Постать Генрі V Ланкастера за англійськими джерелами

Постать Генрі V Ланкастера за англійськими джерелами

The figure of Henry V Lancaster by English sources


Автор Дмитро Копилов, магістрант І року навчання історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка


Висловлюю щиру подяку Анні Сусел

за безцінну допомогу в написанні цієї статті


У даній статті проводиться детальний аналіз і опис структури постійних психічних властивостей англійського короля з династії Ланкастерів, та їх вплив на особисту поведінку, образ життя і ведення політики короля Генрі V на основі маловідомих англомовних джерел. Зокрема, велику увагу приділено аналізу особистості англійського монарха через призму його політичних кроків. Висвітлено маловідомі епізоди його життя і розглянуто його внесок і роль для історії Англії і Франції.

Ключові слова: Генрі V Ланкастер, Війна у Франції, битва при Азенкурі, Договір в Труа.

This article provides a detailed analysis and description of the structure of the permanent psychic properties of the English King of the Lancaster dynasty, and their influence on personal behavior, lifestyle and policy of King Henry V on the basis of little-known English-language sources. Particular attention is paid to the analysis of the personality of the English monarch through the prism of his political steps. Covered little-known episodes of his life and considered his contribution and role to the history of England and France.

Key words: Henry V Lancaster, War in France, Battle of Azencourt, Treaty in Troyes.


Dei Gracia Rex Angliae, Haeres et Regens Franciae, et Dominus Hiberniae Henry – лат. Божою Милістю Король Англії Пан і Регент Франції, і Пан Ірландії Генрі. Це повний королівський титул одного з найвидатніших людей світової історії – Генрі V Ланкастера (1387–1422), який він отримав в 1413 р. у віці 26 років [1].

Історія постаті англійського короля Генрі V має багато «білих плям», варто зауважити, що сучасна історіографія малює його під призмою емоційності авторів які хочуть бачити англійського монарха по-своєму, наділяючи Генрі V рисами або тривіального жорстокого тирана та безжального ката, який віддав наказ вбити полонених французьких лицарів, захоплених в битві при Азенкурі 1415 р., або глибоко релігійним, щирим, добрим, справедливим та молодим і гарячим монархом.

32367226_2028849700767901_914297691486289920_n

Автором найвідомішого образу короля, без сумніву, є Вільям Шекспір (1564–1616). В п’єсі «Генрі V» англійський король постає в образі, мудрого справедливого монарха, національного героя, який має хоробре серце [2]. Оскільки Шекспір використовував реальні історичні хроніки і джерела, крізь напластування літературного пафосу, похвали і прославлення національного героя, все ж таки можна помітити справжні риси реальної людини.

Генрі V особистість знакова і водночас суперечлива, таємнича і загадкова це і робить його цікавим для історика, щоправда фахові історики Франції і Англії малюють свого короля: у випадку Франції, Генрі V – вкрай негативна постать, яка принесла французам війну а до неї підключилися смерть, голод та страждання. Англійці навпаки схильні виправдовувати в очах всього світу свого короля, і це не дивно, зазвичай образ Генрі V в англійській історичній науці має позитивну оцінку, англійці схильні виправдовувати жорстокість короля, але в деяких аспектах взагалі замовчують неприємні для них теми. Наприклад військовий історик А. Х. Берн в своєму дослідженні «Битва при Азенкурі» висвітлює і спотворює епізод зустрічі Генрі V з французькою армію, чисельність якої настільки вселила зневіру в короля Англії, що він запропонував французам здати захоплене ним раніше північне французьке місто Гарфлер і відшкодувати збитки, на що французи дали негативну відповідь [3]. Хоча і не слід звинувачувати в некомпетентності і в замовчуванні деяких «неприємних» історичних фактах англійських істориків. Наприклад,  історик Д. С’юард в своїй монографії «Генрі V» дає об’єктивну оцінку діям англійського короля і його армії у Франції, зокрема він вдало зауважив, що Генрі V залишив після себе не тільки славну пам’ять, але і неприязнь і недовіру яку усугубили інші люди [4].

Серед об’єтивних англійських істориків варто згадати і Сера Джона Норвіча, який в своїй праці «Історія Англії і Шекспірівські королі» нагадує про епізод який спотворив історик А.Берн і був приведений вище, зокрема Норвіч нагадує, що англійські історики-патріоти усвідомлено уникають його, він підкреслює, що так поступив і Шекспір [5].

