Культові споруди “тінґи” як дороговказ міграцій готів до Північного Причорномор’я (І – ІІІ ст. н. е)

Символічний характер та супровідні ритуальні атрибути переселення готів з Південної Прибалтики до Північного Причорномор’я (І – ІІІ ст. н. е.)

Символический характер и сопроводительные ритуальные атрибуты переселения готов из Южной Прибалтики к Северному Причерноморью (I – III ст. н. э.)

A symbolic character and ritual attributes of Goths relocation from South Baltic to Northern Black Sea (I – III c. A.D.)


Автор – Бандура Юрій Юрійович, студент ІІІ курсу, історичного факультету ДНУ ім. О. Гончара


В запропонованій роботі увага приділяється процесу просування германських племен готів з Південної Прибалтики до Північного Причорномор’я шляхом висвітлення певних чинників, в даному випадку це світоглядні, символічні складові, що доволі часто оминалися дослідниками надаючи перевагу політичним, економічним, соціальним факторам, утім, безумовно, що і ті, і інші однаковою мірою впливали на події. Тут ми зосереджуємося на ролі германських тінґів, кам’яних кіл і їх значення у пошуках готами своєї «жаданої землі» Ойум. Передусім вкрай важливим є необхідність аналізу траєкторії просування германців в співвідношенні з інтелектуальними положеннями, писемними джерелами та археологічними знахідками. Отримуючи світоглядну картину германського суспільства на основі літературної спадщини, яка відбиває історичні реалії, цілком припустимо вважати, що готська експансія мала певний причинний та супровідний міфологічний підтекст. Належне уваги й те, що хоч і непрямо та певний інтерес до цього мали і філософи, які, звісно не займалися цим спеціально. Так відомий німецький філософ М. Хайдеґґер, котрий у власних працях робив спроби осмислювати поняття речей, не пройшов осторонь давньогерманського слова «тінґ», якому надавалося чільне місце і відповідно тлумачилося в своєму первинному значенні. Важко оминути також концепцію Ф. Ніцше щодо ідеї вічного повернення, яка дає зрозуміти про циклічність буття, оскільки в нашому питанні вона відкриває, принаймні окреслює сутність процесів, екстраполюючи до міграційних рухів германських племен початку нашої ери.

Історіографічне тло готської проблематики різноманітне, однак і не менш складне в оцінці. Серед різного роду літератури центральними є як скандинавські нарративні джерела [1], так і наукові напрацювання в руслі вивчення міфології [11, 17, 19, 20]. В цілому маємо низку фундаментальних, узагальнюючих праць (таких видатних істориків, як Х. Вольфрам, В. Седов, М. Щукін, В. Буданова [2; 22; 24]), але не маємо в розпорядженні змістовних праць, котрі б розглядали історію готських племен в їх символічному контексті.

Ключові слова: готи, германо-скандинавська міфологія, вельбарська культура, кола-тінґи, символічний вектор міграції, готські написи, Ойум.


Теоретичний та символічний нарис

Виокремлені проблеми із загалу різноманітних складових вимагають системного аналізу, а саме визначення причин, мети і характеру переселення. Племена готів, а їх ми нараховуємо близько двадцяти, як зазначає Йордан,  вирушили зі «Скандзи» (Скандинавський п-ів) в І-ІІ ст. В більш масштабному контексті причинних факторів останнім часом виділяють і демографічні зрушення, нестачу земель, кліматичні чинники, пасіонарність на думку Л. Гумільова. Натомість, завданням дослідження є спроба виявити релігійні мотивації цього переселення. В такому разі усі ці явища супроводжувалися розвитком та метаморфозами міфологічної уяви. В германському світі, що підкріплювався есхатологічним світобаченням, беручи за основу сюжет про створення світу в якому фігурує така міфічна істота як велетень Імір. Істота, яка була вбита вищими богами, братами – Одіном, Вілі і Ве, своєю смертю започаткувала творення матеріального світу, де з частин його тіла з’явилася земля, з крові – моря і ріки. Така картина світогляду передбачала те, що світ створений з вбивства апріорно будувався на засадах есхатологічного сприйняття, очікування кінця світу, котре в германській традиції відоме як Раґнарьок [19], і відповідно за своєю метою символізувало загибель богів та нове переродження. В цьому сенсі варто сказати, що під впливом різних катаклізмів, становище набувало ознак сакрального, а отже смерть якогось божественного персонажу, на прикладі Бальдра, з якого і починається початок кінця, зумовлювала б кризу як в природньому середовищі, так і в уявному, бо міфологічне світосприйняття не відділяє людину, а навпаки гармонійно поєднує з оточуючим світом. Спалах германських міграцій несе за собою такий ряд причинного та супровідного змісту. Як бачимо з еддичного сказання «Пророкування вьольви», стикаємося з присутнім концептом циклічності загибелі та відродження, що досить властиво германським віруванням. Оскільки всі германці мали спільні релігійні риси, хоч за локальною ознакою і відміні, але, попри все, модель бачення світу або речей, система інтерпретації була б доволі спорідненою. Сутність цього питання наводить на те, чому саме готи і вирізнялися своєю непосидючістю, а отже це пояснюється певним кліматичним дисбалансом і рядом вихідних з них причин.

