МІЖНАРОДНО–ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАПСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В СЕРЕДНЬОВІЧЧІ: ІСТОРІОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

МІЖНАРОДНО–ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАПСЬКОЇ ДЕЖАВИ В
СЕРЕДНЬОВІЧЧІ: ІСТОРІОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

МЕЖДУНАРОДНО–ПРАВОВОЙ СТАТУС ПАПСКОГО ГОСУДАРСТВА В СРЕДНИЕ
ВЕКА: ИСТОРИОСОФСКИЙ АНАЛИЗ

INTERNATIONAL LEGAL STATUS OF PAPAL STATE IN THE MIDDLE
AGES: HISTORIOSOPHICAL ANALYSIS


Автор – Мельник Віктор Мирославович, політолог–міжнародник, юрист, член Української асоціації зовнішньої політики, стипендіат інституту міжнародних відносин Вроцлавського університету, студент філософського (відділення політології) та юридичного факультетів  Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Контакт – melnyk_science@mail.ru

Стаття опублікована в Українськи медієвістичний журнал. Вип. №2. Українське та європейське середньовіччя


У статті розглядається історія становлення юридичного статусу  Ватикану в середні віки. Автор інтерпретує відносини Святого Престолу з  країнами середньовічної Європи через призму доктрини міжнародного права.
Ключові слова: Ватикан, Святий Престол, міжнародне право, Католицька церква


84d6ed7e821c

Ватикан на гравюрі Джованні Батіста Піранезі

В контексті теми «міжнародно–правовий статус Ватикану»,  вивчення історії еволюції тлумачення цього статусу набуває особливого значення. Тут ми використовуємо як власну методологію, так і науково підтверджену методологію С. В. Дьяченка, автора дисертації під назвою «Особливості міжнародної правосуб’єктності Святого Престолу» [3]. Останній у вступі до своєї дисертації рекомендував розпочинати будь–які міжнародно–правові студії відносно Ватикану саме з історичного екскурсу. Враховуючи, що конкретно–історичний екскурс С. В. Дьяченком вже зроблено, ми пропонуємо взяти за основу: а) геополітичний; б) всесвітньо–історичний та в) аксіологічний підходи. Крім того, у ряді власних праць ми вже підкреслювали необхідність застосування політико–антропологічної  методології [7].
Історія Ватикану – це процес. Поняття «історичного процесу» має різні тлумачення, зокрема: антропологічне, політологічне, натуралістичне та соціологічне. Для нас, як для правників, найбільш цікавою є інтеграція антропологічного та соціологічного понять. Ця взаємоінтеграція, що була обґрунтована в українській науці відомим дослідником історії політичних та правових вчень, професором Ф. М. Кирилюком, передбачає сприйняття історичного процесу з позицій міждисциплінарності [7].
Варто зазначити, що міжнародне право як наука та навчальна дисципліна має передусім міждисциплінарний характер. В її межах сполучаються дослідження в галузі юриспруденції, теорії держави та права, всесвітньої історії та геополітики. Вивчення міжнародно–правового становлення Ватикану саме в такому міждисципліна рному вимірі є передовим завданням для української правової науки.
Історичний процес становлення Святого Престолу нараховує дві тисячі років. Ми пропонуємо розділити цей процес на ряд хронологічно послідовних складових, висвітлення яких буде здійснено нижче:

1 період – становлення інституту папства в рамках перетворення римської ранньохристиянської общини в римський єпископат (І–V ст. н. е.);

♦   2 період – трансформація римського єпископату єдиної християнської
апостольської церкви в геополітичний центр західної церкви (VI–XI ст.);

♦  3 період – розвиток Папської держави в умовах становлення католицького догматизму, філософії томізму та схоластики (XII–XV ст.);

♦  4 період – остаточне правове оформлення Папської держави з центром у Римі протягом XVI–XX ст.;

♦ 5 період – формування міста–держави Ватикану після утвердження Латеранських домовленостей 11 січня 1929 р. та публікації конституції Святого Престолу 7 червня 1929 р.

Розглядати міжнародно–правову історію Ватикану означає характеризувати шляхи розвитку Римо–Католицької Церкви в цілому. Цей розвиток ми вважаємо за необхідне розділити на три етапи: 1 етап –ранньохристиянський, в межах існуючого законодавства Римської Імперії (ІІ–V ст.); 2 етап – католицько–догматичний (V–XV ст.); 3 етап – постреформаційний (після XV ст.).

032-vatikan

Прапор Ватикану

Професор Володимир Лубський пише:

«Утвердження християнської Церкви відбувається у єдності трьох взаємопов’язаних процесів: формування церковної структури, вироблення віровчення та культу, зближення Церкви і держави» [6, С. 430].

