Іван Мархвінський. Реконкіста станом на 1211 рік

На початку ХІІІ ст. держава Альмохадів (1121-1269) до якої окрім південної частини Піренейського півострова входили також великі території на півночі Африки переживала часи своєї найбільшої територіальної експансії. Власне ключовими володіннями халіфату Альмохадів вважались саме африканські території, а в Аль-Андалусі правили призначені зі столиці Мараккешу еміри. Головну роль в створенні та розвитку держави займали берберські племена Північної Африки, а саму династію часто так і називають – берберською. Загалом правління Альмохадів характеризувалося значним зростанням ролі мусульманського духовенства, постулатів Корану та загальною ісламізацією суспільно-політичного життя в Аль-Андалусі. При цьому великого масштабу набули масові показові страти та утиски релігійних меншин, зокрема частим явищем стали погроми іудеїв у містах.[ 1]

Держава Альмохадів на час свого найбільшого розширення

Найбільшого розквіту держава Альмохадів досягла під час правління свого третього халіфа Якуба аль-Мансура ( 1184-1199).У 1195 р. берберська армія під його командуванням перемогла кастильські війська короля АльфонсоVІІІ (1158-1214) у битві при Аларкосі, в результаті чого процес Реконкісти був призупинений.На стороні мусульман в битві брали участь й деякі християнські підрозділи, зокрема загони кастильського аристократа Педро Фернандеса де Кастро, що служив на той момент Леону. Хоча Альмохади й змогли зайняти частину Нової Кастилії, але у битві вони  також  зазнали значних втрат і тому розвинути свій успіх на північ та зайняти важливе місто Толедо їм так і не вдалось. Після цього аль-Мансур уклав тимчасові договори про нейтралітет із правителями Леону та Наварри. Це була остання велика перемога мусульман в часи Реконкісти, в результаті якої між сторонами встановилось хитке перемир’я, а король Кастилії був змушений платити данину переможцям. На честь цієї звитяги Якуб аль-Мансур наказав збудувати у Севільї Хіральду – високу вежу, увінчану залізним позолоченим куполом. Протягом наступних сімнадцяти років кордон між Альмохадами та Кастилією закріпився у гірській місцевості поблизу Толедо. Після смерті харизматичного аль-Мансура в державі посились міжусобні конфлікти.Його син Мухаммад ібн Якуб ан-Насір (1199-1213) змушений був придушувати повстання інспіровані нащадками Альморавідів в Іфрикії (сучасна територія Тунісу), а іспанські християни тим часом отримали шанс наростити свої сили для продовження Реконкісти. [7]

Пам’ятник часів Якуба аль-Мансура – севільська Хіральда

Кастилія, яка була найпотужнішою християнською державою півострова,  у свою чергу ввійшла у період відносної політичної та економічної стабільності завдяки  вмілому правлінню короля АльфонсоVIII. Головним своїм завданням він вважав продовження Реконкісти і залучення нових  союзників на Піренеях та за їхніми межами для боротьби із маврами.В останній третині ХІІ ст. йому вдалось досягти певних успіхів і відвоювати у мусульман низку міст, зокрема Куенку (1177) і Хукар(1183). Це були перші поразки війська Альмохадів, які до того вважались непереможними.АльфонсоVIII  виступив з ініціативою об’єднати всі християнські королівства півострова (Наварру, Леон, Португалію та Арагон) проти Альмохадів.Однак між християнськими державами півострова також було чимало територіальних суперечок, які спричиняли війни та шкодили спільній справі Реконкісти. [3]

Головні розбіжності у питаннях майбутнього просування на південь були між Арагоном і Кастилією. Для консолідації зусиль та уникнення можливих суперечок, між королівствами у 1179 р. було підписано Касорльський договір, згідно якого Кастилія та Арагон  розділили свої зони інтересів в Андалусії.До Арагону в майбутньому мали відійти більша частина Валенсії та Балеарські острови, а Кастилія мала отримати всі землі на захід від річки Біар з такими містами, як Альмерія, Гранада, Мурсія та ін.У документі згадується зокрема, що Арагонська корона мала право «на все королівство Валенсія з усіма його територіями, заселеними та безлюдними, яке їй належить або повинно належати».Було прописано й те, що  жоден король не міг відмовитись від своєї частини або зменшити частину іншого.[8] До слова, це була уже четверта подібна домовленість між державами за останні 30 років, адже усі попередні порушувалась однією із сторін. Порівняно з попереднім Тудиленськимдоговором(1151), Арагон втратив право на завоювання Мурсії. Хоча угода й передбачала, що вона повинна тривати вічно та підтримуватися наступниками обох королів, але зрештою її також порушували і у 1244 р.  їй на зміну прийшов новий договір підписаний у Альмісрі.[9]Однак реальної єдності між християнськими правителями так і не настало. На заклики про допомогу Альфонсо VIII у 1195 р. при Аларкосі відгукнувся лише португальський король, та й той обмежився посилкою невеликого загону. Більше того, як уже було зазначено деякі підрозділи з Леону тоді бились на стороні Альмохадів.

