ПОЗИЦІЯ ПАПСЬКОЇ КУРІЇ ЩОДО ПИТАНЬ УСПАДКУВАННЯ УГОРСЬКОГО ТРОНУ НА ПОЧАТКУ XIV СТ.

ПОЗИЦІЯ ПАПСЬКОЇ КУРІЇ ЩОДО ПИТАНЬ УСПАДКУВАННЯ УГОРСЬКОГО ТРОНУ НА ПОЧАТКУ XIV СТ.

ПОЗИЦИЯ ПАПСЬКОЙ КУРИИ В ВОПРОСАХ НАСЛЕДОВАНИЯ ВЕНГЕРСКОГО ТРОНА В НАЧАЛЕ XIV СТ.

POSITION OF THE PAPAL CURIA TO INHERIT THE HUNGARIAN THRONE AT THE BEGINNING OF THE XIV ST.


Автор  – Олександр Казаков, провідний спеціаліст відділу роботи з іноземними студентами ДВНЗ “Ужгородський національний університет”, студент-магістр історичного факультету того ж університету. Має вищу економічну та юридичну освіту. Працював в правоохоронних органах Львівщини, зокрема у відділі з питань підготовки ЄВРО 2012 ГУМВС у Львівській області, ОДА в Закарпатській області.

Контактkazlviv@ukr.net


Дана стаття висвітлює позицію папської курії під час боротьби династій Анжу, Пршемисловичів та Віттельсбахів за корону угорського королівства на початку XIV століття. Особлива увага приділяється діяльності папи Боніфація VIII, чия активна діяльність дозволила Карлу Роберту Анжуйському утвердитися на троні Угорщини.

Ключові слова: Святий Престол, Карл Роберт Анжуйский, Арпадовичи, Пршемисловичи, корона св.Іштвана, папська курія, Угорське королівство.


На початку XIV ст. в Угорському королівстві відбулась подія, яка підвела риску під цілою епохою в історії цієї країни. 14 січня 1301 року помер король Андраш ІІІ Арпад (1290-1301). Відсутність нащадків в цього монарха означала кінець правління династії по чоловічій лінії. Середина XIII століття для Угорського королівства  була сповнена політичних і соціальних потрясінь. Татаро-монгольське вторгнення в країни Східної Європи стало тяжким випробуванням для Угорщини. Швидкий відступ монгольського війська на Схід, дозволив королю Белі IV (1235-1270) достатньо швидко відновити свою владу, але разом з тим змусив його шукати компроміс та йти на значні поступки по відношенню до своїх могутніх васалів [3, с.101]. Все це спричинило те, що під час правління його наступників, відбулося значне посилення влади декількох родин світських магнатів. Матуш Чак, син Петера, тримав свою резиденцію в замку Тренчін та панував над долиною ріки Ваг. Іштван Акош, інший палатин, панував із своєї твердині у Діошдері над землями Бордоша та Гемера. Землі, що простягались вздовж північно-східного кордону королівства аж до Тиси, перебували під повним контролем Омоде Аби. Міжріччя Драви і Сави, а також Срем, були вотчиною Угрина, ще одного представника сім’ї Чаків, який розпочав свою діяльність ще за часів короля Бели IV. Північна Словениія та Шомодський комітат знаходились в руках бана Генріха Хедері молодшого, Хорватія та міста Далмації були під контролем графа Шубіча [7, с.126].

palazzo_reale_di_napoli_-_carlo_i_dangio
Карл І Анжуйський

Останні королі правлячої династії фактично були заручниками своїх могутніх підданих. Апогеєм цієї ситуації стала відкрита громадянська війна між угрупуваннями Кесегі та Чаків, яка призвела до загибелі короля Ласла IV Куна (1272-1290). Наступним королем був проголошений Андраш Венеційський, ймовірний онук Антраша ІІ, кандидатура якого задовольнила основні політичні сили тогочасної Угорщини, але який, разом з тим, так і не зміг позбутися сумнівів щодо своїх прав на трон.

Ситуація, що на той час склалася в Угорському королівстві,  дозволила включитися в боротьбу за корону св.Іштвана представників Неаполітанської Анжуйської династії. Перебуваючи у родинних зв’язках з Арпадовичами правителі цієї династії проводили цілеспрямовану політику щодо підкорення земель, розташованих навколо Адріатичного моря, захоплення Балкан та територій Візантійської імперії.

