Історичні передумови формування самурайського прошарку

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ САМУРАЙСЬКОГО ПРОШАРКУ

ИСТОРИЧЕСКИЕ ПРЕДПОСЫЛКИ ФОРМИРОВАНИЯ САМУРАЙСКОЙ ПРОСЛОЙКИ

HISTORICAL BACKGROUND FORMATION OF THE SAMURAI


Автор – Гродзіцький Євген, студент ІV курсу історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка.


Японське слово “самурай” (яке походить від глагола “сабурау“, тобто “служити, охороняти“) має багато значень і смислових граней. Спочатку слово “самурай” мало значення “особистий слуга“, або “особистий охоронець“, “охоронець“, “озброєний вартовий“. В X ст. цим словом почали називати професійних воїнів невисокого звання, які знаходились на службі в імператора, і аж ніяк не вершників-аристократів, як було пізніше. Воїни, які належали до вищих прошарків японського суспільства, тоді іменували “бусі“. Термін “бусі” з’явився в період Нара (710-784), а раніше існувала назва “мононофу“. З часом, однак, слово “самурай” стало синонімом слова “бусі”, і незнатні воїни почали називати себе і “самурай” і “бусі”, поки слово “самурай” не витіснило повністю слово “бусі” [1]. Самураїв можна розглядати, як слугу феодала, який охороняв його помістя, його майно, його самого. Тут, аналогію можна провести із скандинавськими “хускарлами“, які в XI ст. розглядались в феодальній системі, як воїни, які служили тільки при дворі феодала [2]. 

siluet-samuray

Початок становлення військового прошарку самураїв можна віднести до відносно пізнього часу, а саме до VII – VIII ст. Японія, яка століття тому була родоплемінною, на цей час “роздиралася” міжусобицями, при чому на цей період великим впливом користувалися знатні аристократичні роди, серед яких виокремлювався рід Сога. У середині VII ст. противники Сога на чолі з принцами правлячого роду виступили проти цього впливового роду і зуміли знищити його. В результаті чого відбувся переворот (“переворот Тайка“, 645 р.) реальним  правителем країни став принц Кару, який і прийняв титул тенно (“син Неба“). Правою рукою правителя стали представники будинку Фудзівара, що допомагали йому скинути Сога [3].

З приходом нової влади, в VII ст. відбулась одна з найбільших реформ в японській історії під назвою “Переворот Тайка“, що означає “великі зміни“. Ці зміни впроваджувалися з метою більшої централізації держави, міцної державної влади. Спроби реформувати державну систему відбувались ще на початку VII ст. Слід сказати, що еталоном цієї форми влади та держави була китайська держава династії Тан [4].

У перший день нового 646 р., нова влада оприлюднила указ реформи, яка  складалась з чотирьох статей, які мали зміцнювати політичну владу імператорa [5]. В статті першій йдеться про наказ імператора

“скасувати встановлений в давнину статус людей Косіро [6], скасувати повсюдно володіння Міяке [7], статус людей какібе [8], якими володіють знатні люди – ваке, омі, мурадзі…” [9].

Далі йдеться про надання земель, і тканин іншим чиновникам та службовцям, тобто надання вищим чиновникам бенефіцій у вигляді натуральної ренти-податку з певного числа селянських дворів, іншим чиновникам полотно і шовк. В другій статті розказується про потребу налагодити сторожову систему, призначити людей, які б слідкували за порядком в столиці, біля річок, в певних регіонах. Очевидно це робилося з метою завадити постійним набігам злодіїв та айнів. Також встановлювався адміністративний поділ країни: столиця, столичний район Кінан, провінції (куни), повіти (ган), села (сато). Третя стаття містить наказ про складання подвірних списків населення, податкові списки і про надання земельних ділянок. Про скасування попередніх повинностей і встановлення податків лише з рисових полів, обов’язок кожним ста дворам поставляти одного середнього коня та вносити до державної скарбниці меч, лук, стріли усім військовозобов’язаним йдеться у четвертій статті. Вводилась податкова система, в першу чергу зерновий податок у розмірі двох снопів і 2 в’язок рису з одного тан (10,5 ара) землі [10]. В   результаті   чого  общинники   позбавлялися   свободи   і прикріплялися до землі, а знать втрачала землі, отримуючи в свою чергу бенефіції. Таким чином, головним у статтях було ліквідація всіх видів приватної земельної власності, оголошення земель і селян власністю держави введення надільної системи землекористування та адміністративного поділу Японії. Можна сказати, що події 645 р. виходили за рамки звичайного двірцевого перевороту. Їх можна розглядати, як початок завершального етапу становлення японської ранньофеодальної держави [11].

