Анна Солоницька. Історія життя Матильди Англійської

У ХІІ столітті жінка із земних досягнень могла прагнути бути аристократкою від народження, поліпшити або підвищити свій статус шлюбом та народити майбутнього короля. Всього цього досягла й імператриця Матильда Англійська – дочка короля Генріха І Англійського, що була дружиною  та вдовою імператора Священної Римської Імперії Генріха V та матір’ю Генріха ІІ Плантагенета.

Проте її доля була не зовсім звичною для жінки ХІІ століття. Коли помер її батько Генріх І Англійський, Матильда повинна була вступити на англійський престол як спадкоємиця.[1] Цього не сталося, оскільки її двоюрідний брат Стефан Блуаський схилив на свою сторону англійських магнатів та захопив корону.

 «… до Англії приїхав його племінник Стефан Блуаський. Він прибув до Лондона, і жителі Лондона прийняли його, послав за архієпископом Вільямом Кербойлом і освятили його королем у середину зими. У часи цього царя були всі розбіжності, зло і грабіж; бо незабаром проти нього повстали багаті люди, які були зрадниками; і перш за все Болдуін де Редверс, який заперечував Ексетер проти нього. Але король обрушився на це; а потім Болдуін погодився. Тоді взяв інших і утримав проти них свої замки; і Давид, король Шотландії, виступив проти Вессінгтона. Проте їхні посланці проходили між ними; і вони зійшлися, і оселилися, але це мало що мало.»[2]

Другий шлюб Матильди із Джоффруа Плантагенетом, графом Анжуйським, подарував світові Генріха, що у майбутньому стане англійським королем і започаткує династію Плантагенетів. З одного боку цей шлюб давав Матильді змогу правити від імені чоловіка або сина. Водночас це могло позбавити підтримки аристократії та населення, котрі боялися приходу іноземців разом із такою королевою. Тому Матильда взяла за мету стати королем – зайняти посаду, що раніше була тільки чоловічою. Вона стала представляти себе як самотня дочка короля Генріха І, вдова імператора Генріха V. Ставши Domina Anglorum, Матильда правила Англією без свого чоловіка.[3]

Водночас статус Domina Anglorum був єдиним у Матильди не пов’язаним із чоловіком. Це було її власне досягнення і титул це підтверджував.[4]

Фактично, Матильда обирала титули, що возвеличували її. Перший шлюб із Генріхом V, імператором Священної римської імперії, давав їй великі можливості як імператриці.[5] Джоффруа Анжуйський міг використовувати статус та ресурси дружини у завоюванні Нормандії. Якби не Матильда та її брат-бастард Роберт Глостер, Джоффруа не мав би ресурсу на військові дії у Нормандії. Варто все ж зазначити, що ці можливості використовувались другим чоловіком Матильди з розумом.[6] До того ж, коли Стефан Блуаський здобув англійську корону, інмператиця активно заохочувала дії чоловіка в Нормандії. З іншого боку, Джоффруа був більше зацікавлений у територіях на континенті, аніж в амбіціях дружини зайняти англійський престол. Через зволікання й небажання Джоффруа, Матильда так і не змогла стати королевою Англії. [7]

Матильда була дитиною від першого шлюбу короля Генріха із Матильдою Шотландською. Її мати проходила із Вессекської династії. Шлюб Матильди Шотландської й Генріха дозволив останньому і його нащадкам стати легітимним правителем Англії.[8]

Свою дочку Генріх віддав в одинадцятирічному віці заміж за імператора Священної Римської Імперії Генріха V. Від першого шлюбу Матильді дістався статус ‘імператриці’. Загалом її життя мало продовжуватись у Священній Римській імперії, оскільки королем Англії повинен був стати її брат Вільгельм Аделін. Однак Вільгельм загинув 1120 року під час затонення Білого Кораблю. Генріху І нічого не лишалося, як призначити своєю спадкоємицею Матильду. 1125 року Матильда лишається бездітною удовою – імператрицею Священної Римської Імперії. За наказом батька вона повертається до Англії.[9]

Весілля Генріха V та Матильди

Другий шлюб Генріха І не приніс йлму спадкоємців, тож Матильда була законною наступницею батька. Замість того, аби коронувати Матильду за свого життя як наступницю за прикладом французьких правителів, Генріх примушує аристократію урочисто присягнути, що вони визнають Матильду його наступницею.[10] Присяга сприйнялась баронами доволі серйозно – всі знали про розум і можливості імператриці Матильди. До того ж вона була здоровою жінкою, здатною народити спадкоємця-хлопчика.

