Посольство Ліутпранда Кремонського: дипломатія в час кризи

Автор – Дмитро Мричко

Ранком 4 червня 968 р. делегація римського імператора Оттона I досягла Золотих воріт Константинополя – домівки іншого римського імператора. Декілька годин цю делегацію тримали під проливним дощем, поселили в «ненависний, без води і відкритий для всіх протягів»[1] будинок. Посольство тривало місяць за який його керівнику Ліутпранду Кремонському довелося витерпіти безліч образ і принижень. Проте як стався цей конфуз із двома римськими імператорами? Чому Візантія, славна пишними прийомами, суворим церемоніалом та безмежним багатством, яким осипали посланців, так повелася із дипломатом? Щоб відповісти на ці запитання мусимо повернутися в минуле на 6 років.

2 лютого 962 р. у Римі імператорською короною був увінчаний німецький король Оттон I. В очах Західної Європи це було renovation – відродження античної Римської імперії. Проте нова держава не володіла і третиною земель свого попередника. Ба більше, Оттон не контролював усієї Італії. На півдні міцно закріпилася Візантія, котра вважала себе «справжнім» спадкоємцем Римської імперії. В Константинополі ніяк не відреагували на цю подію. Можливо, таке повідомлення до нас просто не дійшло. Але можна припустити, що Візантії було не до цього.

Імператор Никифор Фока був повністю поглинений боротьбою проти арабів на східних кордонах імперії. Ф. Успенський пише:

«Впертість, систематичність і послідовність з якими Никифор переслідує в Азії і на островах Середземного моря агресивну політику стосовно мусульман, може слугувати прекрасним свідченням його глибокого розуміння інтересів Візантії… Всі часи існування імперії зі столицею на Босфорі, життєві інтереси її зосереджувалися в східних провінціях, і велич її залежала від того положення, яке вона займала на Сході»[2].

Тому, можливо, Никифор не бажав створювати додаткові проблеми на західному кордоні. Він відправив до Оттона посольство із пропозицією миру і дружби[3]. Делегація прибула десь на початку 967 р. і була прийнята святково. Але аналізуючи хід обставин, можна думати, що східний імператор не міг в цей час оцінити картину. Лише протягом  967 р. в Константинополі могли дізнатися точні дані про рух Оттона в південну Італію. Не раніше літа того ж року отримати інформацію про зраду візантійських васалів Беневента та Капуї і перехід їх на сторону Оттона. Ці події змусили Никифора відкласти похід на Схід і розпочати рух в Македонію, звідки планувався похід в Італію. Але тут його перестріне посол Оттона венеціанець Домінік, який запевнить у благих намірах свого володаря.

Предметом переговорів також стане укріплення миру та одруження візантійської принцеси Феофано на синові західного імператора Оттоні II. Тобто Никифор проводить прагматичну політику, намагаючись забезпечити мир на Заході, щоб розв’язати собі руки на Сході. Для Оттона одруження із представницею царської сім’ї Візантії легітимізувало та підняло б його авторитет у західному світі.

Проте, переговори скоріш за все затягувалися. Можливо, посланці Никифора ставили додаткові вимоги. Наприклад, повернути візантійських васалів Беневенто і Капую. Це спонукало Оттона змусити Константинополь до поступливості. В травні 968 р. Західний імператор вторгнуся у володіння Візантії в Південній Італії. Взяв в облогу головну фортецю Барі. І ось на фоні цих військових дій, відправляється делегація Ліутпранда Кремонського.

Не потрібно мати багато фантазії, щоб уявити якою була напружена атмосфера при дворі Никифора. Цитуючи влучний коментар Т. Хофмана:

«Кремонському єпископу також не потрібно було використовувати свою уяву, оскільки він відчув на собі невдоволення імператора одразу як прибув»[4].

Прийом посла в Середньовіччі сповнений символічністю, яка є показником рангу прибулого та стану в якому перебували стосунки між державами. Чим вищий ранг – тим яскравіша зустріч. Хороші відносини означали хороший прийом і навпаки. Для того щоб зрозуміти як зазвичай виглядав прийом дипломата в Константинополі, варто звернутися до двох праць. Трактату імператора Константина Багрянородного «Про церемонії» , та праці Ліутпранда «Антападосис» в якій описується перший візит єпископа [5]. Одразу стає зрозуміло, що імператорський двір змінив процедуру прийому, адаптувавши її під ситуацію. Ліутпранд описує свій прийом наступним чином:

«4 червня, як записано вище, ми прибули в Константинополь до Золотих воріт, і чекали сидячи на конях під проливним дощем до 11 години»[6].