Отже, переходячи до основної нашої теми, варто відмітити, що структура постійних психічних властивостей, що визначають особливості відносин і поведінки особистості (себто характер) в буквальному сенсі впливає на весь хід її життя. Реконструювати характер короля Генрі V Ланкастера, в принципі як і іншу особистість давнини, доволі складно, оскільки історичні джерела містять багато різноманітних розбіжностей, що й заплутує дослідника.

Серед джерел які в повній мірі відображають характер і особу англійського монарха варто відмітити Тіто Лівіо Фруловісі (італ. Tito Livio Frulovisi) – італійського гуманіста, який написав цінну працю: «The first English life of King Henry the Fifth» (Перше Англійське життя Короля Генрі П’ятого), «Brut Chronicle» (Хроніка Брут), хроніка «Vita Et Gesta Henrici Quinti, Anglorum Regis» (Життя і діяльність Генрі П’ятого Англійського Короля), «Chronicon Adae de Usk» (Хоніка Адама Уска), «Хроніка Лондона», важливі дуже записи королівського капелана, який особисто був поруч з королем Генрі V та вів періодичні записи, завісу таємниць особистості Генрі V нам підіймають його листи, які він писав особисто своєю рукою або піддиктовку, в них містяться ті чи інші аспекти його характеру, що слугує дуже важливим джерелом до даного дослідження.

Серед французьких джерел варто відмітити Ангерана де Монстреле і його «Хроніку», «Щоденник паризького міщанина», «Хроніку Сен-Дені», Жувеналь дез Юрсена і його «Історію Шарля VII», Шарт’є і його «Хроніку Шарля VII короля Франції».

Ще одним допоміжним джерелом можна вважати мініатюри з хронік, на яких присутній король Генрі V, хоча й вони не можуть розповісти про характер монарха, завдяки ним можна прослідкувати як змінювався зовнішній вигляд короля та реконструювати риси його обличчя.

Всі перелічені вище джерела ще жодного разу не перекладалися на українську мову і тим більше не публікувалися, тому в даній статті вони будуть частково перекладені українською мовою.

В певній мірі, перелічений масив джерел дає змогу реконструювати та висвітлити не тільки невідомі сторінки характеру Генрі V, але й дає змогу реконструювати маловідомі епізоди з його життя і різноманітних подій. Так, завдяки ним, ми дізнаємося такі деталі, що король був всесторонньо розвинутою людиною, і навіть вмів грати на музичних інструментах. Навіть В. Черчіль назвав його «блискучим королем» [6]

32512024_2028838124102392_6001400700834152448_n
Маленький лорд Генрі Монмутський

Майбутній король Англії Генрі народився у надбрамній вежі замку Монмут в Південному Уельсі в Гвенті 9 серпня або 16 вересня 1386 чи 1387 року. Батько Генрі майбутній король Англії Генрі IV Болінгброк (1366–1413) був сином Джона Гонта – засновника Ланкастерської гілки королівської династії Плантагенетів (1340–1399) який в свою чергу був рідним сином короля Англії Едварда ІІІ Плантагенета (1312–1377). Таким чином Генрі V був правнуком Едварда ІІІ легендарного короля який розгромив французів в битві при Пуатьє в 1356 р. Згодом Генрі V буде використовувати досвід свого прадіда у війні з Францією і затьмарить його своєю перемогою над французами в битві при Азенкурі. 

Оскільки, Джон Гонт був четвертим сином короля, він не мав права на престолонаслідування, відповідно його нащадки теж їх не мали. Доля маленького Генрі V була вирішена і не обіцяла стати йому королем.

Мати Генрі V Мері де Боен (1386–1394) (або де Богун також Боган), була однією з наслідників останнього графа Херефорда, яка отримала всі його ресурси. За її рахунок батько Генрі V Генрі IV одружившись отримав титул графа Херефорда. Генрі V був другою дитиною в родині, першим ж  був Едвард який народився і помер немовлям в 1382 р. Генрі V мав братів: Томаса (1387–1421), Джона (1389–1435), Хамфрі (1390–1447) і сестер: Бланку (1392–1409) і Філіппу (1394–1430).

З дитинства Генрі V мав змогу проводити час в компанії своїх братів і сестер, але був обділений материнською любов’ю, оскільки Мері померла в 1394 р у віці 24 роки. Хоча в той період в дворянських родинах не зовсім відчувалася та, якщо можна назвати «класична любов», і це було встановленою нормою для епохи Середньовіччя.

