Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 3

Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 3

Викинги на Руси до 882 года: каганат Руси. Часть 3

Vikings on Rus’ until 882: Rus’ Khaganate. Part 3


АвторГамма Юлія, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка


Згідно з джерел, відома інформація про виникнення в Європі держави, посольство з якої в 839 році було з народу рос та мало правителя, який носив титул «каган», відповідно держава повинна була мати назву – каганат. В даній статті увага буде акцентована на найголовніших елементах, які дають підстави охарактеризувати Руський каганат як певне державне утворення.

Для того, щоб говорити про Руський каганат як державу, варто визначити, що таке держава. На сьогодні є багато відмінних між собою визначень з різними критеріями оцінювання. Найбільш простим є визначення, згідно з яким державаце особлива форма організації суспільства, з чітко визначеною територією, економічною та політичною владою. Якщо притримуватися таких рамок, ми не зможемо назвати саме державами багато утворень ІХ ст. Причин цьому є безліч, а їх огляд та аналіз впевнено може бути актуальною темою для дослідження з великою кількістю матеріалів.

Відповідно, в нашому випадку, важливу роль займає визначення історичної форми даного утворення та підкреслення наявних елементів, які це підтверджують. Не менш важливим завданням є історично прослідкувати яким саме утворенням був Руський каганат. Варто зробити поправку, що дослідження ранніх історичних періодів (в нашому випадку, акцент на ІХ ст.) є складним через неусталену термінологію, яка пов’язана з визначенням держави та суміжних термінів.[1]

2ee1943f592e41e4a17a7d736195c946

На сьогодні держава просто необхідна мати для свого існування певні елементи: чітко встановлена територія, певна економіка (різного спрямування), політична влада та державний механізм. Не доцільно буде переносити ці елементи або навіть їх сучасне значення на середньовіччя та пізніший час. Адже будь – який з цих елементів навіть на сьогодні через проблеми з термінологією можна трактувати по різному.

Р. Кайнейро вважає, що

держава – автономна (самостійна) одиниця, що включає багато громад в рамках своєї території та має централізований уряд з повноваженнями збору податків, призову на війну, виданням законів чи системою примусу для забезпечення їх виконання.[2]

Варто зазначити, що будь-яка держава проходить різні етапи формування, які можуть бути видозмінені з урахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів. Отже, чітко стверджувати про Руський каганат можна буде лише після уставлення термінології з урахуванням історичного чинника.

В такому випадку, доцільно буде розглядати Руський каганат за чіфдом (вождівство, від англ. Chiefdom) – автономна політична одиниця, яка включає в себе декілька общин, об’єднаних під постійною владою верховного вождя.[3]Тобто, в державі правляча еліта видозмінюється, набираючи риси професіоналізму, має повноцінну адміністрацію та армію. В нашому ж випадку, відбувся перехід племінного вождівства  через компаунде (вождівство, яке поєднане з жрецтвом)  до складного, консолідованого вождівства, в основі якого є об’єднання декількох племен зі своєю ієрархічною структурою та централізованим управлінням, але без чітко легалізованого апарату примусу.[4]

Як зазначає Є. Мельникова, особливістю зародження держави є те, що її функції виконуються певною військовою організацією, в нашому випадку – дружиною. Виконання дружиною функцій того ж апарату примусу дає підстави називати такий тип – військовою державою (military), або більш доцільніше буде називати «дружинною» державою[5] (що буде більш точніше), адже дружинники були не лише військовими, а військовою верхівкою, знаттю, займаючи одночасно певні посади.

svyatoslav-3

Не менш важливе значення відіграє визначення розміщення Руського каганату, питання, яке на сьогодні залишається відкритим. В історіографії виокремилось 5 варіантів локалізації Руського каганату:

  1. Середньє Подніпров’я (Б. Рибаков[6], А. Новосєльцев[7], А.Назаренко[8], А.Горський[9], Л. Войтович[10]);
  2. Північна Європа з центром в Ладозі чи Рюриковому городищі в Новгороді (К.Цукерман[11])
  3. Приазов’я (О.Пріцак[12], Г.Вернадський[13]);
  4. Межиріччя середнього Дону і верхньої Оки до середнього Подніпров’я (В.Сєдов[14]);
  5. Середній Дон і басейн Сіверського Дінця (Є.Галкіна[15])

Частково проблематика локалізації Руського каганату була зачеплена в попередніх розділах, а також була розглянута частина джерел, які дають підстави притримуватись варіанту розміщення саме в Середньому Подніпров’ї. Не дивлячись на те, що згадок про кагана русів та русів в джерелах такого раннього періоду є немало, немає конкретики про саму державу, саме тому доцільно буде наголосити на подіях, яка засвідчують, що дане державне утворення мало всі риси «військової держави».