Найбільш активно в цьому напрямку діяв Карл І Анжуйський, який  вступив на трон Неаполітанського королівства у якості васала папи. Одним із перших його кроків було укладання у 1269 році союзу з так званим «молодшим королем» Угорщини Іштваном та укладання династичних шлюбів між представниками двох династій. Так син Іштвана взяв за дружину онуку Карла, а його донька стала дружиною майбутнього спадкоємця Неаполітанського трону – Карла ІІ Хромого.

Все це відбувалося на фоні боротьби між королями Неаполя та папами, адже політичні амбіції Анжуйців щодо об’єднання Італії входили в протиріччя з інтересами Святого престолу [1, ст.276]. Позиції правителів Неаполя укріпилися з обранням папи Мартіна IV (1281-1285), який був вірним союзником Карла Анжуйського. Саме цей папа допоміг втримати панування Анжу в Неаполі після повстання на Сицилії у 1282 році [1, ст.278]. Підтримку королям Неаполя надавала і політичне угрупування Орсіні, яке було оплотом папства у цей період.

Вступ на апостольський престол нових пап Целестина V та Боніфація VIII відбувся при активній підтримці нового короля Неаполя Карла ІІ та його сина та спадкоємця Карла Мартела. Це забезпечило їм в майбутньому всебічну підтримку Святого престолу у вирішенні угорського питання.

Так, спираючись на підтримку папської курії, сестра Ласло IV Куна Марія – дружина Карла Хромого, почала вимагати передачі угорської корони своєму синові Карлу Мартелу та шляхом пошуку таємних союзників серед угорської знаті вносити смуту в політичне життя Угорського королівства [10, с.21-22].

Спираючись на підтримку угорських магнатів Угрина Чака та Шубичів,  Карл Мартел розпочинає вторгнення в Далмацію, маючи на меті створити тут плацдарм для подальшої боротьби за угорський трон. Але у 1295 році Карл Мартел раптово помирає і Неаполітанським королем стає його син Карл Роберт.

У 1300 році, заручившись підтримкою папи Боніфація VIII юний Карл Роберт прибуває у Спліт у Далмації та коронується як новий король Хорватії, завдаючи тим самим сильного удару політичним позиціям Антраша ІІІ.

karoly-hosoktere-budapest_0070
Карл Роберт. Сучасний пам’ятник

В січні наступного 1300 року помирає угорський король Андраш ІІІ, і вже за чотири місяці Естергомський архієпископ Грегор, відданий провідник політики папи Боніфація VIII та прихильник Анжуйського дому, нашвидкуруч коронує Карла Роберта на угорським королем. Але більшість угорської знаті не визнає цього акту. Формальною причиною було те, що обряд було проведено з порушенням давньої священної традиції, згідно з якою коронація повинна була бути проведена в місті Секешфегервар.

На момент коронації місто Естергом знаходилось в руках супротивників Карла Роберта і сам обряд був проведений просто неба. Крім того, Грегор не мав справжніх королівських регалій і увінчав голову нового короля неповноцінною короною [5, ст.49].

Але основною причиною було небажання угорських магнатів  визнавати королем ставленика святого престолу та відкидання будь-яких спроб щодо ленної залежності королівства від папської курії, адже якраз під час понтифікату Боніфація VIII боротьба пап за своє верховенство в Європі досягла апогею. Квінтесенцією цього процесу стала булла «Unam Sanctum», озвучена папою Боніфацієм VIII на Соборі 1302 року, в якій була викладена теорія про безмежну владу пап. Згідно з її положенням, правителі християнського світу отримують свою владу завдяки папі, володіють нею з благословення та заради церкви. «За межами папської церкви немає спасіння» – цей принцип став новим наріжним каменем, що закріпляв верховенство папи [1, ст.282]. Оскільки протягом трьох століть існування Угорського королівства його політичні еліти будь-що намагалися відстоювати свою незалежність від святого престолу та влади імператорів, кандидатура Карла Роберта, як ставленика папської курії була для них неприйнятна [5, с.49].

308

Почалися пошуки іншого претендента на корону св.Іштвана. Оскільки пряма чоловіча гілка династії Арпадовичів вимерла, надії покладались на їхніх родичів по жіночій лінії. [15, с.251]. Серед кандидатів розглядали баварських герцогів Стефана і Оттона та сина чесько-польського правителя Вацлава ІІ – королевича Вацлава [12, с.345-346].

