Міфологія народу завжди передає риси притаманні їх соціуму. Тому, греки передавали те, що їх дійсно турбувало, в тих чи інших образах та сюжетах. Ми можемо простежити, як змінюються права, свободи та ставлення до жінок в суспільстві, через призму міфу. Стосунки Гери та Зевса, вважається, відображали реальні стосунки дорійської епохи, коли жінки втратили минулу роль в магічних обрядах, окрім пророцтв. Або як Зевс, коли його мати, Рея, заборонила йому одружуватись, зґвалтував її, що на думку Роберта Ранке Грейвса, символізує відсутність моногамії та групову форму шлюбу.
В догомерівську епоху, було певне “трудомагічне” мислення, все оберталось навколо роботи, а пояснення природних явищ вбачали у жіночих фізіологічних процесах. Земля — жива жіноча істота, яку запліднює дощ, вона вагітніє та народжує людям хліб та плоди. І вже Гомер та Гесіод принесли грецький міф, до якого ми звикли.
Зрозуміло, що становище жіноцтва різнилось залежно від часу, полісу та соціального прошарку. Загалом, жінка мала менше прав порівняно з чоловіком у Греції, але певна свобода пересування зберігалась аж до архаїчної доби. Найвільніше жінки почувались у стародавніх Спарті та відносно Афінах, Дельфах, Фессалії, Мегарі, Гортині, оскільки мали право володіти землею. Після архаїчного періоду були введені закони про сегрегацію та становище суттєво погіршилось, правильним вважалась ізоляція жінки від соціуму, для ведення побуту та виховання дітей. Жінки не могли брати участі в суспільному житті, голосувати, займати державні посади та володіти майном, крім раніше згаданої Спарти, соціальні норми в якій, значно відрізнялись від інших полісів. Не дозволялось отримувати формальну освіту, навчались прядінню, ткацтву та тому подібним ремеслам. Не дивлячись на це, деякі жінки змогли досягти впливу та влади у своїх родинах. Багаті жінки могли мати можливість контролювати свою власність та власність своїх дітей, однак це лише одиниці. Інші жінки, що не змогли досягти такої влади, мали другорядну роль у суспільстві, не вважались повноправними громадянками та не могли розраховувати на такий же правовий захист, як чоловіки. Важливо розуміти грецькі реалії, для розуміння їх вірувань, оскільки, як згадано раніше, яке суспільство має повсякдення, таке вірування і будує.
Згідно з Гесіодом , походження смертних жінок було суперництвом між двома могутніми богами. Прометей, бог вогню і хитрощів, дарував вогонь смертним людям та зхитрував в питанні, яка частина тварин піде за жертву. Зевс був незадоволений і вважав, що це дає смертним занадто багато влади. Щоб врівноважити царство смертних, він попросив Гефеста створити жінку і всьому пантеону наділити її дарами. Це б заспокоїло руйнівну силу вогню. Гефест як майстер ремесла, створив жінку.
Розглядаючи моделі жіночих доль, зручніше розділяти та типізувати їх на умовні категорії. Здавалося б логічним поділити жінок на богинь та смертних, але на мою думку це буде не точним поділом, і краще поділяти на, так званий “грецький ідеал”, і протилежних їм. Наприклад, до перших можна віднести Афіну, Гестію, Персефону, Артеміду, а до других амазонок, Афродіту, Пандору. Спільною рисою жінок з першого переліку, є “чистота” та часто цнотливість, оскільки ці богині зазвичай були покровительками окремих полісів. Але помилкою буде вважати, що жінки, які підходили під грецькі уявлення, мали гарну долю, оскільки вони теж піддавались подвійним стандартам.
Подвійні стандарти, це загалом постійне явище для грецьких міфів, але для жінок, що не підходять під уявлення греків, про те як повинна себе поводити жінка, це йшло в абсолют до повної демонізації. Так, амазонки були нащадками Ареса та завоювали ледь не пів світу. Але, в міфології нам явно підкреслюють їх маргінальний статус, як мінімум в тому, що вони бились без броні та відкидали інститут шлюбу, як максимум, те, що вони вбивали своїх дітей-хлопчиків. Врешті решт, Геракл перемагає царицю амазонок, Іполіту, виборовши її пояс, подарований Аресом, що часто трактується як акт домінації та нежиттєздатність іншої моделі життя жінок поза грецьким уявленням.