В цій статті  будуть наведені відомості про існування та функціонування Руського каганату на прикладі його впливової діяльності, а саме: широкомасштабні військові походи, правителі та прийняття християнства.

Якщо притримуватися хронології, варто розпочати з походу Руського князя Бравліна. Відомості про дану подію збереглись у візантійському агіографічному[16] джерелі під назвою «Житіє Стефана Сурозького». Оригінал, який описує похід не зберігся, відомі лише пізніші списки кінця Х – поч. ХІ та ХVI ст. Саме ж джерело було створено на межі VIII – IXст. Створення руської редакції «Житія Стефана Сурозького» датується ХV ст., а датування походу не є чітко визначеним, він міг відбутися з 790 по 810 рік.

В «Житії…» описується життя єпископа міста Сурож (сучасний Судак). Відомо, що місто в той час було під владою Візантійської імперії.  З тексту джерела, відомо, що Стефан Сурозький помер в кінці VIII ст., після чого спочив на вівтарі храму Св. Софії в м. Сурож.

B0Y42562
м. Сурож (сучасне м. Судак, Крим)

Через невеликий проміжок часу «по смерті же святого мало років минуло…» на Сурож нападає Бравлін:

«прийшла рать велика руська із Новгороду,  князь Бравлін дуже сильний, захопив все, від Корсуня до Керчі. Підійшов з великою силою до Сурожу, 10 днів бився там. А через 10 днів ввірвався в місто, зламавши залізні ворота».[17]

Далі йде опис того,  що Бравлін увірвався в храм Св. Софії, де грабував біля гробу святого (Стефана), в результаті чого з ним щось сталося, в результаті чого він не міг рухатись (варто провести паралелі з «Житієм Григорія Амастидського») і він вимушений був наказати все награбоване повернути до гробу, але й це не допомогло вилікуватися Бравліну, і він наказує виводити війська і повертати взагалі все награбоване. А у видінні Бравліну прийшов сам Стефан і сказав, що руському князю необхідно охреститися, щоб вилікуватися і вийти з церкви. Архієписком хрестив Бравліна і це йому допомогло. Разом з Бравліном хрещення прийняла і його знать.[18]

Етимологія імені Бравлін не є точно визначеною, але ймовірно має скандинавське походження, можливо частково зазнала і якогось слов’янського впливу, через закінчення – ін. Ім’я Бравлін схоже за своєю будовою з скандинавським містечком Бравалли (територія сучасної Швеції), де відбулась битва в 770 році. Але таке слов’янське ім’я нам не відоме. Також місто з якого прийшов Бравлін не могло бути Новгородом, так як його тоді ще просто не існувало, але очевидним є те, що військо прийшло з півночі, і не зовсім близької до м. Сурож.

Звичайно, опис даної події не обійшовся без вигаданих чудес, як це поширено в майже всій християнській літературі того часу, але те, що дана подія відбулась не викликає сумніву, що підтверджено деталями опису та порівнянням інших джерел. Як відомо, Сурож тоді мав добрий економічний розвиток, але в самій Візантійській імперії були внутрішні проблеми, період іконоборства тощо. Цим і могло скористуватися військо Бравліна, напавши на низку міст. З опису ми можемо бачити, що це не був невеликий напад, це був широкомасштабний та повноцінний військовий похід з облогою міста і місцеві війська нічого не могли зробити, що вказує на велику чисельність війська Бравліна. Ймовірно, в результаті успішного військового походу з метою наживи та закріплення своїх позицій Бравлін уклав договір з Візантією (місцевими уповноваженими особами) вигідний для себе і також певна частина війська, в сам Бравлін охрестилися для закріплення певних вирішених питань. Не викликає сумніву, що такий успішний похід міг бути сформований та проведений лише завдяки повноцінній підготовці. Все таки напад відбувся на одну з наймогутніших держав того часу, тому Бравлін мав усвідомлювати, як це може вплинути на подальшу зовнішню політику.

