ДО ПРОБЛЕМИ КАРБУВАННЯ МОНЕТ У  ХРИСТИЯНСЬКИХ ДЕРЖАВАХ ЗАКАВКАЗЗЯ НАПРИКІНЦІ Х – У СЕРЕДИНІ ХІ СТ.

ДО ПРОБЛЕМИ КАРБУВАННЯ МОНЕТ У  ХРИСТИЯНСЬКИХ ДЕРЖАВАХ ЗАКАВКАЗЗЯ НАПРИКІНЦІ Х – У СЕРЕДИНІ ХІ СТ. (КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ).

У статті порівняно грошовий обіг на теренах Вірменії в часи арабського володарювання (VIIIIX ст.) і царства Багратидів (кінець ІХ – середина ХІ ст.), відзначено зменшення ролі монетного обігу в останню епоху. Проаналізовано політичний вплив Візантійської імперії на кавказький регіон у Х–ХІ ст. та охарактеризовано передумови і причини початку самостійного монетного карбування грузинськими та вірменськими державами наприкінці Х – в середині ХІ ст., наголошено на прокламаційних функціях цих карбувань. Звернена увага на паралелі між християнськими державами Закавказзя і Руссю стосовно карбування монет.

Ключові слова: Візантійська імперія, Багратидська Вірменія, васально-сюзеренні відносини, монети, куфічні дирхеми, Ташир-Дзорагет, Тао-Кларджеті, Картлі, Кахеті-Ереті.

АВТОР – Димидюк Дмитро – PhD-докторант кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка
email: dymydyuk_da@ukr.net

Димидюк Д. До проблеми карбування монет у християнських державах Закавказзя наприкінці Х – в середині ХІ ст. (компаративний аналіз) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. CCLXХI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін / Ред. О. Купчинський. — Львів, 2018. — С. 478-490.


TO THE QUESTION OF THE REASONS FOR THE BEGINNING OF OWN COINAGE IN ARMENIA AND CHRISTIAN STATES IN TRANSCAUCASIA AT THE END OF X – IN THE MIDDLE OF THE XI C. (COMPARATIVE ANALYSIS)

The article compares the monetary circulation around the Armenian territories during the period of Arab rule (VIII–IX c.) and the kingdom of Bagratids (end of IX – middle of XI c.), arguing that the role of monetary circulation in the last epoch decreased. The political influence of the Byzantine Empire on the Caucasian region in the XXI c. is analyzed. Preconditions and reasons for the beginning of independent coining by the Georgian and Armenian states at the end of X – in the middle of the XI c. are described, emphasizing the proclamational functions of these coinages.

Key words: Byzantine Empire, Bagratid Armenia, suzerain-vassal relations, coins, kufic dirhams, Tashir-Dzoraget, Tao-Klarjeti, Kartli, Kakheti-Hereti.

AUTHORDmytro Dymydyuk, PhD student at Ivan Franko National University of Lviv (Ukraine).
e-mail: dymydyuk_da@ukr.net

Dymydyuk D. To the question of the reasons for the beginning of own coinage in Armenia and Christian states in Transcaucasia at the end of X – in the middle of the XI c. (comparative analysis) // Notes of the Shevchenko Scientific Society. Series “Auxiliary sciences of history” / ed. O. Kupchynskiy. – Lviv, 2018. Т. CCLXХI – p. 478 -490].


Монети є своєрідним “літописом” країни, символом і носієм історичної об`єктивної інформації, незаангажованим джерелом для дослідження не тільки товарно-грошових, але і міжнародних відносин. Водночас, наявність власної національної монети слугує доказом політичної самостійності тої чи іншої держави.

Наприкінці VIII – на початку ІХ ст. утворюються напівсамостійні грузинські держави: Абхазія, Тао-Кларджеті та Кахеті й Ереті, які балансуючи між Халіфатом та Візантією старалися не тільки укріпити власні царства, але й стати об’єднуючим центром у боротьбі за створення єдиної грузинської держави. Цей процес пришвидшився, коли в 884/886 р. було утворено самостійне вірменське царство на чолі з Ашотом І (884/886–890)[1]. Очолили новостворену державу представники роду Багратидів, які задавали політичний тон в регіоні та були сюзеренами інших кавказьких держав[2]. Водночас, створення подібного роду християнських держав не призвело до початку карбування власної монети, що свідчить про їхнє неоднозначне політичне становище.

Метою нашого дослідження є проаналізувати монетний обіг на теренах Багратидської Вірменії та сформувати комплексне бачення причин початку самостійного монетного карбування на Закавказзі (в Тао-Кларджеті, Кахеті-Ереті, Картлі та Ташир-Дзорагеті) наприкінці Х – середина ХІ ст., оцінюючи роль цих монет в політичному та економічному житті регіону. Одночасно напрошується паралель з ситуацією на Русі, де карбування монет розпочалося наприкінці Х ст. після утвердження християнства за великого князя Володимира Святославовича.

Чи не найкращим дослідником нумізматики ранньосередньовічної Вірменії є Хачатур Мушегян[3]. На жаль, через об’єктивні причини, нам не вдалося повноцінно ознайомитись з цією працею, окрім рецензії на неї[4]. Натомість, ми проаналізували ряд статей[5] та одну монографію[6] цього автора, які базуються на нумізматичних та писемних джерелах висвітлюючи проблеми монетного обігу ранньосередньовічної Вірменії. Дослідник активно вивчав діяльність двінського монетного двору та проблеми обігу арабських дирхем на Закавказзі[7], доводячи тезу про те, що Вірменія була центром транзитної торгівлі на в кавказькому регіоні[8].

На сьогоднішній день питаннями закавказької нумізматики також активно займаються ряд грузинських і вірменських дослідників. Іраклій Пагава вивчає нумізматику грузинських держав, а саме нововиявлені монети кахетинського князя Квіріке ІІІ Великого (1009–1011, 1014–1037/1038)[9], які представляють собою симбіоз мусульмансько-християнських традицій. Оподаткування провінції Армінія (Закавказзя) в складі Халіфату в VIII–IX ст. досліджує Арсен Шагинян, який доводить, що срібні дирхеми були широко розповсюдженими в тогочасному грошовому обігу[10]. Монетним обігом куфічних дирхем, карбованих еміратом Саджидів (889–929) та Саларидів (941–1062) на Закавказзі в Х–ХІ ст., займається Арам Варданян[11]. Дослідник локалізує п’ять монетних дворів першої половини Х ст., де чеканили свої монети Саджиди з підписом “Армінія”[12]. У цьому ж річищі працює Александр Акопян, який, аналізуючи арабські монети, які карбувалися в Двіні[13], Тбілісі, Бердаа доводить, що ці дирхеми були поширеними лише на теренах арабських еміратів, натомість в християнських держав Закавказзя в Х ст. тривав т. зв. “безмонетний” період[14], що йде в розріз з вищезгаданою тезою Х. Мушегяна. На даний час цей автор готує до друку монографію з даної тематики.

