пелагонії, піддавати засліпленню.

Центральне правління при Самуїлі було загалом, скоріш за все, організоване за Преславським зразком. Посол арабів Ібрагім ібн Якуб, що бачив в 973 р. при дворі Оттона I (962–973) болгарських послів, повідомляє, що цар болгар дуже могутній, має переписувачів, регістрів і обласних управителів. Тут, мабуть, міститься вказівка на столичні державні установи та податкові казенні податі і повинності населення. За сплату ж податей і виконання повинностей перед главою держави були відповідальні «обласні управителі» – намісники з підлеглими їм чиновниками. Можливо, в ситуації важкої боротьби з імперією Самуїл надав намісникам провінцій великі повноваження. Значними силами володів, наприклад, намісник фортеці Пернік Кракр, який мав під своєю владою 35 воєначальників, успішно воював проти Василія II і склав зброю разом з залежними від нього воєводами тільки після загибелі царя у 1018 р. Цілком ймовірно, схожим було становище Сермона, намісника Сірмія (Срем) – сильної фортеці на крайньому північному заході болгарських володінь. Він відмовився підкоритися імператору навіть тоді, коли вже вся Болгарія перебувала під владою завойовника.

Тож, порівняно з епохою Симеона і Петра, новим явищем в організації управління провінціями було істотне збільшення повноважень намісників царя. Другою відмінністю було те, що родичі правлячого дому почали отримувати високі посади не тільки в столиці, як це було до Самуїла, але і в провінціях. Ці заходи були розраховані, безсумнівно, на зміцнення центральної влади. Але в критичній ситуації, обумовленій невдачами у війні, ці ж заходи підготували ґрунт для запеклої боротьби за вищу владу між членами правлячої династії. Ще при Самуїлі військові невдачі почали супроводжуватися актами зради, включно із зрадою його родичів-намісників. Так, 1005 р. Ашот – зять Самуїла – здав візантійцям Діррахій.

У 1014 р. болгари зазнали низку ключових поразок від візантійців, серед них – поразка у битві при Ключі (біля м. Петріч), яка відбулася 29 липня. Самуїл особисто брав участь у битві [8, c. 155–160]. Через погану охорону гірських стежок, війська Василія II пройшли в тил армії Самуїла, (яка вже була очолена Гаврилом Радомиром (перший син Самуїла), що затримали візантійців біля г. Беласиця (на захід від Мелника), де шлях їм перегороджувала засіка з повалених дерев. (болгари затримали візантійців) Болгари зазнали важкої поразки [10, с. 28–29]. За свідченнями Іоана Зонари («Виклад історії» хроніка, 40-50 рр. XII ст.,) 15 тис. полонених імператор наказав засліпити, до того ж на кожну сотню сліпців було залишено по одному поводирю, якому зберегли одне око [5, с. 249-250]. Покалічені у такий спосіб бранці були спрямовані до Самуїла. Цар, не витримавши цього видовища, раптово помер [2, c. 249–250]. За ці злодіяння імператор і отримав похмуре прізвисько «болгаровбивці».

joan-francesc-oliveras-pallerols-basil-ii.jpg

Βασίλειος B’ Βουλγαροκτόνος (958-1025)

Боротьба, однак, не скінчилася. На престол зійшов перший син Самуїла Гаврило Радомир (1014–1015), який очолив відчайдушний опір ворогові. Однак в результаті змови новий цар уже через рік був убитий двоюрідним братом (сином Аарона, (брат та співправитель Самуїла) (971–987) Іваном Владиславом, який прагнув до влади. Іван Владислав (1015–1018) засліпив другого сина Самуїла і вбив сербського князя Івана Володимира – зятя Самуїла [10, c. 28–29]. Палацовий переворот, репресії в період загрози ворога підняли проти Івана Владислава сили опозиції. Він став шукати перемир’я з Василієм II, але імператор не прийняв пропозиції царя, що втрачав всередині країни ґрунт під ногами, а поза нею одну фортецю за іншою. Царський кавхан Федір, вступивши в контакт з Василієм II, обіцяв йому умертвити Івана Владислава.

У лютому 1018 р., при облозі Діррахії, Іван Владислав був убитий [11 c. 28–29]. Його смерть стала для більшості болгарської знаті сигналом скласти зброю. Відбувся тріумфальний в’їзд Василія II в Охрід. У надії на милість нового пана, болгарські вельможі були до нього прихильні і, як правило, приймалися ним на службу. Найбільш відомі з них, перш за все, представники скинутої династії, були переселені в Малу Азію, у вірменські феми, де отримали маєтки та військові і цивільні посади. Туди ж були перекинуті найбільш боєздатні частини вцілілого болгарського війська. Історія існуючого майже 340 років Першого Болгарського царства завершилася. Його землі стали провінціями Візантійської імперії.


Список використаних джерел та літератури:

 1. С. Божанић, Срем у раном средњем веку, «Рад Музеја Војводине» 2007, № 49, с. 69–77.

2. В. Гюзелев, И. Божилов, История на cредновековна България VII–XIV век, Cофия 1999, 704 с.

3. Динић, Српски земле у средњем веку, Београд 1978, 447 c.

4. В. Златарски, История на българската държава през средните векове. Том I. История на Първото българско царство. Част IІ. От славянизацията на държавата до падането на Първото царство (852–1018), София 2007, 892 с.

5. Jован Зонара. Историја [в:] Византиски извори за историју народа Југославије, упр. Г. Острогорски, Београд 1966, Т. ІІІ, с. 245–255.

6. Г. Литаврин, Краткая история Болгарии, Москва 1987, 171 с.

7. А. Погодин, История Болгарии, Санкт-Петербург 1910, 223 с.

8. П. Павлов, Векът на цар Самуил, Велико Търново 2014, 232 с.

9. Jован Скилица. Кратка историја. [в:] Византиски извори за историју народа Југославије, упр. Г. Острогорски, Београд 1966, Т. ІІІ, c. 51–140.

10. С. Чиркович, История сербов, Белград 2009, 272 с.

11. С. Ћирковић, Срби у средњем веку, «Енциклопедија српске историографије», Београд 1997, с. 28-29.


ВОЕННЫЕ ПОХОДЫ БОЛГАРСКОГО ЦАРЯ САМУИЛА НА ТЕРРИТОРИЮ ЗАПАДНЫХ БАЛКАН В 997–1014 гг.

Кристиан СКРИПКАРУ

Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича

В статье исследованы ход военных во время походов болгарского царя Самуила на территорию Западных Балкан в период 997–1014 гг., в контексте болгарско-византийских войн. Проанализировано, что во время этих походов болгарское войско познакомились с военной культурой разных народов. Освещено, что в результате неудачных походов Первое Болгарское царство утратило свой военно-политический авторитет и через короткий срок перестало существовать как независимое государство

Ключевые слова: Первое Болгарское царство, Западные Балканы, Византийская империя, византийцы, военный поход.


MILITARY CAMPAIGNS OF THE BULGARIAN KING SAMUEL ON THE TERRITORY OF THE WESTERN BALKANS IN 9971014

 Christian SKRYPKARU

Yurii Fedkovych Chernivtsi National University

This article explores the course of military campaigns of the Bulgarian Tsar Samuel in the Western Balkans in 997–1014 in the context of the war with Byzantium. It was analyzed that during these campaigns the Bulgarian army met the military culture of different nations. It was highlighted that as a result of unsuccessful campaigns, the first Bulgarian Kingdom lost its military and political authority and, after a short time, ceased to exist as an independent state.

Keywords: The First Bulgarian Empire, Western Balkans, Byzantine Empire, Byzantines, military campaign.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s