Не зрозуміло скільки саме посол стояв під проливним дощем, проте з його подальшого обурення можна припустити, що більше декількох хвилин. Можливо час варто рахувати в годинах. Т. Хофман зауважує, що

«в наш час змушувати когось чекати вважається проявом неповаги, а в середньовіччі це було першим, безпомилковим і серйозним знаком того, що щось йде не так»[7].

(Реконструкція Золотих воріт початку XX ст.)

Дощ був лише першим із «нещасть» посла. Коли йому дозволили увійти, то вже було готове наступне приниження:

«О 11 годині Никифор наказав нам зайти, але вирішив, що ми прикрашені вашою милістю [звертається до Оттона], не гідні того, щоб прибути верхи…»[8]. В цьому реченні легко вгадується обурення Ліутпранда. Таке поводження є неприйнятним у відношенні до високопоставленої людини. Можливість використовувати коня була звичним ділом для мандрівника, особливо під час зливи. Також це передбачено церемонією прийому: «Коли посланець прибув на кораблі, йому повинні вислати на зустріч імператорських коней, котрі привезуть його до двору»[9].

Далі єпископ гірко скаржиться на будинок в якому його поселили. Попри великі розміри, він не захищав ні від нічого холоду, ні від денної спеки. У будинку не тримали питної води, лише вино. А воду не хотіли забезпечувати навіть за додаткову плату. Посол вказує і на те, що повинен був спати на підлозі або на кам’яному ліжку[10]. Проте Т. Хофман піддає сумніву ці свідчення[11]. Хоча, на мою думку, вони цілком можуть відповідати дійсності.

Ліутпранд не надто справедливо називає свій дім в’язницею. Він не мав права виходити в місто[12]. Однак це відповідало звичній процедурі. Від неї відступали лише в тому випадку, якщо хотіли особливо вразити гостя. Таку честь отримав персидський посланець Ісдігуснас. Йому разом із супутниками було надано вільний доступ до міста, дозволено спілкуватися з ким завгодно, що означало велику честь:

«Єдиний з усіх послів, за яким не стежили; навпаки, він і всі його товариші –варвари – дуже велика кількість – користувалися великою свободою і могли довгий час встановлювати контакти і підтримувати спілкування з ким вони хотіли. Їм також було дозволено пересуватися містом, робити покупки та продавати за бажанням, укладати всі види угод і діяти абсолютно вільно, як у своєму місті. Жоден ромей [візантієць – прим. Авт.] не супроводжував їх, не був з ними або не виконував функції наглядача, як це було прийнято»[13].

Не варто забувати також, що дві імперії знаходилися в стані війни. Ліутпранд трактувався не тільки як посол, але як шпигун. Ці звинувачення ми почуємо з вуст самого імператора Никифора.

Через два дні після прибуття відбулася аудієнція в «міністра закордонних справ» Візантійської імперії. Цю посаду обіймав брат імператора – Лев Фока. За звичаєм, під час першої зустрічі з дипломатом, чиновник повинен задати декілька стандартизованих запитань: про стан здоров’я правителя, його дітей та двору, про стан справ в державі. Ввічливо запитували як посол дістався, чи не зустрівся із труднощами на шляху. Крім того, чиновник повинен запевнити, що все буде зроблено для комфорту гостя і якщо щось буде не так, то попросити не засмучуватися, а одразу повідомляти про проблему[14]. Не відомо чи Лев звертався до Ліутпранда із такими словами, хіба, що у вигляді сарказму. Проте зустріч закінчилася суперечкою навколо нового титулу Оттона:

«Оскільки він назвав вас [Оттона] не імператором, тобто «василевсом» на їхній мові, а з ціллю принизити – «рекс» тобто по-нашому королем»[15]. Ліутпранд розцінив це як зневагу і вступив в перепалку. Лев дорікнув, що очевидно він «прийшов не заради миру, а заради суперечки» і сердито покинув посла.