Дослідженням вірменської монети Кюріке Куропалата в різний час займалися Євгеній Пахомов[15] та Валерій Степаненко[16], які впевнено довели, що вона належить Кюріке ІІ Куропалату (1048–1089) правителю Ташир-Дзорагетського князівства (978–1118), котрий карбував її в проміжку між 1048–1065 рр.

Джерельною базою дослідження служили зразки монет, які вищезгадані дослідники описували у додатках до своїх статей та монографій, а також писемні джерела, зокрема грузинська хроніка “Літопис Картлі” (ХІ ст.)[17], яка входить до складу збірки “Картлис Цховреба”. В творі детально окреслено геополітичне становище Тао-Кларджеті, Картлі та Кахеті-Ереті, що дозволяє віднайти політичні причини початку власного монетного карбування цих князівств. Подібними за суттю є праці вірменських хроністів авторства Ованеса Драсханакертці (Х ст.)[18], Асохіка (ХІ ст.)[19], Аристакеса Ластіверці (ХІ ст.)[20] та Смбата Спарапета (ХІІІ ст.)[21], котрі не тільки висвітлюють арабо-вірменські та візантійсько-вірменські стосунки описуючи тодішні сюзеренно-васальні відносини, але й подають цінні свідчення про фактичне паралельне існування у Вірменії бартерних та грошових відносин наприкінці ІХ – на початку ХІ ст.

Не зважаючи на існування розвідок про монетний обіг на Закавказзі зауважимо, що питання причин початку самостійного монетного карбування християнськими правителями Закавказзя розглядалося лише уривчасто (А. Акопян, В. Степаненко, І. Пахлава), а кожен із дослідників робив об’єктом свого дослідження лише один конкретний випадок карбування, не аналізуючи проблему в цілому, через що в історіографії існує ряд взаємозаперечуючих теорій про початки самостійного карбування в Грузії та Вірменії. Нашою ж ціллю є створення чи не першої узагальнюючої розвідки з поданої проблеми.

Територія Закавказзя, перебуваючи під владою Халіфату в VIII–IX ст., брала активну участь у торгівельних зносинах в межах арабського світу, що сприяло насиченню внутрішнього ринку срібними дирхемами, свідченням чого є сотні знахідок цих монет[22]. Звісно ж, грошовий обіг повністю не охоплював усі верстви населення, доказом чого є згадка вірменського хроніста Самуеля Анеці (ХІІ ст.) про податок, який вірмени сплачували арабам в другій половині VII ст.: “з кожного будинку по 4 драма [1 драм = 4 г. срібла – А. Ш.] і по 3 модія просіяної пшениці [1 модій = 9,792 кг. – А. Ш.], по одному мішку для вершника, по одній мотузці і рукавиці…”[23]. У VIII ст. ситуація настільки погіршилась, що невистачало срібла для введення грошових відносин[24], але вже в часи халіфа аль-Махді (775–785) “збільшилось видобування срібла у Вірменії і в монетних дворах стали карбувати чисте срібло для потреб жителів[25]. Не зважаючи на переважання натурального податку над грошовим, монети все ж таки відігравали значну роль на внутрішньому ринку Вірменії в часи арабського володарювання.

Логічно було б припустити, що такий потужний розвиток грошового обігу не міг деградувати вже у новоствореній Багратидській Вірменії, котра знаходячись на перехресті торгівельних шляхів між Візантією, Халіфатом, Хозарським каганатом та Руссю, мала б стати центром транзитної торгівлі. Ще перший вірменський цар Ашот І підписуючи у 885 р. вірмено-візантійський договір про союз, змушений був пояснювати пункти цієї угоди халіфу, акцентуючи увагу на її вигідності останньому, адже Вірменія, як нейтральна країна, ставала б посередником у торгівлі між Халіфатом та Візантією[26].

Цієї ж думки притримувався Х. Мушегян, який підтверджував свою тезу великою кількістю знайдених арабських дирхем на теренах Закавказзя у ІХ–Х ст.[27]. Натомість, завдяки поглибленому аналізу скарбів арабських монет А. Акопян доводить, що Вірменія так і не стала центром транзитної торгівлі у Х–ХІ ст. Більше того, у своїх студіях історик йде далі називаючи період кінця IX – початку XI ст. “безмонетним” для історії Вірменії (та частково й Грузії)[28]. Парадокс ситуації полягав в тому, що на теренах Закавказзя існували монетні двори в Двіні, Баарді, Тифлісі (Тбілісі), в області Апахунику і т.д., але ці міста були центрами не вірменської чи грузинської, а арабської торгівлі та перебували під владою арабських еміратів (Саджидів, Саларидів, Шаддадидів, Джафаридів і т.д.). Куфічні дирхеми використовувалися для внутрішньої торгівлі в Халіфаті та для зовнішньої (як у випадку з Вірменією чи Грузією). Натомість, у внутрішній торгівлі Закавказьких християнських держав переважали бартерні відносини[29]. Одним із доказів цієї теорії є опис торгівельних шляхів Закавказзя арабським мандрівником Ібн-Хаукалем (Х ст.), де більшість доріг оминають міста Багратидської Вірменії, направляючись до Двіна, Тбілісі, Бердаа, Ардабіля чи Дербента (Баб-аль-Абваба)[30].

Якщо Х ст. відзначається поодинокими знахідками срібних монет[31], то з ХІ ст. монетний обіг знову відновлюється, але вже на основі візантійських мідних та золотих монет, через посилення ромейської експансії на Схід[32]. Також, в цей час поширюються шаддадидські мідні дирхеми, які лише зовні були покриті легким шаром срібла та використовувалися виключно на внутрішньому ринку Закавказзя[33]. Падіння якості монет пов’язано із початком кризи видобутку срібла в Халіфаті, через що арабські дирхеми поступово пропадають з терен Закавказзя[34]. З цього приводу Асохік писав, що: “Правитель Халіфату [Ібн-Хосров (945–967) – Д. Д.] наказав карбувати срібну монету з домішкою міді і свинцю, і це робилося так майстерно, що люди не підозрювали навіть в ній жодної домішки[35].

Монета Квіріке ІІІ. Інскрипція на арабській написана куфічним письмом. (“Немає Бога окрім Аллаха і Мухаммед його Пророк. Цар Кврке”). (джерело – Пагава, 2016).

