Львів чи Володимир: де була столиця Королівства Русі?

Автор – Тарас Ігнатов

Сьогодні загальноприйнятим вважати, що столицею Королівства Русі протягом всього XIV ст. був Володимир. Вважається, що після смерті Лева Даниловича його наступник Юрій Львович переніс столицю до Володимира. Такі твердження опираються передусім на дві речі: історики звертають увагу на печатку Юрія Львовича, у якій окремо зазначено Володимирщину, що стало приводом говорити про Володимир як столичне місто, а також грамоти його наступників, які були видані саме у Володимирі. Ну і власне отруєння Юрія Тройденовича у Володимирі у 1340 р. теж грає роль у цьому питанні. Однак, окрім власне документів наступників Юрія Львовича, виданих у Володимирі, більш вагомих підтверджень про столицю королівства у цьому місті ми не маємо. Проте є чимало джерельних відомостей, які говорять на користь того, що столичним містом Королівства Русі у XIV був саме Львів, а не Володимир.

Аби краще зрозуміти значення Львова як важливого міста Королівства Русі, повернемося до часів правління Лева Даниловича. Сьогодні відлік історії Львова ведеться з першої згадки міста в літописі у 1256 р.:

“Але прилучилось ото за гріхи [наші] загорітися Холмові через окаянну бабу,— та про це ми потім напишемо: про спорудження города, і прикрасу церкви, і про велику загибель його, так що всі жалкували,— і полум’я було таке, що зо всеї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її] по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я” [1].

Серед людей панує думка (яку вам можуть розказати екскурсоводи, зможете прочитати в просторах інтернету чи телепередачах), що засновником міста був Данило Романович. Проте в джерелах не простежується жодної причетності Данила до заснування міста. В науковій літературі останніх десятиліть доведено, що Львів був заснований перемишльсько-белзьким князем Левом Даниловичем між 1245 р., коли після битви під Ярославом Белзьке князівство перейшло до нього, та 1256 р., коли місто вперше згадується в джерелах[2].

Львів, заснований на межі Перемишльського і Белзького князівств з погляду розташування, добре надавався на столицю Королівства Русі. Белзьке князівство було частиною Волинської землі, а природна межа між обома землями – вододіл між басейнами Дністра і Західного Бугу та Прип’яті. У 1269 р. по смерті дядька Василька Романовича і брата Шварна Даниловича, спираючись на підтримку тестя угорського короля Белу IV та улусбека Ногая, Лев Данилович, як старший в роді, став сюзереном всього королівства Русі. і у 1270 р. княжий двір перебрався до Львова, який опинився в центрі його володінь[3]. Перебування княжого двору саме у Львові підтверджує таке автентичне джерело як “Житіє святої Кінги”[4]. Кінга була рідною сестрою Констанції, дружини Лева Даниловича. Близько 1320 р. на підставі свідчень сучасників княгині було написане її Житіє. За свідченням Житія, Констанція, дружина Лева, перебуваючи під впливом сестри, виявляла милосердя до знедолених і немічних у своєму дворі у Львові[5].

На підставі археологічних досліджень останніх десятиліть, тепер вважається, що територія Львова ХІІІ ст. сягала від Високого замку до р. Полтви на півдні, заході і сході, а не обмежувалася лише в районі Підзамча і сучасної вул. Б. Хмельницького, як вважали раніше[6]. Більше того, Львів в кінці XIII ст. був сильно укріплений про що свідчить неготовність штурмувати укріплення міста ординськими військами на чолі хана Тулабуги у 1288 р.[7] Тому, на підставі джерельних свідчень ми можемо з впевненістю говорити про Львів як не маленьке провінційне містечко, а велике місто, що цілком могло було столицею Королівства Русі з 1270 р.