Невдоволення двору було мабуть найбільш чітко відображене під час церемонії прийому посланця імператором. Прийом відбувся 7 червня в день святої Трійці[16]. Зазвичай це було виняткове видовище. Головною метою було вплинути на емоційний стан дипломата, продемонструвати велич імператорського правління[17]. Підготовка до такого заходу була вельми складною. В трактаті «Про церемонії» вказано, які високопоставлені особи повинні бути присутніми під час прийому. Навіть сказано у що вони мають бути вдягнутими. Використовувалися різноманітні декорації, дорогий шовк, тканини та килими, золоті та срібні підсвічники і багато іншого. Деякі з цих декоративних речей навіть позичалися в приватних осіб[18].

Свідчення про те як виглядав цей прийом наводить і сам Ліутпранд під час свого першого візиту в 949 р.

«Перед троном імператора стояло мідне, проте позолочене дерево, гілки якого наповнювали різного ґатунку птахи, виконані з бронзи, а також позолочені. З птахів виходила особлива, своя мелодія, а сидіння імператора було облаштоване так гарно, що спочатку воно здавалось низьким, майже на рівні землі, а потім трохи вищим, і врешті таким, що висить в повітрі. Колосальний трон оточували, у вигляді сторожі, мідні чи дерев’яні, в усякому випадку позолочені леви, які несамовито били своїми хвостами об землю, відкривали пащу, рухали язиком та з них виходив голосний рик. Я сперся на плечі двох євнухів і так був приведений безпосередньо перед його імператорською величністю. На час моєї появи заревіли леви та птахи почали співати кожна свою мелодію. Я ж не виявив ні страху, ні здивування, оскільки ще раніше був ознайомлений деякими знавцями про всі ці речі»[19].

Нічого подібного не побачимо під час другого візиту. Була обрана церемонія очевидно менш урочиста і неприємніша для Ліутпранда. Причиною є те, що урочистий прийом був честю для посла. Єпископ Кремони цієї честі на цей раз не заслужив.

Першим відхиленням стало місце прийому. Ліутпранда запросили до незвичного місця – «коронаційної зали». Можна припустити, що репрезентативні засоби були використані не в повній мірі. Далі у вічі падає те, як прийом проводився. У ретельно продуманій церемонії не було місця для випадкової розмови дипломата та імператора, лише інсценоване спілкування посланця та імператорського чиновника. Вона була детально розписана, всі питання і відповіді заздалегідь обговорені з послом[20]. Але замість звичних питань єпископ зустрівся із шквалом критики від самого імператора. Никифор звинувачував Оттона у неправомірних діях, а Ліутпранда в шпигунстві. Заявив, що він був повинен і навіть хотів прийняти посла по-дружньому, як того вимагає протокол, але це неможливо через дії Оттона. Після спроби дипломата захиститися і невеликої дискусії, Никифор зупинив прийом[21].

Наступна нагода поговорити «більш предметно» виникла вже за 6 днів після прийому. Ініціатива йшла від посла, який закликав Лева Фоку найшвидше провести переговори. Через 4 дні це прохання було прийняте. Але посла змусили пішки йти до імператорського палацу[22].

Предметом переговорів початково був шлюбний договір. Але навіть перше питання – вибір нареченої виявилося проблемним. Від імені Оттона Ліутпранд просив багрнянородну принцесу Анну. Багрянородними називали дітей імператора, що народилися після сходження батька на престол, у законному шлюбі. Мати народжувала їх в кімнаті оздобленій порфіром – цінним камінням багрового кольору, звідки і назва. Одруження із членом царської сім’ї з титулом «багрянородний» було вельми престижним. Очевидно Оттон вважав себе рівнею Никифору. Багрянородна принцеса була відповідною нареченою для його сина. А такий шлюб став би визнанням рівноправності двох імператорів і у Візантії[23].

Візантійці вважали таку вимогу Оттона надто самовпевненою: 

«Було б нечуваним, щоб дочка імператора, що була багрянородною, повинна бути віддана серед іноземних народів»[24].

