Дмитро Бібіков. Розвиток обряду кремації на Дніпровському Лівобережжі  в ІХ-Х ст. в контексті етнокультурних процесів   

Дмитро Бібіков 

Розвиток обряду кремації

на Дніпровському Лівобережжі  в ІХ – Х ст.

в контексті етнокультурних процесів   

59189120_388872355295658_4205458609888296960_n.jpg

 


ІХ-Х ст. стало добою формування Давньоруської держави. Тривалий час вважалось, що одним із перших під владу київських князів потрапило сіверянське племінне об’єднання. Підставою послужила літописна стаття 884 р. про підкорення сіверян Олегом. Однак, нині загальновизнано, що в кінці ІХ ст. було приєднано лише межиріччя Дніпра та нижньої Десни, східні сіверяни і в’ятичі залишались під егідою Хозарського каганату. Звичайно, культурно-історичні відмінності не могли не відбитись в матеріальній культурі, зокрема – у поховальному обряді.

Матеріали поховальних комплексів є важливим елементом в будь-яких етнічних реконструкціях, а обряд кремації прийнято вважати однією з культурно-етнографічних особливостей східних слов’ян до прийняття ними християнства [i].

Зазначені відмінності в матеріальній культурі основного ареалу роменської культури сіверян та Дніпро-Деснянського межиріччя настільки значні, що останній регіон варто розглядати окремо.

Що до типово роменських поховань, то в межиріччі Дніпра та нижньої Десни вони представлені лише двома десятками курганів Седнівської групи, розкопаними Д.Я. Самоквасовим ще в 1874 р. [ii]. Однак, попри майже повну їх відсутність, в більш пізніх поховальних комплексах цього регіону можна простежити певні риси, характерні саме для роменської культури.

Типів давньоруських кремаційних поховань нами тут виділено шість:

1) трупоспалення на стороні з розміщенням перепалених кісток у ямці;

2) трупоспалення на стороні із вміщенням перепалених кісток у поховальну урну;

3) трупоспалення на стороні з розміщенням перепалених кісток на горизонті, без урни;

4) кремація на місті з поховальною урною на кострищі;

5) кремація на місті з поховальною урною у верхній частині насипу;

6) кремація на місті без урни.

Під час розгляду даного пласту поховань перш за все слід враховувати два чинники: соціальний і хронологічний. За соціальним змістом могильники доцільно розподілити на міські, дружинні та сільські. До першої групи відносимо некрополі Чернігова та Любеча. Дружинні могильники характеризуються значною кількістю курганних поховань (близько 100 і більше), розташуванням на важливих ділянках шляхів та багатством інвентарю, серед якого помітне місце посідають зброя та предмети імпорту. Виникають ці могильники несинхронно, що пояснюється посиленням контролю над регіоном з боку київських князів [iii].

Для сільських могильників характерні невелика кількість поховань та відносна бідність інвентарю. Майже всі вони починають функціонувати в середині – другій половині Х ст. В цей час відбувається бурхливе заселення регіону, пов’язане з експлуатацією водного шляху між Любечем і Черніговом, одного з відгалужень Дніпровського шляху [iv]. Чітке датування конкретних поховальних комплексів, особливо сільських могильників, в багатьох випадках неможливе через бідність інвентаря.

59295183_672630956491503_3629562396676194304_n.jpg

Більш раннім на зазначеній території традиційно вважається обряд кремації на стороні. Корені його сягають більш ранніх археологічних культур: до числа пережитків, зокрема, можна віднести звичай розміщення перепалених кісток у невеликій ямці (тип 1). Поховання з трупоспаленням на стороні зовсім не відомі на міських некрополях. Проте вони зустрічаються майже на всіх дружинних могильниках, де даний обряд співіснує з кремацією на місці та інгумацією у підкурганних ямах. На відміну від двох останніх, поховання з трупоспаленням на стороні значно «скромніші». Склад їх інвентарю обмежується керамічними виробами, зрідка – побутовими предметами та елементами одягу. Винятками є знахідки черепаховидних фібул (Шестовиця, кургани №53 та №60), кільцеподібної фібули (Клонів, курган №13) та предметів кінського спорядження (Шестовиця, курган №9) [v]. Невірно було б пояснювати порівняну бідність інвентарю поховань з кремацією на стороні виключно специфікою обряду. Відсутність зброї та інших соціально значущих речей дозволяє розглядати їх як поховання рядового населення, яке обслуговувало поліетнічні  дружинні пункти. Також можна виділили жіночі поховання (черепаховидні фібули). Можливо, даний обряд мав місцеве походження, адже на Правобережжі Середнього Дніпра давньоруські комплекси з кремацією на стороні не відомі.

