Перший християнський імператор

Перший християнський імператор

Первый христианский император

The first Christian emperor


Автор Білокур Іванна, студентка ІV курсу історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.


Навряд чи у всій церковної історії можна вказати іншу особистість, яка викликала б настільки різноманітний і багатогранний інтерес до себе, і в той же час піддавалася б суперечливому обговоренню та оцінці, як особистість першого християнського імператора св. Костянтина Великого.[1]

227520-b

Гай Флавій Валерій Констянтин народився близько 272 року в місті Ніссі, хоча існують й інші версії щодо місця та дати народження великого василевса. Так, Дж. Бейкер говорить, що Констянтин з’ явився на світ в  Дріпанізмі біля Нікомедії, де його батько, кесар Констанцій Хлор, жив при дворі під час своєї поїздки в Персію.[2]

Мати його, Єлена, була дочкою великого землевласника. Вона стала першою дружиною Констанція, з якою він пізніше розвівся, щоб одружитися з дочкою імператора Максиміана через політичні інтереси. Християнські автори описують її як скромну і набожну жінку. Ім’ я Єлени пов’ язують із знайденням хреста, на якому був розп’ятий Ісус. Після смерті (327 рік) вона визнана святою Католицької церкви.[3]

Величезна Римська імперія була в той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких стояли два самостійних імператора, що мали співправителів, одним з яких у Західній половині  був батько імператора Костянтина. Констанцій Хлор сповідував сонячний монотеїзм (культ Сонця) та не переслідував християн у керованих ним країнах, у той час, як у всій решті Римської імперії християни піддавалися жорстоким гонінням з боку імператорів Діоклітіана та Максиміана.[4]

%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b8%d0%bd-i-%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%b9-307-337-%d0%b3%d0%be%d0%b4%d1%8b-%d1%80%d0%b8%d0%bc%d1%81%d0%ba%d0%b0%d1%8f-%d0%bc%d0%be%d0%bd

Майбутній правитель перебував при дворі Діоклетіана, де він відчував певну різницю між принципами, які йому прищепив батько. Дж. Бейкер висловив припущення, що юний Констянтин був заручником імератора і той тримав його на важкій службі, яка тривала довгих 12 років.[5] До тридцяти років він знав життя імператорського двору, був знайомий з усіма сторонами великої політики, мав досвід війни з різними ворогами Риму, міг порівняти спосіб життя греків, європейських варварів і азіатів і, звичайно ж, міг оцінити реальний вплив кожної релігії у всій державі. На момент смерті Констанція він уже був першим трибуном. Положення Костянтина при дворі Діоклетіана, як і будь-якого конкурента за владу, було достатньо небезпечним. Галерій усвідомлював всі достоїнства Костянтина (на фото – римська монета з Константином І – ред.) [6]

Коли ж в 305 році Галерій став августом і отримав прохання Констанція повернути до нього сина, він був у нестямі від люті. Повернути Костянтина батькові, який став тепер правителем Заходу, означало для Галерія надати Костянтину всі шанси стати його офіційним конкурентом в боротьбі за римську владу.[7]

Констянтин після смерті батька (306 рік) був проголошений військовими імператором Галлії та Британії. Тим часом син Максиміана Максентій проголосив себе августом – правителем Італії та Африки. Саме Максентій 312 року з метою розширити свої території пішов військом на Констянтина. Вирішальна битва відбулася біля Мильвійського мосту. Цілковиту перемогу Констянтина Великого багато дослідників пов’язують з легендою, що, мовляв, ще напередодні битви василевс ревно молився до християнського Бога (він не був хрещеним) і вночі йому з’явилось видіння у вигляді монограми хреста та надписом: “Цим переможеш!”. Після цієї остаточної перемоги Констянтин став повноправним правителем Західної і Східної Римської імперії. [8]

the-grate

Оратор того періоду Назарій, в похвальному зверненні до імператора від 31 березня 321 року говорить про божественну армію та божу допомогу, яку отримав Констянтин в боротьбі з Максиміаном. Автор тут звертає увагу на язичницький прототип божого створіння, згадуючи про минулі чудеса.[9]

В результаті всіх цих подій Римський сенат спорудив тріумфальну арку в честь перемоги імператора, де зображені війська Максентія і напасано, що Констянтин переміг за допомогою божетва. Оскільки тодішні римляни в більшості були язичниками, то божеством тут називають Сонце. Хоча християни вірили, що перемога дана їх Богом, адже саме хрест – це символ Ісуса. Письменники IV ст. називають цю монограму “лабарум ”.Після 315 року лабарум починає з’ являтися на монетах правителя.[10]

Наступного року в Римі було видано Міланський едикт, за яким припинилося гоніння на християн. Вони після трьохсот років переследованя вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа. Християнство стало загальновживаною та офіційною релігією в усій Римській імперії.[11]