0_dfd03_991f8790_orig

Серед візантійських джерел, які описують військові походи русів важливе місце займає «Житіє Георгія Амастиридського». В.Г. Васильєвський приписує авторство даного джерела Ігнатію Діакону[19], посилаючись на стиль написання.[20] Дане джерело збереглося в єдиному рукописі Х ст., яке являє собою частину грецької Мінеї[21] на лютий. Саме «Житіє Георгія Амастридського» було поміщено під 8 лютого.

В джерелі зазначається наступне:

«Було нашестя варварів, росів – народу, як всі знають, у вищій мірі дикого та грубого… цей народ почав грабування від Пропонтіди[22] і відвідавши інше узбережжя, досягнув нарешті і до святого[23]… не було нікого, хто міг їм протистояти. Вони поклонялися полям, джерелам та деревам… Коли варвари увійшли в храм і побачили гробницю, вони подумали, що тут скарби… вони раптом відчули розслабленість в руках та ногах…відчули здивування і страх і нічого не мали сили робити, тільки говорити,… вони надали свободу християнам і звільнилися від божого гніву…примирення та угода з християнами. Одна гробниця була достатньо сильною, щоб…змусити варварів поважати Божественні храми. Чи бачиш ти силу гробниці, яка поборола силу цілого народу?».[24]

В. Васильєвський, виходячи зі стилю написання, авторства та інших чинників, приходить до висновків, що набіг, описаний в джерелі, необхідно датувати між 820 і 842 роками[25], тобто другим періодом іконоборства[26], але навряд чи похід відбувся пізніше 838 року, адже вже в 839 році посольство русів прибуває в Інгельгейм.

З тексту джерела ми можемо бачити, що «народ Рос» був добре відомий візантійцям, а проаналізовані вище джерела лише ще раз це підтверджують. Для нападу русів на Візантійську імперію саме в Пафлагонії був необхідний великий флот та добре озброєна армія, адже чисто теоретично візантійські війська могли відносно швидко прийти, навіть в район Амастриди для захисту. Даний напад засвідчує ще раз впевненість русів у своєму військовому поході.

 

005793
Пафлагонія, Візантійська імперія

Результатом даного походу стало очевидно також заключення якогось договору, можливо з викупом, який влаштував русів, так як розграбування відбувалось не один день і «ніхто не міг їм протистояти».

Наступні події, які посилювали міжнародне визнання Руського каганату є досить складними для дослідження. Проблематика викликана розбіжностями в самих джерелах та історіографічних поглядах. Адже наступні події були пов’язані з Аскольдом, якого прийнято вважати через інформацію з «Повісті временних літ» дружинником Рюрика.

Про перші десятиліття існування Ладоги ми можемо частково дізнатися по фрагментарним відомостям з писемних джерел, перша за все, з літописного сказання про призвання варягів[27]. Згідно з «Повістю временних літ» в 862 році відбулось відоме призвання варягів. В більшості списків ПВЛ, включаючи іпатіївський, першою столицею Рюрика була Ладога.

Проте, як відомо в початковому літописі, який дійшов до нас в різних варіантах та списках збереглося дві різні версії про прихід на Русь варязьких князів. Згідно з однією версією, Рюрик спочатку сів княжити в Ладозі, і лише через 2 роки, після смерті Синеуса і Трувора, вирушив вверх по Волхову та заснував Новгород. За іншою версією, резиденцією Рюрика з самого початку був Новгород.