Затишшя на Піренейському півострові продовжувалось до 1211 року. За цей час Кастилія встигла втягнутись у нетривалі війни з Леоном та Наваррою. Формальним приводом дляцього Альфонсо VIII обрав неявку військ цих королівств на битву при Аларкосі. Проти цих воєн виступала католицька церква, яка хотіла знову об’єднати зусилля християнських королів для війни з маврами.У 1207 році війна з Наваррою закінчилась укладенням миру і з цього моменту думки кастильського короля були спрямовані на південь.Найбільшим прихильником й ініціатором порозуміння між християнами був архієпископ Толедо Родріго Хіменес де Рада.  Саме завдяки йому між 1206 і 1209 роками були налагоджені стосунки між королем Кастилії Альфонсом VIII, королем Арагону Педро II і Наварри Санчо VIII.На той час офіційно між кастильцями і маврами був мир, але прикордонні конфлікти не припинялися ніколи. Опорою християн на кордоні був лицарський орден Калатрава. У 1209 р. активні дії проти мусульман у Валенсії розпочав арагонський король Педро ІІ і тодішній Папа Інокентій III (1198-1216) закликав Кастилію долучитись до цієї війни, але вони тоді проігнорувалице прохання.[ 11 ]

Альфонсо VIII, король Кастилії у 1158-1214 рр.

У 1210 році Альфонсо VIII вперше серйозно порушив перемир’я, провівши рейд глибоко в Андалусію, чим фактично спровокував халіфа аль-Насіра до активних дій.  Тоді було знищено кілька фортець і здобуто чимало полонених маврів. У наступному році аль-Насірна чолі великої армії (за різними джерелами від кількадесят тисяч чоловік) прибув з Африки в Андалусію. Прибувши на Піренеї халіф голослівно заявив, що має намір підкорити всю Іспанію і дійти до Риму.[ 1] Влітку 1211 р. мусульмани рушили в напрямку Толедо і в липні підійшли до фортеці Сальвтіерре. На той момент військ у  кастильського короля було замало, і дати бій переважаючим військам Альмохадів він не наважився. Приречену фортецю, яка знаходилась глибоко в тилу мусульманських силзахищали кілька сот лицарів ордена Калатрава і  добровольці з навколишніх містечок. На диво їм вдалося затримати сили маврів на 51 день і ті здобули укріплення лише застосувавши потужні облогові машини.Згодом почалися сильні осінні дощі і халіф дав своїм військам наказ повернутись назад в Кордову, відклавши похід на наступний рік.[ 7 ]

Берберський кіннотник ХІІІ ст.

За цей час кастильці активно нарощували свої сили та шукали нових союзників. Прохання про допомогу були розіслані всім християнським правителям від Лісабона до Риму. Чутки про чисельність і плани армії аль-Насіра швидко поширились по усій Європі і викликали занепокоєння у багатьох можновладців. Щоб не допустити поразки своїх іспанських одновірців Папа Інокентій III рішуче підтримав Альфонса і проголосив навесні 1212 року хрестовий похід проти маврівіз відпущенням гріхів всім його учасникам.[ 5]

Організацією збору хрестоносців по всій Європі займався вже згадуваний архієпископ Толедо. В цей час між Англією і Францією тривала війна і тому французький король Філіп ІІ зміг отримати у Папи дозвіл не брати участь у поході, але багато його васалів з південної Франції все ж вирушило на допомогу Кастилії. Зрозуміло, що окрім намірів священної війни із мусульманами причиною цьому були можливості здобути наживу на Піренеях, заробити собі титули та прославитись, як захисники віри. Хоча й  з певними труднощами, але Альфонсо VIII заручився підтримкою королів Арагону Педро ІІ та Наварри Санчо VII. З християнських володарів Іспанії лише король Леону Альфонсо IX (двоюрідний брат Альфонсо VIII) не з’явився на збірний пункт у Толедо і заборонив своїм підданим брати участь в поході. Таким чином у травні 1212 р. в Толедо зібралося найчисленніше християнське військо за весь період Реконкісти. Тут були війська королів Кастилії, Арагону, Наварри,  лицарі орденів тамплієрів,госпітальєрів, Калатрави, Сантяго, Алькантара, а також хрестоносці з Лангедоку, Гасконі, Провансу, Бургундії, Бретані, Нормандії, Ломбардії, Баварії. Всьогоза даними хронік об’єднані християнські війська нараховували близько 150 тисяч бійців.[8]Однак сучасні дослідники вважають, щореально, ця цифра була чи не у 10 разів меншою.

