Соломія Козак. Чеська політика Данила Романовича

Вивчення історії Галицько-Волинської Русі, а саме військово- політичної діяльності її очільників є широким полем для дослідження актуального спектру проблем, пов’язаних із середньовічною військовою справою, державністю та міжнародною ситуацією у Центрально-Східній Європі. Важливе, якщо не ключове місце незмінно посідає зовнішньополітична діяльність сюзерена Королівства Русі Данила Романовича (1201– 1264), одним із векторів якої був чеський, чи не найменш вивчений досі. Зі свого боку, останній вписаний у контекст війни за Австрійську спадщину (1246–1278) – обширного конфлікту між європейськими державами, причетність до якого галицько- волинських правителів все більше привертає до себе увагу дослідників. Неоднозначно потрактовані контекст та наслідки участі Данила Романовича в поході в «Чеську землю» – як у тогочасних джерелах, так і в сучасній історіографії –спонукають ретельніше дослідити цю проблему.

Війна за спадщину австрійських Бабенбергів і тема русько- чеських взаємин на її тлі у різний час привертала увагу таких дослідників як Михайло Грушевський [10, c. 74–76, 518–519],  Іван Крип’якевич [18, c. 128–129], Микола Котляр [16, c. 112–118], Володимир   Пашуто   [30,   c.   254–258],    Олександр    Головко [8, c. 313; 10],    Йозеф    Жемлічка    [48],    Антоній   Флоровський [31, c. 240–251], Маріуш Бартницький [37], Віктор Адамовіч [32– 33], Віталій Ковальов [13]. Серед нещодавніх праць треба виокремити дослідження Леонтія Войтовича [1–7], Олександра Майорова   [19–22],   Даріуша   Домбровського   [39,   s.   319–328], Норберта Міки [42–43; 44, s. 15–56], Віталія Нагірного [45,  s.  272–276],   Іллі   Паршина   [26–29],   Їтки   Комендової   [15],   Олексія Мартинюка [23–25].

Початковим епізодом, важливим для нашого дослідження, є розлога за обсягом та багата на епічні описи згадка у Галицько- Волинському літописі про опавський похід Данила Романовича. Попри його, буцімто, безрезультатність, автор цілковито виправдовує свого сюзерена, «жоден-бо князь руський не воював землі Чеської» [11, стб. 820–826]. Натомість апологетична позиція літописця щодо наслідків походу здобула  не  таку  однозначну  оцінку  в  історіографії.  М. Грушевський називав цю виправу князя безрозсудною авантюрою, наголошуючи, що той мав «набагато більш реальні справи під носом» [10, c. 75]. «Стратегічним прорахунком» уважав похід Данила Романовича М. Котляр, водночас припускаючи, що, можливо, той «навіть мріяв про об’єднану Русько-Австрійську державу» [17, c. 140]. І. Крип’якевич уважав, що князь виношував плани посадити сина на австрійський престол, щоби мати тут «резерв для князівської родини» [18, c. 129].

Дружина Данила Галицького в поході. Художник Анатолій Теленик

Сучасні дослідники все частіше схильні розглядати австрійську політику Данила крізь призму його відносин із Заходом, не оминаючи такого важливого моменту як династичні причини для участі у військовій кампанії. Огляд головних причин походу Данила та його союзників на Моравію запропонував Н. Міка [43, s. 6]. Щоправда, позиції українських, російських та польських істориків на противагу чеським різняться. Останні, менше знайомі з Галицько-Волинським літописом, більше спираються на власні джерела, в яких про руський слід у подіях 1252–1253 рр. узагалі не йдеться, а відтак і нівелюється бодай якесь значення походу [15]. Окреслені розбіжності та потреба вписати згаданий епізод війни в більш ширший контекст міжнародних відносин зумовлюють актуальність дослідження цієї проблеми [14].

Для того, щоби цілісно осягнути чеський вектор політики Данила Романовича й те, яке місце він займав у його зовнішньополітичній діяльності, треба принаймні в загальних рисах окреслити ситуацію, що склалася в Центрально-Східній Європі станом на середину ХІІІ ст. Опавський похід вписаний у військово-політичний контекст боротьби за герцогства Австрію та Штирію після загибелі останнього представника династії Бабенбергів Фрідріха ІІ Войовничого  (1210–1246)  у  1246  р.  на р. Лейті [34, p. 559; 35, p. 789; 36, p. 179]. Це поклало початок суперництву, в якому взяли участь Чехія, Угорщина, Баварія, Польща і Галицько-Волинська Русь.

Фрідріх II Бабенберг. Статуя з Військово-історичного музею у Відні.

