ДОГОВІР З ДИЯВОЛОМ: ЗАХІДНА І СХІДНА ТРАДИЦІЇ

ДОГОВІР З ДИЯВОЛОМ: ЗАХІДНА І СХІДНА ТРАДИЦІЇ

СДЕЛКА С ДЬЯВОЛОМ: ЗАПАДНАЯ И ВОСТОЧНАЯ ТРАДИЦИИ

DEAL WITH DEVIL: WESTERN AND EASTERN TRADITIONS


Автор Прочко Юрій Володимирович, студент–історик IV курсу Українського католицького університету.
Контактprochko@ucu.edu.ua 

Стаття опублікована в Українськи медієвістичний журнал. Вип. №2. Українське та європейське середньовіччя


Укладання договору людини з Дияволом – один з найпоширеніших елементів демонології Середньовіччя та ранньомодерного часу як на Заході, так і на Сході. Така популярність сприяла обростанню цього елементу міфами та вигадками, які були пов’язані з фольклорними особливостями регіонів як тоді, так і сьогодні. Мета цієї статті – простежити традицію появи та формування власне самого явища укладання договору з Дияволом, виявити відмінні та спільні риси у формуванні та ставленні до угоди на Заході та на Сході, провести ґрунтовний аналіз основних способів та елементів процесу укладання договорів на підставі демонологічних творів та матеріалах судів, а також висвітлити можливі варіанти завершення угоди з Дияволом.
Ключові слова: договір з Дияволом, Західна і Східна традиції, формування, диявольські мітки, інквізиція.


Як і будь–яке явище, укладання договору з Дияволом мало певні етапи свого розвитку та зазнавало трансформацій. Вважається, що першою людиною, яка підписала договір з Дияволом, був сам Адам. Після вигнання з Раю вся земля належала Дияволу, і щоб працювати на землі, Адам укладає договір, де було написано: «Чия є земля, того і я є, і діти мої» [4, с. 153]. Однак аж до XII ст. тема Диявола не користувалась популярністю серед простолюду, нею більше цікавилися теологи, а сам Диявол, згідно з теорією Августина, вважався лише інструментом у руках Божих для навернення грішників. Образ Сатани починає привертати значну увагу суспільства лише у XIІ – XV ст., коли у рядах католицької церкви починають ширитися єресі на кшталт вальденсів чи катарів [6, с. 23].

%d0%b4%d1%8c%d1%8f%d0%b2%d0%be%d0%bb-%d0%b8%d0%b7%d0%b4%d0%b5%d0%b2%d0%b0%d0%b5%d1%82%d1%81%d1%8f-%d0%bd%d0%b0%d0%b4-%d0%b2%d0%be%d0%b8%d0%bd%d1%81%d1%82%d0%b2%d0%be%d0%bc-%d1%81%d0%b2%d0%b8%d1%80
Невпевненість у власних силах змушує церкву активно поширювати такий тип релігійної філософії як схоластика, метою якої є релігійна єдність, а як відомо – ніщо не об’єднує краще, як спільний ворог і страх, які тепер об’єднались у Дияволі. Ті, що йменувалися «слугами Сатани» і попередньо самі уклали з ним договір, визнавались віровідступниками та зазнавали переслідувань з боку церкви. До середини XVI ст. вважалось, що найбільш схильними до укладання договору з Дияволом є освічені чоловіки. Про це красномовно свідчать історії про священика Теофілуса, який був врятований Дівою Марією від пекла (див. ілюстрацію внизу – ред.) [4, с. 155], та доктора Фауста, який став чи не першою людиною, яка відмовилась порушити договір з Дияволом через дотримання чесності перед Лихим [2, с. 105].

%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d1%82%d0%b0%d1%8f-%d0%bf%d1%81%d0%b0%d0%bb%d1%82%d1%8b%d1%80%d1%8c-%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%b2%d1%8b-%d0%b8%d0%bd%d0%b3%d0%b5%d0%b1%d0%be

 Псалтир королеви Інгеборги Данської (королева Франції 1200-1223) (бл. 1195 р.)

