Уляна Кухарук та Ілля Левченко. Орден Підв’язки (The Most Noble Order of the Garter)

Уляна Кухарук та Ілля Левченко 

Орден Підв’язки

(The Most Noble Order of the Garter)

51453475_318050622160065_4854481241224773632_n.jpg


Утвердження символіки Ордену Підв’язки в англійській[1] лицарській традиції як особливого способу репрезентації влади монарха та політично чи родинно близьких до нього осіб пов’язане з іменем короля Едварда ІІІ. Історія створення має кілька інтерпретацій, часто напівлегендарних, тому вони не мають повноцінного наукового обґрунтування. За одним із найвідоміших переказів, під час танцю короля Едварда ІІІ та графині Солсбері у жінки спала підв’язка, яку монарх пов’язав собі на ногу й звернувся до гостей балу зі словами майбутнього девізу ордену. Проте зараз у численних дослідженнях висвітлено ті чи ті аспекти внутрішньої та зовнішньої політики Англії XIV ст., особисті прагнення короля, що проливають світло на обставини, які зумовили закономірне формування ордену.

Щодо реальних мотивів створення Ордену Підв’язки історики завважують на різних аспектах його ролі в житті монарха, його оточення та держави. Найперше, слід звернути увагу на те, що подібний орден на час створення англійського варіанту (офіційною датою вважають 23 квітня 1348 року) уже був відомий. В Іспанії існував Орден Підв’язки (?) (Order of the Bard), заснований Альфонсо XI у Кастильському Королівстві. Гюго Коллінз завважує, що «з огляду на близькі відносини між Англією та Кастилією на той час, графи Дербі та Солсбері щойно повернулися з облоги Альхесірасу восени 1343 року й це могло частково вплинути на рішення Едуарда ІІІ про створення Ордену Підв’язки» [Hugh, p. 8].

Опріч популяризації та підтримання лицарських ідеалів, Орден Підв`язки відігравав важливу роль у формування уявлень про “англійську націю1”, що було оприявлено в церемоніях Ордену, п’єсах-масках, придворній літерaтурі, мистецтві [Кирьянова, c. 92].

Перш за все, зазначимо, що ми уналежнюємо до символіки Ордену. Під час церемонії інсталяції кандидатові давали саму підв’язку, яку він був забов’язаний носити на всіх офіційних та неофіційних заходах; мантію лицаря Ордену; відводили окреме місце в дзвіниці собору св. Джорджа у Вінздорі, де відбувалися офіційні заходи Ордену [Моисеев, с. 99]. До відзнак Ордену також належить блакитна стрічка, ланцюжок, срібна зірка (Іл. 2). Однією з головних речей, що символізують приналежність особи до Ордену є сама підв’язка. Зазвичай її виготовляли із темно-синього оксамиту або шовку й розшивали золотом, коштовним камінням. Кількість та багатство прикрас на підв’язці залежало від рангу та статусу власника [Awais-Dean, p. 73]. Іншою важливою відзнакою став символу Ордену – підвіска у формі св. Джорджа в його звичній іконографічній позі на коні зі списом, піднесеним над змієм. Розрізняють два основні види, форма та декорування яких варіювалися в різний час: the Great George та the Lesser George (Іл. 1а, 1б).

das - копия.png

Іл. 1. Золотий Джордж, належний А. Вільямові Комптону, 1628-1629. Британський музей, 1980, 0201.2 Б. Крістіану IV Денмаркському, 1603, Розенборзький замок. 1.40

Один з основних джерел з історії Ордену Підв’язки, у тому числі і в досліджуваний період, – це “Установи, закони і церемонії благородного Ордену Підв’язки” (Institution, laws and ceremonies of the most Noble Order of the Garter) Е. Ешмол. Це свого роду довідник з історії та церемоній ордена, складений у кінці 50-х – початку 60-х років XVІІ ст. за тематичним принципом. Кожне положення автор підкріплював численними прикладами з правлінь королів від засновника ордена Едварда ІІІ до Чарлза ІІ. До історії Ордену Підв’язки Ешмол звернувся в середині 50-х років з політичними мотивами – він був переконаним роялістом і вважав Орден утіленням ідеалу лицарської вірності королю. Опублікувати свою працю йому вдалося тільки після Реставрації, і герцог Йоркський (майбутній король Джеймс ІІ) винагородив Ешмол, а видання “Установи, законів і церемоній …” були розіслані всім іноземним членам ордену [Кирьянова 2008, с. 96].

Колористика в символіці також не є випадковою. Адже, як завважує В. Марк Ормрод, через «використання французького королівського синього замість традиційного для Плантагенетів червоного для одягу Ордену та поєднання його з загадковим девізом, що перекладається як «Ганьба тому, хто погано про це подумає», серед дослідників утвердилася думка, що це слід розглядати як претензію Едварда ІІІ на французький престол» [Ormrod, p. 365]. Сам Джеймс І був номінальним королем Франції, про що й свідчать численні підписи до його портретів (Іл. 3).

58383877_593445824507086_340857941869461504_n.jpg


[1] “Англійці — це нація, яка цілком очікувано, має чіткий та виразний національний характер та культурні відмінності, а британці — це просто політичний конструкт, до складу якого входить декілька націй із характерними культурними рисами” [Фокс, с. 49].


Уляна Кухарук, студентка ІІІ курсу ОП “Історія мистецтв”. Зацікавлення: придворний живопис ранньостюартівської Англії (1603-1640 рр.); принципи викладання в художніх школах Києва,Харкова та Одеси в другій половині ХІХ ст.

Ілля Левченко, стдуент ІІІ курсу. Здобуває фах історика за спеціалізацією «американістика та європейські студії» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Дослідник церемоніалу та етикету ранньостюартівської Англії (1603-1640). Цікавиться методологією історії, сучасним історіографічним процесом, взаємодією тексту й образу в джерелах.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s