Образ Едуарда ІІІ у Столітній війні (1337-1453)

Образ Едуарда ІІІ у Столітній війні(1337-1453)

Образ Эдуарда III в Столетней войне (1337-1453)

The image of Edward III in the Hundred Years War (1337-1453)


АвторКомякович Уляна, студентка ІІІ курсу історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка


“Він наказав, аби його дядьку відрубали голову, узурпував трон свого батька. Він почав війну, яка продовжувалась більше, ніж сто років; змушував людей виплачувати вищі і більші податки, ніж будь-який інший король. Але, незважаючи на все, впродовж стількох століть він був і залишається найбільш блискавичним королем, якого бачила Англія”[1].

 

21979540_489151468113793_1873912815_n

Едуард III (на фото вгорі – ред.) (1327-1377) – англійський монарх, чиї династичні претензії дали початок Столітній війні. Саме королівські інтереси і бажання вирішували хід подій офіційно об’явленого конфлікту між коронами.

 

Едуард був сином Едуарда ІІ Плантагенета та Ізабелли Французької, доньки короля Франції Філіпа ІV Красивого. Коронований у п’ятнадцять років, реальну ж  владу отримав лише через три роки – у 1330 р., усунувши від влади фаворита своєї матері – лорда Мортімера, котрий разом з Ізабеллою влаштував змову проти Едуарда ІІ. Саму ж королеву-матір ув’язнив у замку Різінг в Норфолці. Завдяки прямому династичному зв’язку (матір Едуарда ІІІ була сестрою останніх королів Капетингів) мав реальні права на французьку корону. Проте, у 1328 році пери Франції обирають на престол представника бокової вітки дому Капетингів – Філіпа VI Валуа(1328-1350). Основним аргументом такого вибору слугувала Салічна правда, за котрою жінка відсторонювалась від спадкування нерухомості, згодом звужене лише до заборони успадкування великих родових маєтків(пізніше стало багатовіковим французьким звичаєм). Починаючи з засновника династії Плантагенетів Генріха ІІ, англійська корона не полишала спроб створення Анжуйської імперії (територія королівства Англія, Ірландія, герцогство Нормандія, Гасконь та Аквітанія, графство Анжу, Пуату, Мен, Турень).

Підготовку до війни з Францією Едуард ІІІ почав у 1332 р., упродовж якого король вступає у військовий конфлікт з Шотландією (варто зазначити, що Шотландія на той час була союзником французької корони, адже що може об’єднати найкраще, як не спільний ворог). Таким чином він усуває загрозу можливого удару з півночі у разі початку французької кампанії. Важка війна із Шотландією допомогла загартувати англійську армію та надати досвід як полководця Едуарду. Варто підкреслити роль правителя, адже саме завдяки йому нечисленна у порівнянні з Францією і значно бідніша країна, яка відставала за темпами і рівнем розвитку, змогла розгромити першу монархію Західної Європи у таких битвах як при Слейсі, Кресі і Пуатьє; захопити та колонізувати, змінивши національний склад, Кале.

Здатний до політичних інтриг Едуард ІІІ вів активну пропагандистську діяльність, популяризуючи владу та особу короля серед населення Англії, а також європейських королівських дворів. Хроніст Бертон писав:

“І виникла тоді спільна думка народу, що поки англійський король буде завойовувати Французьке королівство, вони будуть процвітати. В інакшому випадку їх становище погіршиться”.

Великим дипломатичним успіхом для короля був союз з германським імператором Людовіком Баварським. В обмін на значну грошову суму та обіцянку Едуарда ІІІ сприяти примиренню імператора з папою Боніфацієм XII, Людовік Баварський надав англійському королю титул вікарія імперії (регента, який заміняв імператора під час між правління або у випадку хвороби, неповноліття, тривалої відсутності голови імперії). Це надавало змогу Едуарду при необхідності самому набирати війська в імперії. Також монарх пішов на зближення з Арагоном і Португалією, таким чином залучаючи до англо-французької боротьби країни Піренейського півострова.

У День Всіх святих 1337 р. до Парижу прибув Генрі Бергерш, єпископ Лінкольнський. Прелат привіз послання короля Англії, адресоване “Філіпу Валуа, котрий називає себе королем Франції”. Це означало фактичне розірвання омажу (васальний договір між васалом та сеньйором) та одночасно оголошення війни Франції.

