Ліутпранд Кремонський: талановитий дипломат чи незграбний памфлетист?

Автор – Дмитро Мричко

Критика та оцінка

Ліутпранд Кремонський – автор декількох важливих праць, що стосуються історії Італії, німецьких земель та Візантії. Один із визначних дипломатів X ст. Саме він в період кризи між Священною Римською імперією та Візантією намагався врегулювати конфлікт та відправився із посольством до Константинополя. Проте, перед тим як перейти до цього захопливого сюжету, спершу варто проаналізувати особистість та біографію посланця.

Погляди серед дослідників на постать Ліутпранда різняться. Однією із причин негативної оцінки Єпископа Кремони є його характерний, місцями саркастичний і дуже суб’єктивний виклад матеріалу в своїх працях. Одним із найяскравіших прикладів є  перша його праця “Антападосис”, яка стосується подій в Італії та його першого візиту до Константинополя в 949 р. Можливий провал його місії стане причиною конфлікту між Літупрандом та його володарем, що зрештою закінчиться еміграцією першого до двора німецького монарха Оттона I. Сюжет цієї ворожнечі чітко і простежується у головній праці автора “Антападосис”. Сам Літупранд пояснює назву тим, що завдання роботи полягає у «відплаті» Беренгару і його дружині Віллі, які завдали багато зла автору, зобразити всі їхні ганебні діяння та принести задоволення його благодійникам. В. Дьяконов підкреслює:

“що завдяки цьому стає зрозуміло, наскільки тісно підбірка матеріалу і його подача пов’язані із особою автора” та додає, що саме тому праці Ліутпранда слід зараховувати до жанру мемуарної літератури[1].

Те ж справедливо сказати і про його друге посольство до Константинополя 968р. уже від імператора Священної Римської імперії Оттона I. Перебіг цієї мандрівки він, як новий єпископ Кремони, виклав у “Звіті про посольство до Константинополя”. В. Удальцова вдало підкреслює особисті мовити автора:

“Наскільки все раніше його захоплювало в Константинополі, настільки все тепер збуджувало в ньому насмішку”[2].

Інший відомий історик Констанц Шуммер також дає негативну оцінку Ліутпранду. Дослідник говорить, що він не дипломат а його твір є виявом люті, спробою звести особисті рахунки і відповідно є ненадійним джерелом.[3]

Також про негативну оцінку наукової спільноти даному діячу повідомляє і Т. Хофман у вступі до своєї праці:

“При розгляді даної теми обов’язково на перший план виходить майже незмінно негативна оцінка Ліутпранда в дослідженнях. Єпископа Кремони зазвичай вважають незграбним дилетантом,  а більше того йому закидають дитячу поведінку. Говорять про “жалюгідну не здатність”,  “чуттєвість і гординю, що доходили до дурості”[4]. Про те що Ліутпранд “відчуває себе дурнем, не дивлячись на періодичні сплески натхнення.[5] Пишуть про “своєрідні” політичні методи та “дипломатичну незграбність”. І навіть, що Ліутпранд один із най некомпетентніших дипломатів в історії Німеччини, якщо не най гірший.”[6]

В той самий час дослідник намагається пояснити чому побутує така думка: 

“Ця масова критика “недипломатичної” поведінки, дипломатично добре підкованого єпископа Кремони, базується на сучасному баченні проблеми.  Розуміння дипломатії і дипломатичної поведінки потрібно уявляти в Середні віка а не в сьогоденні. Це уявлення є оманливим, оскільки інтенсивне заглиблення в тему, показує, що правила гри в дипломатію в середні віки були відмінні від тих норм до яких ми звикли сьогодні. Зокрема це стосується області символічної комунікації….”[7]

На сторону дипломата встає і сучасний дослідник В. Дьяконов, який відмічає:

“хоча посольство закінчилось повним провалом…. і щоб відволікти увагу від своєї невдачі, [Ліутпранд] привів багато подробиць і другорядних деталей з однієї сторони, щоб показати свою лояльність імператорській сім’ї, а з іншої показати в поганому світлі зверхніх греків, ми можемо відмітити, що його звіт містить велику кількість важливих свідчень про ідеологічну та військову конфронтацію між імперіями”. [8]

Також не слід на основі цих даних давати негативну оцінку працям Літупранда. Довший час його твори вважали пасквілем, текстом, відірваними від реальності. Проте сьогодні виключивши “людський фактор” вчені схильні дати позитивну оцінку його роботі, хоча і різняться в думках. Так, наприклад, науковець-візантиніст Йозеф Бекер[9] прихильно відкликається про твір Ліутпранда. Ґеорґ Острогорський “«говорить про високодуховний памфлет та його неоцінимість культурно-історичного значення”[10]. В той час як Мартін Лінцель бачить в праці політичне замовлення, ціль якого підготувати думку загалу до війни зі Східним Римом, що знову спалахнула в Нижній Італії[11].

