Владислав Газарян. Як і за що вбили князя Ігоря?

Всі ми ще зі шкільної парти знаємо, що князя Ігоря вбили древляни за те, що “нерозумний” князь вирішив двічі зібрати данину з розлюченого племені. Але сучасним історикам така версія видається вкрай недостовірною та, відверто кажучи, дурною.

Що ж сталося із Ігорем насправді ніхто точно не знає, однак ми поділимося з Вами більш ймовірним сценарієм розвитку подій.

А почнемо ми з джерела, яке описує цю подію, а саме “Повість минулих літ” за Іпатським списком. Звичайно, “Повість…” є не дуже достовірним джерелом, враховуючи, що Нестор писав про свого князя здебільшого тільки хороше, та й жив за багато років після подій, які описував. Однак, тим не менш, про страту Ігоря ми маємо найбільше інформації саме звідти. Отже, цитуємо:

Сказала дружина Ігореві: «Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми».

Цікаво, до речі, як дружина “помикає” Великокиївським князем. Людиною, яка мала тридцятирічний(!) досвід правління керує його власна армія? Ось і перший слабкий момент, навіть не дивлячись на те, що князь залежав від війська.

Хто ж такий Свенельд і чому йому так заздрять? Це був воєвода, котрий за інформацією Новгородського літописа молодшого ізводу, вже отримав данину з древлян і уличів. Більше того, за деякими даними, Свенельду Ігор передав права збирати самостійно з древлян полюддя.

Історик О.О.Шахматов не виключав навіть співучасті Свенельда в трагічній смерті свого сюзерена в 945 р. Навряд чи є підстави для таких тверджень. Якби це справді було так, непереливки було б Свенельду в роки правління властолюбної Ольги. Тим часом почував він себе досить упевнено.

Йдемо далі:

І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].

Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.”

Якщо вірити Нестору, до Ігор збирав данину вже навіть не вдруге, адже “добув він [собі ще] до попередньої данини“! Невже князь, що правив більше 30 років такою немаленькою державою, як Русь, який знав, наскільки небезпечними є древляни, вирішив тричі зібрати з них данину? До того ж, після останнього побору начебто на половині дорозі розпустив майже все військо і повернувся до розлючених древлян з купкою воїнів, аби знову їх “стрясти”? При тому, що він своїм грабунком вже порушив неписані закони збору полюддя. При тому, що це все сталося після Константинопольського походу. Дуже малоймовірно, легковажно і дурно.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря 4 і дружину його, бо їх було мало.”

Потім, згідно Лева Диякона, Ігоря прив’язали до дерев і розірвали.

Ймовірна страта князя

Ми можемо повірити у подібну версію розвитку подій, однак маємо альтернативну, цікавішу версію, яка заперечує, що Ігор був “першим олігархом-корупціонером, що тільки й знущався з люду”.

Цілком логічно буде припустити, що досвідченого князя підставили. Можливо, це зробили місцеві бояри, враховуючи перманентні сепаратистські настрої на Русі.

В ті часи мало хто знав, як насправді виглядає Київський князь, тому представитись ним перед неосвіченими смердами було неважко. Можливо, саме так і зробив місцевий боярин, або ж зібрав данину, видавши себе за доручену князем людину. Після того ж, як Ігор прийшов збирати цілком законне полюддя, вже розлючені древляни підняли повстання. Можливо, підбурювачем був якраз князь Мал.

Авторові така версія здається ймовірнішою, ніж версія Нестора та інших літописців. Однак, вирішувати в яку версію вірити, як завжди, лише Вам.

Джерела та література:

1. Толочко П.П. Київська Русь. Київ, 1996

2. ЛІТОПИС РУСЬКИЙ за Іпатським списком, Повість минулих літ, 913-945, http://izbornyk.org.ua/litop/lit03.htm

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s