Antique Maps of the WorldMap of Japan Engelbert Kaempfer c 1727
Середньовічна карта Японії

Переворот і реформи Тайка оформили виникнення централізованої держави, яка забезпечувалася регулярною армією на чолі з імператором. В областях з  стратегічним значенням (прикордонні райони), появлялись гарнізони, де служили люди, які досягли повноліття (20 років) [12]. Третя частина чоловічого населення від 21 до 60-річного віку підлягала військовій службі, з більш пізнім обмеженням, через те, що тільки чоловіки, навчені верховій їзді і стрільбі з лука, мали вступати на службу. З них формувались загони, які іменувались як “гундан“, “місцеві дружини” і т.п.  Охоронці називались “сакіморі” (“охоронці передових пунктів“). Деяких з них відправляли в Кіото для охорони імператорських палаців; їх називали “едзі” (“мужі для охорони“) [13].

У військовий час декілька дружин формували арміюітігун під командуванням воєводи – сьогуна, три армії в свою чергу зводились в одну велику, яку очолював тайсьо-гун (великий” сьогун); імператор цій особі жалував меч – знак воєводських повноважень. Після воєнних походів війська розпускались, їх зброю складали в комори. Цією зброєю відала одна з шести установ міністерств (військове міністерство). Дружинників-самураїв, які сформувались згодом у прошарок воїнів, в той час ще не було [14].

Реформи Тайка встановили також поземельні феодальні відносини, які мали форму надільної системи. Основні принципи цієї системи були сформовані і зафіксовані в 701 р. в громадянському положенні – кодексі “Тайхо ріцурьо”, або “Тайхорьо” (від “Тайхо”, букв. “Великий скарб” – назва періоду правління імператора Момму (701-704) і “рьо” – кодекс), створений теж по аналогії законодавства імперії Тан [15]. В законі 9 містяться 37 статей, які регулюють питання щодо розміру поля, поземельні податки, аренду державних полів, малоземелля, спірні поля, терміни видачі наділів та ін., які формували і зміцнювали феодальну систему в цей період [16]. “Тайхорьо” ознаменував початок феодального поневолення вільних общинників. Уся земля переставала бути власністю сільської землеробської общини, вона проголошувалась державною (імператорською) власністю і віддавалась селянам на тимчасове користування [17].

content_taiho
Фрагмент кодексу “Тайхорьо”

Таким чином, замість общинної власності на землю утверджувалась феодальна; землі юридично була дана економічна основа вже  у феодальному розумінні. Кожен селянський двір получав орну землю відповідно до числа членів в сім’ї, рахуючи з шестирічного віку. Надільне селянство перетворилось в прошарок феодального суспільства, яке почали називати “рьомін”. Селяни, які отримували подушні наділи під час користування, не мали права покидати їх, так як це могло принести збитки державі. Вони повинні були платити державі податок зерном і продукцією домашнього виготовлення, яку виплачували прядив’яним одягом і шовковою матерією, а також відпрацьовувати на користь держави і місцевого управління приблизно 100 днів в рік [18]. Крім цього, з впровадженням обов’язкової повинності кожні 50 дворів (сільський округ) повинні були поставляти одного чоловіка в регулярну армію, приймаючи на себе повне його утримання. В результаті реформ Тайка в Японії склались типові феодальні інституції експлуатації трудового населення [19].