Варто підкреслити, що на відміну від інших міфологій того часу, греки приписували жінкам здатність усвідомлювати та розуміти, ініціативність та інтелектуальність. Але попри це вважали, що, як і в християнському сюжеті, жінка винна в людських бідах. Можна виділити архетип Пандори. У «Теогенезі» Гесіод пише: “Від неї походить смертоносний рід і плем’я жінок, які живуть серед смертних людей у своїх великих бідах, не помічники в ненависній бідності, а лише в багатстві”. Саме міфом, про, ту саму першу жінку, створену Гефестом та обдаровану кожним богом та богинею, Пандору, пояснюється “природа жінки”, та чому потрібно тримати її вдома, як згадувала Десса Міхан в своїй роботі: “У домашньому господарстві чоловіки могли сформувати жінок, щоб вони були слухняними, покірними та підлеглими — трьома характеристиками, які протистояли б оманливості, яку демонструвала Пандора.”
Окрім раніше названого, можна виділити сюжети, що часто зустрічаються. Наприклад сюжет про “жінку, що мала статеві зв’язки з Зевсом”, або з будь-яким іншим богом, за згодою чи ні, але сюжети з Зевсом зустрічаються найчастіше. Тут ми можемо прослідкувати зв’язок між міфологією та нормами суспільства ще в деяких аспектах. Роглянемо міф про Іо, коли Гера, як завжди, дізнавшись про зраду свого чоловіка, мстилась не йому, а жінці, з якою він зрадив, навіть якщо вона не знала, що це був Зевс чи не давала своєї згоди. Тут можна згадати культову в сучасній культурі персону — Медузу Горгону, оскільки зараз вона стала символом жінок, що постраждали від насилля, в образі татуювання з її ликом. Медуза прийшла до храму Афіни, з благаннями захисту від залицянь Посейдона, богиня проігнорувала її мольби, й після насилля над нею, звинуватила Медузу в оскверненні храму, покаравши саме її, перетворивши волосся на змій. І такі сюжети, зображують дійсне ставлення до насилля та подружньої зради. І таких жінок не мало: Калісто, Іо, Метіда, Феміда, Ніоба, Електра, і цей список ще можна довго продовжувати, до нього належить й Алкмена.
У “Щиті Геракла”, Гесіода, мати Геракла, Алкмена, поступиться Зевсу й народить від нього дитину лише тоді, коли її обдурять, подумавши, що вона була вірною своєму чоловікові. Розумна красуня, що зіграла в епосі роль мужньої героїні. Моральна перевага “таких жінок, як Алкмена, є значною”, — пише Лефковіц, додаючи, що в очах греків “краса героїв не може існувати без жінок героїчного рівня”. І якось це вже не сильно в’яжеться з описаним раніше?
Спочатку ми торкнулись початків міфології, потім золотої, Гомерівської доби, зачепивши невелику її частину, і поступово ми підходимо до кризи міфології. Міфологія не стоїть на місці, й з часом обростає новими історіями, сенсами, шарами. І таким чином все більше, і більше, історії суперечать одна одній, та в якийсь момент руйнуються базові принципи та розуміння того, як взагалі функціонує цей всесвіт. Таким чином, люди все більше ставлять під сумнів міфи, породжуючи кризу міфології та зародження й поширення філософії. Устої міняються та еволюціонують, даючи місце принципу, що людський стан, а не стать, викликає проблеми, з якими неодмінно стикаються як чоловіки, так і жінки. Так, звісно, старі устої просто так не стираються з людської пам’яті, але малими кроками йдуть великі зміни, даючи дорогу новим сюжетам, архетипам та моделям жіночих доль.
Список історіографії та джерел:
- Walcot. Greek Attitudes towards Women: The Mythological Evidence Greece & Rome. 1984. Vol. 31, No. 1, (pp. 37-47).
- Mary R. Lefkowitz Women in Greek Myth The American Scholar. 1985. Vol. 54, No. 2, (pp. 207-219).
- Joan Burton. Women’s Commensality in the Ancient Greek World Greece & Rome. 1998. Vol. 45, No. 2, (pp. 143-165).
- Dessa Meehan. Containing the Kalon Kakon: The Portrayal of Women in Ancient Greek Mythology Armstrong Undergraduate Journal of History. 2017. Vol. 7, Iss. 2, (pp. 8-26).
- Robert Graves. The greek myths: the complete and definitive edition. Penguin, 2017; 784 p.
Львівський історичний клуб 