1128 рік імператрицю Матильду одружують на графі Анжу – Джоффруа Плантагенеті. Імператриця і граф – різниця у статусі слугувала Матильді можливістю покинути чоловіка й повернутися до Англії. Але все ж 1131 року була підтверджена клятва й Матильду повернули в Анжу. У цьому шлюбі в них народилося двоє синів, що дожили до зрілого віку.[11] Генріх І мав надію, що проживе достатньо, аби старший онук замінив його на престолі. Джоффруа Плантагенет лишався у невизначеному статусі – йому не передали ніяких політичних прав Матильди, присяга аристократії давалася лише їй.[12]

Сама ж Матильда, як вже зазначалося раніше,  проводила активну компанію, аби приховати свій статус дружини графа Анжу. Вона ідентифікувала себе й підписувалась у грамотах і листах як імператриця Матильда або ж дочка короля Генріха, підкреслюючи, що її влада є імператорською та королівською. Навіть Джоффруа один раз підписався як чоловік дочки англійського короля та імператриці – удови. Тож Джоффруа ніколи не нав’язував своєї волі дружині.[13]

Джоффруа Анжуйський

Раптово у грудні 1135 року помирає Генріх І.[14] І ту сталося кілька моментів, що перешкодили Матильді в отриманні спадщини. Перше, не вся аристократія вважала свою клятву дійсною, оскільки з ними не радились при виборі другого чоловіка для Матильди.[15]

«У 1135 р. … найславетніший король Англії і герцог Нормандії Генріх був мертвий, але його ще не встигли поховати, як королівство Англію захопив Стефан Блуаський, його племінник з боку сестри. Тому, коли король Генріх помер, то, як вже казали, Стефан, порушив принесену на мечі клятву доньці  Генріха, у тому, що він збереже їй свою вірність, захопив королівство, і в цьому його підтримали прелати та ноблі, які були пов’язані тією ж клятвою, а саме: Вільгельм, архієпископ Кентерберійський, який клявся першим, тепер помазав його в королі за допомогою і за сприяння Роджера, єпископа Солсбері, який клявся другим, і більше того, потім приймав цю клятву від інших. Проте, того ж року – року своєї зради архієпископ помер, як вірили – у покарання за своє лжесвідчення. Єпископ також скінчив своє життя поганою смертю через кілька років… Стефан, оскільки він міг зійти на трон тільки порушивши право, і людське і божественне, порушив перше, оскільки не був законним спадкоємцем, і порушив друге своїм віроломством…».[16]

Джоффруа був непопулярним серед англо-нормандського баронства, оскільки він хотів отримати більше замків у Нормандії, ніж йому відійшло з волі Генріха І. Коли 1135 року Генріх помирає дочка не була із ним. І одразу не почала претендувати на престол. Клятв не було достатньо аби поставити Матильду на англійський престол. Почався період міжцарства.[17]

Матильда повинна була фізично перебувати у Лондоні й висловити та виправдати свої вимоги на спадщину й коронувати у Вестмінстерському абатстві. Але Матильда лишається у Франці, вірогідно фізично важко переживаючи вагітність третьою дитиною. Її чоловік також не робить жодних кроків аби Матильду визнали спадкоємицею, але націлюється на Нормандію.