Арабський географ Ал-Істахрі (850–934), описуючи Закавказький регіон, звертав увагу, що: “ходовою монетою в Азербайджані та Вірменії є золоті та срібні [арабські – Д. Д.] монети[36]. Вважаємо, що автор мав на увазі територію емірату Саджидів, правителі якої були васалами халіфа та намісниками (остиканами) арабської провінції Армінія, яка займала територію майже усього Закавказзя. Не зважаючи на існування самостійного Вірменського царства, Саджиди карбували монети в Двіні з написом “Армінія” вважаючи, що Вірменія є їхнім васалом[37]. Саджидський емір Юсуф (901–928) навіть скористався внутрішніми протиріччями між Багратидами та Арцруні (правителі Васпуракану) і тимчасово захопив Вірменію у 910-их рр.[38].

Не зважаючи на доволі якісний нумізматичний аналіз проведений А. Акопяном дозволимо собі обґрунтувати іншу тезу, що монетний обіг на теренах Багратидської Вірменії повністю не зник. Звісно ж, кількість монет зменшилась, у порівнянні з попереднім періодом, але називати цю епоху повністю “безмонетною” ми не можемо. Доказом цього є свідчення Ованеса Драсханакертці, де католикос з одного боку згадує, що вірменський цар Смбат І (890–914), не маючи змоги боротися проти еміра Саджидів Юсуфа, вирішив сплатити йому податки за один рік, наказавши: “По всіх областях Вірменії зібрати п’яту частину всіх табунів коней, стад рогатої худоби і отар овець, щоб віддати несправедливо накладену данину, в думках маючи лише те, що однією частиною він відкупиться від еміра [Юсуфа], а чотирма іншими зможе легко забезпечити прожиток людей […] Поступово, він сплатив податки за той рік[39].

Натомість, нижче у хроніці є інша згадка, де той самий цар Смбат І “для того щоб уникнути звинувачень Божих і людських, поквапився віддати необхідну суму в кількості шістдесяти тисяч дахеканів для остикана Юсуфа [еміра Саджидів][40]. Вірменський історик А. Шагинян вважає, що на початку Х ст., 60 тисяч дахеканів дорівнювало 4,3 млн. дирхем, що на той час було великою сумою[41]. Натомість Арман Акопян стверджує, що в тексті одрук й малося на увазі 60 тис. дирхем, які не збиралися з населення у вигляді податків, а одразу ж були сплачені з царської казни[42]. Бачимо, що цар в короткий термін віддає потрібну суму, стараючись тим самим купити мир для Вірменії, що свідчить про поступове наповнення царської скарбниці грошима з різних джерел. Цінними є свідчення Матвія Еддеського (ХІІ ст.) який пише, що арабські монети потрапляли у Вірменію завдяки військовим походам або торгівлі з Халіфатом, зокрема із самим Багдадом[43]. Окрім цього, сам католикос Ованес Драсханакертці згадував, що на початку Х ст. він придбав “за гроші” фортецю Бюракан, де спорудив монастир[44].

Часткова деградація грошових відносин у Багратидській державі була пов’язана з тим, що до середини Х ст. резиденціями вірменських князів були здебільшого замки, а не міста, що зайвий раз демонструє військову зорієнтованість знаті та самої держави. Лише наприкінці Х ст. знать почала підтримувати і розвивати торгово-ремісничий потенціал міст, створюючи тим самим конкуренцію мусульманам (особливо купцям з Двіну), які до того часу контролювали вищезгадані торгівельні шляхи[45]. Вірменський цар та місцеві князі використовували монети для торгівлі з Халіфатом чи для внутрішньодержавних потреб, стараючись акумулювати їх у своїх скарбницях. Натомість, внутрішня торгівля у державі справді могла існувати на основі бартерних відносин.

Незважаючи на наявність покладів срібної руди[46], існування монетного двору в Двіні[47], (який багратидський цар Смбат І (890–914) навіть контролював кілька років)[48], вірмени так і не наважилися виготовляти власної монети, хоча всі можливості для цього й були. Подібним до Вірменії, в політичному плані, було Перше Болгарське царство (681–1018), котре так само не наважилось карбувати свою монету[49]. Причиною цьому може бути те, що терени Закавказзя, Болгарії та інших земель перебували у сфері впливу Візантії.

Ідеологічною базою зовнішньої політики Візантії в ІX–XI ст. залишалася екуменічна доктрина, згідно з якою потенційні кордони імперії ототожнювалися з межами цивілізованого світу – ойкуменою. Тільки імператор, який вважав себе намісником Бога на землі[50], був її законним володарем, тоді як інші правителі – лише тимчасовими архонтами[51]. Ромеї без особливих проблем наводили прямі дипломатичні контакти з правителями сусідніх держав, надаючи їм різні титули (магістра[52], куропалата[53] тощо), показуючи тим самим їхню залежність від себе.

Водночас, наприкінці Х – в середині ХІ ст. розпочинається самостійне карбування монет християнськими державами Закавказзя. Вважаємо, що це питання варто розглянути у геополітичному розрізі, досліджуючи причини та функції перших карбувань грузинських держав, порівнюючи їх із вірменськими монетами Кюріке ІІ Куропалата[54].

Першим, серед християнських володарів кавказького регіону, почав карбувати монети Давид ІІІ Куропалат (961–1001)[55], правитель Тао-Кларджеті. На аверсі монети був напис: “Христе, помилуй Давида […] Куропалата”, а з іншого блоку розташовувалося зображення хреста на Голгофі[56]. Що спонукало Давида розпочати виготовлення власних монет?

Ставши у 961 р. правителем Тао-Кларджетського князівства, Давид ІІІ в 976–979 рр., на прохання Василія ІІ Болгаровбивці (976–1025), надіслав візантійському полководцю Варді Фоці 12 тисяч вершників під керівництвом Джоджіка та колишнього монаха-полководця Торніка для боротьби проти узурпатора Варди Скліри[57]. Придушивши повстання, Василій ІІ наділив Давида ІІІ титулом куропалата та передав йому “частину Феодосіопольської області [Карінської – Д. Д.] з фортецями, Пасіані, Апахуник [на півночі від озера Ван – Д. Д.] з містом Манцикерт” за умови, що після його смерті ці землі повернуться до Візантії[58].

Воліючи закріпити за собою в довічну власність новоприєднані території та передати їх в майбутньому своєму племіннику Баграту ІІІ (978–1014), Давид вирішує підтримати нове повстання Варда Фоки (987–989) розпочавши боротьбу проти Василія ІІ. Водночас, варязька дружина, що прибула з Києва від Володимира Святославовича (980–1015), допомогла Василю II здобути перемогу і в 989 р Варду Фоку було вбито на полі битви[59]. Усвідомлюючи своє хитке становище, Давид ІІІ почав “просити у царя Василія вибачення і обіцяв йому покірність, і що його володіння, після смерті, будуть приєднані до земель Василія[60].

