Діва, яка врятувала Францію

Ж.-Ж. Шеррер, картина “В’їзд Жанни в Орлеан”, 1887 р. В руці вона тримає славнозвісну Оріфламу, яку вподобає трохи пізніше Людовік ІХ Святий

В цій частині статті ми сконцентруємось на питаннях національних та релігійних аспектів Місії Жанни д’Арк, відповімо, чому Орлеанська Діва може бути націоналісткою та французькому національному міфі до ХІХ ст.
Перша частина: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2020/10/28/діва-яка-рятуватиме-францію/

І ось, перед нами Франція в 1422 р. Здавалось би, її вже немає – трагічні події Столітньої війни знищили колись велике королівство. Країна втратилас свій державний северенітет за договором в Труа 1420 р., і під загрозою була її вже національна ідентичність. Добра половина її земель переходила Генріху VI – зовсім малому сину Генріха V, який здолав французів при Азенкурі. Переходу Франції під англійську корону заважав лиш спротив патріотів-арманьяків на чолі з дофіном Карлом, який через звинувачення свого батька, не мав права на престол.

В цей же час на історичній арені Франції виникає нова особа, яка одразу ж, докорінно змінює політичне становище батьківщини. Ця молода дівчина, яка назвала себе Жанною-Дівою, стверджувала що вона обрана Господом, аби врятувати Францію та забезпечити дофіну коронацію в Реймсі.

Жанна народилась в 1412 р. на східному кордоні Французького королівства, в селі Домремі, на межі Шампані та Лотарингії – регіоні, який відрізнявся особливою вірністю фарнцузькому престолу. Це був ледь не єдиний в країні регіон, де серед населення переважали франки, а не галло-римляни. Батьки Жанни описуються одними хроністами як дуже бідні, інші – як багаті селяни. Істина, як це часто буває, десь посередині – точно встановлено, що її батько, Жак д’Арк, був сільським старостою, а приставка “де” до прізвища, на час XIV ст. означала тільки походження тієї людини, а не дворянський титул. Всі джерела підтверджують її глибоку релігійність, що було характерно для усієї родини. Середовище, в якому виросла Жанна, було дуже ворожим до англійців та бургундців. В 13 років Жанна пережила напад англо-бургундської банди на її рідне село, яка відібрала у жителів всю худобу. Можливо, переживання сильно вплинули на вразливу дитину та визначили її подальшу долю.

Феномен голосів, які Жанна почула в тому ж віці, не може бути редукованим до її релігійності, й тим паче до переживань чи психічних травм, що люблять повторювати при сучасному матеріалістичному напрямку психіатрії, або ж фредизмі. Люди, які не можуть вірити в дива, будуть повторювати одне і те саме – Жанна мала галюцинації, які які вказують на психічну патологію. Релігійні ж люди повірять в те, у що вірила сама Жанна – ці голоси й видіння є її містичним досвідом, а походили вони від Бога й святих. Власне, голоси ахангела Михаїла, Катерини Александрійської та Маргарити Антіохійської окреслили їй завдання порятунку Франції від національної катастрофи:

1. Зняття облоги з Орлеану – фортеці, з якої можна було контролювати долину Луари, та дістатись до столиці дофіна, міста Бурж в департаменті Шер;
2. Забезпечити коронацію дофіну в Реймсі – для чого вона мала запевнити Карла, що він є законним сином колишнього монарха, й відповідно єдиним законним претендентом на французький престол.

Цікаво, що Жанна не була єдиною в Корлівстві, стверджуючи що вони “послані небом для поратунку Франції”, які представлялись двору дофіна. Оскільки народ звинувачував в національній катастрофі розпутну королеву Ізабеллу Баварську, країною ширилось пророцтво “Жінка погубила Францію, діва її врятує”. Однак, інші екзальтовані жінки лиш рахували себе непорочними, обраними Богом, не маючи реального містичного досвіду. Сама ж особистість Жанни вказують на те, що вона ніколи не бачила себе Орлеанською дівою, якби її в тому не переконали “голоси”.

Орлеанський фронт станом на квітень 1429 р. у підручнику ХІХ ст. Червоні позначки – розташування англійців, блакитні – французів

Немає змісту переказувати тут її подальшу історію: прибуття в замок Шинон до дофіна, перевірка майбутнім королем Карлом VII правдивості її місії, переконання Жанною дофіна в його законному королівському походженні, зняття облоги Орлеану, блискуча перемога при Пате 1429 р., яка стала повною протилежністю катастрофи під Азенкуром; коронація дофіна Карла в Реймсі, полон Жанни бургундцями, видача її англійцям, суд та страта. Про це все написали й без нашої участі величезні пасажі, і різноманіття думок про місію Жанни просто вражає. Зрозуміло тільки одне: в особистості Жанни, у признанні у ній саме тієї Діви, яку закликав Господь для порятунку Франції, її народ вперше отримав справжню ідентичність, цінність якої не була відкинута навіть Великою революцією 1789 р., яка процес генези французів і завершила. Тому на питання “Що є ідеєю французького народу?”, відповідь напрошується сама собою: “Це Жанна д’Арк та Велика французька революція!”

