Культура жесту: невербальна мова Середньовіччя

Культура жесту: невербальна мова Середньовіччя

The culture of gesture: nonverbal language of the Middle Ages


АвторВікторія Лабинська, студентка історичного факультету ЛНУ  ім. І.Франка


У середньовічному суспільстві лише декілька відсотків населення були письменними. У такому середовищі особливого значення набув невербальний спосіб комунікації. В результаті чого утворилися різні системи жестів, які інколи були значно більш промовистими, аніж вимовлені слова чи написані літери.

Семантика таких жестів була настільки важливою для тогочасних людей, що в документах згадують навіть судові позови, викликані непристойними жестами на адресу тих, чи інших «доброчесних» людей. До слова, багато жестів, якими ми послуговуємося сьогодні сягають своїм корінням ще Середніх віків.

classic-1920

Більшість з нас навіть не помічає, як наші звички стають відображенням соціуму і часу, у якому ми перебуваємо.

Жести є цікавим інструментом для вивчення історії певної епохи, адже є репрезентацією світогляду людини. Він стає своєрідним символом, який увібрав у себе сукупність релігійних вірувань, забобонів, стереотипів та інших ментальних конструктів, які накопичувалися у соціумі.

Першим, хто зацікавився жестикуляцією в історичній ретроспективі був Марсель Мосс. У 1934 р. антрополог виступив з доповіддю, де звернув увагу на так звану «техніку тіла», під цим терміном він розумів ті традиційні способи, за допомогою яких люди в різних спільнотах використовують своє тіло. М. Мосс, опираючись на науковий аналіз, поспостерігав за тим, як люди плавають, бігають чи копають. У результаті спостережень вчений дійшов до висновку, що «техніка тіла» є ідеальним підходом до вивчення «тотальної людини» у ході історії суспільних систем. Науковець зауважив, що різні суспільні групи нав’язують індивіду характерну манеру користування своїм тілом. Тобто використання власного тіла є наслідком прийняття суспільних норм, викликане нашим бажанням копіювати поведінку соціуму. Відповідно жест є джерелом до вивчення цих суспільних норм.

Це є актуальним і для епохи  Середньовіччя. Адже зазначений період був часом релігійної екзальтації, тому багато речей подавалось під призмою християнського бачення. Не тільки жести, але й поза мала своє значення. На думку св.  Бонавентури найкраща поза  –  стоячи на ногах, оскільки так забезпечується прямий зв’язок із Богом.

11

Жести були присутні у всіх сферах людського життя. Наприклад, заручини найперше скріплювалися взяттям за руку та поцілунком; поширеним було одягання на наречену вінка чи кільця і лише потім вони (заручини – ред.) підтверджувалися відповідними документами. Символ політичної і релігійної влади також супроводжувалися жестами, надаючи абстрактним поняттям публічне, зрозуміле всім значення.

Цікавим є ще один жест. Так,  проявом дружби та прихильності було вибирання вошей один в одного. Варто зауважити, що шукала воші, зазвичай, жінка, причому не обов’язково служниця з низьким статусом. Шукання вошей зміцнювало сімейні стосунки та інтимні зв’язки; воно було показником спорідненості і навіть близькості: коханка шукає у коханця, майбутня теща шукає у зятя, дочка позбавляє від вошей матір.

Ще один побутовий жест – вмивання, який у Середньовіччі мав більш сакральне значення, ніж повсякденне. Перш за все – це засіб ритуальної чистоти. Перед трапезою, наприклад, перед тим як торкнутись їжі потрібно тричі помити руки, також дбати про чистоту лиця, а особливо рота як органу благословенного через який і відбувається прийом їжі. Однак, люди  свідомо зазначали, що потрібно підтримувати перш за все внутрішню чистоту духу, а не чистоту шкірних покровів.

Дії, пов’язані з необхідними біологічними процесами в житті людини (їжа, сон) мали свої моделювання. Готуючись до сну необхідно було перехреститись. Такі ж самі жести потрібно виконувати перед прийомом їжі. Хрестом торкатись м’яса, хліба відтворюючи певні рухи руками. Церковнослужителі їдять у мовчанні, але при цьому спілкуються жестами.

Виявом ввічливості було вставати, коли вітаєшся. Поданий уривок з описів однієї з французьких провінцій це підтверджує: «Прад Таверньє, що володіє певним становищем, вітаючи простого пастуха, встає і знову сідає». Тож це навіть не залежало від статусу людини. Знайомі не мали звичаю у вигляді привітання потискати один одному руки, як це робимо ми зараз. Після більш-менш довгої розлуки вони позначали відновлення контакту, просто беручись за руки. Також, за руки брались, щоб «визнати» один одного.

Зрештою, процес цивілізації в Середні віки проходив через культуру жесту. У світі, свідомість якого творилася під впливом духовенства, важливу роль відігравали ритуали. До прикладу, цікавим був ритуал оммажу, тобто посвячення юнака в лицарі. Поцілунок васала під час принесення оммажу засвідчував прийом його до сім’ї, руки васала при цьому вкладались у руки сюзерена – це було знаком покори і довіри.   

Hommage_au_Moyen_Age_-_miniature

До речі, рука вважалась захистом і символом. У першу чергу – це стосувалося руки Господа. Рука відтворювала найважливіші жести, але разом з тим, могла бути знаряддям покаяння або ж виконувати чорну роботу.

В контексті вище сказаного, варто відмітити, що підгрунтям жесту є сміх, емоція, іронічні та непристойні рухи тілом. У свою чергу танець опинявся між двома біблійними моделями – позитивної та негативної (він зводився до танцю царя Давида перед Ковчегом Завіту, та до танцю Соломії перед Іродом). Дуже популярний  танець ХІІІ ст. – Кінський Бранль або селянський Бранль: хлопці і дівчата постійно міняють своїх партнерів, таким чином хлопець може пофліртувати та позагравати (очима звичайно) з максимально великою кількістю різних дівчат (а дівчата відповідно з хлопцями).

11888830_Piter_Breygel_ml

Жестикуляція – це спосіб звернення до Бога. Особливий розвиток в образотворчому мистецтві отримують релігійні жести – символи молитви, призову до Бога, відчаю, благословення, покірності, хвали. Скорбота виражалась схрещеними на грудях руками і піднятими вгору очима.

Цікаво, що з одного боку  – жести  це комунікація і символіка, але з іншого – 

людське тіло вважалося «кліткою душі», воно мало бути смиренним, тож грубі, нестримані рухи, надмірна жестикуляція піддавалася суворому осуду, це вважалося виразником гордині, гніву, похоті (тобто смертних гріхів). люди, які надміру цим захоплювалися, вважалися жертвами або поплічниками Сатани.

Як бачимо, життя середньовічного суспільства було буквально пронизане жестами. Вони допомагали порозумітися, супроводжували усі ритуали, могли виявляти становище людини у ієрархії тощо. Тож їх вивчення залишається актуальним і цікавим для сучасної науки, адже є ключем до розуміння людського світогляду.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до –

Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор –  Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –  Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s