Особливого значення договір набуває під час масштабної католицької інквізиції XV – XVII ст. [1, с. 10–12]. У цей час угода стає основою чародійства і відьомства, тобто переходить зі сфери високої магії у сферу низької [2, с. 105], та трактується як єресь, що тепер підпадає під юрисдикцію інквізиції, «легалізувавши» смертну кару для відьом та чаклунів [3, с. 139]. Виняток становили лише англійські суди про чари (відьом не обвинувачували у договорі з Дияволом, а лише в заподіянні шкоди людям, яку ті могли робити і не маючи зв’язку з Сатаною) та православна традиція, де відьми ставали слугами Диявола без визнання укладань жодних договорів [2, с. 105]. Тут же помічаємо відмінність між західною та східною традиціями щодо назви Диявола та його образах, у яких він з’являвся до людей. Найменування Диявола на Заході крім поширених Біблійних назв (Сатана, Асмодей, Люцифер, Веліал чи Вельзевул), мало також запозичені клички з язичницького пантеону: Старина Рогач, Чорний Боггі, Здоровань Дік, Дікон, Діккенс, Джентльмен Джек, Добрий Малий, Старина Нік, Робін–Клобук, Робін–Веселун в англійців, Шарло у французів, Кнехт Рупрехт, Метельщік, Хромуша, Хайнекін, Румпельштіцхен, Хаммерлін у німців [6, с. 34 –35].

%d0%b0%d0%b4-%d0%b2-%d0%b2%d0%b8%d0%b4%d0%b5-%d0%bf%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8-%d0%b4%d1%8c%d1%8f%d0%b2%d0%be%d0%bb%d0%b0-%d0%bc%d0%b8%d0%bd%d0%b8%d0%b0%d1%82%d1%8e%d1%80%d0%b0-%d0%b8%d0%b7-%d0%bf%d1%81Пекло у вигляді пащі Диявола;  мініатюра з Псалтиря Анрі де Блуа, сер. ХІІ ст.

У східній традиції, а саме – на українських теренах для означення чорта були популярними такі назви як біс, той, рябий, сатанаїл, сатанюк, ідол, ізвир, фіон, ірод, змій, нечистий тощо [5, с. 26]. Іншою відмінною рисою були образи, яких міг набувати Диявол. В українському випадку це переважно образи людей: молодого парубка, селянина, немовляти, священика, пана [5, с. 30–32]. Для західної традиції більшою мірою характерними є образи тварин: козла, собаки, свині, сови, саламандри, лисиці та інших, які були продиктовані юдейсько– християнською або язичницькою традицією [6, с. 36 –37]. Спільною рисою було те, що в обох випадках договір з Дияволом притаманно укладали люди, які були бідними, вбиті горем, або ж дуже багатими і затьмареними ідеєю наживи будь–яким чином.
Прийнято розрізняти два типи договорів з Дияволом: приватний («невиражений») та публічний («виражений») [3, с. 142]. У першому випадку вважалось, що звернувшись до Диявола подумки, людина автоматично укладала договір з Сатаною. Якщо це були відьомські справи, то під час такого договору відьма обіцяє присягнути Дияволу через посередництво іншої відьми, хоча у майбутньому передбачалось укладання публічного договору. Публічний договір переважно укладався або на шабаші з усіма необхідними ритуалами, або ж без свідків через укладання письмового договору [4, с. 142]. Існував також і третій тип, а саме – відступництво у серці, якого не видно зовні, але за яке передбачалось таке ж покарання як єретикам та апостатам [9, с. 22].

%d0%b4%d1%8c%d1%8f%d0%b2%d0%be%d0%bb-%d0%bd%d0%b0%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d1%8b%d0%b2%d0%b0%d0%b5%d1%82-%d0%bf%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d1%8c-%d1%83%d1%87%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d0%ba%d1%83-%d0%b2%d0%b5Публічний договір. Диявол наносить мітку на чоло, де зазвичай наноситься священний єлей; Як стати відьмою, або поцілунок в дупу. – Гуаццо (1626).

Укладання письмового договору супроводжувалось низкою складних ритуалів, які з одного боку були пародією на Тайну Хрещення, а з іншого – наслідуванням ритуалу «омажа» – феодальної присяги [4, с.155]. До наших днів збереглося багато оригінальних договорів з Дияволом. Зокрема, договір представника духовенства Урбена Грандьє (1632) чи опис Жулем Мішле договору бідної селянки з Дияволом 1862 р. [8, с. 152–153]. Однак, мабуть, найдетальніший покроковий опис укладання договору (11 пунктів) подає італійський священик Гуаццо, коли оповідає про «Пакт з Дияволом 1608 р.» [11, p. 99–103]. Згідно з цим описом, угода передбачала повне відречення від християнської віри і присягу Дияволу, під час чого обов’язковим елементом було топтання хреста. (див. ілюстрацію внизу – ред.)