Проте відмова була не категоричною. За таку велику поступку потрібна була відповідна плата на яку Оттон не міг погодитися:

«Але оскільки ви подаєте заявку на такий високий ступінь прихильності, ви можете отримати те, що хочете, за умови, що ви дасте нам щось зі свого боку, що личить, а саме Рим і Равенну з усією землею звідти до цього місця»[25].

Ліутпранд спробував викрутитися, пригадавши, що донька імператора Христофора Лакапіна вийшла заміж за болгарського царя Петра (тобто вийшла заміж за варвара). Візантійці ж відповіли, що вона не була багрянородною. Шлюбний договір був неможливий у тій формі в які бачив його Оттон[26].

На початку липня імператор запрошує посла (після довгого ігнорування) до літньої резиденції. Хоча Ліутпранд погано себе почував, йому не дозволили сидіти під час переговорів. Никифор більше не говорив про шлюб. Натомість він вимагав присягнути домовленостям, як уклав його попередник – венеціанець Домінік:

«Посланці вашого господаря, короля Оттона, які були тут до вас минулого року, присягли мені, і документ перед нами, що ті ніколи і ні в якому разі не нанесуть шкоди моїй державі»[27].

Якщо Ліутпранд підтвердить це, то йому обіцяють багаті дари. Якщо ні, то Никифор піде війною проти Оттона. Цей раунд переговорів (уже третій) традиційно зайшов в глухий кут. Єпископ Кремони не поступався.

Т. Хофман відмічає цікавий момент. Переговори Ліутпранда із чиновниками були сповнені суперечок, але в основному об’єктивними. Вони намагалися дійти компромісу. Переговори, що відбувалися з імператором були зовсім іншими. Він бажав знайти не компроміс, а змусити посланця підтвердити попередні домовленості, досягнуті із венеціанцем Домініком[28].

Після цієї безрезультатної зустрічі, відбуло ще дві таких самих. Перед останньою на Ліутпранда чинився найвищий тиск. Йому скасували усі поставки їжі і виплати. Протягом чотирьох днів він намагався прогодувати себе і свої двадцять п’ять товаришів за свої кошти[29].

Про прощання Ліутпранд повідомляє набагато коротше, ніж про прийом. Проте є ще один цікавий курйоз. 25 серпня в Константинополь (ніби на виручку єпископу) прибуває папська делегація. Її місія полягала в підтримці шлюбного договору, якого прагнув Оттон. Варто зазначити, що Папа був в цілковитій залежності від західного імператора. Тому це «втручання» було не дивним. Однак їх поява спричинила скандал. Причиною стало формулювання титулу Візантійського імператора. Він згадувався як імператор «греків». Оттон ж був підписаний імператором «римським». Це безсумнівно не випадкова помилка папської канцелярії або ж незнання титулу. Назва була обрана з повним усвідомлення її проблемного характеру[30]

Реакція була вкрай різкою. Папську делегацію ув’язнено, а Ліутпранда викликано «на килим» до імператора. Після значного тиску, єпископ був змушений змиритися і пообіцяти, що Папа в майбутньому буде використовувати правильний титул[31].

Остаточне прощання, також як і привітання, мало характер сигналу. Ліутпранд отримав повідомлення, яке «було цілком гідне їх, а саме, що вони даватимуть коней лише для мене та мого супроводу, але не для мого багажу»[32]. Забезпечення кіньми було природнім і обов’язковим. Така поведінка була ефектним способом виразити незадоволення посланцем. Ображеному єпископу нічого не залишалося, як заплатити грецькому провіднику п’ятдесят золотих монет за перевезення багажу[33].

Подальший розвиток подій виявиться драматичним. Без підтримки флоту (Візантія домінувала на морі) Оттон не зміг взяти жодної фортеці. Правителя Беневенто і Капуї, що зрадив Константинополь і перейшов на сторону Оттона розіб’ють і візьмуть в полон. Імператор Заходу ще раз спорядить похід в 970 р., але також марно. Разом із цим зміниться ситуація у Візантії. «Войовничого» імператора Никифора уб’ють в ході перевороту. Новий правитель Іоан Цимісхій хотів чим скоріше вирішити питання в Італії. Адже в державі наростало невдоволення голодом. А на північних кордонах з’явився руський князь Святослав із військом. Протягом 970-972 рр. імперії обмінялися рядом посольств. Результатом таки став шлюб між сином Оттона та візантійською принцесою Феофано.

