Коронація Карла VII Валуа та її значення для останнього етапу Столітньої війни

Коронація Карла VII Валуа та її значення для останнього етапу Столітньої війни

Coronation of Charles VII of Valois and its significance for the last stage of the Hundred Years War


АвторДмитро Копилов, магістрант історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка


На основі маловідомих французьких джерел в статті проводиться аналіз і реконструкція коронації дофіна Карла VII Валуа, якого в травні 1420 р. королівським ордонансом його батька Карла VI позбавили права престолонаслідування. Зокрема висвітлюються маловідомі епізоди Луарської кампанії, та попередніх подій які призвели до неї. Важливі питання відведено діям Жанни д’Арк і політиці Джона герцога Бедфорда який виступав в ролі регента Франції.

Ключові слова: Коронація, Валуа, Ланкастери, Луарська кампанія.


17 липня 1429 р. в соборі Нотр-Дам у Реймсі було урочисто короновано короля Карла VII Валуа, якого в січні 1420 р. ордонансом його батька Карла VI Божевільного офіційно позбавили права престолонаслідування. В травні 1420 р. був укладений англо-французький мир в Труа, по якому головним наслідником французького трону ставав англійський король Генріх V Ланкастер, в обхід прав на трон дофіна (наслідника французького трону) Карла. Завдяки зусиллям Жанни д’Арк, яка зняла облогу з Орлеана, Карл розпочав повільне звільнення Франції від англійців, яке закінчилося в 1453 р. битвою при Кастільйоні, сам він увійшов в історію під прізвиськом «Звитяжний».

46456175_1098503926994495_4861186544167288832_n
Жюль Ежен Леневе «Коронація Карла VII», 1889 рік © Пантеон, Париж.

Майбутній король Карл VII народився в Парижі у 1403 р. його батьком був король Франції Карл VI Божевільний а мати Ізабелла Баварська – донька Стефана ІІІ герцога Баварського. З самого народження Карла, нічого не віщувало йому стати королем-переможцем. До того як відновилася Столітня війна у 1415 р. прямим наслідником французького трону мав стати старший брат Карла – дофін Людовік який народився в 1397 р. Людовік був доволі хворобливим молодим чоловіком і помер 18 грудня 1415 р. В такому разі, дофіном став 4-й син КарлаVI, Жан Валуа (народився в 1398 р.) але в 1417 р. він помер через мастоїдит. Титул дофіна перейшов до 5-го сина Карла VI Карлу VII. Францію в даний період розривала не тільки зовнішня інтервенція англійців на чолі з талановитим і молодим королем Генріхом V Ланкастером але і внутрішньополітична чвара двох домів – гілок династії Валуа, Арманьяків і Бургіньонів, які ділили між собою вплив на Божевільного короля, відповідно і на управління королівством. Молодий дофін опинився в сфері впливу Арманьяків.

29 травня 1418 р. бургіньони підняли повстання в Парижі і вирізали всіх арманьяків. При цьому вбивства арманьяків були настільки масштабними, що їхні трупи «лежали купами, як свині у болоті» про що свідчить анонімний очевидець, який залишив після себе хроніку «Щоденник паризького міщанина». Дофіну вдалося вчасно виїхати з Парижу на південь королівства, де він і залишався майже до завершення Столітньої війни. Герцог Бургундії Жан Безстрашний, який вів хитру політику, заграючи з англійським королем Генріхом V Ланкастером після зустрічей і нарад в Мелені переконався, що англійський монарх може загрожувати його особистим інтересам, тому герцог Бургундський почав зближатися з арманьяками і дофіном Карлом. 11 липня 1419 р. в Пуіль–ле–Фор було підписано договір між бургіньонами і арманьяками. В договорі говорилося, що дофін і герцог Бургундський будуть протистояти «проклятій агресії англійців, наших споконвічних ворогів». Після цього дофін і герцог Бургундський зустрічалися в липні ще 3 рази, але 10 вересня 1419 р. при черговій зустрічі дофіна і герцога Бургундського останнього було вбито на мосту в Монтеро.