Хронологічним показником, скоріш за все, є наявність поховальних урн. Цей елемент обряду характерний переважно для некрополів, які почали функціонувати в кінці ІХ – першій половині Х ст. (Шестовиця, Чернігів, Любеч, Седнів, Пересаж). Трупоспалення 2-го типу, тобто на стороні в урні, відомі лише на Шестовицькому могильнику. В частині поховань урни знаходились не на кострищі, а у верхній частині насипу (тип 5), що може розцінюватися як певний пережиток поховального обряду роменської культури. На могильниках, що виникають в другій половині Х ст., поховальні урни майже не використовувались (за винятком одного поховання біля с. Вороб’їв).

Даний висновок знаходить підтвердження і в матеріалах суміжних регіонів. Зокрема, урнові трупоспалення переважають серед кремаційних поховань Київського некрополя на Старокиївській горі, котрий датується в межах першої половини Х ст. [vi]. Натомість, на тих некрополях Київщини, що почали функціонувати в останній чверті Х ст. (Китаїв, Білогородка) зустрічаються виключно безурнові кремації – тип 6[vii]. Цей же тип домінує в периферійних районах Дніпровського Лівобережжя (Гочево, Зелений Гай), котрі увійшли до складу Давньоруської держави в кінці Х ст.[viii]. Утім, не завжди можна впевнено сказати, чи були перепалені кістки вміщені до поховальної урни; горщики нерідко знаходять роздавленими під вагою курганного насипу.

Отже, в кінці ІХ – Х ст. на території межиріччя Дніпра та нижньої Десни можна виділити шість типів кремаційних поховань. Для рядового населення на ранніх етапах більш характерним є обряд трупоспалення на стороні, в той час як поховання міських некрополів та дружинні поховання відзначаються значною варіативністю обряду. В другій половині Х ст. переважає кремація на місці, водночас майже зникають поховання в урнах.

Особливості поховального обряду літописних сіверян, з якими ототожнюють носіїв роменської археологічної культури, зафіксовано писемними джерелами. В дослідженнях, присвячених цим особливостям, своєрідним штампом стало цитування недатованої частини «Повісті временних літ», згідно якій після спалення небіжчика сіверяни «събравше кости, вложаху в ссудъ малъ и поставяху на столпЪ на путехъ» [ix]. В певній мірі ці дані доповнюються свідченнями арабського письменника Ібн-Даста, за якими після спалення небіжчика слов’яни відправлялися на місце, де воно відбувалось, і збирали попіл в урну, яку після цього ставили на «пагорб» [x]. Г.Ф. Соловйова  пов’язала літописні свідчення з роменськими урновими похованнями решток кремації у верхній частині насипу [xi].

Поховальний обряд роменської культури відзначається відносною одноманітністю. Однак попри це, можна виділити і деякі відмінності обряду, які певним чином можуть вказувати на регіональні особливості роменської культури.

Серед обрядів, що своїм корінням уходять у попередні археологічні культури, територіально виділяються безурнові поховання у ямці під насипом кургану (Путивль, Октябрське, Щербинівка), розташовані в доволі компактному районі. В більш пізній час подібні архаїчні риси поховального обряду зберігаються в периферійних районах поширення роменської культури, зокрема на посаді Донецького городища.  Серед поховальних пам’яток Курського Посейм’я доволі часто зустрічаються кремаційні поховання з кільцевими дерев’яними огорожами (Мешкове, Переверзєво, Щуклинка). Безсумнівно, подібні поховання являються свідченнями контактів між сіверянами та в’ятичами. Також дослідники говорили про присутність у Курському Посейм’ї «північних конфедератів» (словени, кривичі, варяги) [xii]. Припускалась і можливість масового переселення до даного регіону жителів межиріччя Дніпра та нижньої Десни після їх розгрому Олегом.

