Дмитро Мричко. Зброя дальнього бою XIII-XIV ст. зі Східних Карпат (за матеріалами Тустані та Сянока) (частина ІІ)

АРБАЛЕТ

Арбалет в Русі називали самострілом. Це цікава та суперечлива тема. Ще досі тривають дискусії про час та спосіб прибуття арбалета у Русь, його період поширення та різновиди цієї зброї, які використовували наші предки. Напевно можна сказати лише те, що  самостріл відігравав далеко не останнє місце в історії військової справи Русі.

2.1. Структура та різновиди

Самостріл (арбалет, куша) – це ручна метальна складна зброя у вигляді могутнього механічного лука, укріпленого на дерев’яному ложі (станку), пристрої для натягування тятиви та її утримування, прицілювання і спуску, що дозволяє вести більш точну стрільбу [2, с. 165]. Перші самостріли робили з тих самих матеріалів, що й складні луки, тобто різних порід дерева, рогових пластинчастих вібраторів і шарів сухожиль, але у значно  більших пропорціях. Пізніше самострільні луки або дуги виготовляли на зразок сучасних ресор: з декількох шарів сталевих пластин. Природно, що тятиву, зробленого таким чином самостріла, було неможливо натягти руками.

Перший і найпростіший пристрій для полегшення натягування називається стременом. Це була залізна скоба прикріплена на передній частині станка. Стрілець ставив самостріл скобою на землю і, просунувши в неї ступню, обома руками натягував тятиву [8, с. 92-93].

Другий пристрій – поясний гак. Один його кінець прикріплювався до пояса, а другий, роздвоєний на зачепи, ковзав вздовж ложа. Стрілець, упершись ногою у стремено і випрямивши корпус, підтягував тятиву до зачепа. Найдавніший в Європі поясний крюк було знайдено при розкопках волинського міста Ізяслава.

Третій пристрій – коловорот, був складнішим, містив шестерню, зубчасту рейку з крючками та руків’я для обертання шестерні. Самострільна тятива робилася з дуже міцного джгута або товстого шнура, сплетеного з волячих жил, сировинних ремінців або товстої мотузки. Під час ходьби самостріл переносився на поясі, пристебнутим за допомогою пряжки, або за плечима [2, с. 165].

Перезарядка самостріла (за В. Бережинським). 1 – за допомогою стремена (XII ст.); 2 – за допомогою поясного гака (XIV ст.).

2.2. Переваги та недоліки

Самостріл мав ряд значних переваг та недоліків над луком. По-перше, дальність стрільби з арбалета була до 150 кроків, а при застосуванні у натягуванні тятиви механічного коловорота, коли сила натягування досягала 500 кг, дальність стрільби складала 200 кроків [2, с. 166], коли в середньовіччі прицільну дальність стрільби з лука визначали у 60-80 м. По-друге, пробивна сила арбалета була в рази більша ніж лука. По-третє, арбалет був простий у використанні, достатньо було лише зрозуміти його механізм, зате, щоб стати вправним лучником, людина повинна була тренуватися із самого дитинства. Проте недоліків у цієї зброї було не менше ніж переваг. Умілий лучник випускав до 10 стріл у хвилину, коли арбалетник тільки 2-3 стріли. Арбалет був значно дорожчим за лук та важчим у виготовлені. Його тятива швидше пошкоджувалася від дощу і вологості, витягаючись і послаблюючись, оскільки вона не знімалася. Також арбалетник під час бою на відкритій місцевості був  мало маневровий та вимагав прикриття. Така ситуація часто приводила до плутанини у війську та його поразці [2, с.165-166]. Через свої суттєві недоліки, арбалет не зумів витіснити лук з поля бою, проте можемо бачити кардинально іншу ситуацію в плані оборони городищ, де арбалет швидко витісняє лук, та стає головною метальною зброєю захисту.

Цікавими є дані з експозиції Музею історії Тустані, яка була розроблена за даними М. Рожка. Відзначено, що при стрільбі із Тустанської фортеці дальність польоту арбалетної стріли буде 250-550 м (коли лука всього 150-250). Нагадаю, що висота фортеці в Сяноку близько 195 м над долиною Сяну, відповідно дальність польоту арбалетної стріли перевершує дані Тустані майже вдвічі, що дає арбалету з урахування рельєфу цих городищ значну перевагу над луком.