Сам Стефан був прекрасним кандидатом як чоловік-спадкоємець Генріха І. Син сестри Генріха, Аделі Фландрської, вірний своєму королю, ще й після смерті останнього почав використовувати ті самі методи приходу до влади. Стефан одразу поїхав до Лондона по смерті короля, доки його брат Генрі, єпископ Вінчестера, захоплював скарбницю (вона знаходилась у єпархіальний резиденції). Стефан переконує присутніх у Лондоні магнатів і прелатів, що Генріх І на смертному одрі змінив рішення про спадкоємця. Через три тижні Стефан Блуаський стає королем.[18]

«Перші два роки правління Стефана справді були вдалими, оскільки Давид, король шотландців, який здійснив вторгнення до Нортумберденда за річку Тін, був переможений, і його війська були розбиті; Балдуін де Редверс, повсталий проти нього був підпорядкований і висланий; його справи в Нормандії також йшли весело та успішно. Але на третій і на четвертий рік його царювання все більше і більше нещасть почало навалюватися на цього клятвозлочинця, який при сходження на трон порушив свої колишні клятви. Повстали багато їх наймогутніших баронів, і виснаживши запаси скарбниці свого дядька, він ставав все менш могутнім і успішним у справах.»[19]

Матильда Англійська

Матильда у цей час ймовірно лишалась в Анжу. Наступний раз вона згадується аж у 1136 році, коли вона допомагала Джоффруа в облозі Ле-Сап. Як раз тоді вона народила третього сина. Завоювання Нормандії було гарною стратегією для отримання англійської корони. Стефан хоч і отримав визнання як герцога Нормандії, але регіон собі не підкорив. Тому від 1137 року Джоффруа намагається завойовувати Нормандію й бере територію під контроль від імені свого старшого сина.[20]

«Потім король, перебуваючи в Оксфорді, став настільки сильно схильний до впливу поганих порад, що заради своєї жадібності до грошей він наклав свої нечестиві руки на духовенство, і незважаючи на святі статути, забруднив свою королівську репутацію незмивною плямою.»[21]

Подібна політика Стефана дала Матильді можливість запропонувати себе як сильну житєєздатну альтернативу Стефану. Тоді ж вона разом із Джоффруа розділяють свої ролі: граф Анжуйський продовжує підкорювати Нормандію, імператриця йде на Англію. Своїх дітей вона вимушена була лишити у Франції задля їхньої безпеки.[22]

Головним військовим стратегом Матильди став її незаконнонароджений зведений брат Роберт, граф Глостер. Він відмовився служити Стефану й підтримав сестру. 1139 року Роберт і Матильда висаджуються на березі Сассексу. Поки Глостер діставався замку Брістоль, Матильда попросила захисту у своєї мачухи – удови Аделізи. Коли Матильда доєдналася до Роберта в Брістолі розпочався так званий період Анархії.[23]

«Через кілька днів до Англії прибула імператриця Матильда, дочка короля Генріха, і пробудила докори совісті у багатьох благородних людей, коли вони згадали про клятву з приводу престолонаслідування, яку вони раніше принесли, тоді як інші, за своїм настроєм, дещо побоювалися виступати проти короля Стефана. … Таким чином, Англія була поступово настільки розграбована і спустошена взаємними ворожими діями, пограбуваннями і пожежами, що будучи найквітучішою, тепер вона являє собою спустошене королівство. Вже зник всякий страх перед королівською владою, зникла вся сила громадського порядку, відступив страх перед законом, і довкола бродили насильство і розбещеність. Щодня множилося зло, церковна музика перетворилася на жалобну, а люди оплакували нові й нові втрати. Такий був стан справ в Англії. Граф Анжуйський вторгся з військом у Нормандію, і в короткий час підкорив її від імені своєї дружини та сина, і не знайшлося нікого, хто б зміг протистояти йому в цьому нападі, оскільки він мудро узгодив свої дії з королем Франції, який опинився з ним у союз проти короля Стефана. Тому з цього боку не виникло жодних перешкод, які можуть перешкодити успіху його планів.»[24]

Матильда приймає присягу від ряду баронів. Від осені 1139 до весни 1141 Матильда поводилась і рекомендувала себе як альтернативний монарх на південному-заході Англії. Вона карбувала монети, надавала заступництво, документи закріплювала імператорською печаткою, не показуючи статус дружини графа Анжуйського. В Англії вона підкреслювала свої високі статуси імператриці Священної римської Імперії та дочки короля Генріха І, самотня жінка-удова , котра спиралася на спадщину батька.[25]