Після смерті Давида ІІІ Куропалата Візантія, згідно із заповітом останнього, здійснила анексію Тао-Кларджетського князівства. Таким чином, після ліквідації володінь Давида, Візантія стала безпосереднім сусідом Вірменського царства, що, природно, ще більше наблизило візантійську загрозу[61] та сприяло майбутній грузино-візантійській війні (1014–1021) за тао-кларджетський спадок, адже Багратіони вважали, що вони мають “спадкові права на ці землі[62].

Вважаємо, що саме в часи постання проти Василія ІІ в 987–989 рр. Давид й міг наважитися на карбування монети, демонструючи власний суверенітет та зміну геополітичного становища на Закавказзі, стараючись закріпити за собою землі, попередньо подаровані Василієм ІІ. Така емісія була тимчасовою і носила виключно прокламаційний характер.

Складнішою виглядає ситуація із монетами східногрузинського царства Кахеті-Ереті, де місцевий правитель Квіріке ІІІ Великий[63] розпочав власне карбування. Ці монети пройшли складну еволюцію від повного копіювання зразків сусіднього Шаддадидського емірату, зі всіма мусульманськими ознаками, до появи своєрідного християнсько-арабського монетного симбіозу, де з одного боку зображувався християнський символ (святий Георгій, як символ Грузії), а з іншої сторони був напис: “малік [цар – Д. Д.] Квіріке [і титулатура халіфа]”, а на ободку монети: “Немає Бога окрім Аллаха і немає йому співтовариша[64]. Зауважимо, що Квіріке ІІІ, можливо, володів й візантійським титулом магістра[65], хоча ця теорія має ряд серйозних противників[66].

Проблема цього карбування полягає в тому, що на одній із монет зазначено місце карбування – Тифліс (Тбілісі), який в той час був столицею окремого Тбіліського емірату династії Джафаридів та не перебував під владою Квіріке ІІІ. Виникає логічне запитання: Чому Квіріке ІІІ карбував монети із зазначенням титулатури халіфа та написом Тбілісі, якщо він не контролював цього міста?

Св. Георгій з грузинськими буквами (на аверсі). на реверсі – інскрипція на арабській. Монета царя Кахетії Квіріке ІІІ (джерело – Пагава, 2016).

В “Літописі Картлі” є лише одна згадка, яка стосується Квіріке ІІІ та Тбілісі, а саме опис спільної облоги Тбілісі картлійськими та кахетинськими військами в 1037–1039 рр., під час чи перед якою загинув Квіріке ІІІ. Саме ж місто так і не було захоплене грузинськими військами. Більше того, ще перед тим Квіріке ІІІ разом із Багратом IV (1027–1072) та еміром Тбілісі Джафаром ібн Алі (1032–1046) ходили разом в похід проти еміра Гянджі – Фадлона І (985–1031), війська якого були повністю розбиті союзниками[67].

Не зважаючи на це, більш привабливою виглядає версія І. Пагави, що все ж таки Квіріке ІІІ міг тимчасово захопити Тбілісі або був близьким до цього[68]. Вважаємо, що це могло відбутися в середині 1030-их рр., коли після спільного походу проти Фадлана, Джафар ібн Алі був схоплений у полон еріставом Ліпаритом Багваші, васалом Баграта IV, що відкривало шлях Квіріке ІІІ для встановлення своєї тимчасової протекції над Тбілісі[69]. Квіріке ІІІ розпочинає карбувати монету для мусульманського населення емірату на арабській мові у прокламаційній (на думку А. Вардяняна – пропагандистській) формі[70], проголошуючи себе новим сюзереном цієї території та вписуючи ім’я халіфа як данину традиціям. Визнаємо, що це доволі суперечлива теза, адже до нас не дійшло жодної Кахетинської хроніки, а картлійські та імеретинські літописи є доволі суб’єктивні по відношенню до своїх конкурентів – правителів Кахеті, тому певні невигідні моменти історії могли бути упущеними в літописі.

Не зважаючи на унікальність монет Квіріке ІІІ, в історії можна знайти подібні випадки міжкультурних карбувань. Для прикладу, у 1049–1053 рр. шаддадидський Двін тимчасово був захоплений ромеями. Нам не відомо ім’я візантійського намісника, тому скоріш за все містом керувала рада старійшин, яка карбувала монети із зображенням Ісуса Христа, але без традиційного підпису “ІС ХС”. Вважаємо, що в даному випадку зображення Ісуса без монограми було компромісом між ромеями та вірменами і мусульманами[71], які проживали в тогочасному Двіні[72]. Сама ж монета носила прокламаційний характер, засвідчуючи приналежність Двіна то Візантії. Згодом, у місті відновилася влада Шавура І (1022–1067) з династії Шаддадидів. Його дружиною була донька Ташир-Дзорагетського (Лорійського) князя Кюріке (Гургена) І (980–989), батьком якого був вірменський цар Ашот ІІІ (952–977). Від цього союзу народився син, який за традицією був названий в честь свого діда по материнській лінії – Ашотом (1067–1073), свідченням чого є відновлене ним карбування монет[73].

Відносно повноцінне карбування монет на Закавказзі відроджується із середини ХІ ст., за наступних грузинських правителів: Баграта IV, Георгія ІІ (1072–1089) та Давида IV Будівельника (1089–1125)[74]. Ці монети були копією візантійських солідів[75], де на аверсі, найчастіше, зображували Влахернську Божу Матір, а на реверсі – хрест оточений легендою: “Христос, возвелич царя [ім’я правителя та його візантійський титул] […]”[76]. Водночас, саме тоді розпочинається карбування перших відомих вірменських монет Кюріке ІІ Куропалата[77] на аверсі яких зображувалося погруддя Ісуса Христа, а на реверсі розміщувався напис вірменською мовою: “Տեր, օգնիր Կյուրիկե Բ. Կյուրողապատին [Боже, допоможи Кюріке Б[агратуні] Куропалату]”[78].

Вважаємо, що причиною початку обидвох карбувань можна вважати завоювання Візантією у 1045 р. столиці Багратидської Вірменії – Ані. Ще наприкінці ІХ ст. Багратиди стали сюзеренами правителів областей Албанії[79], Картлі і племен Кайситів, які проживали в області Харк, контролюючи, de facto, майже все Закавказзя[80]. Вірменські царі мали вищу владу над іншими правителями кавказького регіону провізантійської орієнтації, включаючи і прямих васалів Багратидів[81]. Не зважаючи на ослаблення впливу династії Багратидів в першій половині ХІ ст., вони формально зберігали за собою статус “шахиншахів” (царі царів)[82].

