Олеся Жданович. Варвари-кочовики в орбіті економічних інтересів Сасанідського Ірану та Візантії

Олеся Жданович

Варвари-кочовики в орбіті економічних інтересів

Сасанідського Ірану та Візантії

SogdianMerchants.jpg

 


Nomadic barbarians in the orbit of the economic interests of Sasanian Iran and Byzantine Empire

Олеся Жданович. Кандидат історичних наук, асистент Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. +380672345653. olesiazhdanovych@ukr.net

Olesia Zhdanovych. PhD, assistant of Taras Shevchenko. National University of Kyiv

Стаття присвячена ролі кочовиків у багаторічному конфлікті між Сасанідським Іраном та Візантійською імперією у VI ст. На основі аналізу відомостей з фрагментів праці грекомовного візантійського письменника Менандра Протектора досліджується участь давніх тюрків та согдійців у процесах міжнародної політики того періоду, а також їх місце у боротьбі за торгівельні шляхи, ринки збуту та сфери впливу на регіони транзитної торгівлі. Менандр, описуючи обмін посольствами між візантійцями і персами, значну роль у міжнародній політиці та економічному житті відводив персам.

Article is about the nomads’ role in the longstanding conflict between Byzantine Empire and Sasanian Iran during of VI century. This article based on some fragments of the byzantine author Menander who described embassies from Turks to Iran, Turks to Byzantine Empire and from Byzantines to Turks. The main goal of all this process were very important trade roots in the Mediterranean and European regions.


Dinastia_tang,_shanxi,_straniero_dal_volto_velato,_600-750_ca.JPG

Дипломатичні відносини Візантійської імперії з Сасанідським Іраном протягом достатньо великого періоду були дуже напруженими і неоднозначними. Вони розвивались за кількома основними напрямами, одним з найважливіших з яких був економічний аспект. Для обох держав взаємини один з одним були дуже пріоритетним вектором зовнішньої політики. Саме ці відносини дуже корелюються з проблемою північних варварів, зокрема, тюрків. Ці кочовики на середину VI ст. вже мали свою власну державу на Південному Алтаї і претендували на дружні й союзні взаємини з ромеями. Вони переслідували, в першу чергу, власні економічні інтереси, розглядаючи Візантію як найкращий ринок збуту як своєї продукції, так і товарів посередницької торгівлі. Зокрема, мова йде про шовк – надзвичайно коштовний товар, право на монопольну торгівлю ним з ромеями й боролись Сасаніди у VI ст. Виробництво і торгівля шовком дуже тісно пов’язані як з історією ранньої Візантії, Персії, а також тими народами, котрі були у полі зору обох держав.

Темі взаємин Візантії з Персією присвячено багато праць у західній історіографії. Зокрема, варто згадати кембрідзьке видання про взаємини Пізньої Римської імперії з Іраном[1]. Особливу увагу східному прикордонню в контексті перської загрози, а також причинам конфліктів і воєн між ромеями і персами приділяється у двотомній праці, британського видання[2]. Доволі цікавою і важливою в контексті дослідження зовнішньої політики епохи імператора Юстиніана є стаття грецького дослідника Іоанніса Дімітрукаса[3]. Заслуговує на увагу також книга Говарда-Джонсона, присвячена вивченню відносин між обома державами у пізній античності[4]. Інформація ро персько-візантійські війни міститься також у Б’юрі[5]. Серед праць, присвячених шовку, шляхам його поширення, виробництву, класичною роботою в цьому контексті можна вважати книгу Лопез про шовкову індустрію Візантії[6]. З новітніх видань заслуговує на увагу ґрунтовне дослідження сучасної норвезької дослідниці Маріанн Веделер про шовк у вікінгів[7]. Великому Шовковому шляху і ролі цього товару у зовнішній політиці ранньосередньовічного світу присвячено низку праць А. Ієрусалімської[8], Є. Лубо-Лесніченко[9] та інших.