Народжений дипломатом

Доволі нову думку в історіографії присвяченій Ліутпранду, а навіть радше обґрунтовану позицію подає дослідник Ендрю Смолл. В своїй праці “Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium” науковець розглядає цю постать невідривно від його родини, адже майбутній єпископ Кремони народився в сім’ї котра уже займалася дипломатією, мала досвід а найголовніше зв’язки:

“Бо не зважаючи на нібито зневажливе ставлення до Візантії в 969 р. Ліутпранд та його сім’я мали довгі і плідні стосунки з двором у Константинополі, ще за часів правління Романа 1 Лакапіна. Тому роботи Ліутпранда дають можливість дослідити візантійську дипломатію X ст.”.[12]

Ця позиція здається цілком вірною, а тому варто зупинитися на цьому моменті дещо детальніше.

Зв’язки Ліутпранда в Константинополі були встановлені задовго до його першого візиту до столиці. Батько майбутнього єпископа вперше поїхав до Константинополя в якості посла від італійського короля Гуго в 927 р. до Романа I Лакапіна де він отримав “великі почесті“. Більше того його вітчим також був послом і також в якості посланця Гуго поїхав до ромейської столиці цього разу в 941 р. для переговорів про шлюб між позашлюбною донькою Гуго Бертою і Романом II сином Константина Багрянородного.[13] Зростаюче усвідомлення родиною Ліутпранда того, як працювати в Константинополі яскраво продемонстроване тими подарунками котрі привіз із собою Ліутпранд після своєї першої дипломатичної місії в 949 р. Відповідно, коли єпископ Кремони став послом Оттона 1 в 968 р. зв’язки із Візантією уже були добре налагодженими і базувалися на давніх зв’язках його родини.[14]

Зображення Оттона І із анонімної хроніки

Це в свою чергу на думку Е. Смолла демонструє, що середньовічна візантійська дипломатія була скерована не лише на налагодження відносин із правителем певної держави, а й на тих хто діяв від їхнього імені і такі контакти встановлювалися на десятиліття.[15] Зокрема це не єдиний доказ того, що Константинополь намагався встановити зв’язки не лише з правителями. Під час візантійської експедиції 935 р. скерованої у фему Лангобардія для відновлення порядку італійському королю Гуго було передано золоті монети та шовк, а проте не тільки йому але його графам, маркізам та єпископам за підтримку у військовій операції.[16] Відповідно можемо робити висновок, що візантійці створювали “клієнтів” на всіх рівнях політичної системи Італії, від короля до дворян і духовенства.

В південній Італії відбулося пожвавлення візантійського впливу після завоювання арабської твердині Барі в 871 р. Це завоювання також повернуло Південь Італії до візантійської сфери впливу і відкрило джерело для пошуку союзників як у експедиції 935 р. Для родини Ліутпранда привабливість міцного зв’язку з двором у Константинополі полягала в тому, що це ще більше б зміцнило їхнє положення в Павії, що було суттєвим для їхньої політичної позиції в Італії. Не дивлячись на те, що даний регіон був відносно політично нестабільним і навіть по при те, що попереднього покровителя родини Ліутпранда короля Гуго було повалено Беренгаром Іврейським, сім’я Ліутпранда зберегла свої позиції та мала вплив на кожного наступного правителя. На думку Е. Смолла це було зумовлено тим, що вони зробили себе “необхідним знаряддям”, яке б могло регулювати відносини між своїми королівськими господарями та Константинополем.[17] Посольства батька та вітчима Ліутпранда були від короля Гуго, а сам Ліутпранд перше посольство здійснив від імені Беренгара Іврейського в 949 р. , а для Оттона I поїхав ще раз в 960, 968 рр. і, можливо, ще раз, щоб домовитися про шлюб Феофано і Оттона 2.[18] Члени сім’ї Ліутпранда ставали послами правителів Італії загалом шість разів протягом 40 років. Інших зафіксованих випадків про поїздку сім’ї до Константинополя немає. 

Ці відносини були життєво важливими для сім’ї Ліутпранда, можливо ось чому вітчим Ліутпранда був готовий покрити витрати для  подорожі майбутнього єпископа в 949 р. Ключовою привабливістю поїздки як і для Беренгара так і для його вітчима була можливість здобути грецьку освіту в місті.  Важливим моментом цього відрядження Ліутпранда в Константинополь була не так сама можливість здобути грецьку освіту, а те що, повернувшись до Північної Італії, він володів грецькою мовою в соціальному та інтелектуальному просторі де будь–яке знання грецької мови було рідкістю[19]. У міру зростання влади Оттона I в Центральній Європі збільшилися його контакти із середземноморськими державами, такими як то Візантія чи Омеядська Іспанія. У своїй подорожі 949 року Ліутпранд приєднався до групи на чолі із візантійським посланцем, що супроводжував посла Оттона до Константинополя. Відповідно в даний період відбулося пожвавлення інтересу до грецької освіти, а з 960-х років до імперської дипломатії.[20] Конфлікт виник лише після коронації Оттона імператором в 962 р., що призвело до розширення його інтересів у південних ломбардійських герцогствах Італії – володіннях Візантії.

