НІЧ СКОРБОТИ: НЕДООЦІНКА КОНКІСТАДОРІВ ЧИ НАРОДНИЙ ГНІВ НЕ СПИНИТИ?

НІЧ СКОРБОТИ: НЕДООЦІНКА КОНКІСТАДОРІВ ЧИ НАРОДНИЙ ГНІВ НЕ СПИНИТИ?

НОЧЬ ПЕЧАЛИ: НЕДООЦЕНКА КОНКИСТАДОРОВ ИЛИ НАРОДНЫЙ ГНЕВ НЕ ОСТАНОВИТЬ?

THE NIGHT OF SORROWS: UNDERESTIMATION OF CONQUISTADORS OR FOLKS ANGER IS UNRESTRAINED?


Автор – Микієвич Орест Ігорович, історичний факультет ЛНУ ім. І. Франка


Відкриття Нового Світу іспанцями фактично перегорнуло середньовічну сторінку в історії людства. Появилась величезна маса територій, в боротьбу за володіння якими невдовзі втрутились великі європейські держави, як от Португалія, Англія, і звісно ж Іспанія. В цей же час на нових теренах існували різні племінні угрупування і державні утворення. Важко назвати якийсь один чинник, який вплинув на хід історії обох Америк, чи то ментальність, вірування або зброя. Важливим є питання – чи був місцевий спротив завойовникам, чи справді заокеанські землі були завойовані конкістадорами не злізаючи з коня? Істину завжди важко знайти, проте історик має прагнути описати минуле хоча б так, щоб це могло бути насправді.

Ключові слова: ацтеки, конкістадори, іспанці, індіанці, Ернан Кортес, Монтесума.


“Ми, іспанці, знаємо хворобу серця,

яку тільки золото може вилікувати”.

(Ернан Кортес)

Ацтеки, як домінуюча спільнота на території сучасної Мексики, сприймали іспанських кавалеристів, та й решту вояків, як закутих в залізо білих богів. Їхніх же коней лякались не менше. Для цього варто розглянути як і якими силами іспанці напросились в гості до Мексики. Навіть Ернан Кортес, завойовник країни ацтеків, писав іспанському імператору   Карлу V про  скромну кількість своїх збройних сил. На момент другої облоги Теночтитлана (після Ночі скорботи) Кортес мав у своєму розпорядженні всього 86 вершників, 118 арбалетників та аркебузирів і бл. 700 піхотинців[6].

Крім цього сучасні, на той момент, тактичні побудови конкістадори ніяк не могли використати, зокрема знамените іспанське «каре» з піків та аркебуз і мобільні відділи, які терція могла формувати на полі бою. Якщо враховувати і допоміжні війська лояльних індіанських вождів (про що ще буде мова), то місцевість навколо Теночтитлану цього в принципі не дозволяла втілити. Стосовно приблизної тактики ведення бою в Новому Світі, то спочатку вела вогонь артилерія фальконетів, якщо така була на момент битви. Далі стріляли аркебузири, а поки вони перезаряджали зброю, ацтеків вбивали арбалетними стрілами. Врешті-решт солдати, з круглими щитами і мечами вбивали тих, хто прорвався, після чого майже повністю деморалізованих воїнів добивала кавалерія[6].

Точний характер озброєння важко описати на даний момент, однак співставляючи різні факти з озброєння європейських іспанських армій можна відтворити середньостатистичний образ і амуніцію конкістадора. До поч. XVI ст. іспанське військо перейняло шолом кабассет, особливістю якого була приплюснута (яка деколи виступала як сталевий гребінь) лінія від переду до тилу, згодом у модифікації моріона з’явились високі вигнуті гребені. Є дискусія чи носили взагалі конкістадори в жаркій Центральній Америці шоломи і чи такі, однак якщо європейські армії ними володіли, то цілком могли використовуватись і за океаном[5]. Поширеними видами захисту були нагрудні кіраси та кольчуги а також класичні рицарські шоломи.