%d1%96%d0%ba%d0%be%d0%bd%d0%b0-%d1%80%d1%96%d0%b2%d0%bd%d0%be%d0%b0%d0%bf%d0%be%d1%81%d1%82%d0%be%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%82-%d1%96-%d1%94%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b0

Рівноапостольний Константин Великий і його мати св. Єлена

Такі радикальні зміни в суспільстві німецькі історики Буркхард і Гарнак вважали хитрим політичним задумом ідеального політика, який передбачив, що християнство стає основною силою на світовій арені і вирішив його використати. Але сам  Констянтин розумів несумісність імператорської влади та релігійного життя, тому хрестився аж у старості єпископом Євсевієм Кессарійським.[12] Однак, незважаючи на такі обставини церква все одно визнала його “рівноапостольним” , тобто святим. Народ почав називати імператора Великим, що було своєрідним виявом поваги та пошани.[13]

Констянтин Великий – засновник Константинополя і Візантійської імперії, один з найобдарованіших, найуспішніших римських імператорів, був першим правителем християнської теократії, або політичної системи, де всі повинні бути християнами, громадські та релігійні права – пов’язані між собою, а Церква і суспільство розглядались як дві руки одного Божого правління на землі.[14]

%d0%bf-%d0%bf-%d1%80%d1%83%d0%b1%d0%b5%d0%bd%d1%81-%d0%be%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b5-%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%be%d0%bf%d0%be%d0%bb%d1%8f

П.П. Рубенс “Заснування Константинополя”

Правитель відрізнявся політичною мудрістю, що в свою чергу дозволяла йому розуміти першість християнства. З 313 року він починає співпрацювати з єпископами та ставить собі мету: досягти миру і вирішити питання аріанського конфлікту. В усіх офіційних документах Церква фігурувала як католицька, тобто Вселенська.[15]

Мирне існування християнської Церкви було порушено внутрішніми  настроями і суперечками, що виникали під впливом єресей. Особливо згубною для Церкви виявилася єресь єпископа Арія, який наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого. За велінням імператора в 325 році був скликаний Перший Вселенський Собор в місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, який назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про божественність Ісуса Христа.[16]

%d1%80%d0%b8%d0%bc%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%b7%d0%be%d0%bb%d0%be%d1%82%d0%be%d0%b9-%d1%81%d0%be%d0%bb%d0%b8%d0%b4-%d0%b2%d1%8b%d0%bf%d1%83%d1%89%d0%b5%d0%bd-%d0%b8%d0%bc%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b0

Римський золотий солід, випущений Константином Великим в 314 р.

Тут постає питання: чи Констянтин змінив щось в традиційній поведінці та методах правління попередніх правителів? Практично нічого, адже саме він наказав стратити Ліцинія (співавтор Міланського едикту), а пізніше і власного сина Кріпа та дружину Фаусту, які проголосили змову проти нього. Ці страшні події співпадають з часом проведення Нікейського собору (325 рік) .[17]

Костянтин був великим реформатором не лише церковних справ, але й суспільних. Наслідки його реформ дуже сильно змінили Римську імперію. Він буквально створив Новий Рим на який рівнялись передові країни світу.

Другим, після офіційного визнання християнства, епохальним рішенням було заснування нової столиці – Константинополя – на місці давньої магерської колонії Візантій. Імператор спочатку думав будувати місто в Фессалонікаї, однак, як повідомляє історик V ст. Созомен, Констянтину приснився пророчий сон і він  вирішив будувати у Візантії. Роботи почалися в 325 році. Вже 11 травня 330 року місто Константинополь було посвячено. Святкування тривали 40 днів. Це місто дуже швидко розвивалося, зростала чисельність населення. Константинополь став центром Імперії і всього християнського світу.[18]

%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%b8%d0%bd-%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b8%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d1%84%d1%80%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b0-%d0%b3%d1%80%d0%b5%d1%86%d0%b8%d1%8f

Константин Великий, фреска (Греція)

Політика правителя найбільше стосувалася Церкви. Він фінансував будівництво нових церков, видавництво Біблій та інши богослужебних книг. В Римі споруджено базиліки Петра і Павла, церква у Вифлеємі та біля Гробу Господнього. Також імператор віддав Латеранський палац своєї дружини римським єпископам.[19]

Багато християнських ідей знайшли відображення і в законодавстві. Наприклад, Констянтин заборонив ставити клейма на обличчях злочинців, оскільки лице відтворює образ Божий. Тепер неділя сала вихідним днем; якщо раніше базарним днем був кожний восьмий, тобто понеділок, то василевс наказав торговцям продавати свої товари в неділю.[20]