Серед радянських і російських вчених теми візантійсько-перських взаємин торкались такі дослідники як В. Луконин[10], М. Іванов[11], С. Дашков[12], Н. Пігулєвська, А. Якубовський, І. Петрушевський, Л. Строєва, А. Беленицький [13]. Про візантійську дипломатію, тактику і стратегію періоду раннього середньовіччя достатньо грунтовно, легко і науково-популярно написав Едвард Люттвак[14]. Його робота дуже інформативна і охоплює усі аспекти візантійської дипломатичної стратегії з урахуванням не тільки джерельної бази історії ромеїв, але й сучасних поглядів і сприйняття історії і політичної стратегії.

Конфлікт між двома наддержавами свого часу розпочався ще в античні часи. У пізньоримський та ранньовізантійський період часті відкриті конфлікти змінювались недовготривалими перемир’ями.

З початку ІІІ ст. в Персії починається епоха правління династії Сасанідів. У 208 (209) один з правителів Парса – Папак з роду Сасанів – вбив царя Гочіхра і захопив владу в країні[15]. Однак першим сасанідським правителем вважається Арташир, який у 226 р. був коронований і став шахиншахом Ерана (царем царів Ірана)[16]. Візантійські історики описали прихід до влади нової династії у сусідній державі так: «… дехто на ймення Артаксар, перський муж, спершу геть нікому не відомий і нічим не знаменитий, але цілком енергійний і здатний до великих діянь … зібрав змовників, напав на царя Артабана і вбив його… знищив могутність парфян і повернув персам їхнє царство» (Agaph. II, 26). Столицею нової династії стало місто Ктесифон. Територія Сасанідської держави включала в себе Іран з областями на південному заході середньої Азії і заході Афганістану, нижню і середню Месопотамію[17].

У 283 р. між Сасанідами і Римською імперією вперше офіційно були встановлені братські відносини, якими передбачалась практика всиновлення спадкоємця престолу однієї держави правителем іншої[18]. Дипломатичні стосунки обох держав розвивалися непросто. Перси прагнули до завоювання нових територій, котрі часто були також предметом зазіхань Риму, що призвело до низки воєн між імперіями[19]. У цьому суперництві іранські шахиншахи проводили в основному наступальну політику і періодично вдиралися у Сирію та Малу Азію.

Після низки територіальних війн між Римом і Персією кін. ІІІ – поч. IV ст., у 387 р. вдалося уклали мирний договір, за яким Сасаніди отримали більшу частину Вірменії, східну Грузію й Албанію. Під вплив Риму потрапили західна Вірменія та Лазіка, за яку у VI ст. точилася боротьба між Візантією і Персією. За договором 562 р. Лазіка перебувала в залежності від Візантії, а в VIII ст. увійшла до складу Абхазького царства.

Отже, з IV ст. Візантія межувала з Персією у Межиріччі й на Кавказі. На той час саме ці імперії були найбільш впливовими державами в регіоні. Одним з важливих аспектів їхнього суперництва був контроль над найбільшою торгівельною артерією того часу – Великим шовковим шляхом, який з’єднував Китай і Візантію, далекосхідний і середземноморський регіони, Азію та Європу[20]. У першій половині VI ст. візантійсько-перський кордон був віддалений від візантійського військового укріплення Дарас на 5,25 км. і на 18 км. від перського міста Нізібія[21].

 Назва «Великий Шовковий шлях» не була у вжитку в перід раннього середньовіччя. Вона, як і багато інших вже усталених історичних чи географічних назв, увійшла в історіографію у XIX ст. і слугувала для позначення величезної торгівельної магістралі, котра зв’язувала Китай з Римо-Візантійським світом, Близьким Сходом і Заходом. Шовковим шляхом ці маршрути назвали з огляду на те, що Китай традиційно був батьківщиноюю шовку[22]. Завісно, що данне поняття досить умовне, бо шовк, при всій його цінності, не був єдиним товаром, яким торгували купці у тогочасному світі. Хоча у ранньому середньовіччі шовк прирівнювалвся до золота, і розповсюджувався завдяки стрімкому розвитку торгівлі. У IX ст., в епоху вікінгів, він потрапив навіть до Скандинавії та набув там величезної популярності[23].