Приблизно такими манівцями наша героїня й діставалась до дофіна Карла

Для Католицької Церкви історія Жанни послужила уроком. З одного боку, для розуміння того, що патріотизм є далеко не єретичним, і несе в собі справжню святість. З іншого боку, уроком того, що вирішення проблеми існування особи, невигідної для Церкви, може закінчитись катастрофою – особливо, якщо деякі функціонери не мали достатнього духовного взору, аби побачити святість в іншій людині. Саме така катастрофа спіткала “суддю” та ката Жанни, колабораціоніста та глобаліста, єпископа Кошона, який очевидно розумів різницю між політичним та релігійним переслідуванням. Однак через свій кар’єризм, за наказом своїх хазяїв з Острову, він сфальсифікував звинувачення праведниці. Вердиктом для нього стало відлучення від Церкви незабаром після смерті, і саме за роль в судовому процесі над Жанною. В той же час жертва – націоналістка Жанна д’Арк, зрештою увійшла до пантеону святих. Католицька Церква в повній мірі визнала її містичний досвід, а відповідно й святість її політичної місії для порятунку народу та отримання ним своєї національної ідентичності. Місія Жанни була виконана як в духовнму, так і в мирському вимірі.

Однак святість це одне, незважаючи на те, що вона була визнана тільки через добрих 500 років по смерті Жанни, Римом. Головне для католиків це те, що вона була канонізована, а не коли – відповідно сумніватись за правомірність місії Жанни д’Арк немає змісту, якщо ти не церковний маргінал.

“Жанна д’Арк на коронації Карла VII”, Ж. Енгр, 1854 р.

Складніше інше питання – про “докази” приналежності Орлеанської діви до ідеології/політичного напрямку націоналізму (а це поняття надто широке й розпливчасте, той же А. Гітлер критикував формальну приналежність до абстрактного, безпрограмного націоналізму). Річ в тому, що націоналізм, навідміну від католицизму, не має процедури канонізації. Чи є факт того, що Жанна стала символом Національного Фронту Франції під керівництвом Марін Ле Пен, доказом, що вона націоналістка? Сучасний націоналізм представляє собою, нажаль, далеко не простий та однорідний феномен, і вдобавок тому містить в собі формально широкий спектр течій, які часто суперечать одне одному – і кому, як не українцям, знати про дезорганізованість націоналістичних сил (Прим.ред.: чи скажімо, оксюморон “правий ліберал” – націоналістами формально себе називає Демсокира). Однак, загальноприйнятою інтенцією є очевидне – теза про початкову цінність нації для соціальної єдності та політичного процесу держави (інструменту в руках нації). Однак сучасне поняття нації ще й виникло після Революції 1789 р. Виходить, до цього часу націоналізму не існувало? Ні, звичайно що це не так.

Національно-орієнтованими, в сучасному розумінні терміну, було немало людей. Ці люди не називались націоналістами, бо тоді банально не існувало поняття “нація”, зате іменувались патріотами (Війна за незалежність США), чи то пак народними героями (За прикладами далеко ходити не треба – К. Косинський, О. Довбуш). Тому необхідно враховувати, що терміни, які наразі відрізняються від поняття “націоналіст” за своїм політичним чи соціальним значенням, як то “монархіст”, “патріот”, в Середньовіччя означали національноорієнтованих людей. Тому, якщо ми виходимо з аналізу епохи Жанни д’Арк, ми маємо визнати, що для того часу понняття короля, Франції та народу були тотожними. Це не означає, що Жанна була просто роялісткою, чи то пак патріоткою-державницею (як, приміром, П. Скоропадський), але й не націоналісткою в сучасному розумінні цього слова – адже французька національна самосвідомість напряму пов’язана з місією Данни д’Арк та перемогою Франції у Столітній війні. Відповідно, народ Франції – це ті, хто підтримує ідею її місії, а не зрадники-бургундці чи колабораціоністи, як єпископ Кошон чи вчені Паризького університету. В контексті останніх також слід підкреслити тодішній глобалізм професорів, які стали ворогами Жанни не через колабораціонізм, а в переконаності політичної ваги Святого престолу над національними інтересами власного народу. Власне, наприкінці Столітньої війни виникає така ж національна самосвідомість англійців в результаті поразки країни та відкинення переможців-французів із власною героїнею (характерне різко негативне зображення Орлеанської діви в “Герніху VI” Шекспіра, відомого націоналістичними мотивами в творчості).