Здається, що ідеальнішого правителя Римська імперія ще не бачила. Та все ж таки відносини між християнами та імператором не були такими правильними як їх змальовує Євсевій Кессарійський.[21] Імператор дозволяє собі досить часто втручатися у справи церкви, він діє як її покровитель і навіть як керівник. Він оточує себе атмосферою придворних лестощів, його дії вказують на помітне прагнення до власного збагачення певною мірою за рахунок Церкви.[22]

Василевс часто відвідував храми, молився, слухав довгі  проповіді єпископів та сам виступав перед своїм народом. Люди збиралися на площі, щоб почути правителя-проповідника. Загалом, він говорив про навернення до Христа та вказував праведний шлях до Царства Небесного. Більшість людей сприймали його як істинного посередника від Бога, Його другом. Хоча в останні роки він залишався вірним принципам едикту про віротерпимість, захищав язичницьких жерців та їхні храми з привілеями. Цю хитру та обережну політику Констянтина пояснює той факт, що він сам відкладав своє хрещення аж до старості.[23]

constantine-the-great-%d0%b1%d1%96%d0%bb%d1%8f-%d0%b9%d0%be%d1%80%d0%ba%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%83

Статуя Константина І біля Йоркського собору (Велика Британія)

Бажаючи хреститися у водах Йордану, він відправився в Палестину, але по дорозі занедужав і хрестився в Елінополісі, де і помер в 337 році. Чи винен Костянтин, що хрестився від аріанина, коли поблизу не виявилося православного єпископа? Своє ставлення до аріанства Костянтин показав ще в 325 р, коли відправляючи на заслання упорствующих в єресі, він повертав їх, як тільки вони каялися. Перший християнський імператор бажав бачити єдину Церкву в міцній державі. Усією своєю діяльністю св. Костянтин Великий глибоко вплинув не тільки на історію язичництва і християнства, але і на історію всього людства, і тому після своєї смерті він посяде почесне місце в історії, яка визнала його Великим, а Церква –  рівноапостольним.[24]


ПРИМІТКИ

1. Н. Б. Дьяков Несостоятельность протестантской критики личности св. Константина Великого. перейти/ http://kds.eparhia.ru/bibliot/konfer1/diakov/

2. Дж. Бейкер  Константин Великий. Первый христианский император. М. ,  2004. с.43.

3. Ф. Шафф История христианской церкви. Никейское и посленикейское христианство 311- 590 год до Р. Х. , Т. 3. Санкт- Петербург, 2011. с. 22.

4.Равноапостольние царь Констянтин и мать его царица Елена, перейти/ http://days.pravoslavie.ru/Life/life1116.htm

5.  Дж. Бейкер  Константин Великий. Первый христианский император. М. ,  2004. с.45.

6. Аркадий Маркович Малер Константин Великий. Великие исторические персони. М. :Вече, 2011. с. 167.

7. Аркадий Маркович Малер Константин Великий. Великие исторические персони. М. :Вече, 2011. с. 167.

8.Равноапостольние царь Констянтин и мать его царица Елена, перейти/ http://days.pravoslavie.ru/Life/life1116.htm

9. Ф. Шафф Никейское и посленикейское христианство. От Константина Великого до Григория Великого, Санкт- Петербург, 2011. с.24.

10. А. Дворкин Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Нижний Новгород, 2005.

11.Равноапостольние царь Констянтин и мать его царица Елена, перейти/ http://days.pravoslavie.ru/Life/life1116.htm

12. Я Буркхард Век Константина Великого. М. :Центрограф, 2003.

13.Равноапостольние царь Констянтин и мать его царица Елена, перейти/ http://days.pravoslavie.ru/Life/life1116.htm

14. Ф. Шафф Никейское и посленикейское христианство. От Константина Великого до Григория Великого, Санкт- Петербург, 2011. с.16.

15. Ф. Шафф Никейское и посленикейское христианство. От Константина Великого до Григория Великого, Санкт- Петербург, 2011. с.18.

16.Равноапостольние царь Констянтин и мать его царица Елена, перейти/ http://days.pravoslavie.ru/Life/life1116.htm

17. А. Дворкин Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Нижний Новгород, 2005.

18. А. Дворкин Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Нижний Новгород, 2005.

19. А. Дворкин Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Нижний Новгород, 2005.

20. А. Дворкин Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Нижний Новгород, 2005.

21. Е. Кесарийский Жизнь Константина, 3.

22. Н. Б. Дьяков Несостоятельность протестантской критики личности св. Константина Великого. перейти/ http://kds.eparhia.ru/bibliot/konfer1/diakov/

23. Ф. Шафф Никейское и посленикейское христианство. От Константина Великого до Григория Великого, Санкт- Петербург, 2011. с.31.

24 Н. Б. Дьяков Несостоятельность протестантской критики личности св. Константина Великого. перейти/ http://kds.eparhia.ru/bibliot/konfer1/diakov/


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

One thought on “Перший християнський імператор

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s