Щити також були атрибутом вояків, проте при їх використанні мав враховуватись один принцип – вага. У використанні іспанців були щити мавританського походження адарги шкіряні щити серцеподібної форми з діаметром бл. 70-80 см, складався із окремих шкіряних пластин, які часто зшивались, заходячи одна над одною. Робили їх з дерев’яної основи, на яку клеїли мінімум два шматки шкіри, які потім зшивались для жорсткості і гнучкості, а позаду пришивались дві петлі, якими солдат тримав щита. Практичними у використанні були і баклери, або «кулачні щити», названі так через невеликі розміри і свою багатофункціональність. Позаду вони мали тільки одну петлю-рукоятку, яку воїн буквально затискав у кулаці, а при потребі носити при поясі, через що був зручним, особливо в ближньому бою піхоти та індивідуальній сутичці. Легкість і кулеподібна вигнутість по центру дозволяла відбити удар і швидко контратакувати. Крім цього можна було баклер використати і як для захисту рукоятки меча та руки і для прикриття моменту удару.

З огляду на клімат лати були не головною проблемою, хоч і високовартісною. Значно важливішим було питання чим воювати. Іспанцями використовували як холодну зброю так і вогнепальну, де останнє якраз у місцевих племен було відсутнім. З мечів надавалась перевага казолеті колючо-ріжучого типу шпага, вагою бл. кілограма. Складалась із чотиригранного клинка, до метра довжиною, гарди у формі чаші, яка майже повністю захищала руку. Також використовувалась еспада ропера, або рапірарізновид одноручної шпаги з гострим клинком (довжиною до 110-120 см). Рапіра має в більшій мірі колюче призначення, оскільки для рубаючого удару вона надто легка. Ефес рапіри для захисту руки не мав суцільний чашоподібний захист, часто лише увігнутої форми металеві лінії. Застосовувались і традиційні європейські одноручні мечі. Серед інших видів холодної зброї ближнього бою були і  довгі піки та алебарди, які у Новому Світі, за фактичною відсутністю кавалерії мало застосовувались[5].

До стрілецької зброї конкістадорів можна віднести аркебузи. Станом на час походів Кортеса ця гладкоствольна аркебуза являла собою непогану зброю з  фітильним замком, через який запалювався пороховий заряд. Вона заряджалась з дула і стріляла спершу кам’яними, а потім і свинцевими кулями калібром 15-17 мм, які могли розвивати швидкість до 300 м/сек. і для ацтеків являлась невловимою смертю. Вага зброї сягала до трьох кілограмів. Однак важливим моментом є не стільки точність і вага снарядів, а ефект, тобто  спалахи диму і швидкість куль, які деморалізуюче впливали на племена Нового Світу[5].

%d1%86%d0%b5-%d0%bc%d0%b0%d0%ba%d1%83%d0%b0%d0%b2%d1%96%d1%82%d0%bb%d1%8c-%d0%b0%d1%86%d1%82%d0%b5%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%b0%d0%bd%d0%b0%d0%bb%d0%be%d0%b3-%d0%bc%d0%b5%d1%87%d0%b0

Макуавітль – ацтецький аналог меча

Хорошими ілюстраціями, які зображували конкістадорів є відомий мексиканський аналог Байо «Полотно Тласкали», де містяться зображенні кінних іспанських вершників, які в одному випадку були закуті в залізо, а в іншому випадку носити одяг індіанців, який був теж практичний у використанні і поширеніший у масі іспанських воїнів, оскільки кіраса з температурою нагрівалась і з напливом комах ставала нестерпною. Зокрема були конкістадорами вживані і індіанські бавовняні панцирі, які теж більш-менш захищали і їх легше було носити[9]. Не всі ж одягались по-європейському.

Ацтецьких воїнів у Теночтитлані добре описав Анонімний хроніст, який скоріш за все був одним із загону Кортеса. В його праці «Розповідь про деякі речі Нової Іспанії та про велике місто Теместітан, Мехіко» ацтецькі воїни, не без пієтету, описуються високими і смаглявими, із міцною статурою і великою витривалістю. В бою вони войовничі і не бояться смерті, мають своїх капітанів (на чолі 200 осіб) і генералів (на чолі 400 осіб). Кожен загін має свого енсина, тобто знаменоносця, який це знамено несе прикріпивши його до спини[2, с.19].

