РОЛЬ ЄВНУХІВ У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

РОЛЬ ЄВНУХІВ У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

РОЛЬ ЕВНУХОВ В ВИЗАНТИЙСКОМ ОБЩЕСТВЕ

ROLE OF EUNUCHS IN BYZANTINE SOCIETY


АвторГришко Юлія Павлівна, студентка ІІІ курсу, історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка.

Стаття опублікована в Українськи медієвістичний журнал. Вип. №2. Українське та європейське середньовіччя


В соціальній структурі населення Візантії євнухи займали лише певні визначені посади, хоча їх вплив відчувався у всіх сферах життя. Найбільше євнухів зустрічалось при дворі імператора, де їх використовували в якості слуг та варти. Часто вони ставали співаками, адже завдяки делікатній процедурі кастрування вони отримували чудове сопрано. Під час свого правління Юстиніан І встановив норму, за якою існувало два імператорські хори по 12 хористів-євнухів в кожному. Євнухи поступово здобули таку довіру в імператора, що їм дозволялось залишатись на ночівлю в палаці.

Викликає подив й те, що Церква не забороняла євнухам брати активну участь у церковному житті. Про це йдеться у 21 і 22 апостольських правилах, що стосуються євнухів, які були підтверджені в 325 р. на Першому Нікейському соборі. В цих правилах говориться, що:

”якщо хтось через хворобу, лікарями схилений був на відсікання, або був оскоплений варварами, той може залишатися в клірі (духівництві)”.

При цьому добровільне оскоплення церквою заборонялося. Зауважимо, що євнухи доволі часто посідали чільні церковні посади, зокрема й патріарший престол або ставали єпископами чи простими кліриками. Для тих, хто бажав присвятити своє життя духівництву євнух Нарсес заснував в Константинополі Кафарійський (т. зв. “чисти й”) монастир.

У період правління Юстиніана євнухи все частіше зустрічались серед найвищого керівництва візантійської армії й флоту. Така тенденція зумовлювалась тим, що кастрати у зв’язку з своєю неповноцінністю не могли претендувати на захоплення влади у разі перемоги, що давало їм перевагу в кар’єрному рості над досвідченими полководцями.

Звернемо увагу на видатного ромейського полководця Нарсеса, що був свого часу наглядачем імператорських архівів, очолював комітет священних щедрот та був препозитом священних опочивалень, що було тотожно першому раднику імператора. Кар’єра цього євнуха вірменського походження була досить стрімкою, від простого невільника до охоронця покоїв. Усі тогочасні хроністи зазначають його високі моральні якості і чесноти. За свідченнями візантійського хроніста Агафія Міренейського, Нарсес не був навчений літератури і ораторського мистецтва, але завдяки прагненню до знань і самоосвіти, зумів стати доволі освіченою людиною. Агафій пише, що:

“Нарсес виділявся своєю розсудливістю, вмінням напрочуд легко пристосовуватись до будь-яких обставин… Це євнух, вихований в зніженості при імператорському дворі. Він був невисокого зросту, сухощавим, але проявляв таку мужність і спритність у справах, які здавалися неймовірними. Звідси стає зрозумілим, що йому притаманний вільний і благородний дух, тому ніщо і ні в якій справі не зможе перешкодити досягти першості і стати найкращим”.

Нарсес проявив себе як відмінний полководець, коли був відправлений імператором для продовження справи Велізарія по завоюванню Апенінського півострова й війни з остготами. Нарсес з 30-ти тисячним військом розромив готів і відтіснив їх з Італії де вони вже не становили загрози. При облозі міста Лукки, Нарсес показав себе мудрим воєначальником, і таким, що “свою велич втихомирює справедливим розумом”. Прокопій Кесарійський пише про нього як про ”людину гострого розуму і більш енергійного, ніж це було притаманно євнухам”.

justinian_mosaik_ravenna

Юстиніан з почтом. Мозаїка (фрагмент) церкви Сан-Вітале в Равенні (Італія, VІ ст.). Нарсес знаходиться перший праворуч від імператора.

Візантійський історик Агафій Міренейський пише, що Нарсес начебто обезголовив заручників, щоб їхні рідні здали місто і відчинили ворота, а коли жителі міста, згодившись на начебто воскресіння полонених пообіцяли здати Луку, вони вкотре обманули полководця. На що Нарсес просто відпустив живих і неушкоджених полонених без жодних зобов’язань.

Ще одним не менш відомим євнухом-полководцем був Соломон (539–544), який за наказом Юстиніана в 534 р. з прибув у Північну Африку, щоб очолити експедиційний корпус візантійської армії. Спочатку успіх був на стороні Соломона, але в 536 р. супроти нього та ромеїв було підняте повстання в Карфагені, й він змушений був тимчасово втекти на Сицилію, де розміщувались війська Велізарія. Повстання в армії та в місті виникло через посилення ворожнечі між аріанами та православними. За словами Прокопія Кессарійського, в візантійських військах в Північній Африці було не менше тисячі солдатів в більшості своїй – варварів, які сповідували аріанство. Але, вже в 537 р. він вертається до Карфагену, де завдяки своїй жорсткій політиці зумів навести лад в Північній Африці виселивши вандалів та розпочавши будівництво ряду фортець. Але, успіх був тимчасовим, адже в 544 р. війна продовжилась і під час однієї із битв Соломона було вбито.