Hundred_years_war
Розгортання Столітньої війни

Восени 1339 р. відбулися перші військові вторгнення англійців до Північної Франції. Просуваючись по Пікардії, як зазначають хроністи, король випалив більше тисячі сіл та залишив великі спустошення. Першу велику воєнний перемогу англійці отримали на морі 24 червня 1340 р. у битві при Слейсі, що біля берегів Фландрії. Вже тут чітко проглядається талант Едуарда: пролив, у якому відбувалась битва, був занадто вузьким. Через це кораблі знаходились близько один до одного, що дозволило англійським лучникам вести прицільний обстріл. Розгром французького флоту, котрий збирався Філіпом VI під егідою нового хрестового походу, був цілковитим. На честь цієї перемоги в Англії  створена монета, на якій англійський король був зображений як тріумфатор. З приводу цієї битви говорили:

«Якби Бог дав рибі можливість розмовляти, то вона заговорила би французькою, бо з’їла дуже багато французів».

Однак, кампанія 1340 р. на суші не була настільки успішною: затягнулась облога м. Турне, шотландці активізувались на північному кордоні Англії, профранцузька політика авіньйонських пап сприяла розриву договору між імператором та Едуардом ІІІ.

У 1345 р. англійська армія висадилась у Бретані. 26 серпня 1346 р. відбулось зіткнення двох армій – битва при Кресі. Основу французької армії на той час складало рицарське ополчення, котре розділялось на окремі підрозділи і не мало єдиного командування. Фруассар відзначає разючу відсутність дисципліни та організації в рядах французького війська, яке атакувало англійців “без будь-якого порядку”. Англійська ж армія знаходилась під командуванням короля, її основу складала піхота із вільних селян, також  лицарського корпусу, але вони підпорядковувались королю, а не окремим феодалам та були найманими. Англійці вели оборонний бій на основі поєднання дій піхоти та кінноти під чітким єдиним командуванням Едуарда. Король застосував тактичний прийом, невідомий тоді у Франції: більша частина кінноти(лицарство) билась у пішому строю поряд з лучниками. Сама ж армія розгорнулась на пагорбі вздовж дороги флангом до супротивника. Це не дозволило її атакувати широким фронтом. Втрати французів були величезні – близько 1,5 тис. лицарів і більше 10 тис. Піхоти.

Crécy_-_Grandes_Chroniques_de_France
Bataille de Crécy 1346

Серед загиблих чимало представників вищої французької знаті, союзників Філіпа VI: король Чехії, герцог Лотаринзький, герцоги Фландрський, Алансонский. Сам Філіп VI отримав поранення в шию, від якого невдовзі помер.

Відразу ж після цієї перемоги король направив війська до Кале – головного порту на Північному узбережжі Франції. Після дванадцяти місяців мужньої оборони місто було змушене здатися. Англійський король вимагав публічної страти шести найбільш шанованих і авторитетних громадян. Тільки за цієї умови Едуард погоджувався не учиняти в місті розбою і різанини. У хроніці Фруассара яскраво описана знаменита історія добровільної згоди цих шести мужів прийняти смерть заради порятунку міста.

Едуардом ІІІ у 1348 р. був заснований найстаріший лицарський орден Англії – Орден Підв’язки. Заснований «з’єднати деяке число гідних осіб для здійснення добрих справ і пожвавлення військового духу». Є низка легенд про походження Ордена, найвідоміша пов’язана з графинею Солсбері. Під час танцю з королем вона впустила підв’язку і навколишні засміялися, король же підняв підв’язку і пов’язав її на власну ногу зі словами: “Honi soit qui mal y pense” (“Ганьба тому, хто погано про це подумає»), що стали девізом ордену.

21984354_489151451447128_1356370158_n

У 1348 р. на Англію обрушилася епідемія чуми, яка увійшла в історію як «чорна смерть». Страшне лихо, спалахи якого повторилися в 1361 р. і 1369 р., забрало понад третини населення, особливо постраждали найбідніші верстви, відбулося різке зростання цін. Працівники відмовлялися працювати  за колишню заробітну плату. Едуард III був змушений видати ряд жорстоких указів.

У 1356 р. Чорний Принц (син Едуарда ІІІ – Едуард, принц Уельський) виграв бій при Пуатьє, в якому “загинув весь цвіт французького лицарства” і був полонений французький король Іоанн II.

У травні 1360 р. в  Бретіньє, поблизу Шартра, був підписаний мир, який підсумував перший етапу війни (1337-1360 рр.). Едуард отримував у суверенне володіння Гасконь (або як її називали у Франції – Аквітанія) та декілька нових володінь на півночі з центром в Кале. За звільнення французького короля був призначений викуп – 3 млн. золотих крон.

21935643_489151454780461_755809929_n

Переживши старшого сина – Чорного Принца, у 1377 р. Едуард III помер в замку Шин, був похований у Вестмінстерському абатстві.


ПРИМІТКИ

[1] Mortimer I. The Perfect King: The Life of Edward III, Father of the English Nation / Ian Mortimer. – Random House, 2008. – 536 р.

 


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, у Facebook –

Львівський медієвістичний клуб

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s