2.3. Писемні згадки про арбалет

Як вже було зазначено раніше, суперечки щодо появи арбалета на Русі та його поширення тривають і досі. Перша згадка самостріла з’являється у Никонівському літописі під 1159 р. при описі загибелі чернігівського князя Ізяслава Давидовича на р. Желані – “Ивлор же Геденевич… удараша его ис самострела в мышку”. Самостріл зображено і на мініатюрах Кенігсберзького літопису, які ілюстрували події 1151 і 1184 р. [2, с. 165]. Проте, на мою думку, невірним є твердження О. Мєдвєдєва, який наводить першу літописну згадку арбалета в 1184 р. “У половців були якісь вогняні сняряди “иже стреляша живым огнем” і  ”луци тузи самострельнии, одна 50 мужь можашеть напрящи” [8, с. 92]. Під живим вогнем літописець мав на увазі грецький вогонь, це видно із наступних слів, які автор наводить після перемоги над половецьким ханом Кончаком – ”оного басурманина яша, у него бяшет живой огонь, то и того ко Святославу приведоша со устроенным (огнем)”. Подальша частина розповідає про метальну артилерію, на що О. Медведєв також вказує, незрозумілим залишається, чому він відносить цю згадку до арбалета. Можливо помилка полягає у назві самостріл, адже арбалети та балісти на Русі називали самострілами. Проте у них є суттєві відмінності, облоговий самостріл в рази більший, зазвичай стаціонарний, та не є ручною зброєю, а його метою є знищення ворожих укріплень. Також він класифікується як артилерія, а його згадки врази давніші ніж ручного самостріла. Отже, порівняння облогового  самостріла з арбалетом є помилкою, яку можна зіставити із порівнянням мушкета з гарматою. Літописні згадки арбалета на Русі у XII ст. досить рідкісні, але це й не дивно. У Західній Європі відомі поодинокі згадки арбалета ще у X ст., проте розповсюджуватися починає із хрестовими походами XII – початку XIII ст. Відомо, що Річард Левове Серце близько 1190 р. озброїв арбалетами свої загони, а Філіпп Авґуст (1180–1233) створив у Франції перші загони арбалетників, які були пішими та кінними [10, с. 206].

2.4. Розвиток захисного спорядження

Розглянемо питання навіщо ж потрібний арбалет враховуючи його значні недоліки, особливо порівняно з луком? Відповідь полягає у розвитку захисного спорядження. Для кожного виду обладунку розроблювали певний наконечник який би міг такий обладунок пробити. Наприклад лучні стрижневі шилоподібні наконечники, як уже було зазначено, використовувалися для пробиття кольчуги і зникають вони у XIII ст. із втратою популярності останньої. Проте  в другій половині XII ст. в Європі набув поширення новий тип обладунку – панцерний. На Русі відомий, як “броні дощаті”. Складається із корпусу, виготовленого зі шкіри або тканини, на який наклепувалися металеві пластини. Виходить надзвичайно міцний обладунок, який витримує удари та постріли із лука навіть із бронебійним наконечником [3; 5]. В Іпатіївському літописі подаючи опис перебігу міжусобних воєн, літописець занотував: “Коли ж Святослав прийшов у городок Котельськ, то тут прислав йому Юрій [Володимирович] на поміч тисячу латників дружини білозерської”. Дещо пізніше, описуючи під 1176 р. військові дії, літописець зазначає: “І виступило військо […] Всі в бронях, немов кожен у льоду, і вдарив він на них”. З цих прикладів чітко простежується теза, що вже у XII ст. захисний одяг “броня” (очевидно, панцир) був звичним явищем [4]. Відповідно до цього, проводилося удосконалення зброї з метою подолати надійний захист суперника, такою метальною зброєю виступає арбалет. На городищах також знайдені пластини дощатого обладунку, які датують XII – XIII ст. та підтверджують літописні згадки. Для підтвердження популярності та міцності цього обладунку, можна навести дані із городища XIV ст. Зелена Липа, що на Буковині. Там також знайдені пластини, від даного обладунку, але відсутні знахідки кольчуги. З цього можна зробити висновок, що гарнізон надавав перевагу надійнішому панцерному обладунку ніж кольчузі [9, с. 366-367].