1212. La batalla de Las Navas de Tolosa, por Francisco García Fitz

Основою християнської армії були війська Кастилії, серед них виділялася королівська гвардія Альфонсо VIII. З Арагону та Наварри прибуло кілька тисяч добре озброєних лицарів.У найбільш достовірних хронічних джерелах для арагонського контингенту дається оцінка, яка сягає від 1300 до 1700 лицарів. [10] В арагонському війську були також й лицарі з Окситанії. З Наварри прибуло кілька сотень лицарів. Хоча   правителі  Леону і Португалії  відхилили прохання Альфонсо VIII та Папи через конфлікти між ними та Кастилією, деякі лицарі з цих королівств все ж добровільно зголосились до походу.Побоюючись удару  в спину зі сторони цих своїх християнських «друзів» Альфонсо VIII попросив заступництва Риму. Інокентій III погодився і погрожував відлученням від церкви кожному, хто наважиться порушити мир, поки кастильці разом із союзниками воюватимуть проти мусульман. [ 5 ]

Окрему силу становили війська іспанських християнських  лицарських орденів Сантьяго, Калатрава та госпітальєри. В основному це була важкоозброєна кавалерія,  яка входила до складу постійних військ на службі християнської армії. Їх не було багато, але разом з ними було ще по 2-3 піших воїни. Крім того, їх дисципліна та ієрархія зробили їх елітною силою, яка була покликана вступати у великі битви в найвідповідальніший період.  До походу виступили також гарнізони прикордонних замків, які в основному складались із лицарів та місцевого ополчення. Велика кількість хрестоносців прибула й з інших  європейських країн. В основному це були французи, які відкликнулись на заклик Папи Інокентія III.[ 12 ]

Папа Римський Іннокентій ІІІ прославився ревною обороною Католицького світу – на цій мініатюрі він благословляє Хрестовий похід на альбігойців

 Сучасні дослідники вважають, що на полі бою кількість християнських лицарів становила б від 3500 до 5500 вершників та від 7000 до 12000 піхотинців У мусульман було приблизно вдвічі більше бійців. У будь-якому випадку, це було велике число для того часу, адже до того християнські армії на Піренеях майже ніколи не досягали чисельності у 7000 лицарів. [ 2 ]

Чисельність армії аль-Насіра була сильно перебільшена, як християнськими, так і мусульманськими хроніками, які вказували про більше ніж 80 тисяч бійців.Так мусульманський хроніст Аль-Маккарі, пише, що із ісламської сторони брало участь 600 тисяч чоловіків. [ 12 ] Сучасні дослідники вважають, що при Лас Навас де Толоса у 1212 р. в дійсності зібралось трохи більше 20 тисяч солдат Альмохадів. Армія халіфа була така ж неоднорідна, як і його супротивника. Основу складала все ж регулярна арміяАльмохадів, але не бракувало й добровольців, які відгукнулись на заклик джихаду з різних куточків ісламського світу. Регулярну армію формували, в свою чергу, різні етнічні групи та племена: бербери-альморавіди, інші берберські племена, араби (легка кіннота), місцеві андалусійці, курди (вершники), чорношкірі раби особистої гвардії халіфа та навіть деякі християнські найманці.[ 2 ]

Список джерел та літератури:

  1. Али-заде А. Хроника мусульманских государств I—VII вв. хиджры. — 1-е изд. – М.: Умма, 2004. – 445 с.
  2. Альтамира-и-Кревеа, Р. ИсторияИспании. — М., 1951. — Т 1. — С. 78-82
  3. Войтович Л.В., Козак Н.Б., Овсінський Ю.В., Чорний М.І. Підручник з історії середніх віків для історичних факультетів університетів. — Львів: Тріада плюс, 2010. – С. 341-342.
  4. Гумилёв Л. История Востока (Восток в средние века). Глава III. Азия и Северная Африка в X-XIII вв. Магриб в IX-XI вв. Альморавиды и Альмохады. – Москва: Вост. лит., 2002. – С. 230-233
  5. Девриз, К. Великие сражения крестоносцев (1097–1444) / К. Девриз, Й. Дикки,М. Догерти. – М., 2009. – С. 148-157
  6. Ефременко И. К вопросу о роли битвы при Лас Навас де Толоса в процессе освобождения Испании от мусульманских завоевателей – Минск: Издательство «Четыречетверти», 2012. С. 23-24.
  7. Из «Истории Испании» («Первой всеобщей хроники», 1272). Пер. со старокастильского и комм. О.В. Аурова. – С. 94-108.
  8. Испанские средневековые хроники: Хроника Карденьи I. Хроника Карденьи II. Анналы Толедо I. Анналы Толедо II. Анналы Толедо III./ подред. С.А. Куприенко. — К., 2011.Режим доступу: http://kuprienko.info/las-cronicas-de-la-espana-medieval-reconquista-chronicon-de-cardena-los-anales-toledanos-al-ruso/
  9. Корсунский А. Р. История Испании IX — XIII веков (Социально-экономические отношения и политический строй Астуро-Леонского и Леоно-Кастильского королевства). Учебное пособие. –М.:Высшая школа, 1976. – 139 с.
  10. Латинская хроника королей Кастилии. Правление Альфонсо VIII, короля Кастилии (1158 – 1214) –  Москва: Вост. лит., (в переводе Е. В. Перекопской). Режим доступу:  http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Chronica_latina_castile/frametext2.htm
  11. Лависс, Э. Эпоха крестовых походов / Э. Лависс, А. Рамбо. — Смоленск, 2005. — С. 488–492.
  12. Нечитайлов М. Битва при Лас Навас де Толоса (16 июля 1212 г.) Режим доступу: http://www.xlegio.ru/ancient-armies/medieval-warfare/battle-of-las-navas-de-tolosa-1212/

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s