ДО ПИТАННЯ ЗАСНУВАННЯ ОРДЕНУ ТАМПЛІЄРІВ

ДО ПИТАННЯ ЗАСНУВАННЯ ОРДЕНУ ТАМПЛІЄРІВ

К ВОПРОСУ СОЗДАНИЯ ОРДЕНА ТАМПЛИЕРОВ

TO THE QUESTION ABOUT THE FOUNDATION OF THE KNIGHTS TEMPLAR


Автор Сергій Гуменний, Тернопільський національний  педагогічний університет ім. В. Гнатюка

Стаття опублікована у першому друкованому збірнику статей з медієвістики “Записки Львівського медієвістичного клубу“


 

У статті порушено питання виникнення духовно-лицарського Ордену тамплієрів та пов’язаних із ним стереотипів суспільної свідомості. Особливу увагу звернено на початковий період існування “бідних лицарів”, процес офіційного визнання та затвердження статуту Ордену.

Ключові слова: духовно-лицарські ордени, Орден тамплієрів, “бідні лицарі”, хрестові походи, статут Ордену.


Орден тамплієрів (Pauperurum Commilitonum Christi Templiqne Solamoniaci) або “бідних лицарів Храму Соломона” – одне з тих явищ історичного минулого, яке користувалося посиленою увагою як сучасників, так і поколіннь після його зникнення. Популярність тамплієрів, як це часто трапляється, зіграла з ними поганий жарт, створивши поле для псевдонаукових домислів та “графоманства”. Сформований традицією романтизму початку ХІХ ст. стереотипний образ тамплієра-негідника, завдяки творам Вальтера Скотта “Талісман” та “Айвенго”[1], утвердився в суспільній свідомості. У той же час, сучасна художня література та кіноіндустрія активно продукують персонаж “тамплієра-мудреця”, який таємно править світом. Прикладом використання цього образу є бестселер Дена Брауна “Код да Вінчі”[2].

1458904217127092

Метою пропонованої статті є виявлення у великому обсязі наукової та популярної літератури, присвяченої тамплієрам, певних суперечностей, та сучасний, базований на застосуванні комплексу загальнонаукових та власне історичних методів наукового пізнання, аналіз раннього етапу історії Ордену. Актуальність проблеми полягає в тому, що дослідження виникнення Ордену тамплієрів сприяє уточненню образу Середньовіччя й подоланню стереотипів його сприйняття.

Почнемо з того, що суперечливим є навіть час заснування Ордену. Найбільш поширеною, хрестоматійною датою його створення вважається 1118 р. Проте в книзі придворного хроніста єрусалимських королів Бодуена І та Бодуена ІІ Фульхерія Шартрського (Fulcher of Chartres) “Діяння франкських мандрівників, які вирушили на завоювання Єрусалиму 1095–1127” (“Gesta peregrinantium Francorum cum armis Hierusalem pergentium 1095–1127”) про лицарів храму не згадано, хоча цей автор вирізняється доволі докладним описом подій [3]. Розповідь хроніста уривається на 1127 р., відзначеному збільшенням чисельності щурів, які переносили хвороби та становили небезпеку для населення й господарства Єрусалима. Чому ж хроніст не згадує про заснування військово-чернечого Ордену? Можливо, що тоді це була ще малочисельна група лицарів, які оселились на руїнах колишнього храму царя Соломона (релігійний комплекс Ал-Харам аш-Шаріф), не становили значної військової сили та не могли претендувати на ключову роль у житті Палестини чи Європи [4].

Першу згадку про “лицарів Храму” містить “Історія діянь у заморських землях (“Historia rerum in partibus transmarinis gestarum”) архієпископа Гійома (Вільгельма) Тірського. Він повідомляє про прибуття у 1118 р. лицарів із Шампані на чолі з Гуґо де Пейном (Пайєном) (Hugues de Payns / Payens):

“…дев’ять років вони носили світське вбрання, яке давав їм народ… У їх дев’ятий рік, коли у Франції був собор у Труа, про який ми знаємо, що на ньому були присутні архієпископи Реймський і Санський зі своїм духівництвом, єпископ Альбано (Albano), легат апостольського престолу… вони отримали за розпорядженням папи Гонорія (Honorius) та патріарха Єрусалимського Стефана (Stephen) статут і певне вбрання, лише біле… при папі Євгенії (Eugene) вони почали на своїх плащах носити хрести з червоної тканини щоб відрізнятися від решти”[5]

Отже, в уривку є свідчення про офіційне затвердження папою чернечо-лицарського Ордену, яке відбулось на Церковному соборі у м. Труа в 1128 р.

