Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 1

Вікінги на Русі до 882 року: Руський каганат. Частина 1

Викинги на Руси до 882 года: каганат Руси. Часть 1.

Vikings on Rus’ until 882: Rus’ Khaganate. Part 1.


АвторГамма Юлія, бакалавр історії Львівського національного університету ім. Івана Франка


Руський каганат – державне утворення першої половини ІХ ст., яке хронологічно передувало, як прийнято вважати, Руській державі. На сьогодні немає єдиної, чіткої думки стосовно даного утворення, а актуальність питання не зникає вже не одне століття.

В даній статті звернемо свою увагу на джерельну базу даного питання, яка є досить великою, але свій початок  бере саме з писемних. Вони є основоположними при формуванні загального уявлення про можливі історичні події на тій чи іншій території. Тому буде доцільно акцентувати увагу саме на них. Умовно вони поділяються за походженням:

  1. Західноєвропейські (латинські);
  2. Візантійські;
  3. Арабо-перські.

Бертинські аннали (лат. Annales Bertiniani) – літописний звіт Сен–Бертинського монастиря, події якого описують історію держави франків з 830 до 882 року. Вони складаються з трьох частин:

  • Перша частина, була написана невідомим автором та описує події з 830 по 835 рік.
  • Друга частина – з 835 по 861 рік, її написання приписують капелану Карла Лисого[1] святому Пруденцію Труаському (843-861), який був іспанцем, родом з Арагона та при хрещенні отримав ім’я – Галіндо. Цінним в даній частині є те, що Пруденцій повинен був бути сучасником подій (появі посольства русів).
  • Третя частина – з 861 по 882 рік та була складена архієпископом Гінкмаром Реймським.
765443
Згадка про народ “рос”

Бертинські аннали є досить цінним джерелом, відомі тим, що містять першу, чітко датовану згадку про народ Рос, у 839 році. В другій частині джерела, за 839 рік, зазначається:

«Також прийшли посли греків, відправлені імператором Феофілом (Theophilus)[2], а саме Теодорій – Халкідонський митрополит і спафарій[3] Теофаній, прийшли з належними дарами, принесли імператору лист. Імператор з почестями прийняв їх в Інгельгеймі[4], в 15-й день[5] червневих календ.[6] Крім того, посольство спонукало імператора та підлеглих йому до підтвердження союзу і постійного миру між двома сторонами…

він також відправив з ними тих, хто себе, тобто свій народ, називали Рос, і що їх король (rex), називає себе хаканом (chacanus).

Відправив їх до нього, як вони запевняли, заради дружби. В загаданому посланні він (Феофіл) просив, щоб по милості імператора та за його допомоги, вони отримали можливість через його імперію безпечно повернутися, так як шлях, яким вони прибули до нього в Константинополь, пролягав, по землях варварських, надзвичайно диких та лютих народів. Досить ретельно дослідивши причину їх приходу, імператор (Людовік) дізнався, що, вони із народу свеонів (Sueonum)[7], і вважав, що вони є скоріше розвідниками, і в тій країні, і в нашій[8], ніж послами дружби, вирішив про себе, затримати їх до тих пір, поки не вдасться остаточно вияснити, з’явились вони з чесними намірами чи ні. Про це… він не забарився повідомити Феофілу, як і те, що  із любові до нього ласкаво їх прийняв і якщо вони виявляться гідними довіри, він відпустить їх, надавши можливість безпечного повернення на батьківщину та допомогу… якщо ж ні, то з нашими послами відправить їх перед його очима, щоб той сам вирішив[9], як з ними вчинити».[10]

Отже, з джерела нам відомо, що посольство від народу «Рос» спочатку прийшло в Константинополь. А шлях в Константинополь пролягав по землях варварських. Дана інформація дає нам змогу припускати, що Руський каганат в даних умовах ніяк не міг локалізуватися в Приазов’ї чи бути занадто близько до моря або на віддаленій відстані від самої Візантійської імперії, підтвердження чому можна побачити і в наступних проаналізованих джерелах.

«Послання франкського імператора Людовіка ІІ[11]», яке датується  871-м роком поповнює західноєвропейські джерела до вивчення теми. Відомо, що даний лист є відповіддю на послання візантійського імператора Василя І Македонянина[12] (яке на жаль не збереглося). Лист Людовіка ІІ зберігся в «Салернській хроніці»[13], яка датується близько 1300 роком. Сам лист, як припускають, був написаний відомим книжником Анастасієм Бібліотекарем[14].

