АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ СЛОВ’ЯН (на матеріалах райковецької культури)

АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ СЛОВ’ЯН

(на матеріалах райковецької культури)

ARCHAEOLOGICAL SOURCES TO STUDY

SLAVS’ RELIGION (on the materials of Rakovetska culture)


АвторМарія ЛАВРІВ, Львівський національний університет імені Івана Франка

e-mail: lavmiv@ukr.net

Стаття опублікована в Збірнику матеріалів студентсько-аспірантської наукової конференції  ФЕНОМЕН ЄВРОПИ: ВІД ТРАДИЦІЙНОГО ДО СУЧАСНОГО


У статті систематизовані культові пам’ятки носіїв райковецької культури VIII–X ст. Проаналізовані рухомі й нерухомі археологічні матеріали, що були джерелами язичницького світогляду тогочасного населення.

Ключові слова: райковецька культура, язичництво, капища, жертовні ями, городища-святилища, храми, великі культові центри.

Іn the article, there are systematic religious monuments of Raikovetska culture 8th–10th centuries. There are analyzed mobile and immovable archaeological monuments that were sources for heathenish outlook of ancient population.

Key words: Raekovets culture, paganism, temples, sacrificial pits, hill fortresses, sanctuaries, large religious centers.


Протягом VIII–X ст. (період поширення на території України пам’яток райковецької культури) місцеве населення продовжувало поклонятися богам і здійснювати язичницькі обряди. Зауважимо, що період VIII–X ст. – є етапом найбільшого розквіту язичницьких уявлень слов’ян перед прийняттям християнства. Про нього майже немає інформації у писемних джерелах, етнографічні ж – сягають недалекого минулого. Тому найповніше про язичницький світогляд слов’ян того часу свідчать археологічні джерела.

Археологічними джерелами слов’янського язичництва VIII– X ст. є культові місця, які Ірина Русанова і Борис Тимощук поділяють на кілька типів: об’єкти природного походження, жертовні ями і святилища [5, с. 25]. Щодо культових об’єктів природного походження, то в VIII-X століттях такими були камені біля городищ-святилищ Бабин, Богит, Бубнище, Звенигород [5, с. 28; 3, с. 226]. На думку Ореста Корчинського, сюди можна віднести споруди неподалік Стільського городища [1, с. 280]. Однак ця гіпотеза потребує детальнішого вивчення. З сакральною метою в той час використовували й печери. Зокрема, відомою пам’яткою такого типу є печерний скельний храм в с. Буша Ямпільського району Вінницької області [3, с. 224].

Bohyt_kapyscze_2008_102_0333
Капище на г.Богит

Наступним типом пам’яток культового призначення є жертовні ями. Такі пам’ятки цього часу виявлені в Києві, Звенигороді, Ревному та Родені [2, с. 214], біля с. Біла на Пруті (Буковина) [7, с. 60]. Характерними їх особливостями є кругла форма, сліди вогню (у вигляді обпаленої землі чи залишків вугілля), рештки жертвопринесень, а також наявність вимостки з каміння [7, с. 72]. Щодо рухомих матеріалів, то основними знахідками з жертовних ям (що, як і самі ями, є джерелом язичницького культу), були уламки посуду, кістки людей і тварин, обпалене каміння, пряслице тощо [5, с. 38].

Основним видом культових пам’яток є святилища. Ще у середині ХІХ ст., у своїй праці “Святилища й обряди язичницького богослужіння древніх слов’ян” Ізмаїл Срезневський пише, що

“тією мірою як різні були боги, різними мають бути і самі святилища” [6, с. 19].

Однак, на основі археологічних даних встановити належність святилища конкретному божеству вкрай важко, так як часто самі ідоли є знищеними чи сильно поруйнованими. Дослідники слов’янських старожитностей І. Русанова та Б. Тимощук на основі власних досліджень виділили три типи святилищ. До першого типу святилищ належать круглі майданчики-капища з ідолом в центрі. Такі майданчики мали огорожу у вигляді рівця чи каменів, були невеликими за розміром [5, с. 46]. Прикладами пам’яток такого типу є ритуальний майданчик поблизу Городка на Хмельниччині, капище на Старокиївській горі, капище з шістьома ідолами в Києві, Ягнятинське і Шумське на Житомирщині, капище у Ревному. Культовими артефактами на цих пам’ятках є кістки тварин, уламки кераміки, прясла, ножі тощо[3, с. 207–217].

Окрім цього, дослідники відносять до культових пам’яток ряд так-званих городищ-сховищ. Серед них: пам’ятки поблизу с. Момоти на Київщині, с. Бабка на Рівненщині, Головно на Волині [3, с. 214–218], а також 14 городищ на Буковині [8, с. 32]. І. Русанова та Б. Тимощук вважають, що це були населені пункти, які окрім свого справжнього призначення, могли мати ще й сакральне. Однак, вагомих аргументів на підтвердження функціонального призначення городищ-сховищ наразі не знайдено.

