Культ святих у Середньовіччі, як форма зцілення

 КУЛЬТ СВЯТИХ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ, ЯК ФОРМА ЗЦІЛЕННЯ

КУЛЬТ СВЯТЫХ  В СРЕДНИЕ ВЕКА, КАК ФОРМА ИСЦЕЛЕНИЯ

THE CULT OF SAINTS IN THE MIDDLE AGES AS A FORM OF HEALING


 Автор — Оксана Обуховська, студентка IV курсу історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка


Культ мощей святих увійшов у традицію Західної Європи зі Сходу ще в ранньому Середньовіччі й одразу набув масового поширення, досягнувши свого піку у XII ст. В образах святих втілювалися християнські ідеали смирення, моральної досконалості, зосередження всіх духовних сил на служінні Богу та спасінні душі за умови повного відречення від світу. Проте, найважливішою рисою святих, в очах віруючих, була їхня здатність творити чудеса. На думку більшості дослідників, культ святих — покровителів і заступників, виріс на ґрунті загальної і безмежної потреби в диві, зокрема, як стверджує Ю. Арнаутова, цим чудом було зцілення [1].

Також, культ святих був зумовлений впливом народу на церкву. Для нього віра в далекого Бога була не зрозумілою, а допомога надприродного помічника – необхідною. Якщо духовенство бачило в святих втілення ідеалу, то народ сприймав їх насамперед як чудотворців. Тому не випадково папська курія обмежувало число святих, вимагаючи більших доказів святості у процесі канонізації. Тому існувало два розряди святих: офіційні, число яких було обмежено, і поширені в народі, які не були канонізовані [2].

Середньовічне суспільство було в більшості своїй малозабезпеченим, тому багато  захворювань тоді мало психосоматичний характер. Типові для Середньовіччя явища: низький рівень життя, голод, війни, стихійні лиха, епідемії – створювали відчуття приреченості і страху, повної беззахисності людини перед зовнішнім світом, що, на думку Ю. Арнаутової, цілком могло бути причиною соматичних захворювань [3].

iujd3molphi

Пітер Брейгель Старший “Тріумф смерті” , бл. 1562 р.

Ж. Ле Гофф, крім соціальних умов, бачить причину поширення культу святих, та й усього «дивовижного» у XII ст. не лише в зростанні його ролі у житті суспільства, а й насамперед у зміні позиції щодо даного питання самої Церкви, яка вже, на відміну від раннього Середньовіччя, не мала жодних підстав протистояти цьому. Дива церква перестала сприймати як небезпечні, вона відчула в собі силу «підкорити» їх. Така зміна спровокувала «вторгнення дивовижного в культуру готичного середньовіччя»[4].

Середньовічні міракули — списки чудес, здійснені біля могил святих, вказують на те, що серед хворих, які зверталися за допомогою до святого, переважали люди зі симптомами, викликаними процесами істеричного характеру: паралічем кінцівок, контрактурами (обмеження рухливості суглобів), порушенням чутливості шкіри, порушенням мови, слуху і зору, запамороченням і припадками, болями в області серця і т. п.

Таку ж природу мали «чудесні» покарання, коли Господь чи святі карають грішників, які засумнівалися в його всесиллі чи вкрали реліквію, чи осквернили святині. У житіях і міракулах міститься чимало прикладів, коли почуття провини стає причиною хвороби, позбутися якої можна лише за допомоги  святого [5]. Прикладом є спогади проповідника Гехарда, автора житія і сподвижника св. Ульріха, який розповідає про те, як одній монахині наснився аугсбурзький єпископ, який обіцяв покарати жінку за порушення церковних приписів, а на ранок її розбив параліч, котрий тривав поки єпископ, який відвідував ті місця, не відмінив «покарання» і таким чином зцілив бідну монашку [6]. Автор міракул св. Вальбургії, священик Вольфхард, розповідає про сон, який наснився жінці на ім’я  Інгесвінда. Після падіння з коня вона страждала від болів в нозі. Проте одного разу, коли вона лягла спати вся в сльозах, до неї уві сні прийшов св. Вальбургія і порадив знайти лікаря, який «вміє різати», тобто хірурга, оскільки той повинен вирізати уламки кістки із ноги. Інгельсвинда зробила так, після чого «милістю Хреста здобула здоров’я» [7].