Львів у кінці XIII – сер. XIV ст. за часів, коли місто було столицею королівства. (Атлас українських історичних міст. Т.1: Львів, за ред. М. Капраля. Київ: ДНВП “Картографія”). Червоним кольором позначені головні торговельні шляхи, жовтим – забудовані території, сірим – торговельні площі, С1-Високий замок, С2-Низький замок, F – місто, локоване на магдебурзькому праві, І – Галицьке передмістя, ІІ – Краківське передмістя

Тепер щодо джерел XIV ст. Перш за все особливо цінна інформація, від якої ми будемо відштовхуватися, міститься у “Книзі знань про всі королівства, землі і володіння, які є у світі”, написаної невідомим іспанський автором, народженим у 1304 р. Джерело аутентичне, тому сумніватися в його правдивості не приходиться[8]. Для нас цікавий уривок, що описує Королівство Русі:

“Залишивши Польське королівство, я прибув до Королівства Львів, яке німці називають Лемберг і в якому є 5 великих міст. Перше називається Львів, друге – Київ, інше – Володимир, інше – Пінськ, інше – Сівер. Відомо, що Королівство Львів межує з країною Романією і з Королівством Алеманія. Король того Львова має зелений прапор з червоним хрестом….”[9].

Чим для нас ці свідчення можуть бути цікавим у контексті столиці держави? Варто зауважити, що автор цього джерела називає всю державу “королівством Львів”, а саме місто фігурує першим у списку міст королівства. Навіть Київ автор зазначив після Львова, що може свідчити тільки про одне – столичний статус міста Лева. Тож це перший аргумент, який підтверджує тезу на користь Львова як столиці Королівства Русі.

Львів як столиця королівства також названа у портулані Анджеліно Дульсерта, датованому 1339 р. Зокрема на карті позначено велике, порівняно з іншими, місто, зверху якого напис – “Місто Лева”. Нижче подано інформацію:

“До цього міста прибувають купці із прянощами, [які] пізніше вирушають через Готландське (Балтійське) море до області Фландрії, здебільшого в [місто] Брюгге”.

Львів на портулані Анджеліно Дульсерта, 1339 р. Є найдавнішим зображенням Львова

Це коротке речення є дуже цінним для нас. З кінця XIII ст. Львів став важливим центром міжнародних економічних зв’язків. З цього часу зростає значення трансконтинентальної торгівельної дороги, яка, виходячи з глибин Азії, через міста Тану (Азов) або Кафу тягнулася до Львова й прямувала до Ґданська, далі – морським шляхом (Балтійським і Північним морями) до Фландрії. Саме цю інформацію якраз нам підтверджує напис на портулані Анджеліно Дульсера.   Цікаво і те, що згідно документа радників та громади міста Володимира від 3 травня 1324 р. на цьому шляху зазнав аварії корабель володимирських купців Бертрама Русина і Миколая із товарами, закупленими у Фландрії[10]. Поступово дедалі більшого значення набував шлях до гирла Дністра (у Білгород) і до Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму. Зі сходу у Львів надходили дорогі прянощі, високоякісний шовк, бавовна, килими тощо. Львів підтримував також зв’язки з Торунем і Ґданськом, через які йшли на схід західноєвропейські вироби – сукно, металеві речі. Важливий шлях вів на північ – до Литовського князівства і Новгорода. Істотне значення мав і торговельний шлях через Закарпаття і Угорщину до країн Балканського півострова і Візантії [11]. Як бачимо, Львів у XIV ст. був важливим торгівельним містом в регіоні, насичений купцями, у якому на повну вирувала міжнародна торгівля. Саме з огляду на роль міста в міжнародній торгівлі зростала частка чужинців. У XIV ст. тут, окрім русинів, жили й мали окремі громади німці, вірмени, євреї. Найчисельнішою досить швидко стала католицька громада, куди спочатку входили переважно німці і невелика частка поляків[12]. Також, варто звернути ще на одну деталь: автор портулану вважав за потрібне зі всіх міст Королівства Русі позначити саме Львів. Ні Києва, ані Володимира на карті ми не побачимо. Це ще раз нам доводить аргумент на користь столичного міста Львова. До речі, такий самий напис щодо Львова зображений на Каталонському атласі Авраама Крескеса, датованого 1375 р.

Львів на Каталонському атласі Авраама Крескеса, 1375 р.

Наступний аргумент, який яскраво говорить про столичний статус Львова – опис походу польського короля Казимира III на Львів у 1340 р. Завоювавши місто, Казимир III вивіз з нього коронаційні регалії руських володарів. Про це яскраво говорять джерела. В “Малопольських анналах” зазначено (переклад І. Паршина)[13]:

“… Казимир, могутній король Польщі… з невеликими силами вирушив на Русь і християн та купців, які знаходилися у замку Львові, разом з їх дружинами, дітьми й майном вивіз в своє королівство, а замок спалив. Там здобиччю [його було] багато срібла, золота та прикрас, скарбницю князівську взявши, у якій було також кілька хрестів золотих… і дві найцінніші діадеми, й одежа, дуже дорогоцінна. Забравши все з собою, він повернувся у свою країну”[14].