Отже, писемні згадки наштовхують на думку, що арбалет поширився на Русі тільки в XIII ст., проте відомий був вже в XII ст. Надалі розглянемо знахідки арбалетних наконечників.

Сянок (Біла Гора). Панцирні пластини (за Р. Федиком, П. Котовічем)
Сянок (Біла Гора). Панцирні пластини (за Р. Федиком, П. Котовічем).

2.5. Арбалетні наконечники стріл

Самострільні наконечники безумовно пішли від лучних, проте із серйозними відмінностями. Збільшилася вага та розмір наконечника. Відповідно до конструкції арбалета зникли двошипні наконечники, зникають і шилоподібні, адже потреба в них відпадає, оскільки арбалет майже завжди пробивав кольчугу, незалежно від наконечника. Основними для самостріла виступають втулкові наконечники, зумовлено це їхньою міцністю, проте стрижневі також трапляються. Археологічні знахідки арбалетних наконечників на городищах цікаві, але дещо суперечливі. Суперечливість полягає у різному датуванні авторів, проте до цього дещо пізніше, спершу розглянемо знахідки із фондів Музею історії Тустані, які я мав змогу опрацювати.

Арбалетні наконечники. Експозиція Музею історії Тустані (фото автора)

Втулкові наконечники з Тустані [1].

Тип 1 – втулкові пірамідальні із квадратним перерізом та короткою голівкою, загальна довжина 100 мм. Період використання пірамідальних наконечників широкий з XII по XV ст., проте в цих є відмінність – коротка голівка характерна для пізніх наконечників цього типу.

Тип 8 – лавролистий ромбоподібного перерізу, час поширення XIII–XV ст.

Втулкові ромбоподібного перерізу з округлою бойовою голівкою. Аналогів не знайдено

Втулковий, пірамідального перерізу у вигляді листа. Аналогів не знайдено.

З досліджених наконечників, якщо не брати до уваги ті, до яких не віднайдено аналогів, можна зробити висновок, що арбалет з’явився на Тустані тільки в XIII ст., але швидко витіснив лук в оборонній системі фортець Східних Карпат, що можна побачити зі співвідношення арбалетних наконечників до лучних. Також було порівняно наконечники Тустані та Сяноку.

Зіставивши ці дані, ми прийшли до декількох висновків: по-перше, наконечники, знайдені на Тустані, збігаються за типом із Сяноцькими та типологією О. Медведєва, але розходяться в датуванні. М. Рожко датує частину наконечників на XII ст., коли в Сяноку такіж наконечники датують XIII ст. Враховуючи, що Сянок-Біла Гора – це пам’ятка XIII-XIV ст., дані знахідок виглядають цілком правдоподібно, також вони знаходять підтвердження в типології О. Медведєва. Це наштовхує на декілька думок:

  • Самостріл набув поширення  в Східних Карпатах тільки в XIII ст.;
  •  Датування Тустані можливо хибне. Межі існування укріпленої фортеці варто окреслювати в рамках XIII-XIV ст. [6, с. 40-41]. Це б відповідало тогочасним політичним умовам. Адже в XII ст. Русь немала потреби в настільки високих та укріплених фортецях. Зате в XIII ст. на Галицькі землі приходять монголи, перед якими не втримався навіть Київ. Отже, потрібні були укріплені пункти, які могли витримати монгольську облогу, а як відомо, останні масово використовували метальну техніку, яка не була доступна в горах.

ВИСНОВКИ

Отже, зброя дальнього бою (лук, арбалет) русів у Східних Карпатах XII–XIV ст. була на високому щаблі розвитку, як і в європейських сусідів. Це спричинено близькими контактами як із «західним», так і з «східним» світом, та застосування її усіма родами руських військ (як піхотою, так і кавалерією), що і є ключовою відмінністю руських кіннотників від західних лицарів.

Лук був найважливішою метальною зброєю. Ще під час державотворчих процесів Русі складний лук застосовували піхотинці, проте із прибуттям в цей регіон кочових племен печенігів, половців, а пізніше монголів, руси перейняли в них композитні короткі луки та почали масово застосовувати тактику кінних лучників, відповідно дружинники, незалежно від роду війська, володіли луком. Також він широко використовувався при обороні або ж нападі на укріплені міста. У захисній системі Східних Карпат лук отримував значні переваги над наступаючим ворогом. Сила та дальність пострілу на високих укріпленнях збільшувалася в рази, в той час коли ворожі лучники не могли досягнути до мурів захисників.