%d0%b3%d0%be%d1%82%d0%b81

Загальна cпрямованість питання наводить на роздуми, що своєрідно упереджують формулювання та систематизацію розкриття теми. Таким виразним прикладом є зведення оптики на свідомість вивчаємого суб’єкта, таким чином ми у своєму дослідженні намагаємося наблизитися до певних свідомих аспектів германської уяви і світосприйняття. Отже, перш ніж робити певні кроки доволі виправданою позицією є визначення місця і ролі германської просторової орієнтації, що є ключовим моментом в розумінні і дешифруванні  міфологічного світу (міграцій) взагалі[16].

Насамперед, ключовою необхідністю являється розуміння – наскільки простір германця був неосяжним та реальним. Стеблін-Каменський свого часу наводив деякі аргументи і окреслював межі самої едичної інфраструктури, що наповнена локальними сюжетами і світами (тут доречніше використовувати дісл. «heimr» у значенні «дому» або «житла», що більше асоціюється з тогочасним сприйняттям і уявленням), а тому така міфологічна побудова являлась доволі неупорядкованою, але мала свої структурні зв’язки і обрії. Отже, в даному випадку, якщо і існує необхідність зображення певної схеми, то доречно скомпонувати її таким чином:

простір => структури (комплексні взаємозв’язки)

Натомість нам слід усвідомити, що кожний простір не дивлячись на його специфічні особливості, випадковості – формує власний механізм і послуговується власною логікою. Простір породжує і творчість (художню, образотворчу тощо). Таким чином ми перенесемо подібну формулу в хронологічний ретроспективний спосіб,  в регіон Центрально-Східної Європи І – ІІІ ст. – на наш погляд серед основних просторів, що об’єктивно слід виокремити з півночі на південь є такі:

скандинавський-готський

континентальний-германський

слов’янський

сарматський

римський

Щодо готів, то нас мають зацікавити світоглядно-мотиваційні упередження щодо пошуку своєї землі. Врешті-решт спробуємо звести  доволі абстрактні, з одного боку і не менш вагомі з іншого, складові щодо пояснення виникнення міграційного вектора з Прибалтики до Причорномор’я. Для розуміння вибраного орієнтиру можна з певною долею гіпотетичності реконструювати модель світобудови давньогерманського суспільства. Це свого роду сакральна географія та знаходження себе у світі речей.  Як і властиво віруванню всіх індоєвропейців світ будується на основі вертикальних і горизонтальних просторових моделей. Так і у випадку з германською моделлю, яка не була винятком та слугувала невід’ємною конструкцією бачення для кожного члена суспільства [11; 17; 19]. Згідно з такою схемою світобудова ділилася по вертикалі на три світи. Отже це верхні світиАсґард, Альвгейм, Ванагейм; середніМідґард, Йотунгейм, Утґард; і підземні світиНіфльгейм, Муспельгейм, Гельгейм (див. малюнок вгорі). Кожна з цих частин мала близький до географічного орієнтування чотиричленний поділ на північ, південь, схід і захід. Безумовно, германці розумілися на відліку часу, де побутувала місячна календарна система [23]. Це повинно говорити про своєрідну обізнаність народів в області астрономії, а разом з цим і використання в міфічному просторі. Однак, як ця модель може бути корисна у випадку з готами? В описі племен «Скандзи» Йордан називає деяких адоґітів, і що найголовніше розповідає про зміну положення сонця. Наведемо цитату:

«…в найбільш довгі дні люди бачать як сонце повертається на схід по краю неба; в найбільш же короткі дні воно в них видно не так, не по іншому, тому що воно проходить через південні знаки; нам здається, що сонце піднімається знизу, а їм , – як розповідають, – що воно йде навколо по краю землі…» [10, с. 69].