522498_2_w_1000

Зцілення було найочікуванішим і соціально найзначимішим чудом, воно становило не менше 90% від загального числа див. Тому твердження О. Борса про те, що всякий, хто захворів, вважав себе померлим, навряд чи відповідає дійсності [8].

З приходом християнства європейці, відкидаючи все язичницьке, заперечували й античну медицину, бо тільки від Бога може залежати порятунок душі, а згодом і тіла. Основними умовами зцілення були покаяння і безмежна віра в божественну справедливість, тому перші християни лікувалися виключно сповіддю, молитвами і закликами до Христа. Проте, з часом, розуміючи недосконалість такого способу лікування, християнство звертається до античної медицини, активно інтегруючи її в монастирську культуру. Завдяки старанням Касіодора й Ісідора Севільського, медицина стала однією з наук, вивченням якої займалися також духовні особи, і згодом виросла в цілу область теології, яка досягла свого розквіту у працях абатиси і лікаря – Хільдегарди Бінгенської [9]. Вона є автором «Книги про божественні справи» (лат. Ordo virtutum) і двох медичних  трактатів: «Слабкості різних природних творінь» (лат. Liber subtilitatum diversarum naturarum creaturarum) та «Причини і лікування» (лат.  Causae et curae).

00991200

Хільдегарда Бінгенська

В основі уявлень Хільдегарди лежало популярне в середньовіччі вчення про людину як малий світ (мікрокосмос), який охоплює всі фізичні і духовні елементи, що становлять великий світ (макрокосмос). Явища природи порівнювалися з процесам, які відбувалися в тілі людини: річки порівнювались з кровоносними судинами, земля — з плоттю, море — з кров’ю, дерева — з волоссям і т. д [10].

До кінця Середньовіччя церкві вдалося «християнізувати» увесь комплекс народно-медичної практики [11].

З XII – XIII ст. у ритуалах з’являється універсальна формула зцілення від усіх хвороб, з XIV ст. на ярмарках, біля церкви, йшла пожвавлена торгівля бальзамами подібними до бальзаму св. Магдалини для лікування всіх хвороб, а також знешкоджуючих отрути і чарів, які виганяли демонів і відлякували привидів [12].

У цьому контексті також можна навести історію про те, що, коли Людовік XI захворів, він почав вимагати, щоб із Реймса до нього в Плесі-ле- Тур привезли священну посудину і чудесний бальзам, який був вручений Пресвятою Дівою святому Мартину, і наказав полити себе цим єлеєм з надією на зцілення [13].

З XII ст. сформувалася «спеціалізація» святих, за ефективністю лікування того чи іншого захворювання [14]. Так св. Іов, який хворів проказою, став захисником прокажених, св. Ієронім, маючи поганий зір, — патроном людей з проблемами зору, св. Катерина, яка померла мученицькою смертю через обезголовлення, стала заступницею усіх страждаючих від мігрені, св. Вальбургія захищав від кашлю, а св. Ульріх Аугсбурзький допомагав під час пологів, лихоманки, вагітності, тілесної слабкості, а також від укусів скаженого собаки і для того, щоб позбутися мишей.[15]

20130716_1821714997

Св. Ульріх Аугсбурзький

Окрім того, в Німеччині довгий час існував звичай вибирати собі покровителя із числа апостолів. Для цього імена апостолів записували на дванадцяти свічках, які виставляли на вівтар. Потім віруючому було необхідно витягти одну із свічок. З того часу саме той апостол, чиє ім’я було записане на свічці, отримував особливу увагу і пошану. Цезарій Гейстербаський згадує історію про те, як одній жінці не сподобався чомусь апостол Андрій, ім’я якого вона обрала, і тому вона витягнула свічку з іменем іншого апостола, якого і шанувала протягом усього життя. Коли ж настала її смертна година, вона побачила перед собою апостола Андрія, який сказав їй: «Ось, я той самий зневажений Андрій» [16]. Інша жінка, витягнувши св. Іуду, з гнівом кинула свічку з його іменем, бо хотіла витягнути св. Якова чи Іоанна. Апостол Іуда, образившись, гнівно відчитав її так, що в нещасної стався припадок паралічу [17]. Іоанн Хреститель, якому не кланявся його тезка, боннський канонік, не витримав образи і штовхнув його в живіт з такою силою, що той, прокинувшись від болю і жаху, захворів і помер [18].