Питання про її походження породило цілу полеміку в історичній літературі. Окрім чисто генеалогічного інтересу, ця проблема важлива для виявлення рівня відносин між імперіями. Якщо візантійський імператор віддав не багрянородну принцесу, то він визнавав імперію на Заході лише в силу необхідності. Так сказати de facto, але ніяк не de jure[34]. Оттону навіть радили відіслати Феофано назад, проте він не послухав.

З моменту весілля в 972 р. Оттон змінив свою титулатуру на більш нейтральну по відношенню до Візантії. Тепер він величався не «великим імператором римлян», а «милістю Божою імператор-август». Можна сказати, що імперії дійшли компромісу після довгого конфлікту. Візантія все ж визнала існування Західною імперії. Оттон, в свою чергу, відмовлявся від претензії на південну Італію та титулу «імператора римлян». 

Посольство Літупранда – це безумовний провал з дипломатичної точки зору. Але його причину слід шукати не в діях посла. Радше у вчинках його володаря. Криза у відносинах виявилася одразу «з порогу». Візантійський двір свідомо, демонструючи своє невдоволення, відхилявся від звичного церемоніалу. Предметом дискусії ставали різні речі. Цікавими видаються дискусії стосовно імператорського титулу Оттона. Неприпустима річ для Візантії, справжньої спадкоємиці Риму, щоб хтось украв у неї це ім’я. Проте ідеологічний аспект, хоча і відгравав вагому роль, не був вирішальним. Візантійська дипломатія завжди залишалася прагматичною. Цю прагматичність, а також методи дипломатії візантійської і середньовічної в цілому, чудово ілюструє цей сюжет із Ліутпрандом єпископом Кремонським.


Покликання:

[1] И. Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. Антападосис; Книга об Оттоне; Отчет о посольстве в Константинополь. (Москва: Русская панорама, 2006), 173.

[2] Успенский, История Византийской империи, 350.

[3] Успенский, История Византийской империи, 359.

[4] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise». 137.

[5] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 97.

[6] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 125.

[7] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise» 125.

[8] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 125.

[9] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise» 126.

[10] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 125.

[11] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise» 126.

[12] Там само.

[13] Там само. 127.

[14] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise» 129.

[15] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 126.

[16] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 127.

[17] Литаврин, Новосельцева. Константин Багрянородный. Об управлении иперией. Москва: Наука, 1991. 27.

[18] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise» 131.

[19] Леонтій Войтович та ін., Історія Візантії, Вступ до візантиністики, за ред. Сергія Сорочана та ін. (Львів: Апріорі, 2011), 279.

[20] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise», 134.

[21] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 130.

[22] Там само.

[23] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise», 135.

[24] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 135.

[25] Там само. 136.

[26] Там само.

[27] Там само.

[28] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise», 145.

[29] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise». 144.

[30] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise», 135.

[31] Там само.

[32] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 144.

[33] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise», 136.

[34] Балакин, Творцы Священной Римской империи, 111.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Дьяконов, И. Лиутпранд Кремонский. Антападосис; Книга об Оттоне; Отчет о посольстве в Константинополь. Москва: Русская панорама, 2006, 185.
  2. Литаврин, Новосельцева. Константин Багрянородный. Об управлении иперией. Москва: Наука, 1991, 492.
  3. Балакин, Василий. Творцы Священной Римской империи. Москва: Молодая гвардия, 2004, 216.
  4. Войтович Леонтій, Домановський Андрій, Козак Назар, Лильо Ігор, Лукін Дмитро Мельник Микола, Сорочан Сергій і Файда Олег. Історія Візантії, Вступ до візантиністики, за ред. Сергія Сорочана та Леонтія Войтовича. Львів: Апріорі, 2011, 95 – 96.
  5. Успенский, Федор. «История Византийской империи. Период Македонской династии» (867 – 1057). Москва: Мысль, 1997.
  6. Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise Liutprand von Cremona am Hofe Nikephoros II. Phokas» University of Munster, 2009.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s