Варто зазначити, що історично Римо–Католицька Церква пройшла процес догматичної перебудови ідеології.
Такий ідеологічний розвиток ми можемо також охарактеризувати хронологічно (відповідно до нашої власної ідеології, виробленої у книзі «Нариси з теорії соціокультурної антропології» [7]):

1 період  –  ранньохристиянська демократія;

2 періодперетворення ранньохристиянської демократії в громадянську демократичну систему античного типу;

3 періоджорстка взаємодія між громадянською демократією та римським публічним правом;

4 періодявна перемога римського публічного права над ранньохристиянськими порядками та перенесення ідеології Святого Престолу в площину канонів і догматів;

5 періоддогматичне відокремлення канону західної церкви від східної та її поступова геополітизація;

6 періодстворення Фомою Аквінським панівної для Римо–Католицької Церкви ідеології “томізму”, шляхом взаємоінтеграції вчення Арістотеля, античної практики міського демократизму та римського публічного права. Слід зазначити, що вчення Фоми Аквінського стало першим яскравим прикладом сполучення політичної частини вчення Арістотеля із римським публічним правом.Наші дослідження даної концепції демонструють, що Папська держава вже в XIII ст. отримала міцну ідеологію з політичним та правовим відокремленими концептами. Політичний концепт ідеології Римо–Католицької Церкви був побудований на політичному функціоналізмi Арістотеля, а правовий концепт повністю перейшов у площину римського права [7]. При цьому римське право Фомою Аквінським розумілось у своєму пізньоримському проекті – авторитарно;

7 періодтрансформація базованого на греко–римській філософській традиції томізму в неосхоластику, що політично обґрунтувала недемократичний тип правління у Ватикані.

%d0%b8%d1%82%d0%b0%d0%bb%d0%b8%d1%8f-1494

Отже, сучасний Ватикан живиться томістичною філософією, політичною неосхоластикою та римським публічним правом. На цьому наголошують Бернар Лєкомт, Ема Веселі та Матіас Гердеген. Професор Володимир Лубський у нарисі «Соціокультурні передумови виникнення християнства» також наголошує на тому, що особливої ваги в контексті правової філософії Святого Престолу набуває проблематика догматичної інтеграції політичних поглядів Арістотеля [6]. Ця теза у 2016 р. винесена на обговорення Світового Філософського Конгресу в Афінах, що проходить в контексті відзначення року Арістотеля. Її розробкою, зокрема, довелось займатись і нам.
Приватне право Ватикану історичнo взаємодіяло з навколишніми системами. Останніх завжди вистачало. Спочатку Святий Престол повністю запозичив римське приватне право. Згодом він його пристосував під візантійські, франкські та германські впливи. На межі І та ІІ тисячоліть очевидною стала перевага франків та лангобардів над візантійцями у приватно–правовому полі. Об’єднання римського приватного права із звичаєвим правом германців створило у подальшому італійську правову традицію. Остання ж є сьогодні керуючої в сфері приватного права Ватикану [7; 8].
Публічне право Ватикану характеризується більшою залежністю від первісних норм римського права. Воно є відокремленим від італійських впливів та розвивалось абсолютно самостійно. Цікава адміністративно–правова система межує з найдавнішою у світі системою конституційного права. Ми вважаємо, що в контексті формування конституційного права Ватикану належить першість. Саме Святим Престолом ще за часів римського єпископату вперше почали прийматись папські документи правового змісту під назвою «Конституція». Отже, відлік часу історії світового конституціоналізму, на наш погляд, варто починати саме з V ст., коли римські конклави розпочали приймати перші конституції.
Первинне значення розвитку світового конституціоналізму для становлення міжнародного права підкреслювали професори  М. Гердеген та І. Кардинале [2; 9, С. 117]. Останній є автором кількох теоретико–методологічних праць в області взаємодії міжнародного публічного права та конституційного права на прикладі Ватикану [9, С. 373–374]. Вважаємо, що саме йому належить першість в розробці цієї теорії. Однак, набагато глибше цю проблематику вивчала хорватсько – ватиканська дослідниця Ема Веселі, що у своїй книзі «Вибори Папи: від Святого Петра до Франциска» проаналізувала інститут папства та інститут папських конституцій як два прояви одночасно конституційно–правового та міжнародно–правового процесів [1].