Існував спеціальний ритуал звертання до святого по допомогу. Хворі та їхні близькі говорили до нього мовою слів і жестів так, щоб їх можна було «чути і бачити». Той, хто не міг говорити «піднімав свій голос, нехай навіть з зімкнутими вустами, із глибини серця». Люди падали на коліна чи лягали на землю, із закликами до святого (зазвичай тричі або більше), межуючи ці заклики жестами, здиханнями, сльозами, які б свідчили про їхнє складне становище і безмежне бажання вилікуватися. Ім’я Бога згадувалося рідко. Ю. Арнаутова пов’язує це з поступовим зливанням образів Бога та святого [19].

522498_1_w_570

Також, бажаним було тричі обійти колом місце поховання. Вважалося, що лікувальні властивості має і пил з гробниці або кам’яна крихта, могильна земля. Подібні «ліки» носили завжди при собі в мішечках, як амулети, розводили у воді чи вині і випивали. Окрім того, прах з могил, на думку середньовічної людини, міг вилікувати абсолютно все: земля з могили св. Альдегунди зцілювала від головного болю, кам’яна крихта з гробниці св. Виборади лікувала хворобу очей, а пилюка з кам’яної плити, на якій одного разу поспав св. відлюдник Серанік, — лихоманку у дітей.

Медичним цілям слугувало і масло з лампад, які знаходились біля могил святого чи багословеного ними ще за життя. Лікувальне масло повязували з іменами близько 56 мучеників і святих – патронів 19 хвороб. До сьогодні збереглася віра в те, що маслоподібна рідина із гробниці св. Вальбургії позитивно впливає на вагітних жінок, а також корисна під час переломів і хвороб очей, а масло з лампади біля мощей св. Катерини — при мігрені [20].

Не менш цілющу дію мала вода з джерел освячених святими. Дітей, які погано ходили, водили до джерела св. Альдегунди, яке виникло завдяки молитвам святого, також воно лікувало лихоманку і астму, а вода з джерела св. Рейнофії — водянку. У Європі знаходилось близько 48 джерел, які повертали молоко матерям із грудними дітьми, 22 – зцілювали лихоманку, 6 — хворобу очей, 5 — хворі кінцівки. Воду із святих джерел пили, рідше кропили нею хворих, купалися в ній всього тричі на рік — на Пасху, Трійцю, Богоявлення [21].

Крім того М. Блок зазначає, що навіть рука, якою священик торкнувся до святих дарів, сам палець, яким він доторкнувся до освяченої води, вважався ліками від хвороб. Також автор зазначає, що навіть і в його дні вірять, що пил із церкви чи мох, який покриває її стіни, володіє лікувальними властивостями [22].

З XI ст. лікувальні якості стали приписувати і благословенному вину. Для здобуття сили зцілення у вино опускали реліквії чи хрест та промовляли спеціальну формулу благословення. Вино, благословенне на свято св. Галла, лікувало від лихоманки. Спеціальний ритуал зазначав і вживання вина: його споживали, стоячи або опустившись на коліна, на світанку чи одразу після заходу сонця, із круглої чи ребристої посудини. У середньовічному суспільстві вважалося, що усі ці нюанси безпосередньо впливають на лікувальні властивості напою [23].

16958610455_5941901b03_b

Символи Христа, бл. 1470 р.

Окрім того, хворі часто залишали біля могил святого жертовні даривотиви, які були переважно у вигляді хворих органів і частин тіла. Найпоширенішими стали зображення рук, ніг, очей, жовчного міхура, шлунку та печінки. Дерев’яні чи воскові язики символізували зцілення від німоти, голови — від головної болі, щелепи — зубної болі, фігурки дітей — зцілення безпліддя, подяка за врятування дитини. Ці дари люди робили самостійно, найчастіше з воску (він був дешевим і легко оброблявся). Багатші люди жертвували свічки висотою з людину, під час водянки ще й у ширину,а також срібні і золоті зображення і злитки, худобу, продукти. Дари розміщували на столах поблизу гробу, там були і ваги, на яких звішувалися хворі [24]. А. Гуревич зазначає, що подібна, здавалося б, далека від християнства практика знайшла своє відображення в церковних формулах благословення цих дарів: даючи таку жертву Богу, хворий міг розраховувати на його допомогу, заступництво і зцілення [25].

