Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 2

Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 2

Викинги на Руси до 882 года: каганат Руси. Часть 2

Vikings on Rus’ until 882: Rus’ Khaganate. Part 2


Автор – Гамма Юлія, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка


Дана стаття присвячена етимології головних термінів та понять, які використані при дослідженні теми. Етимологія – це наука, яка вивчає походження слів мови, сукупність методів та прийомів дослідження, спрямованих на з’ясування походження слова, а також сам результат цього з’ясування. Акцент буде зроблено на титулах, їх запозиченні, походження яких певною мірою пояснює особливості державотворчого процесу на території відомій як Русь.

Використання титулу «каган», як ми можемо бачити в джерелах та збереження й продовження даної традиції в титулуванні відомих руських князів: Володимира, Ярослава Мудрого, Олега Святославича та Святослава Ярославича (логічно вважати, що і інших) не безпідставно викликає зацікавлення в дослідників ще з ХІХ ст., а тема є актуальною і на сьогодні.

Chasaren
Хозарський каганат

В наш час виявлено наступний ряд джерел, у яких чітко згадується титул «каган русів»:

♦повідомлення Бертинських анналів за 839 рік;

♦лист Людовіка ІІ Німецького (855-875) візантійському імператору Василію І (867-886) за 871 рік;

♦праці арабських та перських дослідників; давньоруські пам’ятки в яких руські князі іменуються каганами – «Слово про закон і благодать»;

♦«Сповідання віри» митрополита Іларіона;

♦«Слово о полку Ігоревім», а також граффіті другої половини ХІ ст. на стіні собору Св. Софії в Києві.

Варто зазначити, що вивчення термінології ІХ-ХІ ст. є значною мірою ускладненим через відсутність давньоруських текстів того ж часу для порівняння та впевненості в достовірності інформації чи можливому виявленні помилок, а також специфікою культурних факторів, тобто особливостей джерел залежно від місцезнаходження автора, місце написання джерела, економічних, політичних чи релігійних причин.

Каган (хакан, хаган) – вищий титул в середньовічній кочовій ієрархії. Вперше був задокументований в китайських джерелах ІІІ ст. Прийнято вважати, що титул набув значного поширення, коли в 402 році був прийнятий у вжиток жужанами[1] замість гунського титула шаньюй. Відповідно, від Жужаньського каганату титул був запозичений аварами, а з 551 року – давніми тюрками, які в середині VI ст. створили, на той час, найбільшу імперію кочівників – Тюрський каганат. Проте, вже після його розпаду у 603 році на Західний та Східний каганат титул набув значного поширення у багатьох «спадкоємних» народів, серед яких були і хозари. Хозари відповідно були тюркомовним народом кочівників. Етимологія терміну «хозари» є самоназвою. На думку М. Артамонова – назва «хозари» походить від тюркської основи «kaz» – яка означає «кочувати», «кочування».[2]

З цього випливає, що «каганат» – це тип ранньосередньовічної монархії, суспільно–політичне і військове утворення. Буквально «каган»може розумітися, як «великий хан». «Хан» – це титул ранньофеодального правителя. Для розуміння можна порівняти титул хана з титулом князя, який має своє князівство. Можемо зробити висновки, що каганат – це не лише кочове політичне утворення, а повноцінний конгломерат певних державних утворень (наприклад – ханств).

Оскільки титул «каган» має виключно східне походження, то в історіографії прийнято обґрунтовувати різні ступені східних впливів  на зародження, формування та функціонування давньоруської держави. Очевидним є визначення міри впливу саме від каганату Хозарського, від якого, як прийнято вважати, був запозичений титул в першій половині ІХ ст.[3]

VP_Dan_hazaram_Radzimillovskaya_letopis-2000x1362
Виплата данини хозарам

В історіографії виокремилось 2 основних напрямки стосовно східного впливу на давньоруську державність.