Прагнення Риму та його наступниці Візантії встановити свій вплив над Кавказом мали цілком конкретну мету – контроль над торгівельними шляхами через Каспійське море. Персам у жодному разі  з будь-якої точки зору це було вкрай не вигідним. По-перше, вони могли втратити роль посередників у торгівлі між Сходом і Візантією з правом монопольно встановлювати ціни на транзитні товари. По-друге, контроль над територіями Закавказзя. До цього додавалися перські зазіхання ще й на підконтрольні візантійцям причорноморські території.

Перманентний стан війни між Іраном та Візантією за вплив у Кавказькому регіоні тримав у тонусі обидві держави, сприяв пошуку альтернативних шляхів розвитку торгівлі, а також, поступово виводив Візантію на новий рівень комунікацій, насамперед, з кочовими тюркомовними племенами зі Сходу. Саме кочовики на початку середньовіччя стали своєрідними посередниками між ромеями і персами як в торгівельних взаєминах, так і в політичних.

У 521 р. між перською і ромейською державами розпочалася війна, протягом якої візантійці здобули Лазіку. З 530 р. перевага у війні була на боці ромеїв, а вже 532 р. між країнами був підписаний «вічний мир». Однак через 8 рр. бойові дії відновилися, в результаті чого обидві країни були вкрай ослаблені [24]. У 562 р. було укладено новий мирний договір строком на 50 рр. Деякі пункти цього документу містять цінну інформацію про регулювання торгівлі на Великому шовковому шляху для обох держав. У Менандра знаходимо цінну інформацію про посольство Візантії на чолі з воєначальником Петром Патрікієм[25] до Персії, а також деякі пункти договору, де чітко сформульовані правила контролю над провезенням товарів через кордони.

Так, за Менандром, ромеї, перси та інші купці зобов’язані провозити будь-які свої товари тільки через встановлені митниці[26]. Ці пункти пропуску облаштовували в містах Нізібія і Дара[27], і пунктами договору регламентувалося, щоб різні сарацини та будь-які торгівці з представників варварських народів, підлеглих Візантії, або Персії, їздили тільки через зазначені митниці. Порушення пунктів договору каралося законом. До того ж, підданим обох держав не дозволялося виїздити до інших областей без дозволу влади, а також порушувати кордон у недозволеному місці[28]. Окремо було прописано, що посли і гонці, як з ромейського, так і з перського боку, можуть вільно перетинати кордони, але не залишатись довго там, куди приїхали. До того ж, вони мають право безмитно і безперешкодно торгувати товарами, які везуть із собою[29].

З країн Середземномор’я до Китаю везли вовняні вироби і тканини, гобелені, килими, котрі у Китаї цінувалися не менше, ніж шовк на заході[30]. Але саме він був головним товаром і рушійною силою в економіці, політиці і міжнародних відносинах держав тогочасного світу.

Кочовики відігравали важливу роль у взаєминах між персами і візантійцями, не забуваючи й про свої інтереси. Найбільше за інших у нових зв’язках, у першу чергу торгівельних, були зацікавлені согдійські купці. Область Согдіана входила до складу Тюркького каганату і здавна славилася своїми торгівцями, котрі не тільки добре вели справи, але й, через постійні пересування різними країнами у торгових справах, знали іноземні мови та були обізнані зі звичаями та особливостями різних народів і країн. Слід зазначити, що тюркські правителі практично з самого початку існування каганату побачили і оцінили розум, кмітливість і гарні комунікаційні якості согдійців. Останні перебували на службі при дворі в якості радників кагана, були послами до різних країн, зокрема, й до Візантійської імперії тощо.