Польський хроніст XV ст. Ян Длугош так описує ті події:

“…Коли король Польщі Казимир [III] довідався про нього [смерть князя Юрія Тройденовича], він нашвидкоруч зібрав із своїх придворних і панів військо [і] після великоднього тижня поспішно напав на Русь і обложив місто Львів… Король, зайнявши замки і місто Львів, знайшов там численні і дуже дорогі скарби, що лишилися по давніх князях Русі — золото, срібло, перли, дорогоцінні каміння і клейноди, серед яких було два золоті хрести з великими частками дерева господнього хреста, дві корони величезної вартості, оздоблені дорогими каміннями і перлами, а також мантію і розкішний трон, всі в золоті і каміннях,— і забрав до своєї скарбниці”[15].

Згідно цих повідомлень королівська скарбниця, а також коронаційні регалії перебували у Львові, що беззаперечно свідчить про його статус як столиці Королівства Русі.

Рухаємося далі. Окрім документів галицько-волинських володарів, виданих у Володимирі, маємо збережені грамоти, видані у Львові. Перша з них, це грамота Юрія Тройденовича від 11 лютого 1334 р[16]. В ній “уроджений князь та володар Русі” повідомляє великого магістра Тевтонського Ордену Людера про намір зберігати мир та союзницькі відносини. Для нас важливим є те, що  в цьому документі включено не лише згадки попередників Юрія Болеслава, а й формулу “ми разом із нашими вибраними і вірними боярами та військовими” разом з переліком їхніх імен та прізвищ. Саме у цій грамоті вперше поіменно вказано представників князівського двору[17]. Документ підписали: Ходор – галицький єпископ, Дмитро Дедько, Хотко – суддя князівського двору, Юрій Лисий, Михайло Єлизарович, Олександр Молдайович, Бориско Кракула[18]. Невипадково, що саме у Львові вперше були згадані представники княжого двору. Це дає підстави думати, що князівський двір мав своє місце перебування саме в столичному місті, як це було ще з часів Лева Даниловича. Однак, в наступній грамоті князя теж фігурують представники князівського двору[19]. Можливо, двір пересувався разом з князем, що теж цілком ймовірно.

Наступний документ – це грамота “управителя або старости землі Русі” Дмитра Дедька, видана на початку 1341 р. у Львові[20]. У ньому Дмитро повідомляє магістрат і купецтво міста Торуня про перемир’я з польським королем Казимиром III, а також запрошує купців приїжджати до Львова як це було раніше. Запрошення міщан Торуня приїжджати і постійно поселятися, обіцянки сприяти прибулим у наданні громадянства, звільнення від повинностей є непрямими показниками тогочасної внутрішньої і зовнішньої політики Королівства Русі [21]. Бачимо, що навіть після пограбування Львова військами Казимира III, Львів продовжував залишатися важливим торгівельним містом. Однак, чим для нас цінні ці документи і як вони співвідносяться з тим, що Львів тоді був столицею королівства? Для нас важливим є те, що по-перше: іменна представників князівського двору вперше фігурують у документі, виданому у Львові; друге – наявність документів, виданих лише у Володимирі аж ніяк не підтверджує його столичний статус. Можливо, до нас могли просто не дійти грамоти, видані у Львові. Як можна бачити, у Львові теж видавалися важливі для королівства документи. Отже, в місті була своя канцелярія, отже був штат кваліфікованих канцеляристів, що могли видавати такі важливі міжнародні документи не тільки місцевою мовою, а й латиною. Ймовірно, князівська канцелярія мала “руськомовну” та “латиномовну” групи писарів, які добре володіли латиною і могли бути іноземного походження[22], оскільки у Львові тоді була чимала кількість чужоземців.