В джерелі зазначається наступне: «Імператор Людовік не згідний з докорами імператора Василя в незаконному присвоєнні ним імператорського титула[15]. Дивно й те, що ти стверджуєш, ніби правитель арабів іменується протосімвулом (protosimbolus)[16], хоча і в наших книгах нічого подібного не знаходиться, та і ваші іменують (його) то архітом (architos)[17], то королем (rex) чи якось ще… Хаканом же, як ми переконуємося, називався провідник (praelatus) авар, а не хозар чи норманів (Nortmanni), а також не правитель болгар, а король чи государ (dominus) болгар… ти стверджуєш, що вонибезперечно задовольняються власним йменуванням, але і (сам) їх власні титули не вживаєш».[18]

Згідно даної інформації, між правителями йшла суперечка стосовно титулування (їх власного) та інших, згаданих правителів певних народів. Нам відомо, що франки добре знали авар, а візантійці хозар, що пояснює те, чому в листі титул «хакана» не відносять до останніх. Також «норманів», згаданих у в листі, деякі дослідники вважають за доречне сприймати за «північні народи»[19], а не обов’язково за скандинавів, враховуючи місце написання листа. Цілком можливим є те, що франки рахували автоматично рахували русів за скандинавів і канцелярії просто могли допустити помилку у відповіді Василю І.

Якщо говорити про локалізацію русів, їх державного утворення, то досить важливим західноєвропейським джерелом є «Баварський географ» (лат.Geographus Bavarus) невідомого автора. Таку назву джерелу дав Ян Потоцький у 1796 році.[20] Оригінальна назва пам’ятки – Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii («Опис міст і земель на північ від Дунаю»). Цінність даного джерела заключається також в тому, що це перший та єдиний запис в якому перелічені місця географічного розташування на назви племен на сході Центральної та Східної Європи в ІХ столітті.

Местоположение племени русь, преемниками которого стали северяне, вятичи и радимичи, по В. В. Седову
Ймовірне розташування племені русь

Г. Ловмянський досліджуючи «Баварський географ» приходить до висновку, що оригінал не зберігся, а до нас дійшла друга редакція, яка складається з двох частин.[21] Джерело є досить дискусійним через неможливість його точного датування, але односно воно є оригінальною пам’яткою. Також проблематичним є прив’язка деяких назв народів до певного географічного розташування. Якщо розглядати опис джерела з заходу на схід, мають місце сумніви розташування східних племен. Відповідно необхідно звертати увагу, що для більш віддалених від північно-східного кордону Франкської імперії областей дані могли бути не точними.[22]

В «Баварському географі» перераховані народи серед яких : «…Каціри (Caziri), 100 градів. Русь (Ruzzi). Форшдерен ліуди (Forsderen liudi). Фрезити (Fresiti). Шеравиці (Seravici). Луколяни (Lucolane)…».[23]Попри детальний аналіз джерел неможливо ідентифікувати та вказати на точну локалізацію деяких племен через недостатню кількість даних. Однак, вже тут можна знайти етнонім “русь” та певне відношення “русів” до Хозарського каганату. Це дає можливість локалізувати русів  в районі Середнього Подніпров’я.

Не менш цінним для вивчення теми є свідчення патріарха Фотія[24], які відносяться до першого терміну на посаді патріарха, тобто 858-867 роки. Інформація в якій згадується «народ Рос» міститься в двох гоміліях (проповідях) та в «Окружному посланні Фотія». З цих трьох джерел для нас є цінна інформація про похід «росів» на Константинополь 860 року.

Якщо говорити про гомілії, то вони були озвучені патріархом Фотієм в соборі св. Софії Константинопольської. Одна – в хвилину смертельної небезпеки при несподіваному нападі русів, друга – під час загальної радості при їх відступі. В збірці гомілій Фотія, в якій збереглися ці бесіди (№3 і №4), вони обидві були під назвою «На нашестя Росів».[25]

Заморские гости. Н. Рерих, 1899
Заморські гості, Н.Реріх. 1899 р.