Також в цей час Ліутпранд переходить на службу до Оттона I. Точні причини нам не відомі. Проте саме можливий провал першої дипломатичної місії стане причиною конфлікту між Літупрандом та його володарем, що зрештою закінчиться еміграцією першого до двора німецького монарха Оттона I. Сюжет цієї ворожнечі чітко простежується у головній праці автора «Антападосис». Цільовою аудиторією Ліутпранда (мається на увазі при написанні Антападосиса) був не сам Оттон, а коло освічених латиномовних кліриків, які служили королю в його канцелярії та контролювали призначення, зокрема на церковні посади. У будь-якому випадку Ліутпранд успішно забезпечив собі службове становище. Брав участь в посольстві Оттона в Константинополь в 960 р. а потім був призначений єпископом Кремони в долині По в 961 р.[21] Вражає те, що в наступній праці Ліутпранда “Історія Оттонів” були відсутні грецисизми (грецькі слова). Можливо це було спричинене тим, що спершу його кар’єра була підтримана та просунута його освітою в Константинополі в той час як після отримання посади він цього більше не потребував.[22]

На цьому тлі його коливання від провізантійської позиції в “Антападозисі” до здавалось би антивізантійської в “Посольстві” потрібно пояснити. Що б змусило дипломата, який здобув стільки всього завдяки своїм зв’язкам та подорожам до Константинополя обернутися проти його візантійських покровителів? На думку дослідника Е. Смолла успіх Ліутпранда при Оттоні був нерозривно пов’язаний з його зв’язками з двором в Константинополі. Це, можливо зробило його вразливим після провалу посольства 968 р. і пояснює чому він написав “Посольство” в такому негативному ключі.[23]

Уривок з “Антападозиса”

Не зважаючи на “Посольство”, з його візиту в 949 році видно, що Ліудпранд любив бувати при дворі в Константинополі. Він виступає проти візантійців в “Посольстві” не через якусь культурну зневагу, але скоріше через страх за свою кар’єру при дворі Оттона.[24] Зокрема цікавий аргумент на користь того, що Ліутпранд почував себе в Константинополі як “риба у воді” наводить Е. Смолл, який стверджує, що коли Ліутпранд намагався знайти найбільш ефективну образу Никифору, не було нічого більш підходящого, ніж назвати його “кападокійцем”. Це було те місце звідки походив Никифор, проте це мало й інше значення. Кападокійцями були в класичній літературі стереотипні хами з провінції, а Ліутпранд міг розбиратися в цих хитросплетіннях, розуміти це значення і використати його. Невідомо, що означало ця візантійська образа для оттонівської аудиторії, а проте це підкреслює те, що в Константинополі Ліутпранд відчував себе як дома і був здатний зрозуміти його політично-культурну мову.[25]

Також не менш важливими є ті контакти які встановив Ліутпранд в Константинополі із візантійським двором, або ж впливовими особами загалом. Адже двір в Константинополі не був монолітним за своєю природою. Візантійська придворна політика була розділена між фракціями і між різними гравцями котрі постійно змінювали свої союзи та сторони. Коли Карл Лейзер повторно досліджував “Посольство”, він стверджував, що воно відображає не тільки оттонівські симпатії Ліутпранда, але і статус людини пов’язаної із македонською династією.[26] Хоча 867 – 1056 роки часто відносять до епохи Македонської династії, ця сім’я не завжди представляла правлячого імператора. В X столітті була череда солдатських імператорів, котрі витісняли “македонців” з імперського престолу, проте ніколи не скидали їх. Це були Роман I Лакапін, Никифор II Фока та Іоанн I Циміхський. Як наслідок для Ліутпранда котрий був пов’язаний із македонською династією, виникла ще одна перешкода у проведенні вдалої делегації до Никифора Фоки в 968 р. Доказами цього на думку К. Лейзера виступає те, що саме Константин Багрянородний наділив Ліутпранда титулом а також те, що в “Посольстві” Никифор називається узурпатором.