До 1252 р. на підставі династичних шлюбів виокремились два головні претенденти на герцогський трон – маркграф моравський (невдовзі, з 1253 р., король чеський) Пшемисл- Оттокар ІІ (1253–1278) та угорський король Бела IV Арпад (1235– 1270). Останній, не маючи власних синів, вирішив залучити на свій бік «сина короля Русі» [46, p. 33–35]. Під час зустрічі з князем Данилом у Пожоні (Братиславі) він домовився про шлюб його сина Романа (†1259) із племінницею померлого герцога Гертрудою фон Бабенберг (1226–1288) [38, p. 599]. Отож, похід Данила Романовича в моравсько-сілезьке порубіжжя неможливо розглядати поза подіями в Австрії, де з 1252 р. перебував його син [23].

Гертруда фон Бабенберг

Династична підстава для війни за спадщину Бабенбергів, яку переконливо обґрунтували Л. Войтович та О. Майоров, промовисто свідчить про те, що Данило Романович брав участь у поході в чеські землі не лише виключно під впливом Бели IV. Ця кампанія була продовженням попередньої політики династичного зближення між галицькими Романовичами та Бабенбергами [7, с. 55]. Навряд чи незначні успіхи кампанії можна зводити до того, що Данило був мало зацікавлений у ній особисто. Зокрема, О. Майоров родинні зв’язки галицько- волинського князя з Бабенбергами виводить через його матір, «княгиню Романову», яку дослідник ототожнює із Єфросинією- Анною, дочкою  візантійського  імператора  Ісаака  ІІ  Ангела (бл. 1156–1204). Тож Данило був родичем (найімовірніше, троюрідним братом) загиблого у 1246 р. Фрідріха ІІ Войовничого, сина Феодори Ангеліни (бл.1175–ХІІІ ст.) [20, c. 177–178; 21, c. 53]. Це припущення дає змогу говорити про не меншу причетність Данила Романовича до війни за австрійську спадщину, ніж інших претендентів.

До того ж, галицько-волинський сюзерен мав велику мотивацію заявити про себе як про повноправного володаря, й участь у цьому конфлікті давала йому таку змогу. Такі дії були потрібні йому для важливішої цілі – привернути увагу до себе задля формування антиординської центральноєвропейської коаліції [18, c. 129]. Виступаючи на боці угорського короля, Данило, з одного боку, забезпечував собі союзника в особі Бели IV, разом із польськими союзними князями, але, що важливо, долучався і до спроби унормування міжнародної ситуації. Адже треба розуміти, що конфлікт, який запалав у середині ХІІІ ст. поміж європейськими правителями за Австрію та Штирію, розсіював сили та відволікав увагу від іншої загрози, добре знайомої в Русі – небезпеки із Степу. Яким ще способом можна було залучити центральноєвропейську спільноту (а в ідеалі – на чолі з папською курією) до співпраці в цьому руслі, якщо не самому стати активним її учасником? Конфлікт за спадщину Бабенбергів як актуальне зіткнення інтересів міг для цього бути, щонайменше, сприятливим моментом.

Король Угорщини Бела IV

Не переповідаючи детально всього перебігу опавського походу Данила Романовича, аналіз якого мало не по днях подав у своїй праці Д. Домбровський [39, s. 336–347], зупинімось на ключових його моментах, важливих для подальшого розуміння міжнародного контексту подій. Бела IV і Данило Романович у боротьбі за Австрію організували широку коаліцію, до якої ввійшли зяті угорського короля: краківський князь Болеслав Сором’язливий, племінник Болеслава – ленчинський князь Лєшек Чорний, Владислав Опольський, а також васальні сербські, болгарські князі, половці та литовські свояки Данила Романовича – Товтивіл та Ердивіл [41, p. 316].

Війна розпочалася вторгненням половців наприкінці 1252 р. у Моравію, а навесні-влітку 1253 р. в «землю Опавську» вторглися інші війська, спустошуючи чеські землі з метою відволікти чеського короля від походу на Австрію [11, стб. 821–826]. Взяття малоукріпленого міста Нассідель (літописне «Насильє»); спроба, хоч і невдала, захопити замок Глубичич; розорення околиць Опави союзниками та битва під Оломоуцем (25 квітня 1253 р.) у загальних рисах наче й давали всі шанси на швидку та легку перемогу, та явно не були ефективними. Похід на сілезько- моравське пограниччя, на володіння Пшемисла-Оттокара, ще тоді моравського маркграфа, мав за собою головну мету – відволікти його сили від Австрії, де укріпився Роман Данилович. Попри зроблені кроки, саме потенційна облога Оломоуца стала поворотною для Данила Романовича під час цієї кампанії. У Галицько-Волинському літописі вміщено опис того, як васал оломоуцького єпископа Герборт напередодні облоги надсилає меч Данилові Романовичу, що останній трактує як знак покори чеської сторони [стб. 836–838]. Це стає для галицько-волинського сюзерена приводом для припинення подальших військових дій. Звістка літописця, як і подальше її трактування в історіографії, нещодавно пожвавлене [15, c. 158–159], ще потребує ретельнішого вивчення.

