Договір в Труа 21 травня 1421 р.

Договір в Труа 21 травня 1421 р.

Agreement in Troyes. May 21, 1421


Автор – Дмитро Копилов, магістрант І року навчання історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка


Мирна угода в Труа була наслідком битви при Азенкурі 25 жовтня 1415 р. де французька 30 000 армія отримала нищівну поразку а також, політичних розбіжностей двох французьких партій (домів) Арманьяків і Бургіньонів, які переросли у відкритий озброєний конфлікт за владу і вплив на французького короля Шарля VI Валуа Божевільного (1368–1422).

Ініціатором і організатором зазначеної угоди виступила Бургундія, в першу чергу герцог Філіп ІІІ Добрий (1396–1467) з одного боку, і молодий та енергійний англійський король Генрі V Ланкастер (1387–1422) з іншого.

32932588_2031560043830200_7079973839056142336_n
Король Англії і Регент Франції Генрі V Ланкастер.

Наслідки підписання мирної угоди Труа були благополучні для Англії і сумні для Франції, за умовами угоди англійський король становився регентом і наслідником французького трону, фактично договір в Труа подарував Генрі V все Французьке королівство, але з цим не погоджувалася більшість населення яке підтримувало другого сина Божевільного короля – дофіна Шарля біля якого формувалися сили опору англійській інтервенції у Франції.

Важливу роль в передумовах виникнення мирної угоди в Труа відіграла партія бургіньонів, яка пізніше переорієнтувала свої погляди на Англію, але на це в свою чергу вплинули події перемовин між дофіном Шарлем Валуа (1403–1461) і Жаном Безстрашним (1371–1419) на мосту в Монтеро.

В 1415 р. Генрі V заявив своє право на французький трон, але Валуа вважали, що домагання Ланкастера не мають під собою правового підґрунтя. У будь-якому разі причин для конфлікту вистачало. В Англії і Франції розуміли, що конфлікт після смерті Едварда ІІІ і Едварда Вудстока Чорного Принца не завершився, а лише призупинився.

33136420_2031560387163499_1236812343430610944_n
Філіп ІІІ Добрий портрет Рогіра ван дер Вейдена

Отже, в 1417 р. Генрі V з армією 7-10 тис. осіб здійснив чергову військову кампанію у Францію. У 1419 р. в англійських руках опинилися Кале, більша частина південного сходу з центром у Бордо, Нормандія, Бретань. Тоді ж Францію було номінально поділено на сфери впливу між англійським королем Генрі V, Жаном Безстрашним разом з Шарлем VI та Ізабеллою Баварською (1370–1435) і дофіном Шарлем.

У Мелені з 30 травня по 30 червня 1419 р. було проведено декілька нарад, на яких були присутні Шарль VI його дружина Ізабелла Баварська їх дочка Катерина Валуа (1401–1437), Жан Безстрашний та брати короля Генрі V Хамфрі Глостер (1390–1447) і Томас Кларенс (1387–1421).

Однак, ці наради ні до чого не призвели, оскільки Генрі V забажав те, що було не вигідно герцогу Бургнудському та королю Шарлю VI, а саме – суверенні Нормандію і Аквітанію та руку Катерини. Герцог Бургундський та Ізабелла не могли погодитися на такі умови. Розділ королівства означав би крах їх власного престижу і підірвав би довіру до них їх прихильників.

Перш ніж виїхати з Мелену, Генрі V сказав герцогу:

«Милий кузене, хочу, щоб ви знали, що ми або отримаємо дочку короля, або виженемо його з королівства разом з вами. Сір, – відповів Жан, – можливо, вам такі слова легко вимовити, але перш, ніж ви зможете вигнати з цього королівства мого пана і мене, я нітрохи не сумніваюся в тому, що ви вже достатньо втомитеся».

У такому разі, англійці могли загрожувати безпосереднім володінням герцога Бургнудського. Тверезо оцінивши ситуацію, він вирішив піти на дипломатичні поступки зі своїм супротивником – дофіном, котрому тоді було 15 років, ймовірно герцог Бургундський не сумнівався, що зуміє перетягнути на свою сторону малолітнього дофіна Шарля.