Важливим документом XIV ст. для Львова став привілей Казимира III про надання місту магдебурзького права[23]. Він широко відомий, зміст його переказувати нема сенсу. Відомо, що даний привілей це лише відновлення магдебурзького права у Львові, що існувало тут раніше[24]. Скоріш за все, надання йому цього права могло відбутися ще за життя Лева Даниловича, з приходом сюди німецьких колоністів. Однак, в контексті нашого дослідження варто звернути увагу на інший момент. У цьому привілеї згадуються монети львівського карбування – руські грошики, який на той час були звичними монетами повсякденного життя мешканців міста. Власне з цим привілеєм пов’язують відкриття у Львові польським королем монетного двору у 1353-1355 рр [25]. У науковій літературі здебільшого побутує думка, що з моменту “безмонетного” періоду (кін. XI ст.) і до другої половини XIV ст. на території Королівства Русі не було власного карбування монет, а в обігу були монети іноземного походження – празькі гроші[26]. Однак, це не відповідає дійсності. Незважаючи на поширення празьких грошей на території Королівства Русі, тут на початку XIV ст. склалися сприятливі умови для карбування власних монет. Не дивлячись на те, що період правління Юрія Львовича для нас залишається маловідомим, ми можемо констатувати той факт, що саме його правління є найвищим розквітом в історії Королівства Русі. Про це свідчить і прийняття ним титулу “короля Русі”, що відображено на його печатці, а також слова Я. Длугоша, що “в цей час, Русь насолоджувалася благами миру і великою заможністю[27]. Тому, цілком правдоподібно, що такий могутній володар того часу міг відновити карбування власних монет[28]. Можливо це сталося ще за правління його батька Лева [29]. Продовжився випуск монет і за часів наступників Юрія – його синів, братів Юрійовичів, Юрія Тройденовича та Дмитра-Любарта Гедиміновича. Тому в галицько-волинських землях вже на початку XIV ст. мав існувати монетний двір, що займався випуском срібних динарів. Напевно, він мав місце бути саме у Львові, як столиці королівства. Що цікаво, згадка про динари міститься в грамоті Андрія Юрійовича, виданій 27 серпня 1320 р. :

“Також, якщо кому-небудь у нашій країні будуть учинені несправедливість, кривда або насильство з боку наших урядників, службовців чи митників, то за один несправедливо присвоєний динар, якщо це буде виявлено, ми віддамо два” [30],

а також грамоті Юрія Тройденовича від 20 січня 1339 р. про надання магдебурзького права Сяноку:

А кари від вказаних осіб два динари, згідно з правом, повинні віднести нам, а третій повинен бути призначений самому Барткові… А з городів, що лежать навкруги міста, третій динар повинен сплачувати цьому ж Барткові та його дітям[31].

Тому випуск монет і можливе існування монетного двору у Львові у першій половині XIV ст. свідчить про його стрімкий економічний розвиток та статус як столиці Королівства Русі.

Ще одне джерело, на яке я хотів би звернути увагу – “Список руських міст дальніх і ближніх”[32]. Це літописний реєстр міст, що міститься в літописах XV-XVI ст. Сам список датується другою половиною XIV ст. У ньому серед переліку міст також вміщено інформацію про міста на території сучасної України. Зокрема, міста Галичини позначені як волинські. Для нас важливо звернути увагу, що в переліку волинських міст Львів названий як “Львів Великий”. Вважаю, що такий епітет, наданий Львову, є цінним для нас, оскільки таким чином укладач списку хотів підкреслити важливість міста та його столичний статус.

Наостанок згадаємо і про декілька вірменських джерел. Столичний характер міста Львова підтверджують кондаки (грамоти) вірменських католікосів (глави вірменської церкви) 1364-1388 років. У кондаку від 15 червня 1364 р. католікоса Месропа І Львів названо “найблагословеннішою столицею і величною уславленою матір’ю міст, яку охороняє Бог”; у кондаку від 15 січня 1374 р. Констандіна V Сісеці Львів знову названо “матір’ю міст, яку охороняє Бог”; у кондаку від 2 квітня 1383 р. Теодороса ІІ титул Львова знову фігурує як “благословенна, що охороняється Богом, славна і відома королівська і християнська матір міст Львів”; у кондаку від 13 серпня 1388 р. Теодороса ІІ знову наводиться розкішна формула про Львів як “найблагословеннішу, що охороняється Богом, столицю, славну матір міст (метрополію) християнських королів[33]. Як бачимо, церковні вірменські джерела підтверджують статус Львова як столиці Королівства Русі у XIV ст.