Поряд з наділами селян існували і наділи пануючого прошарку. Однак вони значно відрізнялись від селянських земель розмірами. Це залежало від титулу або посади власника. Ці привілейовані наділи ділились на рангові, посадові і жалувані, при чому останні надавались в по життєве користування, інколи, в залежності від заслуг, – навічно, іншими словами, являлись фактично приватними володіннями [20].

 До привілейованих наділів приписувались державні селяни, які передавали власникам земель значну частину своїх прибутків.

По суті, більшість земельних наділів тільки формально можна було назвати державними. Більша частина цих земель продовжувала залишатись землями аристократії, нащадків родоплемінної знаті дореформеної (до 645 р.) Японії [21].

Поступовий розвиток великого феодального господарства в наступні століття створювало передумови для краху принципу державної власності на землю і для розпаду надільної системи, так як це вело до краху реформ Тайка. Представники аристократії, середні феодали і багаті селяни прагнули до повного переходу земель в приватне володіння. Згодом, наділи перетворювались в особисті феодальні помістя, екстериторіальні володіння феодалів сьоен. Власники цих ділянок називались сьоенами. Сьоени старались об’єднати в своїх володіннях якомога більше земель, які в свою чергу підвищували могутність та авторитет сьоена, і вели між собою боротьбу за вищі державні посади. В кінці IX ст. з середовища цих сьоенів особливої могутності   набув рід Фудзівара. Один з представників цього роду був настільки впливовим, що присвоїв собі звання “регента”, і почав правити за наявності безсилого мікадо (імператор) [22]. Власники маєтків (рьосю) ставали незалежними і неконтрольованими господарями своїх володінь. Селяни, які належали до земель феодалів, також ставали власністю останніх [23].

content_onoe_matsusuke_as_a_samurai_of_the_fujiwara_clan_artist-_katsukawa_shunsho___japanese__1726_1792__period-_edo_period__1615_1868__date-_ca-_1782_dp132810

Актор Оное Мацусукі в ролі самурая клану Фудзівара. Естамп Кацукаві Сунсьо. XVIII ст.

 Селян, які працювали на феодалів, формально можна було назвати “вільними” (“рьомін”“добрий народ” на відміну від рабів – “семін”“залежний народ”), однак вони знаходились в дуже поганому економічному становищі. Їхнє тяжке становище заключалося у постійній військовій повинності та примусовій роботі на державу та феодала. Податок був настільки великий, що після його сплати у селян зазвичай не залишалось навіть насіння для посіву; приходилось брати зерно в борг з держаних фондів під високі проценти (до 50 і більше). Щоб розплатитись з боргами селяни закладали свої наділи багатшим селянам, віддавали своїх жінок в домашнє рабство і навіть продавали дітей. Ці невдоволення постійно перетворювались у відкриті протистояння. Феодали після цього почали боятися давати зброю навіть тим селянам, які призивались на військову службу. В зв’язку з цим у 792 р. військова повинність була скасована і військові загони на місцях стали набиратись з синів багатих селян і служилих людей (сітей, кондей). Селянам же взагалі заборонялось будь-яке використання зброї [24].

Однією з форм протесту селян проти феодального гніту були втечі зі своїх земель. Тих селян, які покидали свої села і шукали кращих умов, називали ронінами“, “фуронінами” і “футо(букв. “бродяга” або “людина-хвиля”). На противагу їм, мешканців, які проживали на одному й тому самому місці називали домін. Всі спроби влади, яка робила все для того, щоб селяни не втікали зі своїх земель, в більшості випадків не закінчувалися   успіхом [25].

Більшість з селян-втікачів групувались в розбійницькі шайки, які займались грабунками на великих дорогах, нападали на помістя феодалів або йшли на службу в приватні володіння – “сьоен”, складали основу служилих людей (сохей) при буддиських монастирях [26].

