Василь Босак. Таран. Спроба конструкційної класифікації і характеристика застосування під час Хрестових походів

Василь Босак

Таран 

Спроба конструкційної класифікації

і характеристика застосування під час Хрестових походів

76720805_435283960491990_3813775519686590464_n.jpg


Протягом доби Античності і Середньовіччя таран залишався одним із найефективніших облогових засобів. Як і у випадку інших масових знарядь, таку тенденцію можна пояснити простотою конструкції (яка, щоправда, в процесі еволюції також зазнала кількох суттєвих модифікацій) і швидкістю спорудження за наявності необхідних матеріалів. За конструктивними особливостями і характером застосування тарани поділяють на прості (ручні) і складні.

341-taran-800x1025_0 - копия.jpg

У першому випадку мова йде про початковий примітивний засіб, що використовувався ще в період Античності. Це була збалансована за співвідношенням довжини і ширини жердина, виготовлена із міцних порід дерева. Один її кінець обковувався металевим обрамленням для збільшення міцності деревини при ударах об поверхню стіни. Зображення такого типу тарану зафіксоване на одній з мініатюр колони Траяна.

74569336_2529008737179149_9038173751425892352_n (1).jpg

Колона Траяна – тріумфальна колона комплексу, яка розташована на однойменному форумі в м. Рим. Її проектуванням та спорудженням займався архітектор Аполлодор Дамаський (згадуваний нами, як автор праці “Поліоркетика”[1]) в честь перемоги римського війська над даками. На вищезгаданій мініатюрі зображено атаку загону варварів на укріплений табір. Крім масованого обстрілу з луків, група нападників застосовує ручний таран із навершям у формі баранячої голови. Питання про ефективність цього типу тарана є риторичним, оскільки навіть на мініатюрі ми бачимо: обидві руки обслуги машини є зайнятими, що автоматично робить їх вразливими перед камінням і стрілами захисників[2].

Складний таран за напрямом і характером дії можна поділяти на статичний і маятниковий. Попри їх суттєві відмінності, загальна конструкція є однаковою. Враховуючи недоліки найпростішого тарана, в процесі еволюції машини постали два основні завдання:

  • як захистити обслугу від обстрілу зі стіни, давши змогу їм безперешкодно наблизитись впритул до зони удару і атакувати;
  • як збільшити силу удару, при цьому зменшивши фізичне навантаження обслуги.

Так з’являється захисна черепаха – пересувна каркасна конструкція на колесах. В її основі знаходилось кілька скріплених балок і нижня рама з кількома парами коліс. Вітрувій у своїй праці[3] описує такі типові параметри черепахи: ширина – 30 ліктів (7 м) , висота – 13 ліктів (3 м). Цікаво зазначити, що в його розумінні черепаха є не тільки захистом для тарана, а суміщає в собі одразу кілька видів облогових машин — таран (в автора — баран), башта–геліополь і розташовані в ній катапульта чи скорпіон. Найчастіше обшивка каркасу була виготовлена із зшитих шкур худоби, рідше – з дощок, або переплетеної лози.[4]Такий захист хоч і був безсилим проти горючих сумішей і снарядів метальних машин, проте ефективно захищав від стріл5[5] і дрібного каміння.[6]

73533102_684958141907720_8079025035022434304_n.jpg

Наявність стійкого каркасу дозволила вирішити другу важливу проблему – закріпити таран, що дозволило економити сили обслуги і суттєво збільшило силу і частоту ударів. За способом закріплення ударної балки складні тарани можна умовно поділити на статичні і маятникові.

Під статичним тараном варто розуміти жорстке нерухоме закріплення балки з каркасом. Удар таким тараном був штовхально–відкочувальним, тобто приводився в дію виключно за допомогою м’язевої сили обслуги. Проте, Візантійський Анонім[7] згадує і про можливість використання ворота в якості приводу механізму.

Принцип дії другого підвиду справді можна порівняти з коливаннями відомого нам математичного маятника. Підвішана за допомогою ланцюгів ударна балка коливалась за амплітудою із заданою частотою. Візантійський Анонім8 підкреслює співвідношення висоти закріплення балки: чим вище, тим більша відстань і сила нанесення удару. Тому висота тарану такого типу повинна дорівнювати його довжині. Чим вища і гостріша верхівка даху, тим більшу силу удару вона витримує. Як зразок в праці подається співвідношення довжини балки 24 фути (7,097 м) з проміжною відстанню 12 футів (3,548 м). Для збільшення стійкості такої машини Анонім також пропонує закріплювати колеса за допомогою забивання клинів.