Євнухи протягом тривалої візантійської історії ефективно займалися управлінням державою, що було результатом тривалої безперешкодної наближеності кастратів до особи імператора. Їх обов’язки полягали у прислуговуванні імператору і імператриці в межах Великого палацу. Імператор довіряв їм настільки, що допускав їх в найважче доступне місце – імператорську спальню. Окрім того виникала потреба охороняти і прислуговувати імператриці. Чоловіки-охоронці могли піддатися спокусам, на жінок теж не можна було покластися – вони швидше знайдуть спільну мову із собі подібними, ніж з господарем. Безстатеві євнухи ідеально підходили для цього. Становище євнухів у візантійському суспільстві було доволі привілейованим. Хоча, вони й не могли займати імператорського престолу (і саме це можна вважати секретом успіху до довіри імператора), і в деяких аспектах були обмежені юридично. В загальному, можна стверджувати, що євнухи мали від свого недоліку більше користі, аніж шкоди.

Їх значення в церемоніалі можемо спостерігати на мозаїці в базиліці Сан-Вітале в Равенні (547р.), де зображена імператриця Феодора (дружина Юстиніана, 527–548), зі своїм палацовим оточенням, де її головний євнух притримує двері. Це історичний портрет, створений кращими равеннськими майстрами на основі столичних зразків. В. Лазарєв вважає, що це були “царські портрети, які розсилалися в провінції Візантійської імперії для копіювання”. Створення цієї композиції було символом тріумфу імператора, який повернув Равенну під візантійський контроль.

Євнухи мали власну палацову ієрархію, адже окрім посад, як от паракімомена (наглядач імператорського покою, який не спав в ночі, охороняючи спокій і безпеку імператора), протовестіарія (особистого вестіарія імператора, який відповідав за його вбрання), виночерпія, коміта священних опочивалень, які вони займали, різнились також і за титулами. Відомі численні приклади євнухів, що відносились до 4 вищих рангів знаті illustres, respectabiles, clarissimi, perfectissimi.

Vir illustris (ілюстрій) – титул надавався лише вищим чиновникам – консулам, патриціям, префектам преторія, префектам міст, військовим магістрам, магістрам офіцій, квесторам, комітам священних щедрот (скарбникам), препозитам священних опочивалень (керуючому над усіма євнухами палацу), і з часом їх чисельність в сенаті значно зросла, і де-факто, представники лиш цього титулу складали сенат.

Vir spectabilis (титул спектабеля) отримували проконсули і вікарії, коміти консисторія, не надто впливові чиновники, які згодом навіть були виключені з сенату, більше не відіграючи значної ролі в політичному житті держави.

Vir clarissimus (кларисими) – титул, що надавався особам сенаторського рангу і їх родинам, і був спадковим. Люди, титуловані кларисами, становили перший ранг візантійської знаті.

Vir perfectissimus – титул, що надавався вершникам, префектам флоту, префектам аннони, прокураторам.

Зауважимо, що євнухам не дозволялось ставати консулами, за виключенням Евтропія, за яким закріплювався лише почесний титул консуляра (або ж губернатора провінції). Заборона на деякі визначені посади розповсюджувалась також і на звання іпата і анфіпата (що ототожнювались консулу і проконсулу).

51y-cjaxxvl-_sx342_bo1204203200_

Одна з найкращих книг з цієї тематики: Kathryn M. Ringrose. The Perfect Servant: Eunuchs
and the Social Construction of Gender in Byzantium

Тодішнє суспільство мало контроверсійне бачення стосовно інституту євнухів. Зазвичай, кастрати виховувалися групами, часто в жіночих покоях. Вони були свого роду посередниками між імператором і його підданими, між знатними чоловіками і жінками, між знаттю і простими людьми. Постать ранньовізантійського євнуха у свідомості жителів імперії вважалась дивною, дикою і для них не зрозумілою, буття їх було безпідставним. Водночас, кастратів постійно звинувачували в тих же зловживаннях і слабкостях, що й жінок, а якщо в історії зустрічалися євнухи – успішні полководці, наприклад Нарсес, то це завжди вважалося як щось, що йде врозріз зі звичайним станом справ. Зауважимо, що світські письменники ставилися до євнухів досить критично, не визнаючи їх за повноправних чоловіків та членів суспільства.

Прийнято вважати, що основним джерелом євнухства в Візантійській імперії були привезені раби з сусідніх країн. Фіскальні документи мають згадки про те, як цінувалися раби, в залежності від їхніх вмінь. Ціна коливалась від 20-30 номісм за раба, що володів хоча б якоюсь професією, до 50 номісм за рабів, що були навчені римському праву. Водночас, лікарі-євнухи коштували 60 номісм, але найбільшу вартість – 70 номісм, становили раби-євнухи, що володіли будь-яким ремеслом. Бачимо, що плата за раба-євнуха була, в середньому, в два рази більшою ніж за простого раба.

