Василь Босак. Перр’є і требюше – вплив на військову справу Середньовіччя

Перр’є з’явилося в Європі лише ближче до VII–VIII ст. і було принципово новим знаряддям, тож прослідкувати його тяглість (чи бодай часткову схожість) з античними аналогами неможливо.  Батьківщиною перр’є був Китай, де його запримітили арабські мандрівники [1]. В своїх працях вони згадували про нього як про манджанік. У Візантії ця машина стала відомою трохи раніше під назвою “довговолоска” або сфендон.

Требюше в ромейській інтерпетації (з “Хроніки Скілиці” ХІ ст.)

Сам термін перр’є є збірним, тож об’єднює одразу кілька конструкцій рам. За кількістю опор рами поділяють на: одно-, дво-, і конічноопорні. Чим менше було опор, тим кращою була мобільність машини [2]. Збільшення ж опор дозволяло збільшити масу снаряда, а також встановити додатковий захист. Здавалося б, захистом можна було знехтувати на користь мобільності. Проте, перр’є не відзначалось дальністю пострілу (всього до 100 м) і потрібно було викатувати машину чимближче до стін фортеці. Конічна форма дозволяла спорудити примітивну подобу пересувної облогової башти, що буде описана нами в наступних розділах.

Канати, що забезпечували натяг кріпились до горизонтальної, або вертикальної балки. В їх порівнянні ми виокремили два критерії: кількість прикладених зусиль і точність пострілу. Горизональне кріплення канатів передбачало поділ обслуги на дві рівні групи, а вертикальне — зосередження всіх поряд що спрощувало натяг. В першому випадку легше було збалансувати зусилля на канатах для точної стрільби.

Перу Якова Вітрійського (Jacobus De Vitriaco, 1180–1244) належать одні з найкращих і найдетальніших описів епохи хрестових походів. Він походив з міста Вітрі поблизу Парижа. За дорученням папи Інокентія III в 1210 р. був учасником походу проти альбігойських єретиків. Згодом, став єпископом Аккону в Палестині. Яків Вітрійський активно закликав західних правителів до походів в Святу землю, особисто брав участь у війнах проти невірних. Бувши безпосереднім очевидцем подій залишив нам “Східну історію” в трьох книгах.

В третій книзі “Східної історії”[3] описано П’ятий хрестовий похід, тобто облогу міста Дамієтти. Після невдач хрестових походів Яків Вітрійський до кінця життя був єпископом міста Тускулана (Італія) і кардиналом Римської церкви. Розповідаючи про облогу Дамієтти (1218 р.), автор неодноразово згадує про застосування метальних машин і хрестоносцями, і сарацинами. Зокрема, описана спроба заволодіти однією з веж посеред Нілу за допомогою облогових пристосувань виявилась безрезультатною. Захисники вежі не підпускали на відстань метання каменя ворожі кораблі, пошкоджували їх і калічили корабельні команди. Детально описано і спробу штурму північної стіни міста в день св. Варфоломея (24 серпня). Вирішальним чинником для відбиття атаки оборонцями фортеці стало застосування шести машин, розташованих над міськими баштами. Дві машини були виведені з ладу, але решта безперешкодно закидували кораблі хрестоносців градом каміння.

Застосування требюше в ході Облоги Акри (мініатюра з “Біблії Альби”, 1430 р.)

Гравітаційна машина требюше з’являється на півдні Європи на початку ХІІІ ст. і активно використовується під час Хрестових походів [4]. Основою требюше є опорна рама простого або складного типу. В першому випадку поворотність машини забезпечувалась кількома парами коліс. В другому — одна рама рухалась відносно іншої. На рамі були розташовані колони, що утворювали стояк. Вони були скріплені між собою за допомогою осі, що разом з тим виконувала роль балансира.

Схематичне зображення требюше, ХІХ ст.

Балансиром був сам важіль. До його довшого кінця, який для покращення відкидних властивостей повинен був бути тоншим, кріпилась праща. Найчастіше це була міцна сітка на кінці міцного канату, що під час розпрямляння збільшує траєкторію польоту.  Інша мотузка нерухомо закріплена на кінці важеля для його регулювання шляхом підйому–спуску. До товстого кінця важеля нерухомо була закріплена противага. Найчастіше це була дощата конструкція, наповнена камінням. Таке пристосування завдяки силі гравітації тягнуло вивільнений важіль вниз. Противаги діляться на статичні (нерухомо закріплені) і динамічні, в яких потенційна енергія є більшою.