В першій гомілії (№3) йде мова про несподіване нашестя варварів: «звідки взявся на нас цей варварський град…». Друга гомілія (№4), пов’язана з відступом росів з Візантії. Дослідники припускають, що роси могли залишити територію Візантійської імперії 4 серпня 860 року.[26] Тобто напад та розграбування Константинополя та околиці Пропонтіди відбувалися, орієнтовно, протягом одного місяця. Саме ці згадки і є першим датованим зазначенням імені, народу «Рос»  грецькою мовою.

Важливим моментом є те, що в самому тексті зазначених гомілій назва «рос» не зусрічається, але про те, що вони були відомі Фотію, принаймні через 7 років після нападу, свідчить наступне джерело – «Окружне послання Фотія», де вже є чітка, задокументована згадка про напад росів. В даному джерелі ми можемо бачити більш чітку інформацію стосовно нападу та його результату, а саме:

«…навіть той народ змінив попередню віру на віру в Христа, але навіть для багатьох досить відомий…той самий…народ Рос – той, що поневолив тих, хто жив навколо й чим сильно пишався, підняли руки на саму Ромейську державу[27]. Однак вони змінили віру…на чисту і справжню релігію християн…прийняли в себе єпископа…і з великим старанням зустрічають християнські обряди.»[28]

Зазначений в даних джерелах опис нападу русів (гоміліях та «Окружному посланні Фотія») підтвержує «Брюссельська хроніка»[29]. В другій частині даного джерела міститься інформація про напад «народу Рос». Зазначається, що відбувся напад 200 кораблів росів на Константинополь 18 червня у 8 індикт[30], в літо 6368 (680 року), на п’ятий рік правління Михаїла ІІІ («п’ятий імператорський рік» почався 15 березня 860 року)[31].

Важливе місце серед джерел займають праці арабо – перського походження. Для вивчення теми вони є цінні й тим, що значну увагу приділяють опису загальних відомостей про той чи інший народ, його географічне розміщення, побут, політичнау на економічну ситуацію тощо.

Райони військової, торговельної та політичної активності русі за письмовими джерелами IX ст.
Райони військової, торговельної та політичної активності русі за письмовими джерелами IX ст.

Варто  зазначити, що більшість джерел були написані пізніше описаних в них подій, що пояснюється також переписуванням більш ранніх праць та можливим внесенням поправок з урахуванням певних факторів. Саме тому значне місце займають ранні арабські джерела до вивчення теми. До таких джерел варто віднести працю «Книга завоювання країн» (ал – Балазурі). Про автора відомо лише те, що він був вихіджцем з Багдаду, народився на початку ІХ ст., а помер близько 892 року. Праця автора збереглася лише в скороченій редакції, яка містить інформацію про арабо – хозарські війни, зі згадкою земель слов’ян.

В одній з частин праці бачимо наступну інфомацію: «Напав Морван[32] на слов’ян, які були в країні хозар[33], взяв з їх числа в полон 20 тисяч сімей і переселив їх в Кахетію[34]. А потім вони вбили свого володаря і втікли, але їх наздогнали і перебили.»[35] Слов’яни в країні хозар трактуються по-різному. Вони могли перебувати, проживати дійсно на території хозар, або ж були взяті в полон з території, яка була підконтрольною хозарам.

Серед відомих джерел варто виділити Ібн Русте – перського дослідника – енциклопедиста, який народився в Ісфахані[36], а жив, ймовірно, в державі Саманідів[37]. Являється автором енциклопедії під назвою «Книга дорогоцінних скарбів». Зберігся сьомий том, який присвячений астрономії та географії. Сходознавець А. Гаркаві відніс написання даної праці до 930-х років.

В своїй праці Ібн Русте чітко розрізняє слов’ян і русів. Зазначаючи наступне:

«країна слов’ян – рівнинна та лісиста… вони пасуть свиней як овець… Коли хтось з них помирає, його спалюють навогнищі. Всі вони – шанувальники вогню[38]. Їхній правитель коронується…всі йому підпорядковуються. Його місцезнаходження – в середині країни слов’ян. Місто в якому він живе, називається Дж.рваб(?)[39], три дні в місяць там буває торг, там продають і купують…В їхній країні сильний холод.»[40]

Sadko_korabli_na_levo

Далі йде частина про русів:

«Що стосується русів (ар-русія) – то вони – на острові, оточеному озером. Острів на якому вони живуть, протяжністю 3 дні шляху, вкритий лісами і болотами, нездоровий та сирий. В них є правитель, який називає себе хакан – рус. Вони нападають на слов’ян, під’їжджають до них на кораблях…забирають їх в полон, везуть  в Хазаран[41] і Булкар[42] і там продають. Коли в них народжується син, то він (рус) дарує новонародженому меч…і говорить: «я не залишу тобі в спадок нічого , крім того, що отримаєш цим мечем». Єдине їх заняття – торгівля. З рабами поводяться добре, бо торгують ними. Мечі в них сулайманові[43]. В них є знахарі, деякі з них ніби керують правителем. Їх наказ не можна не виконати, вони приносять жертви. Кози помираю хтось зі знаті, йому викопують могилу у вигляді великого будинку…кладуть його отуди…одяг, золоті браслети, які він носив, потім опускають туди їжу, напої та монети. Нарешті, в могилу кладуть живу улюблену жінку покійника…жінка помирає в ув’язненні».[44]

Отже, згідно з Ібр Русте описує відому йому інформацію (ймовірно користуючись джерелами) згідно з якою ми бачимо багато відмінних рис між слов’янами та русами. 

Абу Ісхак ал-Фарісі ал-Істахрі (849/850-934) – дослідник, родом з центрального Ірану, здійснив багато подорожей, відомий написанням праці під назвою «Книга шляхів та країн». Дана пам’ятка містить першу згадку про русів в арабській літературі.

Згідно даної праці: «Земля слов’ян велика, довжиною 2 місяці (шляху). Руси – народ в стороні болгар, між ними і слов’янами. Ітиль – це ім’я річки, яка тече від русів до болгар. Ітиль впадає в море хозар[45]. Мова русів інша від хозар. Русів три категорії. (Один) тип їх – ближче до Булгару[46]. Їх найвіддаленіша категорія називається Салавійа[47]. А третя категорія називається Арсанійа, її правитель в Арсі[48]. Люди прямують через торгівлю до Куйаби[49]. Що стосується Арса, тоди ніхто не заходить, бо вони вбивають кожного, хто стане на їхню землю із чужоземців. З Арса привозять чорних соболів та олово. Руси – народ, (який) спалює своїх померлих. Ці руси торгують з хозарами, Візантією та Великим Булгаром. Від Булгара до Куйаби – близько 20 переходів[50][51]

Дана праця, як вважається, стала основоположною для написання інших джерел, наприклад, анонімного трактату – «Межі світу від сходу до заходу». Інформація, стосовно категорій русів дає зрозуміти, що вони були добре відомі та мали певний політичний та економічний вплив на досить великій території. Також ми можемо говорити про впевнений економічний розвиток міст, які були центрами міжнародної торгівлі та мали певне сполучення.

vos_karta05

Праця Мутаххара ібн Тахіра ал – Мукаддасі (Макдісі) – вихідця з Єрусалиму, в своїй енциклопедичній праці, яку він закінчив в 966 році також описує острів русів. Вона мала назву «Книга творіння та історії» та містила наступну інформацію: «слов’ян більше ніж русів, і вони є багатшими, а руси живуть на острові та їх кількість – 100 тисяч чоловік».[52]Унікальною в даній праці є інформація про те, що руси та слов’яни межували між собою, тобто мали спільний кордон. Така інформація, не дивлячись на те, що арабські джерела багато в чому повторюються, зустрічається лише в праці даного автора.

Якщо говорити про географічний опис, то варто також згадати про анонімний трактат під назвою «Межі світу від сходу до заходу» невідомого автора, який був написаний перською мовою. Дане джерело було відкрите в 1892 році А. Г. Туманським. Хоча інформації про трактат майже немає, прийнято датувати працю близько 982 року.

В джерелі автор відносить слов’ян, русів, болгар та хозар до північної півкулі, а також описує країну русів і слов’ян:

«Про країну слов’ян. На схід від неї – внутрішні болгари і деякі з русів, на захід – частина Грузинського моря[53] і частина Рума[54]. На захід всюди пустелі і не заселена північ. Їх зброя – щити, дротики та списи. В них є два міста: Вабніт[55] – перше місто на сході (країни слов’ян), і деякі з його жителів схожі на русів та (місто) Хордаб[56] – велике місто і місце перебування правителя.