Монета Кюріке Куропалата

У 1021 р. Вірменія була втягнута у візантійсько-грузинську війну (1014–1023) на боці Грузії[83] за спадщину Тао-Кларджетського князівства Давида ІІІ. Розуміючи усю складність ситуації (адже грузини програвали), у 1022 р. вірмени уклали сепаратний мир з Василієм ІІ Болгаровбивцею. Умови мирного договору, підписаного в Трапезунді, полягали в тому, що після смерті тодішнього вірменського царя Ованеса-Смбата (1017/1020–1041) все Анійське царство мало увійти до складу Візантійської імперії[84].

Аристакес Ластівертці, будучи сучасником тих подій, так описував Трапезундську угоду: “Це грамота про загибель Вірменії, яку підписав слабодухий Ованес[85]. Натомість, Матвій Едеський характеризував тодішню політичну ситуацію більш позитивно, називаючи Василія “прийомним батьком вірменського народу”, наголошуючи на правомірності вимог василевса, який хотів відновити свою владу на Закавказзі шляхом підтвердження васальних обов’язків грузинського царя Георгія І (1014–1027) та Ованеса-Смбата[86].

Занепад Анійського царства розпочався у 1041 р. – після загибелі Ованеса-Смбата (рік перед тим помер його брат – царевич Ашот IV (1021/1022–1040). Останній цар з династії Багратидів Гагік ІІ (1042–1045), який був сином Ашота IV[87], став заручником політичних обставин та змушений був офіційно зректися влади в 1045 р. на користь імператора Константина IХ Мономаха (1042–1055)[88]. Натомість, жителі Ані й надалі тримали оборону проти ромеїв. Місто очолювала рада старійшин, яка вирішила передати Ані під управління матері картлійського царя Баграта IV – Маріам, яка була донькою Сенекерима Арцруні (1003–1021)[89], який у 1021/1022 р. зрікся трону князя васпураканського на користь Візантії, натомість отримавши “область Севастію з багатою округою та титул магістра[90]. Не зважаючи на цей крок, Константин IХ Мономах все ж таки зумів захопити місто у тому ж 1045 р.[91].

Вважаємо, що падіння Анійського царства і зречення влади центральної гілки роду Багратидів, а також формальна передача Ані матері Баграту IV сприяла тому, щоб грузини розпочали карбування власної монети, стараючись закріпити свій статус панівної династії на Закавказзі. У той самий час починає карбувати монети Кюріке ІІ Куропалат, який був представником молодшої гілки династії Багратидів, проголошуючи тим самим себе їхнім правонаступником, що й підтверджується згадкою в “Літописі Картлі”, де його іменують “царем вірмен[92].

Зауважимо, що в тому ж самому літописі кількома роками раніше “царем вірмен” назвали Давида І Безземельного (989–1048), який був батьком Кюріке ІІ та в проміжку 1031–1033-их рр. брав участь у спільному поході кахетинських, картлійських та джафаридських військ супроти вищезгаданого еміра Гянджі – Фадлона І[93]. Цей факт засвідчує самостійність правителя Ташир-Дзорагету від Ані, але не заперечує формальне визнання вищості Багратидів над іншими тогочасними князями. Прикладом цього є згадка у Смбата Спарапета та Матвія Едеського листа того ж самого Давида І Безземельного до анійського царя Ованеса-Смбата написаного в 1040 р зі словами: “Абу’л-Усвар [курдський емір Двіна] захопив всі області Вірменії, а тепер йде проти мене. Якщо ти не допоможеш мені, я перейду під його владу, буду служити йому і тим самим накличу спустошення на твою область Ширак”. Бачимо, що у цьому тексті є непряма згадка про васально-сюзеренні відносини між Давидом І Безземельним та Ованесом-Смбатом[94]. Не зважаючи на реальну політичну та фізичну слабкість Ованеса-Смбата[95], формальний титул царя Вірменії та правителя Ані зберігався саме за ним, прикладом чого є його втручання в церковні справи, намагаючись самовільно призначити нового католикоса Вірменії[96].

Ми погоджуємося з думкою Х. Мушегяна, що мідні монети Кюріке Куропалата практично не мали жодного економічного впливу на тогочасний ринок, через їхню малу кількість[97]. Розширюючи цю тезу додамо, що всі закавказькі монети першої половини та середини ХІ ст. носили не грошовий характер, а радше утверджували нові політичні реалії[98].

Монета Кілікійської Вірменії (1198). Лев з Хрестом (герб Кілікії)

Зауважимо, що в 2013 р. було знайдено дві нові монети, які за інтерпретацією А. Акопяна та А. Варданяна належали кахетинському князю Гагіку І з династії Кюрикидів (1037/39–1058) та Давиду ІІ (1089–1118), правителю Ташир-Дзорагету. Обидва карбування продовжують традиції своїх попередників (носячи пропагандистські функції), але тепер вони засвідчують залежність Гагіка та Давида від сельджуків[99].

Для кращого розуміння цього питання слід провести паралелі між державами Закавказзя та Київською Руссю. Український нумізмат Микола Котляр пише, що: “Для Київської Русі карбування власної монети, незважаючи на їхню малу кількість та погану якість [та відсутність власних покладів срібла. – Д. Д.], було своєрідним проголошенням суверенності молодої руської держави. Це була спроба освятити владу християнського князя і одночасно засобом захисту від ідеологічної агресії Візантії [не боячись збройної агресії з боку ромеїв. – Д. Д.]”[100]. Водночас, на грузинських і вірменських карбуваннях знаходимо назви ромейських титулів, чого не знали руські монети, що свідчить про залишок формальної залежності цих закавказьких держав від Візантії, адже вони перебували в сфері ромейських політичних впливів.

Монета Кілікійської Вірменії (1198). Цар на троні

Повноцінне карбування вірменських монет розпочалося лише у Кілікійському царстві (1080–1375), яке тривалий час визнавало формальну ромейську протекцію[101]. Через ослаблення візантійських позицій у Малій Азії, кілікійський правитель Левон І (1187–1219) в 1198 р. проголосив себе королем Кілікії[102]. Саме в цей час відбувається перша чеканка монет Кілікійської держави, яка слугує доказом політичної незалежності нового королівства[103]. На аверсі монети зображувався король, який сидить на троні орнаментованому левами, тримаючи в правій руці хрест, а на ободку монети був напис: “լեւոն թագաւոր հայոց [Левон цар вірменський – Д. Д.].” На реверсі розміщувався лев з короною, який тримав хрест та легенда: “Կարողութբն աստւսոյ [З Божою допомогою – Д. Д.]”[104].

Зауважимо, що король Хетум І (1226–1270) змушений був тимчасово визнати свою залежність від конійського султана Кей-Кубада І (1220–1237), розпочавши карбування оновлених монет, де на реверсі писалося ім’я султана на арабській мові[105].

