ВЕЛІЗАРІЙ ТА НАРСЕС, ЯК ПРЕДСТАВНИКИ РИМСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ШКОЛИ (ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА)

ВЕЛІЗАРІЙ ТА НАРСЕС, ЯК ПРЕДСТАВНИКИ РИМСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ШКОЛИ (ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА)

ВЕЛИЗАРИЙ И НАРСЕС КАК ПРЕДСТАВИТЕЛИ РИМСКОЙ ВОЕННОЙ ШКОЛЫ (СРАВНИТЕЛЬНАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА)

BELISARIUS AND NARSES AS A REPRESENTATIVES OF THE ROMAN MILITARY SCHOOL (COMPARATIVE CHARACTERISTICS)


Автор – Поліщук Михайло Володимирович – Директор Вільшанського  районного українсько–болгарського музею імені Івана Гуржоса. Магістр історії.
Контактmichal26600@meta.ua

Стаття опублікована в Українськи медієвістичний журнал. Вип. №2. Українське та європейське середньовіччя


Видатний англійський філософ Френсіс Бекон виділив чотири «привиди», що затуманюють розум та заважають емпіричному пізнанню. Зокрема виділявся «привид театру» – засвоєні людиною від інших людей, хибні уявлення про дійсність. Так вже сталося, що люди за своєю природою схильні до впадання в крайнощі, тому ідеалізують одних особистостей та зневажають інших.

Велізарій, відомий візантійський полководець періоду раннього Середньовіччя, став одним з прикладів впливу «привиду театру». Навіть компетентні фахівці у галузі військової історії часто переоцінюють заслуги Велізарія, при цьому часто забуваючи, що «все пізнається в порівнянні».
Велізарій розпочав свою службу звичайним солдатом «списником» (doryphoroi) в імператорській гвардії. До цього підрозділу відбирали фізично витривалих, сильних духом та тілом кандидатів. Перший досвід командування окремим тактичним підрозділом Велізарій отримав у 526 р., коли він разом з іншим «списником», Сітою, очолили рейд в один з регіонів Сасанідського царства. Хоч операція закінчилась невдало, але здібності молодого військового швидко потрапили під увагу командування: вже в 530 р. імператор Юстиніан призначив Велізарія «капітаном Сходу» (magister militum per Orientem) – командиром однієї з п’яти діючих на той момент армій. Важко пояснити таке рішення імператора іншими причинами, крім особистої симпатії. З часом виявилось, що ставка Юстініана цілком і повністю виправдалась, оскільки успішні дії Велізарія проти сасанідської армії в 530 –32 рр. дозволили імператору укласти вигідний мир.
Дії Велізаря настільки ослабили сасанідську армію, що мир крім територіальних надбань, приніс ще й спокій на східних кордонах на ціле десятиліття: це дозволило імператору проявити активність на інших театрах бойових дій. Не втрачаючи часу, імператор користувався своїм довіреним полководцем, котрому все ще не зраджувала військова вдача.
Так, 533 р. Велізарій очолив відправлені до Африки війська чисельністю 10 000 піхотинців та 5 000 кавалеристів маючи 500 транспортних та 92 військових кораблів з екіпажем 32 000 моряків. У вирішальній битві при Децімі король вандалів Гелімер мав 11 000 солдат, котрі були погано підготовлені, проти візантійських 15 000 професійних солдат. При цьому вандалам на початковій стадії кампанії вдалося взяти ініціативу в свої руки та нав’язати противнику битву, атакувавши Велізарія з трьох сторін. Король, у свою чергу, атакував з тилу, його брат Аммата – з фронту, а племінник Гібамунд – з півдня, але якісна та кількісна перевага візантійців та помилка Гелімера, котрий відмовився від розвитку успішно розпочатої битви щоб поховати брата, унеможливили перемогу вандалів, котрі були перебиті під час траурної церемонії. В битві при Трикамоні, Велізарію, у притаманній для нього манері, вдалося знищити вандальську армію, покинуту своїм деморалізованим королем.