Стосовно захисного спорядження, то ацтеки користувалися дублетами – бавовняними накидками, товщиною до двох пальців (бл. 5 см.). З такого ж матеріалу носять і рейтузи, підв’язуючи їх з тильної сторони. Одяг з такої тканини є товстим і міцним, і самі конкістадори відзначали, що не завжди і мечем його можливо пробити[2, с.21]. Зверху одяг вкривають різного кольору пір’ям, зокрема одні обирають синій та жовтий кольори, інші білий та червоний кольори і т.д. Повелителі воїнів поверх цього вдягають щось на зразок кольчуги, однак в ацтеків вони складаються із срібла або золота. Для захисту голів надягають шоломи у вигляді тигрів, левів або інших тварин з відкритими ротами. Такі шоломи робились із дерева і також прикрашені пір’ям та всілякими прикрасами[1, с.160]. Щити робились із тростини, підкріплюючись подвійним шаром бавовни і були овальної або круглої форми, додавались з тильного боку дві петлі для тримання. Лише добрий вистріл з арбалету міг його пробити. Крім цього щити з передньої сторони підшиваються шкірою і також прикрашаються, здебільшого пір’ям[1, с.159].

В ацтеків вогнепальної зброї, а тим паче артилерії, і близько не було, тому ацтецькі воїни мали лише метальну і ближнього бою зброю.  Тлавітолі (лук) вважався «непрестижною» зброєю і робився з дерева, а тятива – із сухожилля тварин. Мітлі (стріли) до них мали особливі наконечники, які робились із обсидіану, хоча вживались і з матеріалу кісток тварин чи інших металів[3, с.132-133]. Найпоширенішою зброєю ближнього бою був макуавітль це була дерев’яна пластина, переважно дворучна, товщиною до 10 см. Вона всюди, крім держака, мала по сторонах заглибини, куди вставлялись обсидіанові леза (конкістадори порівнювали їх по гостроті з іспанськими ножами), які закріплювались субстанцією з коренів дерев і глини, яку змішували із кров’ю птахів або тваринними екскрементами. Подібні типи зброї часто зображувались в мезоамериканських писемних кодексах[7, с.163].

З метальної зброї поширеними були пращі, яку носять завжди з собою, а також тлакочтлідротики, які були меншими і легшими за тодішні європейські списи. Наконечники до них найчастіше робились з кремнію або обсидіану, рідше з кісток. Деякі дротики володіли потрійним ураженням, оскільки до держака прикріплювались три тонких наконечники. Поряд з дротиками вживались атлі-атлі або списометалки, які являли собою палки із опорами на кінці, часто з кільцями для пальців. Воїни його кидали по дузі, де в кульмінаційний момент спис вилітав з більшою силою, ніж при простому метанні[3, с. 132-133].

Іспанці, як і сам Кортес, коли вперше побачили Теночтитлан в 1519 р., були вражені його розмірами. Анонім описував місто як досить велике, з населенням 70-100 тис., якщо не більше. Розташоване воно на солоній частині озера Тескоко, але не по середині, а таким чином, щоб найближча до берега частина міста була на відстані трохи більше кілометра, а сам діаметр міста оцінювався бл. 12 кілометрів. Самі іспанці користувались лігами при вимірі довжини. За приблизними підрахунками одна така ліга дорівнювала 4,150 тис.м. Вхід в місто з берегів відбувається через три дамби, зробленими з каменю і землі, де кожна в ширину до 30 кроків. Вздовж одної з них, яка йде прямо в місто, проходить акведук, де товщина водяного потоку сягає тіла людини. З цього потому користується водою все місто[2].

