Звіт з лекційного заходу Вадима Чепіженка, ч. I: «Не Чосером єдиним, або Англійський Проторенесанс»

Звіт з лекційного заходу Вадима Чепіженка, ч. I:

«Не Чосером єдиним, або Англійський Проторенесанс»

C.png


Автор тексту: Вадим Чепіженко


19 лютого 2019 р. на базі Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка на запрошення Львівського медієвістичного клубу викладачем та аспірантом кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Вадимом Чепіженко було прочитано дві відкриті лекції на теми «Не Чосером єдиним, або Англійський Проторенесанс» та «Використання біблійних образів в англійському історіописанні».

Далі замість формального опису події наводимо короткий зміст обох лекцій, люб’язно наданий самим автором.

«Не Чосером єдиним, або Англійський Проторенесанс»

Традиційно у вітчизняній і зарубіжній історіографії проникнення ренесансних гуманістичних ідей на Британські острови прийнято пов’язувати з епохою правління англійського короля Генрі VII та шотландського монарха Шеймуса (Джеймса, Якова) IV, а більш конкретно – з іменами таких видатних діячів того часу, як Полідор Вергілій, Джон Колет, Вільям Тіндейл та Томас Мор.

1.png

Відносно англійської культури XIV–XV ст. прийнято говорити лише про спорадичні прояви певних гуманістичних тенденцій, обумовлених знайомством окремих видатних особистостей (зокрема, Джеффрі Чосера) з ідеями та працями італійських сучасників.

2.png

Першим серед дослідників з тезою про повноцінний англійський Проторенесанс виступив одеський історик Володимир Едуардович Крусман на початку минулого столітті. У своїй дисертаційній праці, що називалася «На заре английского гуманизма. Английские корреспонденты первых итальянских гуманистов в ближайшей обстановке», В. Е. Крусман зупиняється на двох постатях XIV ст., а саме: Річарді де Бері та Томасі Еранделі, які, на думку вченого, були захоплені гуманістичними ідеями. Проте його ідеї надовго були забуті через негативні рецензії з боку стовпів радянської історичної науки Є. В. Тарле та М. І. Кареєва.

3.png

Слід зупинитися на трьох важливих подіях, що унаочнюють становлення англійського Проторенесансу:

  • 1387 р. Джеффрі Чосер, знаходячись на службі в Кенті, розпочинає роботу над «Кентерберійськими розповідями», які принесуть йому славу «батька англійської літератури / мови / нації»;4.png
  • у 1382 р. в містечку Латтерверт, графство Лестер, Східний Мідлендс, вперше, під пером оксфордського богослова Джона Вікліфа, Бог заговорив англійською мовою. Старець з Латтерверту пізніше отримає прізвисько «Вранішня зоря Реформації»;5.png
  • між 1395 та 1399 рр. безіменний чеський майстер створює перший в історії прижиттєвий портрет англійського монарха. Річард ІІ Плантагенет став першим англійським королем, більше того просто першим англійцем, чий портрет зберігся до наших днів.

6.png

Більш детально зупиняючись на постаті Річарда ІІ віднаходимо в його діях елементи ренесансного політичного дискурсу:

7.png

  • проникнення в Королівську Раду та оточення монарха «нових людей» – енергійних, амбітних, які не спираються на традиційні структури середньовічного суспільства, а досягають свого положення завдяки індивідуальним здібностям та якостям. В Англії кінця XIV ст. формується справжній бюрократичний апарат;
  • містичне бачення ролі монарха поєднується в політичній концепції Річарда ІІ з раціоналістичними засобами досягнення власної могутності та величі. При цьому останні можуть бути придбані за будь-яку ціну (згадується «державець» Н. Мак’явеллі);
  • помітним важелем стає фінансова політика короля, яка не відрізняється моральністю і спирається на силові методи в отриманні необхідним грошових вливань;
  • отримані кошти англійський монарх витрачає на системи репрезентації та візуалізації влади, зокрема, здійснює патронаж над творчими людьми, які стають безпосередньою опорою влади «ренесансного правителя». Двір Річарда ІІ перетворився на прообраз ренесансного двору італійських тиранів епохи кватроченто.

7.png

Якоб Буркхардт писав: «Свідомий підрахунок на майбутнє всіх коштів, про що жоден з тодішніх правителів за межами Італії і не мав уяви, в поєднанні з майже абсолютною владою всередині держави, привело до появи особливих типів і форм життя» [1]. Ми можемо з впевненістю констатувати, що один монарх за межами Італії XIV ст. все ж відповідав вищезазначеним нормам. «Тип тирана, який вважають зазвичай характерним для Італії епохи Ренесансу, міг зрости й під іншими небесами, ніж ті, що простяглися над Апенінським півостровом» [2].

Посилання:

1. Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии / Под ред. Л.Т. Мильской и др.; пер. с итал. Н.Н. Балашова и И.И. Маханькова. М.: Юрист, 1996. С. 11.

2. Крусман В. Э. На заре английского гуманизма. Английские корреспонденты первых итальянских гуманистов в ближайшей своей обстановке. Одесса, 1915. С. 468.

Більш детально читайте: Чепіженко В.В. Ренесансні елементи в політичних практиках Річарда ІІ Плантагенета // Записки історичного факультету. Випуск 28. – Одеса: ОНУ, 2017. – С. 305 – 326. – Режим доступу: http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/19049


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до –

Кирило Степанян

e-mail – kirilostepanyan@gmail.com

А також, у Facebook –  Львівський медієвістичний клуб

2 Comments Add yours

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s