Піренейський бестіарій. Вестготи наносять удар у відповідь

Автор – Володимир Лагодич

На початку VII ст. ромейські володіння на Піренеях після успішного періоду керівництва Коменціола знову почали зменшуватись завдяки невгамовним вестготам. Ісидор Севільський у 61-у та 70-у розділах “Історії готів” залишає для нас милі оку записи, які зводяться до наступного:

– політичні інститути влади у вестготів самостійно, звісно ж, не мали місця;
– не існувало й у місцевих королів традиції престолонаслідування.

У результаті, аж до завершення панування вестготів на Піренеях, будемо зустрічати наступні рядки. Основний ворог узурпаторів (та й імена останніх) будуть змінюватись, проте навряд це міняє контекст:

“у двадцятий рік імператора Маврикія [мається на увазі 602 р.]… Віттеріх на сім років захопив королівство. Хоч і був він досвідчений у мистецтві війни, він ніколи не здобував перемог. Часто він проявляв себе на полі бою з арміями римлян, однак не досяг жодних успіхів…”

Проте для стоїка Ісидора міжусобиці знаті мало що означають в ретроспективі:

“Протягом життя свого [Віттеріх] сотворив немало беззаконня… Він був убитий за обідом у результаті змови. Його тіло було винесене без жодних церемоній та поховане.”


Однією з причин смерті узурпатора могла бути спроба відновити аріанство. Це в свою чергу, йшло в розріз з інтересами іберо-римського населення, та й частини готів. Однак повернемось до нашої основної теми. Ми не можемо з впевненістю стверджувати, що боротьба в стані готів однозначно ослабила їх військовий потенціал – скоріше за все, міжусобиці серед знаті не мали стосунку до основної частини Королівства. В будь-якому разі, Ісидор ні прямо, ні опосередковано про деградацію вестготського війська не пише. Що ж до ромейських хроністів, тему оборони іберійських анклавів ті всіляко оминають. Так, хоч Феофілакт Сімокатта і продовжив свою “Історію” до початку VII ст. (крайньою датою в його творі є 631 р.), проте основною темою крайньої, восьмої книги його magnum opus є війна Іраклія з персами; літератори, як-то Георгій Пісіда, зосереджують увагу на подіях на Балканах (зосереджуватись на тематиці поеми “Аварська війна”, думаю, в нашому контексті не треба); духівники, наприклад Феодор Сінкелл – на облозі Граду Констянтина у 626 р. Схожа ситуація і з анонімними джерелами, як у випадку з “Пасхальною хронікою”. Історики VIII-IX ст. – Патріарх Никифор та Феофан Сповідник тему Іспанії так само оминають. Франки нам також нічого по темі не залишили – авторів т. зв. “Хроніки Фредегара” цікавили відносини із слов’янами. То ж, роблячи спробу бодай приблизно відтворити події першої третини VII ст. на Піренеях, прийдеться задовільнятись згаданою “Історією готів” Ісидора та в набагато меншій мірі – компілятивним джерелом IX ст., “Хронікою вестготських королів”.

Зображеного на мініатюрі німецького рукопису “Етимологій” Х ст. монаха люблять видавати за архієпископа Гіспали. Тому, продовжуючи цю традицію, скажемо Вам що на зображенні – Ісидор Севільський

Послуговуючись наявним джерельним корпусом, перенесемось у 615 р. Станом на цей час, королем у Толедо вже 3 роки як був енергійний муж Сісебут, описаний сучасником як

“…відомий своїми війнами та перемогами”.

І, як притаманно кожному великому готському полководцю, той практично відразу звернув увагу на південну Іспанію. Чому “практично”? Першими були жителі Астурії, Кантабрії євреї, котрих завбачливо охрестили. Настала черга візантійських анклавів. Як не дивно сприяло впевненості Сісебута в успіху кампанії те, що нікейці-ромеї не дивились на готів настільки косо (завдяки їх відмові від аріанства у 589 р.). В чому це проявилось? Пізніше ми побачимо це в ході переговорів між сторонами.

Готські вершники в уявленні художника ХІХ ст.

Момент для нападу готів був обраний, мабуть, максимально вдало: в Імперії нещодавно прогримів бунт екзарха Африки Іраклія-Старшого. Втративши Сирію та частину Єгипту, ромеям доводилось буквально битись за виживання у наймасштабнішій війні з Сасанідами. Першим вдалось вистояти і навіть здобути перемогу, але ціна виявилася настільки високою, що знекровлена Імперія не встигла відновити сили до приходу арабів.

Треміссис Сісебута, короля вестготів у 612-621 рр.

Економічна криза, дисбаланс адміністративних структур призвели до того, що про Іспанію практично забули. Однак, місцева влада, підзвітна Константинополю, тут існувала. Бойові дії поміж Імперією та готами описані сучасниками бідно. Ісидор обмежується коротким та точним формулюванням:

“Він [Сісебут] мав щастя двічі справити тріумф над римлянами і з боями підпорядкував собі низку їхніх міст.”