Країна (русів). На схід від неї – гора печенігів, на південь – річка Рута[57], на захід – слов’яни, на північ – незаселена північ. Це велика країна, народ її невихований, зі всіма воює і перемагає. Правителя їх звати хакан русів. В них багата країна. Серед них є група з моровват[58]. Серед них є група слов’ян, які їм служать. Куйа.а[59] – місто русів, найблище до мусульман, приємне місто і резиденція правителя. Сла.а – приємне місто, в ньому завжди мир, ведеться торгівля з країною Булгар[60]. Артаб[61] – місто, де вбивають будь – якого чужинця і звідки вивозять дуже цінні леза для мечів та мечі.»[62]

Ахмад Ібн Фалдан – арабський письменник першої половини Х ст. Відмовий своєю працею «Рісала», в перекладі «Записка». В самому ж тексті автор називає свою працю «Книгою» (Кітаб), через що поширилися дві назви джерела. Вперше уривки з праці Ібн Фалдана стали відомі по «Географічному словнику» арабського енциклопедиста початку ХІІІ ст. – Іакута, який користувався частково або повністю працею Фалдана. В 1920х роках був знайдений рукопис в іранському місті Мешхед і став основою для подальших досліджень. Окремі уривки з «Записки» використовували й інші дослідники починаючи з ХІІІ ст., наприклад, Закарій Казвіні, Наджиб Хамадані та Амін Разі, що підтверджує поширення та популярність даного джерела.

Ібн Фалдан – єдиний сучасник, який описує русів перебуваючи на території де тривалий час міг спілкуватися та спостерігати за ними. Як відомо з «Записки» експедиція почалася 21 червня 921 року, а вже 23 травня 922 року Ібн Фалдан, будучи секретарем посольства халіфа ал-Муктадіра, досягнув території середньої Волги. Обираючи шлях, посольство враховувало хозарську ймовірну загрозу.

fggfg
Карта світу аль-Ідрісі. 1154 р.

На своєму шляху посольство зустрічає на березі Волги русів – торговців, що дає змогу Ібн Фалдану детально їх описати. На сьогодні, майже не виникає сумнівів, що описані руси були дуже схожі на скандинавів.

В «Записці» бачимо наступну інформацію:

«Я бачив русів, вони приїхали по торговим справам та зупинилися біля річки Атил[63]. Вони ідеальні тілом, білокурі, зі світлою шкірою. При кожному є топор, меч і ніж…і вони ніколи з ними не розлучаються. Мечі їх якісні, франкські. Вони прибувають зі своєї країни на кораблях до річки Атил, а це велика річка – і будують на її березі великі будинки з дерева. І збираються їх в такому будинку 10 і 20 – більше або менше. Спалюють покійника в кораблі. Розмір корабля залежить від стану. Один зі звичаїв царя русів, що разом з ним в його дуже високому замку постійно знаходяться чотириста мужів з числа доблесних воїнів, його сторонників.»[64]

Ібн Фалдан не називає правителя русів каганом, як це було в більш ранніх арабо – перських джерелах, що може свідчити про вихід з обширного вжитку титулу каган на Х ст.[65]

Проаналізувавши джерела не виникає сумніву про відмінність русів та слов’ян. Автори в своїх працях їх чітко розрізняють, описують різне географічне розміщення, різні звичаї, традиції, зброю, титул правителя, чисельність, основні заняття та спосіб життя. Проте, складність в трактуванні джерел полягає в їх переписуванні, тобто можливому переписуванні і помилок, наприклад, у власних назвах, іменах тощо.

Далі буде!


ПРИМІТКИ

[1] Перший король Західно – Франкського королівства.

[2]Феофіл (813–січень 842) — другий візантійський імператор (829—842) із Аморейської династії.

[3] Спафарій – дослівно «мечоносець», «мечник», у візантійській армії – зброєносець  архонта. Впродовж VII – XIст. візантійський титул між спафарокандидатом та іпатом.

[4]Згідно з  повідомленням Бертинских анналів, в Інгельгеймский імператорський палац до двору Людовіка Благочестивого в 839 рю прибули посли кагана народу «рос».

[5] 18 травня.

[6]Календи (лат.Kalendae або лат.Calendae) — в давньоримському календарі назва першого дня кожного місяця.

[7] Вихідці зі Швеції.

[8] І в Франкському королівстві і у Візантії.

[9] Подальшої долі посольства народу Рос в джерелах немає.