Така згадка є доволі  цінною оскільки вона зосереджує увагу на тому, що саме в цей приблизний хронологічний період і локальній зоні вели спостереження за небесними явищами, а також може дати нам певні підстави для припущення, що дані знання могли використовуватися і репрезентуватися в міфології, в тому числі в самому Раґнарьоці. Дійсно, є вагомий епізод серед нарративного хаосу, мова йде про переслідування вовками Скьоль і Гаті небесних колісниць Соль (сонячне божество), та її брата Мані (місячне божество). Ці колісниці кожного дня вирушали з Асґарду і поверталися. В вирішальній битві богів їх зжирає син Локі і Анґербоди – вовк Фенрір або один із його синів той самий Скьоль. Тобто, якщо уявити сонце як один із міфологічних об’єктів орієнтування, то отримаємо, що його циклічність і переміщення певним чином могли натякати на місцезнаходження світу вищих богів. За згадками Цезаря германці не вірили в жодних богів окрім тих, що вони могли бачити реально, ототожнюючи з явищами природи чи небесними тілами [5, VI, 21]. За багатьма працями науковців (Т. Джаксон,  О. Подосінов) в цілому картина світогляду в плані орієнтаційного досвіду більш-менш зрозуміла і розкриває особливу скандинавську орієнтацію за сторонами світу. Головним координатором залишалось сонце і супровідні солярні культи, що існували на території Скандинавії ще в неолітичну і бронзову добу. Деякий текстуальний аналіз писемних джерел античних та ранньосередньовічних авторів, наративів зі скандинавської літератури – дають змогу виокремити міфологічно персоніфіковані відомості про небесні світила і таке інше. Однак, не слідує вбачати в майже тисячолітній орієнтації риси притаманні сучасному орієнтуванню – усі сторони, як доведено вищеназваними науковцями, мають свої параметри в градусах на 45, а то і на цілих 60. Очікуваним для даної статті є перенесення подібних спостережень в конкретну площину, а саме у хронологічний проміжок між І – ІІІ ст. н.е.

ofdacijuele

Ми неодноразово згадували про смерть Бальдра, який був богом краси та весни, покровителем землеробства, але й був уособлений як деякий провісник гинучої і знову відродженої природи. Особлива віра германців в долю апелювала до тих самих вьольв, норн, валькірій, які і втілювали  в собі притаманну здатність до передбачень, а значить така поведінкова модель була б цілком очікуваною. Покірність перед вже відомою майбутньою долею чітко виокремлюється в специфічності рис ментальності адептів міфологічного бачення на прикладі богів, що наперед знаючи власну загибель беззаперечно слідують їй. Сам факт загибелі природи означав розрив між світами, порушення сполучного їх мосту, де подібний опис мав місце бути в самих германо-скандинавських сказаннях. Тому проведемо аналогію з руйнуванням мосту Біфрьост, так як центром вважалося світове дерево Іґґдрасіль, що і тримало світи, то відповідно і міграція повинна була центруватися в заданому напрямку. Тільки знову скріплені світи могли призвести до встановлення рівноваги у світі богів і людей [13, с. 29-30].

Повертаючись до тлумачень ключовим є і сам етнонім «готи». Слід зауважити, що назва походить від прагерм. *guthan, гот. guþ, нім. gott, англ. god  – «Бог», котре вказувало на божественне походження. Така практика передбачувана, тому що язичним племенам властиво вести свій початок від імені богів [3; 4]. Це ж засвідчено і в Йордана, де готи називають своїх найзнатніших іменами напівбогів – «ансами», а роди зводять від Амалів та Балтів [10, с. 81]. Маючи за собою такий причинно-мотиваційний потенціал, переселення з одного боку могло бути явищем хаотичним, імпульсивним, та з іншого – певною мірою спланованим і обґрунтованим релігійно.

Археологічне та лінгвістичне відображення

Доволі впевнено можна стверджувати, що в період римського залізного віку на території Польського Помор’я виникає новий етнічний та культурний субстрат, цілісно охопивший регіон річкових систем в пониззі Вісли та Одера. Пов’язано це з виникненням у зв’язку з активними міграційними рухами представників вельбарської культури. Писемна традиція подана Йорданом знаходить своє підтвердження, хоча і стикається з дискусійними моментами. Відомості про розміщення в Південній Прибалтиці германців зустрічаються ще в Тацита, де серед багатьох племен подає і готів, власне як гутонів [21]. Також перебування германців фіксувалися і у Страбона, Плінія Старшого, Птолемея. Постає питання, яким чином здійснювалися міграційні процеси і як опинилася там готи? За припущеннями М. Щукіна у германців тацитівського періоду найбільше було розвинуто каботажне плавання оскільки вітрил їм не було відомо, то вірогідно морський шлях міг бути здійснений через західні береги Швеції, вздовж Данії і до північного узбережжя Польщі. Хоча не варто відкидати і вірогідність контактів між Скандинавським півостровом та континентом до переселення з ще більшою неоднорідністю взаємозв’язків. Тому прибуття короля Беріґа на трьох кораблях виглядало б як один із фрагментів міграції взагалі [24, с. 55-56].