Виготовлення требюше було максимально економічним, особливо в напівпустельних умовах часів Хрестових походів. Використовувалась лише деревина і мінімум металевих деталей. Крім цього на розміри виготовлення впливало пряме призначення требюше: оборонці могли використовувати зменшене требюше як маневрну машину для вилазок. Нападникам ж потрібні були снаряди великого діаметру аби закинути всередину фортеці снаряд вагою до 100 кг. Крім цього в середньовічних джерелах часто описується передкидання підпалених ядер з метою влаштувати пожежу і паніку, трупів людей і тварин — антисанітарія і психологічний ефект.

На основі джерельного метеріалу дослідник поліоркетики Дмитрий Уваров спробував скласти і оцінити приблизну ефективність застосування цієї гравітаційний машини. При наявності 10 метрового важеля, противага повинна бути величиною 10 т. Скорострільність ядер (максимальна вага до 100 кг) — два постріли на годину. Неточність требюше є міфом, оскільки похибка при попаданні складає до 2 м, а враховуючи масу снаряда і  добу про яку ми говоримо, то це мізер. Для безперервної стрільби потрібно кілька змінних загонів обслуги, чисельністю в дюжину людей.  Виготовлення машини займало майже рік, а збереження потребувало спеціальних сухих умов.

Стосовно требюше ми маємо і найбільшу кількість археологічних знахідок. Частина з машин взагалі спокійно зберігалась протягом століть і була втрачена випадково (пожежа в м. Аррас, 1830 р.). Біля замку Монсегюр, що у Франції, було знайдено елементи рами такої машини середини ХІІІ  ст. Всі реконструкції і описи вигляду требюше, що були подані нами вище базуються на описах із “Записної книги” Віллара де Оннекура [5] Автор цікавився в більшій мірі середньовічною урбаністикою і плануванням соборів, про що свідчать його замальовки. Серед збережених замальовок є і схема рами метальної машини.

Вільгельм Тірський (Guilelmus Tyrius, бл. 1130–1186 рр.) — монах франкського походження, уродженець Палестини. З 1174 р. був архієпископом Тірським, канцлер Єрусалимського короля Амальріка I. Брав участь в багатьох дипломатичних акціях Латинського Сходу і Західної Європи XII століття. Володів багатьма мовами– латинською, грецькою, французькою, арабською, сирійською. Дослідники також відзначають його обізнаність в античній літературі: в своїх “Діяннях в заморських землях” він цитує Тіта Лівія, Овідія, Цицерона. Поряд з цим, — він, як високий церковний сановник, глибоко обізнаний в тонкощах богослів’я і канонічного права.

“Historia rerum Domini” (“Історія священної війни, в XXIII книгах”) — хронологічно охоплює період Першого хрестового походу (1096–1099 рр.), Єрусалимського королівства (1100–1184 рр.), та початків Другого хрестового походу. I–XV книги, які охоплюють період до 1144 р., створені на основі письмових джерел: хронік Альберта Аахенського, Раймунда Агільського, Фульхерія Шартрського, а також (для періоду 1127–1144 рр.) усних переказів старшого покоління. XVI–XXIII книги (період 1144–1184 рр.) записані зі свідчень сучасників Вільгельма . Тірського і його власних спостережень. “Історія священної війни, в XXIII книгах” прославила автора як одного з найкращих літописців перших хрестових походів

В своїй третій книзі з циклу “Historia rerum Domini”, Вільгельм Тірський описує похід Готфріда, герцога Лотарингського для штурму Нікеї (1097–1098 рр.) [6]. В перших шести розділах розповідається про вигідне для оборони розташування міста, яке було оточене з трьох сторін лісами і болотами, а з четвертої, — омивалося озером; про приготування володаря міста Соломона (Кілідж Арслана) до захисту; а також про побудову облогових машин хрестоносцями. У восьмому і дев’ятому розділах, автор детально описує використання облогової техніки як хрестоносцями, так і захисниками Нікеї. Наприклад, для проламу фортечного муру з південної сторони Раймунд, граф Тулузький наказав безперервно метати каміння з чотирьох гравітаційних машин, після чого стіна біля одної із башт тріснула.

