Міхаель Андреас Барклай де Толлі – “сірий кардинал” російської перемоги в наполеонівських війнах: ч. 2.

Автор – Едуард Макаренко

Попередня частина:
https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2022/06/11/barclay_de_tolly_1/


Як воєнний міністр він діяв у кількох напрямках. По-перше, РІА переформатовувалася з прусського зразка на актуальніший французький, а саме запроваджувалася чітка корпусна система, за якою ці корпуси включали в себе і піхоту, і кавалерію, і артилерію. Дивізії в них ділилися на 3 полки, полк на 3 батальйони, батальйон на 1 гренадерську та 3 звичайні роти, що змушувало міняти і підготовку особового складу[1]. Під його керівництвом було створена “Установа для управління великою дієвою армією”, де чітко були вказані права та обов’язки вищих командувачів та штат польового штабу[2]. Також була спроба уніфікувати стрілецьку зброю, а саме озброїти солдат копіями французьких рушниць, тільки замість калібру 17,5 мм у них був 17,78 мм (7 ліній). Це дозволяло використовувати і власні, і трофейні набої, тоді як французи не могли стріляти російськими, але в армії надалі було багато зброї різного калібру.

По-друге, потрібно було розширити армію. Система загального військового призову, яка добре показала можливість мобілізовувати людські ресурси і котра діяла у Франції з початку революційних війн, в умовах перебування абсолютної більшості населення Російської імперії в становищі кріпаків була неприйнятною, оскільки не було гарантій, що ця масове озброєне військо не поверне рушниці проти своїх поміщиків. Тому, єдиний вихід у межах рекрутської системи – розширення рекрутських наборів. Цікавий факт, у войовничому для Росії XVIII ст. щорічні набори рідко перевищували 1 рекрута на 500 душ. А уже від початку правління, Олександр І починає розширяти набір: 1802 р. – 2 рекрута на 500 душ, 1803 р. – знову 2 з 500, 1804 р. – 1 з 500, 1805 р. – 4 з 500, 1806 р. – 4 з 500, в тому ж році ще набір 1 з 500, а потім на потребу війни в Пруссії взагалі було скликане ополчення (sic!), з якого по завершенню війни в 1807 р. лише половину повернули поміщикам, а решту – віддали в рекрути. І ці показники до 1812 р. не зменшувалися, а під час війни того року було кілька наборів та знову скликане ополчення… Таким чином, за 10 років через армію пройшло більш ніж мільйон здорових і боєздатних чоловіків, яких через таку мобілізацію ставало все менше і менше, бо брали протягом самої війни уже кого могли[3]. Ці новобранці йшли в рекрутські депо або на створення нових частин, або комплектацію існуючих. Загалом же на момент 1812 р. РІА мала у своєму складі 25 піхотних, 2 гренадерські, 1 зведено-гренадерську, гвардійську та 9 кавалерійських дивізій. З них на момент літа 1811 р. саме в західних губерніях уже зосередили 17 піхотних/гренадерських і 6 кавалерійських[4], тобто ~60% піхотних та 60% кінних частин. І це при траваючих війнах з Туреччиною та Персією!!! Отже, Олександр І готовий був до нового раунду і реформоване стараннями Барклая де Толлі його військо вже могло впевненіше “помірятися силами” з Великою армією Наполеона. Ціною цих реформ армії стало збільшення воєнних витрат з 43 млн руб. у 1807 р. до 113 млн руб. у 1811 р.[5] Через це сталася фінансова криза, вину за яку зручно спихнули на економічні проблеми від континентальної блокади та зупинки товарообігу з Британією.

По-третє, важливою була діяльність Барклая де Толлі у створенні стратегічної розвідки та запровадження посад військових аташе при російських посольствах. У Париж був відправлений полковник Олександр Чернишов, у Відень – полк. Дідерік Якоб Тейль ван Сераскеркен, у Берлін – полк. Роберт Ренні і пор. Григорій Орлов, у Дрезден – майор Віктор фон Прендель, у Мюнхен – пор. Пауль Граббе, у Мадрид – пор. Павло Брозін. Найбільш цінні свідчення надходили від Чернишова, який будучи флігель-ад’ютантом Олександра І мав можливість подовгу перебувати в Парижі. Він зумів втертися в довіру не тільки до багатьох військових та цивільних діячів Франції, а й до самого імператора Наполеона. Йому на російські гроші вдалося організувати цілу розвідувальну мережу, завербувавши кількох чиновників воєнного міністерства Французької імперії, від яких досить оперативно отримував надсекретні документи: мобілізаційні плани, місця розквартирування військ та їх чисельності[6]. Це тривало до лютого 1812 р., коли ця мережа була викрита. Чималу допомогу паралельно надавав “кузен Анрі” – колишній міністр зовнішніх справ Шарль Моріс де Талейран, який мав напрацьовані зв’язки та свою мережу інформаторів.