Король Генрі V знав про зв’язки Жана Безстрашного з дофіном, які для нього були зрадницькими. Тому він відреагував миттєво, захопивши важливе місто Понтуаз на Уазі, причому розпочав він військову операцію після закінчення перемовин. Такий крок англійського монарха мав на меті дати зрозуміти герцогу Бургундському тверду позицію Англії

10 вересня 1419 р. делегації дофіна і герцога Бургундського зустрілися на мосту в місті Монтеро недалеко від Парижу. Подальші події на мосту до сьогодення залишаються доволі незрозумілими через нестачу джерел.

Переговори зайшли в глухий кут, герцога Бургундії Жана Безстрашного було вбито лицарем зі свити дофіна Шарля Тангі дю Шателем. Більшість істориків дотримуються версії, що вбивство герцога Бургундського було своєрідною помстою за вбивство його людьми Людовіка Орлеанського (1372–1407) у 1407 р.

Більш як століття потому король Франциск І (1494–1547) відвідав крипту у Шампмоле і місцевий монах показав йому череп Жана Безстрашного з отвором від удару бойовою сокирою, підкресливши, що через  . Як би там не було, вбивство поставило хрест на об’єднанні сил у війні з англійською інтервенцією. Син Жана Безстрашного Філіп ІІІ Добрий (1396–1467) розірвав відносини з дофіном Шарлем, до того ж, останній відмовлявся визнати свою провину.

32856127_2031560810496790_7739528546246197248_n
Заручини Генрі V і Катерини Валуа 2 червня 1420 р.

У січні 1420 р. було проведено Королівську раду, головою виступив Шарль VI. На раді було видано ордонанс в якому дофіна Шарля рідного сина короля, піддали прокляттю. З огляду на хворобу короля, всі ці рішення приймалися Ізабеллою Баварською і бургіньонами, які домінували в його свиті і адміністрації. Тоді ж дофіна викреслили зі спадщини і назвали «батьковбивцею, образником королівської величі, руйнівником і ворогом народної волі».

Генрі V був розважливим реалістом, він зберігав тверезий глузд у військових операціях і особливо вивертким вважався у політиці. Після вбивства Жана Безстрашного в 1419 р. англійський король різко змінив своє ставлення до ситуації, яка складалася навколо нього. Зокрема він кардинально змінив свою політику оскільки розумів, що відбувся перелом на користь Англії.

Тепер англійський монарх заявив, що єдиним актуальним питанням для нього залишається корона Франції. Якщо при житті батька Філіпа ІІІ Доброго Генрі V хотів землі Аквітанії і Нормандії та ін., то зараз, коли переорієнтація молодого герцога Бургундського на Англію була очевидною, він бажав створити Об’єднане Королівство Англії і Франції – цілковито нову державу на мапі середньовічної Європи. Фактично Англо-бургундський блок вже було сформовано, йому і судилося стати підґрунтям Труаської угоди.

21 березня 1420 р. Філіп ІІІ Добрий прибув в Труа для зустрічі з послами Генрі V. Тоді ж розпочалися переговори про угоду, яку вже давно очікували обидві сторони. З боку французів були присутні представники бальяжів, міст, станів Генеральних штатів, Паризького Університету і духовенства різних міст.

Усім представникам розтлумачили суть майбутнього договору. В першу чергу угода створюється не заради задоволення потреб англійського короля, а для встановлення миру і порядку на території Французького королівства.

8 квітня 1420 р. було розроблено першу частину мирного договору «Попередню частину умов», нарада завершилася 9 квітня тоді ж, було опубліковано текст попередніх умов і відправлено посольство до Руану, де знаходився Генрі V, щоб обсудити ці рішення особисто з ним.

Щоб вдати легітимність передачі французького трону англійському королю, «Попередня частина» цієї умови опиралася на право салічної правди. І щоб передати корону король Шарль VI мав би проголосити Генрі V своїм сином. А після смерті французького короля, корони Англії і Франції мають об’єднатися в одну державу, а вже після смерті Генрі V, корона Об’єднаного Королівства Англії і Франції переходить до його нащадків. Але Франція мала б зберегти своє право, закони, звичаї. Таким чином король Генрі V, не тільки по салічній правді але і по праву крові займав французький трон.