32464375_2028838637435674_7212688375747182592_n
Коронація батька Генрі V Генрі IV Болінброка 1399 р. (зліва) Битва при Шрусбері 21 липня 1403 р. (праворуч)

Генрі, як того вимагала традиція, нарекли Монмунтським (за місцем народження), він смутно пам’ятав свою мати, став королем він наказав поставити її статую на могилі в Лестері. Щоб зрозуміти майбутні події і характер Генрі треба завжди дивитись в дитинство, оскільки в цей період закладаються основи характеру особистості, що в подальшому відображається в дорослому житті, жорстокість Генрі V яку він неодноразово застосовував в Англії (під час змови Лоллардів) і Франції (під час небажання французьких міст здатися на його милість), можна приєднати і до інших факторів, з дитинства він залишився без  матері не знав її любові і порад, безумовно це була перша причина, яка вплинула на майбутнього короля.

Під час правління Річарда ІІ Плантагенета, життя Генрі нічим не виділялося, про цей період навіть немає ніяких повідомлень в хроніках, оскільки ніхто не знав, що він стане королем. Відомо лише, що він жив з братами і сестрами в одній спальні, в них була одна вихователька. В період юнацтва брати і сестри жили окремо, зокрема у Генрі V була нянька, до якої він дуже прив’язався і яка, по всій очевидності заміняла йому рідну мати. Про це свідчить той факт, що ставши королем в 1413 р., в 1419 р. він виплатив її велику суму.

До 1419 р. він часто навіщував свою бабцю Джоан графиню Херефорд, він дуже її любив. Наприклад коли в 1415 р. перед відправленням на війну у Францію він склав заповіт де згадав свою «найдорожчу бабцю»[7]

Ймовірно Генрі навідував свого діда Джона Гонта, але головним наставником Генрі був талановитий дядько Генрі Бофорт (1374–1447). Майбутній король також отримав освіту в одному з коледжів Оксфордського університету, з дитинства Генрі наглядав, а потім брав участь в розвагах які влаштовували дворяни. Особливо вінзацікавився розведенням птиць для полювання і соколине полювання, ця дитяча пристрасть, залишилася у нього на все життя.

Очевидно, він навчався військового мистецтва. Окрім цього в герцогстві Ланкастерському зберігся рахунок де зазначалося, що 8 пенсів було виділено для покупки струн для його арфи, він вмів грати на музичних інструментах і співати, це він робив і під час кампанії у Франції.  Згідно Тіто Лівіо який залишив багато цінних свідчень про Генрі V, король «знаходив насолоду в співі і грі на музичних інструментах»[8]. Він також з 8 років вивчав латину, пізніше він міг вільно говорити французькою, писати і читати.

32394192_2028840637435474_4760557178408927232_n
Принц Уельський Генрі дарує книгу Томаса Хоккліва.

В жовтні 1398 р. маленького Лорда Генрі Монмутського було офіційно запрошено до королівського двору непопулярного короля Річарда ІІ (1367–1400), там він ознайомився ближче з королівськими традиціями. Річард ІІ не дивлячись на вигнання батька Генрі відносився до нього доброзичливо, останній супроводжував його в поїздці по Ірландії.

В 1399 р. коли Генрі IV змістив Річарда, його син Генрі став наступником трону, і отримав титул принца Уельського, а 10 листопада того ж року титул герцога Ланкастерського, в житті Генрі наступали реальні і кардинальні зміни.

Після смерті Генрі IV, в 1413 р. становище  нової династії було хитким, ситуація і політична ситуація в країні була все ще нестабільною. Для зміцнення власного становища і підвищення авторитету Генрі потрібно було показати, що реальна влада належить тільки йому і що династія Ланкастерів міцно зайняла своє положення на троні. Монстреле зауважує в своїй хроніці, що коли помирав Генрі IV принц Генрі взявши його корону в руки сказав батьку:

«Як ти утримував її мечем, так і я не відпущу її з рук до тих пір, поки в мені жевріє життя».

9 квітня 1413 р. відбулася коронація Генрі V, Адам і Уска в своєму джерелі зауважив:

«В той день, над гірською країною королівства вибухнула неочікувана буря надзвичайної сили, в якій гинули і люди, і звірі, і домашній скот, вона затопила долини і болота, загрожуючи людині небезпекою і втратами понад усяку міру».

Під час церемонії коронації король був неймовірно похмурий, його обличчя не видавало ніяких емоцій, а на церемоніальному бенкеті король навіть не доторкнувся до їжі

32399230_2028841317435406_619406744476450816_n
Коронація Генрі V в 1413 р.