800px-vandalic_war_campaign_map

Карта кампаній вандальської війни

У 534 р. Велізарій, знову маючи «обмежені» ресурси, чисельністю 7 500 солдат, очолив експедицію проти остготів. Вдало підкоривши Сицилію, візантійські війська на чолі з улюбленцем імператора, взяли Неаполь (для штурму міста вистачило 400 солдат, які проникли через акведук, що доводить міць укріплень та слабкість готського гарнізону) і Рим (зданий остготами без бою через ворожі настрої населення).

З часом, король Вітігіс, котрий відносно вдало маневрував та не піддавався візантійцям, намагаючись нав’язати бій на вигідних для нього умовах, здійснив фатальний прорахунок, після чого був розбитий під час відступу та потрапив у полон. Цікаво, що під час боротьби за Рим, яка по суті і вирішила результат кампанії цього року, ресурси Велізарія стали ще більш обмеженими. Військо скоротилось до 5 000 чоловік (ще 5 600 солдат прибули під час боїв), а 150 000 «полчища», як його описує Прокопій Кесарійський, остготів навіть не вистачило для повної блокади Риму, протяжність міських мурів якого в цей період складала не більше семи кілометрів, що наводить на думку про міфічність тридцятикратної чисельної переваги остготів, котру так активно культивує «літописець» Велізарія.

velisary-big

Велізарій (505–565). Фрагмент мозаїки, церква Сан–Вітале, Равенна (Італія, VI ст.)

Тим часом розгорілась нова війна з сасанідами і гасити її пожежу послали саме Велізарія, котрий діяв успішно, що сприяло підписанню в 548 р. вигідного мирного договору.
В другій італійській кампанії 544–548 р., Велізарій діяв менш ефективно, ніж у попередніх проти сасанідів, вандалів та остготів, зокрема він не зміг запобігти падінню Неаполя та нічого не зміг протиставити успішним діям остготського короля Тотіли, що призвело до затягування конфлікту і відставки самого Велізарія у 548 р.
Дванадцятирічний період бездіяльності було перервано в 559 р., коли Велізарію було доручено командування візантійською армією, що протистояла нашестю болгар. Викликаний з вимушеної відставки полководець знову успішно проявив себе, однак вже в 562 р. втрапив в немилість, але в 563 р. був реабілітований.

mons_lactarius

Битва при Везувії або на «Молочній горі» – остання битва візантійсько–готських
воєн, що відбулася в жовтні 553 р. Автор картини – Александр Зік (1845–1907).

Прочитавши вище написані рядки читач може помітити, що хоч Велізарій, без сумніву, був видатним воєначальником та вмілим організатором, але далеко не всі його дії були ідеальними. Зрештою, навіть найбільша в його житті перемога при Дарі 530 р. тісно пов’язана з поразкою при Каллінікі 531 р., коли сасанідський сатрап Азарет розбив Велізарія маючи рівні з ним по чисельності сили. Для того, щоб дати адекватну оцінку Велізарію, потрібно прослідкувати його дії в порівнянні з іншими видатними полководцями даного часу.

