Перші християнські місіонери в Ірландії. Святий Патрик

on

Автор – Ярослава Бадік

Ірландія являє собою західний край Британських островів, котрий до V ст. до н.е. також заселили кельти. Особливість розвитку цих земель була зумовлена тим, що, Ірландія так і не була завойована Імперією, попри культурну близькість та економічні відносини з Римською Британією. Серед знайдених римських артефактів більшість датується IV-V ст.[1] Приблизно в цей же час активізуються військові набіги войовничих скоттів з північноірландських берегів на слабозахищених бриттів[2].

Традиційно вважається, що християнство сюди приніс святий Патрик, що й досі є національним ірландським святим. Однак існує думка, що на момент його прибуття на острів тут вже існували християнські общини. Так, у Хроніці Проспера Аквітанського ми знаходимо згадку, що в 431 р. “До скоттів, що вірять у Христа, посланий Паладій, їхній перший єпископ, висвячений папою Целестином”[3]. Цю фразу переписав Беда у свою “Церковну історію”, через що певні дослідники вважають Патрика і Паладія однією персоною, покликаючись на те, що Беда ніде не згадує Патрика окремо[4]. Ми все ж будемо розглядати Паладія як окрему історичну постать, одного з перших християнських місіонерів в Ірландії, котрий, однак, не досягнув там успіху. В Житії святого Патрика авторства Морьху, що датується VII ст. і вважається одним із перших, автор називає місію Паладія відверто невдалою: “Ні ці дикі і нечестиві люди не побажали слухати його повчання, ні сам Паладій не захотів надовго залишатися в чужій землі, але вважав за потрібне повернутися до того, хто його послав. На зворотному шляху, перепливши через перше море і відправившись в дорогу по суходолу, помер він в бриттських кордонах”[5] або в Шотландії, де прожив до кінця життя[6].

Вже наступного року після місії Паладія до Ірландії прибув Патрик: дату 432 р. подають “Аннали Ульстера”[7], автори яких опиралися на рядки з праці Проспера Аквітанського[8]. Саме Патрик зумів поширити християнське вчення на острові настільки, що разом з послідовниками зумів закласти міцний фундамент ірландської церковної організації. Важливо, що місіонер став першим діячем на Британських островах, що в V ст. залишив нам свої авторські тексти, з яких бере свій початок ірландська літературна традиція, котра до цього існувала лише в усному варіанті. Його два твори: “Сповідь” і “Лист до воїнів Коротика” визнаються автентичними переважною більшістю дослідників[9]. Таким чином, ірландська писемність бере свій початок з латинських християнських текстів.

Відомості про життя Патрика ми черпаємо безпосередньо з його праць, згадок в хроніках, а також із присвячених йому агіографічних творів, які, проте, датуються не раніше VII ст.[10] Його батьки були етнічними кельтами, що перебували на службі в Римській Британії. Окрім того, вже два покоління його родичів служили кліриками в місцевій церкві: батько був дияконом, а дід священиком[11]. Будучи вихідцем з сім’ї духовенства, Патрик мав можливість навчатись у римській школі, де вивчав латинську грамоту. Цікаво, що на відміну від “чистої” латини пізніших ірландських творів, мова Патрика була недосконалою, що у очах дослідників лише підтверджує автентичність його творів[12]. Вперше майбутній святий познайомився з Ірландією не з доброї волі: у віці 16 років він був вивезений сюди в рабство, у якому провів 6 років. Згодом він утік на батьківщину, однак, отримавши видіння, повернувся до Ірландії і заснував церкву “на краю землі”. У Житії святого Патрика згадується, що причиною нової подорожі стала звістка про смерть Паладія, після котрої Патрик одразу вирушив до папи Целестина І (422-432) за благословенням на подорож[13].

Свою місію Патрик розпочав з південного сходу острова, але згодом обійшов острів з півночі і висадився на берег в Дауні. Згідно з переказами там він збудував першу в Ірландії церкву[14] і охрестив багато людей. Протягом наступних 30-ти років свого життя Патрик безкінечно подорожував і проповідував у чотирьох королівствах ірландських скоттів: Ульстері, Коннахті, Лейнстері і Манстері. Патрик запроваджував у Ірландії церковну організацію, подібну на ту, котру він звик бачити у християнській Британії та Галлії: територіальні єпархії на чолі з єпископами, що жили в містах і свідомо чи несвідомо діяли в рамках адміністративних моделей, притаманних римській культурі[15].