Після серії поразок у війнах з вестготами, королю останніх написав деякий Цезарій – чоловік, який вважала себе у праві представляти Імперію. Немає жодних даних про його біографію, ми навіть не знаємо, яку він обіймав посаду. Залишається безпідставно припускати, що Цезарій міг бути або екзархом Африки, частиною володінь якого вважались іспанські провінції. Не менш безпідставне припущення № 2 – Цезарій був magister militum Іспанії. В будь-якому разі, зважаючи на дану обставину, Цезарій був останнім ромейським представником в Іберії, чиє ім’я до нас дійшло.

Ромейський адміністратор, бачачи тяжке становище провінції, просив Сісебута укласти перемир’я. Про добрі наміри ромеїв вестготам мали вказувати:

  1. Обіцянка, що договір буде укладено із санкції імператора Іраклія;
  2. Цезарій показав свої наміри, відпустивши полоненого вестготського єпископа Цецилія.

Не можна сказати при цьому, що властитель західних готів був налаштований вести війну на винищення:

“Він був такий милосердний у перемогах, що на власні гроші викупив багатьох ворогів, приречених на рабство та переданих як здобич, війську”

Послідувала низка переговорів, у ході яких Сісебут подарував Цезарію лук, а Константинополь відправив посольство на чолі з вестготом Ансемундом та іберо-римлянином Амелієм. Примітно, що в дипломатичному листуванні Цезарія та Сисебута конфлікт розглядався як недобросовісна для праведних християн справа. Монарх описував війну як:

«виснажливе лихо, яке призвело до смертей, постійної загибелі та позбавило [готів], що живуть праведно, мирних радісних днів»

Питання відповідальності за лиха війни сторони високопарно перекидували: Цезарій та Сісебут докоряли одне одному за зволікання в укладенні миру. Так, Цезарій писав, що візантійці вже неодноразово прагнули укласти мир із вестготським королем. У свою чергу, Сісебут натякав ромею, що укладенню миру заважає лише недовіра та нерішучість Візантійської сторони. Таким чином, інтерес сторін конфлікту в примиренні був. Примітно при цьому, що дипломатичні реверанси могли мати релігійне підгрунтя – ні вестготи, ні римляни не хотіли брати на свої душі вбивство християн. Зрештою, мир було укладено. Які були його умови – зрозуміти складно, але очевидно, що Імперія на півострові зменшилась практично до території Гібралтару. Була втрачена Малага, друге за значенням місто провінції. Що ж до столиці римської Іспанії, Картахени, її доля залишається загадкою. Є ймовірність, що місто було здане Цезарієм.

Так чи інакше, іспанські володіння, які й без того особливо великими не були, зменшились до кількох анклавів, яким залишалось бути під владою Константинополя зовсім недовго. Втім, король Сісебут, який фактично завдав Візантійській Іспанії смертельного удару, остаточних плодів свого діла вже не побачить, оскільки помре в 621 р.

Іспанська провінція Африканського екзархату (бежевий) станом на початок VII ст.

Роки ішли. Настала межа 624/625 рр. Як колись відносно тихо Імперія повернулась на півострів та не удостоювалась особливої уваги, так і тепер вона покидала ці землі. Навіть ті, хто скинув ромеїв у море, не вважали за потрібне докладно описувати те, що відбувалось. А там направду було таке, що вартувало письмової згадки сучасників (судячи по тих огризках інформації, що нам залишив Ісидор). Черговий вестготський король на ім’я Свінтіла в перші ж роки свого правління обрав метою вибити Імперію з Піренейського півострова.

Його війна проходила не дуже швидко, зате вкрай успішно. Поодинокі ромейські гарнізони, залишені в Іспанії, не могли чинити опір натиску вестготів. Допомоги від Константинополя їм надіслилати не планували (та й Константинополь через рік братимуть в облогу), оскільки війна із Сасанідами була в пріоритеті. По завершенні бойових дій, монарх

“…справив такий тріумф, якого до нього не справляв жоден король. Він був першим королем, який володів усією Іспанією на північ від Протоки. Його слава значно зросла, коли в цій війні він полонив двох патриціїв, одного хитрістю, іншого силою.”

Вотивна корона Свінтіли, короля вестготів у 621-631 рр.

Хто командував імперськими силами, що залишились в Іспанії – невідомо. Виходячи з повідомлення “Історії готів”, Свінтіла зміг полонити двох римських патриціїв. Навіть якщо припустити, що першим міг бути вже знайомий нам Цезарій, то ім’я другого чоловіка залишається таємницею. Свінтіла ж не зупинився на цих успіхах і не пізніше 625 р. взяв штурмом Картаго Спартарію, столицю Ромейської Іспанії. Після цього Свінтіла вихвалявся іспано-римлянином Ісидором Севільським як небачений раніше тріумфатор, який об’єднав всю Іспанію. Фактично так і було, незважаючи на традиційне бродіння серед гірських племен півночі.

Ромеї ще одного разу з’являться в цьому регіоні через багато років, але, здається, ця військова експедиція взагалі не буде пов’язана з Іспанією як такою. Ну а дещо пізніше на півострів завітають люди, з якими почнеться новий період в історії Піренейського півострова.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s