Відомості про головний здобуток Першого хрестового походу, — облогу і здобуття Єрусалиму (7–9 липня 1099 р.), містяться у восьмій книзі з циклу Вільгельма Тірського. У VI розділі цієї книги автор згадує підготовку до штурму міських укріплень, а також описує процес побудови укріплень і облогових конструкцій і знарядь різного типу [7]. Цікавим для нас є процес спорудження техніки: майстри були місцевими християнізованими сирійцями, вони за платню від графа Тулузького вирубували ліс на відстані 6–7 миль від Єрусалиму і на верблюдах і возах переправляли колоди. Серед перелічених машин ми бачимо стінобійні тарани (arietes), і скрофи (scrophae) для підкопу стін. Серед них нас цікавлять різновиди метальної техніки, яка представлена термінами манган (mangana) і петрарій (petrariae). Це, очевидно, різної величини каменомети торсіонного типу. В другому розділі нашої роботи буде проаналізовано значення цих термінів, а також конструктивні особливості самих машин.

Перр’є з “Біблії Мациєвського”, середина ХІІІ ст.

В розділах XII–XIII також багато згадок про використання манганів нападниками і захисниками Єрусалиму. Для обронців це був ефективний засіб відбивати приступ стін, а також тримати противника на певній відстані від них. Для нападників, — за допомогою великих каменів пробити тріщину в міських мурах, а також влучити в захисників стін. В облозі Єрусалиму метальна техніка зіграла значну роль, зважаючи на кількість її одиниць, що застосовувались в першу чергу захисниками. Їх ефективним і прицільним вогнем багато споруд, техніки і живої сили хрестоносців було знищено.

Зображень використання каменеметів арабами не знайшлось – однак достеменно відомо, що їх використовували монголи

Раймунд Агільський (Raimondus de Agiles, кін. XI–поч.XII ст.) під час походу супроводжував єпископа Адемара, пізніше — капелан Раймунда, графа Тулузького. Під час облоги Антіохії (1097 р.), разом з лицарем зі свити графа, — Понтієм із Балдуїна, описувати хроніку бойових дій. У своїй книзі “Історія франків, що завоювали Єрусалим, від 1095 до 1099 р.” автор, будувши очевидцем подій, подає описи облоги Антіохії (1097 р.) і облоги Єрусалиму (1099 р.).

Про метальну техніку в “Історії франків, що завоювали Єрусалим, від 1095 до 1099 р.” міститься багато інформації. В першу чергу, як про ефективний засіб захисту міських фортифікацій [8]. Маючи кількісну перевагу в техніці (1:10), сарацини під час ворожого штурму метали в військо хрестоносців велике каміння, стріли, суміші горючих речовин. При цьому очевидно, що використовували вони малі требюше і онагри. Проте, основним завданням захисників було виведення з ладу ворожої облогової техніки та пристосувань. Штурм хрестоносців вдався випадково, — за допомогою стріл їм вийшло підпалити мішки з бавовною, які сарацини вішали на стіни задля пом’якшення ударів каменів з великих требюше.

Розповідаючи про останні приступи мурів Єрусалиму, автор пише про використання облогових машин хрестоносцями. В тексті можна зустріти досить дивний, детально описаний випадок: “Коли дві жінки старались зачарувати одну з наших [хрестоносців] метальних машин, камінь, випущений з силою, попав в них і розчавив їх разом з трьома дітьми…” При цьому, про технічні характеристики, як і попередні автори, Раймунд Агільський інформації не подає. Михайло Заборов також зауважив з цього приводу, що четверта частина розповіді Раймунда Агільського наповнена чудесами і видіннями протягом хрестового походу. Думки істориків з цього приводу різні: одні вважають хроніста релігійним фанатиком, а інші — благочестивим брехуном, що підбурював таким чином релігійні почуття хрестоносців.

Бернард Скарбник (Bernardus, кін. XII–1 пол. XIII ст.) — служив скарбником (казначеєм) імператора Фрідріха II Гогенштауфена. Інформація про нього збереглась в італійських хроніках. Бернард написав єдину цілісну історію хрестових походів старофранцузькою мовою. Період від 1086 до 1184 р., — переклад історії Вільгельма Тірського, автор сам продовжив її до 1230 р., а невідома особа завершила хроніку 1275 р.