Місіонер переважно намагався навернути в християнство вождя клану, за чиїм прикладом згодом охрещувався весь клан[16]. Часом сили і час витрачались лише на кількох людей, котрих святий вчив грамоти, давав їм список Євангелія і висвячував у священичиий сан, перекладаючи на них обов’язок хрещення сусідів[17]. У той же час сам Патрик, очевидно, за роки ірландської місії зблизився з місцевими жителями, багато в чому жив їхніми інтересами і навіть став сам вважати себе ірландцем. У посланні до північно-бриттського вождя Коротика та його війська, що полонили новонавернених скоттів, він писав: “Можливо, ми не з однієї кошари”[18], і далі, в тому ж листі заявляв: “Ми ірландці”[19]. Природньо виникає питання, чому така стародавня, міцна, сильна і авторитетна організація друїдів не чинила сильного опору християнству в Ірландії. Проте розповсюдження релігії опиралося на вождів і місцеву знать, і, можливо, друїди своїм консерватизмом дещо заважали діям аристократії[20]. Остання використовувала християнство як противагу пануючому культу. Водночас існує версія, що друїдизм не конфліктував з новою вірою, оскільки вона частково інтегрувала у себе традиційні ірландські вірування[21]. До прикладу, в одному з оповідань циклу Фінна (один з чотирьох головних циклів ірландської міфології) “Розмови старійшин” розповідається про те, як святий Патрик в супроводі сподвижників Ойсина і Кайльте обходить Ірландію і дізнається від своїх супутників найрізноманітніші історії про побачене та почуте на їхньому шляху. Патрик повелів не піддавати забуттю легендарне минуле, щоб розповіді про нього могли і надалі повчати[22].

Патрику приписують також і скликання першого собору Ірландської церкви, на котрому уклали послання єпископів Патрика, Авксилія та Ізернина клірові Ірландії, що по факту було збіркою 34 правил[23]. Тематично постанови собору можна поділити на 2 групи: більшість пунктів регламентують життя духовенства, і лише пункти 12-22 контролюють діяльність мирян. За порушення більшості правил передбачалось відлучення від церкви, як наприклад за зраду дружини чоловікові або неповернення боргу[24]. Однак більше заборон накладалось на кліриків, заборонялось, наприклад: вести службу в неосвяченій єпископом церкві, змінювати церкву без дозволу, збирати надмірні пожертви, збирати пожертви від язичників тощо. Для тих, хто визнає автентичність джерела, це – найперший зі збережених до нашого часу текстів, який містить церковні дисциплінарні настанови в Ірландії. Його створення датують приблизно 447-459 рр. 439 р., згідно з Анналами Ульстера, – рік прибуття на острів єпископів Секундія, Авксилія та Ізерніна, дати їх смерті – 447, 459 і 468 роки відповідно[25]. Таким чином, собор міг відбутися після смерті єпископа Секундія, що не є включеним у формулу вітання, але перед смертю Авксилія в 459 р.

Проте, мусимо визнати, що більшість дослідників вважають це джерело неавтентичним. Серед головних аргументів – відсутність згадок і посилань на ці канони в VI ст.[26]: очевидно, що до авторитету першого всеірландского собору першочергово мали би дослухатися укладачі перших канонічних зведень. Більше того, у таких пунктах, як от №6: “Всякий клірик, від остіарія до священика […] чиє волосся не пострижене за римським звичаєм […] нехай буде в презирстві в мирян, і відлученим від церкви”[27], відчувається вплив полеміки, що побутувала у конфлікті між “кельтською” та “римською” партіями в ірландській церкві VII ст. З іншого боку, з огляду на практично ігнорування в правилах посади абата, нам видається можливим, що ці канони, навіть якщо і не належать святому Патрику, описують ситуацію ще до остаточного встановлення в Ірландії специфічно чернечої Церкви.

Загалом про розмах місії святого Патрика і легенди, якими він овіяний, ми можемо судити з “Історії бриттів” Неннія, що у IX ст. писав так: “святий Патрик протягом сорока років проповідував чужоземцям Христове Євангеліє, […] викупив за свої кошти багатьох полонених обох статей, склав триста шістдесят п’ять або навіть більше молитов. Заснував стільки ж, тобто триста шістдесят п’ять церков. Висвятив триста шістдесят п’ять або навіть більше єпископів, в яких перебував дух Божий. В священичий сан він висвятив близько трьох тисяч чоловік і навернув у віру Христову і охрестив лише в області Коннахта дванадцять тисяч; крім того, в один день Патрик охрестив сімох королів, синів короля Амолгіта”[28].

Багато питань викликає дата смерті святого Патрика. До прикладу, “Аннали Ульстера” згадують про його смерть тричі: 457 р., 461 р. і 493 р.[29]. Більше того, в першому з цих випадків йдеться про смерть “старшого Патрика”, що наштовхує до думки про кількох Патриків, один з яких дійсно міг бути однією особою з єпископом Паладієм[30]. З іншого боку, причини таких розбіжностей у датуванні можна пояснити компілятивним характером давніх хронік, а найбільш імовірною датою смерті святого залишається 493 р.[31].