Монета Матильди

«Тоді вся Англія розбурхалася сильніше, а все зло було на землі. Потім прийшла дочка короля Генріха, який був імператрицею Німеччини, а тепер графинею Анжуйською. Вона приїхала до Лондона; але жителі Лондона спробували схопити її, і вона втекла, втративши багатьох своїх послідовників. Після цього єпископ Вінчестерський, Генріх, брат короля Стівена, поговорив з графом Робертом і з імператрицею і присягнув їм, що “він більше ніколи не витримає з королем, своїм братом”, і прокляв усіх людей що тримався з ним і сказав їм, що він відмовиться від них від Вінчестера; і він привів їх туди. Коли вони були там, тоді прийшла королівська цариця з усією своєю силою і охопила їх, так що в ній був великий голод. Коли вони вже не могли триматися, то викрали їх і втекли; але ті, що були поза, знали, і пішли за ними, і взяли Роберта, графа Глостера, і привели його до Рочестера, і посадили його там до в’язниці; але імператриця втекла в монастир.

Хтось тримався з королем, а хтось з імператрицею; бо коли король був у в’язниці, графи та багатії припускали, що він більше ніколи не вийде: і вони поселилися з імператрицею, і привезли її в Оксфорд… Коли цар вийшов, він почув про це, і взяв свою силу, і погнав її у вежі. І скинули її вночі з вежі за мотузки. І вона викралася, і втекла, і пішла пішки до Воллінгфорда. Після цього вона пішла за море; а нормандські повернули всіх від короля до графа Анжуйського; деякі охоче, а деякі проти їх волі; бо він обклав їх, поки вони не відмовились від своїх замків, і вони не мали допомоги від царя.»[26]

Весна та літо пройшли для Матильди у визнанні наступницею Стефана, але вона не отримує коронації. Матильда заволодіває королівським замком як одноосібний правитель, без згадувань про чоловіка або старшого сина. Жінка не могла стати королем, тож відбулося зібрання лордів і церковний собор. Матильда стала Domina Anglorum.[27]  

Але й надалі вона буде підкреслювати й ставити на перше місце статус імператриці, на друге факт, що вона дочка Генріха й має найбільше прав на престол, а вже потім останнім – Domina Anglorum. Останній статус означав, що вона королева. Але вона самостійно домагалася політичної влади. Джоффруа Анжуйський ні сам не відправився на спільну коронацію, ні відправив восьмирічного старшого сина Генріха. Якби Матильду й коронували, то коронували б саму, хоча вона мала і чоловіка і трьох синів у Франції. Проте імператриця не змогла налагодити стосунків із Лондоном (оскільки вимагалася більших фінансових поборів)  і отримати коронацію у Вестмінстері.[28]

До того ж Матильда майже повністю відмовилась від жіночих атрибутів влади, через що зазнала жорсткої критики – її поведінка використовувалась проти неї ворогами. Лондон був проти матильди, ряд баронів чекав, коли ж спадкоємцем стане старший онук Генріха І. Матильда так і не в’їхала у Лондон, лишившись в Оксофорді.[29]

Від осені успіхи Матильди зійшли нанівець, відновилась анархія до 1154 року.

«Розлад, що існував між королем та імператрицею був нескінченним; часом обидві партії дорівнювали одна одній, в інший час одна з них переважала, але і це, у свою чергу, як згодом виявлялося, було також предметом мінливості удачі. Так, наступного року, коли король Стефан будував фортецю у Вілтоні, він зазнав поразки в результаті раптового набігу і, зазнавши значних втрат, утік. … У тому ж році, завдяки випадковості удачі король, протягом кількох місяців тримав в облозі імператрицю в Оксфорді. Втомившись від тривалої облоги і знайшовши можливість бігти, вона, незважаючи на суворість пори року, покровом ночі, одягнувши заради білого снігу білий одяг, перейшла річку Темзу, яка вже досить замерзла, і попрямувала в безпечніше місце, а король узяв Оксфорд.»[30]