Для усвідомлення складності становлення міграційного вектора необхідно уявити етнокультурний світ того часу. В епоху заліза в Центральній та Східній Європі існувало безліч археологічних культур, серед них: оксивська, пшеворська, балтські культури; південно-східніше до території Українизарубинецька, черняхівська і за ними світ кочівників сарматів. Тож з початком переселення готів, які вирізнялися активністю, наявно видно, що шлях передбачав довготривалі міжкультурні зносини з різними племенами та археологія підкреслює, що новоутворена вельбарська культура постійно зазнавала змін [15, с.146]. Райони були доволі строкатими в плані демографії та історичних подій. Вельбарці від моменту початку свого шляху залишали на собі впливи різнокультурних осередків. Для відстеження таких змін польський археолог Р. Волонгевич виокремив дві стадії розвитку цієї культури: любовідзьку та цецельску. Більш конкретні відповіді стосовно поступового пересування племен переважно надає археологія. В області розселення першою з культур, що відчула значний міграційний вплив була оксивська. В основному етнічний компонент її складали германські племена вандалів та ругіїв. Особливістю її поховального обряду було трупоспалення з ритуальним «вбивством» зброї (мечів, списів, умбонів і т.д.). Але з вторгненням нових мас скандинавських переселенців вона змінює тенденцію в бік біритуальності, а отже окрім трупоспалення виникає і інгумація, та в цьому випадку зброя не спостерігається. Зустрічаються дуже специфічні, невластиві оточуючим культурам  прикраси на кшталт браслетів зі зміїними голівками. [24, с. 29]. Однак ми фокусуємо увагу на найрадикальнішій відмінності, це поява значної кількості кам’яних кіл та стел, що є прямими аналогіями пам’яток Скандинавії.Так прослідковується становлення в римський час культури вельбарської, готи і заклали початки її формування. Наступним культурним дотиком була зустріч з пшеворським населенням в Мазовії, Повіслянні та Волині. В випадку як і з оксивською, тут зберігався обряд кремації, ховали як в урнах, так і в ямах (безурнове). Де б не відбувалися міжплемінні контакти це неодмінно залишало відбиток, таким чином кожна культура вбирала в себе певні обрядові, а отже релігійні зрушення.

no65o2wlw3s

Просуваючись вздовж потужних річкових систем Одера, Вісли, Західного Бугу, які контролювалися, завжди існувала велика ймовірність зустріти на шляху вороже ставлення з боку місцевого населення. Територія була доволі обжита, не кажучи вже про потужний та відомий античним країнам Бурштиновий шлях [3]. Згадуючи саму появу готів на узбережжі Південної Прибалтики є примітним характер їх просування і взаємовідносинами з племенами. Тобто як свідчить «Гетика» вони те й діло, що воюють з ругами, вандалами, але стає очевидним, що безкінечні сутички і співвідношення відстані від Готіскандзи до «омріяної землі» ніяк не може говорити про лише прямолінійно експансіоністський характер пересування бодай тому, що важко здійснювати загарбання на невідомій території, населення якої ретельніше підготовлене та в змозі чинити спротив.  Обмежуючись даними, котрі дають змогу окреслити терени Ойуму, а це, як припускають, територія Волині та Придніпров’я, то весь шлях повністю пролягав через пшеворський ареал, котрий і без того поєднував в собі як вже існуючий доміграційний германський елемент, так і слов’янський [14].

Несучи за собою неолітичну, бронзову традицію – ідеологічна, світоглядна  основа цілковито матеріалізовувалася. Ясна річ, більшість культових залишків мають тіло, форму і композицію. Невипадковим, на наш погляд, є і роль каменя в творчій сакраментальній практиці. Своєю сутністю він символізує вічність в плані плинності часу та порівнянням з людським життям.  В принципі, розглядаючи такі об’єкти як реальний носій інформації, тобто міфологічний світ апріорі є одухотвореним, а тому будь-який елемент культури за своєю структурно-семіотичною спрямованістю втілював і своєрідно кодифікував інформацію, себто свої ідеологічні, ментальні риси. Для намагання поглибити герменевтичну сутність вивчаємого предмету варто віднайти його оповідне міфічне зародження. За М. Еліаде серед головних аспектів міфу є ті, що скеровані в русло онтологічних питань, проблеми походження, космогонії, де остання хоч і пов’язується з походженням усього сущого, та водночас упорядковує інформацію відповідно до космічного взірця.

Тут нам стає відомим землеробський культ предків, що специфічно тотемізується. Отже, переносячи це на германську модель, а саме вельбарський етап готської експансії чітко простежуються головні риси – більшості археологічним предметам можна згідно даної концепції надати автентичного тлумачення і осмислення. Такими типовими знахідками вважаються кам’яні стели і залишки ритуальних поховань предметів померлих (фібули і т.д.) – реальний приклад міфологічного бачення, мається на увазі, що світ міфічний не сприймається як минуле неповоротне, а навпаки людина проживає його в реальності зі своїми богами, предками тощо.