Згідно з першим напрямком, більшість дослідників вважає, що в кінці VIII – першій третині ІХ ст.  в русів відбулись доволі значні й помітні видозміни  в політичному устрої. Наслідком даних змін була поява певної особи з високими повноваженнями  і для охарактеризування даної особи був запозичений титул  із Хозарії, яка розташовувалась відносно близько і всім про неї було чудово відомо, а також всі мали уявлення про повноваження кагана хозарського.

Переймаючи титул кагана, правитель русів або хотів стати незалежним (тобто до цього він тією чи іншою мірою перебував в залежності) або заявляв Хозарському каганату та всім іншим державним утворенням, що його права, статус не поступається правам Хозарському каганату (тобто є рівними),  повноцінно вступаючи в систему міжнародних відносин.[4]

Не менш популярною є й дещо інша думка дослідників, згідно з якою,

прийняття титулу «каган» руським правителем могло бути почесним подарунком від хозарського кагана як знак вдячності за щось, наприклад, за вірну службу. Однак при цьому «руський каган» так і залишався у подальшій васальній залежності від Хозарського каганату.

Також, досить важливим аргументом підтримки даної теорії є неможливість простого перейняття будь-якого титулу, адже це не забезпечило б правителю легітимність влади. В даному випадку, якщо правитель був удостоєний такого високого титулу, то він, для прикладу, був у династичному шлюбі, що підтверджувало й узаконювало його права. Тобто не дивлячись на такий високий титул, руський каган був частиною конгломерату.[5]

Якщо підсумувати історіографічні погляди, то вони розділяються та обґрунтовуються лише бажанням чи можливостями правителя русів. Або ж він хотів самостійності, що є більш переконливою та логічною версією, яка підкріплюється джерельною базою або з якихось незрозумілих причин був удостоєний такою честю.

Також варто наголосити на актуальності використання титулу «каган» згідно хронологічних рамок. Якщо дотримуватися версії про бажання повної самостійності, то такий високий титул грав значну роль, заявляючи тим самим про зародження держави з можливим успішним розвитком, а на міжнародній арені такий титул повинен був лише сприяти цьому.

А вже на піку розвитку держави, в даному випадку Русі  – ХІ – ХІІ ст. титул перейшов в анахронізм, як символ, який вже не грав суттєвої ролі, адже це вже й не було потрібно. Про це також свідчить витіснення даного титулу на периферію, де він ще певний час зберігався лише за чернігівською гілкою руських князів.[6]

Відкритим також залишається питання співвідношення титулу «каган» з титулом «князь». Якщо розглядати етимологію титулу «князь», то це також запозичення з германських мов, яке набуло значного поширення у слов’янських народів. Титул «каган» зазвичай розглядається ніби він використовувався в якості синоніму давньоруському, як прийнято вважати, титулу «князь». Однак, в даному випадку виникає багато додаткових питань, наприклад, як вони співвідносилися між собою на практиці, чи використовувалися паралельно[7], чи термін «каган» був витіснений титулом «князь».

А. Новосєльцев відстоював думку, що в давньоруський період титул «каган» відповідав та хронологічно передував терміну «великий князь».[8] А. Горський же вважав, що титул «каган» з’являється в Русі значно пізніше титулів «князь» та «великий князь», що пояснює необхідність виділення київського князя, як головного з поміж інших, підвладних йому східнослов’янських союзів племінних князівств.[9]

І. Коновалова наголошує, що з-поміж значного ряду питань варто не залишати в тіні одну, не менш важливу проблему: що саме в реальності (на практиці) означав титул «каган» для давньоруської правлячої еліти в ІХ – ХІІ ст.[10] Адже значення «кагана» в Русі у джерелах ІХ – Х ст. закономірно повинно було відрізнятися від значення в ХІ – ХІІ ст.