Тяжіння ронінів до сьоен, з одної сторони, і потреба власників помість в ронінах, яких використовували в якості військової сили для придушення селянських повстань, боротьби з загонами біглих селян і сусідніми феодалами, в намірах яких простежувалось бажання до захоплення все нових і нових земель, – з іншої, привели до появи нового прошарку ранньофеодального суспільства, незалежного від економіки (нова верства населення не приймала участі у виготовленні матеріальних благ), – прошарок самураїв, або воїнів (бусі, або буке) [27].

1860-%d1%80-%d1%8f%d0%bf%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d1%81%d0%b0%d0%bc%d1%83%d1%80%d0%b0%d0%b9-%d0%b2-%d0%be%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d1%83%d0%bd%d0%ba%d0%b0%d1%85
Самурай в обладунках, фото 1860 р.

З X ст. в ранньофеодальній Японії все сильніше розвивались відцентровані тенденції, сепаратизм окремих провінцій, політична роздробленість, все це зростало відповідно до могутності феодалів на периферії. Економічною основою таких явищ було панування автаркічного господарства помість, яке зосереджувало 90 % фондів всього земельного фонду країни, слабкість господарських зв’язків між ними, недостатній розвиток суспільного розподілу праці [28]. По мірі зростання і посиленні великих феодальних помість малі землевласники, які не змогли розширити свої помістя, відповідно не змогли протидіяти свавіллю місцевої адміністрації, тому їх земля опинялась перед загрозою захоплення більшими феодалами. Крім цього, їм, в більшому ступені, загрожувала небезпека з боку селянських загонів. Внаслідок цього, дрібніші феодали  змушені були віддавати себе під захист і заступництво більш заможніших феодалів [29].

 Такі явища також мали велике значення для розвитку і укріплення феодальних самурайських дружин, так як кожен дрібний землевласник, користуючись захистом свого сюзерена, був зобов’язаний йому військовою службою. Ці дружинники перетворювались поступово з “дворових самураїв” в самураїв нового типу – озброєних слуг, отримуючи від свого господаря за вірну службу житло і їжу, а деколи і ділянки землі [30].

Ще однією причиною формування “бусі” були давні племена айнів [31], корінні мешканці Японії. Території на півночі острова Хонсю (провінції Муцу і Дева, Дева була виділена із Муцу в 712 р.) були населені племенами еміші, яких остаточно підкорили вже при сьогунаті Токугава. Протягом VIII ст. проти еміші багаторазово  висилали військові експедиції, а самих еміші вважали за “варварів”. Південь острова Кюсю заселяли племена австронезійського походження – хаято, їх також вважали за “варварів”. В першій третині VIII ст. проти хаято теж висилали військові експедиції [32].

09021605_5
Айни в традиційному одязі, фото 1904 р.

Ще в 658 р. флотоводець Абе Хірафу першим серед японців досяг північного краю Хонсю, що стало для “Країни Вранішнього Сонця” епохальним географічним відкриттям. Пізніше буддиський монах Гьогі Босацу (670—749) створив першу загальну карту Японських островів. Однак спроба того ж Абе Хірафу розвинути успіх у 660 р. виявилася невдалою. Оточені айни повбивали своїх жінок і дітей, а потім зробили пере (розпороли собі животи). Шоковані японці відступили, а 780 p., після кількох повстань, почалася справжня айнсько-японська війнаІмператор Копій (770—781) кинув у бій 52-тисячне військо на чолі з легендарним полководцем Фудзівара Огуромаро, але придушити визвольне айнське повстання японці змогли лише в 794 р [33].