Питання щодо достовірності однієї або другої версії існують в історії й сьогодні. Для прикладу, Д. Мачинський розглянувши в своїй науковій діяльності питання щодо «першої столиці Русі», прийшов певних висновків. На думку автора, текстові докази першості ладозької версії  є повністю достовірними, що також підтверджується й археологічними джерелами, які відносяться до більш ранніх часів існування Ладоги. Відповідно, новгородський варіант розповіді про князювання Рюрика розглядається як скорочення повної та історично достовірної тієї ж самої ладозької версії[28]. Отже, на сьогодні впевнено можна говорити, що Рюрик сів саме в Ладозі, адже Новгород ще просто не існував.

Відомо також, що відбулась тотальна пожежа Ладоги близько 860 року, зафіксована археологами, яка на думку дослідників була викликана уособицями між слов’янськими та фінськими племенами, а в 862 році Рюрик був запрошений на правління.[29]

Похід на Константинополь, який датується в ПВЛ 866 роком, насправді відбувся 860 року, що підтверджується візантійськими та західноєвропейськими джерелами проаналізованими раніше.

 

Також виникає закономірне питання стосовно участі в правлінні Діра, який згідно ПВЛ також правив одночасно з Аскольдом. Але в арабських джерелах авторства ал–Масуді збереглася згадка «що руси і слов’яни спалюють себе на вогні» тобто були язичниками та

«перший із царів слов’янських ал-Дір. У нього великі міста та великі землі. Купці мусульмани їдуть до його столиці з товарами.»[30]

Дані відомості дають підстави вважати, що правив спочатку Дір, а потім Аскольд, про що також свідчить похованнях їм в різних місцях, хоча згідно літопису вони були вбиті Олегом одночасно.

Необхідно також акцентувати увагу, що інформація з літописів, яка дійшла до нас, писалася за Рюриковичі[31], а згідно ПВЛ Аскольд і дір були «не племені його (Рюрика), але боярини (знать)» то цілком закономірним є те, як їх зобразили в літописі.

Варто детальніше зупинитися на поході 860 року, який займає велике значення для Руського каганату та подальшої міжнародної діяльності даної держави. Як вже зазначалося, згідно з тексту ПВЛ, Аскольд і Дір були дружинниками Рюрика, яких він відпускає в похід на Царград (Константинополь). По дорозі вони залишаються в Києві, перейнявши на себе владу над полянами, які в цей час виплачували данину. А до цього, згідно літопису, в Києві правили нащадки Кия, Щека та Хорива. В 866 році (у 860 році, 18 червня у 8 індикт) Аскольд і Дір (ймовірно тільки Аскольд) здійснили перший похід Русі на Царград, в царювання Михаїла, який в цей час був в поході. Дізнавшись, що напала Русь він був змушений повернутися. Зі складністю зайшовши в місто, цар молився з патріархом Фотієм в церкві Богородиці і винесли вони з піснями божественну ризу Богородиці і намочили її в морі. Раптом піднялася буря та знищила безбожних русів і мало кому вдалося повернутися додому.

Як вже було зазначено, «Брюссельська хроніка» лише підтвердує напад русів  18 червня 860 року, а також в ній зазначається, що руси напали на 200 кораблях.

Якщо взяти середню кількість людей в кораблі (за скандинавським прикладом) то в одному судні могло перебувати 35 людей, тобто 7 тисяч воїнів на 200 кораблів.

Варто зазначити, що кількість кораблів не могла бути вказана точно, але таке число свідчить про велику армію, яка могла напасти і успішно грабувати столицю Візантійської імперії, що навіть армія Михайла ІІІ не могла їх зупинити.

kor-viking

Варто критично оцінювати катастрофу з флотом русів, але детальніших відомостей, які могли б пояснити це «диво» в джерелах немає. Але така кінцівка була, як ми можемо бачити і з проаналізованих вище джерел, досить поширеною в християнській літературі. Однак, можливо певна катастрофа дійсно мала місце і через що, на думку деяких дослідників і могло відбутися прийняття християнства.[32]Але це не знаходить підтвердження ні в яких інших джерелах.Очевидно, був заключений договір з викупом, а укріпленню могло сприяти описане далі прийняття християнства, яке підтверджується іншими джерелами: життєпис Констянтина Багрянородного, Хроніки Зонари, Михайла Гліки, Густинський літопис, Київський Синопсис і твори арабських письменників — Ібн-Хордадбега, ал-Масуді і ін.