Є. Мельникова вважає, що засвоєння хозарського (тюркського  за походженням) титулу «каган» частиною скандинавської знаті, які освоїлись у Східній Європі в ІХ ст. зараз не викликає сумнівів у більшості науковців. Після об’єднання південноруських та північноруських земель в кінці ІХ ст. титул «каган» залишився за верхівкою Києва. Одночасно, беззаперечним можна вважати й те, що прийняття русами такого титулу було зумовлене певними зовнішньо- та внутрішньополітичними факторами.[11]

Дійсно, їх затвердження у Східній Європі не могло не супроводжуватись значними протиріччями, наприклад, зі знаттю певних племен, однак не варто говорити лише про протиріччя, адже логічним фактором також мав бути компроміс. З великою вірогідністю він був викликаний власними бажаннями слов’янської верхівки та народу, а саме самостійності від хозар в економічному та політичному плані.

Відповідно, у скандинавської верхівки разом з представниками слов’янської знаті, виникла певна необхідність якось підкреслити свій особливий статус, який би був відмінний від статусу іншої слов’янської племінної знаті. Це в свою чергу зумовило прийняття ними іншого в культурному плані, по відношенню до слов’ян, титулу.

Виникає інше закономірне питання: чому скандинави не захотіли перенести на Південну Русь  у використання рідний та звичний для них титул «конунг»?

Конунг – північногерманський титул, який характеризує верховного правителя. М. Стеблій – Каменський прийшов до висновку, що першочерговим в походженні даного терміну було основоположне додавання суфіксу – ingrабо–ungr до слова рід – Konr, що буквально б переводилось як людина з власного, певного роду.[12]

16160681 (1)
Конунг Рагнар Лодброк (кадр з фільму “Вікінги”)

 

Як відомо, влада конунга в ранньому середньовіччі була спадковою, але в скандинавів при зміні влади важливу роль відігравало схвалення нового кандидата народом. Тобто фактично, далеко не завжди влада передавалася спадковим шляхом. Одночасно з цим, не найбільш вигідним фактором для успішного закріплення влади на півдні Русі було й те, що конунгом міг стати будь – хто з людей високого рангу, тобто «спадкоємність» в ранньосередньовічний період взагалі була умовною (в даному випадку).

Саме значення конунга не було сталим, загальноприйнятим чи безперечним. Для прикладу, конунг не обов’язково повинен зосереджувати всю повноту влади в своїх руках, або ж міг мати невелике багатство, чи не здійснював повноцінно управління через внутрішні війни чи довготривалі походи. В нашому випадку запозичення даного титулу не було б умісним та зрозумілим для того ж слов’янського населення Південної Русі. Вже в епоху пізнього середньовіччя титул «конунг» прирівнявся королю та міцно закріпився, але до цього була помітна різниця.

e615c787b2f85cf06510c8d1eb939a8d
Кадр з фільму “Вікінги”

Для здобуття тієї ж самостійності та визнання влади на півдні Русі, титул «конунг» в ІХ ст. не міг повноцінно існувати. На думку Є. Мельникової даний титул просто не мав тих необхідних якостей, оскільки, по-перше, він застосовувався в Скандинавії в ІХ ст. до правителів різного рівня, тобто визначення статусу конунга ще тривалий час не було остаточно сформоване та загальноприйняте, а по-друге, титул «конунг» навряд чи був так добре відомий східнослов’янським племенам до масового приходу скандинавів.[13]

Титул «каган», в свою чергу, поєднував всі необхідні риси. Він був добре відомий слов’янським племенам, в нашому випадку – східнослов’янським, що зумовлено сплатою ними данини Хозарському каганату. Одночасно, лише титул «каган» характеризував правителя, фактично, найвищого за рангом у всьому регіоні Східної Європи.

Прийняття титулу «каган» також свідчить, що його використання могло бути спрямоване на визнання державного утворення на півдні Русі Візантійською імперією з якою, як нам відомо з джерельної бази, велися певні переговори. Не менш важливе місце, що з візантійцями вже підтримувалися й економічні зв’язки. Це також було пов’язано й з тим, що Візантійська імперія в той час була досить могутньою, тобто саме визнання нею держави було одним з перших пріоритетних напрямків проведення політики. 