5

Саме місто іспанцям багато в чому нагадувало європейське, зокрема описували прямолінійні вулиці, половина з яких має тверду основу, наче тротуар. Інша – водяні, через які пересуваються на каное. Серед міських площ виділялась одна, яка для іспанців була втричі більша за площу Саламанки, а місцеві ринки за один день могли зібрати до 50 тис. осіб. Основними релігійними місцями були східчасті піраміди із товстими стінами навколо, серед яких найвища мала чотири входи, де над кожним була укріплена будівля з функціями зброярні. Будинки в місті будувались із місцевого цементу і цегли з однаковим плануванням, за винятком тих, які мали вежі. В місто, по прибуттю туди іспанців, також проникли і християнські місіонери, зокрема францисканці, які засновували свої парафії[2].

Кульмінаційним моментом в історії міста була Ніч скорботи (з 30 червня на 1 липня 1520 року). За рік до цього Кортес вперше увійшов до міста, взявши фактично правителя ацтеків Монтесуму ІІ в заручники. В місті з того часу перебувала іспанська залога, включно із лояльними індіанцями, здебільшого тлакскаланцями (плем’я на північ від Теночтитлана). Протягом відрізку часу від входу іспанців до міста і їх вигнанням, конкістадори вели себе як господарі ситуації, виступили проти релігійних культів, в першу чергу жертвопринесень, засновували католицькі місії в місті.

При такому розвитку подій мав відбутись інцидент, який би розпалив гнів місцевих жителів. І такі моменти траплялись. Незадовго до повстання, Кортес, під впливом інформації про бунт проти нього губернатора Куби Нарваеса виїхав з міста в напрямку Веракрусу, залишивши замість себе гарнізон Педро де Альварадо. Після перемоги над Нарваесом прибуло посольство від Монтесуми зі скаргою на Альварадо (до цього інформацію про неспокій в місті доносили тлакскаланці). У скарзі йшлося про напад намісника на головну піраміду міста, коли там з ,попереднього його дозволу, відбувалось свято ідолів Віцилопочтлі та Тескатліпоки і проходили ритуальні танці. Тоді Альварадо напав на храм, перебивши жерців і вождів, через що ацтеки були змушені вдатись до самозахисту, вбивши шістьох іспанців. Губернатору було наказано уважно слідкувати за Монтесумою.

Для того щоб зібрати всі сили, Кортес змушений був відмінити кілька експедицій в сторону півострову Юкатан і залучити до походу вояків Нарваеса, які не мали великого ентузіазму. Вже з Тлакскали було зрозуміло – хтось скоро отримає на горіхи. Вже повідомлялось, що ацтеки штурмували палацовий комплекс Теночтитлану, частину якого спалили, вбивши при цьому ще сімох іспанців. При інформації про наближення Кортеса ацтеки припинили бойові дії, хоча палац не постачався водою і харчуванням. Саме в Тлакскалі конкістадору вдалось зібрати 1300 піших солдат, 96 кавалеристів, 80 арбалетників і 80 аркебузирів. Плюс до нього приєднались 2 тис. тлакскаланських воїнів[4].

При швидкому марші Кортес досягнув міста 24 червня 1520 року. Однак ще підходячи до міста іспанці запримітили, що ніхто їх, як вперше, не зустрічав і навіть не висувався. Ернана також дратувало і те, що в місті йому і його війську так і не доставили провіанту. Очевидці зазначали, що місто наче вимерло, нікого немає на вулицях. Лише в палаці Кортес зустрівся з Монтесумою але досить прохолодно віднісся на привітання останнього. Відразу по прибутті Ернан почав вести слідство стосовно міських заворушень, в ході якого вияснилось, що Альварадо став каталізатором бунту, а якби не Монтесума, то в’їзд Кортеса у місто був би під іншими прапорами.

2%d0%ba%d0%be%d1%80%d1%82%d0%b5%d1%81-%d1%96-%d0%bc%d0%be%d0%bd%d1%82%d0%b5%d1%81%d1%83%d0%bc%d0%b0

Кортес і Монтесума

За версією Альвареса навпаки, міські повстанці хотіли визволити Монтесуму, якими керував також і релігійний фанатизм, оскільки до цього на головній піраміді міста було розміщено зображення Діви Марії. Далі Альварес захищався тим, що коли ацтеки дізнались про повернення Кортеса з більшими силами ніж до цього, то задумали перебити міську залогу, звільнити свого правителя і перебити решту іспанців. Напад на релігійну процесію Альварес не заперечував, але пояснював це тим, що ніби після неї мали початись бойові дії і він просто наніс превентивний удар[4].