У 874 р. Аскольд організував другий похід на Константинополь. Даний похід мав позитивні результати. Недалеко від Константинополя війська русів були зустрінуті послами імператора Василя I Македонянина, з якими Аскольд уклав письмовий торговий договір. Крім підписання торгового договору відбулося хрещення частини дружини русів в Константинополі. Константинопольський патріарх Фотій заснував першу єпархію для слов’ян і варягів, які прийняли християнство.

Успішний похід проти Візантійської імперії показав, що Русь входить в число найбільш могутніх держав Cередньовічної Європи, і затвердив її міжнародний авторитет. Після цього походу руси не воювали з Візантією більше 40 років.[33]

У візантійських джерелах (проаналізованих гоміліях патріарха Фотія, який був очевидцем тих подій, а також пізніша хроніка продовжувача Георгія Амартола) вказується, що після походу Фотій надіслав до русів єпископа, який хрестив русів[34] (включаючи і їх правителя, який ймовірно був Аскольдом). Дані свідчення вказують на добровільне прийняття християнства, яке ймовірно лише б сприяло міжнародному визнанні Русі.

Також в Никонівському літописі є інформація, що з Аскольд воював з Польцьком, древлянами, уличами, кривичами, болгарами та печенігами. Дані події припадають саме на правління Аскольда якщо відштовхуватись від походу 860 року та відомою нам датою його смерті у 882 році. Відповідно всі ці війни були спрямовані на завоювання нових територій та необхідністю контролю важливих географічних точок для контролю «шляху із варяг у греки», що лише б покращувало економічну ситуацію держави з центром в Києві. Походи на північ від Києва можна пояснити конфліктом між Руссю Північною та Південною, який закінчився зі смертю Аскольда в 882 році. Очевидно, що правління Аскольда пов’язано з остаточним звільненням полян від хозарської залежності, яке було, можливо тим чинником, який лише сприяв співпраці слов’янського та скандинавського населення. Данина, яку, як зазначається в ПВЛ платили поляни та їхнє бажання від неї звільнитися – це ті фактори, які не могли сприяти проникненню значного хозарського впливу на територію Середнього Подніпров’я, а успішна зовнішня та внутрішня політика передбачала взяття титулу «каган», який підносив «дружинну державу» на необхідний для подальшого розвитку рівень, але навряд чи щось більше.

image002

Серед військових дій варто виділити один з Каспійських походів, а саме – напад на Абаскун в кінці 870-х років. Перший, який згадується арабськими літописами морський похід русів на Каспійському морі за свідченням табарістанского історика, початку XIII в. Ібн Ісфандійара відбувся в кінці 870-х років, в роки правління Аліда ал-Хасана ібн Зайда і був направлений проти  міста Абаскуна (Абесгун).

В джерелі під назвою «Історія Табиристану» зазначається наступне:

«…З’явилося 16 кораблів, які належали русам, і пішли вони в Абаскун, а Хасан ібн Зайн відправив на них своє військо та перебив їх. Але в час, коли з’явились 16 кораблів русі, вони руйнували та грабували Абаскун, багатьох мусульман вбили і пограбували. Наступного року руси ще раз прибули у великій кількості і підпалили Сарі[35] та округи взяли в полон людей та втекли в море. Дійшовши до Чашма-руда[36] в Дейлемані[37], частина їх вийшла на берег, а частина залишилася в море. Гіли[38] вночі прийшли на берег моря, спалили кораблі і вбили тих, хто знаходилися на березі; інші, що знаходилися на морі, втекли. Оскільки цар Шірваншах[39]  дізнався про це, він наказав влаштувати в морі засідку і в кінцевому рахунку жодного з них не залишив в живих, і так поява русів, яка була часто, в цій країні була зупинена.»[40]

Причиною даного походу, на думку дослідників, було не бажання розграбувати міста, а  політична та економічна ситуація. У 867 році горяни Табарістана, будучи крайніми прихильниками шиїтів, відпали від халіфату і в 872 році завоювали великі торгові міста Гурган, Казвін і Рей, що були важливими перевалочними пунктами на торговому шляху, що пов’язувало Близький Схід і Закавказзя з Хазарією і Східною Європою. Дані міста були опорними пунктами на шляху купців-русів і слов’ян. Для захисту своїх торгових інтересів і була організована ця військова експедиція русів.