%d0%b1%d0%b5%d0%b7%d1%8b%d0%bc%d1%8f%d0%bd%d0%bd%d1%8b%d0%b9

Загалом, також ще одною винятковою деталлю слід  вважити принципове не покладання зброї в інвентар померлих. Якщо уявити, що такі речі стають чимось сакральним, то за цим лежить і своя виправдана логіка. Серед зброї особливу увагу слід приділити германським списам. Чому ж так необхідно звернути на них увагу? Германські списи періоду римського часу і великого переселення розповсюдженні по всій території Європи і головне для нас те, що на збережених знахідках зберігаються інкрустовані рунічні або тамгоподібні надписи – власне це вказує нам на рівень культурних зв’язків між племенами і загалом культури. Тому, для невеличкого дослідження візьмемо відомий наконечник спису із Ковеля (див. малюнок вгорі), одна з небагатьох рунічних знахідок написаних Старшим Футарком, що датований першою половиною ІІІ ст. (знайдений в с. Сушичне в 1857 р.) (див. мал. 3). Семантичне насичення писемних та магічних знаків, де останні представлені вибитими ззовні концентричними колами, свастикою звичайного типу [7, c. 119-122] та зигзагообразною фігурою з закругленими кінцями, можуть бути цілком не випадковими. В запропонованій класифікації Рольфа Хахмана за магічним орнаментуванням списів лежить їх локальна оригінальність [12, с. 88-95], отже наконечник міг містити в собі місцеві особливості певного регіону, а концентричні кола з точкою в середині зокрема являтися ідеограмами кам’яних споруд (про них мова піде нижче). Але ми використаємо і інший підхід до розгляду цього предмета. Якщо ширше, то цей спис є ритуальним предметом, а нам важливо, що він є разом з тим і проявом творчості. Руни та ідеограми увіковічують смисл написаного, зберігають його значення.  Власне, схемою це може бути представлено так:

Магія = Ритуал = Творчість

До речі, магія для германців значила теж саме, що і «писати», «вирізати», «чертити», «зв’язувати» (герм. *taubra, гот. tibr «жертовний дарунок», дісл. tafn «жертва») [Основи германістики, с. 73]

Для більш поглибленої інтерпретації варто застосувати деякі методологічні підходи М. Еліаде, де в нашому випадку краще буде назвати це формулою. Як вже зазначалось, міфологія невід’ємно пов’язана із знанням походження того чи іншого явища, персонажу або ж предмета. Однак, походження фіксує не те як світ був створений, а як він змінився [25]. І головне, що міфологічний світ абсолютно реальний. Через систему символів і міфів людина пізнає світ, бо вони є універсальною мовою. В цьому нарисі ми не зможемо дати вичерпної відповіді на те, який саме смисл вкладався в надпис, але сподіваємося що міркування наблизять до одного з варіантів чи як би виглядала функція такого списа в германському середовищі. А у випадку, якщо на цьому списі закарбована певна формула про походження, то такий об’єкт неодмінно зберігавший смисл – у германців (готів) використовувався як носій цього смислу та мав  історію свого походження, можливо і міфічну з огляду на його ритуальну функцію. В сазі про Вьольсунгів існує сюжет про створення списа Одіна – Ґунґнір, в якому оповідається як два карлики-свартальви його виготовили і які властивості йому були притаманні. Отже, спис як предмет детермінантно був одухотвореним. Але ж яким чином це приближує нас до онтологічної сторони уяви пересічного германця? Оскільки освоєння шляху, в данному випадку переселення,  це акт пізнання простору, то це свого роду акт творіння, а такий вагомий атрибут (інкрустований!) як спис є частиною, матеріалом цього дійства. Власне, можна припустити, що який-небудь гот чи вандал зафіксував на ньому своє особисте освоєння простору. Все ж таки присутність свастичного символу, а свастика це солярний символ, певною мірою підштовхує до думки, що дійсно не випадковість виникнення цього символу на наконечнику фіксує освоєння простору за ритуальним рухом сонця [9, c. 76]. Тут частково можна підняти і феномен виникнення сарматських тамг на германських списах, оскільки приблизно в такий самий спосіб сарматські родові знаки могли вказувати на пройдений шлях і фіксувати союзи. Якщо ширше, то можемо назвати цю міжкультурну практику як сакральне визнання спільного простору, бо в такий спосіб знаки його закріплювали за собою.