Ті еміші, які приймали поразку, переходили на бік переможця, за це їм надавали посади в провінційній адміністрації і були залучені до охорони території. Війська еміші представляли собою добре організовані бойові кавалерійські загони, які значно перевершували воїнів Ямато у тактиці та боєздатності [34]. Айни, якщо слідувати японським хроніками, застосовували відому з незапам’ятних часів партизанську тактику “набіг-відхід”. Відомо, що партизанська війна, яка, до того ж ведеться місцевими жителями, які в свою чергу прекрасно орієнтуються в середовищі, де вони проживають – тактика дієвіша за звичайну військову тактику. Вже в XX ст. великий геній партизанської війни Під Нгуен Зіап, майбутній міністр оборони об’єднаного В’єтнаму, розробив вражаючу теоретичну формулу. Виявляється, за умови підтримки населення один партизан може протистояти 800 (!) солдатам армії суперника. Іншими словами, можна припустити, що один з воїнів числа айнів був рівноцінний 800 солдат імператора. Тепер зрозуміло, чому імператорська влада так довго завойовувала ці регіони, а колонізація острова Хоккайдо наступило аж через тисячу років [35].

 Друга пол. IX і поч. X ст. характеризується постійними повстаннями на північному сході ( у 848, 875, 883 і 90-х рр.). Загалом, кін. IX ст. був неспокійним часом. Провінційні чиновники пишучи повідомлення в столицю, часто скаржилися на безчинство сюба-но то (“кінних банд”), які грабували і вбивали місцеве населення. Відомі факти, що вони нападали на помістя управителів провінцій (в 901 р. – в провінції Етідзен, в 905 р. – в провінції Хіда) грабували провінційні склади, вбивали чиновників [36].

emperor_kammu_large
Імператор Камму

Влада вживала відповідні міри. В IX ст. в центральній  і північній Японії були створені пости кебіісі – свого роду воєнізована поліція [37]. Ще в період  правління імператорів Конін (770-781) і Камму (782-805) був виданий указ про створення спеціальних загонів, які повинні були набиратися з заможних селян, “спритних в стрільбі з лука і у верховій їзді”, для боротьби з айнами [38]. Влада, скасувала попередній загальний рекрутський набір з кожного села, вбачаючи в такій армії неефективність та недостатню військову підготовку. Вона зосередила невелику чисельність воїнів у важливих стратегічних точках (на пн.-сх. держави в провінціях Дева, Муцу і Дадзайфу). Армія попереднього зразку була замінена загонами під назвою “кондей”, що означає “рослі хлопці” – елітні воїни, бойові навички, яких гартувалися в результаті сутичок з племенами еміші ще на початку VIII ст [39]. Число рекрутів регламентувалось для кожної провінції – від 30 до 200 чоловік. Ці загони були кінними, рекрути повинні були мати своїх коней, проте їм надавались два конюха, і продукти харчування. Крім цього воїни прикордонних загонів (сакіморі) о-вів Кюсю, Ікі та Цусіма, набирались, перш за все, з сх. та пн.-сх. провінцій, з 795 р. почали набиратися з селян зх. провінцій, які були географічно ближчими до місця служби [40].

У 802 р. в обл. Муцу був зведений замок Ідзава, в якому розміщувалось управління оборони (тіндзюфу), заснованим в 725 р. Управління (ставка гарнізону) призначалося для управліннями сил японців в цілях підтримки спокою та упокорення аборигенного населення. У замку Тага-Тага-но дзьо, побудованим трішки пізніше, розміщувались “воїни-охоронці“, або “воїни упокорення і оборони” (тиндзю-но хей). Другим опорним пунктом проти айнів був замок Акіта в обл. Дева. З 802 р. почали будувати укріплення в інших місця, формуючи гарнізони з “тих людей, які були непотрібні імператору” [41].

В період між 889 і 898 рр. в найбільш неспокійному районі, провінції Кодзуса, управителем був призначений принц Такатомі, якому було даровано ім’я Тайра, що читалось ієрогліфами, як “упокорювати, заспокоювати“. Рід Тайра згодом вів активну боротьбу з родом Мінамото за владу в державі. В 901 р. був виданий закон, який розширював уповноваження управителів провінцій, згідно з яким вони могли самостійно, не чекаючи імператорського наказу, підняти війська для піймання і покарання злочинців. Були також скасовані обмеження на розміри військових загонів, які підкорялись провінційній владі [42].