Проаналізувавши джерельну базу та історіографію можна зробити висновки, що враховуючи проблематику питання, ігнорування та тлумачення великої кількості джерел та їх уривків значною мірою ускладнює дослідження даної теми, які відноситься до раннього періоду. Події, які описані в джерелах та збереглися до наших часів, часто записувалися не сучасниками та зазнавали певної трансформації з релігійних та політичних причин. 

Висновки

Питання Руського каганату, якщо відкинути політичну складову і дотримуватися тільки аналізу джерельної бази, на даному етапі може бути вирішено однозначно: таке  ранньодержавне політичне утворення існувало у Середньому Подніпров’ї у ІХ ст.

Хронологічні межі бл. 836 (або трохи раніше) – 882 рр.

Руський каганат був наслідком звільнення суперсоюзу подніпровських слов’янських племен від хозарської залежності, здобутим при допомозі вікінгів, які проникли у Середнє Подніпров’я ще раніше і були зацікавлені в освоєнні шляху з варяг в греки.

Дана держава перебувала на певному періоді історичного розвитку, а саме була «дружинною державою», що пояснюється її зовнішніми зв’язками, економічної ситуацією та внутрішньополітичними протиріччями.

Очевидно, що правителями каганату були Дір та Аскольд, скандинавське походження яких не викликає сумнівів. Схоже, що вони належали до різних конкурентних груп вікінгів. Найбільш значущими етапами їх діяльності були чорноморські походи, зокрема похід на Константинополь у 860 р.

Утвердження на даних землях представників династії Рюриковичів призвело до нового більш потужного утворення Київської Русі.

Зв’язок Руського каганату з Ладозьким королівством від першої половини ІХ ст. – до кінця 882 року, зокрема існування шляху по Волхову і Ловаті до Дніпра,  залишається важливим і потребує подальших досліджень, в першу чергу археологічних.

original


ПРИМІТКИ

[1]Войтович Л.В. Дискусія про ранню державу//Княжа доба.-Вип.4.-Львів,2011.-С.7

[2]Кайнейро Р. Л. Теории происхождения государства. Раннее государство, его альтернативы и аналоги. — Волгоград, 2006 г.-С. 16

[3]Карнейро Р.Л. Процесс сили стадии:ложноя дихотомия в исследовании истории возникновения государста// Альтернативные пути к цивилизации. – Москва, 2000. – С. 92

[4] Там само. – С.93

[5]Е. А. Мельникова. К типологии предгосударственных и раннегосударственных образований в Северной и Северо-Восточной Европе//Становление древнерусского государства. Спорные проблемы, М, 1992-С.41

[6]Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества ХІІ – ХІІІ вв., М., 1982

[7]Новосельцев А. П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI— IX вв.//Древнейшие государства восточной Европы, 1998 г.: Памяти чл.-кор. РАН А.П.Новосельцева, М., 2000

[8]Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники IX—XI вв.: Тексты, перевод, комментарий. — М., 1993.

[9]Горский А. А. Русь: От славянского Расселения до Московского царства. М., 2004

[10]Войтович Л. Вічні дискусії навколо етноніма Русь //  Археологічні дослідження Львівського університету. – Вип. 13. – Львів, 2010. – С. 196–204; Його ж. Русь: поморські слов’яни чи варяги? // Проблеми слов’янознавства. – Вип. 60. – Львів, 2011. – С. 33–46; Його ж. Чи володіла Хозарія Середнім Подніпров’ям у 839-860 рр.? // Хазарский альманах. – Т. 11. – Киев–Харьков, 2012–2013. – С. 70–95; Його ж. Князь Рюрик. – Біла Церква, 2014. – С. 25–33; Його ж. Рюрик и происхождение династии Рюриковичей: новые дополнения к старым спорам // Ладога и Ладожская земля. – Вып. 5. – Санкт-Петербург, 2015. – С. 148–183.

[11]Цукерман К. Два этапа формирования Древнерусского государства / Константи Цукерман. // Археологія. – 2003. – №1. – С. 76-100.