Тюркський каганат був дуже молодою державою, але розвивався дуже стрімко і зміг заявити про себе на світовій політичній арені, зокрема, й не без участі купців. Тобто, бачимо, що торгівельні зв’язки відігравали провідну роль у розвитку нових утворень. Тут слід пояснити це тим, що Каганат був дуже тісно пов’язаний з Китаєм і отримував звідти данину переважно шовком, якого на середину століття накопичилось у тюрків вже доволі багато. Постала нагальна проблема пошуків ринків збуту. Найкращим варіантом для продажу шовку правителям кочовиків вбачалась багата Візантія. До того ж, потрібно було налагоджувати ще й політичні стосунки з однією з найбільших і найвпливовіших держав в регіоні. Іншим стратегічним партнером була друга за значимістю наддержава – Персія.

Тюрки розуміли важливість торгівельних взаємин з персами, бо ті володіли монопольним правом на частину Великого шовкового шляху через свої володіння. І саме вони тривалий час були основним і єдиним постачальником шовку з Китаю в Візантію. Тож, тюркам потрібно було спробувати спершу налагодити стосунки з персами. На початку 568 р. согдійці ініціювавши відправку посольства до Сасанідського Ірану. Перси одразу ж дали чітко зрозуміти, що не мають наміру допускати конкурентів на свої торгівельні ринки, і будуть жорстоко боротись проти зазіхань согдійських купців. Хосрой не був зацікавлений у різкому збільшенні кількості імпортного шовку на іранському ринку, адже це зменшило б прибутки місцевого шовкового виробництва[31]. Менандр дуже яскраво і навіть дещо емоційно описує перебіг зустрічі між постами від Тюркського каганату до шахиншаха. Согдійці привезли в Персію багато дуже якісного шовку, частину принісши в дар, а частину на продаж. Хосров наказав купити товар, а потім показово знищити його. Отже, шовк спалили, продемонструвавши таким чином зневагу до тюркського посольства, яке змушене було повернутися додому ні з чим: без домовленостей про безперешкодну торгівлю через територію Персії.

Після описаних Менандром подій, тюрки почали обдумувати можливості створення дипломатичної блокади навколо Сасанідського Ірану. Найкращим союзником у цьому питання мала стати Візантія. Ймовірно, що саме согдійські купці були ініціаторами скликання посольства до Візантії після того, як отримали відмову від Персії[32]. Однак, согдійців це не зупинило і вони зуміли вмовити тюркського кагана на ще одне посольство до Ірану з метою встановлення дружніх стосунків, під якими розумілося створення вигідних торгівельних умов для Тюркського каганату.

Отже, невдовзі й друге посольство до персів було відправлене. Проте, перси вже утвердились у своїх намірах не йти на поступки тюркам. За словами Менандра: «Посли тюрків[33] знову прийшли, а василевс разом з кращими персами і Катульфом визнали повністю не вигідним для персів рішення про встановлення дружби з тюрками, тому що скіфи[34] підступні»[35].

На додачу до відмови тюркам у дружніх відносинах та відкритому приниженні, Хосров віддав наказ отруїти учасників посольства, щоб тюрки «відмовилися туди приходити знову». Отже, «він наказав убити отрутою деяких послів, щоб [тюрки] відмовилися туди приходити знову. Багатьох посланників тюркських через додавання в їжу згубного зілля позбавили життя, окрім трьох чи чотирьох»[36].

Очевидно побоюючись відкритої конфронтації з тюрками «перси поширювали чутки про те, що тюркські посли загинули від задушливої перської посухи, адже земля [тюрків] часто засипана снігами і вони не можуть жити ніде, окрім холодних місць»[37].