Як вже писалось вище, за відсутності провіанту для свого війська, Кортеса висунув ультиматум, в якому або Монтесума реквізує міські ринки, або конкістадор буде змушений вдатись до силових методів. Проте за менш ніж пів години після цієї заяви, як до Кортеса пораненим прибіг один з іспанців, заявляючи що по його дорозі, де вояк мав супроводжувати з міста місцевих жінок до їх місця призначення, місто перемінилось – дороги і дамби перекриті і частково розібрані, навколо повно озброєних осіб. Жінок солдат втратив, а сам, будучи двічі пораненим, ледве добіг до палацу щоб передати новину. Для перевірки ситуації Кортес спорядив загін Дієго де Ордаса, чисельністю в 300 осіб, з наказом по можливості не застосовувати зброю. Однак було занадто пізно[4].

В самому місті вже відбувалась кульмінація протистояння. Не встиг Ордас пройти повністю вулицю, як його загін оточили і з вулиць, а також із дахів будинків, на голови іспанців посипались багато каменюк і стріл, при чому 19 солдат було вбито, решта – поранення різного ступеня тяжкості. Зразу після цього відбулась облога палацового комплексу. При його обороні іспанцям навіть не допомагали мечі, аркебузи та арбалети, оскільки на місце одного вбитого ацтека ставало двоє нових. Сам штурм став для іспанців жахом. Очевидці описували повстанців як біснуватих, які викрикують всілякі образливі слова. Штурми відбувались з різних сторін і супроводжувались підпалами. Пожари ледве вдавалось ліквідовувати, однак це відбувалось під акомпанемент бійні, диму і крику[4].

Більшість оточення не сприйняли намір Кортеса влаштувати вилазку і прогнати наступаючих, оскільки повстанці мали подібні наміри і іспанцям, за визначенням Берналя Діаса, і десяти тисяч троянських Гекторів не помогли б. В ході вуличних боїв ацтеки вдавано відступали змушуючи іспанців йти вперед, після цього йшла контратака і вже наступаючими були ацтеки. Не спрацювала і ідея підпалити місцеві будинки, з огляду на безперервні атаки і резервуари води, які були майже біля кожного будинку.

%d0%bd%d1%96%d1%87-%d1%81%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%b1%d0%be%d1%82%d0%b8

Ніч Скорботи

Далі іспанці придумали конструкцію дерев’янних веж, під прикриттям яких аркебузири і арбалетники могли вести безпечний обстріл повсталих. За ними ставилось завдання пробитися до головної піраміди. Свою функцію вони більш-менш виконали, ось кінноті довелось не солодко, оскільки в тих умовах переваги кавалерії були мінімальними. Ціною багатьох вбитих Кортесу вдалось пробитись до самої піраміди, самому будучи тяжко пореним. Паралельно, руйнуючи зображення місцевих ідолів, іспанці вели бій із 3-тисячною залогою храмового комплексу. Невдовзі зруйнувались і саморобні вежі, залишивши Кортеса без прикриття. Далі було прийнято перехід до старого іспанського табору, якраз у момент його нового штурму[4].

На нічній нараді першими здали нерви в людей Нарваеса, згодом таки її учасники погодились на потребі миру з ацтеками, щоб потім покинути місто. Проте штурми продовжувались, через що Кортес вирішив для приборкання народу використати Монтесуму, хоча останній довго відмовлявся від перемовин, вважаючи це марним. Все ж він виступив на парапеті даху палацу, в охороні іспанців, при чому вияснилось, що ацтеки над собою вже поставили іншого правителя – Куїтлака, а по його загибелі – Куатемока. Ацтеки відмовились припинити бойові дії, заявивши, що живими іспанців не випустять. Негайно після перемовин на Монтесуму і його охорону посипався град стріл і каміння, через що Монтесума і загинув, отримавши каменем в голову[8, p.144].

