Протягом доби Античності і Середньовіччя таран залишався одним із найефективніших облогових засобів. Як і у випадку інших масових знарядь, таку тенденцію можна пояснити простотою конструкції (яка, щоправда, в процесі еволюції також зазнала кількох суттєвих модифікацій) і швидкістю спорудження за наявності необхідних матеріалів. За конструктивними особливостями і характером застосування тарани поділяють на прості (ручні) і складні.
У першому випадку мова йде про початковий примітивний засіб, що використовувався ще в період Античності. Це була збалансована за співвідношенням довжини і ширини жердина, виготовлена із міцних порід дерева. Один її кінець обковувався металевим обрамленням для збільшення міцності деревини при ударах об поверхню стіни. Зображення такого типу тарану зафіксоване на одній з мініатюр колони Траяна. Колона Траяна – тріумфальна колона комплексу, яка розташована на однойменному форумі в Римі. Її проектуванням та спорудженням займався архітектор Аполлодор Дамаський (автор праці “Поліоркетика”[1]) в честь перемоги римського війська над даками. На вищезгаданій мініатюрі зображено атаку загону варварів на укріплений табір. Крім масованого обстрілу з луків, група нападників застосовує ручний таран із навершям у формі баранячої голови. Питання про ефективність цього типу тарана є риторичним, оскільки навіть на мініатюрі ми бачимо: обидві руки обслуги машини є зайнятими, що автоматично робить їх вразливими перед камінням і стрілами захисників [2].
Складний таран за напрямом і характером дії можна поділяти на статичний і маятниковий. Попри їх суттєві відмінності, загальна конструкція є однаковою. Враховуючи недоліки найпростішого тарана, в процесі еволюції машини постали два основні завдання:
- як захистити обслугу від обстрілу зі стіни, давши змогу їм безперешкодно наблизитись впритул до зони удару і атакувати;
- як збільшити силу удару, при цьому зменшивши фізичне навантаження обслуги.
Так з’являється захисна черепаха – пересувна каркасна конструкція на колесах. В її основі знаходилось кілька скріплених балок і нижня рама з кількома парами коліс. Вітрувій у своїй праці [3] описує такі типові параметри черепахи: ширина – 30 ліктів (7 м) , висота – 13 ліктів (3 м). Цікаво зазначити, що в його розумінні черепаха є не тільки захистом для тарана, а суміщає в собі одразу кілька видів облогових машин — таран (в автора — баран), башта–геліополь і розташовані в ній катапульта чи скорпіон. Найчастіше обшивка каркасу була виготовлена із зшитих шкур худоби, рідше – з дощок, або переплетеної лози [4]. Такий захист хоч і був безсилим проти горючих сумішей і снарядів метальних машин, проте ефективно захищав від стріл і дрібного каміння [5].
Наявність стійкого каркасу дозволила вирішити другу важливу проблему – закріпити таран, що дозволило економити сили обслуги і суттєво збільшило силу і частоту ударів. За способом закріплення ударної балки складні тарани можна умовно поділити на статичні і маятникові.
Під статичним тараном варто розуміти жорстке нерухоме закріплення балки з каркасом. Удар таким тараном був штовхально–відкочувальним, тобто приводився в дію виключно за допомогою м’язевої сили обслуги. Проте, Візантійський Анонім [6] згадує і про можливість використання ворота в якості приводу механізму.
Принцип дії другого підвиду справді можна порівняти з коливаннями відомого нам математичного маятника. Підвішана за допомогою ланцюгів ударна балка коливалась за амплітудою із заданою частотою. Візантійський Анонім підкреслює співвідношення висоти закріплення балки: чим вище, тим більша відстань і сила нанесення удару. Тому висота тарану такого типу повинна дорівнювати його довжині. Чим вища і гостріша верхівка даху, тим більшу силу удару вона витримує. Як зразок в праці подається співвідношення довжини балки 24 фути (7,097 м) з проміжною відстанню 12 футів (3,548 м). Для збільшення стійкості такої машини Анонім також пропонує закріплювати колеса за допомогою забивання клинів.
Обидва підвиди мали як переваги, так і суттєві недоліки. У першому випадку ударна балка завжди знаходилась в одному положенні і була стійкою, але для нанесення тараном удару потрібно було прикладати більше м’язевої сили. У другому — завдяки розхитуванню підвішаної балки удар наносився значно легше, але кріплення ланцюгами і канатами було дуже ненадійним.
Аби згадуючи про затрати зусиль обслугою, ми могли приблизно оцінити масштаби конструкції доведеться знову звернутись до Аноніма — описуючи таран Гегетора Візантійського та його майстрів, він зазначає наступні параметри: висота балок основи (для порівняння із типовими верхніми) – 24 лікті (10,6 м), вага – 4000 галонів (157 т), кількість обслуги – 100 чоловік. Але, користуючись описами таранів в історіографії, реальні розміри машин (особливо якщо йдеться про добу Середньовіччя) є значно меншими.