Варто також зауважити, що знаменитий  портрет невідомого художника XVI ст. змальований з оригіналу (який нажаль не дійшов до наших днів) майже повністю відповідає дійсності, Генрі V мав білу шкіру, гладко виголене обличчя, рівний прямий ніс, високе чоло, повні червоні губи, каштанові волосся, світлі карі очі, на картині короля зображено повернутого в лівий бік, насправді у Генрі V не було ідеальне обличчя, під лівим оком в нього був шрам від стріли яку він отримав, ще в 1403 р. в битві при Шрусбері, тоді це був його перший бойовий досвід принцу Генрі було всього 16 років. Залежно від настрою, його очі «виблискували то м’яко голубиним, то суворим левовим».

Всі сучасники Генрі V, які його бачили писали, що він був неймовірно статним і мускулистим. Свої обладунки Генрі V носив «як легкий плащ».

Французький астролог Жан Фюзорі, який бачився з королем в 1415 р. занотував свої враження після зустрічі, він казав, що Генрі V

«не дивлячись на владні манери і благородну осанку, він був більше схожий на прелата, ніж на солдата».

Генрі V рано почав займатися справами держави, але завжди залишався рухливим, життєрадісним, завжди стриманим, таємничим і неймовірно холодним, як виразився Д. С’юард з крижаним самовладанням, він був недоступним до розуміння. Говорив він мало, а слухав багато.

Він був неймовірно дисциплінованим і підтримував залізну дисципліну в своїй армії. Наприклад, коли король з військами дислокувався на півночі Франції і розбив військовий табір, він дав чітку вказівку, що шльондри не повинні підходити до англійських солдат більше ніж на 4 км. Після першого попередження кожній шльондрі котра порушить наказ буде зламано руку.

В разі непокори його особі всіх очікувала одна участь – шибениця, навіть в 1421 р. коли Генрі V дізнався, що в битві при Боже було вбито його молодшого брата Томаса Лакастера герцога Кларенса він не видаючи своїх емоцій холодно сказав, що Кларенса якщо б, йому вдалося вижити все одно чекала смерть, оскільки останній порушив наказ не вступати в битву з ворогом без прикриття лучників.

32440629_2028843564101848_1885331033369346048_n
Генрі V в повному лицарському обладунку

Варто відмітити, що Генрі V полководець брав вверх над Генрі людиною, він в окремих випадках поступав дуже холодно і жорстоко, образи в свій адрес які він чув постійно, були для нього пустим звуком, він в жодному разі не реагував на подібні вирази, але життя людям які образили його він також не залишав. Так, відомий один випадок при облозі міста Мо в 1421-1422 рр. коли англійці захопили місто, Генрі V наказав відправити трубача Ораса в Париж для болісної публічної страти, за те, що той дув в горно тим самим наносячи королю образу (суть якої не відома). Його ставлення до війни можна зрозуміти з його власного виразу:

«війна без пожеж все одно, що ковбаса без гірчиці».

Під час кампанії у Франції, 13 серпня 1415 р. англійський флот увійшов в дельту Сени. В суботу дислокація англійських військ була завершена, перше що зробив король, це видав накази які під страхом смерті забороняли грабувати храми, здійснювати насилля над жінками і священниками, заборонено також було лайку.

До 19 серпня англійські війська повністю взяли в кільце Гарфлер, місто опинилося відрізаним від світу. Зі стратегічної точки зору Гарфлер – ключ в Нормандію. Гарфлер обороняв Жан д’Еуставілль та Рауль де Гокур який пізніше активно брав участь в знятті облоги з Орлеана в 1428 – 1429 рр. Безпосередньо як брати штурмом місто, Генрі V завжди давав можливість оборонцям залишитися живими і зберегти місто від розграбування – невід’ємної доктрини того часу. Коли Король сказав, щоб оборонці здали його місто, д’Еуставілль заявив йому: «Ти нічого нам не залишав, за чим ми б могли доглядати, так що і віддавати нам нічого».

22 вересня 1415 р. Гарфлер капітулював.  Капелан Генрі Томас Елхем описав події які потім відбулися після капітуляції, коли оборонці прийшли до короля:

«Наш Король, надівши золоте королівське вбрання, зійшов на монарший трон, поміщений в павільйоні на вершині пагорба. Тут в своєму кращому одязі стояли найбільш знатні і головні особи з королівського оточення. Сер Гілберт Амфревілль тримав у правій руці на алебарді вінценосний, переможний шолом короля. Сеньйор де Гокур постав перед королем, вийшовши з намету (де чекав прийому), в супроводі осіб, які присягнули йому служити. Вони передали королю ключі від міста, віддавшись під його заступництво».

Насправді ж, Гокур і 76 (за деякими даними 66) полонених  перед тим як показатися на очі королю, постали в сорочках, а на їх шиї були затягнути петлі. Так вони простояли декілька годин на колінах, і тільки тоді Генрі прийняв їх, після чого дорікнув їм, що вони «проти волі Бога і справедливості не здавали його місто Гарфлер, добру частину його спадщини».