01
До падіння Західної Римської Імперії в 476 р., римський єпископат характеризувався правом «першого серед рівних» і розвивався в системі «протонаціонального» римського права. Святий Престол керувався демократичними ідеями, вибори пап («конклави») проходили за участі всіх громадян Риму, що сповідували християнство. Цей демократизм був прямим наслідком зародження християнства в Малій Азії та наслідком гонінь римської влади на ранньохристиянську спільноту до отримання імператорського титулу Костянтином.
Володимир Лубський пише:

«Церковна структура формується протягом І–ІІІ ст. і проходить шлях від первісних громад, де панувала рівність у благодаті, був відсутній поділ на мирян та клір – до єпископальної церкви, жорстко ієрархізованої організації, в якій благодаттю володіють лише вищі клірики. Формування такої жорсткої організації диктувалося постійною боротьбою з єретичними рухами, потребами вироблення єдиного віровчення і культу, а також  протистояння гонінням римських властей» [6, С. 430].

Ранньохристиянську «еклесію» (екслесія – форма первісної соціальної організації християнських громад) досить влучно охарактеризувала І. Свенцицька:

«Християни ніби протиставляють своє зібрання – еклесію вірних, істинне зібрання – еклесії земній, що втратила вже будь–який сенс, град Божий – граду (полісу) земному… Еклесія християн, на відміну від колегій, які мали чіткі статути, списки членів, була відкрита для всіх: до цього зібрання міг увійти кожен, хто хотів прийняти віру християн» [6, С. 431].

Перехід від еклесій до централізованої ієрархії став наслідком сприйняття римського публічного права. Демократія поступово трансформувалась в авторитаризм. Авторитаризм з ознаками монархії перетворив Святий Престол у теократію. Період перебування Римо–Католицької Церкви в єдиному цивілізаційному контексті з Римською Імперією став історичним шляхом західного християнства від античної демократії до догматичної теократії.
Існує два підходи до історичного виокремлення вступу Святого Престолу на міжнародно–правову арену. Перший підхід передбачає ведення хронології історії міжнародного права Ватикану від 325 р., коли Римський єпископат отримав інституційну першість на І Вселенському (Нікейському) соборі. Саме тоді було виокремлено у структурі християнської церкви апостольські єпископати (зокрема, Александрійський та Антіохійський) і встановлено між ними публічно–правовий характер взаємовідносин. Другий підхід пропонує вивчати міжнародно–правову історію Святого Престолу від 476 р., коли готи під керівництвом князя Одоакра встановили контроль над теренами сучасної Італії та над Римом.
На наш погляд, взаємодію між цими двома підходами можна встановити у наступному вигляді: постанови Нікейського собору варто віднести до галузі внутрішнього правового становлення Римо–Католицької Церкви. В. Лубський так характеризує значення І Вселенського собору: «Окремі громади об’єднуються навколо традиційних культурних центрів імперії – Александрії, Антиохії, Рима, де виникають спільні органи керівництва, очолювані єпископом. Єпископ Рима, як столичного міста, дістає першість, що була підтверджена згодом І Вселенським собором (Нікейським) 325 р. і, окрім того, дістала обґрунтування на основі Нового Заповіту. Стверджувалось, що першим єпископом Рима був апостол Петро, який, за свідченням Євангелія від Матвія, отримав старшинство в Церкві безпосередньо від Ісуса Христа» [6, С. 433].

easter-7-3-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%88%d0%b8%d0%b9-%d0%b2%d1%81%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80-%d1%84%d1%80%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b0-%d0%b7-%d1%81

Перший Вселенський Собор, фреска з Сикстинської капелли, Ватикан

Нікейський собор 325 р.означав юридичне оформлення зближення християнства з державою. Отже, він був значною подією для римського імперського життя. В. Лубський зазначає: «Зближення християнства з державою розпочалось у 311 р. з едикту Галерія про припинення гонінь проти християн і остаточно утвердилось на зібраному 325 р. за ініціативою імператора Костянтина Нікейському соборі єпископів. Собор офіційно затвердив створення Ортодоксальної католицької християнської церкви, а також частково виробив єдиний Символ Віри. Остаточно Символ Віри було затверджено на наступному Констинтинопольському соборі 381 р., внаслідок чого він дістав назву Нікео–Константинопольського (Царгородського)… Наступні Вселенські собори остаточно виробили канон Святого Письма – Біблії – у складі 39 книг Старого Заповіту та 27 книг Нового Заповіту» [6, С. 434].
Що ж стосується 476 р., то занепад Західної Римської Імперії: а) стимулював розкол між ортодоксальною візантійською та вселенською римською церквою; б) призвів до перетворення формату існування Римо–Католицької Церкви з внутрішньодержавної на міждержавну. Значна частина єпископатів залишилась поза межами готської держави. У Європі відбувся процес формування нових “варварських” країн, каталізатором чого виступило багатостолітнє переселення германських народів. Зберегти свій вплив на Європейському континенті Римський єпископат міг лише шляхом переходу в міжнародно–правову площину [7].
Ема Веселі пише: «Князь Одоакр, який повалив останнього імператора Західної Римської імперії, вимагав для себе імператорських повноважень під час виборів папи і після смерті папи Сімпліція через свого посланця представив документ, стверджуючи, що його підписав покійний папа. В ньому Сімпліцій, як було сказано, визначає, що вибір нового папи має відбутися після наради з князівським посланцем, який тим самим здобув важливішу роль від простого формального гаранта правильності голосування. Князь підтвердив тим способом вибраного папу Фелікса ІІІ (483–492). Він був сином священника, одруженим, мав двох дітей, проводив незалежну церковну політику, протиставлявся вимогам Візантійського імператора Зенона й спричинив перший розкол з царгородським патріархом Акакієм (471–489), який спробував відновити єдність із монофізитами» [1, С. 45].