На основі багатьох джерельних даних можна стверджувати наступне. Попри усталену думку щодо Володимира як столиці Королівства Русі протягом XIV ст., аналіз тогочасних джерел дає підстави стверджувати інше. Саме Львів, розбудований за часів Лева Даниловича, став відігравати ключову роль в історії Королівства Русі. Місто стало важливим торгівельним центром галицько-волинських земель, куди з’їжджалися купці з різних регіонів Європи. Місто було дуже добре укріплене, тут знаходився княжий двір галицько-волинських володарів з якого були вивезені коронаційні регалії польським королем, на тогочасних картах Львів фігурує як важливе місто в регіоні, Львів названий “найблагословеннішою столицею” у вірменських грамотах. Ці свідчення вказують на одне – Львів був столицею Королівства Русі з кінця XIII ст. та протягом XIV ст.


[1] Ипатьевская летопись. Полное собрание русских летописей. (Москва, 2001). 841 стлб.

[2] Леонтій Войтович. Львів – столиця Королівства Русі. 5.

[3] Там само, 7.

[4] Vita et Miraeula sanctae lvyngae ducissae Cracoviensis. Monumenta Poloniae Historica. (Lwow, 1884). T.4. 662-744.

[5] Там само, 684.

[6] Леонтій Войтович. Львів – столиця Королівства Русі. 9.

[7] Ипатьевская летопись. 894 стлб.

[8] Ілля Паршин. Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські наративні джерела XIIIXV століть. (Львів, 2018). 69-77.

[9] El libro del conoscimiento de todos los reinos (The book of knowledge of all kingdoms). Medieval and Renaissance Text and Studies, red., transl. and study by Nancy F. Marino. (Tempe: Arizona Center for Medieval and Renaissance Studies), 14-15.

[10] Олег Купчинський. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII –   першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. (Львів, 2004). 162-166.

[11] Ярослав Ісаєвич. “Як виникло місто під назвою Львів”, Львів: історичні нариси. (Львів, 1996). 21.

[12] Ярослав Ісаєвич. “Етноси, мови і релігії. Адміністративний устрій”, Історія Львова : у трьох томах, редкол Я. Ісаєвич (голова). Т.1. 1256-1772. (Львів : Центр Європи, 2006). 78

[13] Ілля Паршин. Дипломатія Галицько-Волинської держави. 249-250.

[14] Rocznik Malopolski. Monumenta Poloniae Historica. (Lwow, 1878). T.3. 199-200.

[15] Joannis Dlugossii Senioris Canonici Cracoviensis Opera. (Cracoviae, 1876). Libri XII. 196–197.

[16] Олег Купчинський. Акти та документи… 174-180.

[17] Олег Купчинський. Із спостережень над розвитком документа та діяльністю князівської канцелярії галицько-волинських земель XIII – першої половини XIV століть. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. (Львів, 1996). Том CCXXXI. 101.

[18] Олег Купчинський. Акти та документи… 180.

[19] Там само, 180-187.

[20] Там само, 194-200.

[21] Там само, 195.

[22] Олег Купчинський. Із спостережень над розвитком документа… 105-106.

[23] Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.),упорядник М. Капраль, наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. (Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський національний університет ім. І. Франка. 2010). 27-31.

[24] Там само, 14-16.

[25] Роман Шуст. Нумізматика: історія грошового обігу та монетної справи в Україні: Навч. посіб. (Київ: Знання, 2009). 86-87.

[26] Георгій Козубовський. Про грошовий обіг на галицько-волинських землях у першій половині XIV ст. Український історичний журнал. (Київ, 2016). № 1. 38-49.

[27] Ioannis Dlugossi Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. (Varsaviae : Państwowe Wydaw. Naukowe, 1978). Liber 9. 51.

[28] Ярослав Книш. Монети Галицько-Волинської держави. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. (Львів, 2013). Вип. 23. 101-113.

[29] Леонтій Войтович. Львів – столиця Королівства Русі. 30.

[30] Олег Купчинський. Акти та документи… 161.

[31] Там само, 193.

[32] Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов, ред. А.Н. Насонова. (Москва; Ленинград, 1950). 475-477.

[33] Ярослав Дашкевич, “Даній Львів у вірменських та вірменсько-кипчацьких джерелах”, Україна в минулому. (Київ-Львів, 1992). Вип. 1. 9-11.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s