Сьогодні в нас день чудових картин ХІХ ст. – завершує композицію “Допит Жанни кардиналом Вінчестера” П.Делароша

В очах багатьох поколінь французьких патріотів Жанна стала символом опору народу окупантам, своєрідним національним міфом (Прим.ред.: привіт передає Батько Богдан), який об’єднав в своїй особі весь спектр політичних сил країни. Таким чином, Жанна д’Арк згуртувала два ворожих політичних табори періоду Великої французької революції та подальшої реставрації французької монархії: антиклерикальних республіканців та католицьких монархістів. Хоча їхні політичні цілі та ідеологічні цінності були абсолютно протилежні, проте і ті, й інші вважали себе не тільки французами, а й патріотами Франції, а символом обох був національний міф про Орлеанську діву. На основі цього міфу у французькій республіканській культурі після Великої Французької революції і виник національний культ Жанни д’Арк, який майже на 150 років передував її релігійному католицькому культу. Тобто, спочатку культ Жанни не був релігійним, а лише спадщиною Першої Республіки.

З часів Великої французької революції Франція вважається країною, яка породила поняття цивільного, а не етнічного націоналізму, хоча всередині французького націоналізму існували такі впливові течії, як “Action Francaise”, що виходили з пріоритету мононаціональності. Але образ Жанни настільки ж можна застосувати до цивільного, як і до етнічного націоналізму французів.

Мозаїка кінця ХІХ ст., яка показує Жанну в латах “міланського” типу з Оріфламою в лівій руці

Таким чином, роль Жанни д’Арк настільки велика для народження національної самосвідомості й формування національної ідентичності французів, що її неможливо підвести під якусь одну понятійну категорію, назвавши суто захисницею дофіна Карла (роялісткою), французів загалом (тут як і підданих, так і в контексті республіканізму), чи модерного націоналізму. Про спроби її включити в певний ідейний пантеон ми поговоримо наступного разу.

  1. Блок М. Феодальное общество, (Москва: Изд-во им. Сабашниковых, 2003): 504.
  2. Буланин Д. Жанна д’Арк в России: Исторический образ между литературой и пропагандой, (Москва; Санкт-Петербург: «Альянс-Архео», 2016): 720.
  3. Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны дАрк. 987—1460, (Москва: Международные отношения, 2001): 416.
  4. Лот Ф. Последние Каролинги, (Санкт-Петербург: Евразия, 2001): 240.
  5. Мартен Э., Менан Ф., Мердиньяк Б., Шовен М. Капетинги история династии (987 – 1328),(Санкт-Петербург: Евразия, 2017): 688.
  6. Тейс Л. Наследие Каролингов, IX—X века, (Москва: Скарабей, 1993): 274.
  7. Гвиберт Ножанский. Памятники средневековой латинской литературы X—XII вв. (Москва: Наука, 1972): 563.
  8. Гугон из Флери. Деяния современных королей франков. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 10 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Hugo_Floriacensis/frametext1.htm
  9. Зальцбургские анналы. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Ann_Juv_Salz_II/ann_salisburgenses.phtml?id=7387
  10. Левандовский А., Жанна д’Арк, (Москва: Молодая гвардия, 1962; (1-е издание)): 135.
  11. Малые анналы Святого Германа. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Ann_S_Germani_min/text.phtml?id=4005
  12. Оболенский С., Жанна — божья Дева (Москва: Международная Ассоциация «Русская культура», 2013): 496.
  13. Перну Р., Клэн М.-В. Жанна д’Арк (Пер. Т. Пошерстник, О. Ивановой, Москва: ИД «Прогресс», Прогресс-Академия, 1992): 560. 
  14. Райцес В., Жанна д’Арк: Факты, легенды, гипотезы, (Сакт-Петербург: Евразия, 2003): 244.
  15. Ромм Ф., Жанна д’Арк: Загадки Орлеанской девы, (Москва: НЦ «ЭНАС», 2008): 216.
  16. Тогоева О., Еретичка, ставшая святой: Две жизни Жанны д’Арк, (Москва: Центр гуманитарных инициатив, 2016): 576. 
  17. Эрлихман В., Жанна д’Арк: Святая или грешница?, (Москва: Вече, 2014): 224. 
  18. Флодоард. Анналы.Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Flodoard/cont.phtml?id=6697

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s