В битві при Азенкурі 25 жовтня 1425 р. Генрі бився за виразом Тіто Лівіо який мав бесіду з ветеранами Азенкура «як гривастий лев, вишукуючи свою здобич», всі хто намагався вступити в бій з ним, падали мертвими, не тільки через вміле володіння мечем, але і через те, що англійці намагалися також обороняти короля в бою як того вимагала традиція, відомий епізод коли в рукопашній схватці один французький лицар поранив Хамфрі мечем в стегно, від чого останній впав від болі прикриваючи рану рукою, Генрі побачивши це, стрімко стрибнув до француза і вбив його, серед французів знову почалася давка щоб добити брата короля, але Генрі відбивав атаки французів до тих пір поки його пораненого брата не витягнули з поля битви. В 1420 р. було підписано мирний договір в Труа, по якому Генрі V було проголошено регентом і наслідником французького трону. 

32689422_2028846264101578_1589324399884894208_n
Генріх в Бивті при Азенкурі

Підсумовуючи всю вище наведену інформацію, варто зауважити, що Генрі V без сумніву був пасіонарною особистістю з залізною волею і характером, він твердо вірив, що йому допомагає бог, наприклад коли він йшов по ворожій території до Кале, він впевнено сказав:

«Навіть, якщо наші вороги зберуть величезну армію, ми будемо уповати на Бога, і вони не принесуть шкоди нашим військам, ні мені. Я не дозволю їм, роздутися від гордості, ні радіти в неправедних справах, ні володіти моїм добром проти волі Бога».

Буз сумніві Генрі був великою людиною свого часу, він грав свою роль і носив маску, його було важко зрозуміти при житті, ще важче це зробити після його смерті по закінченню стількох століть.

Якщо б не його рання смерть в 1422 р. Франція була підкорена повністю, до самої смерті Генрі зберігав залізну волю і впевненість, але вже лежачи на смертному одрі, його залізна самовпевненість зрадила його і на мить він злякався за свою душу. Раптом він вигукнув, немов відповідаючи якомусь злому духові: «Ти брешеш, ти брешеш, моя доля бути з Господом Ісусом Христом!».

32454418_2028849874101217_4594952254611521536_n
Могила Генрі V у Вестмінстерському абатстві

ПРИМІТКИ

[1] Титул регента Франції Генрі отримав в 1421 р. коли було урочисто підписано мирну угоду в Труа.

[2] Уильям Шекспир: Генрих V. – Харьков, 2011. – С. 228.

[3] Бёрн А. Битва при Азенкуре. История Столетней войны с 1369 по 1453 год. – Москва, 2004. – С. 70.

[4] Съюард Д. Генрих V. – Смоленск, 1996. – 280.

[5] Норвич Д. История Англии и шекспировские короли. Москва, 2012. – С. 219.

[6] Съюард Д. Генрих V. – Смоленск, 1996. – 15.

[7] Съюард Д. Генрих V. – Смоленск, 1996. – 23.

[8] Там само.

1. Renouard J. La chronique d’Enguerran de Monstrelet 1400–1444. Paris, 1887. 451 p.

2. Tuetey A. Journal d’unbourgeois de Paris, 1405–1449. Paris, 1881. 460 p.

3. Басовская Н. Столетняя война: леопард против лилии. – Москва, 2007. 446 с.

4. Бёрн А. Битва при Азенкуре. История Столетней войны c 1369 по 1453 год. Москва, 2004. 352 с.

5.   Контамин Ф. Война в средние века. Санкт-Петербург, 2015. 416 с.

6.   Съюард Десмонд. Генрих V. – Смоленск, 1996. – 280 с.

7.    Перруа Э. Столетняя война / Пер. с франц. М. Ю. Некрасова. — Санкт-Петербург, 2002. – 480 с.

8.   Устинов В. Г. Столетняя война и Война Роз. — Москва, 2008. — 640 с.

9.   Фавье Ж. Столетняя война / Пер. с франц. М. Ю. Некрасова. – Санкт – Петербруг, 2009. — 656 с.

10.  Фаулер К. Эпоха Плантагенетов и Валуа / Пер. с англ. С. А. Кириленко. — Санкт- Петербруг, 2002. — 352 с.

11. Норвич Д. История Англии и шекспировские короли. / Пер. с англ. И. В. Лабанова. – М: Астрель, 2012. – 414. – с.

12.   Ейрл П. Жизнь и эпоха Генриха V. – Москва, 2003. – 224 с.  


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s