Ми маємо одразу кілька згадок про застосування таранів військом хрестоносців. Насамперед, мова йде про облогу Нікеї (14 травня–19 червня 1097 року), особливості якої були описані нами у першому розділі. Хроніст Вільгельм Тірський [7] описує атаку графом Раймундом Тулузьким стратегічного для міста південного відрізку стіни і його найбільшої башти. Для атаки застосовувались різні поліоркетичні засоби: метальні машини, підкоп і таран. Аби захиститись від таранів і підкопів, жителі Нікеї за допомогою каміння укріпили зсередини саму башту і найслабші місця муру. На відміну від розташованих на значній відстані метальних машин, обслуга тарану і копачі в процесі роботи зіткнулися з інтенсивним обстрілом захисниками. Черепахи дозволили їм підійти впритул до стін і зробити пролам, в який вільно могли пройти два озброєні воїни. Проаналізувавши цей уривок, можемо зробити наступні висновки:
- черепахи цілком виправдали своє застосування — захистили обслугу тарана від уламків каміння, та вогню лучників і пращників з міських укріплень;
- зробивши широкий пролам, таран показав значно кращі результати порівняно з метальними машинами (яких було значно більше і стіни Нікеї перебували під їх інтенсивним обстрілом).
Знаходимо про інформацію про використання таранів під стінами Нікеї і в “Олексіаді” Анни Комніної [8]. Йдеться вже про згадуваний нами в першому розділі штурм Ісаангела (Раймунда Тулузького). Порівнюючи уривки хронік Вільгельма Тірського і Анни Комніної, можемо зробити висновок: обоє авторів описують штурм однієї башти — Гонат. Отже, крім самого факту згадки, цікавими для нас є два факти.
По–перше, під час цієї спроби штурму тарани виконували допоміжну роль. Ватажки хрестоносців покладали надії на підкоп, який прикривала облогова башта. А кількома таранами була оточена частина стіни поблизу. Анна Комніна також згадує і про використання черепах як засобу прикриття.
По–друге, в джерелі відзначено і важливу перешкоду для використання таранів — фортечний рів. Справді, аби наблизити машину під прикриттям черепахи впритул до стіни, потрібно було засипати рів. Зробити це під інтенсивним обстрілом ворога було дуже складно, оскільки сам процес є тривалим і вимагає залучення великої кількості живої сили.
Згадуваний нами Вільгельм Тірський, описує побудову тарана при штурмі Єрусалиму (7 червня – 15 липня 1099 р.). Детальніше особливості облоги Єрусалиму ми аналізували в першому розділі (згадуючи про побудову машин, але на основі літописів Альберта Аахенського і Раймунда Агільського). Під час облоги Єрусалиму питання масової побудови різних видів облогової техніки постало особливо гостро. Вже перший штурм міста міг завершитись успішно, якби натиск лицарів був рівноміно розподілений і прикритий машинами. Тому, очільники хрестоносців поставили перед собою мету — якнайшвидше роздобути деревину твердих порід і знайти інженерів– майстрів, які керуватимуть побудовою. Під їх керівництвом і було зведено метальні машини (мангани, петрарії), а також тарани і підкопні скрофи.
Після побудови облогової техніки, військо було остаточно готове до фінального приступу. В нас немає прямих згадок про використання таранів під час нього, оскільки ключову роль зіграли штурмові драбини і геліополь. Але варто відзначити, що вся техніка хрестоносців зіткнулась зі своїм головним ворогом — камінням і запалювальними сумішами захисників.
Підсумуємо. Через простоту конструкції і швидкість спорудження таран був однією з наймасовіших і найпоширеніших облогових машин. Це зумовило також поступову еволюцію його конструкції — із ручного примітивного засобу він поступово перетворився у повноцінну машину з кількома відмінними типами. Широке застосування тарана забезпечило йому хороший опис конструкції в джерелах та історіографії у порівнянні з іншими видами неметальної техніки.
Список використаних джерел та літератури:
- Аполлодор Дамасский, “Полиоркетика”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek- besiegers/apollodorus-damascenus
- Виктор Яковлев, История крепостей (Санкт–Петербург: Полигон, 2000): 30
- Марк Витрувий Поллион, “Десять книг об архитектуре”, totalarch — история античной архитектуры, доступ 3 березня 2019, http://antique.totalarch.com/vitruvius
- Эварт Окшотт, Рыцарь и его замок. Средневековые крепости и осадные сооружения (Москва: Центрполиграф, 2011): 50
- David Nicolle, Arms and armour of the crusading era, 1050–1350 (London: Greenhill Books, 1999): 170
- Византийский Аноним, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus
- Вильгельм Тирский, “Поход Готфрида, герцога Лотарингского, до взятия Никеи. 1097– 1098 гг.” у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 112–13
- Анна Комнина, “Алексиада”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 79
Львівський історичний клуб 