Кордон притягував до себе також біглих селян, які рятувались від феодального гніту і прагнули заволодіти землями айнів. Це були військово налаштовані люди, які організовували загони і знаходились в постійній бойовій готовності; їх називали адзумабіто (“люди сходу”)[43].

З часом влада почала винагороджувати цих переселенців. Поселенці, які отримували зброю від влади, вели з айнами більш ефективнішу боротьбу, ніж військові експедиції, які висилали під час масштабних повстань айнів [44].

Ці озброєні поселенці, сприяли формуванню самурайського прошарку в північній  обл. о-ва. Хонсю. Слід сказати, що велику роль у формуванні самураїв в цих областях країни відіграв айнський елемент. Це було зумовлено безпосередньою близькістю айнів до японських поселенців. В цьому плані показовий обряд харакірі,  характерний  тільки  для  прошарку  воїнів,  перейнятий,  на думку С. О. Арутюнова, від айнів [45]. Також від айнів самураї перейняли мистецтво володіння луком на скаку (“ябусаме“) та ведення військових дій невеликими групами. 

В X-XII ст. аж до північного походу Мінамото-но Йорітомо в 1189 р. найбільші роди, нащадками яких були еміші (Абе, Кійохара) та північна гілка роду Фудзівара, яка з ними поріднилася, створили практично самостійні володіння в цих провінціях [46].

Північно-східні феодали створювали, відповідно, власні самурайські військові дружини для боротьби проти айнів та проти розбійницьких банд. Найчисельнішими військовими дружинами володіли в цей час роди Тайра і Мінамото, які не раз використовували власні самурайські дружини для упокорення айнів. Згодом, саме ці військові сили використовувались феодалами в боротьбі за владу та при встановленні нової системи управління країною – сьогунатом [47].

content_sc168337
Битва кланів Тайра і Мінамото, 1862 р.

Ці роди, які почергово були наймогутнішими у “Країні Вранішнього Сонця”, під час війни Гемпей (1180-1185) воювали за владу, в результаті чого війська роду Мінамото повністю розгромили війська роду Тайра і встановили перший  в Японії  Камакурський сьогунат.

Отже, соціально-економічна ситуація та північна небезпека з боку племен айнів стали визначними факторами, які зумовили формування військового прошарку в Японії – самураїв.

samuray-katana

Далі буде!