Обидва підвиди мали як переваги, так і суттєві недоліки. У першому випадку ударна балка завжди знаходилась в одному положенні і була стійкою, але для нанесення тараном удару потрібно було прикладати більше м’язевої сили. У другому — завдяки розхитуванню підвішаної балки удар наносився значно легше, але кріплення ланцюгами і канатами було дуже ненадійним.

Аби згадуючи про затрати зусиль обслугою, ми могли приблизно оцінити масштаби конструкції доведеться знову звернутись до Аноніма — описуючи таран Гегетора Візантійського та його майстрів, він зазначає наступні параметри: висота балок основи (для порівняння із типовими верхніми) – 24 лікті (10,6 м), вага – 4000 галонів (157 т), кількість обслуги – 100 чоловік. Але, користуючись описами таранів в історіографії, реальні розміри машин (особливо якщо йдеться про добу Середньовіччя) є значно меншими.

73237571_442953796356729_5415572182476521472_n.jpg

Ми маємо одразу кілька згадок про застосування таранів військом хрестоносців. Насамперед, мова йде про облогу Нікеї (14 травня–19 червня 1097 року), особливості якої були описані нами у першому розділі. Хроніст Вільгельм Тірський[8] описує атаку графом Раймундом Тулузьким стратегічного для міста південного відрізку стіни і його найбільшої башти. Для атаки застосовувались різні поліоркетичні засоби: метальні машини, підкоп і таран. Аби захиститись від таранів і підкопів, жителі Нікеї за допомогою каміння укріпили зсередини саму башту і найслабші місця муру. На відміну від розташованих на значній відстані метальних машин, обслуга тарану і копачі в процесі роботи зіткнулися з інтенсивним обстрілом захисниками. Черепахи дозволили їм підійти впритул до стін і зробити пролам, в який вільно могли пройти два озброєні воїни. Проаналізувавши цей уривок, можемо зробити наступні висновки:

  • черепахи цілком виправдали своє застосування — захистили обслугу тарана від уламків каміння, та вогню лучників і пращників з міських укріплень;
  • зробивши широкий пролам, таран показав значно кращі результати порівняно з метальними машинами (яких було значно більше і стіни Нікеї перебували під їх інтенсивним обстрілом).

Знаходимо про інформацію про використання таранів під стінами Нікеї і в “Олексіаді” Анни Комніної.[9] Йдеться вже про згадуваний нами в першому розділі штурм Ісаангела (Раймунда Тулузького). Порівнюючи уривки хронік Вільгельма Тірського і Анни Комніної, можемо зробити висновок: обоє авторів описують штурм однієї башти — Гонат. Отже, крім самого факту згадки, цікавими для нас є два факти.

По–перше, під час цієї спроби штурму тарани виконували допоміжну роль. Ватажки хрестоносців покладали надії на підкоп, який прикривала облогова башта. А кількома таранами була оточена частина стіни поблизу. Анна Комніна також згадує і про використання черепах як засобу прикриття.

По–друге, в джерелі відзначено і важливу перешкоду для використання таранів — фортечний рів. І справді, аби наблизити машину під прикриттям черепахи впритул до стіни, потрібно було засипати рів. Зробити це під інтенсивним обстрілом ворога було дуже складно, оскільки сам процес є тривалим і вимагає залучення великої кількості живої сили.

Штурм Єрусалима (7 червня – 15 липня 1099 р.), [10] інформацію про який подав Вільгельм Тірський[11], став не тільки кульмінаційною подією Першого хрестового походу, а також найвизначнішим завоюванням тієї епохи. З стратегічної точки зору місто було неприступним. Розташоване на широкому плато місто було укріплене цілою системою довготривалих фортифікаційних споруд різних епох — мури, побудовані ще за часів правління імператора Адріана постійно ремонтували Омейяди і Фатіміди1. Аварійні ділянки було перебудовано і додатково укріплено. Підходи до міста були відкриті лише з північного боку.