Дружинник Данила Галицького. Художник Анатолій Теленик

Та чи цей «подарунок меча», чи ситуація на міжнародній арені були каталізатором такого рішення Данила Романовича та подальших подій? Можливо, невипадково літописець не зовсім плавно обриває свою оповідь про похід в Чехію, а одразу переходить до опису коронації Данила, яка відбулася наприкінці того ж року? Чому би не припустити, що саме в такій послідовності він бачив причинно-наслідковий сенс, і саме тому розлогу оповідь про похід в Чехію не слід вважати обірваною.

Справа в тому, що 23 вересня 1253 р. помер чеський король Вацлав І, і вже в жовтні Пшемисл-Оттокар ІІ був коронований як король Чехії. Саме в цих умовах рішуче втрутився у конфлікт Папа Римський Інокентій IV (1243–1254), підтримуючи чеського кандидата на австрійську спадщину через Хрестовий похід останнього в Пруссію. Папа, безперечно, був занепокоєний протистоянням християнських держав у центрі Європи в умовах загрози повторного вторгнення монголів та небезпеки підпорядкування християнських держав монголам [4, c. 12–13]. У планах Папи був хрестовий похід проти монголів, який неможливо було реалізувати через європейські суперечки за Австрію. Свою позицію Інокентій IV обґрунтував побоюванням, що продовження конфлікту може закінчитися підпорядкуванням цих держав монголам [47, c. 92].

Пржемисл Отокар II. Статуя в Національному музеї в Празі

Ба більше, Данило Романович припиняє боротьбу за Австрію (як загалом, так і в опавському поході) зокрема й через те, що своєю коронацією та прийняттям титулу короля Русі [12, c. 62–63] він кидав виклик Орді, що означало би беззмістовну війну на два фронти. Для нього мало зміст бути в союзі з чеським королем, якого підтримував Папа. Саме на Інокентія IV були покладені сподівання за організацію антиординської коаліції, значущої у європейських масштабах.

Тож Данило Романович покидає чеські землі, хоча його син ще залишається   на той час       оточеним чеськими силами в австрійському замку Гайнбург [23] і тільки згодом буде змушений втечею  покинути свою дружину. Гертруда добровільно погодилася на розрив шлюбу [38, p. 599], хоча на вчинок Романа, вочевидь, мали вплив і угорський король, і батько, й інші родичі. Щоправда, для сучасників таке рішення стало разючою несподіванкою [3, c. 426]. Проте усунення Романа Даниловича як претендента одразу призвело до того, що сторони легко між собою домовилися. У травні 1254 р. було досягнуто відповідних угод: Пшемисл-Оттокар ІІ отримав Австрію, погодившись передати Штирію синові Бели – Стефанові [40, s. 44–48, 112–120]. Те, що Папа доклав зусиль до укладеного перемир’я, а отже і визначив результат опавського походу, очевидно з подальшої долі Романа Даниловича. Щойно він повернувся з-під Відня, як отримав у лен від короля Міндовга Новогрудське князівство. Це не було випадковим, адже напередодні Мінгдовг прийняв від Інокентія IV, охрестившись, корону і внормував свої відносини з Галицько-Волинськими землями, скріпивши цей союз родинними зв’язками [3, c. 426].

Коронація Данила Романовича. Картина Антона Пилиповського

Відтак на зламі 1253–1254 рр. відбулась очікувана коронація Данила Романовича королівською короною у Дорогичині [11, с. 826–827]. Бажаного компромісу на той час було досягнуто, тому війна за австрійський спадок втратила своє значуще наповнення. Тепер виникла потреба дбати про те, як сприйматиме такий виклик монгольський хан.