Через відмову баварських герцогів зайняти угорський трон, гору взяла кандидатура Вацлава, якому на той час виповнилося 12 років. Це відбулось завдяки активній позиції угрупування Кесегі (Неметуйварі), а саме бана Словенії Генріха Кесегі, його брата Яна, а також  гемерського роду Ратольда, Грговського роду із Списької землі, членів угорського кліру на чолі з Калоцьким архієпископом Яном. Таким чином, угорський єпископат виражав відкритий протест папській курії та її головному провіднику в Угорщині архієпископу Грегорові [9, с.69]. Щоправда, серед церковної верхівки королівства не було одностайності. На боці Карла Роберта перебували Загребський архієпископ Михайло, Раабський єпископ Томаш, Нітрянський єпископ Ян  та єпископ Павло [10, с.36-37].

В результаті подальших домовленостей, у травні 1301 року угорський сейм проголосив чеського королевича Вацлава  основним претендентом на корону св.Іштвана. В липні-серпні 1301 року кортеж юного Вацлава перетнув моравсько-угорський кордон та попрямував до Секешфегервару, в якому відданий союзник Пршемисловичів Калоцький архієпископ Ян увінчав його голову священною короною. Згідно з угорською традицією новий король прийняв ім’я Ласла V  [6, ст.190; 5, ст.54].

Ця подія викликала неабиякий резонанс в тогочасній Європі, адже в короткий термін під владою династії Пршемисловичів об’єдналися три королівства, що займали значну частину тогочасної Європи. Ймовірність перетворення цих територій в могутню імперію порушувало баланс сил та викликало зрозуміле занепокоєння заздрисників, зокрема папи Боніфація VIII та німецького короля Альбрехта І Габсбурга (1298-1308), який бачив угорські землі у ленній залежності. Підставою для цього він вважав рішення свого батька Рудольфа І Габсбурга, який ще 10 липня 1290 року передав їх своєму синові. Формальною підставою цього було визнання, перед загрозою турецької навали, королем Белою IV васальної залежності від імператора Фрідріха І Гогенштауфена (1211-1250).

З 1301 року папа Боніфацій VIII починає активно втручатися в політичне життя Угорського королівства. З одного боку він поки що не демонструє відкрито підтримку Карла Роберта, але з іншого боку, керуючись існуванням нібито ленної зверхності Святого престолу щодо Угорщини, скасовує право угорської нобілітету обирати собі короля [14, с.462].

Для врегулювання ситуації з наслідування трону, до Угорщини відряджається посланець папи кардинал Ніколо Бокассіні, який повинен був виступати під час своєї місії у ролі неупередженого судді та вислухати аргументи обох сторін [12, с.357-358].

bonifatius_viii_grabstatue
Папа Боніфацій VIII

Тим часом становище обох королів, які проводили свій час у постійних намаганнях залучити до своїх таборів нових могутніх прихільників, було вкрай неоднозначним. Карл Роберт, не маючи достатньо сил для того, аби переломити хід подій на свою користь, змушений був перебувати у південних регіонах королівства. Але й юний Пршемислович фактично контролював лише місто Буду з околицями, частину Верхньої Угорщини та Задунайські комітати. На решті території панували магнати. В намаганні змінити перебіг подій на користь свого сина, Вацлав ІІ вводить чеські гарнізони в деякі міста Угорського королівства, зокрема Естергом, каштеляном якого став рицар Здіслав Мнєшець. Відданий союзник і радник Пршемисловичів Краківський єпископ Ян Муската отримав у володіння замок Плавеч з околицями [12, с.356; 13, ст.41-42].