Аналізуючи культурні пам’ятки римського періоду в Швеції, Норвегії і в Кашубсько-Крайнецькому регіоні Польщі зустрічаються певна ідентичність в їх приналежності, появі та розташуванні. Чільне місце серед них посідають кола-тінґи. Вони описувалися ще з XVIII ст., але в 60-70-х роках XX ст., коли відбувся інформаційний вибух в польській археології, продовжувалися розкопки за участі Є. Кмецінського на могильниках Одри-Венсери та сусідніх в Ґжибниці – Р. Волонгевичем. Плідною працею науковців було виявлено суттєву кількість подібних кам’яних кіл.  В подальшому знахідки спостерігалися  на території Білорусії та Західної України [24, с. 37], але враховуючи вклинення вельбарської етнічності в глиб територій відповідно змінювалася і обрядність поховань.

%d0%b3%d0%be%d1%82%d0%b82

З огляду на карту розселення племен стає очевидною траєкторія їх міграцій в південно-східному  напрямку. Необхідно підкреслити сакральність такого просування, оскільки вона характеризувала деякі германські уподобання стосовно орієнтації в просторі [20, с. 359]. Тому напрямок в цій концепції виглядає як один із особливо примітних засобів ритуального коду та водночас матеріально зафіксований вектор. Слід зазначити і лінгвістичну складову, що зафіксована в семантиці понять «сонця» :

  • дв. ісл. sunnan (від моря, зі сторони моря) – нім. вчений О. Шредер припускав, що це прабатьківщина германців, котра знаходиться з півночі від якогось моря, можливо Чорного.
  • герм. sunnon (сонце) – за Ф. Клуге рух до сонця.

Дивлячись на явний спільний семантичний композит усе разом вказує на загальногерманське уявлення про місцезнаходження прабатьківщини і відповідно півдня. Також тут варто враховувати і специфічні орієнтаційні скандинавські поправки.

Віднесення кіл-тінґів до такого роду фіксуючих джерел і є спробою підтвердити важливість перебування прийшлої германської людності крізь призму світоглядної мети. Більшість таких культових споруд мають форму кола з відповідною кам’яною викладкою. Особливо треба акцентувати увагу на саму форму і композицію. І необхідно врешті-решт звернутися до того, що така форма є своєрідною міні-проекцією одного із міфологічних світів або якби ми назвали це – imago mundi. Відмітимо наступне – що коло, як сакральна просторова модель, для германців (а якщо ширше – індоєвропейців) [20, с. 481-482] означає доволі священний і глибокий смисл утворюючи при цьому округле зображення. Саме коло, виходячи з чотирьохчленного поділу простору, є більше символічним аналогом неба. За М. Еліаде [25], можна припустити, що репрезентуючи небо тим самим це служить підказкою – бо катаклізми та різноманітні хвилювання сигналізували людям про розкол неба с землею та порушення гармонії. Тоді тінґи (кола) цілком виглядають як ритуальні маркери. Округла викладка з камінь могла також бути схожа і на оперізуючого змія Йормунґанда. Тут, до речі, також важливий момент – в кам’яних колах завжди присутній центр – тобто головна вісь (axis mundi), що вірогідно і співпадає зі світовим деревом.

На жаль, археологічні джерела на сучасному етапі не можуть дати нам бажаного матеріального підґрунтя, в світлі того, що деяка кількість таких знахідок зараз невідома, але маючи в розпорядженні певний обсяг залучених джерел створюються всі підстави для нових осмислень та інтерпретацій. Стосовно кам’яних кіл, то ми маємо усвідомлювати, що такі об’єкти відчували на собі  багатостолітні зовнішні впливи, чи то з боку природи, чи чогось іншого. Втім, і в часи переселень, що характеризуються культурними обмінами з місцевими культурами, і в період християнізації та подальші часові відрізки вони або підлягали руйнуванню, або з точки зору власних побутових потреб були розібрані місцевим людом.

Виходячи з думки, що подібні культові елементи відігравали ритуальну значущість, то натикаємося на певні висновки згідно з якими такі речі були важливим атрибутом просування, а разом з цим вони виглядають як індикатор свідомості, вказівником для майбутніх поколінь. Власне, спорудження такого кола також вимагало часу, необхідною мірою чого є його розташування, потреба відточити і тому інше. Та водночас такі споруди інформували місцевим племенам про ритуальну священність свого дійства, просування на цих землях і свого роду правоприємництва, де їх перебування узгоджене волею богів. Враховуючи, що кам’яні кола створювалися споріднено зі стелами, під якими неодноразово виявлені і поховання, можна стверджувати, що вони являлися місцем спілкування та шанування  предків. Цікавим є і спосіб розміщення, певні фігури створюють ніби астрономічний вказівник на літнє або зимове сонцестояння [24, с. 29]. Як відомо, готи складали великий, міцний, поліетнічний союз племен і за згадками Тацита вирізнялися сильною вождівською владою серед інших германців. Але, що тут показово? Саме сакральна приналежність вождя вміщалася в поняття гот. fiudans – вождь-жрець, та гот. reiks – військовий вождь [22, с. 68-69]. А отже, таке гармонійне поєднання вождівських функцій, зокрема функцій жреця, який би і орієнтував на основі різних духовних, астрономічних практиках та реалізовував би це з військовою стратегією, вказує на втілення вождями-жрецями ролі внутрішнього координатора.