Один з уривків його хроніки описує захоплення Саладіном Єрусалиму (1187 р.) в кінці Третього хрестового походу [9]. Опис облоги Бернардом Скарбником є цікавим для нас джерелом, зокрема, як докладне висвітлення процесу облоги середньовічної фортеці. Після відмови жителів міста здати фортецю, сарацинам важливо було зайняти вигідну позицію для прицільної стрільби з метальних машин — їх дослідники класифікують саме як требюше, а також розташуватись біля ділянки без воріт з метою убезпечитись від вилазок захисників. З цією метою навіть відбулась зміна позицій військ. Від воріт святого Стефана війська пересунулись на протилежну сторону міста, — до воріт святого Йосафата і Оливної гори. Після цього у нападників з`явилося більше простору для облаштування каменеметів. Автор згадує, що в перший же день одна із машин сім разів обстрілювала мури. Наступного дня у розпорядженні Саладіна знаходилося 12 машин, укріплених балками. Проте, способом потрапити в середину фортеці знову став підкоп. Як перевагу підкопу над тріщиною в стіні від кам`яного снаряду слід вважати більшу ділянку зруйнованої стіни. В такому випадку в укріплення могла одночасно зайти більша кількість воїнів, а також на ремонт захисниками потрібно було затратити більше часу.

Людовік IX Святий (1226–1270 рр.) — французький король з династії Капетингів. Відомий нам як реформатор (здійснив важливі зміни в судочинстві, розумів важливість заміни феодального ополчення регулярним військом, тощо). Він став класичним прикладом короля–хрестоносця, що “збирав землі” і організовував 7 і 8 Хрестові походи.

У власноруч написаному листі про похід в Єгипет (в 1250 р.) Людовік Святий описує невдалий штурм табору сарацинів поблизу м. Мансури [10]. Під час цієї битви сарацинами було використано багато метальної техніки і вбито багато лицарів, зокрема графа Артоа. Машини було відбито хрестоносцями і знищено при подальшому відступі. Облогова метальна техніка була надто громіздкою, щоб транспортуватись від однієї позиції до іншої, чи використовуватись військом під час переходів. Головним тактичним завданням було те, щоб вона не дісталася противнику.

Стилізоване зображення перр’є із серії “Облогові машини Античності”, ХІХ ст.

Отже, виготовлення требюше було максимально економічним, особливо в напівпустельних умовах часів Хрестових походів. Для безперервної стрільби потрібно кілька змінних загонів обслуги, чисельністю в дюжину людей.  Виготовлення машини займало майже рік, а збереження потребувало спеціальних сухих умов.

Раймунд Агільський, описуючи Перший хрестовий похід згадує про містичні сюжети, пов’язані з каменометами. Вільгельм Тірський також приділяє увагу для чотирьох графіаційних машин графа Тулузького, що спряли взяттю Нікеї в 1098 р. Під час штурму Єрусалиму в 1187 р. Саладіном, сарацини використовували велику кількість каменометів типу перр’є і требюше. Головним завданням для них було залякування оборонців міста, з чим машини справились. За різними оцінками їх було близько 12. Требюше активно використовувалось і значно пізніше, наприклад в поході під керівництвом Людовіка IX Святого, хоча через надмірні габарити було знищене при маневрах хрестоносців.

Список використаних джерел та літератури:

1. Сергей Школяр, Китайская доогнестрельная артиллерия (Москва: Наука, 1980): 403.
2. Константин Носов, Осадная техника. Античность и Средневековье (Москва: Эксмо, 2010): 181-183; 184-194.
3. Яков Витрийский, “Осада Дамиетты крестоносцами. 1218 г.”,у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 466–468.
4. Дмитрий Уваров, Требюше, или гравитационные метательные машины, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/throwing-machines/middle-ages/trebuchet
5. Оннекур Вилар, Альбом Виллара де Оннекура архитектора XIII века (Москва: ВАМ, 2020): 88.
6. Вильгельм Тирский, “Поход Готфрида, герцога Лотарингского, до взятия Никеи. 1097–1098 гг.” у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 104–105.
7. Вильгельм Тирский, “Осада и взятие Иерусалима”, у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 177–179.
8. Раймунд Агильский, “14 и 15 июля 1099 г.”,у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михайло Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полігон,2001): 184–185.
9. Бернард Казначей, “Тиверидиадская битва и взятие Иерусалима Саладином. 1187 р.”, у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 359–360.
10. Собственноручное письмо Людовика ІХ Святого о походе в Египет (1250 г.), у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 522.