На ці події папа Боніфацій VIII відповідає початком обережної дипломатичної гри. Намагаючись вирішити ситуацію мирним шляхом, папа в жовтні 1301 року направляє Вацлавові ІІ грамоту, в якій в дипломатичній формі висловив своє здивування з приводу коронації юного Пршемисловича, яке було проведено церковним прелатом, який не мав на те жодного права. Папа наголошував на тому, що прийняття пропозиції угорської шляхти щодо коронації його сина повинно було бути узгоджене з папською курією, адже тільки папа може вирішувати кому належить носити королівську корону. З точки зору Святого Отця, чеський король своїми діями поставив Угорщину перед загрозою громадянської війни, в результаті якої розорена і зруйнована країна може стати легкою здобиччу поганських сусідів – куманів і татар [5, ст.56].

eastern_europe_around_1250

В своїй грамоті папа наголошував, що для мирного вирішення існуючої кризи він направив до Угорщини свого уповноваженого, легата Ніколо Бокассіні. Святий отець закликав Вацлава ІІ прислухатись до його думки, гарантуючи право Пршемисловичів на угорський трон. Папа був впевнений, що залишивши Вацлаву ІІ шляхи для політичних маневрі переконає його винести рішення про успадкування трону на розгляд папської курії. На той час, розуміючи реальну розстановку сил в регіоні, Боніфацій VIII мав наміри спробувати вирішити питання мирним шляхом та не вступати в прямий конфлікт з могутнім чеським королем. Через це у вказаній грамоті жодного разу не прозвучало ім’я іншого кандидата на угорську корону – Карла Роберта Анжуйського.

Одночасно з першою грамотою, з папської канцелярії виходить грамота, адресована кардиналу Ніколо Бокассіні, в якій містяться чіткі інструкції щодо кроків останнього під час перебування в Угорщині. Зокрема, легату належало забезпечити у чотиримісячний термін прибуття до Риму відданого прибічника Пршемисловичів Калоцького архієпископа Яна, який повинен був відповісти за те, що порушив угорські правові норми, коронувавши Ласла V. Такі дії не входили до його компетенції, тому вчинити так він не мав і не смів, адже перед тим вже відбувся обряд коронації «поважного пана Карла» Естергомським архієпископом Грегором [10, с.42-43, 12, с.358-359].

Існування цієї грамоти свідчить про те, що попри свою впевненість у можливості вирішити ситуацію, що склалася, дипломатичним шляхом, папа Боніфацій VIII шукав шляхи усунення прибічників Пршемисловичів серед вищого духовенства Угорського королівства.

По прибутті до Буди, де був розташований двір Ласла V, Ніколо Бокассіні пересвідчився в тому, що не зможе виконати інструкції Святого Отця, адже архієпископ Ян Калоцький помер ще у вересні 1301 року та був похований у монастирі ордену францисканців в Буді. Натомість кардинал довідався, що чільне місце біля юного Ласла посідає Краківський єпископ Ян Муската, який на той час був довіреною особою короля та очолював його королівську канцелярію.

oligarch_domains_1301_1310
Володіння угорських магнатів у 1301-1310 рр.

 З точки зору папської курії, саме Ян Муската, як відданий прихильник Вацлава ІІ та його сина, зробив багато для руйнації планів папи щодо угорської корони та проголошення молодшого Пршемисловича королем. Папа докоряв йому, що він «виконує справу не пастиря, а заблудлого вовка» [5, ст.58]. Краківському єпископу, під загрозою позбавлення посади та духовного сану, було наказано у трьохмісячний термін прибути до Риму та дати пояснення стосовно своїх вчинків.

Активність папської курії почала приносити свої плоди. Смерть архієпископа Яна Калоцького  і Cписького єпископа Якуба, давала Святому престолу можливість провести на вакантні церковні посади своїх ставлеників, які б надавали підтримку Карлу Роберту та могли підірвати позиції Ласла V. Ще однією перемогою Риму був від’їзд краківського єпископа Яна Мускати, який не витримавши тиску папської курії залишив політичну сцену в Угорщині [10, с.43-44; 12, с.360]. Ці події засвідчили упередженість папського посланця Ніколо Бокассіні та вкрай ускладнили його становище. Юний Ласло мав серйозну підтримку в Буді, де на чолі його прибічників стояв староста Петерман. Зрештою, наприкінці 1301 року, кардинал змушений був покинути місто та перебратися в Пожонь (сучасна Братислава). Саме з цього міста, у травні 1302 року, легат наклав на жителів Буди інтердикт та пригрозив іншим союзникам Пршемисловичів церковним покаранням. Прибічник Ласла V, проповідник Людовіт, скасував інтердикт і піддав церковному прокляттю всіх прибічників Карла Роберта. Невдовзі Ніколо Бокассіні залишив Пожонь та через Відень, в якому він пробув деякий час, повернувся до Риму [10, с.45].

