Не всі слов’янські традиції незмінні…

Нещодавно пройшло 8 березня. День, протягом якого у великих містах України відбуваються вже обов’язкові марші ~~тих, хто прагне стати чоловікинями~~ феміністок та тих, які їм співчувають. Там, як і завжди, виголошувалися вимоги про надання рівних прав та ратифікацію Стамбульської конвенції про домашнє насильство. З точки зору незацікавлених та сторонніх осіб це виглядає боротьбою не так за права, а за привілеї, враховуючи юридичне становище жінок в Україні та сусідніх нам державах в теперішній час. На мою вкрай суб’єктивну думку, найяскравіше це помітно у питаннях опікунства над дітьми при розлученнях та виплатах аліментів. До останнього настільки звикли, що в читача може скластися враження, що це вже данність і так у нас давно заведено…

Втім, не тільки ця обставина надихнула мене на написання даного запису. На днях наткнувся на цікаві уривки з одного джерела XIII ст. – “Sachsenspiegel” (Саксонське зерцало) написане близько 1230 р. Автором його був суддя саксонського графства Ангальт Ейке фон Репков (Eike von Repkow).

У цьому найстарішому німецькому правовому збірнику було зафіксоване існуюче та діюче на той момент звичаєве право і в Саксонії, і в не так давно приєднаних до Священної Римської імперії слов’янських землях на схід від річки Ельби. А на останніх проживали народи, відомі як “венди” чи “полабські слов’яни”.

Саксонія тоді знаходилася на крайній півночі німецьких земель, на схід від неї заштриховано позначені території полабських слов’ян. Остаточно були приєднанні до Імперії в XII ст. і на їх землі вже йшли хвилі німецької колонізації з міжетнічним змішуванням, але вони поки що не є онімечені

Варто вказати, що принципових відмінностей між німцями (збірна назва для німецькомовних етносів: саксів, франків, швабів, баварців і т.д.) та слов’янами (слов’яномовні етноси вендів: лужицькі серби, лютичі та ободрити) Ейке не наводить. Це проявляється у майже відсутній різниці в правовому статусі перших та других. Подібне згадується хіба що в 3-ій книзі земського права (для всіх категорій населення) “Саксонського зерцала”. Наприклад, і сакс, і венд мають бути судимі тверезими суддями (стаття 69) чи право відмовитися відповідати на звинувачення тією мовою, якої не знаєш (стаття 70).

Рукопис “”Sachsenspiegel” у списку XIV ст.

Втім, деякі відмінності присутні. Зокрема, це проявляється у перших двох параграфах 73-ї статті тієї ж книги щодо приналежності дітей батьку чи матері. Останні можуть бути з різних станів, кріпаками, як їм вже зовсім не пощастило, або походити зі змішаних саксоно-вендських родин. Третій параграф статті видається в цьому контексті цікавим:

§ 3. Кажуть, що всі вендки вільні, тому що їх діти користуються правами батька-венда. Це не так, бо вони сплачують вінцевий збір своєму господарю, коли [вони] виходять заміж. Якщо ж їх потім залишає чоловік за правом вендів, то вони повинні сплачувати господарю відпускний [розлучний] збір, що становить три шилінги, а в деяких місцевостях більше, по звичаю регіону.

Можна побачити тут своєрідне комбінування принесених із заходу правових норм феодальних відносин та місцевого слов’янського звичаєвого права. Тобто, щодо першого – податки при одруженні та розлученні виплачуються феодалу навіть вільними людьми (особливо викликає розрив шаблону факт сплати жінкою, а не чоловіком). А щодо другого – можливість чоловіка піти від дружини за місцевим звичаєвим правом. Звісно, це не означає, що вона обов’язково залишається на морозі, адже згідно з наступною 74-ю статтею “Саксонського зерцала” вона може користуватися виділеною чоловіком землею, та і її придане ніхто не відміняв. На жаль, як саме таке розлучення могло відбутися (тамтешні слов’яни вже були християнізовані, а Церква, логічно, до такого не дуже добре ставиться) у джерелі не надаються, тому можна тільки здогадуватися, як це проходило. Але сам факт, що за певних обставин чоловік міг піти із сім’ї без аліментів, змушує задуматись.

Деякі речі все ж змінюються – на кращу, чи на гіршу сторону, маємо відповісти кожен для себе.