Очевидно, на той момент питання реалізації шовку стояло перед согдійцями дуже гостро. Тому саме согдієць Маніах звернувся до кагана з пропозицією налагоджувати контакти з візантійцями і продавати шовк їм, «…бо вони більше за інших людей ним користуються»[38]. Тут ми стикаємося з класичним випадком перевиробництва і складнощів у реалізації продукту. Не вийшло домовитися про збут, або хоча б про можливість перевезення шовку через територію Ірану для подальшого продажу його у Середземномор’ї, тож купці почали шукати інші вигідні для них можливості. І таким чином звернули свою увагу на Візантію.

В результаті, у 568 р. до Константинополя було відправлене посольство від тюрків, результатом чого стало ухвалення угод між Великим тюркським каганатом і Візантією. Вона дозволяла тюркам здійснювати контроль над Великим шовковим шляхом. Під час тюрксько-візантійських переговорів були здійснені домовленості про спільні військові дії проти Ірану й аварських племен.

Для підтвердження і закріплення цих ухвалень у серпні 568 р. імператор Юстин ІІ відправив посольство до тюрків. Тюркський каган Істемі гостинно прийняв послів, похизувався багатством і силою каганату, подарував послу Земархові коштовні дарунки. А також запропонував, ніби так, між іншим, сходити з його військом у воєнний похід проти Персії. Це був хитрий стратегічний хід: тюрки сподівались, що ромеї, вступивши у війну, відтягнуть на себе частину уваги іранців, і таким чином встановиться ніби два фронти, на одному з яких тюркам буде легко впоратися з армією Хосрова. Але візантійці виявилися не готовими до справжньою війни з персами. Вони, як це було притаманне візантійській політиці, прагнули здобути перемогу чужими руками, а саме – зіткнувши між собою тюрків з персами, щоб ті знекровили один одного, а потім діяти за ситуацією, отримавши максимальну вигоду для себе. тобто, тюркам не вдалося використати ромеїв у своїх цілях, швидше, вони самі стали певною мірою об’єктом маніпуляцій в руках провідних держав Середземномор’я.

Пропозиція тюрків поставляти шовк у Константинополь була, звичайно, вигідною ромеям, адже тепер у них з’являлись альтернативні шляхи завезення в країну шовку з Китаю суходолом, обходячи Персію. Тюрки натомість, переслідували свої цілі, окрім вигідних торгівельних справ, вони також прагнули заручитись підтримкою візантійців у протистоянні з персами. Але врешті решт, обидві сторони домоглися тільки короткострокового союзу, наслідком якого для Візантії стало погіршення відносин з Персією. Бойові дії між тюрками і персами розпочалися 569 р. і тривали до 571 р., коли був укладений мир, за яким тюрки залишали за собою володіння у Середній Азії і більше нічого.

Після невдалої перської кампанії тюрки продовжили свої переслідування аварів, які вони тимчасово припинили в той час, коли воювали з ефталітами. Вже у 571 році Істемі завоював Північний Кавказ, підкорив аланів і утігурів, дійшовши до Боспору. Таким чином він розчистив собі шлях з каганату до Візантії через Хорезм, Поволжя і Кавказ, або через Крим. Це було стратегічно важливим кроком, адже якраз у 70-х роках кардинально змінюється позиція тюрків по відношенню до візантійців. Візантія в цей час дещо ослабла, потерпіла поразку від аварів і змушена була укласти з ними невигідний для себе договір. Тюркський правитель Турксанф усвідомив свою перевагу над ромеями і почав спілкуватися з ними вже дещо іншим тоном, ніж раніше. При зустрічі з візантійським послом Валентином, він дозволив собі погрожувати на адресу імператора. Він вихвалявся, що володіє відомостями про військову силу і шляхи вторгнення у Візантію і готовий ними скористатися, коли прийде час покарати ромейського імператора.

У 588-589 роках відбувся другий похід тюрків на Персію, який здійснили правителі Західного каганату. Армія кагана вдерлася в Хорасан, але славетний іранський полководець Бахрам Чобін поблизу міста Герата розгромив тюркське військо і вбив їхнього правителя. Між персами і тюрками запанував мир, а кордони між державами залишалися незмінними. Тож каравани з шовком рухалися у Візантію не тільки новими шляхами, розчищеними тюрками, а продовжували йти традиційною дорогою через Іран.