Отже, не зважаючи на різні обставини початку самостійного карбування, мета у всіх карбувань була приблизно однакова – пропагандистська, тобто декларувати та затвердити нові політичні реалії в регіоні. Так, Давид ІІІ хотів закріпити за собою отриманні від Візантії території, а Баграт IV та Кюріке ІІ проголосили себе спадкоємцями династії анійських Багратидів. Подібні цілі були і в Квіріке ІІІ, який карбував монету для мусульманського населення Тбіліського емірату на арабській мові, проголошуючи себе новим сюзереном цієї території та вписуючи ім’я халіфа як данину традиціям. Особливістю карбувань Давида ІІІ Куропалата, Кюріке ІІ Куропалата та Баграта IV було те, що у них зазначалися візантійські титули їхніх володарів, що засвідчує визнання останніми своєї формальної залежності від василевса та його ієрархічної вищості, хоча, de-facto, ці держави були повністю самостійними. У той же час, карбовані на Русі монети також переслідували пропагандистську мету декларування Русі як держави у християнській співдружності, але вони не містили жодних ознак визнання навіть формальної залежності від візантійських василевсів.


[1] Зауважимо, що через неточність джерельної бази сучасні дослідники, зокрема, Арсен Шагінян та Кирил Туманов вважають, що коронація Ашота І могла відбутися між 884–886 рр. (Шагинян А. Расформирование арабской провинции Арминийа во второй половине IX в. // Вестник Санкт-Петербургского университета. Санкт-Петербург, 2009. Вып. 2.  C. 217–218; Toumanoff С. Caucasia and Byzantium // Traditio. Cambridge, 1971. Vol. 27. Р. 123–128.

[2] Еремян С. Общность судеб и культурно-политическое содружество народов Закавказья в ІХ–ХІІІ вв. // Кавказ и Византия. Ереван, 1982. Вып. 3. С. 6; Եղիազարյան Ա. Հայոց Սմբատ Ա թագավորի կողմից Աղվանից և Կղարջքի իշխանների թագադրության հարցի շուրջ // Բանբեր Երևանի համալսարանի. Երևան, 2011. № 135. էջ. 20–21. [Єгіазарян А. Про коронацію албанського і кларджетського князів вірменським царем Смбатом І // Вісник Єреванського університету. Єреван, 2011. № 135. C. 20–21]

[3] Մուշեղյան Խ. Դրամական Շրջանառութիւնը Հայաստանում (Մ. թ.ա. V դ – մ.թ. XIV դ).  Էջմիածնի, 1983. 261 էջ. [Мушегян Х. Грошовий обіг у Вірменії (V ст. до н.е. – XIV ст. н.е.).  Ечміадзін, 1983. 261 с.].

[4] Сейфеддини М. Денежное обращение в Армении V в. до н.э. – XIV в. н.э. (рецензия на труд Х. Мушегяна) // Պատմա-բանասիրական հանդես [Історико-філологічний журнал].  Երևան [Єреван], 1983. № 4 (p. 2.). էջ. 233–236.

[5] Մուշեղյան Խ. Աբբասյան դրամների թողարկումը խալիֆաթի “Արմեինիա” նահանգում VIII–X դարերում // Պատմա-բանասիրական հանդես. Երևան, 1973. № 4. էջ. 143–156. [Мушегян Х. Випуск абасидських монет у халіфській області “Армінія” у VIII–X ст. // Історико-філологічний журнал. Єреван, 1973. № 4. С. 143–156]; Մուշեղյան Խ. Սյունիքի դրամական գանձը // Պատմա-բանասիրական հանդես. Երևան, 1989.  № 2. էջ. 123–132. [Мушегян Х. Сюникський монетний скарб // Історико-філологічний журнал. Єреван, 1989.  № 2. С. 123–132].

[6] Մուշեղյան Խ. Հայոց պատմության դրամագիտականը. Երևան, 1997.  171 էջ. [Мушегян Х. Історія нумізматики Вірменії. Єреван, 1997. 171 с.]

[7] Мушегян Х. Клад куфических монет IX–X вв., найденный в 1955 г. в развалинах Двина // Известия АН Арм. ССР. Общественные науки. Ереван, 1957. № 12. С. 77–84.

[8] Մուշեղյան Խ. Դրամային շրջանառությունը Հայաստանում IX–XIV դարերում // Պատմա-բանասիրական հանդես. Երևան, 1971. № 4. էջ. 42–43. [Мушегян Х. Грошовий обіг у Вірменії в IX–XIV ст. // Історико-філологічний журнал. Єреван, 1971. № 4. С. 42–43].

[9] Пагава И., Спандерашвили Р. Обращение грузинских монет XI в. с византийским титулом монарха // Нумизматические чтения Государственного исторического музея. Москва, 2015.  С. 60–65; Пагава І. Уникальные нумизматические памятники истории Грузии ХІ века (новые данные о монетных эмиссиях Квирике ІІІ Великого). С. 1–26. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

https://www.academia.edu/26993705/уникальные_нумизматические_памятники_истории_грузии_xi_века_новые_данные_о_монетных_эмиссиях_квирике_iii_великого_the_unique_numismatic_evidence_for_the_11th_century_history_of_georgia_new_data_on_the_monetary_issues_of_k_wirik_e_iii_the_great

[10] Шагинян А. Государственные налоги Арминийи // Историко-филологический журнал НАН Республики Армения. Ереван, 2009. Вып. 2-3. С. 138.

[11] Vardanyan A. On the coinage of the Sallārids and contemporary military generals in Iranian Adharbayjān in the tenth century AD // Journal of Oriental Numismatic Society. London, 2007  № 191. P. 8–19; Ibidem. Sajid coinage of Armenia and Adharbayjan in IX–X centuries // ONS Meeting. Tuebingen, 2004. Р. 1–5. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

https://www.academia.edu/3160773/Sajid_coinage_of_Armenia_and_Adharbayjan_in_IX-X_centuries

[12] Vardanyan A. Where was the mint “Arminiyya” located? A case for provincial mint organization // Journal of the Oriental Numismatic Society. London, 2014. Vol. 221. P. 9–14.

[13] Акопян А. Двин в XI–ХІІ вв. История города в свете нового нумизматического материала // ΠΟΛΥΤΡΟΠΟΣ. Москва, 2014. C. 245–276.

[14] Akopyan A. Monetary Circulation in the Christian Armenian States of the Bagratid Era (750–1064) // Second International Conference on Islamic Numismatics. Saint-Petersburg, 2016. P. 8.