athe-devil-and-witches-trampling-a-cross-from-compendium-maleficarum-1608

По–суті, присяга, як вже зазначалось, була своєрідним віддзеркаленням Тайни Хрещення, тому увібрала в себе такі подібні елементи як нове хрещення та ім’я, символічне змивання освяченого єлею, відмову від хресних батьків, запис імені у Книгу Смерті, відмову приймати святе причастя, обіцянку розбивати священні реліквії, ніколи не використовувати освячену воду чи свічки, і, звісно, мовчати про угоду з Дияволом.
Так як угода нагадувала народження нової людини, то, припускають, що текст угоди писався рукою людини на так званому цнотливому пергаменті. Такий пергамент робили зі шкури тварин, що жодного разу не були вагітними. Тварин заколювали спеціальним дерев’яним ножем, знімали шкуру та клали ставили її у глечик, поливали свяченою водою і залишали на 9 днів [4, с. 155]. Цікавим для розгляду є пункт Гуаццо, де йдеться про символічну передачу Дияволу клаптика людської одежі. Зазначимо, що в усіх випадках договір укладався за принципом «do ut des»«даю, щоб і ти дав» [4, с. 151]. Таким чином, добре відомий жест – підписання договору з Дияволом власною кров’ю – є ніщо інше як дотримання вищезгаданого принципу укладання договорів. Однак підписання кров’ю – не єдина форма успішного завершення угоди з Сатаною. У якості застави людина могла віддати й інші предмети, зокрема клаптики одягу, волосся тощо [4, с.156]. Не можна оминути увагою і згадку Гуаццо про Диявольські мітки. Ці специфічні, нечутливі до болю позначки на тілі відьми – цікаве явище, адже воно мало місце саме у договорах з відьмами, з якими, на відміну від освічених чоловіків, було неможливо скласти письмовий документ угоди [2, с. 105]. Французький дослідник Жак Фонтен у книзі «Міркування про знаки у чаклунів і про справжню одержимість» пояснює необхідність таврування людей наступним чином:

«Диявол кладе ці знаки на тіло чаклунів не лише для того, аби їх можна було розпізнавати і відрізнити, подібно до того, як командири кавалерійських загонів розпізнають тих, які належать до їх загону, за кольором каптанів, але й для того, щоб наслідувати Творця всього сущого, щоб явити свою гордість, показати владу, яку він придбав над злощасними людьми, які піддалися його підступності та хитрощам» [7, с. 29].

Схоже пояснення наводить італійський дослідник Ніколя Ремі, який прирівнює диявольські мітки подібно до тих, які на кордонах ставлять викрадачі на велику рогату худобу, щоб зробити її своєю [12, p. 83]. Саме тому мітки зазвичай ставились на тих частинах тіла, які були помазані священиком в день народження людини, або у непомітних місця х (до прикладу під волоссям), щоб було легше приховати факт служіння Дияволу [12, p. 83].

%d0%b4%d1%83%d1%80%d0%b0%d0%ba-%d0%b8-%d0%b4%d1%8c%d1%8f%d0%b2%d0%be%d0%bb-%d0%be%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%be-1300Диявол і дурень, бл. 1300 р.

В одному з договорів, який був надрукований в книзі «De la vocation des magicians et magiciennes» («Про покликання чаклунів і чаклунок»), у Парижі, в 1623 р. між отцем Людовіком Гофріді та Дияволом, зазначалось, що на цю людину диявол наклав більше тридцяти міток [7, с. 29]. Мітками Диявола могли бути і речі, які Той передав людині. Так сталось з 80–літньою Леонарду Шастенко, яка, сидячи у в’язниці покликала Диявола, щоб той допоміг їй покінчити з життям, на що Лихий під виглядом кішки передав їй два шматочки воску, з’ївши які вона мала померти [7, с. 30]. Жінка прийняла ці речі, які знаменували її входження у зносини з Дияволом, однак не скористалась ними і на суді була страчена.