[10]Волынец А. Бертинские анналы (ANNALESBERTINIANI), перевод, СПб, 2005- С.23-30.

[11]Імператор Людовік ІI (822/825—12 серпня 875) — король Італії в 844 — 875, король Провансу в 863 — 875, імператор Заходу в 850 — 875 роках із династії Каролінгів.

[12] Василь I Македонянин (бл. 811 — 29 серпня 886) — візантійский імператор (867—886), засновник Македонськой династії.

[13] Салернская хроніка (лат. Chronicon Salernitanum) – ранньосередньовічна анонімна латиномовна хроніка, що описує події на Апеннінському півострові, що відбувалися 747-974 роках. Також відома як «Хроніка салернського аноніма».

[14] Анастасій Бібліотекар (лат. Anastasius Bibliothecarius; 810-879) – антипапа в 855 році, історик і перекладач.

[15] Після коронації франкського короля Карла Великого в 800 р. в Римі дебати  між візантійськими василевсами і франкськими правителями про законність титулування останніх імператорами стали постійною темою у відносинах між двома державами. З точки зору візантійської політичної доктрини, Християнська імперія може бути тільки одна, тому єдиною законною імперією була Візантійська, або ромейської, тобто Римська (за своїм походженням і візантійської самоназви). Договір між Карлом Великим і візантійським імператором Михайлом I санкціонував для першого титул «імператор франків». Тим часом Людовик титулував себе (в тому числі і в даному посланні) «римським імператором» («imperator Romanorum»), а візантійського імператора – «імператором Нового Риму», що і викликало протест з візантійської боку.

[16] Буквально «перший радник».

[17] В грецькій мові такого слова немає, можливо помилка, мається на увазі «воєначальник», «государ» тощо.

[18]Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники IX—XI вв.: Тексты, перевод, комментарий. — М., 1993.

[19]Бибиков М.В. Byzantinorossica. Свод византийских свидетельств о Руси. Т. IМ.: Языки славянской культуры, 2004, С. 541

[20] J. Potocki. Fragments historiques et geographiques sur la Scythie, Sarmatie, et les Slaves. Brunsvic, 1796.

[21] Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki historyczne. 1951–1952.

[22]Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи IX ст.//Український історичний журнал. — К.:, 2009. — Вип. 5, (№488). — 241 с.

[23]Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники IX—XI вв.: Тексты, перевод, комментарий. — М., 1993– С. 13-51

[24] Патріарх Фотій I (грец. Πατριάρχης Φώτιος близько 820-896) – візантійський богослов, Патріарх Константинопольський (858-867 і 877-886 роки). Третій – після Григорія Богослова і Іоанна Златоуста – з Отців Церкви, який займав константинопольську кафедру. Святий Східної Церкви.

[25]Кузенков П.В.Свидетельства патриарха Фотия о нападении Руси на Константинополь в 860 г. и «первое крещение» Руси, 2000//Кафедра византийской и новогреческой филологии, № 1- С. 15

[26]Wortley J. The Date of Photius’ Fourth Homily // Byzantinoslavica. – 1970. – 31, P. 50

[27] Напад росів на Константинополь в червні 860 року.

[28]Кузенков П.В. Свидетельства патриарха Фотия о нападении Руси на Константинополь в 860 г. и «первое крещение» Руси, 2000//Кафедра византийской и новогреческой филологии, № 1, С. 21

[29] Як її також називають «Брюссельська» анонімна хроніка. Збереглася у складі рукопису Брюссельської Королівської бібліотеки, кінець ХІІІ ст.

[30] Індиикт (або індиктіон) — церковний період в 15 років, який починався 1 вересня і був затверджений Отцями Першого Вселенського Собору у 325 році.

[31]Boor C. de. Der Angriff der Rhos auf Byzanz // Byzantinische Zeitschrift. Bd. 4. 1895. -S. 445—466

[32] Арабський полководець, в 745-750 рр. – халіф Морван.

[33] За Ібн – Хаййатом це відбулось в 737 році.

[34] На сьогодні історична область в на сході Грузії, у верхів’ї рук Іорі та Алазані.

[35]Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I – Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части II – В.Я. Петрухин. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009- С. 207-208

[36] Ісфахан – місто в Ірані на березі річки Заянде, розташований в 340 км на південь від Тегерана.