Населення, що ховалось за стінами при підході латинян налічувало до 20 тисяч — переважно це були турки і араби, а також євреї. Гарнізон міста було підсилено за рахунок прибуваючих залишків військ, запаси води та фуражу поповнено. Військо хрестоносців було недостатньо чисельним для оточення міста кільцем, тому штурмові дії відбувалися на кількох підконтрольних різним командирам ділянках. Зі штурмом вирішено було не затягувати — військо було виснажене маршем і відсутністю питної води, а гарнізон пустив чутки про наближення єгипетської армії.

Під час облоги Єрусалиму питання масової побудови різних видів облогової техніки постало особливо гостро. Вже перший штурм міста міг завершитись успішно, якби натиск лицарів був рівноміно розподілений і прикритий машинами. Тому, очільники хрестоносців поставили перед собою мету — якнайшвидше роздобути деревину твердих порід і знайти інженерів–майстрів, які керуватимуть побудовою. Під їх керівництвом і було зведено метальні машини (мангани, петрарії), а також тарани і підкопні скрофи.

Після побудови облогової техніки, військо було остаточно готове до фінального приступу. В нас немає прямих згадок про використання таранів під час нього, оскільки ключову роль зіграли штурмові драбини і геліополь. Але варто відзначити, що вся техніка хрестоносців зіткнулась зі своїм головним ворогом — камінням і запалювальними сумішами захисників.

Підсумуємо. Через простоту конструкції і швидкість спорудження таран був однією з наймасовіших і найпоширеніших облогових машин. Це зумовило також поступову еволюцію його конструкції — із ручного примітивного засобу він поступово перетворився у повноцінну машину з кількома відмінними типами. Широке застосування тарана забезпечило йому хороший опис конструкції в джерелах та історіографії у порівнянні з іншими видами неметальної техніки.


Використані джерела і література:

  1. Аполлодор Дамасский, “Полиоркетика”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/apollodorus-damascenus
  2. Византийский Аноним, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus
  3. Марк Витрувий Поллион, “Десять книг об архитектуре”, totalarch — история античной архитектуры, доступ 3 березня 2019, http://antique.totalarch.com/vitruvius
  4. Анна Комнина, “Алексиада”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 272
  5. Вильгельм Тирский, “Поход Готфрида, герцога Лотарингского, до взятия Никеи. 1097–1098 гг.” у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001), 592
  6. Вильгельм Тирский, “Осада и взятие Иерусалима”, у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 592
  7. David Nicolle, Arms and armour of the crusading era, 1050–1350 (London: Greenhill Books, 1999): 565
  8. Александр Грановский, Крестовые походы. 1 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 472
  9. Эварт Окшотт, Рыцарь и его замок. Средневековые крепости и осадные сооружения (Москва: Центрполиграф, 2011): 115
  10. Виктор Яковлев, История крепостей (Санкт–Петербург: Полигон, 2000): 400

Покликання:

[1] Аполлодор Дамасский, “Полиоркетика”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/apollodorus-damascenus.

[2] Виктор Яковлев, История крепостей (Санкт–Петербург: Полигон, 2000): 30

[3] Марк Витрувий Поллион, “Десять книг об архитектуре”, totalarch  –история античной архитектуры, доступ 3 березня 2019, http://antique.totalarch.com/vitruvius

[4] Эварт Окшотт, Рыцарь и его замок. Средневековые крепости и осадные сооружения (Москва: Центрполиграф, 2011): 50

[5] David Nicolle, Arms and armour of the crusading era, 1050–1350 (London: Greenhill Books, 1999): 170

[6] Там само, 51

[7] Византийский Аноним, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus

[8] Вильгельм Тирский, “Поход Готфрида, герцога Лотарингского, до взятия Никеи. 1097–1098 гг.” у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 112–13

[9]  Анна Комнина, “Алексиада”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 79

[10] Александр Грановский, Крестовые походы. 1 т. (Санкт–Петербург: “Дмитрий Буланин”, 2013): 105–06

[11] Вильгельм Тирский, “Осада и взятие Иерусалима”, у книзі История Средних векав: Крестовые походы (1096–1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич, (Санкт–Петербург: Полигон,2001): 592


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s