%b2%d0%b5%d0%b4%d1%8c%d0%bc-%d0%b2-%d0%b4%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b5%d0%b1%d1%83%d1%80%d0%b3%d0%b5-%d0%b2-1555-%d0%b3
Спалення відьом

Попередньо ми згадували про те, що звинувачення в угоді з Дияволом зазвичай закінчувалось смертю для обвинуваченого. Однак тут слід відзначити, що була окрема група людей, які не підлягали покаранню за зносини з Дияволом – це одержимі. Угода з Дияволом була однією з 11 ознак того, що людина одержима [7, с. 16]. Різниця полягала в тому, що однією з ознак одержимості було зізнання людини, що вона одержима Дияволом. Якщо згадаємо пункти договору Гуаццо, то тим, хто добровільно укладав договір з Сатаною, суворо заборонялось розголошувати про це іншим. Саме це стало маркером для інквізиторів, які одержимих намагались вилікувати шляхом проведення екзорцизму, а тих, хто з власної волі вступав у зносини з Лихим – піддавали судочинству.

Також цікавим до розгляду є питання про те, чим для Диявола було укладення договору, і чи міг він заволодіти людиною без нього? Укладаючи договір з людиною, Диявол страхував себе від людської мінливості. У цьому плані показовою є давня легенда, що дійшла до нас у «Житії Св. Василія Великого» про сенатора Протерія і його дочку. Закоханий у доньку сенатора слуга просить Лихого зробити так, щоб і дівчина полюбила його. Диявол наполягає на укладенні письмового договору, аргументуючи це тим, що християни часто не дотримуються своїх обіцянок, і коли їх починають переслідувати, вони відрікаються від Сатани і навертаються до віри. Однак завдяки письмовому відреченню від Христа і Святого Причастя слуга приречений розділити долю Диявола у Судний день [4, с. 152–153]. Як бачимо, Сатана тут поводиться як чесний і досвідчений «менеджер», який часто є обдуреним християнами, які уклали з ним договір. Угода виступає тут як опорний елемент, без якого домовленість між Дияволом та людиною є неповноцінною, а то й неможливою [13, p. 89].

0_aed2_3dd37953_xl
Існують різні наслідки укладання договору з Дияволом для людини. Одним із шляхів розвитку подій, є ситуація, коли людина обманює Диявола. Показовою у цьому плані є історія коваля, який, згідно з розповіді, продав свою душу Дияволу. Коли прийшов час для диявола, щоб забрати душу, коваль дає Сатані завершити останню задачу: Диявол мав спорудити дамбу на озері, за ніч, але до того, як заспіває півень. Умови були прийняті, однак коваль попередньо намовив слугу всю ніч турбувати півня, таким чином Диявол був обманутий, а душа коваля врятована [10, p. 388]. Подібним є і варіант, коли люди обманювали Диявола, керуючись принципом «благочестивого обману».
Хорошим прикладом є історія Іоанна Мосха, який поклявшись Дияволу, через прагнення отримати відповідь на своє питання, не розповідати про їх розмову, порушує обіцянку, кажучи:

«Знаю, що дав клятву і збрехав – але воістину Господу і Творцеві моєму збрехавши, тобі ж не буду коритись» [4, с. 154].

silvester_ii-_and_the_devil_cod-_pal-_germ-_137_f216v

Одним з інших результатів договору з Дияволом було покаяння і навернення людини назад в християнську віру. Показовими тут є історії молодих чоловіків Івана Робота та Грицька Сердюковського, які вчасно покаялись і таким чином розірвали договір з Дияволом [2, с. 107] або, вже згадуваного нами Теофілуса, який розкаявся і посередництвом Діви Марії врятувався від пекла.

Як бачимо, зазвичай договори мають позитивний фінал, де людина одним з вищезазначених способів спасається від виконання договору з Дияволом. У цьому контексті унікальним є випадок, вже згадуваного нами, Фауста, який свідомо відмовився порушувати укладений договір через переконання, що це буде нечесно по відношенню до Диявола [4, с. 156].

Підсумовуючи, зазначимо, що історія укладання договорів людини з Дияволом є дуже давньою і сягає часів Адама. Подальша традиція формування напряму залежала від формування самого образу та популярності Диявола у XII–XV ст. Своїй популярності договір з Дияволом завдячує католицькій інквізиції XV–XVII ст., для якої договір був приводом для «легалізації» смертної кари для відьом і чаклунів. Порівняння західної та східної традиції щодо назви Диявола та його образів засвідчило, що для першої характерне найменування Диявола не лише біблійними назвами, але й запозиченнями з язичницького пантеону, а також здебільшого пов’язання образу Диявола з тваринами; для східної ж традиції притаманні фольклорні назви Диявола, та здебільшого людський образ. Розгляд класифікації договорів з Дияволом показав, що найпопулярнішим типом угоди був саме письмовий договір, що супроводжувався цілою низкою ритуалів.