Отже, коротко проаналізувавши складні процеси взаємин між Візантією, Персією та Великим Тюркським каганатом, можна зробити висновок, що кожна держава переслідувала свої власні інтереси, намагаючись використовувати в своїх цілях усіх: і опонента, і союзника. Саме в зовнішньополітичних сюжетах VI ст. яскраво проявляється відома візантійська дипломатія, спрямована на використання інших народів та держав у своїх цілях. Тюркські кочовики, однак, не були жертвами у цій ситуації між двома імперіями, а натомість, переслідували свої інтереси, розвиваючи власну молоду державу і зміцнюючи позиції.

[1] Dignas B., Winter, E. Rome and Persia in late antiquity. Cambridge, 2007.

[2] Dodgeon M., Lieu S. N. C. The Roman eastern frontier and the Persian Wars, A.D. 226–363. London, 1991. Greatrex G., Lieu, S. N. C.; The Roman eastern frontier and the Persian Wars, A.D. 363–630. London, 2002

[3] Dimitroukas Ioannis. The Trip of the Grate Persian Embassies to Byzantium During the Reign of Iustinian I (527-565) And Its Logistic. // Byzantina Symmeikta. – 18. – 2008. – P. 174.

[4] Howard-Johnston J. D. East Rome, Sasanian Persia and the end of antiquity: historiographical and historical studies. – Aldershot, 2006

[5] Bury J.B. A History of the Later Roman Empire from the death of Theodosius I to the death of Justinian. – Vol. 2. – Chapter XVI. – New York, 1889. – P. 75-124.

[6] Lopez R.E. Silk Industry in the Byzantine Empire. – Speculum. – Vol. XX. – 1945. – P. 1–42

[7] Vedeler Marianne. Silk for the Vikings. – Oxford: Oxbow Books, 2014.

[8] Иерусалимская A.A. Кавказ на Шёлковом пути. Каталог временной выставки. –  СПб: 1992; Иерусалимская А.А. Западные ткани на Дальнем Востоке. // Культура и искусство Индии и стран Дальнего Востока. – Л., 1975 та інші.

[9] Лубо-Лесниченко Е.И. Великий Шёлковый путь. // Вопросы истории. – 1985. – № 9.

[10] Луконин В.Г. Древний и ранне.средневековый Иран. Очерки истории культуры. – М.: «Наука», 1987.

[11] История Ирана. / Под ред. М.С. Иванова. – М.: МГУ, 1977.

[12] Дашков С. Б. Цари царей – Сасаниды. Иран III-VII в. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях. – М.: СМИ-АЗИЯ, 2008.

[13] Пигулевская Н. В. Византия и Иран на рубеже VI и VII веков. – Москва, 1946.; Пигулевская Н.. В.., Якубовский А. Ю., Петрушевский И. П., Строева Л. В., Беленицкий А. М.. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1958.

[14] Люттвак Э.Н Стратегия Византийской империи. – Москва, 2010.

[15] Dignas B., Winter, E. Rome and Persia in late antiquity. Cambridge, 2007; Dodgeon M., Lieu S. N. C. The Roman eastern frontier and the Persian Wars, A.D. 226–363. London, 1991; Greatrex G., Lieu, S. N. C.; The Roman eastern frontier and the Persian Wars, A.D. 363–630. London, 2002.; Howard-Johnston J. D. East Rome, Sasanian Persia and the end of antiquity: historiographical and historical studies. – Aldershot, 2006; Луконин В.Г. Древний и ранне.средневековый Иран. Очерки истории культуры. – М.: «Наука», 1987.