ПРИМІТКИ

  1. Акунов В. В. Самураи державы Ямато / Вольфганг Акунов. – М. : Вече, 2013.– С. 29.
  2. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 7.
  3. Васильев Л.С. История Востока: в 2 т. / М. : Высшая школа, Т. 1. – 1998. – С. 282. 
  4. Mason R. H. P. A History of Japan / Mason R. H. P., Caiger J. G. – revised edition – Tokyo – Rutland – Vermont – Singapore : Tuttle publishing, 1997. – P. 42-43.
  5. Там само – P. 43.
  6. Косіро – раби в давній Японії.
  7. Міяке – зерносховище.
  8. Какібе – залежні (раби і напівраби), якими володіла родова знать, як у центрі, так і в провінціях.
  9. Манифест Тайка. – [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Japan/VII/640-660/Manifest_Taika/frametext.htm
  10.   Пасков С. С. Япония в раннее Средневековье: VII-XII века. Исторические очерки / Отв. ред. Г. И. Подпалова. – Изд. 2-е. – М. : Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2011. – С. 38. 
  11. Кожевников В. В. Очерки древней истории Японии / Владимир Кожевников. – Владивосток. : Изд-во Дальневост. ун-та, 1998. – С. 160. 
  12. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 8.
  13. Историческое развитие Японии / Х. Ванденберг // История Японии : сб. исторических произведений / сост. С.А. Шумов, А.Р. Андреев . – 5-е изд., испр . – М. : Русская панорама, 2008. – [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://shounen.ru/nihon/history/japhistory1.shtml 
  14.   Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 8.
  15. Там само – С. 8-9.
  16. Свод законов “Тайхорё”. – [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Japan/VIII/700-720/Tajhore_I/frametext9.htm 
  17. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 9.
  18.   Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 9.
  19. Гольдберг Д. И. История стран зарубежной Азии в средние века / Гольдберг Д. И., Голдобин А. М., Петрушевский И. П. – М. : Наука, 1970. – С. 22.    
  20. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 9.
  21. Там само.
  22.   Богданович Т. А. Очерки из прошлого и настоящего Японии / Татьяна Богданович. – СПб. : Просвещение, 1905. – С. 97.   
  23. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 10.
  24. Эйдус Х.Т. История Японии с древнейших времен до наших дней. Крат. очерк. / Хаим Ейдус. – М., Наука, Главная редакция восточной литературы, 1968.  – С. 16.
  25.   Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 10.
  26. Там само.
  27. Там само.
  28. Гольдберг Д. И. История стран зарубежной Азии в средние века / Гольдберг Д. И., Голдобин А. М., Петрушевский И. П. – М. : Наука, 1970. – С. 27. 
  29.     Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 11.
  30. Там само.
  31. Айни  (еміші, хаято і т.п.) – пізньопалеолітичне населення Японії. Сьогодні в науці побутують три теорії відносно походження цих племен: європеоїдна, монголоїдна та австралоїдна. Слід сказати, що на даний момент генеза айнів є одним з найсуперечливіших питань для істориків, етнологів і генетиків.  
  32. Сахарова Е. Б. К вопросу о степени контроля государством Ямато периферии (конец VII – начало VIII вв.) / Евгения Сахарова // История и культура Японии / Ответственный редактор В. М. Алпатов. – М. : Институт востоковедения РАН – Издательство “Крафт+”, 2002. – С. 95.
  33.   Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. / Вадим Рубель. – К. : Либідь, 2002. – С. 171.
  34. История Японии. Т. I. С древнейших времён по 1868 г. / Ответственный редактор А. Е. Жуков. – М. : Институт востоковедения РАН, 1998. – С. 195.
  35. Дейноров Э. История Японии / Эльдар Дейноров. – М. : АСТ: Астрель, 2011 С. 260-261.
  36. История Японии. Т. I. С древнейших времён по 1868 г. / Ответственный редактор А. Е. Жуков. – М. : Институт востоковедения РАН, 1998. – С. 195.
  37. Там само.
  38.  Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 11.
  39. The Cambridge History of Japan Volume 2: Heian Japan / Edited by Donald H. Shively and William H. McCullough. – United Kingdom. : Cambridge University Press, 1999. – P. 646. 
  40. Пасков С. С. Япония в раннее Средневековье: VII-XII века. Исторические очерки / Отв. ред. Г. И. Подпалова. – Изд. 2-е. – М. : Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2011. – С. 80. 
  41. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 11. 
  42.   История Японии. Т. I. С древнейших времён по 1868 г. / Ответственный редактор А. Е. Жуков. – М. : Институт востоковедения РАН, 1998. – С. 195.
  43. Эйдус Х.Т. История Японии с древнейших времен до наших дней. Крат. очерк. / Хаим Ейдус. – М., Наука, Главная редакция восточной литературы, 1968.  – С. 17.
  44. Спеваковский А. Б. Самураи – военное сословие Японии / Александр Спеваковский. – М. : Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1981. – С. 11-12. 
  45. Там само. – С. 12.
  46. История Японии. Т. I. С древнейших времён по 1868 г. / Ответственный редактор А. Е. Жуков. – М. : Институт востоковедения РАН, 1998. – С. 195.

Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook –
Димидюк Дмитро
Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Димидюк Дмитро коментує:

    Скопійовано на aera vulgaris.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s