%d1%84%d1%80%d0%b0%d0%bd%d1%81%d0%b8%d1%81%d0%ba%d0%be-%d0%b3%d0%be%d0%b9%d1%8f-%d1%88%d0%b0%d0%b1%d0%b0%d1%88-%d0%b2%d0%b5%d0%b4%d1%8c%d0%bc-1798

Франсіско-Хосе де Гойя “Шабаш відьом”, 1798 р.


Юрий Прочко
СДЕЛКА С ДЬЯВОЛОМ: ЗАПАДНАЯ И ВОСТОЧНАЯ ТРАДИЦИИ

Заключение договора человека с Дьяволом это – один из самых распространенных элементов демонологии Средневековья и раннемодерного времени как на Западе, так и на Востоке. Такая популярность способствовала обрастания этого элемента мифами и выдумками, которые были связаны с фольклорными особенностями регионов, как тогда, так и сегодня. Цель этой статьи – проследить традицию появления и формирования собственно самого явления заключения договора с Дьяволом, проследить отличные и общие черты в формировании и отношении к соглашению на Западе и на Востоке, провести обстоятельный анализ основных способов и элементов процесса заключения договоров на основании демонологических произведений и материалах судов, а также осветить возможные варианты завершения сделки с Дьяволом.
Ключевые слова: договор с Дьяволом, Западная и Восточная традиции, формирование, дьявольские метки, инквизиция.

Yurii Prochko
DEAL WITH DEVIL: WESTERN AND EASTERN TRADITIONS

Devil’s pact with human – is one of the most common elements of demonology of the Middle Ages and early modern time both in the West and the East. The popularity of the element contributed its fouling with myths and fabrications that have been associated with folklore characteristics of the region. Therefore, the aim of this article is to follow the tradition of the emergence and formation actually the phenomenon of the pact with the devil, trace distinctive and common features in the formation and attitude to the agreement in the West and East, to carry out a detailed analysis of the main methods and elements of the process of contracting based on demonological works and materials of courts, and to highlight the possible closing of the Devil’s pact.
Keywords: pact with the Devil, Western and Eastern traditions, formation, Devil’s marks, inquisition.


ПРИМІТКИ

1. Горелов Н. Бич и Молот. Охота на ведьм в XVI – XVIII веках / Николай Горелов. – Санкт–Петербург, 2005. – 512 с.
2. Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII – XVIII ст. / Катерина Диса. – К., 2008.
– 301 с.
3. Роббинс Р. Х. Договор з Дьяволом / Энциклопедия колдовства и демонологии / Роббинс Рассел Хоуп. – К.,1996. – 490 с.
4. Махов А. Hostis Antiquus: Категории и образы средневековой христианской демонологии / Александр Махов. – Москва, 2006. – 416 с.
5. Милорадович В. Українська відьма: Нариси з української демонології / Василь Милорадович. – К., 1993. – 72 с.
6. Мюшембле Р. Очерки по истории дьявола: XII–XX вв. / Робер Мюшембле. – Москва, 2005. – 584 с.
7. Орлов М. История сношений человека с дьяволом / Михаил Орлов. – Москва, 2003. – 304 с.
8. Сальман Ж. Ведьми – невесты диявола / Жан–Мишель Сальман. – Москва, 2003. – 192 с.
9. Шпренгер Я. Молот ведьм / Якоб Шпренгер. – М. 1990. – 212 с.
10. Ball K. The Devil’s Pact: Diabolic Writing and Oral Tradition Western Folklore. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://0–literature.proquest.com.fama.us.es/pageImage.do ftnum=3636001421&fmt=page&area=criticism&journalid=0043373X&articleid=R05165402&pubdate=2 014.
11. Guazzo F. M. Compendium Maleficarum // The Witchcraft Sourcebook / Francesco Maria Guazzo. – New York, 2004. – 348 p.
12. Remy N. Demonolatry // The Witchcraft Sourcebook / Nicholas Remy . – New York, 2004. – 348 p.
13. Rio Del M. Investigations into Magic // The Witchcraft  Sourcebook / Martin del Rio. – New York, 2004. – 348 p.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s