Отже, ширший погляд на центрально-європейські події дає змогу говорити про компромісне завершення цього етапу боротьби за австрійську спадщину, але не провальне. Те, що автор Галицько-Волинського літопису прославляє похід Данила у Чехію (беручи до уваги, звісно, панегіричний характер самого твору) можна пояснити й тим, що з його позиції контекст подій мав куди більш вирішальне значення. Йдеться про значущість воєнних дій за австрійську спадщину в ситуації пошуку підтримки серед європейських держав проти ординської загрози. Несподіване завершення цього етапу боротьби за австрійську спадщину навряд чи було би можливим без папського втручання та відчуття монгольської загрози над Європою. Реальні кроки Папи, спрямовані на примирення сторін, були підхоплені галицько-волинським князем. Міжнародне досягнення виходило за межі локального інтересу щодо австрійського трону. З боку літописця, коронація Данила Романовича переможно увінчала компромісне завершення походу в чеські землі.

Список використаних джерел та літератури

  1. Л. Войтович, Боротьба за Австрійську спадщину, [в:] Король Данило Романович, Біла Церква 2013, с. 132–141.
  2. Л. Войтович, Галицько-волинські зв’язки з німецькими землями: попередні зауваження, «Княжа доба: історія і культура» 2012, Вип. 6, с. 71–88.
  3. Л. Войтович, Галич у політичному житті Європи ХІ–ХІV століть, Львів 2014, 478 с.
  4. Л. Войтович, Європейські лідери ХІІІ ст.: Лев Данилович і Пшемисл   ІІ   Оттокар,   «Проблеми   слов’янознавства» 2013, Вип. 62, с. 9–22.
  5. Л. Войтович, Загадки австрійського вузла (1272–1278): Лев Данилович, Ласло IV, Пшемисл ІІ Оттокар, Рудольф Габсбург і польські князі, «Проблеми слов’янознавства» 2012, Вип. 61, с. 11–22.
  6. Л. Войтович, Лев Данилович и загадки «австрийского узла» (1272 – 1278), «Rossica Antiqua» 2011, № 2(4), с. 120–139.
  7. Л. Войтович, Союз Галицьких Романовичів з Австрією та Чехією у  ХІІІ  ст.,  «Проблеми  слов’янознавства»  2006,  Вип. 56, с. 263–273.
  8. О. Головко, Корона Данила Галицького. Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя, Київ 2006, 575 с.
  9. О. Головко, Центральноєвропейська політика Волинського князівства в другій половині 40-х – першій половині 50-х років ХІІІ ст., «Вісник Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Історичні науки» 2018, Вип. 11, с. 147–164.
  10. М. Грушевський, Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн., Київ 1993, Т. ІІІ: до року 1340, 592 с.
  11. Ипатьевская    летопись,     [в:]     Полное    собрание    русских летописей, ред. А. Шахматов, Москва 1998, Т. II, 648 с.
  12. Я. Исаевич, «Королевство Галиции и Володимирии» и «Королевство Руси», «Древнейшие государства на территории СРСР. Материалы и исследования 1985 года» 1986, с. 62–63;
  13. В. Ковалев, Чешский король Пршемысл Оттакар II и русские князья: взаимные контакты на фоне международных отношений в Центральной Европе второй половины ХІІІ в., «Международный исторический журнал «Русин» 2005, №2 (2), с. 55–68.
  14. С. Козак, Від конфронтації до союзу: актуальні питання русько-чеських відносин в умовах війни за австрійську спадщину (1246– 1278), «Записки Львівського медієвістичного клубу» 2018, Вип. 3, с. 95–104.
  15. Й. Комендова, Опавский поход Даниила Романовича: чешский взгляд, «Colloquia Russica: Rurikids in dynastic relations: politics, customs, culture, religion (10th–16th c.)» 2014, с. 156–163.
  16. М. Котляр, Історія дипломатії Південно-Західної Русі, Київ 2002, 247 с.
  17. М. Котляр, Дипломатия Южной Руси, Санкт-Петербург 2003, 140 с.
  18. І. Крип’якевич, Галицько-Волинське князівство. 2-е вид., Київ 1999, 220 с.
  19. А. Майоров, Даниил Галицкий и Фридрих Воинственный: русско-австрийские отношения середины ХIII века, «Вопросы истории» 2011, № 7, с. 32–52.
  20. О. Майоров, Єфросинія Галицька. Дочка візантійського імператора в Галицько-Волинській Русі: княгиня i черниця, Біла Церква 2013, 224 с.