Ще одною вагомою складовою культовості слугує саме поняття тінґу (від прагерм. *þingą – призначений час), такого висновку прийшов Р. Волонгевич інтерпретуючи функції подібних споруд [24, с. 29]. Деякі лінгвістичні розвідки спроможні дати мовний матеріал, що відображає особливе відношення германців до поховальних, мегалітичних споруд [6]. Тінґ, як законодавчий та символічний орган в германському суспільстві був важливий, оскільки вирішував питання усього племені (див. мал. 5). Варто пригадати ті ж міфологічні мотиви про священні зібрання асів перед битвою. Особливості таких зв’язків зустрічаються і у фахівців, котрі надавали акцент на інтелектуальному, філософському спрямуванні, маються на увазі роботи видатних філософів, таких як Ф. Ніцше та М. Хайдеґґер. Останній в кількох працях пізнього етапу своєї творчості неодноразово звертався до германського поняття «тінґ» під кутом зору пошуку максимальних глибин європейсько-філософської традиції. Він вважав принциповим, що в германських мовах слово тінґ за своїм значенням споріднене поняттям – подяки, мислення, справи, діла, речей тощо [18]. Такими відповідниками виступають існуючі в сучасних мовах слова, як англ. «thing» та «think», нім. «ding». На його погляд архаїчний семантичний пласт тінґу фокусує важливі рухові складові германської дохристиянської культури, що і являлось для нас вагомим підтвердженням у визначені саме сакральної ролі культових споруд. Дотичним до згаданого постає питання щодо орієнтаційної основи етнонімії готських племен. Повертаючись до просторового сприйняття неможливо не звернути уваги на чотиричленний поділ простору, що знову ж таки, зафіксований в «Пророкуванні вьольви». Нам цінна згадка про карликів – Аустрі, Вестрі, Судрі, Нордрі, що і перекладаються як сторони світу в сучасних скандинавських мовах. Додавши до цього сюжет про створення карликом Дваліном меча – Тюрфінга, сама назва натякає на деякі доброзичливі зауваги. Корінь слова thing перегукується в багатьох словах з поєднанням назв сторін світу, однак вони доволі чітко відображаються саме в етнонімах готських племен, а саме:

  • одне з найменувань вестготів – thervingi і visigothi
  • одне з найменувань остготів – greutungi і ostrogothi

Отже, відомості стосовно розуміння перебування готських елементів на теренах Польщі та південих регіонах зачіпають доволі невисвітлені епізоди їхнього виходу, становлення і пізнішого впливу на історію Центрально-Східної Європи.  Неоднозначна писемна традиція у вивченні готських племен довго гальмувала унормованість вивчення та виведення адекватних висновків. Проте, як бачимо, в даному питанні здійснений нарис достатньо спроможний окреслити межі на перетині міфологічності та історичності, хоча і з певною долею гіпотетичного реконструювання, оскільки нам як дослідникам, необхідно фіксувати і виділяти будь-які відомості, що натомість вже пройшли через шлейф язичницького кодування та пізнішого християнського. Як показано, деякі оповідні сюжети, а ми не виключаємо і часового їх спотворення,  дійсно здатні відобразити минулі хвилювання та явища. Багато в чому підтверджень надає археологія, завдяки використаному матеріальному підґрунті  можна схилятися до думки щодо призначення культових ритуально-функціональних засобів ідентифікації у варварському світі, де траєкторія кіл-тінґів, могильників в сукупності з іншими культурними проявами та германськими міфологічними уявленнями, утворюють виразний напрямок просування. Дане дослідження відкриває нові перспективи в готській проблематиці, а заразом зачіпає питання стосовно інтерпретацій германських старожитностей, їх культурний слід, питання щодо феномену появи сарматських тамг на германських списах, їх знакове й онтологічне сприйняття, та як це пов’язано з етнонімією готських племен. Кам’яні споруди, в якості місця максимальної взаємодії племені між вождем та узгодженістю з духовними складовими, віддзеркалюють свідоме розуміння та характер племінних міграцій.  Підсумовуючи усю культовість складеного напрямку є досить переконливим твердження, що такий символічно скорегований напрям є відображенням реальної проекції міфологічного бачення.

sumfwrfjgre

Наразі ми лише можемо сподіватися на науковий інтерес до теми, на розвиток дослідницького інструментарія, зростання інформаційного потенціалу джерельного комплексу в розв’язуванні багатьох дискусійних питань, оскільки потреба в справді досконалому вивченні вимагає ще багатьох детальних розглядів та розширення методологічного апарату.