Доволі схожими з городищами-сховищами є городища-святилища. В останній третині першого тисячоліття такими городищами були Ржавинське, Рухотинське, Бабинське, Нагорянське та ін. [3, с. 216–223]. Ці святилища мають приблизно однакову конструкцію: кругла форма діаметром до 30 м, рів чи вал, що огороджували ці святилища, вимостки з каміння тощо [5, с. 186]. Знахідками, що могли б вказувати на культове призначення були рештки жертвопринесень, уламки кераміки тощо. Також на культовий характер городищ вказувала конструкція валів (концентричні кола валів без видимого в’їзду, невисокий насип валів, рештки невисокої стіни, що, очевидно, не була призначена для оборони).

Окрім всіх вище перерахованих культових пам’яток, для  східних слов’ян періоду поширення райковецької культури були характерні й великі культові центри. Вони складались з різних типів культових пам’яток [5, с. 37].

На території Західної України, що значно обумовлено дослідницьким чинником, відомі два великі язичницькі центри – Збруцький культовий центр в Медоборах і культове місце в урочищі “Оленин Парк” в Пліснеську Львівської обл.

Збруцький культовий центр складався з трьох городищ-святилищ: Богита, Говди і Звенигорода. Усі вони за конструкцією були овальної форми, мали складну систему валів і ровів. Про культове призначення цих святилищ свідчать наступні рухомі й нерухомі старожитності, знайдені на них:

1) капище, жертовник, три споруди-западини, два колодязі, 8 жертовних ям, залишки довгих наземних будинків, призначених для релігійних дійств, а також рештки жертвопринесень (Богит) [5, с. 180–182]. Деякі дослідники вважають, що саме на Богиті колись був розташований Збруцький ідол [5, с. 63];

2) три капища, рештки довгих будинків, жертовні ями, хлібні печі, залишки жертвопринесень (Звенигород) [4, с. 78–89];

3) жертовний колодязь і майданчик, наконечники стріл, кресало, рештки жертвопринесень (Говда) [5, с. 185].

zkc_02_02
Місце, на якому стояла статуя Збруцького ідола (г. Богит)

Інший культовий центр східних слов’ян  знаходився в ур. “Оленин парк” на городищі Пліснесько Бродівського району на Львівщині. Про культовий характер цієї пам’ятки свідчать “жертовні ями”, “жертовний пояс”, будинки-контини, язичницький храм та інші сакральні комплекси [9, с. 37]. Рухомими пам’ятками культового призначення є прикраси, елементи озброєння, ливарні формочки, що виступають супровідним інвентарним до поховань. Існування язичницьких дерев’яних храмів з ідолом в центрі припускають також І. Русанова та Б. Тимощук. Такі храми виявлені на території Західної України на святилищах в Рудниках, Звенигороді та Зеленій Липі [3, с. 218]. На думку дослідників, храми були дерев’яної конструкції, розташовувались на майданчику

святилищ, крім того, біля них були камінні вимостки і ями, на яких горів вогонь [5, с. 53–54].

img_7525_01b81
Писанка, якій майже тисяча років (Пліснеськ)

Всі перераховані вище культові матеріали є цінним джерелом язичницького світогляду східних слов’ян.


ПРИМІТКИ

1. Корчинський, Орест. “Ранньосередньовічне місто на Верхньому Дністрі.” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 12 (2008): 267–288.

2. Михайлина, Любомир. “Могильники і святилища райковецької культури як джерело вивчення первісних вірувань.” Археологічні студії. Київ; Чернівці: / Інститут археології НАН України, Чернівецька філія ДП НДЦ “ОАСУ” ІА НАН України, Буковинський центр археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, 2014. 212-235.

3. Михайлина, Любомир. Слов’яни VIII–X ст. між Дніпром і Карпатами. Київ: Інститут археології НАН України, 2007.

4. Русанова, Ирина и Борис Тимощук. “Второе Збручское (Крутиловское) святилище (по материалам розкопок 1985 г.).” Древности славян и Руси. Москва: Наука, 1988. 78–91.

5. Русанова, Ирина и Борис Тимощук. Языческие святилища древних славян. Москва: Ладога-100, 2007.

6. Срезневский, Измаил. Святилища и обряды языческаго богослуженыя древних славян. Харьков: Университетская типография, 1846.

7. Тимощук, Борис. Восточные славяне в VII–X вв.: полюдье, язичество и начало государства. Львів: Вид-во Університету “Львівський Ставропігіон”, 2015.

8. Тимощук, Борис. Восточнославянская община VI–X вв. Москва: Наука, 1990.

9. Филипчук, Галина. “До питання про давньослов’янське культове місце Пліснеського городища.” У Пліснеські старожитності: збірник наукових праць Адміністрації історико-культурного заповідника “Давній Пліснеськ” на пошану Михайла Андрійовича Филипчука. Львів: Растр-7, 2016. 60–74.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор –  Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s