У 1148 році, коли помирає Роберт Глостер, Матильда повертається до Нормандії до чоловіка й синів. 1151 помирає Джоффруа, а 1154 року  її старший син стає королем Англії Генріхом ІІ Плантагенетом. Матильда відмовляється від титулу Domina Anglorum й до кінця життя лишається імператрицею та дочкою Генріха І, не називаючись удовою чи графинею Анжуйською. Вона до кінця життя керувала Нормандією й користувалась політичними привілеями як мати короля й імператриця-удова.[31]

Матильда так і не змогла стати королевою в тому числі й через те, що сама претендувала на корону. Непоганий стратег, вона змогла завоювати території. Гарний оратор, сильний лідер, політичний тактик – прикладом для неї були батько й перший чоловік.  Але це все розглядалось як жіноча зарозумілість, відсутність орієнтації на волю чоловіка, її політичні виграші засуджувались гордовитістю й у її програші були через її гордість.[32]

Покликання:

[1] Carole Levin and Robert Bucholz, Queens & Power in Medieval and early Modern England. (Linkoln & London: University of Nebraska Press), 1.

[2] The Anglo-Saxon chronicle. A.D. 1102-1154, accessed November 7, 2021, http://mcllibrary.org/Anglo/part7.html

[3] Levin, Bucholz, Queens & Power, 2.

[4] Sadie M. Kok-Carlson, Empress Matilda: Always the consort, Never the Queen. (Portland: Portland state university, 2016), accessed November 7, 2021, https://pdxscholar.library.pdx.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1091&context=younghistorians, 1.

[5] Kok-Carlson, Empress Matilda, 2.

[6] Kok-Carlson, Empress Matilda, 3.

[7] Kok-Carlson, Empress Matilda, 4.

[8] Levin, Bucholz, Queens & Power, 3.

[9] Levin, Bucholz, Queens & Power, 3.

[10] Levin, Bucholz, Queens & Power, 3.

[11] Levin, Bucholz, Queens & Power, 4.

[12] Levin, Bucholz, Queens & Power, 5.

[13] Levin, Bucholz, Queens & Power, 5.

[14] Levin, Bucholz, Queens & Power, 6.

[15] Levin, Bucholz, Queens & Power, 6.

[16] Вильям Ньюбургский, История Англии, доступ отримано 7 листопада 2021, http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text1.phtml?id=269.

[17] Levin, Bucholz, Queens & Power, 7.

[18] Levin, Bucholz, Queens & Power, 7.

[19] Ньюбургский, История Англии.

[20] Levin, Bucholz, Queens & Power, 8.

[21] Ньюбургский, История Англии.

[22] Levin, Bucholz, Queens & Power, 8.

[23] Levin, Bucholz, Queens & Power, 9.

[24] Ньюбургский, История Англии.

[25] Levin, Bucholz, Queens & Power, 9.

[26] The Anglo-Saxon chronicle.

[27] Levin, Bucholz, Queens & Power, 10.

[28] Levin, Bucholz, Queens & Power, 11.

[29] Levin, Bucholz, Queens & Power, 12.

[30] Ньюбургский, История Англии.

[31] Levin, Bucholz, Queens & Power, 13.

[32] Kok-Carlson, Empress Matildа, 6.

Список використаних джерел та літератури:

1. The Anglo-Saxon chronicle. A.D. 1102-1154. Accessed November 7, 2021, http://mcllibrary.org/Anglo/part7.html

2. Ньюбургский, Вильям. История Англии. Доступ отримано 7 листопада 2021, http://www.vostlit.info/Texts/rus12/William_Newburgh/text1.phtml?id=269.

3. Bartlett, Robert. England Under the Norman and Angevin King. 1075-1225. Oxford: Clarendon Press, 2000. 810.

4. Hudson, John. The formation of the English Common Law. Law and society in England from King Alfred to Magna Carta. London and New York: Routledge. 2018. 253.

5. Kok-Carlson, Sadie M. Empress Matilda: Always the consort, Never the Queen. Portland: Portland state university, 2016. Accessed November 7, 2021, https://pdxscholar.library.pdx.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1091&context=younghistorians

6. Levin, Carole, Bucholz, Robert. Queens & Power in Medieval and early Modern England. Linkoln & London: University of Nebraska Press, 2016. 361.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s