Тепер повернемося до хроніки Фульхерія Шартрського, якому приписують ледь чи не навмисне замовчування створення Ордену. Цьому є логічне пояснення: хроніка уривається на 1127 р., в той час як офіційне створення Ордену відбулось 1128 р. Отже, автор “Діянь франків” просто не дожив до того часу, коли прибулі з Франції пілігрими отримали визнання Церкви та стали на захист Святої Землі.

Причини заснування Ордену також викликають гострі наукові дискусії. Загальновизнаним, підручниковим є пояснення виникнення Ордену тамплієрів з потреб захисту завоювань хрестоносців на Сході [6]. Проте цю гіпотезу не слід вважати безальтернативною чи остаточною. Наприклад, французький історик Маріон Мельвіль, звертаючись до праці єпископа Жака де Вітрі, акцентує на дещо відмінних причинах виникнення тамплієрів на теренах Утремера [7]:

“І в той час, як все на світі, стани багаті і бідні, дівчата та хлопці, старі й діти поспішали до Єрусалима, щоб відвідати святі місця, розбійники і злодії наповнили дороги і захоплювали паломників, грабуючи безліч і вбиваючи багатьох з них” [8].

Цілком очевидно, що причини виникнення Ордену ґрунтуються на потребах захистити інтереси європейців на Близькому Сході, де хрестоносці перебували в оточенні більш чисельного мусульманського населення. Спочатку, коли Орден був малочисельним та недостатньо сильним, у його можливостях була оборона прочан, котрі приїздили на Святу Землю. Згодом, коли тамплієри зміцніли як військова організація та збільшились чисельно, вони змогли стати на захист завойованих держав хрестоносців.

Утім навіть символічна “бідність” тамплієрів є до певної міри сумнівною. Зокрема, можна звернути увагу на дискусії стосовно символіки герба Ордену. Ним стало зображення двох озброєних лицарів, котрі їдуть на одному коні. Більшість дослідників уважає, що два лицарі на одному коні символізують двоїсту природу тамплієра – лицар і чернець. Проте, з легкої руки В. Скотта, поширилась інша версія: два лицарі на одному коні символізують бідність та смиренність, обітницю яких давав тамплієр [9]. Знаками Ордену тамплієрів були також білий плащ-мантія для лицарів і коричневий для сержантів (пажів, зброєносців) із червоним восьмиконечним хрестом. Прапор являв собою чорно-біле полотнище (Босеан) з девізом “Non nobis Domine” (початковими словами дев’ятого вірша 113-го псалма “Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму славу дай”: “Non nobis, non nobis, Domine, sed nomini Tuo da gloriam”) [10].

juan-templario-2

Місцем формування Ордену став пагорб у Єрусалимі, де ще збереглися руїни та підземелля Храму юдейського царя Соломона (961–922 рр. до н. е.), існували мечеті Купол Скелі [11] та аль-Акса [12]. Чернець Йоханус із Вюрцбурга побував там після собору в Труа, залишивши таке свідчення:

“…від полуденної лінії праворуч розташований палац, кажуть, побудований для Соломона. У цьому палаці, або домі, можна побачити стайню настільки дивовижної місткості й настільки велику, що в ній може розміститися більше двох тисяч коней або півтори тисячі верблюдів”.

Із “стаєнь Соломонових”, як іменує руїни храму чернець-пілігрим Теодорик, розпочалась історія “бідних лицарів”, першим керівником яких став магістр Гуґо де Пейн (Пайєн) [13].