З огляду на марність подальших перемовин було вирішено пробиватись до побережжя озера. Це було складним завданням, оскільки мости були підірвані, дамби оточені і теж перериті, на інших ділянках були вкопані палісади під ацтецькою охороною. Нічний прорив з міста був кращий тим, що традиційно для індіанців регіону, в цю пору доби пильність вояків була слабша. Для окозамилювання було відпущення найціннішого полоненого жреця з пропозицією миру і переходу за кілька днів з міста, в обмін ацтекам поверталося їхнє золото[4]. Для нічної втечі було побудовано переносний міст з балок і кусків деревини, щоб в процесі переходу через канал перекидати їх із ззаду вперед. При перенесенні конструкції було залучено 500 тлакскаланців і 200 іспанських солдат. Згаданий вище Ордас мав командувати авангардом. Все золото, яке раніше було знесене до палацу, погрузили на вісьмох коней, яких не було достатньо, щоб вивезти все золото, тому кожен брав стільки скільки міг. Це були всі статки, назбирані від першого приходу Кортеса в Теночтитлан[3, с.78].

В момент коли коні та втікачі вже почали користуватись саморобним мостом почулись гудіння труб і крики ацтеків, які на каное намагались перепинити втікачам шлях до прориву. За малий проміжок часу іспанці були буквально оточені із суші і озера. Далі було ще гірше. Двоє коней, з огляду на вагу їхніх нош, послизнулись на колодах і пішли під воду, перевернувши за собою і решту моста. За цим ацтекам вдалось цей місток захопити. Вид смерті тоді був на любий смак: невміння плавати, перехоплення ацтеками на каное, смерть в полоні через жертвопринесення і інші «незабутні» відчуття. Аркебузи і арбалети були безперспективні, оскільки перші у воді відсиріли, а другі в темряві не могли зарадити катастрофі. Згодом іспанці, що таки пережили ці події дякували своєму спасінню Богу і темряві, бо при денному світлі всі вони, включно з Кортесом, висіли б мертві по міських ринках[4].

Добравшись до берега (навпроти міста) іспанці не отримали перепочинку: Кортес намагався повернутися за рештою, а місцеві вже підтягували свої сили і, за іронією долі, використовували зброю самих іспанців. Зрештою відступаючі визначили шлях відступу на Тлакскалу. Вже сухопутний перехід відбувався по стежках, якими вели тлакскаланці, при цьому з боків всерівно наступали ацтеки. Подальший відступ призвів до битви при Отумбі, однак це вже інша історія.

3%d0%b7%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b0%d1%86%d1%82%d0%b5%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85-%d0%b2%d0%be%d1%97%d0%bd%d1%96%d0%b2-%d0%b7-%d0%ba%d0%be%d0%b4%d0%b5%d0%ba%d1%81

Зображення ацтецьких воїнів з кодекса Мендоса

Розглянутий вище короткий період часу дає чимало простору для роздумів і запитань. Зокрема зараз мексиканськими істориками часто розробляється ідея індіанського чинника в іспанських завоюваннях. Йдеться про те, що частина індіанських племен, як от тлакскаланці та ін., виступали майже відразу в союзі з іспанцями чисельно зрівнюючи воюючі сторони. Завойовникам подавались дані місцевої топографії, продукти харчування і військова допомога. Цим, а не технологічною перевагою чи ментальністю або новими захворюваннями, більшою мірою пояснюється чому з такою малою кількістю осіб Іспанії вдалось завоювати як Центральну, так і Південну Америку. Сама Ніч скорботи є яскравим прикладом самопожертви в ім’я загального блага. Звісно, що чимало свідчень очевидців гіперболізують деякі моменти, однак факт залишається фактом. Хоча історія вчить, що вона нічого не вчить, проте приклади минулого, які в уяві людини стають дійсністю, завжди матимуть вплив на наше майбутнє.

