В середовищі любителів побутує думка про те, що вікінги навідувались до миролюбних франків та англосаксів великими арміями й залишали по собі ледь не розорені пустирі. Це ускладнює спроби встановити справжню природу та масштаб небезпеки, яку представляли нормани насправді. Так, говорячи про розмір розбійницьких загонів, ми зустрічаємось із проблемами перекладу. Зокрема, “Англосаксонська хроніка” використовує термін “here”, аби відрізнити банди грабіжників від англійського фірду. Зазвичай “here”, перекладають як “армія” чи “військо”, але обидва варіанти не зовсім точні. Сучасні армії являють собою знаряддя війни числом в кілька десятків або сотень тисяч бійців. Неточність подібних перекладів просто довести за допомогою уривка із законів Іне початку VII ст., який зберігся в списку, зробленому на час правління Альфреда Великого: “До семи людей ми називаємо розбійниками, від семи до тридцяти п’яти – бандою, а ще більше – here”.
Ця дефініція ледь виникла значно пізніше початку Епохи вікінгів, але вона надає більш чітке розуміння того, що в IX ст. розумілося під словом “here”, ніж сучасні терміни “армія» або “військо”. Якщо “here” могла складатись із трьох дюжин людей, то навряд чи варто називати її армією. Іноді в перекладах “here” постає як “данське військо”, а коли хроніка згадує про “micel here”, цей вислів перекладають як “велика данська армія”. Використання цієї фрази для позначення однієї конкретної “here” невдало. Наприклад, “Англосаксонська хроніка” називає учасників нападу 865 р. як “micel here”, але в наступні роки та ж сама група людей називається вже просто “here” .
Тогочасні історики рідко оцінювали реальне число людей, які брали участь у зіткненнях. “Англосаксонська хроніка” жодного разу не повідомляє власне кількості учасників набігу, а “континентальні” джерела роблять це вкрай рідко. Час від часу повідомляється про кількість загиблих у битві, але на розмір скандинавських банд найчастіше вказує кількість кораблів, на яких вони прибули на острови. Так, у “…хроніці” деколи вказується число скандинавських суден, які відвідували Англію до кінця IX ст. Зокрема:
789 р. – 3 скандинавських корабля в Дорсеті.
836 р. – 35 кораблів; в деяких версіях 25.
840 р. – 33 корабля; в одній версії 34.
843 р. – 35 кораблів.
851 р. – 350 кораблів; 9 з них захоплені того ж року.
875 р. – 7 кораблів, з яких один захоплено.
877 р. – 120 кораблів.
878 р. – 23 корабля.
882 р. – 4 кораблі; два захоплені, два взяті як трофеї.
885 р. – Флот Альфреда розбив та захопив 16 кораблів, але потім зазнав поразки від “великої морської сили”.
892 р. – “here” переправляється з Булоні на 200, 250 або ж 350 кораблях, згідно з різними версіями запису в літописі.
892 р. – 80 кораблів.
893 р. – Данці з Нортумбрії та Східної Англії збирають “близько сотні кораблів та відправляються на південь, вздовж узбережжя”.
896 р. – 6 кораблів.
896 р. – 20 кораблів тоне біля південного узбережжя.
Перша з цих згадок відноситься до однієї з найперших висадок вікінгів на Острів. Можливо, що це повідомлення й справді відповідає дійсності, як і записи за 836 і 840 рр., котрі належать до того розділу хроніки, який, ймовірно, базувався на давнішому літописі. Текст від 843 р., ймовірно, дублює запис за 836 р., а флот, який згадується за 851 р., найбільший, про який коли-небудь повідомляла “Англосаксонська хроніка”, відноситься до розділу, написаного сорок років по тому. Це число виглядає підозріло, як результат десятикратного збільшення найбільшого зі згадуваних раніше флотів; в будь-якому випадку до нього варто віднестись так, неначе повідомлення вказує на “багато кораблів”. Про решту флотів IX ст. мова йде в тій частині хроніки, яку можна вважати “сучасною”.
Вони поділяються на дві групи: шість малих, які включали від чотирьох до двадцяти трьох суден, та чотири великих, які налічували понад вісімдесят кораблів. Розмір дрібних флотилій оцінений правильно, і в більшості випадків наводяться додаткові свідчення, які викликають довіру. Зокрема, баталія 896 р. могла бути описана за свідченням очевидця, а всі деталі, які стосуються флотів 875 р., 882 р. та 885 р. вказують на те, що, можливо, основою для повідомлень про них послужили цілком правдиві відомості.
Найбільша ескадра, яка відчалила з Булоні в 892 р., оцінюється по-різному, в 200, 250 і 350 суден. Дані цифри можна розглядати як спробу хроніста розповісти про дуже чисельний флот, а не спробу точних підрахунків автора. Таким чином, судячи з відомостей “Англосаксонської хроніки”, вікінги нерідко нападали силами дрібних флотилій, на кшталт групи із шести кораблів, яка в 896 р. здійснила вояж уздовж південного узбережжя між островом Уайт та Девонширом. Іноді нормани збирали і великі флоти, однак свідчення “…хроніки” про їх розмір не можна вважати точними. Флотилії нападників, великі і дрібні, швидше за все, складалися з різних кораблів. Аббон Горбатий, автор опеми “Про облогу міста Парижа” прямо вказував, що називаючи число в 700 кораблів норман, які брали участь в облозі Парижа 885-886 рр., він не брав до уваги дрібних суден. І хоча число кораблів, вказане Аббоном, м’яко кажучи викликає підозру, привертає увагу його зауваження про те, що поряд з великими суднами використовувались і невеликі. Піднявши цю тему, слід додати й те, що принаймні на час IX-X ст. кораблі навряд були більшого розміру, ніж Гокстадський корабель на 32 весла, а більш великі кораблі використовувались лише в скандинавських водах.
Якщо флотилія перевозила коней, (це відулось у 892 р.), то логічно, що кількість людей на кожному судні повинно було сильно зменшитись. Так, Гобелен із Байо, який був вишитий незабаром після нормандського завоювання Англії, зображає сцени переправи флоту Вільгельма через Ла-Манш. В свою чергу, це перегукується із свідченнями Вільгельма Мальмсберійського в “Історії англійських королів”.
To fight the horde, sing and cry…
Про число воїнства скандинавів вказує ще один яскравий приклад – так, у вересні 866 р. загін із 400 норманів та бретонців відправився з Луари до Ле-Ману, спустошивши останній. На зворотному шляху вони зіткнулись із Робертом Сильним, маркграфом Нейстрії, Рамнульфом, графом Пуату, а також Жоффруа та Герівей, графи Мена. Між їх загонами відбувся бій, в ході якого Роберт загинув, Рамнульф та Герівей були поранені, а франкське воїнство було розбите. Вже той факт, що загін із 400 чоловік був здатен спустошити місто, а після цього ще й перемогти загони представників вищої знаті Західної Франкії наводить на думку про те, що, незважаючи на всі перебільшення літописців, справжні розміри “армій” та “військ” вікінгів, котрі воювали на землях Західнофранкського королівства та Англії були схожих за розмірами.
Цит. по: Сойер П., Эпоха викингов (Санкт-Петербург, Евразия, 2006).
Львівський історичний клуб 