8 травня 1420 р. король Генрі V, який на цей час вже знаходився в Понтуазі, виступив в Труа. В місто вже прибули Шарль VI, Ізабелла Баварська і Катерина Валуа, з якою англійський король мав одружитися.

В Труа вже все підготували до урочистої церемонії підписання угоди, місто причепурили і прикрасили до святкування, делегації теж були на місці.

Нарешті 20 травня англійський король Генрі V якого зустрів і супроводив герцог Бургундський урочисто увійшов в Труа.

Після того, як англійці зайшли в місто, Генрі V відправився до французького короля, щоб вшанувати його, але Шарль VI, який сидів на троні, не впізнав його. Багато хто з присутніх, зокрема й королева з принцесою, зніяковіли від такої сцени. Але Шарль все ж промовив «А, це ви? Ласкаво просимо, ми раді вас бачити! Привітайте дам». Після чого Генрі V поцілував королеву і принцесу та провів з ними бесіду, присвячену організаційним моментам і наслідкам майбутнього договору. А потім в супроводі свити попрямував до  своєї резиденції.

Із ратифікацією умови треба було поспішати, оскільки ніхто не міг знати точно, коли король Шарль знову втратить свідомість, а то й здоровий глузд. На наступний день 21 травня Генрі V урочисто відправився в міський собор Св. Павла для церемонії ратифікації угоди.

33037394_2031561200496751_2925230804294434816_n
Оригінал договору в Труа.

У соборі Генрі V та Ізабелла разом пройшли по довгому нефу, після чого англійський король піднявся на вівтар в апсиді собору, і урочисто зачитав усім присутнім статті мирної угоди, яку від нині почали називати Труаською угодою. Варто відзначити, що цей договір англійський король скріпив тією самою печаткою, що й Едвард ІІІ у 1360 р. мирну угоду в Брітіньї. Це також мало б вказати на остаточну правову справедливість, яка запанувала між обома королівствами. Себто, молодий Генрі V закінчив справу розпочату своїм прадідом. Не менш цікавий факт полягає і в тому, що на церемонії ратифікації не було французького короля. Це певним чином надавало правову зброю арманьякам, які і почали зазначати, що угода підписана не по волі короля Шарля VI.

Тоді ж Генрі V заручився з Катериною, яка мала б народити йому нащадків. До ратифікації умови фактично призвело вбивство Жана Безстрашного, якщо б не ця подія, Генрі V з труднощами і великими втратами не тільки в живій силі, а й в економіці, зміг би добитися подібного політичного кроку. Герцог Бургундський готовий був об’єднати зусилля проти англійського короля з арманьяками. Після вбивства Жана герцогом Бургундії став його син Філіп ІІІ, який зіграв на руку англійцям і уклав з ними союз.

Віднині, англійський король Генрі V ставав сином і нащадком короля Франції, це був вдалий дипломатичний хід, оскільки Генрі V не можна було звинувачувати в посяганні на королівську гідність і порушенні салічної правди. Генрі V мав шанувати свою жінку і короля з королевою. Катерина мала б зберегти титул королеви Франції її доходи і також утримання яке їй належить по закону королівства.

Що стосується права, норм, звичаїв і традицій французького королівства, то цей аспект теж було зауважено в умові. Англійський король після смерті Шарля ставав королем Франції, але не міг ні зараз, ні пізніше змінювати жодних інституцій, закладених Капетингами і Валуа. Міста і бальяжі мали б і надалі зберігати свої права та устрій, який існував за часів Шарля VI. До того ж дуже важлива теза, яка вказує, що Генрі V міг впроваджувати в органи місцевого самоврядування – «людей надійних, чесних, здатних». Звісно, на практиці людей проанглійських. Таким чином, угода мала великі політичні наслідки, оскільки в державний апарат самоврядування впроваджувалися проанглійські елементи, котрі тільки зміцнювали становище англійців у Франції.

Фактично Франція ставала частиною Англії, номінально зберігаючи своє право, звичаї та норми, але з державного апарату Франції, по суті, можна було зробити маріонетковий уряд з проанглійських чиновників.