Bandura Yuriy

A symbolic character and ritual attributes of Goths relocation from South Baltic to Northern Black Sea (I – III c. A.D.)

In the article discusses the mythological motivations of migration processes resettlement of germanics in the І-III century A.D. in the region of Central-Eastern Europe. The focus is on syncretic components of religious perception, ritual factors reflected in the reasons, purpose and nature of promotion of the ancient germanіс to the territory of Ukraine, creating a clear vector that is based on material recorded in archaeological sources now known as the stone circles at the burial the Wielbark culture of Poland. Basing on the linguistic-semantic component in the interpretation such a notion «thing» and the Gothic inscriptions on spearhead of Kovel, there is thought about their magic-symbolical appointment and appropriate evidences for us in conception of foundation your resettlement to the homeland Oium.


 ПРИМІТКИ

  1. Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. Библиотека всемирной истории. – М., 1975.
  2. Буданова В.П. Готы в эпоху Великого переселения народов / В. П. Буданова. – СПб., 1999.
  3. Виноградов Г.М. Римський імперський чинник у створенні міграційного вектора германських етносів з Прибалтики до Нижнього Подніпров’я та Північного Причорномор’я у пізньоантичну добу / Г. М. Виноградов // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження : [зб. наук. пр.]. – Д., 2007. – Вип. 4. – С. 282 – 299.
  4. Виноградов Г.М. Роль транс’євпропейського торговельного «Великого бурштинового шляху» в римсько-варварському дипломатично-військовому співробітництві / Виноградов Г.М. – 2013. – № 1. – С. 67–71.
  5. Гай Юлий Цезарь. Записки о Галльской войне. – 2010.
  6. Ганина Н.А. Отношение древних германцев к мегалитам по данным языка и культуры // Современные методы сравнительно-исторических исследований. Материалы VIII международной научно-практической конференции по сравнительно-историческому языкознанию, МАКС Пресс, Москва, 2013, С. 112 – 119.
  7. Голан А. Миф и символ. – М.:  Русслит,  – 375 с.
  8. Гуревич А.Я. Диалектика судьбы у германцев и древних скандинавов // Мифологема женщины-судьбы у древних кельтов и германцев – М., Индрик, 2005.
  9. Джаксон T. Н., Коновалова И. Г., Подосинов А. В. Imagines mundi: античность и средневековье. — М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2013. — 424 с.
  10. Иордан. О происхождении и деяниях гетов «Getica» / О.Ч. Скржинская . – М., 1960.
  11. Король Д.О. Спроба візуалізації еддичної просторової моделі всесвіту // Наук. зап. НаУКМА. Сер. Теорія та історія культури. – 2007. – С. 39-45.
  12. Мельникова Е.А. Скандинавские рунические надписи: Новые находки и интерпретации. Тексты, перевод, комментарий. — М.:РАН, 2001.
  13. Оленченко О.В. Давньогерманська символіка мосту в системі обґрунтування історичної прабатьківщини «Ойуму»/ О. Оленченко // Історичні етюди : Зб. наук. праць – Д. : Вид. Федорченко А. А., 2009. – Вип. 1. – С. 29-30.
  14. Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. – М., 1979.
  15. Седов В.В. Славяне. Историко-археологическое исследование. – М., 2005.
  16. Стеблин-Каменский М. И. Миф. — Л.: Наука, 1976. — 104 с.
  17. Токарев С.А. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х т./ гл. Ред.. С.А. Токарев. – М., 1991; 1992. Т.1,2.
  18. Хайдеггер М. Вещь // М. Хайдеггер Время и бытие. – М., – 1993.
  19. Петрухин В.Я. Мифы древней Скандинавии – М.: АСТ, Астрель, 2011.
  20. Подосинов А. В. Ex oriente lux! Ориентация по странам света в архаических культурах Евразии. — М.: 1999.
  21. Публий Корнелий Тацит. Сочинения в 2-х томах. Том I. «Анналы. Малые произведения». – М., 1993.
  22. Вольфрам Х.  Готы: От  истоков  до  середины  IV  века  (опыт исторической этнографии) / Х. Вольфрам. – СПб., 2003.
  23. Шервуд Е.А. Календарь у древних кельтов и германцев / Календарь в культуре народов мира: Сборник статей. — М., 1993.
  24. Щукин М.Б. Готский путь: Готы, Рим и черняховская культура / М. Б. Щукин. – СПб., 2005.
  25. Элиадэ М. «Аспекты мифа». — Инвест-ППП, 1995. – 105 c.

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

 

 

Advertisements

One thought on “Культові споруди “тінґи” як дороговказ міграцій готів до Північного Причорномор’я (І – ІІІ ст. н. е)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s