Володимир Лагодич. Один нудний день Готської війни

Надворі березень 537 р. Східні римляни, повернувши в лоно імперії Магриб, висадились на Аппенінський півострів, який на той час належав остготам. Настала пора повернути те, що належало Римській імперії 60 років тому. Рядки, наведені нижче, належать перу одного відомого високопарного чоловіка на ймення Прокопій. Як автор монументальної “Історії воєн”, історик не оминув й італійської (в оригіналі – Готської) війни, на початковому етапі якої візантійським корпусом командував його патрон – прославлений полководець Велізарій. Останній дещо пізніше потрапить в опалу імператорського подружжя і стане головним героєм легенди, але це все відбудеться пізніше.

Одним словом, під час популярного пояснення остготам, що Вічне місто їм не належить (те, як варвари Рим роком раніше покинули – окремий анекдот, який в ключі війни опишу пізніше), у 537 р. відбувся наступний випадок:

Візантійський скутарій “…Кутіла, був зранений дротиком в середину голови, але і з тим встромленим дротиком продовжував переслідування [відступаючих остготів]. Коли вороги кинулись навтіки, він разом з іншими ромеями в’їхав до Міста по заході сонця – із дротиком, який стирчав з його голови. Це було видовище, гідне довгого опису. У тій же сутичці якийсь готський лучник поранив Арзія, одного з гвардійців Велізарія, потрапивши йому поміж носом та правим оком. І хоча стріла пройшла вглиб до шиї, однак не вийшла назовні, а інша частина древка стирчала з його обличчя і гойдалася, як цей муж їхав верхи. Побачивши його разом із Кутілою, римляни дуже здивувались, що вони їдуть верхи, не звертаючи уваги на своє нещастя”.

Рим у VI ст. був настільки “окультурений” остготами, що не те аби сильно відрізнявся зовнішньо від цих руїн…

Наступний епізод тієї ж таки облоги Вічного Міста остготами: “Один з варварів вистрілив Траяну [командир середньої ланки, якому Велізарій довірив керувати вилазкою в тил супротивнику] в обличчя, вище правого ока, недалеко від носа. Залізне вістря повністю увійшло всередину і було зовсім невидиме, хоча і залишило величезний, дуже довгий шрам, а інша частина стріли відразу впала на землю… Мені здається, що наконечник до неї недостатньо прикріпили… Траян, однак, цього ніяк не відчув, і продовжив вбивати і гнати ворогів анітрохи не гірше, ніж будь-який здоровий воїн. На п’ятий рік після цього [тобто, в 541 р.] залізне вістря стало саме по собі виступати у нього на обличчі. І ось, вже як третій рік [544 р.] воно потроху, але постійно проступає.”

Зображення, яке прикріпив до запису, не має прямого відношення до Готської війни – воно ілюструє Битву під Адріанонополем, яка у 537 р. стала сивою давниною. Крім того, нагадую, що Юстиніанів цикл далеко не закінчений – ця замітка слугуватиме поки анотацією до однієї з найдовших кампаній за правління імператора. А невдовзі опублікую одне, яке має прямий стосунок до сьогоднішніх днів – бо і в VI ст. були епідемії.

Рядки Прокопія Кесарійського взяті з перекладу О. Чекалової 1993 р.: http://militera.lib.ru/h/caesariensis/06.html?fbclid=IwAR0cD3nhNDJzm2jE22vCHLSxnQ37TccC8HalxGXk4LKaRo-USjzpznCnFAk

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s