Очевидно, що досягти бодай наближених до цього результатів Патрик мусив за допомогою сподвижників. З ним постійно ходили учні, зокрема, Фіакк, його біограф і спадкоємець на єпископській кафедрі в Армі, вже згадані нами єпископи, учасники так званого першого собору Ірландської церкви, та ін. Однак, мусимо відзначити, що у наших традиційних уявленнях про ранньосередньовічну Ірландію модель церкви Патрика грає порівняно маленьку роль, порівняно зі сформованою у наступному столітті міцною монастирською системою[32].

Отже, ми бачимо, що ранньосередньовічна кельтська церква на Британських островах сягає корінням в Римську імперію. Згідно з повідомленнями античних авторів, вже в ІІІ ст. в британській провінції існувала церковна організація, а бриттські єпископи брали участь в церковному житті Імперії. Після відходу з острова римської адміністрації, церковна система певний час продовжувала існувати в формі, закладеній в імперські часи, а також комунікувати з церквою Галлії. Осередки християнства локалізувались переважно у великих містах з центральними постатями єпископів. Якщо у пізньоримський період важливу роль відіграла легалізація християнства та його преференції на загальнодержавному рівні, то починаючи з V ст. головним рушієм його поступу стає місіонерство. Завдяки місіонерам відбувався як культурний обмін (місія галльських єпископів проти пелагіанства), так і поширення віри на нові території (Нініан в Південній Шотландії, Паладій та Патрик в Ірландії). Особливість місіонерської діяльності в другому випадку полягала в тому, що вона відбувалась на територіях, котрі до того не стикалися на практиці з духовно-культурними та політико-правовими римськими впливами. Оскільки навернення тут відбувалось добровільно, деякі християнські обряди і ритуали були поєднані з давніми місцевими традиціями і віруваннями, що врешті призвело до розвитку унікального варіанту Церкви, відмінного від тих, що побутували в інших частинах Європи.

Використана література:

1.Питер Невилл, Ирландия: история страны. (Москва: Эксмо, 2009), 17.

2.Там же, 18.

3.”Хроника Проспера Аквитанского”.

4.Див. коментарі: Беда Достопочтенный, Церковная история народа англов, 19.

5.Мурьху мокку Махтени, “Житие Святого Патрика,” 367.

6.Татьяна Михайлова, “Кем же все-таки был епископ Палладий?” Индоевропейское зыкознание и классическая филология – XX (1), под ред. Николая Казанского. (Санкт-Петербург: Наука, 2016), 733.

7. “The Annals of Ulster”.

8.”Хроника Проспера Аквитанского”.

9. Віталій Бучовський, “Особливості становлення кельтського варіанту християнства в Ірландії в V – на початку VI ст.,” Українське релігієзнавство 47 (2008): 122.

10.Диллон и Чедвик, История кельтских королевств, 212.

11.Патрик Ирландский, “Исповедь,” 263.

12.Игорь Петровский, “Confessio” Святого Патрика и раннехристианская исповедальная традиция,” Практики и интерпретации: журнал филологических, образовательных и культурных исследований 2 (2017): 31-32.

13.Мурьху мокку Махтени, “Житие Святого Патрика,” 389.

14.Бучовський, “Особливості становлення кельтського варіанту християнства в Ірландії в V – на початку VI ст.,” 122.

15.Лінч, Середньовічна церква, 73.

16.Бучовський, “Особливості становлення кельтського варіанту християнства в Ірландії в V – на початку VI ст.,” 122.

17.Петр Воляк, “Святой Патрик и феномен Ирландской Церкви,” Библиотека Якова Кротова, доступ отримано 10 жовтня 2020, http://yakov.works/libr_min/03_v/ol/volyak.html.

18.Патрик Ирландский, “Письмо к Коротику. “Первый собор” святого Патрика,” 227.

19.Там же, 229.

20.Воляк, “Святой Патрик и феномен Ирландской Церкви”.

21.Бучовський, “Особливості становлення кельтського варіанту християнства в Ірландії в V – на початку VI ст.,” 125.

22.Сергей Шкунаев, “Герои и хранители ирландских преданий,” Предания и мифы средневековой Ирландии, под ред. Георгия Косикова. (Москва: МГУ, 1991), 14.

23.Патрик Ирландский, “Письмо к Коротику. “Первый собор” святого Патрика,” 231.

24.Там же, 234.

25.”The Annals of Ulster”.

26.Бучовський, “Особливості становлення кельтського варіанту християнства в Ірландії в V – на початку VI ст.,” 123.

27.Патрик Ирландский, “Письмо к Коротику. “Первый собор” святого Патрика,” 233.

28.Ненний, “История Бриттов”.

29.”The Annals of Ulster”.

30.Михайлова, “Кем же все-таки был епископ Палладий?” 732.

31.Воляк, “Святой Патрик и феномен Ирландской Церкви”.

32.Диллон и Чедвик, История кельтских королевств, 212.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s