Протягом 1302 року позиції Пршемисловичів в Угорщині поступово погіршувались. У вересні загони Карла Роберта здійснили спробу вирішити ситуацію військовим вторгненням. Місто Буда встояло, а війська прихильників Анжуйського короля  змушені були відступати під натиском загонів Яна Кесегі. Хоча наступ не приніс Карлу Роберту бажаних результатів, але сам факт атаки на місто, де знаходилась резиденція його супротивника, засвідчив крихкість позицій останнього. Одночасно з тим активізувався дипломатичний тиск папської курії на учасників протистояння. Фактично, з цього моменту папа Боніфацій VIII вже перестає виступати в ролі неупередженого спостерігача та показує, що його основна мета – це послаблення влади Пршемисловичів та зведення на Угорський трон Карла Роберта Анжуйського. Вперше за час цього конфлікту Святий Отець пригрозив застосуванням найвищого покарання – відлученням від церкви [10, с.45-46].

250px-matus_cak_trenciansky_1861
Матуш Чак Тренчинський – наймогутніший суперник Карла Роберта з числа угорських магнатів.

Намагаючись вирішити конфлікт, що розпалювався дедалі сильніше, дипломатичним шляхом, Вацлав ІІ відрядив до Риму члена своєї королівської ради, празького каноніка магістра Олдржиха з Пабениць. Основною задачею посланця було переконати папську курію в легітимності прав Пршемисловичів на трон Угорського королівства. Під час зустрічі з папою Боніфацієм VIII Олдржих так і не зміг переконати останнього в тому, що Ласло V, перебуваючи в аналогічних родинних зв’язках з Арпадовичами як і Карл Роберт, має рівні з ним права на корону св.Іштвана. Ще одним серйозним аргументом на користь Ласла було те, що він був ще й нареченим принцеси Ержибет, єдиної доньки та спадкоємиці померлого Антраша ІІІ.

Не був прийнятий до уваги і той факт, що юний король був обраний на трон можновладцями за підтримки частини угорського кліру. Більше того, Святий Отець поставив під сумнів те, чи може посланець Вацлава ІІ взагалі протиставляти доводи свого світського правителя офіційній позиції пастиря християнського світу. Попри очікування папи Боніфація VIII, магістр Олдржих так і не пішов на жодні поступки в цьому питанні. Навіть прохання Вацлава ІІ аби Святий Отець взяв юного короля під свою опіку, дбав про його права, був йому щирим другом та поводирем, були відкинуті папою [10, с.46]. Натомість папа повідомив про те, що законність зазіхань претендентів на угорський трон буде вирішувати суд. Обидві сторони повинні були протягом шести місяців подати відповідні матеріали, що свідчать про законність їх претензій.

Становище ускладнювалось ще й тим, що понтифік піддав сумніву легітимність коронації Вацлава ІІ на польського короля. Була озвучена заборона в подальшому використовувати цей титул. Основною версією, яка пояснює виникнення цього питання, є прибуття до Риму ще одного претендента на трон Польського королівства, князя Володислава І Локєтка, який прагнув заручитися підтримкою папської курії для подальшої боротьби. Існує й інша гіпотеза, яка говорить про те, ініціатором підняття цього питання був Гнезненський архієпископ Якуб Свинка, який, до речі, і проводив коронацію Вацлава ІІ. Свій протест він міг передати через кардинала Ніколо Бокассіні, коли той перебував в Польщі. Існує думка, що архієпископ Якуб відстоював інтереси князя Генрика ІІІ Глоговського, ще одного претендента на польську корону [6, с.194; 8, с.94-96; 5, с.60].

Зростання впливу Вацлава ІІ у Центральній Європі спричинило зближення позицій папської курії та німецького короля Альбрехта І Габсбурга, який до того часу не мав змоги активно втручатись в угорський конфлікт. При цьому він з великим занепокоєнням спостерігав за зростанням могутності Пршемисловичів. Хоча обидва претенденти на трон Угорщини доводились йому племінниками, він не міг допустити утворення на  своїх східних кордонах нової могутньої імперії під владою однієї династії. Останні війни, що вів Альбрехт, показали, що на заході та півночі він не мав можливості для розширення сфери своїх інтересів. При цьому цей король мав аж шість синів, кожному з яких твін прагнув залишити достойний спадок. Упродовж 1302 року позиції папи Боніфація VIII та Альбрехта І зближувались. Весною наступного 1303 року Святий Отець визнав Альбрехта І Габбурга німецьким королем. Натомість понтифік домігся значних поступок. Німецький король визнавав зверхність престолу св.Петра над владою імператорів.