[15] Пахомов Е. О монете Кюрикэ куропалата // Известия Кавказского историко-археологического института в Тифлисе. Т. 3. Тифлис, 1925. С. 38.

[16] Степаненко B. Из истории армяно-византийских отношений второй половины X–XI в. (к атрибуции монет Кюрикэ куропалата) // Античная древность и средние века. Екатеринбург, 1978. Вып. 15. С. 48–49.

[17] Летопись Картли [ХІ ст.] / пер. с груз. М. Лордкипанидзе // Картлис Цховреба. История Грузии / Под. ред. Р. Метревели. Тбилиси, 2008. С. 139–181.

[18] Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.] / пер. с арм. М. Дарбинян-Меликяна.  Ереван, 1986. – 396 с.

[19] Всеобщая история Асохика [XI ст.] / Пер. с арм. Н. Эмина. Москва, 2011. 377 с.

[20] Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци [ХІ ст.] / Пер. с арм. К. Юзбашяна.  Москва, 1968. 194 с.

[21] Смбат Спарапет. Летопись [ХІІІ ст.] / Пер. с арм. А. Галстяна. 1974. 240 с.

[22] Մուշեղյան Խ. Աբբասյան դրամների թողարկումը խալիֆաթի “Արմեինիա” նահանգում VIII–X դարերում. էջ. 145. [Мушегян Х. Випуск абасидських монет у халіфській області “Армінія” у VIII–X ст. С. 145]; Մուշեղյան Խ. Սյունիքի դրամական գանձը.  էջ. 123–128. [Мушегян Х. Сюникський монетний скарб. С. 123–128].

[23] Шагинян А. Государственные налоги Арминийи. С. 138.

[24] Гевонд. История Халифов [VIII ст.] / Пер. с арм. К. Патканьяна. Москва, 2010. С. 95.

[25] Там само. С. 108.

[26] Մեր հաղթանակները / Խմբ. Գ. Հարությունյան. Երևան, 2009. Հ. 2. էջ. 237–238. [Наші перемоги / Під. ред. Г. Арутуняна. Єреван, 2009. Т. 2. С. 237–238.]

[27] Мушегян Х. Клад куфических монет IX–X вв., найденный в 1955 г. в развалинах Двина.  С. 78, 83–84; Մուշեղյան Խ. Դրամային շրջանառությունը Հայաստանում IX–XIV դարերում. էջ. 42–43. [Мушегян Х. Грошовий обіг у Вірменії в IX–XIV ст. С. 42–43].

[28] Akopyan A. Monetary Circulation in the Christian Armenian States of the Bagratid Era (750–1064). P. 8.

[29] Ibid. P. 2.

[30] Ибн-Хаукаль. Книга путей царствъ [X ст.] // Сборникъ матеріалов для описанія мѣстностей и племенъ Кавказа / Под. ред. Н. Караулова. Тифлис, 1908. Вып. 38. С. 101–105.

[31] Пахомов Е. Ганджинский клад 1929 г. и переломный момент арабской торговли в Азербайджане // Сборник “45-летию академика Н. Марра”. Москва, 1935. С. 174–175.

[32] Akopyan А. Monetary Circulation in the Christian Armenian States of the Bagratid Era (750–1064). P. 8.

[33] Մուշեղյան Խ. Հայոց պատմության դրամագիտականը: История нумизматики Армении.  Երևան, 1997. 145. 171 էջ.[Мушегян Х. Історія нумізматики Вірменії. Єреван,1997. С. 145. 171 с.]

[34] Մուշեղյան Խ. Դրամային շրջանառությունը Հայաստանում IX–XIV դարերում. էջ. 44. [Мушегян Х. Грошовий обіг у Вірменії в IX–XIV ст. С. 44].

[35] Всеобщая история Асохика [XI ст.]. С. 139.

[36] Ал-Истахрый. Изъ книги путей царствъ [X ст.] // Сборникъ матеріалов для описанія мѣстностей и племенъ Кавказа / Под. ред. К. Яновского. Тифлис, 1901. Вып. 29. С. 30.

[37] Vardanyan A. Sajid coinage of Armenia and Adharbayjan in IX–X centuries. Р. 1–2.

[38] Vardanyan A. Where was the mint “Arminiyya” located? A case for provincial mint organization. P. 11–12.

[39] Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.]. С. 155–156.

[40] Там само. С. 160.

[41] Шагинян А. Государственные налоги Арминийи. С. 141.

[42] Akopyan A. Monetary Circulation in the Christian Armenian States of the Bagratid Era (750–1064). P. 6.

[43] Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa [ХІІ cт.] / trans. from Armenian by A. Dostourian. Lanham, 1993. Part. I. P. 10, 19.

[44] Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.]. С. 225

[45] The Armenian People from Ancient to Modern Times / ed. by Richard G. Hovannisian. – New-York, 1997. Vol. I. P. 182.

[46] Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья IV–XIII века / Отв. ред. С. Плетнева. Москва, 2003. С. 336–341.

[47] Монетний двір у Двіні працював до середини Х ст. (Vardanyan A. On the coinage of the Sallārids and contemporary military generals in Iranian Adharbayjān in the tenth century AD.  P. 13). Нові дослідження доводять, що карбування монет тимчасово відновилося в ХІ ст.

[48] Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.]. C. 129–130.

[49] Соколова И. Древнеболгарские монеты в музеях СССР // Византийский Временник.  Москва, 1958. Т. 13 (38). С. 265–267.

[50] Treadgold W. A History of the Byzantine State and Society. Stanford, 1997. P. 353.

[51] Юзбашян К. Армянские государства эпохи Багратидов и Византия IX–XI вв. Москва, 1988.  С. 78–82.

[52] Studies in Medieval Georgian Historiography: Early Texts and Eurasian Contexts / ed. by Stephen H. Rapp. Louvain, 2003. P. 360–363.

[53] Ibid. P. 373–375.

[54] Мкртумян Г. Царство Кахети-Эрети и армяно-грузинские отношения (в XI–XII вв.) // Լրաբեր Հասարակական Գիտությունների [Вестник социальных наук]. Երևան [Єреван], 1981. № 11. С. 100.

[55] А. Акопян вважає, що ця монета була срібною та мала багато арабських рис, тому вона карбувалася Давидом І (876–881), правителем Картлі (Іберії). Натомість, наприкінці Х ст. починається криза видобутку срібла в Халіфату і територією Закавказзя поширюється візантійська мідна та золота монета. Дослідник старається вирішити це питання у чисто нумізматичному плані, не звертаючи уваги на тодішнє військово-політичне становище Картлі, яке ще перебувало в сфері впливу Халіфату та Візантії наприкінці ІХ ст. і не могло карбувати власних монет (Акопян А. Язык и письмо монет христианско-мусульманского пограничья Кавказа IX–XIII вв. // Восточная Европа в древности и средневековье. Письменность как элемент государственной инфраструктуры. Москва, 2016. Т. XXVIII.  C. 8–9.