Зауважимо, що кастратів, здебільшого, не залучали до важкої чи сільськогосподарської роботи, проте вони масово цінувалися в ролі домашніх слуг. Закон забороняв каструвати рабів-візантійців, а “кастрований раб отримував свободу”, тому більшість євнухів було саме іноземного походження. Численна челядь з рабів поповнювала імператорський двір і будинки заможних візантійців. Велика кількість рабів-прислуги вважалася показником багатства і політичного впливу їх власника.

picture15-14251dbc50052adc297

Імператриця Феодора з почтом (VI ст.). Головний євнух Феодори притримує
завісу. Мозаїка, церква Сан–Вітале, Равенна (Італія, VI ст.)

Станом на VІ ст. явище кастрування чоловіків набуло таких великих масштабів, що стало звичною справою, як от щоденна літургія. Юстиніан, констатуючи увесь жах суспільної моралі по відношенню до цієї операції, віддавав наказ її виконавців і помічників важко карати – це могли бути примусові роботи на копальнях, конфіскація майна або та ж сама кастрація. Свідченням цього є 142 закон з “Новел“ Юстиніана, у якому йдеться про заборону кастрації людей, і кримінальну відповідальність за цей злочин.

Зауважимо, що лише три людини зі ста прооперованих виживали. Відома статистика смертності серед чорних монахів в коптських монастирях, яка досягала 75%, але в цілому, за свідченнями автора монографії про кастрацію Гаррі Тейлора – це “легка і безпечна операція для людини“. Зазвичай євнухи старіли і помирали значно раніше, аніж здорові чоловіки. Така жахлива статистика була пов’язана із примітивним методом кастрування, больовим шоком та недотриманням елементарних санітарних та гігієнічних правил.

Часто зустрічались випадки, коли в заможних і знатних родинах молодші сини піддавались кастрації. Дітям слід було проводити цю операцію до 7 років. В тогочасному суспільстві побутувала думка, що в кастратів існувало більше можливостей досягнути кар’єрного успіху. Адже починаючи з V ст. при палаці імператора, а згодом і в центральній адміністрації, все більшу роль відігравали кастрати, за якими закріплювались деякі повинності і титули. Перевага євнухів була у тому, що будь-яке нажите ними майно не передавалося у спадок, а назад поверталося у державну власність.

Висновки. Отже, як і раби, євнухи, не змагаючи на численні заборони, були невід’ємною частиною повсякденного життя Візантії. Наприклад, в Західній Європі євнухи ніколи не відігравали такої вагомої ролі. Кастратів у Візантійській імперії зневажали, та попри таке становище, вони зустрічаються на всіх рівнях соціальної ієрархії, але не складаючи якоїсь особливої й однорідної групи в очах ромеїв.


ПРИМІТКИ

1. Джордж Бейкер. Юстиниан. Великий законодатель / Джордж Бейкер. – Москва, 2004. – 349 с.
2. Прокопий Кесарийский. Война с готами. О постройках [VI ст.]. / пер. С. Кондратьева. – Москва, 1996. – C. 17, 73-80.173-175.
3. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история [VI ст.]. / пер. А. Чекаловой. – Москва, 1993. – C. 151-155.
4. Чекалова А. Роль авторских емоций в сочинениях Прокопия Кесарийского / Александра Чекалова. // Византийские очерки. Труды российских ученых к XXI Международному конгрессу византинистов / под. ред. Г. Литаврина. – 2006. – С. 170-180.
5. Чекалова А. Сенаторская знать ранней Византии: стиль жизни, стиль мышления / Александра Чекалова // Античная древность и средние века. – Екатеринбург, 2002. – Вып. 33. – С.18-28.
6. Barker J. Justinian and the Later Roman Empire / John Barker. –Wisconsin, 1975. – 336 p.
7. Greer G. The Female Eunuch / Germaine Greer. – New-York, 2008. – 432 p.
8. Guilland R. Recherches sur les institutions byzantines / Rodolphe Guilland. – Berlin, 1967. – Т. I. – 450 p.
9. James E. Women, Men and Eunuchs: Gender in Byzantium / Elizabeth James. – Routledge, 1997. – 240 p.
10. Ringrose K. The Perfect Servant: Eunuchs and the Social
Construction of Gender in Byzantium / Kathryn Ringrose. – Chicago, 2003. – 312 p.
11. Rowlands R. Eunuchs and Sex: Beyond Sexual Dichotomy in the Roman World. – Missouri, 2014. – 148 p.
12. Treadgold W. A History of the Byzantine State and Society / Warren Treadgold – Stanford, 1997 – 1044 p.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства

Facebook –
Vlad Kiorsak
Львівський медієвістичний клуб

Advertisements

2 thoughts on “РОЛЬ ЄВНУХІВ У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s