Папі передавалися землі північної та центральної Італії. Від імені свого володаря посланці Альбрехта І склали перед Святим Отцем присягу вірності. Натомість папа Боніфацій VIII пообіціяв Альбрехтові корону імператора та гарантії того, що його владу зможе успадкувати один з його синів. І хоча, скоріш за все, для обох це був лише вдалий тактичний хід і не було жодних гарантій того, що в майбутньому обидві сторони будуть дотримуватись попередніх домовленостей, на той момент зовнішня загроза об’єднала дві наймогутніщі сили Європи – німецького короля та папу. Цей союз, з одного боку був спрямований проти Пршемисловичів, які цілеспрямовано об’єднували під свої скіпетром країни Центральної Європи, з іншого – проти французського короля Філіпа IV, з яким папа мав затяжний конфлікт [12, с.377-380].

У травні 1303 року папа виносить своє остаточне рішення – населення Угорського королівства звільняється від підлеглості Ласлові V, а сама країна присуджувалась Карлу Роберту Анжуйському [11, с.843-846].

szentk-1b
Корона св. Іштвана

Контр міри, які були прийняті Вацлавом ІІ, серед яких були намагання налагодити союзницькі стосунки з найбільшим ворогом як папи так і німецького короля – королем Франції Філіпом ІV Красивим, бажаного результату не принесли. Не змінили ситуацію і події, що відбулися 7 вересня 1303 року, коли за день до запланованого відлучення французького короля від церкви, його канцлер Гійом де Ногаре, за підтримки римської аристократії, здійснив збройний напад  на папу Боніфація VIII.

Під час сутички із оточенням папи в якій загинув член угорського посольства естергомський канонік Гергей, папа був захоплений у полон. Деякі джерела твердять, що під час цього, французький канцлер наніс престарілому понтифіку удар по обличчю латною рукавицею. І хоча сім’я Орсіні звільнила папу із полону, після чого він таки зміг накласти прокляття на своїх кривдників та їхнього правителя, після перенесених страждань папа помер 11 жовтня 1303 року. Існує також думка, що папа був отруєний за наказом короля Філіпа [4, ст.152].

Це ніяк не вплинуло на ситуацію в Угорщині, адже новим папою став вірний союзник Анжу, колишній легат в Угорщині кардинал Ніколо Бокассіні. Посилився тиск Альбрехта І Габсбурга на празький двір. Німецький король висунув такі вимоги, які напряму  вели  до початку прямого збройного протистояння. Аьбрехт пообіцяв підтримку угорським союзникам Карла Роберта. В цій ситуації юного Ласла почали лишати його союзники. На бік Анжу переходять Мате Чак Тренчанський та сімейство Аба. На боці Пршемисловича залишається лише родина Кесегі [2, с.76].

В травні 1304 року чисельне чеське військо вступає в Угорщину та займає місто Естергом. Упродовж двох місяців Вацлав ІІ готується до вирішальної битви із Карлом Робертом, яка, однак, так і не відбулась. Останній не пішов на генеральну битву, оскільки не отримав допомоги від Альбрехта. Для зміцнення влади Ласла було вирішено провести повторний обряд його коронації. На той час коронаційне місто Секешфехервар вже знаходилось в руках прибічників Анжу, тому це дійство відбулося в Буді, в храми Діви Марії. Але це вже не могло змінити становища Ласла. Із зрадою союзників його влада стала примарною. В липні 1304 року Вацлав ІІ забирає свого сина та спадкоємця додому. Управителем Угорщини стає союзник Вацлава Янош Кесегі. В королівському обозі залишили Угорщину також королівськи інсігнії. Під час відступу у Чехію Вацлав змушений був вести постійні бої із загонами колишнього союзника – Матуша Чака, який перекрив королівському війську шляхи відступу. Чеська влада в Угорщині впала. В жовтні 1305 року Ласло V, який через смерть батька став чеським королем Вацлавом ІІІ передає угорський трон та корону св.Іштвана баварському герцогу Оттону.