В той самий час, на основній території поширення роменської культури починаючи з ІХ ст. відбувається майже повна уніфікація поховального обряду; характерними стають вже згадувані кремаційні поховання з розміщенням урн у насипу.            Єдність обряду спостерігається і в подальші часи, про що свідчать пізньороменські поховання, такі як курган № 10 могильника біля с. Кам’яне, котрий почав функціонувати в кінці Х ст. 

Вищеописаний поховальний обряд панував на сіверянських землях аж до остаточного їх входження до складу Київської Русі. У другій половині Х ст. він співіснує з трупоспаленням на місці поховання. Окрім межиріччя Дніпра і Десни, де роменська культура припинила своє існування в кінці ІХ ст., на Лівобережжі випадки кремації на місці відомі лише у верхів’ях Псла (Зелений Гай, Горналь, Рождественське, Гочево) [xiii] і у межиріччі Ворскли та Сіверського Донця (Городне) [xiv]. При цьому переважна більшість таких комплексів містить тільки давньоруські матеріали. Лише матеріал з курганної групи біля с. Городне містив роменську ліпну кераміку поряд із більш пізньою гончарною. Очевидно, обряд кремації на місці був принесений на Лівобережжя Дніпра разом із встановленням влади київських князів.

В ХІ ст. найбільш характерним стає трупопокладення на горизонті. Таким чином, докорінні зміни в поховальному обряді роменської культури співпадають у часі з її занепадом та поширенням на Лівобережжі загальноруської матеріальної культури. Як відомо, основні зміни поховального обряду синхронні в цілому змінам археологічних епох та їх окремих частин, а отже –  й епохальним змінам системи світогляду [xv].


Покликання:

[i] Петраускас О.В. Історія обряду кремації на території Середнього Подніпров’я у І тисячолітті н.е. Автореф. дис. на здоб. вс. ступ. к. і. н. – К.,1993. – с.1.

[ii] Самоквасов Д.Я. Северянские курганы и их значение для истории // Тр. ІІІ АС. – 1878. – с.193-194.

[iii] Моця А.П. Курганный могильник Х в. у с. Клонов // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К., 1988. – с.118.

[iv] Шекун А.В., Веремейчик Е.М. Селища ІХ – ХIV вв. в междуречье низовий Десны и Днепра // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К., 1988. – с.105.

[v] Бліфельд Д.І. Давньоруські пам’ятки Шестовиці. – К.,1977. – с.46, 76; Моця А.П. Курганный могильник… – с.114.

[vi] Андрощук Ф., Панченко М., Ковалюх М. До передісторії спорудження Десятинної церкви (хронологічний аналіз поховальних комплексів) // Церква Богородиці Десятинна в Києві. – К.,1996. – с.46; Толочко П.П. Історична топографія Стародавнього Києва. – К., 1970. – с.63-64.

[vii] Мовчан І.І., Степаненко Л.Я. Розкопки поселення та могильника в Китаєво // Археологічні дослідження стародавнього Києва. – К.,1976. – с.108-118; Мезенцева Г.Г, Прилипко Я.П. Давньоруський могильник Бєлгорода Київського (дослідження 1974-1976 рр.) // Археологія. – 1980. – Вип.35. – с.98-110.

[viii] Енуков В.В. Курскъ и с Посемьем // Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя (Матеріали історико-археологічного семінару, присвяченого 60-річчю від дня народження О.В. Шекуна). – Чернігів, 1995. – с.30-31; Бібіков Д. Входження території Дніпровського Лівобережжя до складу Давньоруської держави у Х ст. // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали Х Міжнародної студентської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2011. – с.32-33.

[ix] Повість врем’яних літ. – К., 1990. – 558 с. – с.22.