Є. Мельникова в своїх дослідженнях приходить до висновків, згідно з якими сукупність чинників на користь запозичення, перейняття саме титулу «каган» було максимально привабливим і для самої військової знаті та правителів з числа скандинавів, які повинні були бути добре ознайомлені з Арабським світом, куди вони почали здійснювати походи ще з VIII ст. Про це свідчить активне надходження східного срібла в Східну та Північну Європу.[14]

Необхідно також враховувати, що з часом, відбувалася слов’янізація скандинавської знаті на території південної Русі, яка завершується, згідно з аналізом та порівнянням мовних даних, лише з другої половина, а можливо й з кінця ХІ ст.[15] Не менш важливу роль відіграло й зникнення самого каганату, що могло пояснювати вихід з вжитку титулу «каган» в Руській державі у кінці ХІ ст.

Відповідно, варто зробити висновки, що титули «каган» і «князь» в ІХ – ХІ ст. могли співіснувати, але рівень їх значення значною мірою відрізнявся, що також пояснює вживання титулу «великий князь». Дослідження даного питання є актуальним, адже це може пояснити не лише етимологію того чи іншого титулу, а й історичні умови його прийняття, що лише розширить коло питань для подальшого дослідження.

Далі буде!


ПРИМІТКИ

[1] Жужаньський кагант (IV-VI ст.)

[2]Артамонов М.И.История хазар / Под ред. и с примеч. Л. Н. Гумилёва. — Л.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 1962. — С.24

[3]А.Н. Сахаров. Русское посольство в Византию 838 – 839 гг. // Общество и государство феодальной России. М., 1975- С. 250;Новосельцев А.П. К вопросу об одном из древнейших титулов русского князя. “История СССР“, 1982, № 4-С. 150-159

[4]А.Н. Сахаров. Русское посольство в Византию 838 – 839 гг. // Общество и государство феодальной России. М., 1975, С. 250-254;Рогов А.И., Флоря Б.Н. Формирование самосознания древнерусской народности (по памятникам древнерусской письменности X—XII вв.) // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего Средневековья. М., 1982 – С. 260—261.;Новосельцев А.П. К вопросу об одном из древнейших титулов русского князя. “История СССР“, 1982, № 4

[5]Голб Н., Прицак О. Хазарско– иудейские документы Х в./ Научная редакция, послесловие и комментарии В. Петрухина. – Москва–Иерусалим, 1997. – 240 c.;Васильевский, В. Г. Труды В. Г. Васильевского (в 4 т.). Т. 1. / Васильевский Василий Григорьевич ; Изд. Имп. Акад. Наук. – СПб. : Тип. Имп. Акад. Наук, 1908. – V, 401с.

[6]Новосельцев А.П. К вопросу об одном из древнейших титулов русского князя. “История СССР“, 1982, № 4-С.193

[7]Петрухин В.Я. Начало этнокультурной истории Руси IX-XI веков. М., 1995 г., С. 123-124

[8]Новосельцев А.П. К вопросу об одном из древнейших титулов русского князя. “История СССР“, 1982, № 4 -С. 157

[9]Горский А. А. Русь: От славянского Расселения до Московского царства. М., 2004 – С. 98

[10] Славяне и их соседи. Выпуск 10. Славяне и кочевой мир. К 75-летию академика Г. Г. Литаврина. М.: “Наука”, 2001.//И. Г. Коновалова. О возможных источниках заимствования титула “ка­ган” в Древней Руси- С.110-111

[11]Е. А. Мельникова. Древняя Русь и Скандинавия. Избранные труды. – М.: Ун-т Дмитрия Пожарского, 2011-С.120

[12]Стеблин-Каменский М. И. Древнеисландский язык. Москва.2002-С. 164-165

[13]Е. А. Мельникова. Древняя Русь и Скандинавия. Избранные труды. – М.: Ун-т Дмитрия Пожарского, 2011- С. 121

[14]Е. А. Мельникова. Древняя Русь и Скандинавия. Избранные труды. – М.: Ун-т Дмитрия Пожарского, 2011- С. 122

[15]Мельникова Е. А. Культурная ассимиляция скандинавов на Руси по данным языка и письменности // Труды VI Междунар. Конгресса славянской археологии. М., 1998. Т. 4


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s