46395633_942344535963325_3246935068924444672_n
Мініатюра «Коронація Карла в Реймському соборі» з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр. © Національна бібліотека Франції.

Вбивство Жана Безстрашного могло погубити плани дофіна повернути собі трон, оскільки син вбитого герцога Бургнудського Філіп ІІІ Добрий одразу переорієнтувався на Генріха V і став його головним союзником у Франції. Маючи вплив на короля Карла VI Філіп ІІІ в січні 1420 р. зібрав раду де видали от імені французького короля ордонанс, який створив незвичайну правову ситуацію. Єдиний нащадок французького короля лишався прав на трон. Варто відзначити, що Ізабелла Баварська всупереч думці більшості істориків не відчувала неприязні до свого тоді вже опального сина Карла. Про це свідчить той факт, що вона в 1419–1420 рр. намагалася встановити з ним добрі стосунки. Англійський історик П. Ейрл зазначає, що історія, пов’язана з публічною заявою Ізабелли, під час якої вона назвала Карла бастардом, який з’явився на світ через її любовні інтриги, не підтверджується джерелами. І радше за все цей епізод був повністю вигаданий англійцями. Варто також зауважити, що до цього моменту Карла ніхто не називав бастардом і не сумнівався в його королівському походженні. Такий крок був вигідний англійцям, у першу чергу Генріху V, цей хід ще більше посилював його права на трон Франції.

Переконати королеву Ізабеллу було дуже важко, вона з підозрою віднеслася до герцога Бургундського та англійського короля, але добре розуміла, що може позбутися свого становища. До того ж, фінансовий і особистий тиск з боку матері герцога Бургундського Маргарити Баварської і Людовіка де Робсара, якого король Генріх V спеціально відправив до королеви, зробили свою справу. І 17 січня вона погодилася з тезами, що Карл не має прав на трон та підтримала Англо-бургундський союз. Союз Генріха V і Філіпа ІІІ став основою мирного договору в Труа. 21 травня 1420 р. в Труа було підписано угоду, за якою Генріх V оголошувався сином і наслідником французького короля. 

Вже наступного року дофін Карл детально вивчивши статтю, яка позбавляє його законного права, видав «Маніфест проти угоди в Труа», де заявив, що «честь флер-де-ліль (лілії – герб Валуа) і право на корону Франції не можуть бути передані чужинцям, особливо тим, хто є нашим споконвічним ворогом», в завуальованому виді зазначалося, що Труаська угода заганяє мешканців королівства в «ганебне рабство».

Дофін закликав все населення королівства не визнавати угоди в Труа, таким чином Франція розділилася по р. Луарі між володіннями Генріха V, бургундців та дофіна. В будь якому разі, дофін (на погляд англійців) оскаржив суверенне право і волю глави держави, що вважалося великим злочином, оскільки влада короля була від бога відповідно і воля короля була волею Господа. Влаштувавши свою резиденцію в місті Бурж, дофін керував південною Францією мешканці якої присягнули йому на вірність. Через це англійці насміхаючись, називали його «бурзьким королем». Дофін все ж, робив енергійні спроби повернути собі корону, його двір став центром опору англійській окупації, він формував війська і відправляв їх на північ не даючи англійцям можливість просуватися вглиб Франції. Він заручився підтримкою Іоланди Арагонської – королеви «чотирьох королевств» та одружився на її дочці Марії Анжуйській.

46426148_2284630008440380_3240755216575889408_n
Мініатюра «Карл VII в поході на Реймс» з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр. © Національна бібліотека Франції.