[12]Голб Н., Прицак О. Хазарско– иудейские документы Х в./ Научная редакция, послесловие и комментарии В. Петрухина. – Москва–Иерусалим, 1997. – 240 c

[13]Вернадский Г. В. История России. Том 1. Древняя Русь. М., 1996, ст. 161;Його ж.Первый русский каганат // Древняя Русь. — М.: Аграф, 1999. — 448 с.

[14]В. В. Седов Славяне. Историко-археологическое исследование, М., 2002, С. 162

[15]Галкина Е. С. Тайны Русского каганата. — М.: Вече, 2002

[16]Агіографія  (житійна література) — жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів.

[17]Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі,К.: Наукова думка, 1988. – 260 с., С. 25

[18]Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі,К.: Наукова думка, 1988. – С.26

[19] Ігнатій Діакон (770/780 – після 845 року) – візантійський письменник початку ІХ ст.. Діакон Великої церкви, митрополит Нікейський.

[20]Васильевский В.С. Русско – византийские исследования. Вып. 2. Житие свв. Георгия Амастридского и Стефана Сурожского. СПб., 1893 г., С. 9

[21] Мінея, церк.-слов. мінíа (від грец. μηνιαίος – «місячний, одномісячна, що триває місяць») – загальна назва кількох церковнослужебних (тобто призначених для богослужіння) і четьих (тобто призначених для домашнього або келійного читання) книг.

[22]Мармурове море (грец.Θάλασσα του Μαρμαρά, англ.SeaofMarmara, тур.Marmara Denizi), відоме також за своєю античною назвою як Пропонтида (грец.Προποντίς), — внутрішнє море, що сполучає Чорне море з Егейським, відділяючи таким чином азійську частину Туреччини від європейської.

[23] Тобто до Амастріди, важливого міста в Пафлагонії.

[24]Васильевский В.С. Русско – византийские исследования. Вып. 2. Житие свв. Георгия Амастридского и Стефана Сурожского. СПб., 1893 г С. 64

[25]Васильевский В.С. Русско – византийские исследования. Вып. 2. Житие свв. Георгия Амастридского и Стефана Сурожского. СПб., 1893 г – С.12

[26] Другий період іконоборства – 814 – 842 рр.

[27] Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. Т. I. M., 1962

[28]Мачинский  Д. А. Вновь открытые источники по истории Руси IX–XII вв. // Ладога: первая столица Руси. 1250 лет непрерывной жизни. (Седьмые чтения памяти Анны Мачинской. Старая Ладога, 21−23 декабря 2002 г.). СПб., 2003 – С. 156–300.

[29]Войтович Л. Київський каганат? До полеміки П. Толочка з О. Пріцаком / Леонтій Войтович // Хазарский Альманах. – 2005. – №4. – С. 106

[30] Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I – Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части II – В.Я. Петрухин. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009, ст. 45

[31]Войтович Л. Київський каганат? До полеміки П. Толочка з О. Пріцаком / Леонтій Войтович // Хазарский Альманах. – 2005. – №4 – С.107

[32]Кузенков П.В. Свидетельства патриарха Фотия о нападении Руси на Константинополь в 860 г. и «первое крещение» Руси, 2000//Кафедра византийской и новогреческой филологии, № 1 – С.24

[33]Алексеев Л. В. Полоцкая земля (очерки истории северной Белоруссии) в IX—XIII вв. — М.: Наука, 1966. — 295

[34]Толочко П. П. Дворцовые интриги на Руси. — СПб.: Алетейя, 2003. — С. 11—12.

[35] Давня столиця Табарістану та резиденція правителів.

[36] Річка Чамше – аб.

[37] Гірська частина півдня Прикаспія.

[38] Жителі прикаспійської області.

[39] Хасан ібн Зайд ал-Алім

[40]Т. Н. Джаксон, И. Г. Коновалова,  А. В. Подосинов. Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т. Н. Джаксон, И. Г. Коноваловой и А. В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I — Т. М. Калинина, И. Г. Коновалова; части II — В. Я. Петрухин. — М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке,2009. — 264 с.. 2009, С. 390


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One thought on “Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 3

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s