Але найважливішою була роль Барклая як воєнного міністра у безпосередньому плануванні нової війни з Францією. Стараннями Чернишова російському командуванню було відомо про те, що в 1810 р. Наполеон почав повертати у Францію частини Німецької армії (Armée d’Allemagne) під командуванням маршала Луї Ніколя Даву, сформовану для війни з Австрією в 1809 р. і розміщену після того на терені Рейнського союзу. Цим було вирішено скористатися і з того ж 1810 р. починаються формувати ті з’єднання, які через 2 роки будуть більш відомі як 1-а і 2-а Західні армії. На той момент французи мали не більше 60 тис. війська Даву та 50 тис. армії Герцогства Варшавського. Вторгнення не наважилися почати через провал листопадової місії в Герцогстві друга Олександра І князя Адама Чарторийського, де той зондував обстановку на можливу прихильність поляків щодо окупації російською армією. Це не вдалося, а фактичний очільник Герцогства князь Юзеф Понятовський відразу ж мобілізував наявні польські сили та повідомив Наполеона про це і він сам став готуватися до можливої війни, наказавши Даву підвищити обороноздатність фортець на Віслі та Одері[7]. Восени 1811 р. була спроба знову втягнути Пруссію у антифранцузький союз, де були відповідні реваншистські настрої, але в останній момент король Фрідріх Вільгельм ІІІ відмовився від цього, пам’ятаючи гіркий досвід 1806 р., а через півроку він взагалі під тиском Наполеона укладе союз з Францією та надасть 2 експедиційних корпуси на похід в Росію.

З огляду на це більшість планів російського командування були наступальними. Такої ж думки дотримувався і воєнний міністр Барклай де Толлі. Це підтверджує і начальник штабу його 1-ої армії генерал Єрмолов:

“Воєнний міністр вважав за краще війну наступальну. Деякі вбачали доцільним зайняти Варшавське герцогство і, вступивши в Пруссію, дати королю хорошу причину приєднатися до нас, засіб посилити армію і далі діяти відповідно до обставин. Якби переважаючі сили ворога змусили перейти в війну оборонну, Пруссія є місцевістю особливо для того зручною, кошти, продовольство рясні, і війна відбувалася б поза межами наших, де отримані від Польщі області не допускають великої до них довіреності… В даний час (1812) здавалося все приготовлене з боку нашого до війни наступальної: війська наближені до кордонів, магазини величезні закладені в Білостокській області, Гродненській і Віленській губерніях, майже на крайній межі наших границь. У той самий час проте, а не відкидаючи можливості відвернути війну переговорами і демонстрації, очікували навіть вторинного присилання Наполеоном графа Нарбонна, але отримані нарешті достовірні відомості про надзвичайні сили, зосереджені в близьких відстані від кордонів, вирішили відступ наших армій.”[8]

Тобто, попри наявність багатьох наступальних і оборонних планів (останні полягали у маневрах в прикордонних губерніях) Олександр І так і не прийняв письмовий чітко затверджений план війни. Це не могло не спричинити хаотичність прийняття рішень російським командуванням з початку війни влітку 1812 р., в тому числі і Барклаєм де Толлі.

Окремої уваги варта думка про нібито давно заплановану ним стратегію “скіфської війни”. Наприклад, поширеним у повоєнній літературі був епізод про те, як поранений після Прейсіш-Ейлау генерал-майор Барклай де Толлі мав у Мемелі розмову з прусським дипломатом Бартольдом Георгом Нібуром і виклав йому ідеї війни на випадок, якщо Велика армія перейде російсько-прусський кордон та продовжить далі бойові дії. З його слів французький генерал Матьє Дюма в 1840-х рр. написав й спогадах:

“Російський генерал надіявся заманити потужну французьку армію в саме серце Росії, навіть далі Москви, втомити її, віддалити її від операційної бази, змусити виснажити свої ресурси та матеріальну частину до тих пір, поки з допомогою суворого клімату він не перейде у контрнаступ і не приготує Наполеону другу Полтаву на берегах Волги! Це було страхітливе і дуже точне пророцтво”[9].

Втім, як справедливо зазначає російський історик Олег Соколов, варто дуже скептично ставитися до мемуарів з теми війни 1812 р., адже вони писалися через десятиліття post factum, коли дивилися на початок та перебіг цієї кампанії через призму її результату.

Отже, діяльність Барклая де Толлі як воєнного міністра була досить успішною. В першій половині 1812 р. він приймає командування 1-ою Західною армією, розквартированої у Литві. Неочікувано швидка кількамісячна мобілізація Наполеоном сил для війни з Росією дозволила йому мати боєздатну армію на терені між Віслою та Німаном. В травні-червні тривало напружене очікування хто ж перший не витримає і завдасть удару. Наполеон все ж вирішив виступити першим в надії розбити ворожі армії в прикордонній генеральній битві. З огляду на це, проти армії Барклая де Толлі виступили переважаючі їх частини, а той мусив відступити до Вітебська, де сподівався з’єднатися з 2-ою Західною армією князя Багратіона, котра відступала білоруськими землями.