27 березня 1421 р. війська дофіна за весь час отримали першу перемогу в битві при Боже, в цій битві було вбито рідного брата Генріха V Томаса Кларенса. Битва могла дати можливість дофіну вторгнутися в Нормандію. Прибувши в Тур він так і не наважився атакувати англійців в Нормандії. 31 серпня 1422 р. помер англійський король Генріх V наслідник французького трону і регент Карла VI, скориставшись сприятливими умовами, на наступний день, дофіна Карла в Пуатьє було проголошено королем Карлом VII. Для повноцінної коронації Карл мав би коронуватися в Реймсі – як того вимагала давня французька традиція. До 1428 р. англійці впритул наблизилися до володінь Карла VII. 12 жовтня 1428 р. англійці взяли в облогу стратегічно важливе місто Орлеан – ключ в долину Луари. Захоплення Орлеану відкривало шлях до Буржа (відстань від яких всього 114 км.) і на всю південну Францію. Таким чином логічним наслідком захоплення Орлеана були в скорому часі і падіння Буржу і всієї південної Франції.

В цей час на історичній арені з’являється Жанна д’Арк яка прибуває 10 березня 1429 р. в Шинон де на цей час перебував Карл VII. Жанна переконала Карла VII сформувати війська для зняття облоги. 8 травня 1429 р. у понеділок, французькі війська на чолі з Жанною д’Арк зняли 209–денну облогу Орлеана. З Орлеана почався ініціативний перелом у війні та французький наступ на землі підконтрольні англійцям і звільнення Франції.  Англійці які вишикували всі свої війська перед Орлеаном так і не вирішили дати генеральної битви під Орлеаном і почали відступати в Мен-сюр-Луар та інші міста на Луарі які вони захопили раніше. Перша частина місії була виконана, тепер потрібно було доставити Карла в Реймс який був захоплений англійцями і бургундцями. Для зустрічі з королем після зняття облоги Жанна і Орлеанський Бастард вирушили в Лош. Вона виїхала назустріч королю, тримаючи в руці свій стяг, і вони зустрілися, – «Коли дівчина схилила голову перед королем так низько, як тільки могла, король негайно звелів їй піднятися, і подумали, що він мало не поцілував її від радості, що охопила його. Це сталося в середу, що передує Трійці, і вона залишалася при ньому довше, ніж до третього дня червня». Повідомляє автор «Щоденника облоги Орлеана і мандрівки в Реймс».

Французька армія з Жанною д’Арк (чисельністю 6-7 тис чоловік) 12 червня штурмом захопила місто Жаржо, 15 червня французи відвоювали Мен-сюр-Луар, 16 червня Божансі. Перемоги французів внесли деморалізацію в ряди англійців які почали стрімко відступати. Згодом Джон Бедфорд – регент Франції і рідний брат покійного Генріха Vв своєму листі від 1433 р. англійській раді згадував: «…Це нещастя і лиха не тільки призвели до загибелі значної частини наших людей, але також магічним способом позбавили мужності інших і надихнули ворогів на згуртування для подальшої боротьби». 18 червня французька армія отримала рішучу перемогу в битві при Пате, де англійські командуючи Джон Телбот і Томас Рампстон потрапили в полон. Фактично англійська армія була розсіяна, Карлу VII відкрилася дорога до Реймсу.

Коронація Карла VII була необхідним і символічним кроком, такий хід фактично декларував свого роду незалежність французької Франції, а не англійської. До того ж, Генріх VI Ланкастер – син Генріха Vдо сих пір не був коронований на французький трон. Окрім того, похід на Реймс в разі успіху обіцяв стратегічні переваги. Підходячи від берегів Луари в Шампань, зайнявши Осер, Труа, Шалон, і Реймс Карл відрізав би Бургундію від областей які контролювали англійці. В разі успіху Карл міг би піти на зближення з герцогом Бургундським, який вочевидь і сам шукав шляхи до примирення, зокрема ще в лютому 1429 р. Джон Бедфорд категорично відмовився здати Орлеан на милість бургундців, як того бажали орлеанські дипломати, через що Філіп ІІІ Добрий відвів всі бургнудські війська від Орлеану. Армія Карла могла зайняти переправи на Сені (Труа) і Марні (Шалон), в такому разі склалися сприятливі умови наступу на Париж який Бедфорд приготував до оборони.