  


      Орест Микієвич

НОЧЬ ПЕЧАЛИ: НЕДООЦЕНКА КОНКИСТАДОРОВ ИЛИ НАРОДНЫЙ ГНЕВ НЕ ОСТАНОВИТЬ?

Открытие Нового Света испанцами фактически перечеркнуло средневековую страницу в истории человечества. Появилась большая масса територий, в борьбу за владения которими скоро вмешались великие европейские государства, к примеру Португалия, Англия, и конечно же Испания. В ето же время на новых териториях существовали разные племенные группи и государственные виды управления. Трудно назвать какой-нибудь один момент, который повлиял на ход истории обох Америк, или то ментальность, верования или оружые. Важным остается вопрос – было ли местное сопротивление захватчикам, в самом ли деле заокеанские земли были завоеваны конкистадорами не зседая з коня? Истину всегда трудно найти, хотя историк должен стремится описать прошлое хотя бы так, чтобы ето могло быть на самом деле.

Ключевые слова: ацтеки, конкистадоры, испанцы, индейцы, Ернан Кортес, Монтесума.

                        

Orest Mykievych

THE NIGHT OF SORROWS: UNDERESTIMATION OF CONQUISTADORS OR FOLKS ANGER IS UNRESTRAINED?

Opening of the New World by the Spanish is actually leafed over a medieval page in history of humanity. Appeared a huge mass of territories in the fight for the possession of which soon intervened large European countries such as Portugal, England and of course Spain. At the same time the new territory there were various tribal groups and public education. It is difficult to name any one factor that influenced the course of history of the Americas, or mentality, beliefs or weapons. Important question – whether local resistance to the invaders, whether overseas lands were conquered by the conquistadors without leaving the horse? Truth is always difficult to find, but the historian should aim to describe at least the past so that it could be a reality.

Key words: aztecs, conquistadors, spanish, іndiansHernando Cortes, Montezuma.         


ПРИМІТКИ

  1.  Анонимный автор. Кодекс Мендоса./ Пер. Сергей Куприенко, Владимир Танах. – Київ, 2013. – 308 с.
  2. Анонимный конкистадор. Рассказ о некоторых вещах Новой Испании и великом городе Теместитане, Мехико. – 83 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.indiansworld.org/rasskaz-o-nekotoryh-veshchah-novoy-ispanii-i-velikom-gorode-temestitane-mehiko.html#.WIkP2_mUHIU
  3. Баглай В. Ацтеки: история, экономика, социально-политический строй (Доколониальный период)./ Валентина Баглай. – Москва, 1998. – 251 с.
  4. Берналь Диас дель Кастильо. Правдивая история завоевания Новой Испании./ Пер. А.Захарьяна. – Москва, 2000. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus8/Dias/frametext5.htm
  5. Военное обозрение (офиц.сайт). Доспехи и оружие конкистадоров [август 2015]. – Режим доступу: https://topwar.ru/80877-dospehi-i-oruzhie-konkistadorov.html
  6. Девятайкина Н., Баранов А. и др. Сражение, изменившие ход истории. Том ІІ – XVI – XIX века/ Нина Девятайкина, Алексей Баранов. – Саратов, 2005. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://licey.net/free/2-srazheniya__izmenivshie_hod_istorii/11  html
  7. Пресвитер Хуан; Антонио Перес. Мексиканская рукопись 385 «Кодекс Теллериано-Ременсис» (с дополнениями из Кодекса Риос)./ Пер. Сергей Куприенко, Владимир Танах — Киев, 2013 – 317 с.
  8. Rachel A. Koestler-Grack, William H. Goetzmann. Hernando Cortes and the Fall of the Aztecs. – Philadelphia, 2006. – p.144.
  9. Travis B.K. Sixteenth-Century Tlaxcalan Pictorial Documents on the Conquest of Mexico./ Travis Barton Kranz. – 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://whp.uoregon.edu/Lockhart/Kranz.pdf

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One thought on “НІЧ СКОРБОТИ: НЕДООЦІНКА КОНКІСТАДОРІВ ЧИ НАРОДНИЙ ГНІВ НЕ СПИНИТИ?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s