Втім, через своєчасне перехоплення шляхів до Вітебська 1-им корпусом маршала Даву змусило Багратіона йти до Смоленська і Барклай де Толлі теж віддав наказ про відступ туди. В Смоленську армії об’єдналися, але співпраця між двома воєначальниками йшла важко. Річ була в тім, що Олександр І попри наполегливі прохання Барклая призначити головнокомандувача не зробив цього і обмежився наданням тому права віддавати накази від імені царя. Цілком можливо він знав, що армія відступатиме і відповідальність за це у випадку чіткого призначення головнокомандувача ніс би і виконавець, і той, хто призначив його. А так, відповідальність падала лише на виконавця, який не мав на те офіційних повноважень. З іншого боку, цар не надто довіряв своїм генералам після розгромів під Аустерлітцем 1805 р. та Фрідландом 1807 р. і перед початком війни пропонував посаду головнокомандувача різним іноземним воєначальникам: генералу Артуру Велслі, герцогу Веллінгтону (був зайнятий бойовими діями у Португалії),  вороже налаштованому до Наполеона генералу Жану Віктору Моро (погодиться через рік, але лише як радник) і навіть шведському кронпринцу Карлу Юхану (він же екс-маршал Франції Жан Батист Бернадот, який обмежився порадами уникати генеральної битви та обмежувати воєнні дії маневруванням, що Барклай до призначення Кутузова власне і робив)[10].

За прийнятою ним же “Установою…” головнокомандувачем мав стати той, хто мав найвищий ранг (і Барклай де Толлі, і Багратіон були генералами від інфантерії, а адміністративна посада воєнного міністра не давала першому переваги). За умови, що ранг однаковий, старшинство визначалося за принципом хто цей ранг швидше отримав (і знову ж таки обоє отримали його в один день – 20 квітня 1809 р. за походи через лід Ботнічної затоки). При тому, у списку нагородження прізвище Багратіона за алфавітним порядком йшло перед Барклаєм і той мав більше повноважень командувати. Втім, попри незадоволеність діями Барклая де Толлі, який без офіційних повноважень на те мусив взяти на себе роль головнокомандувача, у питаннях стратегії війни Багратіон добровільно скорився йому. Але як сам Барклай зізнавався у власному описі воєнних дій 1812 р., він був змушений лестити самолюбству князя і поступатися йому в деяких випадках, щоб він охочіше йшов на співпрацю[11]. Таким прикладом стала Смоленська битва, коли воєнний міністр піддався тиску Багратіона і постановив наступ у напрямку Вітебська в надії розбити по частинам корпуси Наполеона. Але той з головною армією пішов в обхід цього маневру, форсував Дніпро південніше та мало не відрізав обидві армії від Смоленська, оборону якого вів лише один корпус ген. Раєвського. Барклай де Толлі не бажав починати бій з досі переважаючими силами ворога і віддав наказ про відступ на схід, що дало підстави для наклепів, змов (долучилися великий князь Костянтин Павлович, Петро Багратіон, Олексій Єрмолов і Микола Раєвський, які дискредитували в очах царя дії Барклая) та звинувачень у зраді. Під тиском думки дворянства та одноголосного рішення Надзвичайного комітету (складений з вищих та найбільш довірених царем чиновників Росії) Олександр все ж призначив головнокомандувачем генерала від інфантерії графа Михайла Кутузова. Той по прибутті в армію не став об’єднувати 2 армії та залишив їх командирів на своїх посадах. В такому стані вони по відступу з-під Смоленська і прийняли битву під Бородіним 7 вересня.


Наступна частина:
https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2022/06/17/barclay_de_tolly_3/


[1] Олег Соколов, Битва двух империй. 1805-1812. (Санкт-Петербург: Астрель-СПб, 2012), 568.

[2] Марина Корчагова, “Из истории государственного управления России (реформы М. М. Сперанского и М. Б. Барклая-де-Толли)”, Вестник университета, №6, (2015): 345-349. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/iz-istorii-gosudarstvennogo-upravleniya-rossii-reformy-m-m-speranskogo-i-m-b-barklaya-de-tolli/viewer.

[3] Олег Соколов, Битва двух империй. 1805-1812, 554-555.

[4] Там же, 407-408.

[5] Николай Троицкий, 1812. Великий год России. (Москва: Омега, 2007), 124.

[6] Сергей Нечаев, Барклай-де-Толли. Жизнь замечательных людей. (Москва: Молодая гвардия, 2011), 102.

[7] Олег Соколов, Битва двух империй. 1805-1812, 397, 413-415.

[8] Алексей Ермолов, Записки генерала Ермолова, начальника Главного штаба 1-й Западной армии, в Отечественную войну 1812 года. Режим доступу: http://militera.lib.ru/memo/russian/ermolov_ap/04.html.

[9] Олег Соколов, Битва двух империй. 1805-1812. (Санкт-Петербург: Астрель-СПб, 2012), 480.

[10] Николай Троицкий, Фельдмаршал Кутузов: мифы и факты. (Москва: Центрполиграф, 2002), 148-149.

[11] Михаил Барклай-де-Толли, Изображение военных действий 1812 года. (Санкт-Петербург: Тип. П.П. Сойкина, 1912), 10.

2 Comments Add yours

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s