Проте, на мою думку, це не зовсім вірне трактування. Візантійська система рангів була доволі складною але водночас гнучкою. Титули надавалися багатьом іноземним правителям чи гостям, котрі відвідували Константинополь. Також те, що Ліутпранд називає Никифора узурпатором, необов’язково свідчить про його симпатії до македонської династії, а лише може бути черговою спробою принизити та дискредитувати східного імператора особливо в очах свого володаря. Зокрема, на думку Е. Смолла “Посольство” відображає більш складнішу картину двірцевих зв’язків Ліутпранда ніж просто про македонські симпатії. Якби Ліутпранд був би “клієнтом” македонської династії то в “Антападозисі” повинна прослідковуватися більш послідовна промакедонська та антилакапенидська позиція[27].

Роман I прийшов до імперської влади на тому ґрунті, що він тоді захищав права малолітнього імператора Константина Багрянородного, хоча пізніше і намагався свого сина Христофора зробити наслідником. Пізніше Константин Багрянородний показав свою антипатію до Романа в “De Administrando”. Якщо б Ліутпранд був на стороні македонської династії, то та ворожість яку він проявляє до Никифора, повинна бути в такій ж мірі проявлена і до Романа. Адже він також прийшов до влади, обіцяючи захищати права малолітнього імператора. Проте Ліутпранд не має негативної думки стосовно Романа. Він навіть не намагається приховати відносини між його батьком та вітчимом і Романом I.[28]

Якщо коротко підсумувати, то сьогодні думка про Літупранда і його творчість скоріше позитивна ніж негативна. Безумовно до його робіт потрібно підходити з певним “застереженням”, з огляду на постать автора. Проте, кожна праця єпископа Кремони є безсумнівно важливим історичним джерелом, де наведена безліч цінних відомостей і котрі не втрачають своєї актуальності і сьогодні.


Покликання:

[1] И. Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. Антападосис; Книга об Оттоне; Отчет о посольстве в Константинополь. (Москва: Русская панорама, 2006), 7.

[2] Удальцова и др., Культура Византии вторая половина VII – XII., 257.

[3] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium» Koninklijke Brill NV: Leiden, 2016. 85-86.

[4] Wilhelm Gundlach, Heldenlieder der deutschen Kaiserzeit, 3 Bde., Innsbruck 1894–1899, ND Aalen 1970, 44.

[5] Lintzel (wie Anm. 1) S. 372, von einer „kindische(n) Diplomatie“ spricht Lintzel an späterer Stelle. 379.

[6] Viktor Menzel, Deutsches Gesandtschaftswesen im Mittelalter, Hannover 1892, 122.

[7] Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise Liutprand von Cremona am Hofe Nikephoros II. Phokas» University of Munster, 2009. 116.

[8] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский, 9.

[9] Becker, Josef. Vorrede zur Schulausgabe. S. XXXVIII-XL.

[10] Geschihte des byzantinische Staates, 2 Aufl. – München, 1952, S. 172.

[11] Studien über Liutprand von Cremona, Eberings Historische Studien 233, 1933, S. 55.

[12] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium» Koninklijke Brill NV: Leiden, 2016. 84.

[13] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский 6-7.

[14] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium» Koninklijke Brill NV: Leiden, 2016. 87.

[15] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium» Koninklijke Brill NV: Leiden, 2016. 88.

[16] Там само.

[17] Там само. 89.

[18] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium» Koninklijke Brill NV: Leiden, 2016. 90.

[19] Rosamond McKitterick, “Ottonian Intellectual Culture in the Tenth Century and the Role of Theophano” in The Empress Theophano: Byzantium and the West at the Turn of the First Millennium, ed. Adelbert Davids (Cambridge, 1995). 170–171.

[20] Karl Leyser, “Theophanu divina gratia imperatrix augusta: Western and Eastern Emperorship in the Later Tenth Century,” in The Empress Theophano, 12.

[21] Leyser, “Ends and Means,” 126.

[22] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections». 91.

[23] Там само.

[24] Дьяконов, Лиутпранд Кремонский. 9.

[25] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections». 93.

[26] Leyser, “Ends and Means,” p. 128.

[27] Small Andrew. «Constantinopolitan Connections». 93-94.

[28] Там само.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Дьяконов, И. Лиутпранд Кремонский. Антападосис; Книга об Оттоне; Отчет о посольстве в Константинополь. Москва: Русская панорама, 2006, 185.
  2. З.В. Удальцова, Г.Г. Литаврин и др., Культура Византии вторая половина VII – XII. (Москва: Наука, 1989), 460.
  3. Small Andrew. «Constantinopolitan Connections Liudprand of Cremona and Byzantium» Koninklijke Brill NV: Leiden, 2016.
  4. Hofmann Tobias. «Diplomatie in der Krise Liutprand von Cremona am Hofe Nikephoros II. Phokas» University of Munster, 2009.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s