Дуже швидко новостворений орден розрісся з групки, що складалась лише з дев’яти чоловік та їхніх зброєносців, до чітко структурованої організації, яка охопила своєю діяльністю усю Європу й Близький Схід, контролювала і проводила фінансові операції, перекази коштів через широку мережу власних замків. Існує навіть версія появи назви Ордену від одного з них – фортеці Тампль у Парижі [14]. Тампль був збудований у столиці Франції в 1240 р.. Згодом він став місцем ув’язнення короля Людовіка XVI і його дружини Марії-Антуанетти, тут загинув Людовик XVII – син французького короля, який прожив лише десять років, проте встиг отримати порядкове династичне означення. Тож колишня паризька резиденція тамплієрів згодом стала символом перемоги революції над королівською владою у Франції й тому мала бути знищена за наказом Наполеона І у 1808–1810 рр. Нині на її місці розташована однойменна станція метро. Від фортеці ж залишилися лише важкі двері, що зберігаються у Венсені [15].

tour-noire-02
Замок Тампль у Парижі

Із фортецею тамплієрів у Парижі та банківськими операціями “бідних лицарів” пов’язана трагічна розв’язка, яка настала для Ордену. У п’ятницю 13 жовтня 1307 р. король Франції Філіпп ІV Красивий, за участі папи Климента V, котрий перебував у Авіньйоні, здійснив арешти своїх кредиторів – тамплієрів. У 1314 р. останнього магістра Ордену Жака да Моле було спалено за звинуваченням в єресі [16]. Трагічна доля “бідного воїнства Христового” лише посилила зацікавлення до його справжньої історії, але й сприяла вкоріненню вигадок, які певною мірою спотворили первинний образ тамплієра [17].

templarios

Варто звернути увагу й на статут Ордену, що був затверджений на церковному соборі в Труа за активної участі цистеріанського ченця Бернарда Клервоського (1090–1153) – святого, автора “Похвали новому лицарству”[18]. У свої двадцять три роки, в 1113 р., він був призначений абатом монастиря Клерво, поблизу Лангра, на землях, подарованих ченцям-цистеріанцям графом Тібо де Шампанським, який стояв біля витоків Ордену тамплієрів та був особистим товаришем, родичем Гуґо де Пейна. Дружба св. Бернарда і графа Тібо була досить міцною. Але, тим не менше, вона не заважала графу Шампані сприяти діяльності філософа-номіналіста П’єра Абеляра [19]. Найвідомішою рисою його філософської позиції було звернення до розуму як провідного інструменту й критерію в пошуках істини. Саме св. Бернард був ініціатором засудження П’єра Абеляра та Арнольда Брешіанского (прихильника бідності Церкви ранньохристиянського періоду) на церковному соборі у 1140 р. [20]. Той факт, що Тібо де Шампанський підтримував контакти з обома таборами схоластичної науки свідчив, як мінімум, про високі інтелектуальні якості графа. Проте подібні ідеї у середовищі тамплієрів свідчили на користь наявності певної опозиційної налаштованості думок Ордену до папського престолу.

“Молитвами магістра Гуґо де Пейна (Пейена), яким милістю Божою покладено початок вищезгаданого лицарства, ми зібралися в Труа з різних провінцій по той бік гір на свято святого Іларія в рік від Втілення Христового 1128, в дев’яту річницю виникнення вищезгаданого лицарства”,

 – писав у своїй хроніці французький єпископ Жак де Вітрі. Саме на нього посилається дослідниця Маріон Мельвіль, структуруючи положення, що містяться у Статуті Ордену. Латинська редакція статуту містить 72 статті з прологом і включає протокол Собору [21]. Розглядаючи французьку редакцію статуту Ордену також бачимо, що він був доволі обширним і деталізував багато сторін життя ченців-лицарів.

Вісім перших статей трактують виключно релігійні обов’язки братів:

  • вони повинні з великим благочестям слухати Службу Божу; в разі смерті одного з братів буде відслужена меса за упокій його душі, й кожен з побратимів прочитає для нього сто разів “Отче наш”;
  • упродовж сорока днів на місці покійного будуть годувати одного бідняка.
  • Священики й клірики, які обслуговують Орден тимчасово, мають право на одяг і їжу, але нічого не отримують з пожертвувань, зроблених тамплієрам.
  • Більше того, братам було дозволено сидіти під час меси [22].