Знахідки лучних наконечників надзвичайно різноманітні. Цікаво, що втулкові наконечники кількісно однакові зі стрижневими, з чого можна зробити висновок про збільшення попиту на надійніші втулкові наконечники. На городищах представлена широка типологія наконечників, що свідчить про добру підготовку гарнізону. Знайдені: двошипні втулкові, протикольчужні, бронебійні. Також на Тустані є наконечники, які не мають прямих аналогів,  що може свідчити про спроби розробити власні типи. Датування лучних наконечників досить широке – XII–XV ст., а їхня кількість значно поступається арбалетним, що свідчить про надання переваги самострілу захисниками фортець перед луком.

Арбалет на Русі не набув такого поширення та популярності, як лук, але й не був рідкістю. Головно, через значні недоліки у скорострільності та маневреності, самостріл майже не застосовували на відкритій місцевості, проте у захисній системі руських фортець він став популярнішим, ніж лук. Це зумовлено декількома причинами. По-перше, відмовою від ручної натяжки в користь механізованої, наприклад за допомогою коловороту. Відповідно збільшилася потужність, дальність та скорострільність арбалета. По-друге, поширення в середині XII ст. нового типу захисного обладунку – панцерного. Будучи еластичним, дешевим та надійним він швидко замінив кольчугу та став основним на Русі. Лук не завжди пробивав такий обладунок, через що набув поширення потужніший арбалет.

Увагу привертають знахідки наконечників та їхнє датування. Порівнявши знахідки із Тустані та Сяноку за типологією О. Медведєва я дійшов до висновку, що деякі наконечники, знайдені на Тустані, можливо, датовані помилково. А саме знахідки XII ст., аналоги до яких зі Сянока датують XIII ст. Це може свідчити про поширення арбалета в Східних Карпатах тільки в XIII ст., або про необхідність передатування самої фортеці Тустань, розквіт якої варто окреслювати в межах XIII-XIV ст.

Отже, метальне спорядження на Русі було всебічно розвинутим. У оборонній системі Східних Карпат з XIII ст. надавали перевагу арбалету, а археологічна спорідненість наконечників із Сяноку, які переважно датують XIII ст., наштовхують на думку, що Тустань розбудували у потужний оборонний комплекс саме в цей час.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Фонди Музею історії Тустані.
  2. Бережинський В. Г. Мілітарія Київської Русі. – К.: Стародавній Світ, 2014.
  3. Кирпичников А. Древнерусское оружие: Вып III. Доспех, комплекс боевых средств ІХ-ХІІІ вв. – Москва; Ленинград: Наука, 1966.
  4. Козак М. Зброя князя, воєводи і дружинної еліти в Галицько-Волинській державі // Записки Львівського медієвістичного клубу. – 2018. – Випуск 2.
  5. Котляр М. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. – Київ: Наш час, 2010.
  6. Миська Р., Погоральський Я. Нові археологічні дослідження Тустані // Фортеця: зб. заповідника «Тустань». – Львів, 2012. – Кн. 2. – С. 21–41.
  7. Ляска В., Погоральський Я. Ворота Русі: літописні оборонні комплекси у Карпатах та на Розточчі // Археологічні дослідження Львівського університету. – 2018. – Вип. 21 (в друці)
  8. Медведев А. Ф. Ручное метательное оружие. Лук и стрелы, самострелы VIII–ХIV вв. // Свод археологических источников. – Вып. Е 1-36. – М., 1966.
  9. Пивоваров С. В. Городище другої половини XIV ст. в с. Зелена Липа на Буковині // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. – К.: ІА НАН України, 2010. – Вип. 1. – С. 365-370.
  10. Рожко М. Ф. Архітектура та система оборони українських Карпат у княжу добу. – Львів: БаК, 2016.
  11. Рожко М. Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця. – К.: Наукова думка, 1996.
  12. Fedyk R., Kotowicz P. N. Zamczysko – średniowieczne grodzisko w Sanoku-Białej Górze. – Część I. Zabytki metalowe i kamienne. – Sanok, 2006.
  13. Kotowicz P. N. System militarny Sanoka we wczesnym średniowieczu // Acta Militaria Medievalia. – Kraków-Sanok, 2005. – T. 1.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s