Цікаво, коли новина про підписання угоди дійшла до Парижу, то «всі його мешканці піднесли руки до неба в радощах».

У 1422 р. відбулися події, які кардинально змінили ситуацію в країні. Цього року помер Король Генрі V Ланкастер, а через шість тижнів Король Шарль VI Божевільний. По смерті обох монархів створилася певна юридична лазівка. За умовами угоди в Труа після смерті Шарля VI влада б мала перейти до Генрі V, а від нього до його сина. Тому порядок престолонаслідування було порушено, цим скористався дофін і коронувався в Пуатьє під ім’ям Карла VII Валуа. Ці події також порушили васальні відносини, наприклад конетабль Артур де Рішмон (1393–1458) заявив, що «англійський король мертвий і всі клятви вже знищено» і відмовився присягнути Генрі VI.

32892521_2031561353830069_2346500131710304256_n
Собор святого Павла в Труа, де урочисто було підписано англо-французький договір.

Об’єднане Королівство Англії і Франції проіснувало недовго, мирна угода в Труа фактично тріснула по швах через неочікувану смерть Генрі V. До того ж, його син Генрі VI не міг правити, оскільки був немовлям. Вся влада перейшла до братів Генрі V, Джона герцога Бедфорда і Хамфрі герцога Глостера. До того ж, Генрі V обіцяв мир. Парижани, як зазначалося вище, раділи власне не тому, що стали однією країною чи тому, що король Англії мав стати королем Франції. Ні, вони раділи миру, який мав би настати, але замість цього Генрі V розпочав ще з більшою жорстокістю війну.

Згодом війна, яка відбувалась періодично з невеличкими перервами аж до 1453 р., позбавила Генрі V і його спадкоємця належної підтримки з боку самих французів. Їх обкладали все новими і новими податками, які йшли на фінансування війни, через що мирна угода в Труа втратила свою чинність і призвела до краху всі англійські досягнення в середині Франції.

Остаточно угоду було анульовано в 1435 р., коли Філіп ІІІ Добрий уклав мир з дофіном і визнав його своїм королем. Планам Генрі V не вдалося втілитися в життя. Згодом англійці втратять всі свої володіння у Франції окрім міста Кале на півночі. Але домагання англійців на Францію будуть актуальні аж до 1801 р., коли англійський король Георг ІІІ відмовиться від титулу короля Франції, який прийняв Едвард ІІІ ще в 1340 р.


ПРИМІТКИ

  1. Азимов А. Франция. От последнего Каролинга до Столетней войны. Москва, 2010. – 291 с.
  2. Ададуров В. Історія Франції. Львів 2002. – 412 с.
  3. Tuetey A. Journal d’unbourgeois de Paris, 1405–1449. Paris, 1881. – 460 p.
  4. The treaty of Troyes, 1420 // English Historical Documents / Еd. by A.R. Myers. – Vol. IV. – London, 1969. – 226. P.
  5. Renouard J. La chronique d’Enguerran de Monstrelet 1400–1444. Paris, 1887. – 451 p.
  6. A Letter to King Henry V from an officer having the charge of Public Works at Calais, 1421 // Letters of Queen Margaret of Anjou and Bishop Beekington and others written in the reigns of Henry V and Henry VI. – London, 1863. – 21 p.
  7. .Перруа Э. Столетняя война / пер. с франц. М. Ю. Некрасова. Санкт-Петербург, 2002. – 480 с.
  8. Эйрл П. Жизнь и эпоха Генриха V. Санкт-Петербург, 2003. – 224 с.
  9. Фаулер К. Эпоха Плантагенетов и Валуа / пер. с англ. С. А. Кириленко. Санкт-Петербург, 2002. – 352 с.
  10. Фавье Ж. Столетняя война / пер. с франц. М. Ю. Некрасова. Санкт-Петербург, 2009. – 656 с.
  11. Съюард Д. Генрих V / пер. с англ. Т.Н. Замилова. Смоленск, 1996. – 397 с.
  12. Пти-Дютайи Ш. Феодальная монархия во Франции и в Англии X–XIII вв. – М., 1938. – С. 330.

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s