[56] Капанадзе Д. Грузинская нумизматика. Москва, 1955. С. 55.

[57] John Skylitzes: A Synopsis of Byzantine History (811–1057) / transl. by J. Wortley. Cambridge, 2010. P. 309.

[58] Всеобщая история Асохика [XI ст.]. С. 136.

[59] Там само. С. 201.

[60] Императоръ Василій Болгаробойца. Извлеченія изъ лѣтописи Яхъи Антіохійскаго / пер. с араб. В. Розена. Санкт-Петербургъ, 1883. С. 28.

[61] Հայ Ժողովրդի Պատմություն / Խմբ. Բ. Առաքելյան. Երևան, 1976. Հ. 3. էջ. 111, 135. [Історія вірменського народу / Під. ред. Б. Аракеляна. Єреван, 1976. Т. III. С. 111, 135].

[62] Toumanoff С. Caucasia and Byzantium. Р. 127.

[63] Пагава І. Уникальные нумизматические памятники истории Грузии ХІ века (новые данные о монетных эмиссиях Квирике ІІІ Великого). С. 5.

[64] Там само. С. 7–11.

[65] Там само. С. 14.

[66] Беручашвили Н., Бичикашвили И. Новая атрибуция креста Квирике Хахульского складня // Византийский Временник. Москва, 2002. № 61 (86). С. 183.

[67] Летопись Картли [ХІ ст.]. С. 154.

[68] Пагава І. Уникальные нумизматические памятники истории Грузии ХІ века (новые данные о монетных эмиссиях Квирике ІІІ Великого). С. 21.

[69] Летопись Картли [ХІ ст.]. С. 154.

[70] Vardanyan A. Christian-Islamic Symbiosis Emerged in Money: Coins as a Tool for Political and Economical Propaganda // Shedet. Fayoum, 2015. Vol. II. P. 25–26.

[71] Мусульмани визнавали Ісуса Христа (Ісу ібн Мар’ям) п’ятим пророком та попередником останнього – Мухаммеда (571–632).

[72] Акопян А. Двин в XI–ХІІ вв. История города в свете нового нумизматического материала.  C. 253–254.

[73] Akopyan A. An unique coin of the Shaddādid ruler, Ashot ibn Shāwūr // Journal of Oriental Numismatic Society. London, 2008. № 195. P. 6.

[74] Капанадзе Д. Грузинская нумизматика. С. 55–56.

[75] Vardanyan A. Christian-Islamic Symbiosis Emerged in Money: Coins as a Tool for Political and Economical Propaganda. P. 25–26.

[76] Неизданныя грузинскія монеты XI вѣка // Извѣстія Кавказскаго Музея. Тифліс, 1908. Т. 4. (№. 1–2). С. 150–151.

[77] Ми не будемо дискутувати стосовно правильності датування монети Кюріке, погоджуючись з найпопулярнішою аргументацією Є. Пахомова та В. Степаненка про те, що її чеканив Кюріке ІІ Куропалат (Степаненко B. Из истории армяно-византийских отношений второй половины X–XI в. (к атрибуции монет Кюрикэ куропалата). С. 48–49).

[78] Пахомов Е. О монете Кюрикэ куропалата (“Известия Кавказского историко-археологического института в Тифлисе”). С. 38.

[79] Мовсес Каланкатуаци. История страны Алуанк [X ст.] / Пер. с арм. Ш. Смбатяна. Ереван, 1984. С. 169.

[80] Еремян С. Общность судеб и культурно-политическое содружество народов Закавказья.  С. 6.

[81] Степаненко B. Из истории армяно-византийских отношений второй половины X–XI в. (к атрибуции монет Кюрикэ Куропалата). С. 44.

[82] Ованес Драсханакертци. История Армении [Х ст.]. С. 119.

[83] Летопись Картли [ХІ ст.]. С. 150–152.

[84] Treadgold W. A History of the Byzantine State and Society. P. 528–530; Сумбат Давитис-дзе. История и повествование о Багратионах [ХІ ст.] / Пер. с груз. М. Лордкипанидзе // Картлис Цховреба. История Грузии / Под. ред. Р. Метревели. Тбилиси, 2008. С. 228–229.

[85] Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци [XI ст.]. С. 63–64.

[86] Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa [ХІІ cт.]. Part. I. Р. 50.

[87] Cимеон Ереванци. Джамбр [XVIII ст.] / пер. с арм. С. Малхасянца. Москва, 1958. С. 81–82.

[88] Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци [XI ст.]. С. 79–80.

[89] Летопись Картли [ХІ ст.]. С. 155.

[90] Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa. [ХІІ cт.]. Part. I. Р. 48–49.

[91] Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци [XI ст.]. С. 79–80.

[92] Летопись Картли [ХІ ст.]. С. 159.

[93] Там само. С. 154.

[94] Смбат Спарапет. Летопись [ХІІІ ст.]. С. 21–22; Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa [ХІІ cт.]. Рart I. P. 71.

[95] Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци [XI ст.]. С. 60–61.

[96] Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa [ХІІ cт.].  Рart I. P. 66–67.

[97] Մուշեղյան Խ. Դրամային շրջանառությունը Հայաստանում IX–XIV դարերում. էջ. 48. [Мушегян Х. Грошовий обіг у Вірменії в IX–XIV ст. С. 48].

[98] Грузинський історик І. Пагава вважає, що грузинські монети середини ХІ ст. частково виконували грошові функції на теренах Грузії. Можемо лише частково погодитись із тезою історика стверджуючи, що можливо наступні чеканки Георгія ІІ та Давида IV Будівельника набрали систематичного характеру і перебували у широкому обігу у межах грузинських земель (Пагава И., Спандерашвили Р. Обращение грузинских монет XI в. с византийским титулом монарха. С. 64).

[99] Akopyan A., Vardanyan A. A Contribution to Kiurikid Numismatics: Two Unique Coins of Gagik, King of Kakhet‛i and of David II of Loři (Eleventh Century) // The Numismatic Chronicle.  London, 2015. Vol. 175. P. 211–216.

[100] Котляр М. Грошовий обіг на Україні доби феодалізму.  Київ, 1971. С. 34–35.

[101] Микаелян Г. История Киликийского Армянского государства. Ереван, 1952. С. 139–142.

[102] The Armenian People from Ancient to Modern Times. Vol. I. P. 282–284.

[103] Bedoukian P. Coinage of Cilician Armenia. Minnesota, 1962. P. 76–82, 130–132.

[104] Ibid. P. 65.

[105] Ibid. – P. 84–85.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк

e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s