Отже, під час правління в Римі папи Фелікса ІІІ, Святий Престол вперше набув ознак міжнародної правосуб’єктності. В цьому контексті ми вступаємо в полеміку з С. Дьяченком, який вважає: «Перші ознаки міжнародної правосуб’єктності Святого Престолу проявились у Середньовіччі, коли папи почали заключати із світськими володарями особливі міжнародні угоди – конкордати. Першим схожим актом міжнародної нормотворчості за участі Святого Престолу був Вормський конкордат 1122 р.. На цьому етапі проявилась суттєва особливість конкордатів, що відрізняє їх від «традиційних» міжнародних договорів, – змішаний об’єкт правового регулювання: Вормський конкордат регламентував як політичні відносини сторін, так і умови функціонування католицької церкви на території держави» [3, c. 12].

1200px-urkunde_wormser_konkordat-bg

Фотографія манускрипту Вормського конкордату. Архів Ватикану

Висновки. Вважаємо, що Вормський конкордат став не просто першою ознакою перетворення Ватикану в суб’єкт міжнародного права. Вормський конкордат став основою сучасного міжнародно–правового статусу Святого Престолу, адже вперше юридично закріпив необхідність регламентації відносин між інституціоналізованою церквою та політизованою державою.


Виктор Мельник
МЕЖДУНАРОДНО–ПРАВОВОЙ СТАТУС ВАТИКАНА В СРЕДНИЕ
ВЕКА: ИСТОРИОСОФСКИЙ АНАЛИЗ

В статье рассматривается история становления юридического статуса Ватикана в средневековье. Автор интерпретирует отношения Святого Престола со странами средневековой Европы через призму доктрины международного права.
Ключевые слова: Ватикан, Святой Престол, международное право, Католическая церковь.

Viktor Melnyk
INTERNATIONAL LEGAL STATUS OF VATICAN IN THE MIDDLE
AGES: HISTORIOSOPHICAL ANALYSIS

The article discusses the history of the formation of the legal status of the Vatican during the Middle Ages. The author interprets the Holy See’s relations with the countries of medieval Europe through the prism of international law doctrine.
Keywords: Vatican, the Holy See, International Law, The Catholic Church 


ПРИМІТКИ

1. Веселі Е. Вибори Папи: від святого Петра до Франциска. / Ема Веселі. – Жовква, 2014. – 392 с.
2. Гердеген М. Міжнародне право. / Матіас Гердеген. – К, 2011. – 516 с.
3. Дьяченко С. В. Особенности международной  правосубьектности Святого Престола: автореф. дис. на получение степени канд. юр. наук: 12. 00. 10./ Сергей Владимирович Дьяченко. – Москва, 2008. – 27 с.
4. Компаративістське дослідження у конституційному праві. // Проблеми сучасної конституціоналістики. / За ред. М. П. Орзіха. – Випуск 1. – К., 2011. – с. 58–87.
5. Лєкомт Б. Нові таємниці Ватикану. / Бернар Лєкомт. – Львів, 2015. – 312 с.
6. Лубський В. Історія релігій. / Володимир Лубський, Володимир Козленко, Марія Лубська, Георгій Севрюков. – К, 2002. – 640 с.
7. Мельник В. Нариси з теорії соціокультурної антропології. / Віктор Мельник. – Вінниця, 2015. – 552 с.
8. Шоню П. Цивилизация классической Европы. / Пьер Шоню. – Москва, 2008. – 604 с.
9. Cardinale H. The Holy See and the International Order. / H. Cardinale. – England, 1976. – 375 p.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s