  21. А. Майоров, Поход русских войск в Моравию и борьба за “Австрийское наследство” в 1252–1253 гг., «Военно-исторический журнал» 2011, № 8, с. 49–54.
  22. А. Майоров, Русь, Византия и Западная Европа: Из истории внешнеполитических и культурных связей ΧII-ΧIII вв., Санкт- Петербург 2011, 801 с.
  23. А. Мартынюк, «Австрийский стол» князя Романа Даниловича, «Colloquia Russica: Данило Романович i його часи» 2017, s. 133–143.
  24. А. Мартынюк, «Хронографу же нужа есть писати все», или как Даниил Галицкий не взял Оломоуц, а летописец превратил поражение в победу, «Письменность Галицко-Волынского княжества: историко-филологические исследования» 2016, с. 117– 130.
  25. А. Мартынюк, Память о Романе Даниловиче в Австрии: три новых свидетельства, «Polska, Ruś i Węgry: X–XIV wiek» 2019, s. 89– 98.
  26. І. Паршин, Галицькі війська у битві при Дюрнкруті 1278 року: факти і здогади, «Вісник Львівського університету. Серія історична» 2013, Вип. 48, с. 45–60.
  27. І. Паршин, Галицько-чеський союз у битві при Дюрнкруті 1278 року (на основі «Hermanni Altahensis annales»), «Вісник Прикарпатського університету: Історія» 2012, Вип. 21, c. 151–160.
  28. І. Паршин, Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські наративні джерела XIII—XV століть, Львів 2018, 348 с.
  29. І. Паршин, Князь Роман Данилович на сторінках західноєвропейських хронік XIII–XV століть, «Записки Наукового Товариства імені Шевченка» 2012, Праці Історично-філософської секції, Т. 264, с. 357–367.
  30. В. Пашуто, Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, Москва 1950, 333 с.
  31. А. Флоровский, Чехи и восточные славяне. Очерки по истории чешско-русских отношений (Х-ХVIII вв.). В 2-х томах, Прага 1935, Т. 1, с. 240–251.
  32. V. Adamovič, Roman Danilovič a Rakúsko, «Medea. Studia mediaevalia et antiqua» 2013, № 16, s. 43-54.
  33. V. Adamovič, Rus v českých kronikách 13– 14. Storočia, «Княжа доба. Історія і культура» 2013, Вип. 7, с. 95–107.
  34. Annales Millicensium continuation Sancrucensis tertia [in:] Monumenta Germaniae Historica, ed. W. Wattenbach, Hannoverae 1851, Bd. 9, pp. 480–569.
  35. Annales sancti Rudberti Salisburgenses [in:] Monumenta Germaniae Historica, ed. W.Wattenbach,  Hannoverae  1851,  Bd. 9,  pp. 760–818.
  36. Annales Waldemarianis [in:] Monumenta Germaniae Historica, ed. G. Waitz, Hannoverae 1892, Bd. 29, pp. 176–181.
  37. М Bartnicki, Polityka zagraniczna księcia Daniela Halickiego w latach 1217–1264, Lublin 2005, 251 s.
  38. Continuatio Garstensis [in:] Monumenta Germaniae Historica, ed. W. Wattenbach, Hannoverae 1850, SS, T. IX., р. 593–600.
  39. D. Dąbrowski, Daniel Romanowicz. Krol Rusi (ok. 1201–1264). Biografia polityczna, Krakow 2012, s. 319–328.
  40. J. Hoensch, Premysl Otakar II. von Böhmen: Der goldene König, Graz- Wien-Köln 1989, 303 c.
  41. Kosmova letopisu českého pokračovatelé [in:] Fontes rerum Bohemicarum. Prameny dějin českўch vydavane z nadani F. Palackego, ed. J. Emler, Praha 1874, T. II., s. 282–335.
  42. N. Mika, Czy król Rusi Halickiej Daniel był obecny przy zawieraniu pokoju wiedeńskiego w 1261 roku? z dziejów stosunków rusko – austriackich w średniowieczu, [w:] «Kwartalnik Historyczny» 1998, rocz. CV, nr. 2, s. 3–16.
  43. N. Mika, Najazd polsko-ruski na ziemię opawską w 1253 roku,
  44. «Opava: sborník k dějinám města» 2003, sv.3, s. 5–11.
  45. N. Mika, Walka o spadek po Babenbergach w latach 1246–1278, Racibórz 2008, 136 s.
  46. W. Nagirnyj, Polityka zagraniczna księstw ziem halickiej i wołyńskiej w latach 1198 (1199)–1264, Kraków 2011, 362 s.
  47. Ottokars Österreichische Reimchronik [in:] Monumenta Germaniae Historica, ed. J. Seemüller, Hannoner 1890, DC, T.5, Bd.1, p. 1–170.
  48. J. Umiński, Niebezpieczeństwo tatarskie w połowie XIII w. i papież Innocenty IV, Lwów 1922, 152 s.
  49. J. Žemlička, Století posledních Přemyslovců. Český stát a společnost ve 13. století, Praha 1986, 324 s.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s