Ці статті підкреслювали вимогу благочестя членів Ордену, але разом з тим і зобов’язували до пошанування тамплієра в разі його смерті. Для лицаря-воїна це було важливо. Крім того, ці статті акцентували на організаційній єдності членів Ордену [23].

Наступні одинадцять статей стосуються повсякденних правил та військових походів:

  • брати здійснюють трапезу мовчки, слухаючи читання Святого Письма.
  • М’ясо подається тільки два рази на тиждень, з подвійною порцією по неділях – для лицарів, у той час як зброєносці й сержанти (військові слуги) повинні задовольнятися звичайним раціоном. В інші дні меню містить дві-три страви з овочів або тіста, в п’ятницю – з риби.
  • Брати дотримуються посту від дня Всіх Святих до Великодня, за винятком великих свят.
  • Десяту частину свого хліба вони мають віддавати бідним.
  • Після вечірні брати зберігають мовчання, за винятком випадків військової необхідності; ті ж, хто втомився, можуть обмежитися прочитанням тринадцять разів “Отче наш” у своєму ліжку замість того, щоб вставати до заутрені.
  • Варто додати, що Орден мав власну капеланську службу [24].

За статутом, регламентації підлягало також військове спорядження лицаря: кожен міг мати трьох коней і одного конюшого (зброєносця). Стремена й вудила були без позолоти або сріблення. Брати не могли мати жодної торби чи скрині із замком. Листи, адресовані їм, читалися в присутності магістра, що, можливо, пояснювалось високим рівнем неосвіченості у лавах “лицарів Храму”. В даних статтях відображено заходи, що сприяли укріпленню дисципліни серед лицарів та вели до збагачення організації, зростання впливів Ордену, а не окремих його членів [25].

274f73044526e0a05433c41401c813ed

Уже через кілька десятків років після утворення Ордену білі з червоним хрестом плащі храмовників стали вселяти жах на Сході й заздрість на Заході. Після собору в Труа “бідні лицарі” роз’їхалися Європою, відкриваючи відділення Ордену та приймаючи пожертвування для служби на Святій землі. Дари були різні: від мідної монети до величезних маєтків, якими наділили Орден королева Португалії, французький король та граф Барселонський. Король Альфонс І Арагонський у заповіті, складеному при облозі Бургоса (1131), обіцяв передати третину королівства тамплієрам [26]. Саме з боротьбою проти маврів (арабів) на території Піренейського півострова пов’язані наступні десять років існування Ордену [27].

З часу свого виникнення “Орден лицарів Храму”, часто завдяки затвердженим у Статуті суворості та відстороненості устрою свого життя, став жертвою напівміфічних домислів та відвертого перекручення фактів, яке сприяло формуванню стереотипного, таємничого образу тамплієра. Сучасна історична наука на основі об’єктивного аналізу джерел намагається пролити світло на життя та діяльність “бідних лицарів”. Виконати покладене завдання вдається не завжди – наявність значної кількості перекручень, романтичних легенд та недостатнє висвітлення певних аспектів становлення Ордену ускладнюють дослідження цього історичного явища. Прикрим також видається той факт, що сучасна українська історіографія, можливо в контексті орієнтації на дослідження вітчизняної історії, а можливо через обмежену можливість доступу до першоджерел, досі не створила цілісного дослідження з означеної тематики. І все ж, Орден тамплієрів – дивний і унікальний симбіоз лицарів та ченців, залишається одним із найяскравіших і найбільш привабливих явищ в історії Середніх віків.


TO THE QUESTION ABOUT THE FOUNDATION OF THE KNIGHTS TEMPLAR

Serhiy HYMENNYI

The Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University of Ternopil

 This article raises the issue of the emergence of spiritual and military order of Knights Templar and the associated stereotypes of social consciousness, analyzed database sources, illuminating the said question. Particular attention is drawn to the initial period of existence “poor knights”, the process of official recognition and approval of the organization’s charter.

Keywords: Military order, the Order of the Knights Templar, “poor knights”, the Crusades, the charter of the Order.


ПРИМІТКИ

  1. Скотт В. Айвенго / Вальтер Скотт. – Харків, 2010. – 248 с.