А яких Ви знаєте видатних полководців раннього Середньовіччя? На думку спадуть лише Велізарій та Нарсес. Якщо дещо інакше підійти до датування даного періоду, то можна до цієї плеяди віднести ще й Стіліхона та Аеція, котрі були професіоналами старої римської школи, як і попередньо названі. Ця четвірка, однозначно, переважає не менш видатну особистість свого часу – Аттілу, котрий був вмілим тактиком, однак не гідний ніякого порівняння з більш пізніми арабськими та монгольськими полководцями. Будь який військовий історик підтвердить той факт, що своїми перемогами Аларіх, Одоакр, Гейзеріх, Теодоріх та Хлодвіг зобов’язані своїм особистим якостям (енергійності, харизматичності та хитрості), що набували неймовірної ваги на фоні кризи римської системи. Можливо, Вітігес та Тотіла їм ні в чому не поступались, однак їх нещастям було те, що їх противниками були Велізарій та Нарсес. Ніхто не буде заперечувати, що представники старої римської школи значно переважали сучасних їм противників як умінням так і вигадливістю, тактичними навиками, вмінням органічно поєднувати роди військ на полі бою.
Отже, ми не можемо серйозно порівнювати професійного військового, з практичною емпіричною римською школою, Велізарія, який в битві при Дарі в 530 р., очолюючи 25 тис. відмінн о навченихь професійних воїнів, об’єднаних в чітку дієву та ефективну бойову організацію з цілісними структурними підрозділами, переміг сасанідського аристократа Пероза (Фіруза) з роду Міранів, який очолював 40 тис. осіб, котрі, окрім незначного загону клеб інаріїв та «безсмертних» являли собою амртака, спарабара та такабара (типове ополчення, що збиралося на період війни і не мало систематичної військової підготовки та армійської дисципліни). За кількісно–якісними показниками ця битва нагадує операцію «буря в пустелі», під час проведення якої жоден військовий експерт не сумнівався в перемозі США, а темою суперечок були способи використання новітнього озброєння та співвідношення втрат. Таких прикладів було багато за кар’єру Велізарія, котрий, відчуваючи значну перевагу над противником, прагнув до швидких рішучих ударів.
Відповідно, порівнювати ступінь полководчих навиків фракійця Велізарія потрібно не з профанами, а з професіоналами. Враховуючи бідність даного періоду на професіоналів, ми вимушені констатувати той факт, що жодного професійного противника у Велізарія не було. Єдиним гідним сучасником Велізарія, на всіх просторах Європи та Близького Сходу, був вірменин Нарсес, тому ми розглянемо особливості його кампанії і порівняємо їх з кампаніями фракійця.
Перша військова кампанія Нарсеса датована 538 р., коли йому було доручено командувати військом в Італії та взаємодіяти з Велізарієм. Нарсес довів, що вміє відчувати стратегічну ситуацію та ефективно діяти, підтвердженням чого є дії біля Ріміні. Але у нього майже відразу виник конфлікт з Велізарієм, котрого хвилював той факт, що Нарсес мав рівнозначний з ним військовий чин, і після втрати Медіолану (Мілану) Велізарій написав листа імператору, у котрому звинуватив у всіх поразках Нарсеса і вимагав його відставки. Імператор підтримав Велізарія та відізвав Нарсеса в Константинополь, однак цей факт ніяк не позначився на кар’єрі останнього. Цікаво, що війська, котрі були під командуванням Нарсеса відмовились присягати будь–якому іншому командиру.

fiyz3m1yxae

По центру зображений василевс Юстиніан І (527 –565). Зліва від нього стоїть
Велізарій, а з правої сторони – Нарсес (478–573). Фрагмент мозаїки, церква Сан–Вітале, Равенна
(Італія, VI ст.)

Наступні дванадцять років військових дій довели неспроможність Велізарія завершити війну в Італії. В результаті чого він був відізваний, а командування отримав Германус (племінник імператора), котрий по дорозі захворів і не зміг командувати військами. Після падіння Риму командування отримав сімдесятип’ятирічний Нарсес. Вже на стадії рекрутування війська Нарсес постійно турбувався про логістику, забезпечуючи стабільне харчування та виплату коштів солдатам, що забезпечило йому авторитет і повагу. Він набирав солдатів серед варварів, при чому дозволяв їм битись звичною для них зброєю – верхові лучники гуни, кавалерія з вірменів, а піхота з герулів та іллірійців. Характерною рисою для дій Нарсеса була постійна взаємодія з іншими полководцями, серед яких особливо тісні контакти були налагоджені з Іоанном Кривавим, Артабаном і Улдахом, та флотом під командуванням Іоанна та Валеріана.

erster_und_zweiter_gotenkrieg

Візантійсько–готські війни в 535–554 рр.