[x] Гаркави А.Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских. – Спб.,1870. – с.264-265.

[xi] Соловьева Г.Ф. Славянские союзы племен по археологическим материалам VIII – ХIV вв. (вятичи, радимичи, северяне) // СА. – 1956. – т. XXV.

[xii] Енуков В.В. История Посемья – Курской волости на рубеже эпох (ІХ – ХІ века). Автореф. дис. на соиск. уч. степ. д. и. н. – Курск, 2007. – с.22-23.

[xiii] Самоквасов Д.Я. Могилы Русской земли. – М., 1908. – с.212, 216-217.

[xiv] Моруженко А.А. Отчет Лесостепной скифской єкспедиции Донецкого ун-та о разведках и работах в 1976 г. // НА ІА НАНУ. – 1976/96. – с.27.

[xv] Чмихов М.О. Кургани як явище давньої культури. – К.,1991. – с.33.

***

1. Петраускас О.В. Історія обряду кремації на території Середнього Подніпров’я у І тисячолітті н.е. Автореф. дис. на здоб. вс. ступ. к. і. н. – К.,1993. – с.1.

2. Самоквасов Д.Я. Северянские курганы и их значение для истории // Тр. ІІІ АС. – 1878. – с.193-194.

3. Моця А.П. Курганный могильник Х в. у с. Клонов // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К., 1988. – с.118.

4. Шекун А.В., Веремейчик Е.М. Селища ІХ – ХIV вв. в междуречье низовий Десны и Днепра // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К., 1988. – с.105.

5. Бліфельд Д.І. Давньоруські пам’ятки Шестовиці. – К.,1977. – с.46, 76; Моця А.П. Курганный могильник… – с.114.

6. Андрощук Ф., Панченко М., Ковалюх М. До передісторії спорудження Десятинної церкви (хронологічний аналіз поховальних комплексів) // Церква Богородиці Десятинна в Києві. – К.,1996. – с.46; Толочко П.П. Історична топографія Стародавнього Києва. – К., 1970. – с.63-64.

7. Мовчан І.І., Степаненко Л.Я. Розкопки поселення та могильника в Китаєво // Археологічні дослідження стародавнього Києва. – К.,1976. – с.108-118; Мезенцева Г.Г, Прилипко Я.П. Давньоруський могильник Бєлгорода Київського (дослідження 1974-1976 рр.) // Археологія. – 1980. – Вип. 35. – с. 98-110.

8. Енуков В.В. Курскъ и с Посемьем // Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя (Матеріали історико-археологічного семінару, присвяченого 60-річчю від дня народження О.В. Шекуна). – Чернігів, 1995. – с.30-31; Бібіков Д. Входження території Дніпровського Лівобережжя до складу Давньоруської держави у Х ст. // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали Х Міжнародної студентської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2011. – с.32-33.

9. Повість врем’яних літ. – К., 1990. – 558 с. – с. 22.

10. Гаркави А.Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских. – Спб., 1870. – с. 264-265.

11. Соловьева Г.Ф. Славянские союзы племен по археологическим материалам VIII – ХIV вв. (вятичи, радимичи, северяне) // СА. – 1956. – т. XXV.

12. Енуков В.В. История Посемья – Курской волости на рубеже эпох (ІХ – ХІ века). Автореф. дис. на соиск. уч. степ. д. и. н. – Курск, 2007. – с. 22-23.

13. Самоквасов Д.Я. Могилы Русской земли. – М., 1908. – с. 212, 216-217.

14. Моруженко А.А. Отчет Лесостепной скифской єкспедиции Донецкого ун-та о разведках и работах в 1976 г. // НА ІА НАНУ. – 1976/96. – с. 27.

15. Чмихов М.О. Кургани як явище давньої культури. – К.,1991. – с. 33.


58805605_175673903358331_2400480856939429888_n.jpg

Схема розвитку обряду кремації на на Дніпровському Лівобережжі:

      а) межиріччя Дніпра та нижньої Десни;

     б) межиріччя Десни та Сіверського Дінця.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s