[37] Саманіди – правляча династія, яка заснувала Держава Саманідів, яка займала Хорасан і Мавераннахр в 819-999 роках.

[38] Про звичай спалення померлих в слов’янських племенах радимичів, в’ятичів, сіверян і кривичів згадує ПВЛ. Обряд кремації відомий як за письмовими, так і за археологічними свідченнями у слов’ян, балтів, германців та інших до прийняття християнства(і після).

[39] Заходер Б.Н. припустив, що це «град».

[40] Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I – Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части II – В.Я. Петрухин. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009-С. 143-144

[41] Хозарія, можливо, мається на увазі до столиці – Ітіль, виходячи з наступного тексту.

[42] Булгар – столиця Волжської Булгарії.

[43]Мечі франкської роботи, високо цінувалися на Сході.

[44] Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I – Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части II – В.Я. Петрухин. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009.-С. 145-147

[45] В даному випадку Каспійське море.

[46] Столиця Волзької Булгарії.

[47] Більшість дослідників вважає, що маються на увазі ільменські словени на півночі. Ал-Істахрі опускає найменування центру цих слов’ян.

[48] З приводу назви та місця розташування третього міста і третьої області існує безліч точок зору: Арзамас, Рязань, Перм, Тмутаракань, місто в Криму, місто на Волзі, місто на Оці, анти, Чернігів, місто і територія північно-західного Уралу в районі Чердині, західнослов’янський острів Рюген, область Ростова-Білоозера, Сарське городище поблизу Ростова і ін.

[49] Київ.

[50] На думку дослідників, між Києвом і Булгарія на Волзі дійсно існувала напівсухопутна, напівводна дорога.

[51] Восточная Европа в представлениях ал-Истахри, Ибн Хаукала, ал-Масуди (в связи с проблемой буртасов) // Вопросы этнической истории Волго-Донья в эпоху средневековья и проблема буртасов. (Тезисы к межобластной научной конференции 23–27 января 1990 г.). Пенза, 1990. С.34–43.

[52]Бейлис В. М. Народы Восточной Европы в кратком описании Мутаххара ал-Макдиси (X в.) // Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы. М., 1969. Т. II.-С. 304-311.

[53] За А.П. Новосельцевим це Хозарське море, тобто Чорне море.

[54] Анонім має на увазі Візантійську імперію.

[55] Це слов’янське місто згадують і деякі інші арабські і перські автори X-XI ст., які зазначають й інші варіанти назви: Ва? .і ?, Вантит тощо.

[56] Найменування цього слов’янського міста в інших арабо-перських джерелах має кілька варіантів: Джарваб / Джарват (Ібн Русте), Джарват (Гардізі), Хадрат (ал-Марвазі), які, на думку дослідників, є викривленими формами слова “Хорват”, можливо населений пункт під назвою Хорват.

[57]Гідронім втілює уявлення перського Аноніма відразу про декілька річок Східної Європи, точно ідентифікувати які поки не вдається. Серед річок, відомості про яких могли вплинути на формування уявлення про річку Руті, називають Оку, Дон, Дунай.

[58] Категорія воїнів – дружинників.

[59] Київ.

[60] Волзька Булгарія.

[61] Артаб (назва пишеться так само, як Уртаб і Іртаб) – згадувана в цілому ряді мусульманських географічних творів столиця правителя однієї з трьох “груп” русів, іменованої ал-Арсаніййа. Вперше згадується в творі ал-Істахрі, який, ймовірно, запозичив ці відомості у свого вчителя ал-Балхі. Неясність відомостей про цей пункт не дозволяє однозначно ототожнювати його з яким-небудь відомим нам топонімом.

[62] Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I – Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части II – В.Я. Петрухин. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009. С. 295-296

[63] Волга.

[64] Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия / Под ред. Т.Н. Джаксон, И.Г. Коноваловой и А.В. Подосинова. Том III: Восточные источники. Сост. части I – Т.М. Калинина, И.Г. Коновалова; части II – В.Я. Петрухин. – М.: Русский Фонд Содействия Образованию и Науке, 2009- С.141-146

[65] Славяне и их соседи. Выпуск 10. Славяне и кочевой мир. К 75-летию академика Г. Г. Литаврина. М.: “Наука”, 2001//И. Г. Коновалова. О возможных источниках заимствования титула “ка­ган” в Древней Руси- С. 119


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s