 2. Браун Д. Код Да Вінчі / Ден Браун. – Харків, 2003. – 482 с.

  3. Фульхерий Шартрский. Иерусалимская история (деяния франков, совершивших паломничество в Иерусалим) ; [пер. А. Слезкин]. – Париж, 1866. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus3/Fulch/text.phtml?id=4452.

 4.  Хилленбранд К. Крестовые походы. Взгляд с Востока: мусульманская перспектива / Кэрол Хилленбранд. – Санкт-Петербург, 2008. – С. 300–302.

 5.  Вильгельм (Гийом) Тирский. История деяний в заморских землях ; [пер. Г. Росси]. – Москва, 1970. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Giiom_Tir/otryvok1.phtml?id=345.

6.  Заборов М. А. Крестоносцы на Востоке / М. А. Заборов. – Москва, 1980. – 320 с.; Medium aevum: Середні віки / за ред. Л. Войтовича. – Львів, 2010. – 502 с.

7.  Утремер (від французького “outre-mer” – заморське володіння) – загальна назва держав, створених хрестоносцями на землях Палестини (Леванту) у ХІІ ст.: графств Едесса й Тріполі, князівства Антіохійського та Єрусалимського королівства.

 8. Мельвиль М. История ордена тамплиеров / Марион Мальвиль. – Москва, 2006. – С. 12.

 9.  Скотт В. Айвенго… – 248 с.

 10.  Мельвиль М. История ордена тамплиеров… – 368 с.

 11.  Саме цю святиню у 1099 р. увінчано хрестом та названо Храмом Господнім (Templum Domini), позаяк Храм Гробу Господнього поруйновано у 1009 р. фатимідським халіфом аль-Хакімом.

 12.  Хилленбранд К. Крестовые походы… – С. 300–302.

 13.  Medium aevum… – С. 229.

 14.   Иванова О. Загадки истории. Факты. Открытия. Люди / Ольга Иванова. – Харьков, 2013. – С. 643–648.

15.    Заборовский Э. Тайна казны тамплиеров / Эдуард Заборовский // Вокруг Света. – 2007. – № 5. – С. 118–128.

 16.  Medium aevum… – С. 249–250.

 17.  Заборов М. А. Крестоносцы на Востоке… – 320 с.; Вага Ф. Тамплиеры: история и легенды / Фауст Вага. – Москва, 2007. – 128 с

 18.  Medium aevum… – С. 249–250.

 19.  Мельвиль М. История ордена тамплиеров… – С. 9.

 20.  Ратисбон М. Письма Бернара Клервоского против Петра (Пьера) Абеляра / Теодор Ратисбон ; [пер. Н. Сидоровой]. – Москва, 1959. – [Електронний ресурс]. – Режим доступуі: http://bernard.oneiros.ru.

21.  Мельвиль М. История ордена тамплиеров… – С. 16–19.

22.  Upton-Ward J. The Rule of Templars / Judith Upton-Ward ; [пер. с англ. П. Румянцева]. – Woodbridge, 1972. – Р. 1–8, 23, 29, 62–63.

23.   Мельвиль М. История ордена тамплиеров… – С. 16–19.

24.   Забзалюк Д. Історико-правові засади участі ордену госпітальєрів у хрестоносному русі / Дмитро Забзалюк // Национальный юридический журнал: теория и практика. – Кишинев, 2014. – Февраль. – С. 36–40.

25.  Мельвиль М. История ордена nамплиеров… – С. 16–19.

26.  Мельвиль М. История ордена nамплиеров… – С. 21; Вага Ф. Тамплиеры: история и легенды… – 128 с.

27.  Заборовский Э. Тайна казны тамплиеров… – С. 120–128.


Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями прошу звертатись до – Дмитро Димидюк
e-mail – dymydyuk_da@ukr.net

Редактор – Ірина Гіщинська

А також, за цими посиланнями:
Vkontakte 
Львівський медієвістичний клуб
Бібліотека товариства
ISHA-Lviv

Facebook –
Димидюк Дмитро
Львівський медієвістичний клуб
ISHA-Lviv

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s