Звичай зважувати хворих, міряти їхній зріст і обхват тіла, на думку Ю. Арнаутової, має давньоюдейське коріння і став відомим із Біблії. Проте там цей ритуал мав на меті визначити розмір дару. В Європі зважування набуло лікувальних властивостей і стало відомим з VI ст., а в IX ст. міцно закріпилось у літературі.[26] Зазвичай на іншу чашу терезів клали дарунки для святих — зерно, посудини з маслом і вином.[27]

19926463195_03fd47254f_o

Уже в кінці XII ст. зважування біля гробу святого набуло характеру магічного зцілювального обряду. Кількість пожертвувань більше не визначалася вагою хворого. Найефективнішим вважалося зважування біля могили святого Ермінольда в монастирі Прюфенінг під Регенсбургом, де таким способом лікувався і майнцький архієпископ Конрад [28].

Отже, практика звернення до святих набула значного поширення в Середні віки. У повсякденному житті люди використовували цілий арсенал лікарських засобів, цілюща сила яких була доволі сумнівною. Проте, разом із тим, більшість дослідників погоджуються з тим, що культ святих, був спричинений необхідністю людей шукати порятунок у духовній сфері, оскільки тогочасна медицина не могла дати жодних гарантій хворим. Середньовічній людині залишалося сподіватися лише на диво, не втрачаючи надії і вірячи в одужання. Проте,  міракули і житія святих доводять, що інколи віри цілком достатньо, щоб подолати ту чи іншу хворобу.


ПРИМІТКИ

1. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 153.

2. Гуревич А. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М.: Искусство, 1990. — С. 279.

3. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 153.

4. Ле Гофф Ж. Средневековый мир воображаемого / Пер. с фр., общ. ред. С. К. Цатуровой. — М.: Прогресс, 2001. — С. 45.

5. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 154.

6. Gerhard. Vita s. Oudalrici / Ed. D. Weitz // Monumenta Germaniae Historica: Scriptores. T. 4. Hannover 1841. P.381-425.

7. Miracula s. Walburgis Monheimensia / Ed. A. Bauch // Ein bayerisches Mirakelbuch aus der Karolingerzeit: Die Monheimer Walpurgis-Wunder des Pristers Wolfhard. Regensburg, 1979. Lib. I, 16.

8. Borst 0. Alltagsleben im Mittelalter. Frankfurt a.M., 1983. S. 596.

9. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 157.

10. Марчукова С.М. Медицина в зеркале истории. — СПб.: Изд-во “Европейский дом”, 2003. — С. 92.

11. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 157.

12. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 158.

13. Блок М. Короли-чудотворцы : Очерк представлений о сверхъестеств. характере королев. власти, распростран. преимущественно во Франции и в Англии = Les rois thaumaturges / Пер. [с фр.] и коммент. В. А. Мильчиной. — М.: Яз. рус. культуры, 1998. — С. 154.

14. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 158.

15. Гуревич А. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М.: Искусство, 1990. — С. 139.

16. Caesarii Heisterbacensis: Dialogus miraculorum, hg. von Joseph Strange, Köln 1851. Lib. 10, Vlll, 56.

17. Caesarii Heisterbacensis: Dialogus miraculorum, hg. von Joseph Strange, Köln 1851. Lib. 10, VIII, 61.

18. Caesarii Heisterbacensis: Dialogus miraculorum, hg. von Joseph Strange, Köln 1851.  Lib. 10, VIII, 52.

19. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 158.

20. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 158.

21. Там. само — С. 159

22. Блок М. Короли-чудотворцы : Очерк представлений о сверхъестеств. характере королев. власти, распростран. преимущественно во Франции и в Англии = Les rois thaumaturges / Пер. [с фр.] и коммент. В. А. Мильчиной. — М.: Яз. рус. культуры, 1998. — С. 153.

23. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 160.

24. Там само. — С. 161.

25. Гуревич А. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М.: Искусство, 1990. — С. 299.

26. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 162.

27. Гуревич А. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М.: Искусство, 1990. — С. 299.

28. Арнаутова Ю.. Чудесные исцеления святыми и «народная религиозность» в средние века // Одиссей. Человек в истории. 1995. — М., 1995. —  С. 163.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Владислав Кіорсак

e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook – 

Vlad Kiorsak

Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s