Не дивлячись на цю доволі вдалу стратегію, герцог Алансонський – один з наближених і досвідчених військових при дворі Карла, настоював розпочати наступ на Нормандію, деякі капітани висказали думку, що треба повністю звільнити міста на Луарі, навіть самі найближчі і впливові радники Карла – Ла Трамуй і канцлер Реньо де Шартр теж розкритикували ідею наступу на Реймс. Побоювання були не пустими, королівська армія Карла немала артилерії і обложних машин, а міста які Карл планував захопити були сильно укріпленими фортецями.

Жанна д’Арк наполягала на похід в Реймс, Персеваль де Каньі, хроніст герцога Алансонского, описує обстановку: «Король знаходився в Жьєні до середи 29 червня. Діва була сильно засмучена тим, що він там довго затримується через деякі придворних, які не радили йому робити похід на Реймс, кажучи, що на шляху з Жьєну в Реймс розташовано багато укріплених міст, замків і фортець з гарнізонами з англійців і бургундців. Діва ж відповідала, що це вона добре знає, але що все це не має значення. За два дні до від’їзду короля вона в досаді виїхала зі ставки і відправилася в польовий табір. І хоча у короля зовсім не було грошей для оплати армії, все лицарі, зброєносці, солдати і прості люди були згодні служити йому в цьому поході, заявляючи, що вони підуть за Дівою, куди завгодно. І вона говорила: «Клянуся, я надійно поведу благородного дофіна Карла і його військо, і він буде коронований в Реймсі» ». 30 червня Карл підійшов до Осеру, місто належало герцогу Бургундському. Представники Осеру відправили делегацію де зазначали, що місто не відкриє браму Карлу, але буде дотримуватися нейтралітету. Ла Тримуй якій мав володіння біля міста, взяв хабар з мешканців чисельністю в 2 тис. золотих екю (хоча Жанна наголошувала на штурмі міста) відмовив Карла від штурму. Мешканці також продали армії Карла все необхідне, після чого французи відправилися до Труа.  По дорозі в Труа армія Карла захоплювала маленькі міста і замки, наприклад містечко Сен-Флорентін здалося без «єдиного пострілу» на милість Карла.

Підійшовши до Труа  Карл «закликав колишніх в місті виявити йому покірність; в чому йому було відмовлено навідріз; і навпаки, городяни зачинили ворота і приготувалися до захисту проти можливого штурму». Труа було стратегічно важливим містом на річці Сена, саме тут в 1420 р. був підписаний мирний Англо-французький договір якій позбавляв Карла прав престолонаслідування. Мешканці боялися репресій зі сторони Карла. 8 липня 1429 р. Карл зібрав нараду на яку не було запрошено Жанну, Канцлер Реньо де Шартр наполягав на відмові від подальших військових дій і на негайному поверненні в Жьен: Труа взяти неможливо, облогових машин і артилерії немає, грошей для армії теж не вистачає. Робер Ле Масон колишній канцлер, запропонував послати за Жанною і запитати, що робити далі. Хроніст Гільом Кузіно в своєму «Щоденнику облоги Орлеана і Мандрівки в Реймс» так описує цю сцену: «Жанна голосно постукала в двері, їй відкрили, і вона увійшла і вклонилася королю. Канцлер сказав: «Жанна, король і його рада в сильному замішанні через те, що слід зробити». І він їй докладно виклав те, що він раніше говорив, просячи її висловити королю свою думку. Тоді, звернувшись до короля, вона запитала, чи буде йому завгодно їй повірити. Король відповів: «Так» – і запропонував їй висловитися. Тоді вона сказала такі слова: «Шляхетний король Франції, це місто – ваше. Якщо ви пробудете під його стінами ще два-три дні, він виявиться в наших силах по любові або насильно, не сумнівайтеся в цьому». Після штурму, 10 липня Труа відкрив ворота. Попередньо було підписано угоду: міщани отримували прощення, дофін гарантував їм безпеку, англо-бургундський гарнізон міг безперешкодно покинути Труа з усім належним солдатам майном. Фактично взяття Труа вирішило результат всієї кампанії, після Труа на милість Карла здався Шалон «в яке місто(Карл) в’їхав при радості народу: бо єпископ і міщани вийшли йому назустріч і виявили йому повну покірність». 