У тактичному плані для Нарсеса характерними рисами є ретельний вибір місця бою та підготовка до самої битви. При Буста–Галорум Нарсес проявив витримку та тактичне мистецтво, ретельно налагоджуючи взаємодію між різними видами військ, не піддаючись на провокації готського царя Тотіли. Битва стала ідеальним прикладом тактичної перемоги, що забезпечувалась вдалим стратегічним розрахунком. Характерними рисами битви є розташування візантійської армії півмісяцем. Битва при Молочній горі завершила історію готського королівства і підтвердила всі попередньо виголошені похвали в адресу Нарсеса, котрий до своєї скарбниці стратега додав ще й хитрість (при взятті Лукки) та поліоркетику (облога Кум).
Не менш стратегічно вірними виявились розрахунки Нарсеса в боротьбі з франками та аламанами під командуванням Леутарія та Бучінілія. Використовуючи знання людської психології, після ряду дрібних сутичок, де візантійці продемонстрували тактичну перевагу над франками та аламанами, Нарсес наважився на генеральну битву, що відбулася під Волтурною і завершилась повною поразкою та знищенням франкської армії.

Роблячи висновок, можемо сказати, що обидва полководці, як Велізарій так і Нарсес, мали гарну військову школу, і значно переважали своїх противників, що і забезпечувало їм перемоги. Однак проаналізувавши військові кампанії, залишається не зрозумілим твердження ряду авторів, найавторитетнішим з яких є Е. Дюпюі та Д. Волковского, що «Нарсес вчився у Велізарія».

Оскільки, кампанії Велізарія характеризуються швидкістю та прагненням до тактичних рішень, а його манера дій є агресивною, що характерно для П. Корнелія (відомого як Сціпіон) та Л. Сулли, в той час як для кампаній Нарсеса характерна ретельна підготовка, стратегічний розрахунок та взаємодія з іншими полководцями, і завершуються розгромом противника в генеральній битві, що характерно для Ганнібала Барки та Гнея Помпея.

Висновки. Ці два полководці без жодного сумніву є найкращими, і, на жаль, єдиними, видатними військовими діячами «темного» періоду Середніх віків. Однак, на основі вищенаведених фактів, Нарсес на голову переважав Велізарія, оскільки мав значно ширший стратегічний кругозір, значно краще взаємодіяв з місцевими командирами, використовував ряд тактичних прийомів. Будучи стратегом, грав ще й на психологічних факторах та використовував для досягнення своєї мети не лише військові, а й дипломатичні прийоми.


ПРИМІТКИ

1. Васильев А. А. История Византийской империи Т 1. /Александр Александрович Васильев. Санкт-Петербург, 2010 – 510 с.
2. Величко А. М. История Византийских императоров. От Льва ІІІ до Михаила ІІІ. / Алексей Михайлович Величко. – Москва, 2012 – 416 с.
3. Дашков С. Б. Императоры Византии. / Сергей Борисович Дашков. – Москва, 1995 – 395 с.
4. Диль Ш. История Византийской империи. / Шарль Диль – Москва, 1948 – 158 с.
5. Норвич Д. История Византии. / Джон Норвич. – Москва, 2010 – 542 с.
6. Осокин Н. А. История средних веков. / Николай Алексеевич Осокин. – Москва, 2008 – 672 с.
7. Острогорский Г. А. История Византийского государства. / Георгий Александрович Острогорский. – Москва, 2011 – 895 с.
8. Успенский Ф. И. История Византийской империи. Становление. Смута. Македонская династия. / Фёдор Иванович Успенский. – Москва, 2011 – 1120 с.
9. Шейнэ Ж.К. История Византии. / Жан–Клод Шейнэ. – Москва, 2006 – 158 с.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s