Оттон був сином Генріха XIII, і онуком герцога Оттона II. Завдяки своїй матері Єлизаветі, він мав право претендувати на угорський престол. За заповітом батька 1290 року Оттон став єдиновладним герцогом Нижньої Баварії, і навіть його брати Стефан I і Людвиг III, які були його співправителями з 1294 року, у всьому підпорядковувалися йому. Ще 1301 року Оттону було запропоновано корону Св. Іштвана, але він відмовився від неї через нестабільне становище Угорщини. У цей час він підтримував Вацлава ІІ в його боротьбі проти Альбрехта. Як було вже зазначено, у 1305 новий чеський  король Вацлав III (колишній король Угорщини Ласло V) поступився йому  правами на угорський престол. 11 листопада 1305 року Оттон, перевдягнений купцем прибуває до Буди. 6 грудня того ж року він коронується в Секешфегерварі королем Угорщини і Хорватіі під ім’ям Бела V. Єдиним реальним союзником цього короля залишався воєвода Трансільванії Ласло Кан, який  після 1301 присвоїв собі всі прерогативи монарха. Влада Ласло Кана поширювалася на всю Трансільванію.

Її формально визнавали і в комітаті Сібіу, і в округах Секея. Ще з 1300 року Ласло також контролював комітат Арад. Керуючись міркуваннями безпеки підвладній йому країни, воєвода зміцнив позиції в Південно-Східній Європі. Чудові відносини Кана з сербами, болгарами, Руссю і румунами дозволили йому взяти участь у суперечці за угорську корону і до 1315 забезпечували воєводі міцне становище в міжнародних справах. Вступивши в суперечку за успадкування угорської корони, Ласло Кан виявив себе непримиренним противником Карла Роберта Анжуйського. До 1305 Ласло Кан оголошував себе прихильником чеського короля Вацлава II, а після його вбивства став прихильником баварського кандидата Оттона Віттельсбаха. Останній, опинившись в складному становищі, втік до Трансільванії, де уклав шлюб з дочкою воєводи. Однак влітку 1307 Ласло Кан за намовою короля Німеччини Альбрехта Габсбурга – суперника  Віттельсбахів – заарештував Оттона, конфіскувавши корону та інші регалії угорського королівства. Володіння священною короною перетворило Ласло Кана в основного претендента на угорський трон. [2, с.76-77]

800px-coronation_of_charles_i_by_virgin_mary
Коронація Карла Роберта Дівою Марією

10 жовтня 1307 року на Рокошському полі Омоде Аба, Янош Борша, Угрин Чак та деякі інщі можновладці принесли Карлу Роберту Анжуйському клятву вірності. Безперечно, що досягненням своєї мети новий король Угорщини завдячував Святому престолу. Весною 1308 року легат папи Клемента V кардинал Джентіле да Монтефіоре прибув до Угорщини та поєднуючи увіщування та погрози домігся від Матуша Чака визнання Карла Роберта своїм правителем.

В той самий час він зіткнувся з культом Священної корони св.Іштвана. Кардинал не зміг досягнути визнання легітимності першої коронації Карла Роберта. Друга церемонія, яка була проведена у 1309 році в місті Буда в храмі Діви Марії також викликала незадоволення підданих. Священна корона все ще знаходилася в руках Трансильванського воєводи Ласло Кана і тільки пряма погроза відлучення від церкви з боку папського легата змусила його віддати багатостраждальний королівський вінець.

Нарешті, 27 серпня 1310 року відбулась вже третя коронація Карла Роберта Анжуйського угорським королем, яка відповідала всім вимогам угорських традицій та була проведена надзвичайно пишно та помпезно [7, с.130].

Таким чином, користуючись всебічною підтримкою Святого Престолу, війну за спадщину Арпадовичів виграла династія Анжу з Неаполя. Попереду в Карла Роберта була тривала боротьба з олігархічною верхівкою Угорського королівства. Цей кривавий процес завершився лише в 30-х роках XIV століття. Він призвів до занепаду колись всевладних  магнатських угрупувань та виходом на політичний Олімп Угорщини нових могутніх сімей, які будуть відігравати вирішальну роль у житті королівства протягом наступних століть.