46503958_2115790001804707_6243944655159820288_n
Мініатюра «Жанна д’Арк при дворі Карла» з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр. © Національна бібліотека Франції.

Нарешті 16 липня Карл під’їхав до Реймсу, англо-бургундський гарнізон відмовився капітулювати і здати місто, через, що Карл зупинився в декільках кілометрах від Реймсу в замку Сепсо. Англо-бургундський гарнізон виступив з міста і попередив міщан, що вони мають протриматися 6 тижнів поки не прийде допомога. «При тому, що вони(англійці і бургундці) не встигли ще відійти від міста, як міщани зібравшись на загальній раді, і за спільною згодою всіх жителів Реймса, відправили посланців до короля, який дарував їм повне прощення, в той час як ті вручили йому ключі від міста». Кузіно повідомляє: «І далі в вранці названого дня, який припав на суботу, першим урочисто в’їхав архієпископ(Реньо де Шартр), бо не був у місті з того самого часу, як отримав своє призначення. Після обіду, до вечора, туди ж до міста в’їхав король у супроводі всієї своєї армії; з ним же була Жанна Діва, на яку були спрямовані всі погляди». Успішність похода Карла була очевидна, менше ніж за три тижня французька армія пройшла майже 300 км. притому, що армія не зруйнувала і не розграбувала жодного села як це робили англійці. На наступний день 17 липня 1429 р. у неділю у супроводі війська маршал Сен-Севера, Жиль де Ре, адмірал Франції де Кюлан, сеньйор де Гравилль та інші дворяни і наближені Карла дали урочисті клятви і як вимагала давня традиція відправилися в Сем-Ремі за священним миро для помазання короля. Коли священний миро було урочисто доставлено в Реймс,його встановили на вівтарі церкви Нотр-Дам. Після чого до вівтаря підійшов дофін Карл «одягнений з усією пишністю йому належною; від архієпископа прийняв клятви які потрібні за звичаєм для справжніх королів Франції, які бажали прийняти святе помазання. Негайно після того, герцог Алансонський посвятив короля у лицарі, після чого той прийняв від архієпископа помазання і корону, до чого той в усьому дотримувався вимог церемоніалу, вимовивши всі молитви, благословення і вмовляння, що покладаються при обряді помазання…». Від нині дофін Карл офіційно милістю божою став королем Франції Карлом VII Валуа. Жанна д’Арк яка була поруч на церемонії, тримаючи свій штандарт, вся в сльозах встала на коліна перед королем обійняла його ноги і сказала: «Шляхетний король, відтепер здійснилася воля Господня, який побажав, щоб я звільнила Орлеан від облоги і привела вас в зазначений Реймс де вам потрібно було отримати святе помазання, щоб все відтепер побачили, що ви справжній король, Якому лише одному повинно належати французьке королівство». Всі присутні були зворушені цим, особливо батьки Жанни – Жак д’Арк і Ізабель Роме, які були теж присутніми. Важливий момент, який свідчить про те, що герцог Бургундський шукав примирення – на церемонії коронації Карла була присутня делегація Філіпа ІІІ Доброго. Король ще два дні залишався в Реймсі, після чого вирушив на марш, автор Щоденника облоги Орлеана і Мандрівки в Реймс повідомляє, що в містечку Крепі-ан-Валуа «з усіх боків стікалися французи, кричачи Noel (щасливі вісті) і співаючи Te Deum laudamus, і псалми і гімни, і співи, підносячи хвалу Господу, і тріумфуючи, найбільше».

Коронація досягла своєї політичної мети, міста розташовані між Реймсом і Парижем, з ентузіазмом зустрічали французьке військо.