[16] Bury J.B. A History of the Later Roman Empire from the death of Theodosius I to the death of Justinian. – Vol. 2. – Chapter XVI. – New York, 1889. – P. 75-124. Дашков С. Б. Цари царей – Сасаниды. Иран III-VII в. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях. – М.: СМИ-АЗИЯ, 2008. – С. 53.

[17] История Ирана. / Под ред. М.С. Иванова. – М.: МГУ, 1977 – С. 107

[18] Чекалова А.А. Византия между державой Сасанидов и варварськими королевствами Запада в IV – первой половине VII в. // Византия между Западом и Востоком. Опыт исторической характеристики. – СПб., 1999. – С. 83.

[19] История Ирана. / Под ред. М.С. Иванова. – М.: МГУ, 1977 – С. 108.

[20]  Детально про маршрути див., наприклад: Stein. Innermost Asia. – Oxford, 1928. – I. – P. 227-230.

[21] Karapli K. Δάρας μια πόλη-φρούριο στην Άνω Μεσοποταμία (6ος-11ος αιώνες). // Κλητόριον είς μνήμην Νίκου Οικονομίδη. – Athens-Thessaloniki, 2005. – P. 137-160.

[22] Иерусалимская A.A. Кавказ на Шёлковом пути. Каталог временной выставки. –  СПб: 1992. – С. 3.

[23] Vedeler Marianne. Silk for the Vikings. – Oxford: Oxbow Books, 2014.

[24] The Cambridge History of the Byzantine Empire c. 500-1492. / Ed. By Jonathan Shepard. – Cambridge University Press, 2008. – P. 130-155.

[25] Αντονόπουλος Π. Πέτρος Πατρίκιος. Ο Βυζαντινός διπλωμάτης, αξιωματούχος και συγγραφέας. Historical Monographs. – Athens, 1990.

[26] Menander. Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829. – P. 360.

[27] Dimitroukas Ioannis. The Trip of the Grate Persian Embassies to Byzantium During the Reign of Iustinian I (527-565) And Its Logistic. // Byzantina Symmeikta. – 18. – 2008. – P. 174.

[28] Menander. Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829. – P. 360-361.

[29] Menander. Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829. – P. 360.

[30] Иерусалимская А.А. Западные ткани на Дальнем Востоке. // Культура и искусство Индии и стран Дальнего Востока. – Л., 1975. – С. 39-52; Лубо-Лесниченко Е.И. Великий Шёлковый путь. // Вопросы истории. – 1985. – № 9. – С. 99.

[31]Кляшторный С.Г. Степные империи: рождение, триумф, гибель. // Кляшторный С.Г., Савинов Д.Г. 2005: Степные империи древней Евразии. СПб., 2005. – С. 95.

[32] Артамонов М. И. История Хазар. – Ленинград, 1962. – С. 135.

[33]Менандр тут уже говорить не про согдійців, а називає тюрків. Тому можна припустити, що більшість у посольстві складали тюрки, а не согдійці.

[34] Менандр іноді називає тюрків скіфами, також як і інших варварів, котрі

мешкали на північ від Візантійської імперії. Тут ми зустрічаємося з плутаниною у назвах інших народів римськими та візантійськими письменниками. Чіткої ідентифікації багатьма авторами варварів, особливо кочовиків, не існувало. Вони знали про скіфів, що ті мешкали на території Північного Причорномор’я, тож усіх інших народів, котрі з’являлися у цьому регіоні, також називали звичним для себе етнонімом.

[35] Menandri Historia p. 106-108. // Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829.

[36] Menandri Historia p. 106-108. // Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829.

[37] Menandri Historia p. 106-108. // Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829.

[38] Menandri Historia p. 106-108. // Corpus Scriptorum Historiae Byzantinae / Ed. B.G. Niebuhrii. – Pars I.: Dexippi, Eunapii, Petri Patricii, Prisci, Malchi, Menandri, Olympiodori, Candidi, Nonnosi et Theophanis Historiarum Beliquiae, Procopii et Prisciani Panegyrici. – Bonnae, 1829.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s