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Гергей Е. История папства / Пер. с венгерского О.В.Громова. – : Республика, 1996. – 463 с.
  2. Казаков О. Династична боротьба за трон Угорського королівства на початку XIV століття / Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Ужгород 2013.
  3. Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Пер. с английского В.Т.Олейника. – : Издательство «Весь Мир», 2002. – 656 с.
  4. Лесны И. О недугах сильных мира сего (Властелины мира глазами невролога), – Прага: Издательство «Графит», – 182 с.
  5. Ліхтей І. Боротьба чеського короля Вацлава II за гегемонію в центральній Європі (1301-1305)// Збірник наукових праць з проблем давньої та середньовічної історії та етнології. – Ужгород, 2008.
  6. Charvátová K, Václav Král český a polský (Edice Velké postavy českých dějin / svazek 7). – Praha: Nakladatelství Vyšehrad, 2007. – 343 s.
  7. Engel The Realm of St. Stephen. A history of medieval Hungary 895- 1526: I.B.Tauris Ltd.-London, 2001. – 452 p.
  8. Jurek T. Dziedzic królewstwa polskiego ksiaže glogowski Henryk (1274 – 1309). – Kraków, – 337 s.
  9. Képes Kronika.- Budapest: Magyar Helikon Kônyvikadó,
  10. Perniš Svätoštefanská koruna na dražbe ambícií. Anjouovci v zápase dynastií o dedičstvo Arpádovcov (1290 – 1310).- Martin: Vydavateľstvo Matice slovenskej, 2004. – 224 s.
  11. Regesta diplomatika nes rion epistolaria Bohemiae et Moraviae (1253 – 1310) / Josef Emler.- Praha, 1882. – 1488 s.
    1. Šusta Poslední Přemyslovci a jejich dědictví 1300 – 1308. Reprint druhého vydáni Praha: Nakladatelství Argo, 2001. – 540 s.
    2. Uhorský kráľ Ladislav, syn českého kraľa Václava II, obdarúva krakovského biskupa Jána a jeho pokračovateľov hradom Plaveč na Spiši s právom voľného Budín 26 septembra 1301 // Pramene k dejnám Slovenska a Slovákov. IV. Pod vládov anjouvských kráľov.- Bratislava: Literárne informačné centrum, 2002.
    3. Vaniček Velké dějiny zemi Koruny české. – Praha – Litomyšl: Nakladatelství Paseka, 2002,- Svazek III. 1250 – 1310. – 760 s.
    4. Žemlička Přemyslovci. Jak žili, vládli, umírali.- Praha: Nakladatelství Lidové noviny. 2005. – 500 s.

POSITION OF THE PAPAL CURIA TO INHERIT THE HUNGARIAN THRONE AT THE BEGINNING OF THE XIV ST.
Kazakov (Uzhhorod)

This article covers the position of the papal curia during struggle representatives Anjou, Wittelsbach and Prshemyslovychiv for the crown of the Hungarian Kingdom in the beginning of XIV century. Particular attention is paid to the activities of Pope Boniface VIII, whose activism has allowed Charles Robert of Anjou to establish itself on the throne of Hungary.

Keywords: Holy See, Charles Robert of Anjou, Arpadovychi, Prshemyslovychi, crow of st.Ishtvan, pope curia, Kingdom of Hungary.

ПОЗИЦИЯ ПАПСЬКОЙ КУРИИ В ВОПРОСАХ НАСЛЕДОВАНИЯ ВЕНГЕРСКОГО ТРОНА

В НАЧАЛЕ XIV СТ.

Казаков А.О. (Ужгород)

Данная статья освещает позицию папской курии во время борьбы династий Анжу, Пршемысловичей и Виттельсбахов за корону венгерского королевства в начале XIV века. Особое внимание уделяется деятельности папы Бонифация VIII, чья активная деятельность позволила Карлу Роберту Анжуйскому утвердиться на троне Венгрии.

Ключевые слова: Святой Престол, Карл Роберт Анжуйский, Арпадовичи, Пршемысловичи, корона св.Иштвана, папская курия, Венгерское королевство.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook –
Димидюк Дмитро
Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

 

Advertisements

One thought on “ПОЗИЦІЯ ПАПСЬКОЇ КУРІЇ ЩОДО ПИТАНЬ УСПАДКУВАННЯ УГОРСЬКОГО ТРОНУ НА ПОЧАТКУ XIV СТ.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s