Мета Жанни д’Арк була досягнута як вона особисто виразилася: «Я виконала те, що доручив мені Господь, як то зняти облогу з Орлеана і допомогти королю прийняти помазання. Мені хотілося б, щоб Господь милістю своєю дозволив мені повернутися до батька і матері, щоб я продовжувала пасти своїх овечок і худобину, і далі надходила як то хотілося б мені».

Проходячи біля різних міст можна було чути «Хай живе Карл, король Франції!». Дізнавшись про коронацію дофіна Джон Бедфорд сформувавши війська робив декілька спроб атакувати французькі війська але так і не зважився це зробити, після переможного походу, Карл повернувся в вересні 1429 р. в Бурж. Згодом після своєї смерті, Карл залишив централізовану країну, він провів військові реформи завдяки яким Франція вперше отримала професійну регулярну армію. Відтепер під безумовним контролем короля, вона поділялась на кавалерію і піше ополчення – інфантерії. У кавалерію набиралися дворяни (жандарми). Ці реформи, а також розмах народного опору визначили перемогу Франції в Столітній війні. Перемога Франції означала ліквідацію домагань Англії на Французьку корону і землі на континенті. Завершення війни в 1453 р створило сприятливі умови для подальшого розвитку процесу централізації. При цьому французька монархія в екстремальній ситуації і частково завдяки їй зуміла вирішити для власного посилення завдання – створити постійну армію і постійні податки.

Правління Карла VII було відзначено нерішучістю і бездіяльністю, однак він безсумнівно залишив Францію в кращому становищі, ніж прийняв її.


ПРИМІТКИ

  1. . Charpentier P., Cuissard C. Journal du siege d’Orleans, 1428-1429: augmente de plusieurs documents notamment des comptes de la ville, 1429 – 1431. Paris. 1896. P. 476.
  2. Virivelle de Vallet M.  Chronique de la Pucelle; ou Chronique de Cousinot, suivie de La chronique normande de P. Cochon, relatives aux regnes de Charles VI et de Charles VII, restituees a leurs auteurs et publiees pour la premiere fois integralement a partir de l’an 1403, d’apres les manuscrits, avec notes et developpements. Paris. 1859. P. 556.
  3. Tuetey A. Journal d’un bourgeois de Paris, 1405 – 1449. – Paris, 1881. P. 460.
  4. La chronique d’Enguerran de Monstrelet en deux livres avec pieces justificatives 1400 – 1444. Paris 1887. P. 451.
  5. Басовская Н.И. Проблемы Столетней войны в современной анг-лийской и французской историографии / Н.И. Басовская // Средние Века. – 1982. – Вып. 45. – С. 212–224.
  6. Басовская Н.И. Англо-французские противоречия конца XIII–XIV вв. и страны Пиренейского полуострова / Н.И. Басовская // Социально-политическое развитие стран Пиренейского полуострова при феодализме / АН СССР, Ин-т всеобщ. истории ; [отв. ред. Е.В. Гутнова]. – Москва, 1983. – С. 72–92.
  7. Басовская Н.И. Политическая борьба в Англии и Франции первой половины XV в. и Столетняя война / Н.И. Басовская // Идейно-политическая борьба в средневековом обществе / АН СССР, Ин-т всеобщ. истории ; [отв. ред. Е.В. Гутнова]. – М. :Изд. ИВИ, 1984. – С. 120–140.
  8. Берн А. Битва при Азенкуре. История Столетней войны с 1369 по 1453 год / А. Берн. – М. :Центрполиграф, 2004. – 352 с.
  9. Виллар Ж. и К. Кризис Столетней войны (XIV–XV века) / Ж.и К. Виллар // Формирование французской нации / [ред. и предисл. А.З. Ман¬фреда ; пер. с фр. О.В. Волкова]. – М. :Наука, 1957. – С. 47–67.
  10. Allmand C.T. Henry V / C.T. Allmand. – Berkley–Los-Angeles–London : University of California Press, 1993. – 480 p. (English Monarchs).
  11. Baszkiewicz J. Historia Francii / J. Baszkiewicz. – Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1974. – 283 s.

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до –

Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор –  Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –  Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s